Ќј…ƒј¬Ќ≤Ў≤
„ј—»

                                                      

√оловна «м≥ст
  

¬перед >>>

ѕерш≥ поселенц≥
 

√рецьк≥ колон≥њ на ”крањн≥

”крањна Ч значить Ђземл¤, що лежить скраюї. ÷е влучна назва дл¤ крањни, розташованоњ на п≥вденно-сх≥дному пограничч≥ ™вропи, на пороз≥ јз≥њ, по окрањнах —ередземноморського св≥ту, з обох бок≥в колись важливого кордону м≥ж л≥сом, де ховалис¤ в≥д небезпеки, ≥ в≥дкритим степом. ≤ншою суттЇвою рисою географ≥њ краю Ї в≥дсутн≥сть природних бар'Їр≥в. «а вин¤тком  арпатських г≥р на заход≥ й невеликого  римського кр¤жу на п≥вдн≥ 95 % територ≥њ ”крањни Ч це р≥внина, котра поступово спадаЇ з покритих л≥сом √алицького, ¬олинського та ѕод≥льського плато до горбистих м≥сцин по обидва боки ƒн≥пра й переходить в неос¤жний в≥дкритий ѕричорноморський степ. Ќеозор≥ р≥внини наст≥льки переважають в украњнському краЇвид≥, що один географ писав на початку нашого стол≥тт¤: Ђƒев'¤ть дес¤тих украњнц≥в звичайно н≥коли не бачили г≥р ≥ нав≥ть не знають, ¤к≥ вони на вигл¤дї. “ут на розлогих степах Ч знаменит≥, надзвичайно родюч≥ украњнськ≥ чорноземи, ¤к≥ займають мало не дв≥ третини територ≥њ краю. ѕроте на п≥вноч≥ та п≥вн≥чному сход≥ чорнозем≥в немаЇ Ч тут переважають менш родюч≥ грунти й л≥си (на останн≥ припадаЇ лише одна сьома вс≥Їњ площ≥). ”крањна багата на корисн≥ копалини, зокрема вуг≥лл¤ та зал≥зну руду, що зал¤гають на п≥вденному сход≥. ѕрирода тут узагал≥ благодатна. ћожна нав≥ть сказати, що за природними ресурсами це найбагатша крањна ™вропи.

« п≥вноч≥ до „орного мор¤ течуть три велик≥ р≥ки, що разом ≥з притоками забезпечують ”крањну достатньою к≥льк≥стю -води: це могутн≥й ƒн≥про довжиною 2285 км, ¤кий д≥лить крањну навп≥л. ѕ≥вденний Ѕуг та ƒн≥стер.  л≥мат хоч ≥ допускаЇ ' р≥зк≥ перепади температур, але загалом пом≥рний. ” своњх сучасних межах ”крањна займаЇ понад 600 тис. кв. км ≥ прост¤гаЇтьс¤ на 1300 км ≥з заходу на сх≥д ≥ 900 км ≥з п≥вноч≥ на п≥вдень. «а територ≥Їю це друга п≥сл¤ –ос≥њ крањна ™вропи, а за чисельн≥стю населенн¤ (близько 52 млн) вона наближаЇтьс¤ до ‘ранц≥њ.

Ќаука й техн≥ка значно зменшили залежн≥сть сучасних людей в≥д природи. “ому вони часто забувають про те, ¤кий величезний вплив справл¤ло на њхн≥х предк≥в ф≥зичне оточенн¤. Ќерозум≥нн¤ цього чинника на ”крањн≥ подв≥йно дивуЇ, оск≥льки в сам≥й назв≥ крањни п≥дкреслюЇтьс¤ њњ положенн¤. ¬елика частина украњнськоњ ≥стор≥њ по¤снюЇтьс¤ саме цим. –озташована на основних шл¤хах м≥ж ™вропою та јз≥Їю, ”крањна часто ставала об'Їктом вплив≥в р≥зних, часом протилежних культур. „ерез ѕричорномор' ¤ вона зазнавала благотворних вплив≥в грецькоњ цив≥л≥зац≥њ Ч ¤к античноњ, так ≥ в≥зант≥йськоњ. «ате, знаход¤чись на зах≥дному к≥нц≥ великого ™враз≥йського степу, ”крањна часто ставала жертвою напад≥в войовничих кочовик≥в, ≥ запекла боротьба з ними вичерпувала людськ≥ та матер≥альн≥ ресурси. ѕ≥зн≥ше тут з'¤вилис¤ оборонц≥ њњ кордон≥в Ч козаки, котр≥ стали центральними постат¤ми украњнськоњ ≥стор≥њ та культури.

17.jpg (84460 bytes)

Ќеос¤жн≥ смуги чорнозем≥в, що за площею та родюч≥стю Ч серед найзначн≥ших в усьому св≥т≥, також лишили в≥дбиток на населенн≥ краю. ¬ласне, саме на територ≥њ ”крањни розвинулис¤ найб≥льш ранн≥ землеробськ≥ цив≥л≥зац≥њ ™вропи. ≤ до зовс≥м недавнього часу землеробство було символом украњнського способу житт¤. ¬плив родючих грунт≥в ”крањни на њњ жител≥в особливо вражаЇ у пор≥вн¤нн≥ з в≥дбитком, що його наклали на сел¤н сус≥дньоњ –ос≥њ њњ убог≥ земл≥. Ќа рос≥йськ≥й ѕ≥вноч≥ неродюч≥ п≥щан≥ грунти, суворий кл≥мат ≥ короткий вегетативний пер≥од Ч принаймн≥ на м≥с¤ць коротший, н≥ж на ”крањн≥,Ч все це змушувало рос≥йських сел¤н об'Їднувати ресурси дл¤ сп≥льноњ обробки земл≥. «ате на ”крањн≥ куди б≥льшого поширенн¤ набуло одноос≥бне господарство. ÷≥ розходженн¤ зумовили по¤ву суттЇвих в≥дм≥нностей у ментальност≥, культур≥ та сусп≥льно-економ≥чн≥й орган≥зац≥њ двох спор≥днених народ≥в. ≤ вони ще б≥льше поглиблювалис¤ в умовах низькоњ врожайност≥, що з часом змушувало рос≥йських сел¤н шукати кращого житт¤ в м≥стах. ¬одночас украњнськ≥ сел¤ни лишалис¤ в своњх ≥дил≥чних ≥ разом ≥з тим архањчних селах.

якщо природа ви¤вл¤лас¤ лаг≥дною до ”крањни, то цього не скажеш про њњ ≥стор≥ю. « давн≥х-давен аж до нов≥тн≥х час≥в через своњ природн≥ багатства й незахищен≥сть ”крањна Ч можливо, б≥льше, н≥ж будь-¤ка ≥нша крањна ™вропи Ч зазнавала спустошливих напад≥в ≥ завоювань. ” результат≥ тема чужоземного поневоленн¤ й боротьби з ним стала дом≥нуючою в њњ ≥стор≥њ. –озгортаючись на неозор≥й, в≥дкрит≥й ≥ щедро прикрашен≥й сцен≥, ц¤ ≥сторична епопе¤ була довгою, барвистою,
сповненою бурхливих под≥й.

 ѕерш≥ поселенц≥

Ќайперш≥ сл≥ди людських поселень на ”крањн≥ с¤гають за 150 тис. рок≥в. ћандруючи до берег≥в „орного мор¤ через  авказ ≥, ймов≥рно, Ѕалкани, перш≥ поселенц≥ все ще збер≥гали ознаки прим≥тивного походженн¤. ¬они мали незначного об'Їму мозок, низький лоб, масивн≥ щелепи та велик≥ зуби. «ате ходили випроставшись, а њхн≥ надзвичайно вправн≥ руки вже ц≥лком сформувалис¤. Ѕлизько 40 тис. рок≥в до н. е. в середин≥ останнього льодовикового пер≥оду з'¤вивс¤ кроманьйонець (або гомо сап≥Їнс) Ч особина, в≥д ¤коњ походить сучасна людина. ¬она була пор≥вн¤но високою на зр≥ст, пр¤моход¤чою, ≥з значно розвинутими розумовими можливост¤ми. ѕристосовуючись до холодного суворого кл≥мату, до труднощ≥в у добуванн≥
поживи, ц≥ люди, що жили з мисливства та збиранн¤ плод≥в, винайшли небачене розмањтт¤ техн≥чних нововведень, таких ¤к збро¤ ≥ знар¤дд¤ з кременю, риболовн≥ гачки, гарпуни, житла ≥з шкур та к≥сток.

Ѕлизько 10 тис. рок≥в до н. е., коли в≥дступив останн≥й льодовик, лишивши п≥сл¤ себе характерний дл¤ сучасноњ ”крањни ландшафт, людина стала м≥н¤тис¤ дедал≥ швидше. “ак, у пер≥од неол≥ту, ¤кий тривав на ”крањн≥ з 6 до 2 тис. рок≥в до н. е., людство зазнало глибших зм≥н, н≥ж за попередн≥ 2Ч3 млн рок≥в. ’оч цей пер≥од зветьс¤ неол≥том, тобто новим кам'¤ним в≥ком, в≥н мав мало сп≥льного з каменем. Ђ–еволюц≥йнеї значенн¤ неол≥тичноњ цив≥л≥зац≥њ пол¤гаЇ насамперед у тому, що люди знайшли докор≥нно нов≥ способи добуванн¤ поживи. «ам≥сть збиранн¤ плод≥в ≥ полюванн¤ вони нарешт≥ сам≥ навчилис¤ продукувати поживу.

¬важають, що землеробство вперше виникло на ”крањн≥ у межир≥чч≥ Ѕугу та ƒн≥стра, коли на рубеж≥ V ≥ IV тис¤чол≥ть до н. е. розвинулис¤ перш≥ у —х≥дн≥й ™вроп≥ землеробськ≥ общини. «ам≥сть блукати у пошуках здобич≥, люди ос≥дали на своњх пол¤х. “ак з'¤вл¤лис¤ поселенн¤. «емлеробство, на в≥дм≥ну в≥д полюванн¤ та збиранн¤ плод≥в, вимагало пор≥вн¤но б≥льшоњ робочоњ сили, спри¤ючи тим самим зростанню населенн¤. ¬одночас поступово виникали прим≥тивн≥ форми сусп≥льно-пол≥тичноњ орган≥зац≥њ.

Ќайб≥льш в≥дом≥ ранн≥ землеробськ≥ племена на територ≥њ сучасноњ ”крањни пов'¤зують з так званою трип≥льською культурою, що розвинулас¤ у долинах ƒн≥стра, Ѕугу ≥ ѕруту, с¤гнувши згодом ƒн≥пра. ” пер≥од свого розкв≥ту м≥ж 3500 та 2700 рр. до н. е. трип≥льц≥ жили великими селами по 600Ч700 чолов≥к. ¬они, ¤к правило, мешкали у довгих та вузьких сп≥льних осел¤х, де кожна с≥м'¤ займала власну, розгороджену на к≥мнати, частину житла з окремою глинобитною п≥ччю. –одов≥д вони вели по л≥н≥њ батька. ќрнамент на череп'¤ному посуд≥, що ¤вл¤в собою поЇднанн¤ характерних плавних в≥зерунк≥в жовтого, чорного й б≥лого кольору, св≥дчить про маг≥чн≥ ритуали та в≥ру в надприродн≥ сили, що панували в культур≥ трип≥льц≥в.

ѕроте ц¤ культура мала й св≥й практичний б≥к. ѕерший на ”крањн≥ механ≥чний пристр≥й Ч свердло дл¤ пророблюванн¤ отвор≥в у камен≥ та дерев≥ Ч з'¤вивс¤ у людей трип≥льськоњ культури. ¬елике значенн¤ мало впровадженн¤ дерев'¤ного плуга, завд¤ки чому землеробство стало б≥льш над≥йним, н≥ж мисливство, способом добуванн¤ поживи. ўе одним нововведенн¤м, ймов≥рно, запозиченим ≥з јз≥њ, було застосуванн¤ першого металу Ч м≥д≥.

—ьогодн≥ мало що в≥домо про занепад трип≥льськоњ культури. як припускають археологи, зростанн¤ населенн¤ штовхало трип≥льськ≥ племена до переходу на нов≥ негостинн≥ земл≥. ƒе¤к≥ з них просувалис¤ вглиб степ≥в, а т≥, що жили в долин≥ ƒн≥пра, йшли на п≥вн≥ч, у непрох≥дн≥ л≥си ѕол≥сс¤ й дал≥. Ќа 2000 р. до н. е. трип≥льська культура ¤к виразне ц≥ле перестала ≥снувати. „астину трип≥льц≥в п≥дкорили й асим≥лювали войовнич≥ степов≥ племена, решта знайшла захист у п≥вн≥чних л≥сах.

 очовики. ѕрост¤гнувшись майже на 6 тис. км в≥д ћанчжур≥њ аж до ”горщини, ™враз≥йськ≥ степи утворюють найб≥льшу р≥внину на «емл≥. ≤ хоч у к≥лькох м≥сц¤х њњ перетинають гори “¤нь-Ўаню, ”ралу ≥  арпат, завд¤ки численним перевалам цю р≥внину пор≥вн¤но легко перейти з к≥нц¤ в к≥нець. Ќа заход≥, в одн≥й ≥з найб≥льш благодатних ≥ родючих њњ частин, лежить ”крањна. ÷¤ географ≥чна обставина в≥д≥грала надзвичайно велику роль в њњ ≥стор≥њ, та нер≥дко ц¤ р≥внина ставала центром житт¤ кочових племен ™враз≥њ.

—котарство, що спиралос¤ на вигод≥влю стад одомашнених тварин, остаточно сформувалос¤ в степах близько 3000 р. до н. е. ѕрот¤гом майже двох тис¤чол≥ть майбутн≥ кочовики вели нап≥вос≥ле житт¤, займаючись, пор¤д ≥з випасом своњх стад у ™враз≥йському степу, й землеробством. ƒесь близько 1000 р. до н. е. скотар≥ перетворилис¤ на справжн≥х кочовик≥в ≥ стали мандрувати степами в пост≥йних пошуках пасовиськ. ѕереход¤чи з м≥сц¤ на м≥сце, вони набували нових особливих ¤костей, найважлив≥шою з ¤ких була войовнич≥сть. ўоб оборон¤ти стада й захоплювати нов≥ пасовиська, життЇво необх≥дним було вм≥нн¤ воювати. „аст≥ сутички
з ворогом, потреба орган≥зувати маси людей дл¤ подоланн¤ величезних в≥дстаней спри¤ли по¤в≥ плем≥нноњ знат≥.

16.jpg (92236 bytes)

—котар≥ з'¤вилис¤ пор≥вн¤но рано в украњнських степах. Ѕлизько 3000 р. до н. е. л≥вий берег ƒн≥пра зайн¤ли племена ¤мноњ культури, пригнавши з собою з≥ сходу табуни коней, на ¤ких вони ще не навчилис¤ њздити. «а ними прот¤гом багатьох наступних стол≥ть перем≥щувалис¤ ≥нш≥ скотарськ≥ племена. Ѕезперервн≥ м≥грац≥њ Ч ц¤ типова особлив≥сть ранньоњ ≥стор≥њ ”крањни,Ч ймов≥рно, в≥дбувалис¤ через перенаселен≥сть степ≥в на п≥вн≥ч в≥д  асп≥ю. —ильн≥ш≥ племена вит≥сн¤ли слабш≥ з њхн≥х пасовиськ, а ц≥ останн≥ в≥дступали на перифер≥ю ™враз≥йського степу.
“ак хвил¤ми одне за одним котилис¤ на зах≥д скотарськ≥ племена.

15.jpg (121523 bytes)

 ≥ммер≥йц≥. Ћише десь м≥ж 1500 ≥ 1000 рр. до н. е. людина опанувала просту, на перший погл¤д, техн≥ку њзди верхи.  ≥ммер≥йц≥ Ч перш≥ кочов≥ вершники, що з'¤вилис¤ в ”крањн≥, Ї також ≥ першими њњ жител¤ми, назва ¤ких д≥йшла до нас. Ќе хто ≥нший, ¤к √омер, опов≥даючи у своњй Ђќд≥ссењї про п≥вн≥чне узбережж¤ „орного мор¤, називаЇ його Ђземлею к≥ммер≥йц≥вї. ÷е, напевно, ≥ Ї найдавн≥ша писемна згадка про ”крањну. јле н≥чого, кр≥м назви людей, що насел¤ли земл≥, ¤к≥ в т≥ часи вважалис¤ похмурим краЇм св≥ту, √омер не говорить про к≥ммер≥йц≥в. Ѕагато вчених тримаютьс¤ думки, що к≥ммер≥йц≥ вийшли ≥з своњх прабатьк≥вських земель у нижньому ѕоволж≥, перекочували низовинами ѕ≥вн≥чного  авказу й десь близько 1500 р. до н. е. з'¤вилис¤ на ”крањн≥. ѕроте ≥нш≥ в≥дкидають г≥потезу про м≥грац≥ю й стверджують, що к≥ммер≥йц≥ були кор≥нним населенн¤м ”крањни. “ак чи ≥накше, к≥ммер≥йц≥ насел¤ли межир≥чч¤ ƒону й ƒн≥стра аж до 7 ст. до н. е. “рохи згодом, п≥д натиском ≥нших кочовик≥в з≥ сходу, вони в≥д≥йшли до ћалоњ јз≥њ. ¬ичерпний анал≥з небагатьох на¤вних нин≥ джерел схил¤Ї ≥сторик≥в до ц≥лого р¤ду висновк≥в стосовно цих Ђспоживач≥в кобил¤чого молокаї, ¤к њх називали греки: 1) к≥ммер≥йц≥ були першими на ”крањн≥ скотар¤ми, що перейшли до кочового способу житт¤; 2) вони опанували мистецтво њзди на кон¤х ≥ њхнЇ в≥йсько складалос¤ з вершник≥в; 3) завд¤ки контактам ≥з майстерними оброблювачами метал≥в на  авказ≥ вони започаткували на ”крањн≥ добу зал≥за; 4) зростанн¤ рол≥ к≥нних воњн≥в зумовило занепад великих род≥в ≥ виникненн¤ в≥йськовоњ знат≥. —к≥фи. —к≥фи, ¤к≥ на початку VII ст. до н. е. з'¤вилис¤ в украњнському степу, не лишилис¤ поза увагою б≥льш розвиненоњ —ередземноморськоњ цив≥л≥зац≥њ, про що св≥дчать так≥ слова ≥з —тарого запов≥ту: Ђќсь ≥де народ ≥з п≥вн≥чноњ крањни... держить лук ≥ короткий спис, жорстокий в≥н! ¬они не зжал¤тьс¤! √олос њх реве, ¤к море, скачуть на кон¤х, вишикувалис¤, ¤к одна людина... народ здалеку... народ
давн≥й... мови ¤кого ти не знаЇш... сагайдак його, ¤к в≥дкрита домовина, вс≥ вони люди хоробр≥... в≥н зжере твоЇ жниво ≥ хл≥б тв≥й, знищить син≥в ≥ дочок твоњх, зжере овець ≥ кор≥в твоњх, зжере виноград тв≥й ≥ смокви твоњ ≥ зруйнуЇ мечем м≥ста твоњ, на ¤к≥ ти покладаЇш над≥юї. –озоривши багато крањн Ѕлизького —ходу, ск≥фи нарешт≥ ос≥ли у степах ѕ≥вн≥чного ѕричорномор'¤, створивши перше на терен≥ ”крањни велике пол≥тичне об'Їднанн¤.
” 5 ст. до н. е. Ђбатько ≥стор≥њї грек √еродот в≥дв≥дав —к≥ф≥ю й описав њњ населенн¤. ÷е, без сумн≥ву, були ≥ндоЇвропейц≥, представники ≥раномовних кочовик≥в, що тис¤чол≥тт¤ми панували у ™враз≥йських степах. √еродот описав к≥лька тип≥в ск≥ф≥в. Ќа правому берез≥ ƒн≥пра мешкали ск≥фи-орач≥ Ч землеробськ≥ племена, що були кор≥нними мешканц¤ми цього краю ≥, напевно, вз¤ли соб≥ назву в≥д кочовик≥в, котр≥ њх п≥дкорили. ƒе¤к≥ ≥сторики вважають, що вони були предками слов'¤н.
ѕол≥тична влада зосереджувалас¤ в руках Ђцарськихї ск≥ф≥в Ч кочовик≥в, що вважали себе найчисленн≥шими й найкращими ≥ змушували ≥нших ск≥ф≥в та неск≥фськ≥ племена ”крањни сплачувати њм данину. «а њхн≥ми заз≥ханн¤ми сто¤ло велике, добре озброЇне й дисципл≥новане к≥нне в≥йсько. ўоб розвивати в соб≥ войовнич≥ ≥нстинкти, ск≥фськ≥ воњни мали звичай пити кров першого вбитого ворога, робити з ворожих череп≥в прикрашен≥ золотом ≥ ср≥блом чаш≥, зн≥мати скальпи. Ѕезжал≥сн≥ до ворог≥в, ц≥ кочовики були в≥дданими в дружб≥, ¤ку ц≥нували понад усе.
—к≥фське сусп≥льство було значною м≥рою дит¤м своЇњ епохи. –одов≥д ≥шов по батьк≥вськ≥й л≥н≥њ, майно д≥лилос¤ м≥ж синами, а пол≥гам≥¤ була нормальним ¤вищем. –азом ≥з померлим чолов≥ком часто вбивали й ховали його молодших ж≥нок. як св≥дчать розк≥шн≥ похованн¤ ск≥фських цар≥в у курганах, що й дос≥ трапл¤ютьс¤ в украњнських степах, багат≥ могили плем≥нноњ знат≥ й водночас убог≥ могили простих людей, сусп≥льно-економ≥чне розшаруванн¤ стало досить пом≥тним ¤вищем серед Ђцарськихї ск≥ф≥в.  р≥м награбованого у в≥йнах, основним джерелом багатств дл¤ них слугувала торг≥вл¤ з грецькими колон≥¤ми у ѕричорномор'њ. —воњм торговим партнерам ск≥фи пропонували товари, що ними згодом уславитьс¤ украњнська земл¤: зб≥жж¤, в≥ск, мед, хутра, раб≥в. «а це вони отримували вина, ювел≥рн≥ вироби, ≥нш≥ предмети розкош≥в, до ¤ких у них уже розвинувс¤ великий апетит. ѕро це св≥дчать своЇр≥дн≥ прикраси, надзвичайно ориг≥нальне за своњм стилем декоративне мистецтво з характерними дл¤ нього мотивами тваринного св≥ту. ¬оно з великою майстерн≥стю в≥дображаЇ пластику олен≥в, лев≥в, коней, що вражають
грац≥йн≥стю й красою.
«а доби ск≥ф≥в ”крањна стала важливою, хоч ≥ в≥ддаленою частиною античноњ цив≥л≥зац≥њ —ередземномор'¤. „ерез грецьк≥ колон≥њ у ѕричорномор'њ ск≥фи вв≥йшли у контакт ≥з грецькою цив≥л≥зац≥Їю й навчилис¤ ц≥нувати њњ. ¬одночас контакти з≥ св≥том —ередземномор'¤ вт¤гували ск≥ф≥в ≥ в його конфл≥кти. ” 513 р. до н. е. величезне в≥йсько перського цар¤ ƒар≥¤ захопило земл≥ нин≥шньоњ ”крањни. ѕроте, вдавшись до стратег≥њ Ђспаленоњ земл≥ї, ск≥фи змусили його ганебно в≥дступити. Ќаприк≥нц≥ V Ч на початку IV ст. до н. е. ск≥фи п≥шли на зах≥д ≥ п≥дкорили фрак≥йц≥в на ƒунањ. ÷¤ перемога ви¤вилас¤ дл¤ них зовс≥м непотр≥бною, бо в≥ч-на-в≥ч звела њх ≥з ‘≥л≥ппом ћакедонським, батьком јлександра ¬еликого. ” 339 р. до н. е. македонц≥ завдали страшноњ поразки кочовикам. ÷е стало початком к≥нц¤ ск≥ф≥в.
ƒесь через 100 рок≥в б≥льшу частину ск≥ф≥в завоювали й асим≥лювали сармати Ч ≥нше могутнЇ плем'¤ кочовик≥в з≥ сходу. “≥льки залишкам удалос¤ сховатис¤ в  риму, де њхн≥ нащадки прожили до 3 ст. н. е.
—армати. ћайже прот¤гом 400 рок≥в, в≥д 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е.. у степах ѕ≥вн≥чного та —х≥дного ѕричорномор'¤ панували сармати, ¤к≥ прийшли з ¬олги. —початку вони мирно зм≥шувалис¤ з такими ж ≥раномовними ск≥фами, а також греками, що жили у ѕ≥вн≥чному ѕричорномор'њ. ѕроте п≥д тиском ворожих племен з≥ сходу сармати ставали дедал≥ агресивн≥шими. «рештою вони п≥дкорили ск≥ф≥в, поглинувши у своњй мас≥ велике число простого люду. як ≥ вс≥ кочов≥ володар≥ украњнських степ≥в, сармати становили не Їдине однор≥дне плем'¤, а слабо пов'¤заний союз спор≥днених ≥ часто ворогуючих м≥ж собою племен, таких ¤к ¤зиги, роксолани та алани.  ожне з цих сарматських племен прагнуло до пануванн¤ на ”крањн≥. ќск≥льки намаганн¤ ц≥ сп≥впали з тривалими й всеохоплюючими перем≥щенн¤ми племен,
що називаютьс¤ ¬еликим переселенн¤м народ≥в, ≥ оск≥льки ”крањна знаходилас¤ у центр≥ цих безладних м≥грац≥й, сармати часто суперничали з ≥ншими племенами та, бувало, нав≥ть поступалис¤ њм владою. Ќарешт≥, у II ст. н. е., њх остаточно знищили страшна навала гунн≥в з≥ сходу, наскоки германських гот≥в ≥ вперта оборона римл¤н на заход≥.
« на¤вних нин≥ розр≥знених даних про сармат≥в випливаЇ, що за своњм зовн≥шн≥м вигл¤дом ≥ способом господарюванн¤ вони нагадували ск≥ф≥в, а також ≥нших ≥раномовних кочовик≥в. ќдин сучасник так описував алан≥в: Ђ¬они висок≥ на зр≥ст, вродлив≥ й св≥тловолос≥, а лють в њхн≥х очах всел¤Ї жахї. Ќосили вони довг≥ простор≥ штани, шк≥р¤н≥ кам≥зельки, взутт¤ з м'¤коњ шк≥ри та шапки. ќсновними продуктами
харчуванн¤ були м'¤со, молоко та сир. ∆или вони у шатрах, що напиналис¤ на дво- чи чотирикол≥сн≥ вози. ќсобливо вражаЇ у сармат≥в та велика роль, ¤ку в≥д≥гравали в њхньому сусп≥льств≥ ж≥нки. ѕереказуючи легенду, за ¤кою сармати поход¤ть в≥д союзу амазонок з≥ ск≥фами, √еродот пов≥домл¤Ї, що сарматськ≥ ж≥нки жили, ¤к колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у в≥йнах нар≥вн≥ з чолов≥ками, а також од¤галис¤, ¤к чолов≥ки. ƒан≥ археолог≥њ св≥дчать про те, що сарматських ж≥нок часто ховали разом з≥ зброЇю ≥ що вони нер≥дко виконували функц≥њ жриць.
 оли в≥йна не могла задовольнити вс≥х матер≥альних потреб, сармати торгували. њхн≥ каравани мандрували у найдальш≥ крањ, з ¤ких везли до “анањсу Ч сарматськоњ столиц≥, розташованоњ на р. ƒон, китайський шовк, кавказький кришталь, нап≥вкоштовне- кам≥нн¤ з ≤рану та ≤нд≥њ. Ќа думку —трабона, грецького географа та ≥сторика, контакти з греками й римл¤нами завдали сарматам б≥льше шкоди, н≥ж добра. ЂЌаш спос≥б житт¤ з≥псував цих людей, поширивши серед них так≥ пороки, ¤к пристрасть до розкош≥в ≥ плотських ут≥х, нег≥дн≥ прагненн¤, задоволенн¤ ¤ких робить њх дедал≥ ненажерлив≥шимиї. Ќезабаром на зм≥ну сарматам прийшли ≥нш≥ кочовики, але сармати були останн≥м ≥ндоЇвропейським народом, що з'¤вивс¤ з≥ сходу. ѕ≥сл¤ них ™враз≥йськ≥ степи майже на ц≥ле тис¤чол≥тт¤ стануть волод≥нн¤ми тюркських народ≥в.

 √рецьк≥ колон≥њ на ”крањн≥

Ќов≥ поселенц≥ прибували на ”крањну не лише степом, а й морем. «а 1000 рок≥в до н. е. крих≥тний грецький материк уже був перенаселений навдивовижу творчим, енерг≥йним ≥ невгамовним людом. «а в≥дсутност≥ необх≥дних умов на батьк≥вщин≥ багато грек≥в стали розсел¤тис¤ узбережж¤м —ередземного, ≈гейського та „орного мор≥в, колон≥зуючи њхн≥ найдальш≥ закутки. «а словами ѕлатона, греки обс≥ли мор¤ в≥д √≥бралтару до  авказу, Ђначе жаби ставокї. Ќаприк≥нц≥ VII Ч на початку VI ст. до н. е. вони заснували р¤д колон≥й у ѕ≥вн≥чному ѕричорномор'њ. ѕрот¤гом усього наступного тис¤чол≥тт¤ ц≥ колон≥њ слугуватимуть аванпостами м≥ськоњ цив≥л≥зац≥њ
на ”крањн≥.
” IV ст. до н. е. дл¤ грецьких м≥ст на украњнському узбережж≥ настала пора розкв≥ту. Ќайбагатшою з них була ќльв≥¤. –озташована в гирл≥ Ѕугу, вона стала основним центром торг≥вл≥ зб≥жж¤м м≥ж √рец≥Їю та њњ чорноморськими колон≥¤ми. ƒо ≥нших важливих центр≥в належали ’ерсонес ≥ ‘еодос≥¤ на узбережж≥  риму, ѕант≥капеи (нин≥  ерч) Ч найб≥льше скупченн¤ м≥ст, розташоване на  ≥ммер≥йському Ѕоспор≥ у сх≥дному  риму.  ≥лька стол≥ть процв≥тали ц≥ м≥ста, але у II ст. до н. е. перед ними почали виникати значн≥ труднощ≥. «агострювалис¤ соц≥альн≥ сутички м≥ж м≥ською верх≥вкою й нижчими верствами населенн¤, що головним чином складалис¤ з колишн≥х раб≥в. Ќов≥ напади кочовик≥в порушували стар≥ взаЇмини з≥ ск≥фами. ƒешеве Їгипетське зерно п≥д≥рвало життЇво важливу торг≥влю зб≥жж¤м. «м≥цненн¤ –иму порушило пол≥тичну р≥вновагу в елл≥нському св≥т≥. ћайже ц≥ле стол≥тт¤ тримавс¤ ѕант≥капей ≥з сус≥дн≥ми м≥стами, об'Їднаними династ≥Їю —партокид≥в у так зване Ѕоспорське царство. јле у 68 р. до н. е. –им
завдаЇ поразки царев≥ ћ≥тр≥дату IV Ч останньому з династ≥њ —партокид≥в Ч ≥ оволод≥ваЇ „орноморським узбережж¤м. –имське пануванн¤ певною м≥рою повернуло грецьким м≥стам на украњнському узбережж≥ економ≥чну й пол≥тичну стаб≥льн≥сть. ѕроте на початку нашоњ ери, з посиленн¤м напад≥в варвар≥в ≥ послабленн¤м здатност≥ –иму протисто¤ти њм, ≥снувати причорноморським м≥стам лишалос¤ недовго. ” 270 р. н. е. вони зазнають нищ≥вного удару гот≥в, а через 100 рок≥в њх ц≥лком знищують гунни.
якщо окинути погл¤дом розвиток людського житт¤ на територ≥њ ”крањни початку 1 ст. н. е., то належало б вид≥лити три окремих типи сусп≥льства, що сформувалис¤ у трьох р≥зних географ≥чних зонах. Ћ≥сист≥ р≥внини п≥вноч≥ та п≥вн≥чного заходу насел¤ли землероби. «ахищене в≥д нападник≥в л≥сами та болотами, це найдавн≥ше населенн¤ краю не знало пол≥тичноњ орган≥зац≥њ, було слабким у воЇнному в≥дношенн≥ та культурно в≥дсталим. јле ¤к ≥ ≥нш≥ сел¤ни, ц≥ землероби вир≥зн¤лис¤ надзвичайною витривал≥стю: завойовники не раз приходили ≥ зникали, а вони й дал≥ ч≥пко трималис¤ земл≥, що њх годувала.  очовики непод≥льно панували на широких просторах степу. Ќамагаючись захопити ¤кнайб≥льше територ≥њ, ц≥ прибульц≥ з≥ сходу створили на територ≥њ ”крањни перш≥ велик≥ пол≥тичн≥ об'Їднанн¤. —прийн¤тлив≥ до культурних вплив≥в ≥ззовн≥, вони встановили контакти з великими центрами цив≥л≥зац≥њ. ѕроте кочов≥ племена люто ворогували м≥ж собою, не раз руйнуючи у пост≥йних пошуках пасовиськ ≥ здобич≥ пол≥тичн≥ структури, створен≥ ≥ншими. Ќарешт≥, на п≥вдн≥, на вузьк≥й смуз≥ „орноморського узбережж¤ розвинули м≥ську цив≥л≥зац≥ю греки. ≤ хоч торг≥влею, ремеслами, школами, широкими контактами ц≥ м≥ста прискорювали культурний розвиток неос¤жноњ украњнськоњ перифер≥њ, вони були т≥льки ще одною г≥лкою —тародавньоњ √рец≥њ ≥ аж н≥¤к не орган≥чною частиною украњнського середовища.

 

√оловна «м≥ст
  

¬перед >>>

Hosted by uCoz