ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё
¬Ћјƒќё
|
ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё |
|
| √оловна | «м≥ст |
| <<< Ќазад |
|
ƒ≤яЋ№Ќ≤—“№ ≤Ќ“≈Ћ≤√≈Ќ÷≤ѓ
|
|
|
|
–ос≥йський
революц≥йний рух
|
|
|
|
|
|
Ќа початку XIX ст. ≥н≥ц≥атива щодо продукуванн¤ нових ≥дей та ор≥Їнтац≥њ сусп≥льства належала царському ур¤дов≥. ѕроте п≥д к≥нець стол≥тт¤ ≥мперська ел≥та з ус≥Їю очевидн≥стю почала втрачати впевнен≥сть, ц≥леспр¤мован≥сть ≥ здатн≥сть пристосовуватис¤ до обставин. ¬одночас джерелом сусп≥льного руху, розкутого завд¤ки величезним зм≥нам 1860Ч1890-х рок≥в, ставали ширш≥ верстви сусп≥льства ≥ особливо ≥нтел≥генц≥¤ Ч його добров≥льний оборонець. «≥ткнувшись ≥з пасивн≥стю й нав≥ть обструкц≥Їю ур¤ду, ≥нтел≥генц≥¤ стала поступово переходити в≥д простого висуненн¤ пропозиц≥й до самоорган≥зац≥њ й намагань моб≥л≥зувати сусп≥льство з метою вт≥ленн¤ цих пропозиц≥й, вдаючись при необх≥дност≥ до революц≥йних крок≥в. ” –ос≥йськ≥й ”крањн≥ ≥нтел≥генц≥¤ виступала ¤к за нац≥ональний розвиток, так ≥ за соц≥альну справедлив≥сть. ÷е було невд¤чне завданн¤. „исельно менша, н≥ж в≥дпов≥дн≥ верстви в ≥нших частинах ≥мпер≥њ, украњнська ≥нтел≥генц≥¤ натикалас¤ на велик≥ перешкоди, встановлюючи контакти з неосв≥ченим ≥ апатичним у своњй мас≥ народом, ¤кому вона прагнула допомогти. ÷¤ двоЇдина мета породжувала вдвоЇ б≥льш≥ проблеми й пересл≥дуванн¤. ѕлутанину ≥ розмежуванн¤ серед украњнц≥в викликало питанн¤ про те, на що сл≥д звертати пильн≥шу увагу Ч на проблеми нац≥ональн≥ чи соц≥альн≥. ќднак, попри болюч≥ невдач≥, украњнський рух продовжував зростати, доки аж на початку XX ст. в≥н був готовий поширитис¤ поза меж≥ своЇњ традиц≥йно вузькоњ соц≥альноњ бази. ўойно народжений украњнський рух, що зазнав жорстокого удару в≥д розгрому в 1847 р. ирило-ћефод≥њвського товариства, ви¤вив нов≥ ознаки житт¤ п≥сл¤ смерт≥ у 1855 р. арх≥консервативного ћиколи 1. «в≥льнен≥ ≥з засланн¤ ћикола остомаров, ¬асиль Ѕ≥лозерський ≥, згодом, “арас Ўевченко з'њхалис¤ до ѕетербурга, де до них приЇднавс¤ ѕантелеймон ул≥ш. ÷≥ п≥онери украњнського руху (де¤к≥ з них зайн¤ли в≥дпов≥дальн≥ посади, наприклад, остомаров став в≥домим професором ≥стор≥њ) згуртували навколо себе б≥льше дес¤тка молодих украњнц≥в, утворивши в столиц≥ ≥мпер≥њ так звану громаду. јналог≥чн≥ громади украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ до к≥нц¤ стол≥тт¤ слугуватимуть тигл¤ми украњнського руху. ѕершочерговою турботою ц≥Їњ групи було покращенн¤ дол≥ украњнц≥в ≥ особливо сел¤нства. ¬с≥, за вин¤тком Ўевченка, з≥йшлис¤ на тому, що в своњй д≥¤льност≥ громада маЇ бути апол≥тичною й зосереджуватис¤ на просв≥т≥ мас. остомаров ≥ ул≥ш уперто виступали за обмеженн¤ д≥¤льност≥ лише цариною культури, уникаючи вс¤кого радикал≥зму, що викликав би гн≥в властей. « метою поширенн¤ своњх погл¤д≥в у 1861 р. петербурзька група з великими труднощами отримала дозв≥л на публ≥кац≥ю першого в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ украњнського часопису, що д≥став назву Ђќсноваї. …ого фундаторами були два багатих украњнц≥ ¬асиль “арнавський ≥ √ригор≥й •алаіан. ѕрот¤гом свого короткого 22-м≥с¤чного ≥снуванн¤ Ђќсноваї виступала засобом сп≥лкуванн¤ та будителем нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, розкиданоњ по вс≥й ≥мпер≥њ. ѕоновленн¤
активност≥ украњнц≥в прихильно зустр≥ла
рос≥йська ≥нтел≥генц≥¤
столиц≥. “амтешн≥ часописи друкували украњнськ≥
статт≥ та взагал≥ п≥дтримували
розвиток украњнськоњ культури. Ќа публ≥чних
читанн¤х часто з'¤вл¤вс¤ Ўевченко разом ≥з такими велетн¤ми рос≥йськоњ л≥тератури,
¤к ≤ван “ургенЇв та ‘ед≥р ƒостоЇвський. ™ св≥дченн¤, що рос≥йська публ≥ка
приймала Ўевченка тепл≥ше, н≥ж ƒостоЇвського. “ургенЇв переклав рос≥йською мовою
сповнен≥ розпуки опов≥данн¤ ћарка
¬овчка про кр≥паччину на ”крањн≥, а вплив цих
опов≥дань на рос≥йського читача був ¬одночас нове покол≥нн¤ приб≥чник≥в украњнства в иЇв≥, що складалос¤ переважно ≥з студент≥в, також утворило громаду. и¤ни, ¤ких нал≥чувалос¤ к≥лька сотень, зосередили зусилл¤ на розвитку мереж≥ нед≥льних шк≥л дл¤ неписьменного сел¤нства. ” пер≥од м≥ж 1859 ≥ 1862 рр. вони в≥дкрили на ињвщин≥ к≥лька шк≥л, в ¤ких навчалис¤ сотн≥ учн≥в. ѕроте з точки зору дальшоњ перспективи найважлив≥ша риса кињвськоњ громади пол¤гала саме в тому, що вона привабила нову категор≥ю приб≥чник≥в. Ќа початку 1860-х рок≥в серед польськоњ та спольщеноњ шл¤хти ѕравобережж¤ вид≥лилас¤ група студент≥в, сумл≥нн¤ ¤ких мучилос¤ усв≥домленн¤м того, що њхн≥й клас стол≥тт¤ми гнобив сел¤н, ≥ ¤к≥ вир≥шили зблизитис¤ з народом. ÷ю групу на чол≥ з ¬олодимиром јнтоновичем, що користувалас¤ украњнською мовою, украњнським вбранн¤м ≥ трималас¤ украњнських звичањв, називали хлопоманами. Ќапередодн≥ польського повстанн¤ 1863 р. хлопомани в≥дкрито порвали з польським сусп≥льством, проголосивши себе украњнц¤ми, ≥ вступили до кињвськоњ громади, поринувши у справу просв≥ти сел¤нства, њхнЇ почутт¤ обов'¤зку перед народом в≥дображав в≥дкритий лист, над≥сланий до одн≥Їњ московськоњ газети: Ђяк особи, що користуютьс¤ благами вищоњ осв≥ти, ми повинн≥ зосередити вс≥ наш≥ зусилл¤ на тому, щоб забезпечити нашому народов≥ можлив≥сть здобути осв≥ту, усв≥домити його власн≥ потреби й стати здатними задовольнити њх. —ловом, шл¤хом власного внутр≥шнього розвитку народ повинен дос¤гти р≥вн¤, на ¤кий в≥н законно заслуговуЇї. ” в≥дпов≥дь на
звинуваченн¤ пол¤к≥в у зрад≥ јнтонович, нащадок
давньоњ родини
спольщеноњ украњнськоњ шл¤хти, опубл≥кував в
Ђќснов≥ї свою знамениту Ђ—пов≥дьї.
” н≥й в≥н доводив, що двор¤ни ѕравобережж¤ мали
дв≥ можливост≥: або Ђповернутис¤ї до украњнського народу й, самов≥ддано
працюючи на його благо, намагатис¤
компенсувати йому кривди стол≥тнього гнобленн¤;
або ж лишитис¤ ненависними паразитами, ¤ким рано чи п≥зно доведетьс¤ т≥кати до
ѕольщ≥. ќбравши першу можлив≥сть, јнтонович став славетним ≥сториком
”крањни, дов≥чним народовцем, визначним пров≥дником украњнського руху. «начний
внесок в украњнську справу зробили
й так≥ його товариш≥, ¤к “адей
–ильський, ѕавло ∆итецький,
Ѕорис ѕознанський Ќатхнена прикладом ки¤н, украњнська ≥нтел≥генц≥¤ ѕолтави, „ерн≥гова, ’аркова та ќдеси також заснувала своњ громади, розширюючи мережу нед≥льних шк≥л, доки њхн¤ к≥льк≥сть на ”крањн≥ не наблизилас¤ до сотн≥. „лени громад занурювалис¤ в уже традиц≥йн≥ царини етнограф≥њ, ф≥лолог≥њ та ≥стор≥њ. Ќа зразок хлопоман≥в вони стали вбиратис¤, ¤к украњнськ≥ сел¤ни, дотримуватис¤ њхн≥х звичањв, споживати њхню њжу, сп≥лкуватис¤ з ними по шинках, сп≥вати њхн≥х п≥сень ≥ Ч окр≥м своњх осель Ч розмовл¤ти украњнською мовою. ¬они розвинули культ козацтва й носили барвистий козацький од¤г. ѕричому об'Їктом њхньоњ ≥деал≥зац≥њ були не козацьк≥ гетьмани њй старшини, а волелюбн≥ запорожц≥ та гайдамаки, що, на њхню думку, символ≥зували природн≥ прагненн¤ украњнських мас. ” друг≥й половин≥ XIX ст. це романтичне й позбавлене пол≥тичного забарвленн¤ поЇднанн¤ ≥деал≥зму, народництва та поклон≥нн¤ всьому украњнському стало в≥домим п≥д назвою украњноф≥льства. јле нав≥ть несм≥лива й пом≥ркована д≥¤льн≥сть украњноф≥л≥в викликала п≥дозри. ” 1863 р., в розпал повстанн¤ пол¤к≥в та особливо великоњ п≥дозр≥ливост≥ до всього нерос≥йського, ур¤д ≥ нав≥ть рос≥йська ≥нтел≥генц≥¤ д≥йшли висновку, що дл¤ –ос≥њ потенц≥йно смертельну загрозу становить украњнський рух, ≥ виступили проти украњноф≥л≥в. ÷арськ≥ чиновники доводили, що нед≥льн≥ школи Ч це, по сут≥, злов≥сна змова з метою пропаганди серед сел¤нства
¬олодимир јнтонович украњнського сепаратизму. “ак≥ невинн≥ реч≥, ¤к нос≥нн¤ украњнськоњ вишиваноњ сорочки чи сп≥ванн¤ народних п≥сень, трактувалис¤ ¤к п≥дривна д≥¤льн≥сть. ¬≥йськовий м≥н≥стр ƒмитро ћ≥лют≥н зайшов так далеко, що попереджав цар¤ про нам≥ри хлопоман≥в буц≥мто утворити самост≥йну украњнську державу. „астина рос≥йськоњ преси на чол≥ з такими ура-патр≥отичними газетами, ¤к Ђ¬естник ёго-«ападной –оссииї, Ђ иевл¤нинї та Ђћосковские ведомостиї, розпочала зл≥сну кампан≥ю проти украњноф≥л≥в та њхн≥х намагань начебто п≥д≥рвати –ос≥йську державу. Ќезабаром чимало представник≥в рос≥йськоњ ≥нтел≥генц≥њ, ¤к≥ ще вчора дивилис¤ на украњноф≥л≥в прихильно ¤к на приб≥чник≥в невинного барвистого рег≥онал≥зму, тепер стали вбачати в них справжню загрозу ≥мпер≥њ. якщо багато рос≥¤н вважали украњнський рух за польську змову з метою зменшенн¤ њхнього впливу на ѕравобережж≥, то пол¤ки бачили в ньому маневр рос≥¤н, спр¤мований на ослабленн¤ польських позиц≥й у цьому рег≥он≥. ”крањнц≥ в свою
чергу квапилис¤ запевнити вс≥х у своњй
ло¤льност≥. јнтонович
≥ 20 учасник≥в кињвськоњ громади опубл≥кували
в≥дкритого листа, запевн¤ючи рос≥йську публ≥ку в тому, що њхньою метою ЂЇ лише
осв≥та народуї ≥ що вс¤к≥ Ђрозмови про
сепаратизм Ї дурним жартом, оск≥льки нам в≥н не
т≥льки непотр≥бний, а й некориснийї. јле ц≥ запевненн¤ мали незначн≥ результати.
” липн≥ 1863 р. м≥н≥стр внутр≥шн≥х справ ѕетро ¬алуЇв видав
таЇмний циркул¤р про заборону украњнських наукових, рел≥г≥йних ≥ особливо педагог≥чних
публ≥кац≥й. ƒрукувати Ђмалороссийским
наречиемї дозвол¤лос¤ лише художн≥ твори.
¬алуЇв за¤вив, що украњнськоњ мови Ђн≥коли не було, нема ≥ бути не можеї. Ќезабаром
п≥сл¤ цього громади було розпущено, ћайже ц≥ле дес¤тил≥тт¤ украњноф≥л≥в змусили вич≥кувати свого часу. Ќа початку 1870-х рок≥в ксенофоб≥¤ 1863 р. почала розв≥юватис¤, цензураЧслабшати, а ки¤ни Ч поступово в≥дновлювати свою д≥¤льн≥сть. јнтонович (тепер уже професор ињвського ун≥верситету) ≥з своњми колегами й за п≥дтримки таких талановитих пом≥чник≥в, ¤к ћихайло ƒрагоманов, ќлександр –усов, ћикола «≥бер ≥ —ерг≥й ѕодолинський, таЇмно утворили Ђ—тару громадуї, що д≥стала таку назву, аби в≥др≥знити њњ старших ≥ досв≥дчен≥ших член≥в (њх нал≥чувалос¤ близько 70) в≥д нових громад, що також з'¤вл¤лис¤ й складалис¤ переважно ≥з студент≥в. ”крањноф≥ли знову зосередилис¤ на непол≥тичн≥й д≥¤льност≥. ƒ≥¤льн≥сть ц¤ значно розширилас¤ ≥з заснуванн¤м у 1873 р. в иЇв≥ в≥дд≥ленн¤ –ос≥йського географ≥чного товариства. ”крањноф≥ли масово записувалис¤ в цю нап≥воф≥ц≥йну орган≥зац≥ю й фактично опанували нею. ѕ≥д њњ прикритт¤м вони почали видавати арх≥вн≥ матер≥али, заснували музей та б≥бл≥отеку, збирали украњнськ≥ документи. ” 1875 р. Ђ—тара громадаї придбала рос≥йську газету Ђ иевский “елеграфї, перетворивши њњ на орган, ¤кий висв≥тлював под≥њ в украњнськ≥й перспектив≥. ќднак заборона украњнських видань лишалас¤ великою перешкодою розвитков≥ нац≥ональноњ культури. ўоб обминути ц≥ обмеженн¤. ул≥ш, ониський, ƒрагоманов та ≥нш≥ встановили контакти з украњнц¤ми в √аличин≥, використовуючи њхню украњномовну пресу, й особливо газету Ђѕравдаї, дл¤ поширенн¤ погл¤д≥в, заборонених у –ос≥њ. ¬ 1873 р. за допомогою аристократки Ћизавети —коропадськоњ-ћилорадович та цукрового барона ¬асил¤ —имиренка вони започаткували й ф≥нансували створенн¤ у Ћьвов≥ Ћ≥тературного товариства ≥м. “. √. Ўевченка, ¤ке через к≥лька дес¤тил≥ть (уже п≥д назвою ЂЌаукове товариство ≥м. “. √. Ўевченкаї) стало неоф≥ц≥йною украњнською академ≥Їю наук. јле минуло небагато часу, ¤к на украњноф≥л≥в упали нов≥ п≥дозри. як це часто трапл¤Їтьс¤, найзапекл≥ш≥ вороги украњнц≥в знаходилис¤ в украњнському ж середовищ≥. ” травн≥ 1875 р. колишн≥й член кињвськоњ громади, багач ≥ консерватор ћихайло ёзефович над≥слав до ѕетербурга петиц≥ю, в ¤к≥й стверджував, що украњноф≥ли перетворилис¤ на п≥дривну орган≥зац≥ю й ведуть серед сел¤н пропаганду незалежност≥ ”крањни. Ќа довершенн¤ донощик додав, що украњноф≥ли поширюють антирос≥йську аг≥тац≥ю в √аличин≥ й що весь њхн≥й рух Ч не що ≥нше, ¤к австро-н≥мецька змова. –еакц≥ю ур¤ду неважко було передбачити. ≈мський указ 1876 р. —турбований ќлександр II призначив ≥мператорську ком≥с≥ю, куди вв≥йшов ≥ ёзефович, ¤ка рекомендувала ц≥лком заборонити ввезенн¤ ≥ публ≥кац≥ю украњнських книжок, користуватис¤ украњнською мовою на сцен≥ (на ≥нш≥ мови було перекладено нав≥ть слова украњнських п≥сень, ¤к≥ виконувалис¤ в театр≥), а також закрити Ђ иевский “елеграфї ≥ припинити субсидуванн¤ галицькоњ пророс≥йськоњ газети Ђ—лової. ћ≥н≥стерство осв≥ти д≥стало розпор¤дженн¤ заборонити викладанн¤ в початкових школах будь-¤ких дисципл≥н украњнською мовою, вилучити ≥з шк≥льних б≥бл≥отек книжки, написан≥ або украњнською мовою, або ж украњноф≥лами, зам≥нити вчител≥в-украњноф≥л≥в на рос≥¤н. ≤ нарешт≥, ком≥с≥¤ пропонувала л≥кв≥дувати кињвську громаду й заслати р¤д украњнських д≥¤ч≥в, насамперед ƒрагоманова та ѕавла „убинського. —ловом, намаганн¤ парал≥зувати украњнський рух ставали б≥льш систематичними та безжальними, н≥ж заходи, передбачен≥ валуЇвським циркул¤ром. ќлександр II, що в≥дпочивав у н≥мецькому м≥стечку ≈мс, прийн¤в ус≥ рекомендац≥њ ком≥с≥њ, й 18 травн¤ 1876 р. набув чинност≥ ≈мський указ. ÷ей документ не лише став на перешкод≥ д≥¤льност≥ украњноф≥л≥в, але й ставив п≥д сумн≥в де¤к≥ основн≥ засади, що на них спиравс¤ украњнський рух. Ќезважаючи на досв≥д 1863 р., украњноф≥ли й надал≥ в≥рили, що, обмежуючись непол≥тичною культурницькою д≥¤льн≥стю й пом≥ркованими погл¤дами, вони уникнуть репрес≥й ур¤ду. ўоб обгрунтувати суто культурницьку природу украњнства, ул≥ш нав≥ть розвинув ц≥лу теор≥ю. «а нею, рос≥¤ни мали надзвичайно висок≥ пол≥тичн≥ зд≥бност≥ державотворц≥в, ¤к≥ не властив≥ украњнц¤м, про що св≥дчить ус¤ њхн¤ нещаслива ≥стор≥¤. “ому, на думку ул≥ша, було природним ≥ нав≥ть корисним лишатис¤ у склад≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, користуючись при цьому њњ силою, безпекою ≥ престижем. ѕроте, вважав в≥н, у культурному в≥дношенн≥ украњнц≥ з њхн≥м чудовим фольклором обдарован≥ш≥ в≥д рос≥¤н. “им-то украњнц≥ ц≥лком лог≥чно мали лишити пол≥тичну сферу дл¤ рос≥¤н, зосередившись на д≥¤льност≥ у царин≥ культури, де вони переважали. ќднак ≈мський указ розбив спод≥ванн¤ ул≥ша на те, що у взаЇминах м≥ж украњнською культурою й рос≥йською пол≥тикою запануЇ принцип Ђживи сам ≥ не заважай ≥ншимї, ≥ змусив його вдатис¤ до ще менш реал≥стичних погл¤д≥в, аби виправдати ≥дею украњнського культурництва. ≤нший п≥онер
украњнського руху Ч ћикола остомаров Ч п≥сл¤
1876 р. став
висловлювати в≥дверто занепадницьк≥ думки. “ой,
що колись ≥з викликом писав:
Ђ’ай н≥ рос≥¤ни, н≥ пол¤ки не вважають, що њм
належить земл¤, на ¤к≥й живуть
украњнц≥ї, тепер радив своњм товаришам слухн¤но
п≥дкоритис¤ пол≥тиц≥ царату. ≤нш≥
пров≥дн≥ украњноф≥ли, так≥ ¤к јнтонович ≥ ∆итецький, виступили за компром≥с.
ѕродовжуючи обстоювати ≥дею розвитку культурноњ
самобутност≥ украњнц≥в, вони
наголошували при цьому, що це не маЇ спричин¤тис¤
до в≥дмежуванн¤ украњнц≥в ƒрагоманов ≥ зародженн¤ украњнського соц≥ал≥зму. Ќайгостр≥ше в≥дчували потребу в нових ≥де¤х молодш≥ члени кињвськоњ громади. ќдин ≥з них, ћихайло ƒрагоманов, трохи не власними силами вз¤вс¤ за розширенн¤ ≥нтелектуальних та ≥деолог≥чних обр≥њв своњх сп≥вв≥тчизник≥в. ѕопри те, що його погл¤ди не д≥стали широкоњ п≥дтримки серед украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, вони спонукали багатьох молодших њњ представник≥в виходити поза меж≥ культурницькоњ д≥¤льност≥, порушувати в украњнському контекст≥ ключов≥ пол≥тичн≥, нац≥ональн≥ та соц≥ально-економ≥чн≥ проблеми дн¤. ƒрагоманов народивс¤ 1841 р. в м. √ад¤ч≥ б≥л¤ ѕолтави в родин≥ др≥бного двор¤нина, що виводить своЇ кор≥нн¤ з козацькоњ старшини √етьманщини. ’оч р≥дн≥ традиц≥њ користувалис¤ повагою в с≥м'њ, њх зат≥н¤в космопол≥тичний л≥берал≥зм батька ƒрагоманова Ч людини надзвичайно осв≥ченоњ, начитаноњ. ўе до навчанн¤' в ињвському ун≥верситет≥ ƒрагоманов став переконаним демократом, сповненим прагненн¤ допомогти своЇму народу. «годом в≥н очолив справу заснуванн¤ перших у –ос≥њ нед≥льних шк≥л дл¤ неписьменних сел¤н. —аме працюючи з сел¤нами, ƒрагоманов усв≥домив потребу в навчальних матер≥алах украњнською мовою, став ц≥кавитис¤ вс≥м украњнським. « такими думками в≥н вступив до кињвськоњ громади. ќтже, в украњнський рух його привели не романтизован≥ у¤вленн¤ про батьк≥вщину, а прагненн¤ практично допомогти пригн≥ченому людов≥. ћетою, що њњ ставив перед ”крањною ƒрагоманов, було дос¤гненн¤ пол≥тичного та соц≥ально-економ≥чного статусу, под≥бного до статусу передових Ївропейських крањн. ѕри цьому в≥н вважав, що набути його можна лише тод≥, коли украњнський рух д≥стане ширшу базу й апелюватиме до народу, порушуючи конкретн≥ повс¤кденн≥ питанн¤. Ќа його думку, украњнц≥ (цей, ¤к в≥н казав, Ђплебейський народї Ч пригн≥чений, змушений т¤жко працювати, позбавлений своЇњ ел≥ти) ≥деально в≥дпов≥дали пол≥тичним програмам, що поЇднували нац≥ональн≥ та соц≥ально-економ≥чн≥ ≥нтереси. “ому, п≥дкреслював ƒрагоманов, ≥стинний демократ повинен бути патр≥отом ”крањни, а ≥стинний украњнський патр≥от повинен бути демократом. “вердо дотримуючись федерал≥стських позиц≥й, ƒрагоманов не виступав за в≥докремленн¤ ”крањни в≥д –ос≥њ. јле, побоюючись нав≥ть потенц≥йноњ загрози обмеженн¤ прав особи з боку сильноњ централ≥зованоњ держави, в≥н вважав за необх≥дне реорган≥зувати –ос≥йську ≥мпер≥ю у в≥льну конфедерац≥ю автономних рег≥он≥в (створених не обов'¤зково на етн≥чних засадах), в ¤к≥й р≥шенн¤ приймалис¤ б насамперед на м≥сцевому р≥вн≥. «акликаючи украњнц≥в, особливо галицьких, знайомитис¤ з найкращими здобутками рос≥йськоњ культури, ƒрагоманов, ут≥м, в≥дкидав думку ѕушк≥на про те, що Ђвсе слав¤нские ручьи сольюте¤ в русском мореї. ” своњй в≥дом≥й статт≥ Ђ¬трачена епохаї в≥н доводив, що в ц≥лому украњнц≥ п≥д рос≥йським правл≥нн¤м
ћихайло ƒрагоманов б≥льше втратили, н≥ж набули. ¬≥н однозначно твердив, що украњнц≥ повинн≥ збер≥гати в≥рн≥сть не Ђвс≥й –ус≥ї, а насамперед ”крањн≥: Ђќсв≥чен≥ украњнц≥, ¤к правило, труд¤тьс¤ дл¤ вс≥х, т≥льки не дл¤ ”крањни ≥ њњ народу... ¬они повинн≥ покл¤стис¤ соб≥ не кидати украњнську справу. ¬они повинн≥ усв≥домити, що кожна людина, ¤ка вињжджаЇ з ”крањни, кожна коп≥йка, що витрачаЇтьс¤ не на дос¤гненн¤ украњнських ц≥лей, кожне слово, сказане не украњнською мовою, Ї марнуванн¤м кап≥талу украњнського народу, а за даних обставин кожна втрата Ї безповоротноюї. ƒол¤ ƒрагоманова була долею людини, ц≥лковито в≥дданоњ своњм ≥деалам. ” пер≥од репрес≥й 1875Ч1876 рр. в≥н в≥дмовивс¤ зректис¤ своњх погл¤д≥в, обравши натом≥сть вигнанн¤ на чужину. ѕеред в≥д'њздом ≥з иЇва в≥н дос¤г угоди з≥ Ђ—тарою громадоюї, за ¤кою зобов'¤завс¤ при ф≥нансов≥й п≥дтримц≥ громади видавати часопис, присв¤чений украњнськ≥й справ≥. “ак виникла Ђ√ромадаї Ч перший украњнський часопис, що з перервами виходив з к≥нц¤ 1870-х до початку 1880-х рок≥в у ∆енев≥, де ƒрагоманов приЇднавс¤ до нечисленноњ групи украњнських пол≥тем≥грант≥в. ѕор¤д з нац≥ональними проблемами ƒрагоманов дедал≥ част≥ше висловлював у Ђ√ромад≥ї радикально-соц≥ал≥стичн≥ ≥дењ. ¬насл≥док цього м≥ж ним ≥ набагато консервативн≥шими кињвськими украњноф≥лами у 1885 р. ставс¤ розрив, що призв≥в до припиненн¤ часопису. ќднак ≥з послабленн¤м зв'¤зк≥в з украњнц¤ми в –ос≥њ зм≥цнювались контакти ƒрагоманова з галицькими украњнц¤ми. ўе в 1870 р. в≥н в≥дв≥дав √аличину й «акарпатт¤ ≥ в≥дтод≥ систематично знайомив зах≥дних украњнц≥в з њхн≥ми сп≥вв≥тчизниками на сход≥. « часом ≥дењ ƒрагоманова пустили кор≥нн¤ серед невеликоњ, але самов≥дданоњ групи галицькоњ молод≥ й згодом спричинилис¤ до заснуванн¤ першоњ украњнськоњ соц≥ал≥стичноњ парт≥њ. ƒрагоманов не був Їдиним украњнським д≥¤чем, ¤кого приваблював соц≥ал≥зм. …ого близьк≥ друз≥ з кињвськоњ громади Ч нап≥вшвейцарський-нап≥вукрањнський економ≥ст ћикола «≥бер та син багатого землевласника —ерг≥й ѕодолинський Ч також в≥д≥гравали важливу роль у поширенн≥ серед украњнц≥в соц≥ал≥стичних ≥дей. «≥бер широко в≥домий ¤к один ≥з перших пропагандист≥в у –ос≥њ ≥дей ћаркса. ≈нерг≥йний ѕодолинський встановив контакти з ћарксом ≥ ≈нгельсом, т≥сно сп≥впрацював з ƒрагомановим в ™вроп≥ й допомагав орган≥зовувати соц≥ал≥стичн≥ гуртки на ”крањн≥ та в √аличин≥. –ос≥йський
революц≥йний рух ” 1870-т≥ роки стало очевидним, що попри скасуванн¤ кр≥пацтва економ≥чне становище сел¤н не пол≥пшилос¤ й самодержавство не ви¤вл¤Ї н≥¤ких ознак готовност≥ до подальшого компром≥су. ” сусп≥льств≥ поширювалос¤ розчаруванн¤. ÷е спричинилос¤ до зростанн¤ у середовищ≥ ≥нтел≥генц≥њ радикальних настроњв ≥ готовност≥ зробити все дл¤ знищенн¤ старого ладу. —ловом, назр≥ли спри¤тлив≥ обставини дл¤ по¤ви революц≥онер≥в. Ќа к≥нець XIX ст. соц≥альний склад ≥нтел≥генц≥њ, з ¤коњ виходила б≥льш≥сть революц≥онер≥в, зазнав пом≥тних зм≥н. «д≥йснена п≥сл¤ реформи л≥берал≥зац≥¤ осв≥ти означала, що двор¤нство вже не складатиме переважноњ б≥льшост≥ студент≥в ун≥верситет≥в, а в≥дтак ≥ ≥нтел≥генц≥њ. “епер до ун≥верситет≥в вступали сини м≥щан, св¤щеник≥в, др≥бних чиновник≥в, козак≥в ≥ нав≥ть сел¤н. ” трьох ун≥верситетах ”крањни Ч ињвському, ’арк≥вському та ќдеському Ч в 1895 р. вони складали близько половини ус≥х студент≥в. ÷е середовище р≥зночинц≥в надавало нов≥й ≥нтел≥генц≥њ певних позакласових рис, що дещо зменшувало њњ в≥дчужен≥сть в≥д мас. јле попри зростанн¤ в к≥нц≥ XIX ст. ун≥верситет≥в ≥нтел≥генц≥¤ продовжувала лишатис¤ крих≥тною часткою сусп≥льства. ” 1895 р. на ”крањн≥ нал≥чувалос¤ лише близько 5 тис. студент≥в. ј революц≥онери, звичайно ж, становили незначну частку ≥нтел≥генц≥њ. Ќаприклад, у 1881 р. (п≥к революц≥йноњ д≥¤льност≥ в ≥мпер≥њ) на 100 млн населенн¤ заф≥ксовано всього 1000 випадк≥в антидержавних д≥й. Ќарешт≥, революц≥йний рух у сутност≥ своњй був позбавлений нац≥ональних ознак. Ќамагаючись створити у боротьб≥ з царизмом об'Їднан≥ Ђвсерос≥йськ≥ї сили, його учасники спочатку нехтували нац≥ональними проблемами, а згодом стали дивитис¤ на них ¤к на основну перешкоду в њхн≥й революц≥йн≥й боротьб≥. Ќародники. ѕочинаючи з 1860-х рок≥в радикально настроЇну молодь ≥мпер≥њ звичайно називали народниками. —ама назва говорить про те, що це були люди, ¤к≥ ототожнювали себе з народом, а в тих обставинах це значило Ч з сел¤нами. ÷е ототожненн¤ з сел¤нством та ≥деал≥зац≥ю його, притаманн≥ радикально настроЇн≥й ≥нтел≥генц≥њ, важко зрозум≥ти з точки зору чисто рац≥ональних м≥ркувань. ¬они значною м≥рою виростали з почутт¤ вини, що розвинулос¤ у молодих, ≥деал≥стично настроЇних студент≥в, ¤к≥ пор≥внювали своЇ прив≥лейоване становище з т¤жкою долею сел¤нства. –≥зновидом п≥дсв≥домоњ компенсац≥њ сел¤нинов≥ за його злигодн≥ стала його ≥деал≥зац≥¤. ћоральну чистоту, начебто властиву сел¤нинов≥, ≥нтел≥генц≥¤ виводила з його т¤жкоњ й чесноњ прац≥. Ќа њњ думку, особливо ц≥нним аспектом сел¤нського сусп≥льства була община, що, ¤к здавалос¤, св≥дчила про в≥дсутн≥сть у сел¤нина егоњзму та про його природжену схильн≥сть до соц≥ал≥зму. ≤деал≥зац≥¤
сел¤нства характеризувала не одних лише
народник≥в (такий п≥дх≥д
певною м≥рою под≥л¤ли хлопомани
та ≥нш≥ групи ≥нтел≥генц≥њ), проте виключно
њхньою рисою була р≥шуча в≥ддан≥сть справ≥
революц≥њ, ¤ка поклала б початок новому справедливому ладов≥. ѕершу групу
народник≥в-революц≥онер≥в орган≥зував у
1871 р. в ѕетербурз≥ ћихайло „айковський;
под≥бн≥ групи виникали по вс≥й ≥мпер≥њ.
Ќа ”крањн≥ одну з таких груп заснував у 1873 р. в
ќдес≥ ‘ед≥р ¬олховський. ¬она
нал≥чувала 100 член≥в. —еред них був ≥ јндр≥й ∆ел¤бов Ч украњнський студент
≥з сел¤нськоњ родини, ¤кий стане згодом одним ≥з
найвидатн≥ших революц≥онер≥в ≤з по¤вою революц≥йних груп м≥ж ними розгор≥лис¤ палк≥ суперечки щодо найефективн≥ших метод≥в дос¤гненн¤ поставленоњ мети. ќдин ≥з напр¤м≥в, пов'¤заний з в≥домим рос≥йським народником ѕетром Ћавровим, обстоював поступовий п≥дх≥д у п≥дготовц≥ народу до революц≥њ за допомогою осв≥ти й пропаганди. ≤нший, не такий попул¤рний спочатку п≥дх≥д асоц≥ювавс¤ з барвистою й харизматичною постаттю рос≥йського анарх≥ста ћихайла Ѕакун≥на, ¤кий закликав революц≥онер≥в до зд≥йсненн¤ насильницьких п≥дбурливих акт≥в, що спровокували б спонтанн≥ масов≥ виступи народу. ¬ 1874 р. дл¤ Ћаврова та його приб≥чник≥в, здавалос¤, настав зор¤ний час, коли п≥сл¤ страх≥тливого голоду в ѕоволж≥ близько 3 тис. народник≥в по вс≥й ≥мпер≥њ кинули навчанн¤ в ун≥верситетах ≥, вбравшись у сел¤нський од¤г, п≥шли на село встановлювати контакти з народом ≥ готувати його до великого повстанн¤. ѕроте це Ђход≥нн¤ в народї, ¤к його назвали, зазнало жалюг≥дноњ поразки. —ел¤ни просто в≥дмовл¤лис¤ мати справу ≥з чужинц¤ми з м≥ста, перевд¤ганн¤ ¤ких на хл≥бороб≥в часто викликало глузуванн¤. Ќер≥дко сел¤ни нав≥ть допомагали жандармам ви¤вл¤ти революц≥онер≥в. Ќа ”крањн≥ Ђход≥нн¤ в народї спостер≥галос¤ головним чином в околиц¤х „игирина ињвськоњ губерн≥њ. Ќародники вибрали саме цей край, оск≥льки в≥н був одним ≥з вогнищ кривавого гайдамацького повстанн¤ п≥встол≥тт¤ тому, спод≥ваючись, що тут ≥ дос≥ тл≥ли жарини бунтарства. ’оч цей рух ≥ зазнав невдач≥, ц≥кавим його продовженн¤м стали под≥њ, що в≥дбулис¤ у 1877 р., коли —тефанович та його анарх≥стська група, що базувалас¤ в иЇв≥, вдалис¤ до спроби скористатис¤ в≥ддан≥стю сел¤н царев≥, сфабрикувавши Ђцарськ≥ ман≥фестиї, в ¤ких сел¤нам наказувалос¤ утворити ЂтаЇмн≥ загониї й повставати проти м≥сцевих пом≥щик≥в ≥ чиновник≥в. ÷ю так звану Ђчигиринську змовуї викрили, ви¤вивши причетними до нењ близько 1000 сел¤н. ” той час ¤к б≥льш≥сть народник≥в зосередилис¤ на робот≥ з сел¤нами, де¤к≥ з них почали звертати увагу на роб≥тник≥в, чисельн≥сть ¤ких зростала. ” 1875 р. ™вген «аславський заснував в ќдес≥ нелегальний Ђѕ≥вденнорос≥йський союз роб≥тник≥вї, що став одн≥Їю з перших роб≥тничих орган≥зац≥й в ≥мпер≥њ. ¬ наступн≥ роки з'¤вивс¤ р¤д ≥нших роб≥тничих гуртк≥в, орган≥зованих на зразок тих, що д≥¤ли на п≥вноч≥ –ос≥њ, проте ≥снували вони недовго, а њхн≥й вплив був скороминущим. ѕ≥сл¤ невдач≥ Ђход≥нн¤ в народї де¤к≥ з найб≥льш радикальних народник≥в звернулис¤ до ≥дей Ѕакун≥на, вир≥шивши, що розпочати революц≥ю можуть лише насильство й терористичн≥ акти. ” 1878 р. ¬≥ра «асулич, колишн¤ учасниц¤ кињвськоњ групи анарх≥ст≥в, поранила з револьвера в≥йськового коменданта ѕетербурга генерала “репова. Ќезабаром виникла група розкольник≥в Ч сумнозв≥сна ЂЌародна вол¤ї, ¤ка зробила тероризм основною засадою своЇњ д≥¤льност≥. —уворо консп≥ративна й непроникна ≥ззовн≥ ЂЌародна вол¤ї (серед учасник≥в ¤коњ був ≥ ∆ел¤бов) розпочала кампан≥ю пол≥тичних убивств, кульм≥нац≥Їю ¤коњ став замах на ќлександра II у 1881 р. «агибель цар¤ викликала загальний осуд насильства, дискредитац≥ю терорист≥в ≥ переконала ур¤д у необх≥дност≥ проводити реакц≥йну пол≥тику. ’арактерно, що п≥д час терористичноњ кампан≥њ 1879Ч1881 рр. народники ви¤вилис¤ особливо д≥¤льними на ”крањн≥. ” иЇв≥ та ≥нших м≥стах було вбито к≥лькох важливих ур¤дових чиновник≥в. ƒехто з революц≥онер≥в нав≥ть доводив, що пол≥тичн≥ вбивства винайшли так≥ Ђп≥вденц≥ї, ¤к ∆ел¤бов, ƒмитро Ћизогуб ≥ ћикола ибальчич. –ос≥йськ≥ революц≥онери й украњнське питанн¤. ’оч у центр≥ уваги народник≥в була соц≥альна революц≥¤, у п≥дготовц≥ до нењ вони не могли нехтувати Ђм≥сцевими умовамиї, тобто нац≥ональними особливост¤ми р≥зних народ≥в ≥мпер≥њ. ѕров≥дний ≥деолог народник≥в Ћавров вважав нац≥онал≥зм за поб≥чний аспект св≥товоњ ≥стор≥њ й висловлював серйозн≥ сумн≥ви щодо його здатност≥ спри¤ти прогресу людства. ÷ю позиц≥ю п≥дтримували багато революц≥онер≥в украњнського походженн¤, на думку ¤ких, було б краще, коли б нац≥ональн≥ в≥дм≥нност≥ зникли; хай, мовл¤в, цей процес ви¤витьс¤ хворобливим, аби т≥льки народилос¤ нове всесв≥тнЇ соц≥ал≥стичне сусп≥льство. јле поки що, вважали вони, нац≥ональн≥ особливост≥ сл≥д враховувати. ¬иразним прикладом пов'¤заних з нац≥ональними особливост¤ми проблем, що виникали у народник≥в, було питанн¤ сел¤нськоњ общини. –еволюц≥онери вважали, що сел¤нське общинне землевод≥нн¤ в –ос≥њ Ї переконливим св≥дченн¤м природноњ схильност≥ рос≥¤н до соц≥ал≥зму. ¬≥дтак вони робили висновок, н≥бито –ос≥¤ може минути кап≥тал≥стичну стад≥ю розвитку й прийти до соц≥ал≥зму швидше й безпосередн≥ше, н≥ж ™вропа. ѕроте цю теор≥ю заперечувала ситуац≥¤ на ”крањн≥. ¬ украњнському сел≥ поширеним було приватне землеволод≥нн¤, й де¤к≥ народники з розпачем говорили про Ђвроджену в≥дразуї украњнц≥в до общини. ≤нш≥ революц≥онери, так≥ ¤к ћ. —тародворський ≥з кам'¤нець-под≥льськоњ групи, визнавали, що Ђна ”крањн≥ справа стоњть ≥накше. Ќаш≥ люди ¤вл¤ють собою буржуа, тому що вони пройн¤т≥ ≥нстинктом приватноњ власност≥ї. Ѕ≥льше того, на думку —тародворського, схильн≥сть украњнц≥в до приватноњ власност≥ могла означати, що Ђћалорос≥¤, ймов≥рно, стане бар'Їром на шл¤ху поширенн¤ соц≥ал≥стичних ≥дей у –ос≥њї. ѕопри вс≥ ц≥ розходженн¤ м≥ж народниками та украњноф≥лами, особливо њхн≥м молодим покол≥нн¤м, у них було багато сп≥льного, що випливало з њхнього ≥нтересу до сел¤нства. „асто, збираючи етнограф≥чн≥ матер≥али на сел≥, молод≥ украњноф≥ли встановлювали дружн≥ стосунки з народниками, ¤к≥ займалис¤ революц≥йною пропагандою. Ѕагато з них поЇднували обидв≥ справи. Ќав≥ть на орган≥зац≥йному р≥вн≥ революц≥йн≥ групи активно сп≥впрацювали з Ђмолодимиї громадами. Ђ—тар≥ї ж громади, члени ¤ких глибоко поринули у складанн¤ словника украњнськоњ мови, не схвалювали д≥¤льност≥ своњх молодших колег, ≥ ц¤ обставина стала джерелом серйозноњ напруги м≥ж двома покол≥нн¤ми украњноф≥л≥в. –еволюц≥йний рух спричинивс¤ не лише до розколу серед украњноф≥л≥в, а й до значного зменшенн¤ числа њхн≥х приб≥чник≥в. ƒинам≥зм, героњчна романтика революц≥йного руху дедал≥ б≥льше приваблювали молодих украњнц≥в. ѕриставши до лав революц≥онер≥в, вони займали антинац≥ональн≥ позиц≥њ, поривали своњ зв'¤зки з украњнським рухом ≥ н≥коли не контактували з ним. ” кращому випадку ц≥ молод≥ украњнськ≥ борц≥ за справу соц≥ального радикал≥зму намагалис¤ спочатку п≥дн¤ти революц≥ю, а пот≥м вже розв'¤зувати нац≥ональне питанн¤. “ак революц≥йний попул≥зм привертав на св≥й б≥к чимраз б≥льше талановитоњ молод≥, що призвело до критичного ослабленн¤ украњнського руху. ћарксизм. —пантеличен≥ й роздратован≥ сл≥пою в≥рою сел¤н в цар¤ ≥ з розчаруванн¤м усв≥домлюючи, що середн≥й сел¤нин вол≥в би скор≥ше бути куркулем, н≥ж боротис¤ за соц≥альну р≥вн≥сть у своЇму сел≥, багато радикал≥в стали сумн≥ватис¤ в революц≥йному потенц≥ал≥ сел¤нства. ¬насл≥док цього чимало радикал≥в починали сприймати ≥дењ, ¤к≥ пов'¤зували над≥ю на революц≥ю з новим класом Ч пролетар≥атом. ƒжерелом цих ≥дей був марксизм. ѕор≥вн¤но з туманним ≥деал≥змом народник≥в вигл¤дало, що марксизм ≥з його наголосом на економ≥чних в≥дносинах пропонував науково достов≥рний метод анал≥зу соц≥альноњ повед≥нки. ¬≥н давав принципи под≥лу вс≥х верств сусп≥льства на експлуатованих ≥ експлуататор≥в ≥ доводив нев≥дворотн≥сть класовоњ боротьби та революц≥њ. Ѕ≥льше того, здавалос¤, в≥н м≥г по¤снити сусп≥льн≥ в≥дносини прот¤гом ус≥Їњ ≥стор≥њ людства ≥ в будь-¤к≥й крањн≥ св≥ту. ўе одним привабливим аспектом марксизму була його пр¤ма пов'¤зан≥сть ≥з сучасн≥стю. √овор¤чи про наближенн¤ останньоњ сутички м≥ж кап≥талом ≥ пролетар≥атом, ћаркс передбачав, що найб≥льша в св≥т≥ революц≥¤ в≥дбудетьс¤ у недалекому майбутньому. ѕерем≥гши в ц≥й титан≥чн≥й боротьб≥, пролетар≥ат зд≥йснить остаточний синтез соц≥ал≥зму. “аким чином, марксизм не лише надихав радикал≥в новим оптим≥змом, а й схил¤в њх до в≥ри в те, що вони власними зусилл¤ми можуть спри¤ти епохальним под≥¤м. ћарксистськ≥ ≥дењ з'¤вилис¤ на ”крањн≥ досить рано, коли «≥бер, ¤кого дуже шанував ћаркс, у 1871 р. вперше ознайомив з ними своњх студент≥в ≥ колег у иЇв≥. –ад¤нськ≥ вчен≥ вважають, що причиною неспроможност≥ «≥бера збудити зац≥кавлен≥сть цими ≥де¤ми була його зосереджен≥сть лише на економ≥чн≥й теор≥њ ћаркса, а не на його революц≥йному вченн≥. Ѕайдуж≥сть до марксистських ≥дей, що спостер≥галас¤ спочатку, також по¤снюЇтьс¤ “им, що в той час ≥ще не почалас¤ широкомасштабна ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ й пролетар≥ат на ”крањн≥ був малочисельним. «аслугу знайомства ≥нтел≥генц≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ з марксизмом звичайно приписують √еорг≥ю ѕлеханову Ч розчарованому рос≥йському народников≥, котрий почав читати твори ћаркса п≥д час свого вигнанн¤ у Ўвейцар≥њ. ¬ 1883 р. у ∆енев≥ в≥н засновуЇ першу рос≥йську марксистську групу Ђ¬изволенн¤ прац≥ї та публ≥куЇ в переклад≥ рос≥йською мовою прац≥ ћаркса, нелегально поширюючи њх в ≥мпер≥њ. ѕерша пост≥йно
д≥юча марксистська група на ”крањн≥ п≥д назвою
Ђ–ос≥йська
група соц≥ал-демократ≥вї виникла 1893 р. в иЇв≥, њњ орган≥затором був ёр≥й ћельников Ч рос≥¤нин, що заснував рем≥сничу школу,
¤ка служила своЇр≥дним каналом
поширенн¤ марксистських ≥дей. ≤нш≥ марксистськ≥
групи з'¤вилис¤ у ’арков≥, ќдес≥
та атеринослав≥. ”крањнц≥ р≥дко трапл¤лис¤
серед цих перших марксист≥в, б≥льш≥сть ¤ких складали рос≥¤ни з великим дом≥шком Їврењв ≥ невеликим Ч
пол¤к≥в.
÷е й зрозум≥ло, поза¤к
соц≥ал-демократи зосереджували свою увагу на
неукрањнському пролетар≥ат≥, проблеми ¤кого важко було
зрозум≥ти ор≥Їнтован≥й на сел¤нство ” –ос≥њ розвиток соц≥ал-демократичного руху в≥дбувавс¤ пов≥льно. Ѕ≥льш≥сть член≥в марксистськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ у 1898 р. заарештували. ” 1903 р. дл¤ њњ в≥дновленн¤ довелос¤ скликати новий з'њзд. ѕроте зам≥сть зм≥цненн¤ парт≥њ з'њзд спричинивс¤ до розколу в њњ лавах, що в≥д≥грало важливу роль дл¤ –ос≥њ та ”крањни. Ѕ≥льшовики на чол≥ з ¬олодимиром ”ль¤новим (п≥зн≥ше в≥домим п≥д псевдон≥мом Ћен≥н) виступили за створенн¤ дисципл≥нованоњ компактноњ орган≥зац≥њ профес≥йних революц≥онер≥в, що стала б авангардом пролетар≥ату. ¬ ≥сторичн≥й перспектив≥ по¤ва Ћен≥на й б≥льшовик≥в була под≥Їю величезноњ ваги. ѕроте тод≥ вона лишилас¤ непом≥тною дл¤ народ≥в –ос≥њ. ўодо царськоњ жандармер≥њ, ¤ка була добре по≥нформована про д≥¤льн≥сть соц≥ал-демократ≥в, то вона вважала вс¤кий рух, що спиравс¤ на так≥ заплутан≥ теор≥њ, ¤к у ћаркса, позбавленим шанс≥в на усп≥х в ≥мпер≥њ. ≤нш≥ неукрањнськ≥ парт≥њ на ”крањн≥. «м≥цненн¤ соц≥ал-демократ≥в змусило моб≥л≥зуватис¤ њхн≥х ≥деолог≥чних суперник≥в Ч народник≥в. ” 1904 р. вони створили парт≥ю соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в, ≥деолог≥¤ ¤коњ ¤вл¤ла собою сум≥ш народницьких принцип≥в ≥з марксистськими ≥де¤ми, а тактика, ¤к ≥ колись, включала застосуванн¤ пол≥тичних убивств. Ќарешт≥, д≥¤льн≥сть радикал≥в п≥дштовхнула створенн¤ парт≥њ л≥берал≥в, що входили до складу земств ≥ мали за мету встановленн¤ конституц≥йного ладу на зразок јнгл≥њ чи ‘ранц≥њ. ” 1904 р. вони заснували Ђ—оюз визволенн¤ї, що згодом став парт≥Їю конституц≥йних демократ≥в, або скорочено Ч кадет≥в. —турбований по¤вою нелегальних антицаристських парт≥й, ур¤д намагавс¤ в≥дновити р≥вновагу, п≥дтримуючи орган≥зац≥ю таких ультранац≥онал≥стичних проур¤дових парт≥й, ¤к –ос≥йська монарх≥чна парт≥¤, а також груп на кшталт Ђ—оюза русского народаї. ÷≥ ультраправ≥ угрупованн¤, що користувалис¤ вс≥л¤кою п≥дтримкою православних св¤щеник≥в ≥ називалис¤ в народ≥ Ђчорними сотн¤миї, спец≥ал≥зувалис¤ на погромах Їврейських общин та антиукрањнськ≥й аг≥тац≥њ на ”крањн≥. «аснували тут своњ пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ й нац≥ональн≥ меншост≥. ѕол¤к≥в представл¤ла ѕольська соц≥ал≥стична парт≥¤, а Їврењв Ч цей найб≥льш пол≥тичне активний ≥ орган≥зований серед народ≥в ≥мпер≥њ Ч спр¤мовували нац≥онал-с≥он≥сти та марксистський Ѕунд. –ос≥йськ≥ парт≥њ на ”крањн≥ далеко не завжди складалис¤ лише з рос≥¤н. ƒо кадет≥в ≥ соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в приЇднувалос¤ чимало русиф≥кованих та й нац≥ональне св≥домих украњнц≥в, убачаючи в цих орган≥зац≥¤х найефективн≥ший спос≥б боротьби з царатом. Ќав≥ть в ультранац≥онал≥стичних, антиукрањнських орган≥зац≥¤х брало участь багато Ђмалорос≥вї, ¤к≥ змагалис¤ з рос≥¤нами у в≥дданост≥ царев≥ та ненавист≥ до його ворог≥в. –ос≥йськ≥ та
неукрањнськ≥ парт≥њ ставилис¤ до украњнського
руху по-р≥зному.
—хил¤ючись на б≥к децентрал≥зац≥њ,
соц≥ал≥сти-революц≥онери ¤кщо ≥ не п≥дтримували прагненн¤ украњнц≥в, то дивилис¤ на них ≥з
зрозум≥нн¤м. ѕольськ≥ соц≥ал≥сти
й особливо с≥он≥сти та Ѕунд, ¤ких Їднали з
украњнц¤ми намаганн¤ завоювати
соб≥ культурну автоном≥ю, часто з готовн≥стю
сп≥впрацювали з окремими украњнськими угрупованн¤ми. « ≥ншого боку,
марксистам ≥ передус≥м б≥льшовикам у тих ”крањнц≥,
аналог≥чно рос≥¤нам та ≥ншим народам ≥мпер≥њ,
також поринули в пол≥тичну д≥¤льн≥сть, що характеризувала 1890-т≥ та початок 1900-х рок≥в. «
одного
боку, це було њхн≥м реагуванн¤м на репрес≥њ 1880-х
рок≥в, а з ≥ншого Ч перед ними
сто¤в надихаючий приклад нового
пожвавленн¤ й св≥жих ≥дей, що зароджувалис¤
в середовищ≥ рос≥йських радикал≥в. ўе одним
важливим стимулом стала по¤ва нового покол≥нн¤ украњнських д≥¤ч≥в, ¤к≥ вже не
вагалис¤ щодо власноњ нац≥ональноњ
належност≥ й гордо називали себе Ђнац≥ональне св≥домими украњнц¤миї,
войовничо ÷≥ Ђнов≥ї украњнц≥ були переважно студентами, й особист≥ контакти м≥ж собою вони зав'¤зували в г≥мназичному та ун≥верситетському кол≥, де й виникали погл¤ди, котр≥ згодом штовхали њх до активноњ опозиц≥њ царатов≥. ар'Їра украњнського д≥¤ча звичайно ¤вл¤ла собою таку схему. —початку юнак, що навчавс¤ в г≥мназ≥њ, знайомивс¤ з Ђп≥дривнимиї ≥де¤ми, л≥беральне настроЇний викладач давав йому контрабандну л≥тературу й запрошував до участ≥ в таЇмних дискус≥йних гуртках. ¬ ун≥верситет≥ такий юнак вступав до украњнськоњ громади; де¤к≥ з них, наприклад кињвська чи петербурзька, нал≥чували сотн≥ член≥в. ” громад≥ студент ос¤гав ц≥лий р¤д ≥деолог≥й, входив до кола в≥домих д≥¤ч≥в ≥ нер≥дко починав займатис¤ нелегальною д≥¤льн≥стю, наприклад, публ≥кац≥Їю й поширенн¤м антицаристськоњ л≥тератури. онфл≥кти з ур¤дом дедал≥ б≥льше радикал≥зували студент≥в. “ак, у 1901 р. ур¤д силом≥ць в≥ддав у солдати 183-х студент≥в-актив≥ст≥в ињвського ун≥верситету. ÷е викликало масов≥ страйки сол≥дарност≥ по вс≥й ”крањн≥ та призвело до виключенн¤ з ун≥верситету великого числа студент≥в, багато з ¤ких д≥йшли висновку, що Їдиним виходом дл¤ них було стати революц≥онерами. „имало студент≥в, зв≥сно, н≥коли не брали участ≥ в радикальн≥й д≥¤льност≥ або в≥дходили в≥д нењ, зак≥нчивши навчанн¤. ќднак важко було знайти серед украњнських пол≥тичних пров≥дник≥в таких, хто не завоював соб≥ попул¤рност≥ спочатку ¤к студентський актив≥ст або не був членом студентських громад, що слугували первинним буд≥вельним матер≥алом дл¤ украњнських пол≥тичних орган≥зац≥й. ѕерша орган≥зована по¤ва цих молодих Ђсв≥домихї украњнц≥в в≥дбулас¤ у 1891 р., коли група студент≥в на чол≥ з ≤ваном Ћипою, Ѕорисом √р≥нченком та ћиколою ћихновським з≥бралас¤ на могил≥ “араса Ўевченка й створила Ђбратство тарас≥вц≥вї. «анепокоЇне тим, що краща украњнська молодь йде в рос≥йськ≥ революц≥йн≥ орган≥зац≥њ, братство вир≥шило створити украњнський рух ¤к альтернативу рос≥йському радикал≥зму ≥ рос≥йськ≥й культур≥ взагал≥. ¬оно зав'¤зало контакти з≥ студентськими групами в иЇв≥, ќдес≥, ѕолтав≥ та „ерн≥гов≥ й почало орган≥зовувати лекц≥њ, постановку п'Їс, св¤та на честь “. Ўевченка. ƒе¤к≥ з цих груп приЇднувалис¤ до видавничого товариства, що складалос¤ з майже 80 ос≥б, переважно вчител≥в початкових шк≥л, основною метою ¤кого було поширенн¤ серед студент≥в ≥ сел¤н украњнськоњ л≥тератури. Ћипа та його однодумц≥, кр≥м того, закликали украњнських письменник≥в насл≥дувати у своњх творах Ївропейськ≥ зразки зам≥сть рос≥йських. јле найвидатн≥шим
дос¤гненн¤м братства стала публ≥кац≥¤ в 1893 р. у
льв≥вськ≥й
газет≥ Ђѕравдаї його славнозв≥сного кредо Ч
Ђƒекларац≥њ в≥ри молодих украњнц≥вї.
÷ей р≥шучий документ, пройн¤тий наступальним
нац≥онал≥змом, дошкульно критикував украњноф≥л≥в за њхню ≥нтелектуальну
залежн≥сть в≥д рос≥йськоњ культури.
…ого автори впевнено проголошували про св≥й
нам≥р стати тим, ким н≥коли
не було старше покол≥нн¤, тобто ≥стинно
украњнською ≥нтел≥генц≥Їю. Ќа доказ своЇњ
Ђукрањнськост≥ї вони
зобов'¤зувалис¤ розмовл¤ти виключно украњнською
мовою, виховувати в Ђукрањнському дус≥ї своњх д≥тей,
вимагати викладанн¤ в школах украњнськоњ мови й при кожн≥й нагод≥ боронити
украњнську справу. ¬ царин≥ пол≥тики ”решт≥-решт глухий
гом≥н невдоволенн¤, по¤ва новостворених
груп, а також
зростанн¤ чисельност≥ учасник≥в громад змусили
старших д≥¤ч≥в украњнського
руху по тривал≥й перерв≥ 1880-х рок≥в знову д≥¤ти. ”
1897 р. з ≥н≥ц≥ативи јнтоновича
й ониського вони вир≥шили
утворити п≥дп≥льну орган≥зац≥ю, що об'Їднала б
ус≥х украњнських актив≥ст≥в ≥мпер≥њ. ¬насл≥док цього
постала Ђ”крањнська загальна орган≥зац≥¤ї (”«ќ), що ¤вл¤ла собою
федерац≥ю близько 20 громад, багатьох студентських груп та окремих ос≥б на чол≥ з
консультативним ком≥тетом у иЇв≥. «а даними таЇмноњ пол≥ц≥њ, активних член≥в
орган≥зац≥њ нал≥чувалос¤ близько 450, 100 –еволюц≥йна украњнська парт≥¤ (–”ѕ). ≤ знову саме в ’арков≥ ≥н≥ц≥ативу вз¤ла група студент≥в, до ¤коњ входили Ћ. ћатусевич, ёр≥й оллард, ќ. оваленко та сини к≥лькох старих украњноф≥л≥в Ч ƒмитро јнтонович, ћихайло –усов, ƒ. ѕознанський. ” с≥чн≥ 1900 р. вони заснували –еволюц≥йну украњнську парт≥ю Ч т≥сно згуртовану консп≥ративну групу. ћетою ц≥Їњ першоњ у —х≥дн≥й ”крањн≥ пол≥тичноњ парт≥њ було об'Їднанн¤ р≥зних покол≥нь ≥ клас≥в у боротьб≥ за нац≥ональн≥ права й соц≥альну революц≥ю. ќсобливо прихильно в≥дгукнулис¤ на ≥н≥ц≥ативу харк≥вськоњ групи студенти. ƒо 1902 р. д≥¤ло вже ш≥сть орган≥зац≥й Ч у иЇв≥, ’арков≥, ѕолтав≥, Ћубнах, ѕрилуках ≥ атеринослав≥, координованих центральним ком≥тетом. ƒо парт≥њ також входило багато менших груп студент≥в г≥мназ≥й та ун≥верситет≥в. ƒл¤ полегшенн¤ реал≥зац≥њ видавничоњ програми, що становила обов'¤зкову складову д≥¤льност≥ парт≥њ, були заснован≥ закордонн≥ бюро у Ћьвов≥ Ч в √аличин≥ та „ерн≥вц¤х Ч на Ѕуковин≥. –”ѕ публ≥кувала два пер≥одичних виданн¤ Ч Ђ√аслої та Ђ—ел¤нинї, ¤к≥ таЇмно провозилис¤ до –ос≥йськоњ ”крањни й ставили соб≥ за мету пол≥тизувати сел¤нство. Ќезабаром парт≥¤
наштовхнулас¤ на перешкоди Ч власне тод≥, коли
вона вдалас¤ до спроби ч≥тк≥ше сформулювати свою
програму. « самого початку постала проблема: що з революц≥йноњ точки зору заслуговуЇ на
б≥льшу увагу Ч нац≥ональне
чи соц≥ально-економ≥чне питанн¤? —початку з
опубл≥кованого парт≥Їю памфлету Ђ—амост≥йна ”крањнаї (автор Ч палкий нац≥онал≥ст
ћикола ћ≥хновський) випливало,
що нац≥ональне питанн¤ привертало до себе велику
увагу њњ член≥в. ѕроте згодом,
з метою поширенн¤ своњх вплив≥в поза меж≥
первинного ¤дра Ђсв≥домих украњнц≥вї
на сел¤нство, –”ѕ дедал≥ част≥ше зверталас¤ до
соц≥ально-економ≥чних питань. ” ход≥ цих зм≥н м≥ж членами –”ѕ виникла напружен≥сть. Ѕ≥льш≥сть на чол≥ з ћиколою ѕоршем ≥ його товаришами ¬олодимиром ¬инниченком та —имоном ѕетлюрою вважали, що ц¤ орган≥зац≥¤ маЇ бути нац≥ональною парт≥Їю, до ¤коњ входили б виключно украњнц≥ ≥ ¤ка поЇднувала б нац≥онал≥зм ≥з марксизмом. ≤нш≥ ж (головним виразником њхн≥х погл¤д≥в виступав ћар'¤н ћеленевський) хот≥ли, щоб –”ѕ в≥дкинула свою нац≥ональну ор≥Їнтован≥сть, ставши автономною орган≥зац≥Їю –ос≥йськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ, що представл¤ла б ус≥х роб≥тник≥в ”крањни, незалежно в≥д њхньоњ нац≥ональност≥. “епер сл≥д коротко зупинитис¤ на фракц≥¤х. –адикально настроЇна ≥нтел≥генц≥¤ вела запеклу боротьбу з царським самодержавством, ¤ке перешкоджало формуванню атмосфери толерантност≥, необх≥дноњ дл¤ в≥дкритого й спок≥йного обговоренн¤ р≥зноман≥тних думок. ÷¤ боротьба не давала розвинутис¤ таким зах≥дноЇвропейським засадам, ¤к мистецтво пол≥тичних компром≥с≥в ≥ правл≥нн¤ б≥льшост≥. ¬≥дтак на вс≥х д≥л¤нках революц≥йного руху поширеним ¤вищем стала фракц≥йн≥сть. оли одна група революц≥онер≥в не погоджувалас¤ з ≥ншою, вона, ¤к правило, залишалась на своњх позиц≥¤х, фанатично звинувачуючи ≥деолог≥чних опонент≥в у кращому випадку в дурост≥, а в г≥ршому Ч в реакц≥йност≥. “од≥, впевнена в своњй правот≥, ц¤ група рвала зв'¤зки з первинною орган≥зац≥Їю й засновувала власну фракц≥ю. „асто презирство до колишн≥х товариш≥в було таким же сильним, ¤к ≥ ненависть до царського режиму. ”крањнц≥ не ¤вл¤ли собою ¤когось вин¤тку в ц≥й тенденц≥њ, про що св≥дчать розколи, ¤к≥ виникли в –”ѕ. ” 1902 р. п≥д впливом нац≥онал≥стичних настроњв ћ≥хновського в≥д парт≥њ в≥дкололас¤ невелика група й заснувала крих≥тну за чисельн≥стю ”крањнську нац≥ональну парт≥ю. „ерез два роки з –”ѕ вийшла значна частина њњ член≥в, що п≥дтримували ћеленевського, й приЇдналас¤ до рос≥йських соц≥ал-демокра т≥в. ‘ракц≥¤ ћеленевського (вона називалас¤ Ђ—п≥лкаї) мала за мету перетворитис¤ на марксистську парт≥ю на ”крањн≥ у склад≥ рос≥йськоњ орган≥зац≥њ. “≥, що лишилис¤ в –”ѕ, перейменували себе на ”крањнську соц≥ал-демократичну роб≥тничу парт≥ю й надал≥ намагалис¤ поЇднувати марксизм ≥ нац≥онал≥зм. ’арактерним аспектом д≥¤льност≥ –”ѕ були њњ стосунки з ≥ншими неукрањнськими марксистськими парт≥¤ми. ” взаЇминах ≥з –ос≥йською соц≥ал-демократичною парт≥Їю украњнськ≥ марксисти знайшли п≥дтвердженн¤ своњм давн≥м п≥дозрам Ч а саме тому, що рос≥йськ≥ революц≥онери под≥л¤ють ≥з царським ур¤дом схильн≥сть до централ≥зму. –аз за разом, коли –”ѕ намагалас¤ налагодити з –ос≥йською соц≥ал-демократичною парт≥Їю робоч≥ стосунки, обговоренн¤ тих чи ≥нших питань завжди заходили в глухий кут через небажанн¤ надати украњнськ≥й орган≥зац≥њ автономного статусу. «ате з ѕольською соц≥ал≥стичною парт≥Їю й особливо з Їврейським Ѕундом –”ѕ п≥дтримувала прекрасн≥ стосунки. ÷е в≥дбивалос¤ у критиц≥ з боку –”ѕ дискрим≥нац≥њ Їврењв в ≥мпер≥њ, а також у п≥дтримц≥ Ѕундом намагань украњнц≥в добитис¤ автоном≥њ в склад≥ –ос≥йськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ. ѕом≥ркован≥. –”ѕ не лише поклала початок ≥ншим парт≥¤м, а й змусила пом≥ркованих украњнц≥в, об'Їднаних в ”«ќ, до кроку, ¤кого вони довго уникали. ” 1904 р. з ≥н≥ц≥ативи ™вгена „икаленка ”«ќ проголосувала за перетворенн¤ на л≥беральну парт≥ю, що ставила метою встановленн¤ конституц≥йного правл≥нн¤, проведенн¤ соц≥альних реформ, здобутт¤ повних нац≥ональних прав дл¤ украњнц≥в у межах федеративноњ –ос≥йськоњ республ≥ки. «робити цей крок значною м≥рою штовхали побоюванн¤, що молод≥, радикально настроЇн≥ соц≥ал≥сти, п≥дпор¤дкувавши соб≥ украњнський рух, спр¤мують його в таке р≥чище, де буде важко пливти респектабельним професорам, ур¤довим чиновникам та земц¤м. як ≥ належало чекати, навколо цього стали виникати ≥деолог≥чн≥ сутички й фракц≥йн≥ розколи. ўоб заспокоњти своњх л≥вих член≥в, л≥беральна парт≥¤ перейменувалас¤ на ”крањнську радикально-демократичну парт≥ю. јле попри зм≥ну назви вона за суттю лишалас¤ л≥беральною парт≥Їю, дуже под≥бною до рос≥йських кадет≥в. “аким чином, до 1905 р. украњнський рух значно зр≥с. ” ньому розвинувс¤ ц≥лий р¤д парт≥й, що пропонували широкий д≥апазон способ≥в вир≥шенн¤ нац≥ональних, пол≥тичних та соц≥ально-економ≥чних проблем ”крањни. јле вс≥ ц≥ парт≥њ, ¤к≥ ран≥ше, складалис¤ переважно з ≥нтел≥генц≥њ, й м≥ж ними пост≥йно точилис¤ чвари. ƒо того ж, оск≥льки майже вс¤ украњнська ≥нтел≥генц≥¤ трималас¤ л≥вих погл¤д≥в, консервативна точка зору в украњнському пол≥тичному спектр≥ не була представленою, що змушувало украњнц≥в в≥дпов≥дних переконань вступати до рос≥йських консервативних парт≥й. јле попри вс≥ ц≥ недол≥ки не п≥дл¤гало сумн≥ву, що украњнський рух нарешт≥ вийшов за меж≥ культурництва, вступивши в нову, пол≥тичну стад≥ю свого розвитку. ѕерша рос≥йська революц≥¤ почалас¤ у Ђкриваву нед≥люї 22 с≥чн¤ 1905 р., коли у ѕетербурз≥ пол≥ц≥¤ розстр≥л¤ла велику мирну демонстрац≥ю роб≥тник≥в, ¤к≥ йшли з ≥конами й портретами цар¤ на чол≥ з попом-украњнцем √еорг≥Їм √алоном. ÷ього дн¤ близько 130 чолов≥к загинули й сотн≥ д≥стали пораненн¤. ¬ м≥ру того ¤к в ≥мпер≥њ зростали потр¤с≥нн¤ та обуренн¤ ц≥Їю под≥Їю, зм≥нювались настроњ, особливо сел¤н≥ роб≥тник≥в, до того в≥дданих царев≥. …ого образ ¤к доброзичливого благод≥йника було безповоротно запл¤мовано, ≥ вс≥ з ц≥лковитою ¤сн≥стю побачили абсолютне банкрутство властей. «агальний гн≥в проти ур¤ду швидко перетворювавс¤ на симпат≥ю до революц≥онер≥в, на готовн≥сть до протесту. ѕрот¤гом наступноњ весни й л≥та крањну охопила наростаюча хвил¤ страйк≥в, њњ апогеЇм став величезний загальний жовтневий страйк, в ¤кому вз¤ли участь близько 2 млн роб≥тник≥в, ≥з них 120 тис. на ”крањн≥. ¬одночас по селах швидко поширювалас¤ хвил¤ заворушень, що, ¤к правило, зводилис¤ до розграбуванн¤ ≥ спаленн¤ маЇтк≥в ненависних пом≥щик≥в. Ќав≥ть в арм≥њ вибухали повстанн¤, найвизначн≥шим ≥з ¤ких був заколот на панцернику Ђѕотемкинї в одеському порту. ¬≥дмовившись виконати наказ стр≥л¤ти у страйкар≥в на берез≥, ек≥паж Ђѕотемкинаї, що складавс¤ переважно з украњнц≥в на чол≥ з виходцем ≥з ’арк≥вськоњ губерн≥њ ќпанасом ћатюшенком, повстав ≥ захопив владу на корабл≥. —еред небагатьох оф≥цер≥в, котр≥ приЇдналис¤ до повсталих, був ќ. оваленко Ч один ≥з пров≥дних член≥в –”ѕ. ¬ умовах наростаючого тиску цар ћикола II неохоче погодивс¤ на поступки. ульм≥нац≥йним моментом став знаменитий ћан≥фест 17 жовтн¤, за ¤ким цар дарував своњм п≥дданим ус≥ громад¤нськ≥ права, пооб≥ц¤вши скликати парламент, або ƒуму. …шлос¤ до того, що ≥мпер≥¤ от-от мала стати конституц≥йною монарх≥Їю. ¬плив революц≥йних
под≥й на ”крањну. ”крањнському
рухов≥ революц≥¤ принесла
два докор≥нних покращенн¤: вона нарешт≥ поклала
к≥нець ненависн≥й ур¤дов≥й пол≥тиц≥ заборони украњнськоњ мови й дозволила
украњнц¤м орган≥зац≥йно об'Їднуватис¤.
–езультати були негайними ≥ вражали своњми
масштабами: ¤кщо в листопад≥ 1905 р.
≥снувала лише одна украњнська газета, то на
початок 1906 р. њх нал≥чувалос¤ вже 17.
„исло видавництв ≥з двох п≥дстрибнуло до 17,3 ¤ких
≤« знаходилис¤ в иЇв≥. ћайже
в кожному м≥ст≥ з'¤вл¤лис¤ громади, або
украњнськ≥ клуби, ¤к њх тепер називали. ѕо
селах поширювалис¤ Ђѕросв≥тиї Ч культурн≥
заклади, що створювалис¤ на зразок ѕовсюдно виникали кооперативи, ¤к≥ звичайно очолювали украњнськ≥ д≥¤ч≥: в ињвськ≥й губерн≥њ њх к≥льк≥сть виросла з трьох у 1904 р. до 193 у 1907, на ѕод≥лл≥ Чз 18 в 1905 р. до 200 у 1908, а в ’арк≥вськ≥й губерн≥њ Ч з двох у 1905 р. до 50 у 1907. —тало остаточно очевидним, що ≥з скасуванн¤м обмежень украњнський рух ви¤вив набагато б≥льший потенц≥ал, н≥ж можна було спод≥ватис¤. ’оч революц≥¤
застала украњнськ≥ парт≥њ, ¤к ≥ вс≥ парт≥њ в
≥мпер≥њ, зненацька, вони
розгорнули активну д≥¤льн≥сть, щоб скористатис¤
цим вибухом. Ќайенерг≥йн≥ше
д≥¤ла Ђ—п≥лкаї Ч украњнська частина –ос≥йськоњ
соц≥ал-демократичноњ парт≥њ, що п≥дтримувала меншовик≥в. ќсобливо усп≥шно вона
моб≥л≥зувала на страйки та демонстрац≥њ сел¤н, масово залучаючи њх до своњх лав.
ћенших усп≥х≥в у розширенн≥
своЇњ соц≥альноњ бази дос¤гла ”крањнська
соц≥ал-демократична роб≥тнича парт≥¤
(”—ƒ–ѕ), наступниц¤ –”ѕ.
“вердженн¤ њњ приб≥чник≥в, що число член≥в ”—ƒ–ѕ п≥д ѕереламний момент революц≥њ настав на початку 1906 р., коли поступки царату спричинилис¤ до розколу серед революц≥онер≥в. «адовольнившись гарант≥¤ми конституц≥йного правл≥нн¤, л≥берали погодилис¤ вз¤ти участь у виборах до ƒуми. јле радикали вир≥шили њх бойкотувати, стверджуючи, що соц≥ал≥стична революц≥¤ ще не зак≥нчилас¤. ¬насл≥док цього так≥ найсильн≥ш≥ украњнськ≥ парт≥њ, ¤к Ђ—п≥лкаї та ”—ƒ–ѕ, своњх кандидат≥в не висунули, обраною ви¤вилас¤ лише жменька украњнських л≥берал≥в. ѕроте значну к≥льк≥сть украњнц≥в обрали за мандатами рос≥йських парт≥й. ≤з 497 член≥в 1 ƒуми депутац≥¤ ”крањни включала 63 украњнц≥в, 22 рос≥¤н, п'¤тьох пол¤к≥в, чотирьох Їврењв ≥ одного н≥мц¤. оли з≥бралас¤ ƒума, украњнц≥ швидко орган≥зували парламентський клуб ≥з понад 40 депутат≥в дл¤ обстоюванн¤ своњх ≥нтерес≥в. ”крањнц≥ в ƒум≥ добивалис¤ насамперед б≥льшоњ автономност≥ дл¤ своЇњ крањни. ”крањнське сел¤нство дещо неспод≥вано вс≥м серцем п≥дтримало цю вимогу. Ќе менш попул¤рною була вимога украњн≥зац≥њ осв≥ти, особливо на початковому р≥вн≥. јле ур¤д, в≥дчуваючи себе дедал≥ впевнен≥ше, в≥дкинув њх. …ого представники вважали, що наданн¤ украњнц¤м б≥льшоњ автоном≥њ розпалить у них апетит до незалежност≥. ћ≥н≥стр внутр≥шн≥х справ ƒурново пов≥домл¤в ћиколу II: Ђ—л≥д спод≥ватис¤, що п≥д впливом революц≥йноњ пропаганди сел¤ни ц≥Їњ губерн≥њ (ѕолтавськоњ.Ч јвт.) приймуть резолюц≥ю про в≥докремленн¤ ”крањни в≥д –ос≥њ, що спираЇтьс¤ на принцип автоном≥њї. ћикол≥ II так мало припали до вподоби перш≥ спроби парламентського правл≥нн¤, що в≥н скориставс¤ своњми прерогативами й розпустив 1 ƒуму через 72 дн≥ п≥сл¤ њњ скликанн¤. Ћише вв≥вши обмеженн¤ права голосу на користь б≥льш консервативних ≥ маЇтних клас≥в, цар отримав у склад≥ III ≥ IV ƒум ту б≥льш≥сть, ¤ка могла його задовольнити. як ≥ належало спод≥ватис¤, будучи ор≥Їнтованими вл≥во, вс≥ украњнськ≥ парт≥њ не потрапили до складу наступних ƒум, ≥ украњнське питанн¤, таким чином, майже ц≥лком ≥гнорувалос¤. ѕ≥сл¤революц≥йна реакц≥¤. ” 1907 р., спираючись на консервативну б≥льш≥сть у ƒум≥, ур¤д був готовий до наступу проти Ђреволюц≥йних ексцес≥вї. Ѕуло проголошено надзвичайний стан ≥ суворо заборонено вс≥ демонстрац≥њ. ѕо вс≥й ≥мпер≥њ вводилис¤ в≥йськов≥ трибунали, ¤к≥ засуджували до страти сотн≥ революц≥онер≥в ≥ повсталих сел¤н. ѕол≥тичн≥ парт≥њ були вимушен≥ п≥ти в п≥дп≥лл¤, а њхн≥ найб≥льш знан≥ вожд≥, включаючи багатьох старих д≥¤ч≥в –”ѕ, утекли за кордон. ќдин за одним розпускалис¤ украњнськ≥ клуби. ƒозвол¤лис¤ лише Ђѕросв≥тиї, д≥¤льн≥сть ¤ких зводилась до постановки п'Їс, та к≥лька наукових товариств. ”крањнськ≥ пер≥одичн≥ виданн¤, що в такому розмањтт≥ з'¤вилис¤ у 1905 р., практично зникли, а вс¤к≥ розмови про украњн≥зац≥ю осв≥ти тепер викликали з боку властей в≥дверте глузуванн¤. јнтиукрањнська
пол≥тика ур¤ду знаходила активну п≥дтримку в
певних верствах рос≥йського сусп≥льства. «наменитий л≥берал
ѕетро —труве в 1908 р. написав
низку статей, в ¤ких обстоював необх≥дн≥сть
п≥дтримувати ≥дею Ђ¬еликой –оссииї
й гостро критикував украњнський рух за
в≥дсутн≥сть патр≥отизму. ¬ м≥ру того ¤к у роки
перед першою св≥товою в≥йною рос≥йський
нац≥онал≥зм набирав шов≥н≥стичного
забарвленн¤, дедал≥ част≥ше багато рос≥¤н
дивилис¤ на д≥¤ч≥в украњнського руху ¤к на приб≥чник≥в Ђзрадницького сепаратизмуї,
або, вживаючи улюблене слово ƒе¤к≥ рос≥йськ≥ газети на ”крањн≥, ¤к, наприклад, ЂЌовое ¬рем¤ї та Ђ иевл¤нинї, пост≥йно застер≥гали читач≥в в≥д Ђнебезпекиї украњнства. ” 1908 р. в иЇв≥ був заснований Ђ луб русских националистовї, що ставив перед собою мету Ђвести сусп≥льну й культурну в≥йну проти украњнського руху на захист основ –ос≥йськоњ держави на ”крањн≥ї. јле украњнц≥ мали й
приб≥чник≥в. ” 1911 р. на ¬серос≥йському з'њзд≥
прац≥вник≥в
земств у ћоскв≥ представники ’арк≥вського й
ѕолтавського земств р≥шуче виступили за впровадженн¤ в початкових школах
украњнськоњ мови. «емства на ”крањн≥
взагал≥ п≥дтримували розвиток украњнськоњ
культури. ¬ академ≥чних колах украњнський рух захищали так≥ в≥дом≥ рос≥йськ≥ вчен≥-ф≥лологи, ¤к ќлекс≥й Ўахматов,
‘ед≥р орш, ≤ван Ѕодуен
де уртене. ќсобливо р≥шуче
п≥дтримував вимоги украњнськоњ автоном≥њ палкий теоретик с≥он≥зму
¬олодимир ∆аботинський з ќдеси.
ќднак ц≥ доброзичливц≥
становили р≥дк≥сн≥ вин¤тки серед загальноњ
ворожост≥ рос≥йського ¬ ≥стор≥њ
украњнськоњ культури пер≥од з 1861 по 1914 р. був
надзвичайно пл≥дним.
«начною м≥рою завд¤ки великим соц≥альним,
економ≥чним ≥ пол≥тичним зм≥нам, ¤к≥
в≥дбувалис¤ в цей час, з'¤вилис¤ творч≥ сили, що
попри ур¤дов≥ репрес≥њ дос¤гли
насправд≥ чудових здобутк≥в. ¬ибух творчоњ
снаги спостер≥гавс¤ у житт≥ вс≥Їњ ≥мпер≥њ Ч цей пер≥од часто називають ср≥бним в≥ком
рос≥йськоњ культури. ≈нерг≥¤, що зародилас¤ в ѕетербурз≥ та ћоскв≥, без сумн≥ву,
справл¤ла стимулюючий вплив на
”крањну. “е, що з'¤вл¤лос¤ в науц≥, л≥тератур≥ й
мистецтв≥ –ос≥њ та ”крањни, г≥дно
перегукувалос¤ з аналог≥чними зрушенн¤ми в
«ах≥дн≥й ™вроп≥. ќднак, ¤к ≥ багато ќсв≥та. якщо у XVIII ст. р≥вень загальноњ осв≥ти украњнц≥в був предметом њхньоњ гордост≥, особливо на Ћ≥вобережж≥, то в XIX ст. в≥н став просто жахливим. ѕро масштаби ц≥Їњ катастроф≥чноњ деградац≥њ св≥дчить такий факт: ¤кщо в 1768 р. у трьох найб≥льших волост¤х „ерн≥г≥вськоњ губерн≥њ одна початкова школа припадала на кожних 746 жител≥в, то у 1876 р.Ч вже на 6750. ƒо занепаду осв≥ти насамперед спричинилис¤ впровадженн¤ кр≥посного права та переконан≥сть ур¤ду ≥ двор¤н у тому, що осв≥та кр≥пакам не потр≥бна. “≥ ж початков≥ школи, що д≥¤ли у XIX ст., були переважно церковно-параф≥¤льними, ≥ њхнЇ ≥снуванн¤ залежало в≥д внеск≥в зубож≥лого сел¤нства. —тановище дещо пол≥пшилос¤ п≥сл¤ скасуванн¤ кр≥пацтва в 1861 р. ≥ особливо у 1870-х роках, коли в≥дпов≥дальн≥сть за розвиток загальноњ осв≥ти вз¤ли на себе земства. «емськ≥ шк≥льн≥ ком≥тети, що нер≥дко складалис¤ з людей прогресивних погл¤д≥в ≥ покривали 85 % шк≥льного бюджету, спри¤ли спорудженню нових шк≥л, удосконаленню методики викладанн¤ й зам≥сть зубр≥нн¤ рел≥г≥йних текст≥в упроваджували так≥ дисципл≥ни, ¤к математика, ≥стор≥¤, географ≥¤. ѕ≥двищивс¤ також р≥вень вчител≥в, багато з ¤ких були ≥деал≥стично настроЇними ун≥верситетськими випускниками. ѕроте й надал≥ тут лишалис¤ серйозн≥ проблеми. ќск≥льки навчанн¤ було необов'¤зковим, близько двох третин сел¤н зам≥сть школи посилали своњх д≥тей, працювати в поле. Ќезважаючи на заклики земств та викладач≥в ур¤д в≥дмовивс¤ дозволити навчанн¤ в початкових школах украњнською мовою, виразно дискрим≥нуючи тим самим украњнських учн≥в. Ќарешт≥, на ѕравобережж≥, де земства з'¤вилис¤ аж у 1911 р., покращенн¤ в осв≥т≥ були м≥н≥мальними, а культурний р≥вень цього краю Ч найнижчим у вс≥й ™вропейськ≥й частин≥ –ос≥њ. «в≥сно, р≥вень письменност≥ на ”крањн≥ був неоднаковим: ¤кщо серед с≥льського населенн¤ лише близько 20 ∞о вм≥ли писати й читати, то в м≥стах ц¤ цифра с¤гала 50, а серед роб≥тник≥в иЇва ≥ ’аркова Чаж 60 %. «начн≥ зрушенн¤ в≥дбувалис¤ в систем≥ середньоњ осв≥ти, ¤ку утворювали головним чином г≥мназ≥њ, њх ≥снувало к≥лька тип≥в: б≥льш≥сть пропонували семир≥чний курс, ≥нш≥ Ч неповний чотирир≥чний, де¤к≥ ж ¤вл¤ли собою г≥мназ≥њ класичного типу, де велика увага прид≥л¤лас¤ вивченню грецькоњ, латинськоњ мов ≥ лог≥ки; ще в ≥нших Ч сучасним Ївропейським мовам, точним наукам ≥ математиц≥. ” 1870 р. були оф≥ц≥йно впроваджен≥ ж≥ноч≥ г≥мназ≥њ дл¤ п≥дготовки вчительок. ћайже кожне губернське м≥сто й нав≥ть багато пов≥тових мали своњ г≥мназ≥њ, й на 1890 р. по вс≥й ”крањн≥ њх нал≥чувалос¤ 129. ќднак так≥ темпи ледве задовольн¤ли справжн≥ потреби. ≤з заснуванн¤м у 1865 р. ќдеського ун≥верситету число ун≥верситет≥в на ”крањн≥ зросло до трьох. «агальна к≥льк≥сть студент≥в у них зб≥льшилас¤ з 1200 у 1865 р. до 4 тис. у 1890-х роках. «начних зм≥н також зазнав соц≥альний склад студент≥в: у 1865 р. понад 71 % ≥з них були двор¤нськими синами, а в 1890-х роках понад 60 % Ч д≥тьми св¤щеник≥в, м≥щан ≥ купц≥в. Ќарешт≥, у 1878 р., доступ до ун≥верситет≥в отримали ж≥нки. ¬ останн≥ дес¤тил≥тт¤ XIX ст. в ун≥верситетах ”крањни, що славилис¤ своњм високим престижем, найважлив≥шими аспектами житт¤ пор¤д з академ≥чними були й пол≥тичн≥. ” 1884 р. ур¤д, стурбований тим, що ун≥верситети служать спри¤тливим середовищем дл¤ радикал≥в, суворо обмежив њхню автономн≥сть, що спричинилос¤ до хвил≥ студентських страйк≥в та ≥нших акц≥й протесту. ѕ≥сл¤ 1905 р. украњнськ≥ студенти почали кампан≥ю за впровадженн¤ в ун≥верситетах украњнознавчих дисципл≥н. Ќа 1908 р. вони дос¤гли певних усп≥х≥в у ’арк≥вському та ќдеському ун≥верситетах, де, кр≥м викладанн¤ украњнських курс≥в, було засновано й к≥лька украњнознавчих кафедр. ¬икладацький же склад ињвського ун≥верситету, в≥домий своЇю консервативн≥стю, зат¤то в≥дмовл¤вс¤ погодитис¤ з вимогами украњнц≥в. оли всю ≥мпер≥ю охопила п≥сл¤революц≥йна реакц≥¤, були скасован≥ нав≥ть т≥ украњнськ≥ курси, що були у ’арков≥ та ќдес≥. Ќауков≥ дос¤гненн¤. « одного боку, натхнен≥ блискучими науковими в≥дкритт¤ми початку XIX ст., а з ≥ншого, в≥дкидаючи емоц≥йн≥сть романтизму й туманну метаф≥зичн≥сть ≥деал≥зму, ≥нтелектуали –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ наприк≥нц≥ XIX ст. звернулис¤ до позитив≥зму, що об≥ц¤в дати конкретн≥ й достов≥рн≥ докази й вим≥ри ф≥зичних та сусп≥льних ¤вищ. –озвитков≥ цього напр¤му спри¤ло те, що в рос≥йських ун≥верситетах надавали великого, значенн¤ лабораторним досл≥дам, ¤к≥ стимулювали викладач≥в ≥ студент≥в працювати сп≥льно над вир≥шенн¤м наукових проблем. ÷е особливо стосувалос¤ таких точних наук, ¤к х≥м≥¤, ф≥зика, геолог≥¤, ботан≥ка, б≥олог≥¤, а також математика. ≤ншою причиною зростаючоњ попул¤рност≥ точних наук (на противагу гуман≥тарним та сусп≥льним) було те, що вони навр¤д чи могли привести до ≥деолог≥чних конфл≥кт≥в ≥з невсипущим ур¤дом. ƒо вчених всерос≥йськоњ, нав≥ть Ївропейськоњ слави, ¤к≥ працювали на ”крањн≥, належать ћ. ”мов Ч засновник кињвськоњ школи теоретичноњ ф≥зики, ћ. Ѕекетов Ч ориг≥нальний учений-х≥м≥к ≥з ’арк≥вського ун≥верситету, ќ. Ћюпанов Ч математик ≥з ’аркова, ембр≥олог ј. овалевський, про роботи ¤кого схвально в≥дгукувавс¤ „арльз ƒарв≥н, 1. ћечн≥ков, що разом ≥з ћ. √амал≥Їю заснував у 1886 р. в иЇв≥ першу в ≥мпер≥њ лаборатор≥ю з м≥кроб≥олог≥њ. ’оч серед пров≥дних учених ”крањни ≥ були украњнц≥, рос≥¤ни все ж становили непропорц≥йно велику к≥льк≥сть. ÷е частково по¤снюЇтьс¤ тим, що в ун≥верситетських м≥стах переважали рос≥¤ни, дл¤ ¤ких вищ≥ учбов≥ заклади були куди доступн≥шими. «ате вплив
украњнц≥в б≥льше в≥дчувавс¤ у сусп≥льних науках.
—еред ≥сторик≥в,
що вивчали минуле ”крањни не ¤к складовоњ
–ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, найславетн≥шим був
¬олодимир јнтонович Ч людина обдарована,
енерг≥йна й широкоосв≥чена; одним ≥з
багатьох видатних його учн≥в був ћихайло √рушевський. —еред ≥нших в≥домих
украњнських ≥сторик≥в сл≥д назвати ќлександра
Ћазаревського, ќлександру ™фименко
та
ƒмитра Ѕагал≥¤. Ќав≥ть так≥
рос≥йськ≥ ≥сторики на ”крањн≥, ¤к √еннад≥й
арпов та
ћихайло ¬олодимирський-Ѕуданов,
прид≥л¤ли велику увагу ≥стор≥њ земл≥, на ¤к≥й
вони жили, хоч њхн≥ концепц≥њ (й цього сл≥д було
спод≥ватис¤) докор≥нно в≥др≥зн¤лис¤ в≥д концепц≥й њхн≥х украњнських колег. ƒо
видатних украњнських учених в ≥нших ƒ≥¤льност≥ вчених
на ”крањн≥ значно спри¤ли численн≥ науков≥
товариства, ком≥с≥њ, часописи, а також
б≥бл≥отеки, арх≥ви, що з'¤вилис¤ п≥сл¤ 1861 р. ќчолювана
прот¤гом 10 рок≥в невтомним јнтоновичем
јрхеограф≥чна ком≥с≥¤, що ≥снувала з
1843 по 1917 р., опубл≥кувала дес¤тки том≥в арх≥вних
документ≥в ≥з минулого ”крањни. ” 1873 р. ≥сторичне Ђ“овариство Ќестора-Ћ≥тописц¤ї
зайн¤лос¤ вивченн¤м
украњнськоњ ≥стор≥њ, а у 1882 р. украњноф≥ли
Ђ—тароњ громадиї заснували Ђ иевскую
—таринуї Ч ц≥нний часопис украњнських студ≥й
(виходив рос≥йською мовою). ѕ≥сл¤ –озвиток л≥тератури. як не дивно, але украњнська л≥тература не лише вижила, а й розцв≥ла Ч незважаючи, а може й у в≥дпов≥дь, на репрес≥њ, ¤к≥ позначили пер≥од з 1876 до 1905 р. ≤з зростанн¤м числа випускник≥в ун≥верситет≥в зб≥льшувалис¤ також к≥льк≥сть автор≥в та коло читач≥в. ƒо того ж галицька преса надавала сх≥дноукрањнським письменникам широк≥ можливост≥ обминати царську цензуру. ƒалеко позаду лишилас¤ пора, коли украњнська л≥тература початку XIX ст. спиралас¤ на купку автор≥в ≥ читач≥в. —в≥дченн¤м цього стали урочистост≥ навколо в≥дкритт¤ пам'¤тника 1. отл¤ревському в ѕолтав≥ у 1903 р., в ¤ких вз¤ли активну участь тис¤ч≥ представник≥в украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ та дес¤тки зах≥дноукрањнських письменник≥в. ƒо бурхливого
розвитку украњнськоњ л≥тератури також
спричинилос¤ усп≥шне
освоЇнн¤ нових л≥тературних стил≥в. ” друг≥й
половин≥ стол≥тт¤ поступово занепав
романтизм, що справл¤в великий вплив на розвиток
украњнськоњ л≥тератури початку XIX ст., ≥з властивими йому зосереджен≥стю на
нац≥ональн≥й неповторност≥
народу, замилуванн¤м фольклором, захопленн¤м
≥стор≥Їю, увагою до нац≥ональноњ
мови. ѕ≥д впливом утоп≥чних ≥дей таких
французьких мислител≥в, ¤к ќгюст
онт та палких виступ≥в таких рос≥йських
л≥тературних критик≥в, ¤к ћикола „ернишевський, спостер≥гаючи злиденне житт¤ села й
фабрики, письменники по вс≥й ¬се ще збер≥гаючи певн≥ елементи романтизму, зокрема зосереджен≥сть на житт≥ сел¤н, украњнський реал≥зм нарешт≥ с¤гнув за меж≥ етнограф≥чност≥, розпочавши досл≥дженн¤ соц≥альних ≥ психолог≥чних проблем. ќдним ≥з перших письменник≥вреал≥ст≥в був ≤ван Ќечуй-Ћевицький, котрий описував зм≥ни в украњнському сел≥ п≥сл¤ скасуванн¤ кр≥пацтва. ” проз≥ Ќечу¤-Ћевицького часто проступало в≥дчутт¤ зрадженост≥, г≥ркого здивуванн¤ з того, що зам≥сть полегшенн¤ жити ставало дедал≥ т¤жче. ќдин ≥з героњв його пов≥ст≥ Ђ айдашева с≥м'¤ї питаЇ: чому св≥т Ѕожий такий гарний та веселий, а житт¤ людей таке страшне? ѕричиною надзвичайних злидн≥в, темноти, забобон≥в ≥ морального занепаду на сел≥ була, на думку Ќечу¤-Ћевицького, величезна нер≥вн≥сть м≥ж багатими й б≥дними, насаджена чужим в≥йськово-бюрократичним Ђмосковськимї режимом ≥ особливо його системою осв≥ти. ўе прониклив≥ший опис житт¤ сел¤н дав ѕанас ћирний (–удченко). Ќа в≥дм≥ну в≥д Ќечу¤-Ћевицького в≥н не обмеживс¤ анал≥зом соц≥альноњ нер≥вност≥, а глибоко досл≥джував те, ¤кий психолог≥чний вплив справл¤Ї на людину несправедлив≥сть. ” пов≥ст≥ Ђ’≥ба ревуть воли, ¤к ¤сла повн≥?ї в≥н простежив, ¤к зло породжуЇ зло. √ерой твору Ч чесний, але бунт≥вний сел¤нин „≥пка Ч у в≥дпов≥дь на образи, гнобленн¤ та обман в≥дкидаЇ своњ традиц≥йн≥ ц≥нност≥, перетворюючись на запеклого бунтар¤, моральний н≥г≥л≥зм ¤кого прориваЇтьс¤ у фраз≥: Ђякби ¤ м≥г, то знищив би весь св≥т... щоб натом≥сть постав новий ≥ кращийї. ≤ншим представником реал≥стичного напр¤му був јнатоль —видницький, ¤кий в роман≥ ЂЋюборацьк≥ї простежив вплив на к≥лька покол≥нь украњнськоњ св¤щенницькоњ родини чужоњ культури, зокрема польськоњ та рос≥йськоњ. Ќабагато складн≥ше класиф≥кувати численних поет≥в цього пер≥оду. ƒо найвидатн≥ших ≥з них належали —тепан –уданський Ч письменник надзвичайно талановитий, що прославивс¤ своњми дотепними, гострими й афористичними Ђсп≥вомовкамиї, Ћеон≥д √л≥бов Ч автор попул¤рних байок, ѕавло √рабовський, ¤кий за своњ в≥рш≥, сповнен≥ ненавист≥ до царського режиму, був засуджений до засланн¤ в —иб≥р, де в≥н пров≥в б≥льшу частину житт¤. « по¤вою на злам≥
стол≥ть новоњ генерац≥њ автор≥в чимраз част≥ше
робл¤тьс¤
спроби п≥ти дал≥ негнучких утил≥тарних меж
реал≥зму й удатис¤ до модерн≥стських
прийом≥в в опис≥ особистих переживань.
Ќай¤скрав≥ше цей п≥дх≥д в≥дбивс¤ у творчост≥ двох пров≥дних л≥тературних постатей
—х≥дноњ ”крањни цього пер≥оду Ч прозањка ћихайла оцюбинського та поетеси Ћес≥
”крањнки. ¬ пов≥ст≥ Ђ‘ата ћорганаї оцюбинський торкаЇтьс¤ традиц≥йноњ теми
соц≥альних злидн≥в на сел≥. ѕроте
висв≥тлюЇтьс¤ вона у надзвичайно новаторський
спос≥б. ¬живаючи слова, под≥бно Ћариса осач- в≥тка, що писала п≥д псевдон≥мом Ћес¤ ”крањнка, народилас¤ в одн≥й з найкультурн≥ших родин на ”крањн≥: њњ мат≥р'ю була в≥дома письменниц¤ ќлена ѕч≥лка, њњ д¤дько Ч славетний ћихайло ƒрагоманов, серед родич≥в були композитор ћикола Ћисенко та драматург ћихайло —тарицький. Ѕлискуче осв≥чена ж≥нка, ¤ка, кр≥м украњнськоњ та рос≥йськоњ, волод≥ла французькою, ≥спанською, англ≥йською, н≥мецькою, грецькою та латинською мовами, а також в≥дв≥дала не одну крањну ™вропи, вона потерпала в≥д т¤жкоњ недуги, що сповнювала кожен день њњ житт¤ стражданн¤м. “ому г≥дними подиву Ї надзвичайно надихаюча сила, енерг≥¤ й оптим≥зм, ¤кими променитьс¤ њњ глибока й витончена поез≥¤. ÷≥ настроњ, зокрема, виражен≥ у в≥рш≥ Ђ—опњга 5рет хрегої (ЂЅез над≥њ спод≥ваюсьї). ” ранн≥х л≥ричних зб≥рках Ћес≥ ”крањнки, наприклад, ЂЌа крилах п≥сеньї та Ђƒуми ≥ мр≥њї, ще в≥дчуваЇтьс¤ вплив “. Ўевченка. “а поступово поетеса звертаЇтьс¤ до нових мотив≥в, що не замикаютьс¤ на суто украњнськ≥й проблематиц≥, а св≥дчать про њњ бажанн¤ охопити загальнолюдськ≥ проблеми. ÷ей новий п≥дх≥д ви¤вивс¤ в Ђекзотизм≥ї њњ поез≥њ, опертоњ на теми —тародавньоњ √рец≥њ, ѕалестини, ™гипту, революц≥йноњ ‘ранц≥њ та середньов≥чноњ Ќ≥меччини, а також у порушенн≥ таких проблем, ¤к конфл≥кт м≥ж владою та свободою, суперечлива природа коханн¤, взаЇмини м≥ж поетом ≥ народом. ƒраматична поема ЂЋ≥сова п≥сн¤ї ≥з вражаючою художньою силою описуЇ конфл≥кт м≥ж високим ≥деалом ≥ похмурою д≥йсн≥стю. ≤ншим прикладом
в≥дходу в≥д ор≥Їнтованого на сел¤нське житт¤
реал≥зму була
творч≥сть ¬олодимира ¬инниченка
Ч чи не найпопул¤рн≥шого украњнського письменника й драматурга дореволюц≥йноњ доби. ” таких
ранн≥х реал≥стичних творах, ¤к
Ђ√олотаї й Ђ раса ≥ силаї, в≥н змальовуЇ житт¤
мешканц≥в пров≥нц≥йних м≥стечок
та наймит≥в у св≥т≥ в≥дмираючих с≥льських
звичањв ≥ занепадаючоњ морал≥. Ѕ≥льш новаторським було його висв≥тленн¤ таких
надзвичайних дл¤ украњнськоњ л≥тератури
героњв, ¤к революц≥онери, що потрапл¤ють у
психолог≥чно складн≥ (хоч ≥ дещо штучн≥) ситуац≥њ, ¤к, зокрема, в роман≥ Ђ«≥наї.
ќднак найулюблен≥шою дл¤ ¬инниченка якщо додати до вже згаданих ще й зах≥дноукрањнських письменник≥в Ч ¬асил¤ —тефаника, ќльгу обил¤нську та неперевершеного ≤вана ‘ранка, стане зрозум≥лим, що нав≥ть за зах≥дноЇвропейськими стандартами украњнська л≥тература була представлена авторами, ¤к≥ вражали р≥зноман≥тн≥стю таланту. “ак на злам≥ стол≥ть украњнська л≥тература, ¤ка ще покол≥нн¤ тому виборювала соб≥ право на ≥снуванн¤, пос≥ла належне м≥сце серед великих слов'¤нських л≥тератур.
Ћес¤ ”крањнка ¬олодимир ¬инниченко “еатр. ќсобливо попул¤рною цариною украњнськоњ культури того пер≥оду був театр. √либоко занурений на своЇму початковому етап≥ в украњнську етнограф≥ю, в≥н пропонував привабливе поЇднанн¤ акторськоњ гри та сп≥ву. ¬ир≥шальним чинником його розвитку й одн≥Їю з небагатьох поступок режиму украњнському рухов≥ став дозв≥л користуватис¤ на сцен≥ украњнською мовою, що його дав ур¤д у 1881 р. «авд¤ки цьому театр залишавс¤ Їдиним середовищем, у ¤кому украњнська культура могла розвиватис¤ б≥льш-менш в≥льно, тому в≥н швидко зосередив у соб≥ велику творчу енерг≥ю. ¬плив театру виходив за художн≥ рамки, оск≥льки в душ≥ багатьох украњнц≥в ≥скра нац≥ональноњ гордост≥ й самосв≥домост≥ часто спалахувала саме п≥д час перегл¤ду п'Їси, що талановито виконувалас¤ р≥дною мовою. ” 1881 р., майже одразу п≥сл¤ р≥шенн¤ ур¤ду, ћарко ропивницький заснував у ™лисаветград≥ перший профес≥йний украњнський театр. „ерез р≥к трупа нал≥чувала 100 актор≥в. ” 1890-х роках ≥снувало принаймн≥ п'¤ть профес≥йних труп, що виступали по вс≥й ≥мпер≥њ; кожна з них могла похвалитис¤ репертуаром в≥д 20 до «ќ п'Їс. “еатр, без сумн≥ву, далеко в≥д≥йшов в≥д того стану, в ¤кому в≥н перебував у 1860-х роках, коли м≥г спиратис¤ лише на к≥лька украњнських п'Їс, ¤к, зокрема, ЂЌаталка ѕолтавкаї ≤. отл¤ревського, ЂЌазар —тодол¤ї “. Ўевченка та Ђ«апорожець за ƒунаЇмї ≤. √улака-јртемовського. «аслуга швидкого розвитку театру належить таким талановитим, енерг≥йним та п≥дприЇмливим д≥¤чам, ¤к —тарицький, ропивницький, ≥ видатн≥й родин≥ “об≥левич≥в, члени ¤коњ виступали п≥д сцен≥чними псевдон≥мами ≤вана арпенка- арого, ћиколи —адовського й ѕанаса —аксаганського. ожен ≥з них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором, режисером ≥ орган≥затором, а арпенко арий Ч ще й драматургом. ѕров≥дною Ђз≥ркоюї украњнського театру була ћар≥¤ «аньковецька. ¬ ≥деолог≥чному, культурному, а також економ≥чному та соц≥альному в≥дношенн¤х к≥нець XIX ст. був пер≥одом наростаючих зм≥н. “радиц≥йний устр≥й починав розвалюватис¤ на вс≥х р≥вн¤х, ≥ скр≥зь проступали ознаки пошук≥в нових шл¤х≥в. ќсобливо пом≥тно це в≥дбилос¤ в чимдал≥ серйозн≥шому зац≥кавленн≥ ≥нтел≥генц≥њ ≥деолог≥Їю. Ќа ”крањн≥ на передн≥й план вийшли дв≥ головн≥ ≥деолог≥чн≥ теч≥њ Ч нац≥онал≥зм та соц≥ал≥зм. „им глибше кор≥нн¤ вони пускали, тим б≥льшого значенн¤ набувало питанн¤ про взаЇмини м≥ж ними. Ѕагато украњнських д≥¤ч≥в усв≥домили, що нац≥ональний рух, позбавлений соц≥ал≥стичного вим≥ру, мав невелик≥ шанси с¤гнути поза обмежен≥ культурницьк≥ рамки. ќдночасно чимало украњнських соц≥ал≥ст≥в розум≥ли, що, ≥гноруючи нац≥ональне питанн¤, соц≥ал≥зм на ”крањн≥ лишатиметьс¤ сусп≥льним рухом з≥ слабким кор≥нн¤м, рухом, котрий охоплюЇ переважно не украњнц≥в. Ќамаганн¤ (зокрема –”ѕ) поЇднати ц≥ дв≥ ≥деолог≥њ не дали взаЇмоприйн¤тних результат≥в, ≥ з≥ вступом украњнц≥в у XX ст. ц¤ проблема лишалас¤ нерозв'¤заною. |
| √оловна | «м≥ст |
| <<< Ќазад |
