” –јѓЌ—№ ј –≈¬ќЋё÷≤я

√етьманщина

јнарх≥¤

ƒиректор≥¤

Ѕ≥льшовики

Ѕоротьба на заход≥

–озв'¤зка

ѕеремога б≥льшовик≥в 

ѕ≥сл¤ б≥льшовицького перевороту революц≥¤ переросла у громад¤нську в≥йну. ћинули ейфор≥¤, почутт¤ сол≥дарност≥, масов≥ демонстрац≥њ, бурхлив≥ з≥бранн¤ й гар¤ч≥ дебати 1917 року. ѕрот¤гом наступних трьох рок≥в у запекл≥й ≥ безжальн≥й в≥йн≥, що супроводжувалас¤ масовим терором ≥ зв≥рствами, зчепилис¤ численн≥ претенденти на владу в ”крањн≥ ≥ в ус≥й колишн≥й ≥мпер≥њ, зброЇю вир≥шуючи, хто ≥ ¤ка форма правл≥нн¤ заступить старий устр≥й.

ƒл¤ багатьох украњнц≥в по¤ва б≥льшовик≥в у –ос≥њ була не лише початком нового жорстокого пореволюц≥йного етапу, а й причиною докор≥нних зм≥н у њхньому пол≥тичному мисленн≥. ƒиктаторська природа б≥льшовицького режиму на п≥вноч≥ викликала в≥дразу у багатьох украњнських д≥¤ч≥в ≥ змусила њх в≥дмовитис¤ в≥д позиц≥њ збереженн¤ автономних, федерал≥стських стосунк≥в ≥з –ос≥Їю. ¬≥дтепер незалежн≥сть стала њхньою метою. ѕроте серед украњнц≥в, ¤к ≥ серед ≥нших народ≥в колишньоњ ≥мпер≥њ, виникало дедал≥ глибше розмежуванн¤ щодо р¤ду ц≥лей ≥ шл¤х≥в њх дос¤гненн¤. ƒо того ж майже кожна сторона, що брала участь у громад¤нськ≥й в≥йн≥, прагнула п≥дпор¤дкувати соб≥ ”крањну з њњ природними багатствами та стратег≥чним розташуванн¤м. “ому п≥сл¤ певного затишш¤, зумовленого н≥мецькою окупац≥Їю, ”крањна стала ареною найб≥льш хаотичних ≥ складних под≥й громад¤нськоњ в≥йни.

 √етьманщина

ƒо весни 1918 р. широким верствам населенн¤ ”крањни вже набридли революц≥¤ й хаос. «аконом≥рно, що ц≥ настроњ переважали серед маЇтних клас≥в, заможних сел¤н, др≥бних п≥дприЇмц≥в та б≥знесмен≥в, фабрикант≥в, великих землевласник≥в, вищих прошарк≥в чиновництва, що складали 20 % усього населенн¤ ”крањни. јвстр≥йц≥ та н≥мц≥ на ”крањн≥ також вс≥л¤ко прагнули в≥дновити пор¤док ≥ прискорити вивезенн¤ продукт≥в. “ому м≥ж 24 ≥ 26 кв≥тн¤ представники цих груп таЇмно домовилис¤ зам≥нити ÷ентральну –аду консервативним украњнським ур¤дом на чол≥ з гетьманом ѕавлом —коропадським (титул Ђгетьманї мав викликати асоц≥ац≥њ з квазимонарх≥чними традиц≥¤ми, пов'¤заними з козацькими гетьманами).

Ќащадок давнього роду козацькоњ старшини й один ≥з найб≥льших на ”крањн≥ землевласник≥в, —коропадський мав високий статус за царського режиму Ч служив в≥йськовим ад'ютантом ћиколи II ≥ п≥д час в≥йни був авторитетним генералом. « початком революц≥њ в≥н украњн≥зував своЇ в≥йськове з'Їднанн¤ ≥, коли ÷ентральна –ада в≥дкинула його послуги, був обраний титулованим командувачем сел¤нського ополченн¤ Ђв≥льних козак≥вї. « приходом до влади цього Ђмалорос≥йськогої аристократа, ¤кий раптом згадав про своЇ Ђукрањнське кор≥нн¤ї, в революц≥њ на ”крањн≥ настав новий етап, що характеризувавс¤ намаганн¤ми в≥дновити правопор¤док та скасувати Ђсоц≥ал≥стичн≥ експериментиї ÷ентральноњ –ади.

'29 кв≥тн¤, на з'њзд≥, скликаному в  иЇв≥ Ћ≥гою землевласник≥в, на ¤кий з ус≥Їњ ”крањни прибуло 6500 делегат≥в, —коропадського з ентуз≥азмом проголосили гетьманом, закликавши його Ђвр¤тувати крањну в≥д хаосу ≥ беззаконн¤ї. “ого ж дн¤ в≥н разом ≥з приб≥чниками оголосив про встановленн¤ Ђ”крањнськоњ ƒержавиї (на в≥дм≥ну в≥д Ђ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥киї ÷ентральноњ –ади). Ќова держава грунтувалас¤ на незвичайному поЇднанн≥ монарх≥чних, республ≥канських ≥, що особливо характерно, диктаторських засад, њњ п≥дданим гарантувалис¤ звичайн≥ громад¤нськ≥ права, причому особливо наголошувалос¤ на св¤тост≥ приватноњ власност≥.

ѕавло —коропадський

—касовуючи так≥ нововведенн¤ ÷ентральноњ –ади, ¤к нац≥онал≥зац≥¤ великих маЇтк≥в та культурна автоном≥¤, гетьман ув≥в окрему категор≥ю громад¤н-козак≥в (¤к≥ фактично були заможними сел¤нами), спод≥ваючись, що вони стануть основною соц≥альною опорою режиму. ќсобливо впадали у в≥ч≥ широк≥ прерогативи самого гетьмана: йому належало вин¤ткове право видавати вс≥ закони, призначати каб≥нет, управл¤ти зовн≥шньою пол≥тикою та в≥йськовими справами й бути верховним суддею '' крањни. ќднак ц≥ претенз≥њ на майже необмежену владу не могли приховати того факту, що влада на ”крањн≥ практично належала н≥мц¤м, а не украњнц¤м. " як цього належало чекати, украњнськ≥ д≥¤ч≥, б≥льш≥сть ¤ких були соц≥ал≥стами й членами ÷ентральноњ –ади, р≥зко негативно поставилис¤ до гетьманськоњ держави. “ому коли до участ≥ в гетьманському ур¤д≥ запросили к≥лькох в≥домих украњнц≥в, майже вс≥ вони в≥дмовилис¤. ÷е не лишало гетьманов≥ н≥чого ≥ншого, ¤к звернутис¤ при формуванн≥ каб≥нету до людей, не пов'¤заних з украњнським рухом, тим самим давши п≥дставу дл¤ звинувачень у тому, що до його ур¤ду не вв≥йшов жоден Ђсправжн≥йї украњнець. ” новому каб≥нет≥, очолюваному прем'Їр-м≥н≥стром ‘едором Ћизогубом (багатим землевласником), до ¤кого входив лише один в≥домий украњнський д≥¤ч Ч м≥н≥стр закордонних справ ƒмитро ƒорошенко, бракувало нац≥онал≥ст≥в, проте в≥н включав р¤д талановитих адм≥н≥стратор≥в.

«а ¤кихось к≥лькам≥с¤ц≥в на ”крањн≥ було в≥дновлено д≥йовий адм≥н≥стративний апарат. ” пров≥нц≥¤х ур¤довц≥ ÷ентральноњ –ади зам≥н¤лис¤ на досв≥дчених адм≥н≥стратор≥в, що називалис¤ старостами й призначалис¤ з м≥сцевих пом≥щик≥в або земських ур¤дник≥в. ” центральному ур¤д≥ посади розпод≥лилис¤ м≥ж профес≥йними чиновниками Ч переважно рос≥¤нами чи русиф≥кованими украњнц¤ми. ўоправда, труднощ≥ виникли при формуванн≥ д≥ючоњ арм≥њ, оск≥льки н≥мц≥ не п≥дтримували створенн¤ великоњ в≥йськовоњ сили, здатноњ кинути виклик њхньому переважаючому впливов≥. Ќезабаром на повну силу стала д≥¤ти (хоч ≥ з неоднаковою ефективн≥стю) пол≥ц≥¤, до ¤коњ, ¤к ≥ до арм≥њ, вв≥йшло багато колишн≥х царських оф≥цер≥в.

якщо ÷ег≥тральна –ада мала оф≥ц≥йн≥ дипломатичн≥ стосунки лише з Ќ≥меччиною, јвстро-”горщиною та ќттоманською ≥мпер≥Їю, то √етьманщина обм≥н¤лас¤ посольствами з 12 крањнами, њњ зовн≥шн¤ пол≥тика була головним чином спр¤мована на укладенн¤ мирного договору з –ад¤нською –ос≥Їю (п≥дписаного 12 червн¤ 1918 р.) та на безпл≥дн≥ суперечки з јвстро-”горщиною навколо питанн¤ про анекс≥ю сх≥дногалицьких земель та ’олмщини.

ќсобливо вражають дос¤гненн¤ ур¤ду у створенн≥ системи осв≥тн≥х заклад≥в. Ќа р≥вн≥ початковоњ школи було випущено к≥лька м≥льйон≥в прим≥рник≥в украњномовних п≥дручник≥в, а в б≥льшост≥ шк≥л уведено украњнську мову. Ѕуло засновано близько 150 нових украњномовних г≥мназ≥й, у тому числ≥ у с≥льських районах. ” жовтн≥ в  иЇв≥ та  ам'¤нц≥-ѕод≥льському в≥дкрилис¤ два нових украњнських ун≥верситети. Ѕуло також засновано нац≥ональний арх≥в та б≥бл≥отеку в понад 1 млн том≥в. ¬ершиною ц≥Їњ д≥¤льност≥ стало створенн¤ 24 листопада 1918 р. ”крањнськоњ јкадем≥њ наук. “ак за ¤кихось к≥лька м≥с¤ц≥в √етьманщина мала на своЇму рахунку так≥ здобутки у царин≥ культури, про ¤к≥ мр≥¤ли багато покол≥нь ≥нтел≥генц≥њ.

јле ¤кщо режим —коропадського м≥г похвалитис¤ своЇю здатн≥стю управл¤ти, а також р¤дом конкретних дос¤гнень, то разом ≥з тим на ньому страшним т¤гарем вис≥ли фатальн≥ пол≥тичн≥ прорахунки. ¬с≥ вони випливали насамперед ≥з того кола друз≥в, ¤ких соб≥ вибрав гетьман. ѕо-перше, його компрометувала залежн≥сть в≥д н≥мц≥в, очевидна мета ¤ких зводилас¤ до економ≥чноњ експлуатац≥њ ”крањни. ѕо-друге, гетьман був т≥сно пов'¤заний з маЇтними класами, ¤к≥ намагалис¤ скасувати впроваджен≥ революц≥Їю зм≥ни. —коропадському ставилис¤ на карб так≥ вкрай непопул¤рн≥ заходи, ¤к Ђкаральн≥ експедиц≥њї, орган≥зован≥ пом≥щиками за допомогою н≥мецьких в≥йськ дл¤ помсти над сел¤нами, котр≥ р≥к тому конф≥скували пом≥щицьк≥ земл≥. ѕо-третЇ, багато украњнц≥в вважали, що —коропадський .занадто прихильний до рос≥¤н. ѕ≥д час його пануванн¤ ”крањна, ¤ка пор≥вн¤но з –ос≥Їю була остр≥вцем стаб≥льност≥, стала не лише притулком дл¤ величезноњ к≥лькост≥ представник≥в колишньоњ царськоњ верх≥вки, а й центром намагань в≥дбудувати ЂЇдину та непод≥льну –ос≥юї. „иновницьк≥ посади були зайн¤т≥ рос≥¤нами, ¤к≥ не приховували, свого несмаку до украњнськоњ державност≥, а б≥льш≥сть каб≥нету складали члени рос≥йськоњ парт≥њ кадет≥в.

≤з самого початку стала викристал≥зовуватис¤ опозиц≥¤ —коропадському. ¬ середин≥ травн¤ в≥дбувс¤ р¤д нелегальних з'њзд≥в украњнських парт≥й, на ¤ких своЇ несхваленн¤ ур¤ду висловили представники таких профес≥йних груп, ¤к Ђзал≥зничники, телеграф≥сти, сел¤ни й роб≥тники. ¬иник координац≥йний осередок опозиц≥њ, названий ”крањнським народним державним союзом, на чол≥ ¤кого став ¬. ¬инниченко.

јнтигетьманський курс уз¤ла ≥нша впливова орган≥зац≥¤ Ч ¬сеукрањнський земський союз на чол≥ з —. ѕетлюрою. —початку ц≥ групи вели переговори з≥ —коропадським про шл¤хи проведенн¤ б≥льш л≥беральноњ й нац≥ональне ор≥Їнтованоњ пол≥тики, та згодом вони вз¤лис¤ п≥д≥ймати проти нього повстанн¤. ”крањнських сел¤н не треба було особливо п≥дбурювати до повстанн¤ проти ур¤ду, що конф≥скував њхн≥й врожай, ѕовернув землю багатим пом≥щикам ≥ послав у њхн≥ села Ђкаральн≥ експедиц≥њї. Ќезабаром по вс≥й ”крањн≥ вибухнули стих≥йн≥ й досить значн≥ сел¤нськ≥ заколоти. ” запекл≥ боњ з н≥мецькими в≥йськами кинулис¤ загони озброЇних сел¤н (збро¤ тод≥ була легкодоступною) на чол≥ з ватажками з м≥сцевих жител≥в, що часто булианарх≥стськи 

”крањнська —≥рожупанна див≥з≥¤

 
настроЇними ≥ ¤ких на козацький кшталт називали отаманами або батьками. ÷≥ сутички набирали величезних масштаб≥в: зокрема у «венигородському й “аращанському пов≥тах  ињвськоњ губерн≥њ сел¤нське в≥йсько в «ќЧ40 тис. чолов≥к, спор¤джене двома артилер≥йськими батаре¤ми й 200 кулеметами, завдало н≥мц¤м втрат у 6 тис. чолов≥к. Ќа початку серпн¤ б≥льшовики ”крањни зробили спробу п≥дн¤ти повстанн¤, та за два дн≥ зазнали поразки через в≥дсутн≥сть п≥дтримки народу.

Ќа початку осен≥ стало очевидним, що ÷ентральн≥ держави от-от програють в≥йну. ≤ тут гетьман був змушений п≥ти на поступки. јле наприк≥нц≥ жовтн¤ нова спроба залучити до каб≥нету видатних украњнських д≥¤ч≥в провалилас¤.  идаючись ≥з боку в б≥к у в≥дчайдушних пошуках п≥дтримки, —коропадський п≥шов на останн≥й ризик: '14 листопада 1918 р. в≥н призначив новий каб≥нет, що майже повн≥стю складавс¤ з рос≥йських монарх≥ст≥в, ≥ проголосив јкт федерац≥њ, за ¤ким зобов'¤завс¤ об'Їднати ”крањну з майбутньою неб≥льшовицькою рос≥йською державою. ÷ей суперечливий крок було зроблено з метою завоювати п≥дтримку настроЇних проти б≥льшовик≥в рос≥¤н та переможноњ јнтанти. “ого ж дн¤ украњнська опозиц≥¤ утворила альтернативний ур¤д Ч ƒиректор≥ю на чол≥ з двома давн≥ми суперниками Ч ¬инниченком та ѕетлюрою Ч й в≥дкрито проголосила виступ проти гетьмана.

ѕовстанн¤, п≥дн¤те ƒиректор≥Їю, швидко ширилос¤. —отн≥ й тис¤ч≥ сел¤н' п≥д проводом отаман≥в ст≥калис¤ до Ѕ≥лоњ ÷еркви на зах≥д в≥д  иЇва, що слугувала штабом антигетьманських сил. Ќезабаром це сповнене ентуз≥азму, але слабко дисципл≥новане нерегул¤рне в≥йсько нал≥чувало 60 тис. чолов≥к. ўе важлив≥шим стало те, що на б≥к ƒиректор≥њ перейшли де¤к≥ з найдоб≥рн≥ших загон≥в гетьмана, ¤к, зокрема, с≥чов≥ стр≥льц≥ п≥д командуванн¤м ™вгена  оновальц¤ й начальника його штабу јндр≥¤ ћельника та —≥рожупанна див≥з≥¤, зб≥льшивши таким чином к≥льк≥сть њњ регул¤рного в≥йська до 40 тис. 21 листопада повстал≥ оточили  ињв, ≥ п≥сл¤ тривалих переговор≥в з метою забезпечити вих≥д н≥мецькоњ залоги 14 грудн¤ н≥мц≥ залишили м≥сто, забравши з собою —коропадського. “ого ж дн¤ сили ƒиректор≥њ тр≥умфально вв≥йщли до  иЇва й проголосили в≥дновленн¤ ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки. 

√етьманщина про≥снувала менше восьми м≥с¤ц≥в, прот¤гом ¤ких реальна влада перебувала в руках н≥мц≥в, а њњ власний вплив був обмеженим. —початку вона могла здобути соб≥ певну п≥дтримку завд¤ки об≥ц¤нкам в≥дновити правопор¤док, ¤кого прагнула велика частина населенн¤. ѕроте вона не спромоглас¤ належним чином п≥д≥йти до розв'¤занн¤ двох основних питань, що њх поставила революц≥¤ на ”крањн≥,Ч питань соц≥ально-економ≥чноњ реформи та нац≥ональноњ незалежност≥. —проба в≥дновити стаб≥льн≥сть шл¤хом поверненн¤ дореволюц≥йного соц≥ально-економ≥чного устрою, насамперед на сел≥, була найсерйозн≥шою помилкою —коропадського. ¬ нац≥ональному питанн≥ його ур¤д займав двоњсту позиц≥ю: маючи на своЇму
рахунку велик≥ дос¤гненн¤, ¤к, зокрема, украњн≥зац≥¤ осв≥ти й культури, в≥н, однак, змушував украњнських нац≥онал≥ст≥в дивитис¤ на нього ¤к на ур¤д Ђукрањнський за формою, але московський за зм≥стомї.

ѕроте, ¤к зауважуЇ ≥деолог сучасного украњнського консерватизму ¬¤чеслав Ћипинський, √етьманщина мала ширше значенн¤. ¬оно пол¤гало в ознайомленн≥ й нав≥ть залученн≥ на п≥дтримку ≥дењ украњнськоњ державност≥ де¤ких представник≥в значно русиф≥кованоњ соц≥ально-економ≥чноњ верх≥вки ”крањни. ј це в свою чергу спри¤ло розширенню соц≥альноњ бази ц≥Їњ ≥дењ поза вузький прошарок украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ на чисельн≥ший, над≥йн≥ший ≥ продуктивн≥ший клас Ђхл≥бороб≥вї, тобто заможних сел¤н ≥ володар≥в маЇтк≥в. ¬≥дтак, ¤кби —коропадський утримавс¤, то, на думку Ћипинського, в≥н привернув би на б≥к украњнськоњ державност≥ найпродуктивн≥ше населенн¤ крањни, не залишаючи њњ в залежност≥ в≥д Ђ≥деолог≥чноњ сектиї, ¤к в≥н називав нац≥ональне св≥дому украњнську ≥нтел≥генц≥ю.

јнарх≥¤

” 1919 р. ”крањну поглинув ц≥лковитий хаос. ” нов≥тн≥й ≥стор≥њ ™вропи жодна крањна не пережила такоњ всеохоплюючоњ анарх≥њ, такоњ запеклоњ громад¤нськоњ боротьби, такого остаточного розвалу влади, ¤ких у цей час зазнала ”крањна. Ў≥сть р≥зних арм≥й д≥¤ли на њњ територ≥њ: украњнська, б≥льшовицька, б≥ла, јнтанти, польська та анарх≥стська. ћенш н≥ж за р≥к  ињв п'¤ть раз≥ї переходив ≥з рук у руки. „исленн≥ фронти розд≥л¤ли одне в≥д одного м≥ста й ц≥л≥ рег≥они. ћайже повн≥стю порушивс¤ зв'¤зок ≥з зовн≥шн≥м св≥том. «нелюдн≥ли голодн≥ м≥ста, а њхн≥ мешканц≥ в пошуках њж≥ подавалис¤ на село. —ела буквально забарикадовувалис¤ в≥д непрошених гостей. “им часом р≥зн≥ ур¤ди, ¤ким удавалос¤ заволод≥ти  иЇвом, скеровували свою увагу та енерг≥ю переважно на те, щоб в≥дбити атаки ворог≥в. ”крањна стала краЇм, ¤ким було легко заволод≥ти, але неможливо управл¤ти. 

—ел¤нин, котрий спостер≥гав з≥ свого економ≥чно самост≥йного села, ¤к падаЇ одна влада за ≥ншою, подумки проклинав ус≥х м≥ських мешканц≥в з≥ вс≥ма њхн≥ми ур¤дами. …ого насамперед турбувало те, ¤к утриматис¤ на земл≥ й по можливост≥ придбати њњ соб≥ ще. —ел¤нин був готовий п≥дтримати будь-¤кий ур¤д, що м≥г задовольнити ц≥ прагненн¤. јле ¤к т≥льки цей ур¤д ви¤вл¤вс¤ неспроможним виконати його спод≥ванн¤, се п¤нин повставав проти нього й переходив на б≥к суперника. —ел¤нин усв≥домлював, що не бажаЇ поверненн¤ старого ладу, але водночас не знав, що поставити нато≥м≥сть. ÷е робило його важкопередбачуваним елементом прот¤гом ус≥Їњ
громад¤нськоњ в≥йни.

Ќастроњ сел¤нства були надто важливими, оск≥льки вперше за довг≥ стол≥тт¤ у нього з'¤вилис¤ бажанн¤ ≥ здатн≥сть боротис¤. ¬ пер≥од √етьманщини по вс≥й ”крањн≥ виникли сотн≥ отаман≥в з

мал .Ќестор ћахно з≥ своњм штабом

њхн≥ми партизанськими бандами, пройн¤тими неокозацьким анарх≥змом. ќдн≥ схил¤лис¤ на б≥к нац≥онал≥ст≥в, ≥нш≥ п≥дтримували б≥льшовик≥в, ще ≥нш≥ не раз перекидалис¤ з боку на б≥к, ≥ вс≥х найб≥льше турбувало те, ¤к оборонити ≥нтереси своњх с≥л та околиць. якщо ж з'¤вл¤лас¤ нагода пограбувати Ђкласового ворогаї чи дати волю бажанню звести рахунки з Ївре¤ми, то тим краще. ѕод≥бно до китайських полководц≥в отамани глузували з≥ вс¤коњ влади й чинили так, неначе
сам≥ соб≥ були законом. 

ƒва наймогутн≥ших партизанських ватажки базувалис¤ в п≥вденних степах, де жили найзаможн≥ш≥, найб≥льш упевнен≥ в соб≥ сел¤ни. ќдин ≥з них Ч отаман ≥ ћатв≥й √ригор'Їв, колишн≥й царський оф≥церЧочолював сили в 12 тис. чолов≥к на ’ерсонщин≥ й п≥дтримував т≥сн≥ зв'¤зки з украњнськими л≥вими радикалами. ≤ншийЧлегендарний Ќестор ћахно, русиф≥кований украњнський сел¤нин ≥ зат¤тий анарх≥ст. ” середин≥ 1919 р. його сили, що базувалис¤ в √ул¤йпол≥, нал≥чували в≥д 35 до 50 тис. ≥ часто ставали вир≥шальним чинником у боротьб≥ за ѕ≥вдень ”крањни. ќтже, регул¤рн≥ в≥йська змагалис¤ за контроль над м≥стами й зал≥зничними комун≥д кац≥¤ми, в сел≥ панували партизани, а Їдиною визнаною по вс≥й ”крањн≥ владою була ' влада зброњ. 

ƒиректор≥¤

¬игнавши —коропадського, ƒиректор≥¤ стала перетворюватис¤ з переможного повстанського ком≥тету на ур¤д новов≥дродженоњ ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки. ƒе¤кий час збер≥гаючи за собою найвищ≥ виконавч≥ функц≥њ, вона призначила каб≥нет м≥н≥стр≥в на чол≥ з ¬олодимиром „ех≥вським. —клад каб≥нету з ус≥Їю очевидн≥стю св≥дчив про те, що пров≥дну роль у новому ур¤д≥ гратимуть не Ђстарш≥ пол≥тикиї на зразок √рущевського, а молод≥.

26 грудн¤ 1918 р. ƒиректор≥¤ видала ƒекларац≥ю, в ¤к≥й оголошувалос¤ про те, що вона намагатиметьс¤ встановити баланс м≥ж революц≥йними реформами й пор¤дком. ќднак перевага при цьому надавалас¤ ¤вно першим. ќдним ≥з основних положень ƒекларац≥њ була об≥ц¤нка експропр≥ювати державн≥, церковн≥ та велик≥ приватн≥ землеволод≥нн¤ дл¤ перерозпод≥лу њх серед сел¤н. ”р¤д брав на себе зобов'¤занн¤ бути представником ≥нтерес≥в роб≥тник≥в, сел¤н ≥ Ђтрудовоњ ≥нтел≥генц≥њї, а також оголошував про нам≥р позбавити виборчих прав земельну й промислову буржуаз≥ю. « ц≥Їю метою в≥н скликав з'њзд роб≥тник≥в, що мав функц≥онувати ¤к представницький ≥ законодавчий орган держави. 

јле небагато з поставлених ц≥лей удалос¤ зд≥йснити новому ур¤дов≥, ¤к його з ус≥х бок≥в обс≥ли внутр≥шн≥ й зовн≥шн≥ проблеми.  лючове внутр≥шнЇ питанн¤, що через нього м≥ж украњнськими пол≥тичними парт≥¤ми в≥дбувс¤ розкол, зводилос¤ до того, ¤кою маЇ бути нова влада Ч парламентською демократ≥Їю (¤к того хот≥ли пом≥ркован≥ соц≥ал≥сти) чи украњнським р≥зновидом системи –ад (чого домагалис¤ л≥в≥ радикали). ќстанн≥ на чол≥ з ¬инниченком доводили, що украњнц≥ мають надавати сусп≥льним перетворенн¤м такоњ ж уваги, ¤к ≥ нац≥ональному визволенню, ≥, перейн¤вши систему –ад, вони б тим самим викрали у б≥льшовик≥в њхн≥ Ђгр≥м та блискавкуї. ÷а це пом≥рковано настроЇн≥ д≥¤ч≥ нац≥ональноњ ор≥Їнтац≥њ, на боц≥ ¤ких були симпат≥њ ѕетлюри, в≥дпов≥дали, що саме захоплен≥сть сусп≥льними експериментами ≥, ¤к насл≥док цього, ≥гноруванн¤ необх≥дност≥ створенн¤ арм≥њ та ≥нших ≥нститут≥в держави призвели до пад≥нн¤ ÷ентральноњ –ади, ≥ що ц≥Їњ помилки не треба повторювати. ќтож, давн¤ дилема украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ Ч чому в≥ддати пр≥оритет: соц≥ал≥стичн≥й революц≥њ чи нац≥ональному визволенню Ч знову с≥¤ла в њњ лавах ворожнечу ≥ безладд¤.

 онфл≥кт м≥ж фракц≥¤ми поширивс¤ на царину зовн≥шн≥х стосунк≥в. ” грудн≥ 1918 р. јнтанта, й насамперед ‘ранц≥¤, висадила в ќдес≥ та ≥нших чорноморських портах 60-тис¤чне в≥йсько. ÷ей неспод≥ваний крок по¤снювавс¤ р≥шенн¤м, зах≥дних держав-переможниць заблокувати поширенн¤ б≥льшовизму. ¬они мали нам≥р надати безпосередньо в≥йськову п≥дтримку антиб≥льшовицьким силам Ѕ≥лоњ арм≥њ, що готувалис¤ на ƒону до в≥йни за в≥дновленн¤ ЂЇдиноњ та непод≥льноњ –ос≥њї. “им часом на п≥вноч≥ дедал≥ виразн≥шими ставали нам≥ри б≥льшовик≥в знову напасти на ”крањну. «розум≥ло, що ƒиректор≥¤ не могла протисто¤ти обом цим силам ≥ тому
була змушена порозум≥тис¤ з ¤коюсь ≥з них. як ≥ можна було оч≥кувати, ¬инниченко з≥ своњми л≥ворадикальними товаришами схил¤лис¤ до союзу з ћосквою, в той час ¤к  пом≥ркован≥ та арм≥¤ напол¤гали на угод≥ з јнтантою. ќднак розв'¤зали цю суперечку сам≥ б≥льшовики Ч в той час ¤к њхн≥ представники вели мирн≥ переговори з ƒиректор≥Їю, червон≥ в≥йська напали на ’арк≥в.

ƒругий наступ б≥льшовик≥в на ”крањну. « наближенн¤м б≥льшовицьких в≥йськ ƒиректор≥¤ поводила себе аналог≥чно тому, ¤к д≥¤ла за р≥к перед тим ÷ентральна –ада. ¬ останн≥, сповнен≥ в≥дчаю дн≥, що лишалис¤ до пад≥нн¤  иЇва, ƒиректор≥¤ провела к≥лька символ≥чних демонстрац≥й суверенност≥. 22 с≥чн¤ 1919 р. вона в≥дсв¤ткувала злуку ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки з новоутвореною в √аличин≥ «ах≥дноукрањнською Ќародною –еспубл≥кою, про ¤ку мр≥¤ли покол≥нн¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ ¤к на заход≥, так ≥ на сход≥. ѕроте в ситуац≥њ, коли обидва ур¤ди були змушен≥ боротис¤ за власне ≥снуванн¤, њхн≥ перспективи здавалис¤ безрад≥сними. ƒо того ж
ц≥ ур¤ди збер≥гали св≥й окремий адм≥н≥стративний апарат, в≥йсько й пол≥тику. “ому це була злука лише за назвою. 

“а й боЇздатн≥сть в≥йськ украњнського ур¤ду, ¤к ≥ р≥к тому, викликала лише розчаруванн¤. ўе до другого наступу б≥льшовик≥в солдати, ¤к≥ брали участь у поваленн≥ гетьмана, повернулис¤ до с≥л, л≥кв≥дувавши, на њхню думку, головну загрозу дл¤ свого благополучч¤ ≥ не дбаючи про долю ƒиректор≥њ. ¬иразн≥ прорад¤нськ≥ тенденц≥њ, що проступали в пол≥тиц≥ украњнського ур¤ду, допомогли б≥льшовицьким аг≥таторам ще легше, н≥ж ран≥ше, схилити на св≥й б≥к багатьох таких сел¤н. “ому арм≥¤ ƒиректор≥њ, ¤ка ще к≥лька тижн≥в тому нал≥чувала понад 100 тис. солдат≥в, зменшилас¤ до 25 тис. ¬елика њњ частина й надал≥ складалас¤ з партизанських загон≥в на чол≥
з отаманами,-¤ких головнокомандувач —. ѕетлюра ледве м≥г контролювати. « дальшим пог≥ршенн¤м воЇнноњ обстановки 2 лютого ƒиректор≥¤ залишила  ињв ≥ перењхала до '¬≥нниц≥. ¬есною, п≥сл¤ р¤ду в≥йськових поразок, вона ледве утримувала невеличку смугу територ≥њ навколо  ам'¤нц¤-ѕод≥льського.

≤ знову украњнський ур¤д звернув своњ над≥њ до чужоњ держави Ч ‘ранц≥њ, в≥йська ¤коњ, що здавалис¤ тод≥ непереможними, розташувалис¤ в ќдес≥. ўоб вигл¤дати приваблив≥шою дл¤ француз≥в, ƒиректор≥¤ очистилас¤ в≥д радикальних прорад¤нських елемент≥в. ” середин≥ лютого подав у в≥дставку ¬. ¬инниченко, а соц≥ал≥стичний каб≥нет „ех≥вського зам≥нили пом≥ркован≥ на чол≥ з —ерг≥Їм ќстапенком. “епер ѕетлюра був найвпливов≥шою людиною в ур¤д≥. Ќезабаром ви¤вилос¤, що. французи п≥д впливом своњх б≥лих ≥ рос≥йських союзник≥в, ¤к≥ ненавид≥ли украњнських Ђсепаратист≥вї не менше, н≥ж б≥льшовик≥в, не мали нам≥р≥в допомагати ƒиректор≥њ.
Ќа початку кв≥тн¤ вс¤ ц¤ справа втратила актуальн≥сть, коли французьк≥ в≥йська п≥д тиском отамана √ригор'Їва, одного з партизанських командир≥в ѕетлюри, котрий . перекинувс¤ до б≥льшовик≥в, покинули ”крањну так само неспод≥вано, ¤к ≥ з'¤вилис¤.

¬≥йськов≥ поразки та дипломатичн≥ невдач≥ до краю загострили ≥дейн≥ суперечки серед украњнц≥в. ¬≥д двох найб≥льших пол≥тичних парт≥й Ч соц≥ал-демократ≥в ≥ соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в Ч в≥дд≥лилис¤ невелик≥, але впливов≥ фракц≥њ радикал≥в, що проголосили себе окремими парт≥¤ми, стали на рад¤нську платформу й приЇдналис¤ до б≥льшовик≥в. ¬они привели з собою таких сильних отаман≥в, ¤к јнгел, «елений, —околовський, “ютюнник та √ригор'Їв. ¬≥докремленн¤ в соц≥ал-демократичн≥й парт≥њ л≥вого крила в≥дбулос¤ в с≥чн≥ 1919 р., приблизно в цей же час в≥д соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в в≥дкололис¤ боротьбисти Ч фракц≥¤, що орган≥зувалас¤ навколо своЇњ газети ЂЅоротьбаї й нал≥чувала близько 5 тис. член≥в.

ѕогроми. ќдним ≥з найг≥рших про¤в≥в хаосу, що охопив ”крањну в 1919 р., стало поширенн¤ погром≥в. ѕ≥д час революц≥њ давн¤ ворож≥сть до Їврењв ≥з боку антиб≥льшовицьких сил Ч ¤к украњнських, так ≥ рос≥йських Ч п≥д≥гр≥валас¤ поширеною думкою про те, начебто Їврењ сто¤ли на проб≥льшовицьких позиц≥¤х. Ѕ≥льш≥сть Їврењв насправд≥ лишалас¤ апол≥тичною, а т≥ з них, хто були марксистами, схил¤лис¤ до меншовик≥в. јле фактом Ї те, що непропорц≥йно багато Їврењв було серед б≥льшовик≥в, зокрема серед њхнього кер≥вництва, командир≥в продзагон≥в, збирач≥в податк≥в ≥ особливо в „ека Ч таЇмн≥й пол≥ц≥њ, ¤ка викликала ненависть ≥ жах. “ому в цьому хаос≥
Їврењ знову стали об'Їктом зростаючого невдоволенн¤.

«а оц≥нками ≥сторик≥в, п≥д час погром≥в 1919Ч1920 рр. на ”крањн≥ загинуло в≥д 35 до 50 тис. Їврењв. ѕ≥тер  енез, спец≥ал≥ст ≥з питань громад¤нськоњ в≥йни на ”крањн≥ та у ѕ≥вденн≥й –ос≥њ, зазначаЇ: Ђ...ƒо приходу √≥тлера найб≥льше в наш час масове винищенн¤ Їврењв мало м≥сце на ”крањн≥ п≥д час громад¤нськоњ в≥йни. ¬с≥ учасники конфл≥кту несуть в≥дпов≥дальн≥сть за вбивство Їврењв, нав≥ть б≥льшовики. ѕроте найб≥льше жертв завдала ƒобровольча арм≥¤ (б≥л≥, або рос≥йськ≥ антиб≥льшовики) погроми в≥др≥зн¤лис¤ в≥д масових убивств, що њх проводили њњ супротивники; вони зд≥йснювалис¤ найретельн≥ше, характеризувалис¤ найскладн≥шою орган≥зац≥Їю, ≥накше кажучи, вог≥й були найсучасн≥шими... ≤нш≥ погроми були справою рук сел¤н. ” погромах ƒобровольчоњ арм≥њ до того ж брали участь три р≥зн≥ групи: сел¤ни, козаки ≥ рос≥йське оф≥церство... ќсобливо кривавий характер ц≥Їњ р≥занини по¤снювавс¤ тим, що цих три типи вбивць п≥дсилювали один одногої.

’оч в≥дпов≥дальн≥сть за погроми несла насамперед б≥ла ƒобровольча арм≥¤, що вл≥тку 1919 р. прийшла на ”крањну з ƒону, р¤д погром≥в учинили також в≥йська ƒиректор≥њ (особливо нерегул¤рн≥ частини, ¤кими командували отамани). Ќайкривав≥ш≥ з них в≥дбулис¤ в ѕроскуров≥, ∆итомир≥, „еркасах, –≥вному, ‘астов≥,  оростен≥ та Ѕахмач≥. ∆орстокий погром спровокував у лютому 1919 р. отаман —емесенко у ѕроскуров≥, п≥д час ¤кого загинуло к≥лька тис¤ч Їврењв.

”загал≥ украњнськ≥ погроми в≥др≥зн¤лис¤ в≥д б≥лих за двома ознаками: на в≥дм≥ну в≥д заздалег≥дь продуманих ≥ систематичних акц≥й рос≥¤н вони ¤вл¤ли собою спонтанн≥ спалахи деморал≥зованих ≥ часто п'¤них ополченц≥в, до того ж вони робилис¤ всупереч спец≥альним заборонам вищого командуванн¤. Ќа в≥дм≥ну в≥д таких б≥лих генерал≥в, ¤к јнтон ƒен≥к≥н, украњнськ≥ соц≥ал≥сти й особливо соц≥ал-демократична парт≥¤, до ¤коњ належав ѕетлюра, мали тривал≥ традиц≥њ дружн≥х стосунк≥в ≥з Їврейськими пол≥тичними д≥¤чами. “ому ƒиректор≥¤ в≥дновила культурну автоном≥ю дл¤ Їврењв, запросила до складу ур¤ду таких видатних д≥¤ч≥в, ¤к јрнольд ћаргол≥н та —оломон √ольдельман, виплатила жертвам погром≥в велик≥ суми грошей ≥ нав≥ть вела переговори ≥з знаменитим пров≥дником с≥он≥ст≥в ¬олодимиром ∆аботинським про те, щоб включити загони Їврейськоњ м≥л≥ц≥њ до власноњ арм≥њ.

јле ¤кими б добрими нам≥рами не керувавс¤ ѕетлюра у взаЇминах ≥з Ївре¤ми, в≥н був нездатний контролювати отаман≥в (в≥йськово-польов≥ суди, наступна страта —емесенка та ≥нших партизанських ватажк≥в не пол≥пшили становища), ≥ њхн≥ страх≥тлив≥ злочини пов'¤зувалис¤ з його ур¤дом. “а й дл¤ багатьох Їврењв, ¤к≥ вважали себе рос≥¤нами, всю вину за погроми було легше скласти на ѕетлюру та украњнц≥в, н≥ж на ƒен≥к≥на з його рос≥йськими генералами.

Ѕ≥льшовики

–озпорошен≥ та дезорган≥зован≥ б≥льшовики ”крањни майже ц≥лий р≥к готувалис¤ до поверненн¤ п≥сл¤ того, ¤к н≥мц≥ вигнали њх на початку 1918 р. —еред питань, що сто¤ли перед ними, найгостр≥шим було орган≥зац≥йне: чи утворити окрему украњнську б≥льшовицьку парт≥ю, щоб п≥днести свою попул¤рн≥сть на ”крањн≥, чи ж стати Ђрег≥ональнимї в≥дгалуженн¤м рос≥йськоњ парт≥њ, ¤к того вимагав Ћен≥н ≥ ¤к диктували традиц≥њ рос≥йського централ≥зму? ” кв≥тн≥ на парт≥йн≥й нарад≥ в “аганроз≥, де перевага була на боц≥ украњнц¤ ћ. —крипника ≥ так званоњ кињвськоњ фракц≥њ (чутлив≥шоњ до нац≥онального питанн¤), проголосували за утворенн¤ окремоњ украњнськоњ парт≥њ. јле в липн≥ на з'њзд≥ б≥льшовик≥в ”крањни, скликаному в ћоскв≥ дл¤ формального проголошенн¤  омун≥стичноњ парт≥њ (б≥льшовик≥в) ”крањни ( ѕ (б) ”), гору
вз¤ла катеринославська фракц≥¤, що вир≥зн¤лас¤ сильними централ≥стськими тенденц≥¤ми й складалас¤ майже виключно з рос≥¤н. “аганрозьку резолюц≥ю було скасовано, а  ѕ(б)” оголошено нев≥д'Їмною частиною рос≥йськоњ парт≥њ з центральним органом у ћоскв≥.

ѕад≥нн¤ гетьманського ур¤ду, евакуац≥¤ н≥мц≥в ≥ виникненн¤ ƒиректор≥њ призвели до новоњ суперечки серед б≥льшовик≥в. ќдна фракц≥¤ на чол≥ з ƒмитром ћануњльським ≥ ¬олодимиром «атонським вважала, що б≥льшовики на ”крањн≥ занадто слабк≥ (у липн≥ 1918 р. њх нал≥чувалос¤ лише 4364), щоб удаватис¤ до спроби захопленн¤ влади, й сто¤ла за проведенн¤ мирних переговор≥в ≥з ƒиректор≥Їю, аби виграти час дл¤ зм≥цненн¤ своЇњ орган≥зац≥њ. ≤нша група на чол≥ з ѕ¤таковим ≥ јнтоновимќвс≥Їнком звернулас¤ до Ћен≥на з проханн¤м п≥дтримати негайний наступ, щоб не дати ƒиректор≥њ тверд≥ше" стати на ноги. 20 листопада 19^8 р. п≥сл¤ довгих вагань
ћосква санкц≥онувала утворенн¤ нового украњнського рад¤нського ур¤ду. —початку його очолював ѕ¤таков, але згодом його зм≥нив русиф≥кований болгарський румун ’ристи¤н –аковський. ћайже вс≥ важлив≥ посади в ур¤д≥ зайн¤ли рос≥¤ни. ¬ грудн≥ б≥льшовики були готов≥ розпочати другу спробу завоюванн¤ ”крањни.

—початку б≥льшовицьк≥ сили на чол≥ з јнтоновим-ќвс≥Їнком складалис¤ з к≥лькох загон≥в „ервоноњ арм≥њ та розр≥знених нерегул¤рних формувань. ѕроте в м≥ру њхнього заглибленн¤ в ”крањну партизанськ≥ загони один за одним кидали ƒиректор≥ю й приЇднувалис¤ до б≥льшовик≥в. « с≥чн¤ 1919 р. перед б≥льшовиками впав ’арк≥в, а 5 лютого вони вв≥йшли до  иЇва. “од≥ њхн≥ в≥йська нал≥чували 25 тис. чолов≥к. јле за наступних к≥лька тижн≥в, коли до них приЇдналис¤ два найб≥льших партизанських отамани Ч √ригор'Їв ≥ ћахно,. вони б≥льш н≥ж подвоњлис¤. ƒо червн¤, спираючись на њхню п≥дтримку, б≥льшовикам удалос¤ п≥дпор¤дкувати соб≥ велику частину ”крањни. 

ƒругий украњнський рад¤нський ур¤д протримавс¤ близько семи м≥с¤ц≥в. «а цей час в≥н спром≥гс¤ припуститис¤ не менше критичних помилок, н≥ж ≥нш≥ ур¤ди, що намагалис¤ правити ”крањною. ÷ей ур¤д, сформований переважно з рос≥¤н, Їврењв та представник≥в ≥нших неукрањнських народ≥в, силкувавс¤ проводити на ”крањн≥ пол≥тику, опрацьовану в умовах –ос≥њ, без огл¤ду на те, наск≥льки вона в≥дпов≥дала м≥сцевим обставинам. …ого рос≥йська ор≥Їнтац≥¤ з ус≥Їю очевидн≥стю проступила в акц≥њ, ¤ку Ћен≥н назвав Ђхрестовим походом по хл≥бї. ” 1919 р. рос≥йськ≥ м≥ста в≥дчували гостру нестачу харч≥в, тому на ”крањну було вир¤джено 3 тис. роб≥тник≥в ≥з ћоскви
й ѕетрограда, ¤к≥ в≥дбирали зерно Ч майже так само, ¤к це р≥к тому робили н≥мц≥,Ч при необх≥дност≥ вдаючись до сили. јле б≥льшовики припустилис¤ ще г≥ршоњ помилки. ¬они розпочали наступ проти буржуазного принципу приватноњ власност≥ шл¤хом упровадженн¤ колективних господарств. як ≥ можна було спод≥ватис¤, ц≥ д≥њ розгн≥вали не лише куркул≥в, а й середн¤к≥в. 

”р¤д –аковського також устиг в≥дштовхнути в≥д себе украњнську ≥нтел≥генц≥ю л≥вих погл¤д≥в, ¤к, наприклад, боротьбист≥в, в≥дмовившись користуватис¤ в управл≥нн≥ украњнською мовою й нехтуючи необх≥дн≥стю њњ впровадженн¤ в культурну та осв≥тню д≥¤льн≥сть. ” в≥дпов≥дь на зростаючу критику й оп≥р б≥льшовики спустили з прив'¤зу страшне й ненависне „ека на чол≥ з латишем ћарт≥ном Ћац≥сом, ¤ке свав≥льно арештовувало й страчувало Ђкласових ворог≥вї. Ќасл≥дки цього було неважко передбачити: сел¤нськ≥ партизани, що лише к≥лька м≥с¤ц≥в тому билис¤ на боц≥ б≥льшовик≥в, тепер п≥д проводом боротьбист≥в та украњнських соц≥ал-демократ≥в почали масово повставати проти них. ќсобливо вир≥шальним став вих≥д з њхньоњ арм≥њ у березн≥ великих сил на чол≥ з √ригор'Ївим та ћахном. ƒо л≥та майже все украњнське село охопило повстанн¤ проти б≥льшовик≥в.

” цей момент на ”крањну рушив ≥нший загарбник. ” червн≥ з ƒону в наступ перейшла Ѕ≥ла арм≥¤ на чол≥ з генералом ƒен≥к≥ним, ¤ка до липн¤ захопила велику частину Ћ≥вобережж¤. ¬одночас п≥шла в наступ реорган≥зована арм≥¤ ѕетлюри на ѕравобережж≥. Ќездатн≥ чинити оп≥р, б≥льшовики за наказом Ћен≥на л≥кв≥дували в середин≥ серпн¤ 1919 р. другий украњнський рад¤нський ур¤д, а б≥льш≥сть його член≥в повернулас¤ до ћоскви. «гадуючи про цю другу за два роки поразку на ”крањн≥, член колишнього ур¤ду ћануњльський зауважував з розчаруванн¤м: Ђ ожноњ весни ми вир¤джаЇмо на ”крањну чергову театральну трупу, ¤ка, зробивши своЇ турне, повертаЇтьс¤ до ћосквиї.

Ѕоротьба на заход≥

«азнавши нищ≥вноњ поразки у в≥йн≥, в жовтн≥ 1918 р. јвстро-”горська ≥мпер≥¤ почала розпадатис¤, майже через 20 м≥с¤ц≥в п≥сл¤пад≥нн¤ –ос≥йськоњ. Ќав≥ть ще до того ¤к √абсбурги визнали, що прийшов к≥нець, п≥двладн≥ њм народи, в тому-числ≥ зах≥дн≥ украњнц≥, розпочали п≥дготовку до створенн¤ власних незалежних нац≥ональних держав. Ќамагаючис¤ збудувати в —х≥дн≥й √аличин≥ на руњнах ≥мпер≥њ украњнську державу й долаючи запеклий оп≥р, зах≥дн≥ украњнц≥ опинилис¤ у становищ≥, под≥бному до того, в ¤кому перебували њхн≥ сп≥вв≥тчизники на сход≥. ѕроте майже в ус≥х ≥нших аспектах намаганн¤ зах≥дн¤к≥в створити державу докор≥нно в≥др≥зн¤лис¤ в≥д спроб сх≥дних украњнц≥в.

як ≥ можна було спод≥ватис¤, пол¤ки також претендували на —х≥дну √аличину. ¬насл≥док виник конфл≥кт двох народ≥в за територ≥ю, а не, ¤к на сход≥, за Ђсерц¤ й думки "людейї. ћожливо, завд¤ки тому, що конституц≥йна практика јвстр≥њ навчила пол¤к≥в ≥ украњнц≥в ц≥нувати систему управл≥нн¤ й брати в н≥й участь, пад≥нн¤ ≥мпер≥њ не призвело до такоњ бур≥, хаосу, анарх≥њ та жорстокост≥, ¤к на сход≥. ѕеред украњнц¤ми й пол¤ками —х≥дноњ √аличини сто¤ли ч≥тко окреслен≥ завданн¤: першочергову вагу мало нац≥ональне питанн¤, а розв'¤занн¤ соц≥ально-економ≥чних проблем в≥дкладалос¤ на перспективу. ѕольсько-украњнський конфл≥кт був запеклим, але
не безладним, в≥н переважно точивс¤ м≥ж регул¤рними арм≥¤ми, що вели боњ по встановлен≥й л≥н≥њ фронту, завдаючи пор≥вн¤но невеликоњ шкоди цив≥льному населенню. ѕо сут≥, це було випробуванн¤ сили м≥ж 3,5 млн украњнц≥в —х≥дноњ √аличини та 18 млн пол¤к≥в, котр≥ 'водночас воювали з чехами, н≥мц¤ми й литовц¤ми, ¤к≥ також не хот≥ли бути включеними до ѕольськоњ держави.

 оли стало зрозум≥лим, що јвстр≥¤ от-от маЇ впасти, 18 жовтн¤ 1918 р. парламентар≥њ, пров≥дники пол≥тичних парт≥й, церковн≥ ≥Їрархи —х≥дноњ √аличини та Ѕуковини утворили ”крањнську Ќародну –аду, що мала д≥¤ти ¤к представницький орган. ¬они також оголосили про нам≥р об'Їднати вс≥ зах≥дноукрањнськ≥ земл≥ в одне ц≥ле, ¤ке мало утримувати певн≥, ще не обумовлен≥ стосунки з народами колишньоњ ≥мпер≥њ √абсбург≥в. “им часом пол¤ки також готувалис¤ захопити Ћьв≥в ≥ —х≥дну √аличину. √рупа молодих украњнських оф≥цер≥в на чол≥ з кап≥таном с≥чових стр≥льц≥в ƒмитром ¬≥товським, роздратованих пов≥льним легал≥стським п≥дходом Ќародноњ –ади, вз¤ла справу до своњх рук. ”вечер≥ «≤ жовтн¤ вони посп≥шно з≥брали вс≥х украњнських солдат≥в, що служили в австр≥йських частинах Ћьвова, й заволод≥ли м≥стом. ѕрокинувшись 1 листопада, населенн¤ побачило, що на м≥ськ≥й ратуш≥ майорить украњнський прапор, ус≥ головн≥ заклади Ч в руках украњнц≥в ≥ скр≥зь вис¤ть плакати з пов≥домленн¤м про те, що тепер вони Ї громад¤нами украњнськоњ держави. ўось под≥бне сталос¤ й в ус≥х ≥нших м≥стах —х≥дноњ √аличини.

”крањнське населенн¤ ≥з захопленн¤м в≥тало под≥њ 1 листопада. ™врењ або визнавали суверен≥тет украњнц≥в, або трималис¤ нейтрально. јле, т≥льки оговтавшись в≥д потр¤с≥нн¤, льв≥вськ≥ пол¤ки перейшли до активного опору, й м≥ж украњнськими та польськими загонами вибухнули запекл≥ боњ за кожний будинок. Ќа п≥вн≥чному заход≥, на кордон≥ м≥ж —х≥дною √аличиною ≥ власне ѕольщею, п≥д ударами пол¤к≥в упав ключовий зал≥зничний вузол ѕеремишль. «начну частину Ѕуковини зайн¤ли румунськ≥ в≥йська, тод≥ ¤к у «акарпатт≥ збер≥гали свою владу мад¤ри. ≤ все ж велика частина —х≥дноњ √аличини залишалас¤ в руках украњнц≥в, ¤к≥ наполегливо продовжували буд≥вництво власноњ держави. 9 листопада, п≥сл¤ того ¤к вс≥ украњнськ≥ парт≥њ дос¤гли угоди про сп≥впрацю у формуванн≥ ур¤ду, було призначено тимчасову раду м≥н≥стр≥в, або √енеральний секретар≥ат, на чол≥ з досв≥дченим парламентар≥Їм  остем Ћевицьким. „ерез чотири дн≥ нову державу було оф≥ц≥йно проголошено «ах≥дноукрањнською Ќародною –еспубл≥кою («”Ќ–).

22 листопада 1918 р. ще не оперена держава зазнала дошкульного удару, коли 1400 украњнських солдат≥в, в основному с≥льських юнак≥в, ц≥лком розгублених у 200-тис¤чному м≥ст≥, не зум≥вши придушити повстанн¤ пол¤к≥в, ¤к≥ щойно отримали п≥дкр≥пленн¤, були змушен≥ залишити Ћьв≥в. ” с≥чн≥ новою резиденц≥Їю ур¤ду став —тан≥слав. ¬ласне тут зд≥йснено перш≥ посл≥довн≥ спроби створити д≥ючий ур¤д ≥ ефективну арм≥ю.

ћайже прот¤гом усього свого 8-м≥с¤чного ≥снуванн¤ «”Ќ– -була державою з 4-м≥льйонним населенн¤м, 3 млн ¤кого були украњнц¤ми. Ќа м≥сце тимчасовоњ влади вона швидко поставила

™вген ѕетрушевич

 ц≥лком сформований ур¤довий апарат. 22Ч26 листопада на п≥дконтрольних украњнц¤м земл¤х було проведено вибори до ”крањнськоњ Ќародноњ –ади, куди входило 150 депутат≥в ≥ ¤ка мала бути представницьким ≥ законодавчим органом. «а соц≥альним походженн¤м делегати переважно складалис¤ ≥з ≥нтел≥генц≥њ, сел¤н-середн¤к≥в ≥ духовенства, за погл¤дами величезна б≥льш≥сть, нав≥ть соц≥ал≥сти, займала л≥берально-нац≥ональн≥ позиц≥њ. «а своњм етн≥чним складом –ада була майже ц≥лком украњнською, поза¤к пол¤ки бойкотували вибори, а Їврењ з н≥мц¤ми вир≥шили не брати в них участ≥, щоб не вт¤гуватис¤ в украњнсько-пвльський конфл≥кт. ѕрезидентом республ≥ки автоматично став голова –ади ™вген ѕетрушевич (юрист ≥ колишн≥й член парламенту у ¬≥дн≥).

Ќа в≥дм≥ну в≥д сх≥дноукрањнських ур¤д≥в «”Ќ– незабаром уже мала м≥сцев≥ органи управл≥нн¤. ¬они спиралис¤ на стар≥ австр≥йськ≥ модел≥ (галичани не займалис¤ поширеними на сход≥ радикальними експериментами) й комплектувалис¤ з украњнц≥в, а також досить часто Ч з польських спец≥ал≥ст≥в. Ќезважаючи на запеклу в≥йну, ¤ку нав'¤зали зах≥дноукрањнськ≥й держав≥, њй вдалос¤ забезпечувати на своњй територ≥њ стаб≥льн≥сть ≥ пор¤док. Ќадзвичайно швидке й ефективне створенн¤ адм≥н≥стративного апарату ¤вл¤ло собою дос¤гненн¤, що його могли повторити р≥дко ¤к≥ з нових сх≥дноЇвропейських держав, не кажучи вже про ур¤ди —х≥дноњ ”крањни. ¬еликою м≥рою воно стало насл≥дком схильност≥ галичан до сусп≥льноњ орган≥зованост≥, що дуже розвинулос¤ у довоЇнн≥ дес¤тил≥тт¤.

ƒо важливих законодавчих акт≥в Ќародноњ –ади належать гарант≥њ нових виборчих прав ус≥м громад¤нам держави, широк≥ гарант≥њ прав меншостей, включаючи наданн¤ њм «ќ % м≥сць у майбутньому парламент≥. ÷≥ кроки зустр≥ли позитивну реакц≥ю Їврейського населенн¤: переживши триденний погром, влаштований пол¤ками у Ћьвов≥ п≥сл¤ захопленн¤ м≥ста, Їврењ стали схил¤тис¤ на користь украњнц≥в. ” зах≥дноукрањнськ≥й арм≥њ було утворено тис¤чний заг≥н, що складавс¤ виключно з Їврењв. Ѕез звол≥канн¤ розв'¤зувалос¤ й надзвичайно важливе земельне питанн¤: вс≥ велик≥ приватн≥ землеволод≥нн¤, ¤к≥ належали переважно пол¤кам, експропр≥ювалис¤ й розпод≥л¤лис¤ м≥ж малоземельними та безземельними сел¤нами. « самого початку було зрозум≥ло, що «”Ќ– об'ЇднаЇтьс¤ з≥ сх≥дноукрањнською державою. 22 с≥чн¤ 1919 р. в  иЇв≥ було проголошено јкт злуки, за ¤ким «”Ќ– гарантувалас¤ ц≥лковита автономн≥сть.

„и не найб≥льш вражаючим орган≥заторським дос¤гненн¤м зах≥дноукрањнського ур¤ду стала √алицька арм≥¤. «нову ж таки на в≥дм≥ну в≥д сх≥дних украњнц≥в галичани цњвидко погодилис¤ в тому,;що необх≥дно створити сильну, ефективну регул¤рну арм≥ю. ќск≥льки б≥льш≥сть украњнц≥в, котр≥ служили в австр≥йськ≥й арм≥њ, перебували на ≥тал≥йському фронт≥ й ще не повернулис¤ додому, в≥дчувалас¤ нестача у навчених солдатах. ќднак загальна моб≥л≥зац≥¤ дала своњ результати, й до весни в арм≥њ нал≥чувалос¤ понад 100 тис. чолов≥к, у тому числ≥ 40 тис. боЇздатних. ўоправда, ≥снувала гостра проблема оф≥церських кадр≥в ≥ спор¤дженн¤. —оц≥ально-економ≥чна в≥дстал≥сть пров≥нц≥њ зумовила те, що в австр≥йськ≥й арм≥њ було непропорц≥йно мало оф≥цер≥в-украњнц≥в. “ак, на 1000 оф≥цер≥в припадало лише два украњнц≥, але аж 27 пол¤к≥в. ƒо того ж майже вс≥ украњнськ≥ оф≥цери були молодш≥ в≥д пол¤к≥в за рангом. “ому
«”Ќ– звернулас¤ до сх≥дних украњнц≥в, ¤к, наприклад, до генерала ћихайла ќмел¤новича-ѕавленка, та до к≥лькох вищих оф≥цер≥в колишньоњ царськоњ арм≥њ з пропозиц≥Їю зайн¤ти посади командувача та член≥в √енерального штабу. ƒл¤ укомплектуванн¤ штабу залучалос¤ також багато безроб≥тних на той час австр≥йських та н≥мецьких оф≥цер≥в. јле б≥льш≥сть оф≥цер≥в складали галичани, ≥ знаменно, що в годину хаосу й сусп≥льноњ напруженост≥ м≥ж ними та њхн≥ми б≥йц¤ми розвинулис¤ надзвичайно при¤зн≥ стосунки,Ч ймов≥рно, тому, що ≥ т≥, й ≥нш≥ були або сел¤нами, або ж недавн≥ми вих≥дц¤ми з цього класу. ¬≥йськове спор¤дженн¤ в основному бралос¤ в австр≥йських складах або шл¤хом роззброЇнн¤ сотень ≥ тис¤ч н≥мецьких та австр≥йських в≥йськ колишньоњ окупац≥йноњ арм≥њ, котр≥ текли через √аличину по дороз≥ додому.

ѕольсько-украњнська в≥йна. ÷ей конфл≥кт можна под≥лити на три етапи. ѕрот¤гом першого етапу, що зак≥нчивс¤ в лютому 1919 р., в≥йна в основному точилас¤ м≥ж украњнською б≥льш≥стю та польською менш≥стю —х≥дноњ √аличини. Ўвидка й ефективна моб≥л≥зац≥¤ дала змогу украњнц¤м здобути велику чисельну перевагу ≥ змусити пол¤к≥в оборон¤тис¤. ѕроте завд¤ки майстерному кер≥вництву, ефективн≥й тактиц≥ та заповз¤тост≥ в бою пол¤ки в≥дбивали в'¤л≥ й позбавлен≥ винах≥дливост≥ атаки украњнського командуванн¤. Ќа другому етап≥ Ч прот¤гом березн¤, кв≥тн¤ ≥ травн¤ Ч в≥йна переросла у сутичку м≥ж галицькими украњнц¤ми та в≥йськами власне
ѕольщ≥. « приходом у —х≥дну √аличину п≥дкр≥плень ≥з ÷ентральноњ ѕольщ≥ пол¤ки отримали вир≥щальну к≥льк≥сну перевагу. ѕереломною дл¤ цього пер≥оду под≥Їю стало розгортанн¤ проти украњнц≥в арм≥њ генерала …озефа√аллера. ÷им сформованим у ‘ранц≥њ з польських в≥йськовополонених -≥ чудово озброЇним 60-тис¤чним в≥йськом командували переважно французьк≥ оф≥цери. ≤ хоч јнтанта направила його до ѕольщ≥ дл¤ боротьби з б≥льшовиками, пол¤ки послали це в≥йсько проти украњнц≥в, тверд¤чи, що вс≥ украњнц≥ Ч б≥льшовики або щось под≥бне до них. ” кв≥тн≥ й травн≥ пол¤ки роз≥рвали украњнську облогу Ћьвова й в≥дкинули деморал≥зовану √алицьку арм≥ю до р≥чки «бруч.

ќрган≥зований 8 червн¤ новим командувачем Ч генералом ќлександром √рековим Ч неспод≥ваний контрнаступ украњнц≥в започаткував останн≥й етап в≥йни. ѕ≥д „ортковом, моб≥л≥зувавши останн≥ ф≥зичн≥, матер≥альн≥ та духовн≥ ресурси, галичани кинулис¤ на переважаюч≥ польськ≥ сили. Ќаступ украњнц≥в трохи не с¤гнув Ћьвова, але його затримали не ст≥льки п≥дсилен≥ польськ≥ в≥йська, ск≥льки брак боЇприпас≥в. ћаючи на кожного б≥йц¤ в≥д 5 до 10 набоњв, сили √рекова були знову змушен≥ в≥дступити, поклавши цим к≥нець найславетн≥шим дн¤м в ≥стор≥њ √алицькоњ арм≥њ. ƒо середини липн¤ пол¤ки вдруге окупували майже всю —х≥дну √аличину, знову притиснувши зах≥дноукрањнську арм≥ю до «бруча.

” ц≥й катастроф≥чн≥й ситуац≥њ державне кер≥вництво (9 липн¤ дл¤ ефективн≥шого управл≥нн¤ президент ѕетрушевич за одностайною згодою був призначений диктатором) виступило з пропозиц≥Їю перейти на румунську територ≥ю. ќднак арм≥¤ напол¤гала на тому, щоб продовжувати змаганн¤ за украњнську державу, вступити у —х≥дну ”крањну {з'Їднатис¤ з ѕетлюрою у боротьб≥ з б≥льшовиками. 16 липн¤ 1919 р. √алицька арм≥¤ й тис¤ч≥ цив≥льних зах≥дних украњнц≥в п≥д обстр≥лом польськоњ артилер≥њ переправилис¤ через «бруч у —х≥дну ”крањну. “ак зак≥нчилас¤ збройна боротьба за —х≥дну √аличину, що коштувала 15 тис. вбитих дл¤ украњнц≥в ≥ 10 тис. дл¤ пол¤к≥в.

ƒипломатична д≥¤льн≥сть «”Ќ–. ѕрот¤гом усього цього збройного конфл≥кту й нав≥ть п≥сл¤ його зак≥нченн¤ зах≥дноукрањнський ур¤д плекав велик≥ над≥њ на м≥жнародне визнанн¤ своЇњ справи. …ого оптим≥зм по¤снювавс¤ тим, що переможна јнтанта прийн¤ла знаменит≥ Ђчотирнадц¤ть пункт≥вї президента ¬≥льсона, один ≥з ¤ких гарантував ус≥м народам право на самовизначенн¤. ѕроте ¤кщо пол≥тичн≥ принципи јнтанти сп≥впадали з позиц≥¤ми украњнц≥в, то пол≥тичн≥ ≥нтереси пров≥дного учасника цього союзу Ч ‘ранц≥њ Ч перегукувалис¤ з польськими планами. ѕройн¤т≥ ≥деЇю не допустити в≥дродженн¤ могутньоњ Ќ≥меччини, французи намагалис¤ запоб≥гти цьому, створивши на сх≥дному кордон≥ Ќ≥меччини сильну польську державу. ≤ ¤кщо ѕольща вимагала приЇднанн¤ —х≥дноњ √аличини, то так ≥ мало статис¤.

’оч сх≥дн≥ та зах≥дн≥ украњнц≥ вир¤дили на ѕаризьку мирну конференц≥ю (¤ка з≥бралас¤, щоб накреслити нову пол≥тичну карту ™вропи) об'Їднану делегац≥ю, на практиц≥ зах≥дн≥ украњнц≥ у зд≥йсненн≥ своњх ц≥лей д≥¤ли окремо. ¬они, наприклад, домагалис¤ визнанн¤ њхньоњ державност≥ та допомоги јнтанти на переговорах ≥з пол¤ками про врегулюванн¤ конфл≥кту. ѕроте обидв≥ украњнськ≥ делегац≥њ зустр≥ли мало симпат≥њ та ѕаризьк≥й конференц≥њ. Ћише јнгл≥¤, в ¤коњ польськ≥ плани француз≥в не викликали захопленн¤ й ¤ка була за≥нтересована у галицьк≥й нафт≥, прот¤гом нетривалого часу п≥дтримувала украњнц≥в. јле з поразкою на виборах ур¤ду Ћлойд ƒжорджа й ц¤ п≥дтримка випарувалас¤. “им часом, зав'¤завши прекрасн≥ контакти ≥з зах≥дними державами завд¤ки зусилл¤м свого л≥дера –омана ƒмовського, що вир≥зн¤вс¤ запеклим нац≥онал≥змом (≥ антиукрањнськими переконанн¤ми) пол¤ки, ¤к могли, старалис¤ дискредитувати зах≥дних украњнц≥в.

ѕол¤ки твердили, що украњнц≥ надто в≥дстал≥, аби мати власну державу, що њхн¤ ос≥бн≥сть ¤к нац≥њ Ч Ђвигадка н≥мц≥вї ≥ що вони схильн≥ до проб≥льшовицьких тенденц≥й. ѕольська пропаганда ви¤вилас¤ ефективною, оск≥льки Ївропейц≥ майже н≥чого г≥е знали про ”крањну та украњнц≥в. ќтже, не було неспод≥ванки ц тому, що 25 .червн¤ 1919 р. –ада посл≥в јнтанти визнала за ѕольщею право на окупац≥ю —х≥дноњ √аличини, Ђщоб захистити цив≥льне населенн¤ вад.неоезпеки б≥льшовицьких бандї, і≥роте –ада не погодилас¤ на включейн¤ —х≥дноњ √аличини до складу ѕольщ≥. ¬она дозволила пол¤кам правити у крањ тимчасово за умови, що вони шануватимуть права населенн¤ й нададуть йому певну автономн≥сть. ќстаточно дол¤ —х≥дноњ √аличини мала вир≥шуватис¤ у майбутньому.

« огл¤ду на ≥сторичн≥ умови невдача зах≥дних украњнц≥в у дос¤гненн≥ своњх ц≥лей не була чимось неспод≥ваним. ” —х≥дн≥й √аличин≥, де украњнц≥ вир≥зн¤лис¤ високою орган≥зован≥стю й нац≥ональною св≥дом≥стю, проблема насамперед мала к≥льк≥сний характер: 3,5 млн галицьких украњнц≥в просто не могли протисто¤ти пол¤кам, ¤к≥ в ш≥сть раз≥в переважали њх чисельно й були розвинен≥шими у г≥ол≥тичному ≥ соц≥ально-економ≥чному в≥дношенн≥. –озпочавши боротьбу, галичани- розраховували на допомогу з двох джерел: ≥з —х≥дноњ ”крањни, ¤ка мала надати збройну й матер≥альну п≥дтримку, що зр≥вноважила б перевагу пол¤к≥в, ≥ в≥д јнтанти, ¤ка гучно
зобов'¤залас¤ поважати принципи самовизначенн¤ й в≥д ¤коњ вони спод≥валис¤, принаймн≥, визнанн¤ законност≥ украњнських прагнень.

—талос¤ так, що «ах≥д в≥ддав перевагу ѕольщ≥, поступившись принципами, а сх≥дн≥ украњнц≥ не змогли вберегти власноњ держави, вже не кажучи про те, щоб допомогти галичанам. “ому галицьк≥ украњнц≥, ¤к≥ ¤скраво продемонстрували здатн≥сть до самоуправл≥нн¤, з не залежних в≥д них причин не змогли здобути державност≥. ÷е не означаЇ, що вони д≥¤ли бездоганно: њхн≥ зусилл¤ п≥дривалис¤ нед≥¤льним кер≥вництвом, бездарним стратег≥чним плануванн¤м ≥ зап≥зн≥лою дипломат≥Їю на «аход≥. ќднак, ¤кби не величезна перевага пол¤к≥в, не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву, що «ах≥дноукрањнська Ќародна –еспубл≥ка пос≥ла б своЇ м≥сце серед ≥нших нових нац≥ональних держав —х≥дноњ ™вропи.

–озв'¤зка

¬≥дступ галичан у —х≥дну ”крањну та њхнЇ з'Їднанн¤ з силами ƒиректор≥њ було важливою под≥Їю в ≥стор≥њ украњнського нац≥онального руху. ¬перше зах≥дне- та сх≥дноукрањнськ≥ нац≥онал≥сти, що прот¤гом покол≥нь наголошували на ≥снуванн≥ м≥ж ними братн≥х зв'¤зк≥в, ув≥йшли в  онтакт м≥ж собою у масових мас≥≥≥табйх. “епер, коли украњнська революц≥¤ вступала в свою завершальну стад≥ю, виникла нагода пересв≥дчитис¤, чи здатн≥ вони до сп≥впрац≥.

ѕопри хистке становище на маленькому клаптику под≥льськоњ земл≥, лишалас¤ над≥¤, що ц≥ два ур¤ди й арм≥њ, з ус≥х бок≥в оточен≥ ворогами, з≥ллютьс¤ в одне ц≥ле. ” в≥йськовому в≥дношенн≥ украњнц≥ ще н≥коли не були такими м≥цними. √алицька арм≥¤ нал≥чувала близько 50 тис. б≥йц≥в. —еред ус≥х арм≥й, що воювали на ”крањн≥,Ч украњнськоњ, б≥льшовицькоњ, б≥лоњ, вона була чи не найб≥льш дисципл≥нованою й д≥йовою. ¬насл≥док щойно проведеноњ реорган≥зац≥њ та по¤ви к≥лькох надзвичайно талановитих командувач≥в сильн≥шою стала й 35-тис¤чна арм≥¤ ƒиректор≥њ.  р≥м того, з нею узгоджували своњ операц≥њ 15-тис¤чн≥ партизанськ≥ загони п≥д проводом отаман≥в «еленого та јнгела. “аким чином, украњнц≥ мали 100 тис. загартованого в бо¤х в≥йська, що змушувало рахуватис¤ з таким суперником.

Ќа адм≥н≥стративний апарат ƒиректор≥њ позитивний вплив справили також —умл≥нн≥ галицьк≥ службовц≥, ¤к≥ почали працювати в ньому. ¬перше на територ≥њ ƒиректор≥њ з'¤вл¤лас¤ подоба права, пор¤дку й стаб≥льност≥. ѕ≥днесенн¤ ефективност≥ в управл≥нн≥ та дедал≥ глибше розчаруванн¤ сел¤н у б≥льшовиках спри¤ли тому, що населенн¤ з дедал≥ б≥льшою готовн≥стю включалос¤ у моб≥л≥зац≥ю, ¤ку ƒиректор≥¤ проводила на ѕравобережж≥. ѕроте нестача зброњ та пров≥анту змушувала ѕетлюру в≥дсилати додому багатьох новобранц≥в. ” цей багатооб≥ц¤ючий момент, щоб скористатис¤ можливост¤ми, ¤к≥ мерехт≥ли попереду, украњнц¤м належало виконати дв≥ умови. Ѕони повинн≥ були налагодити гармон≥йн≥ взаЇмини м≥ж двома ур¤дами, а також переконати јнтанту в необх≥дност≥" постачанн¤ њм зброњ. 

Ќезабаром стало ¤сно, що розб≥жност≥ м≥ж двома украњнськими ур¤дами б≥льш≥, н≥ж њхн¤ здатн≥сть розв'¤зати њх. ѕо-перше, м≥ж ƒиректор≥Їю ѕетлюри й диктаторством ѕетрушевича ≥снували досить непевн≥ стосунки. “еоретично ƒиректор≥¤ була всеукрањнським ур¤дом ≥ тому претендувала на верховенство; проте на практиц≥ саме зах≥дноукрањнський ур¤д мав сильн≥шу арм≥њ? ефективн≥ший апарат управл≥нн¤ й тому не бажав дотримуватис¤ пол≥тики, з ¤кою не погоджувавс¤. ѕо-друге, обидва ур¤ди розходилис¤ в ≥дейних переконанн¤х. ƒиректор≥¤ складалас¤ майже виключно ≥з представник≥в л≥вих парт≥й, тим часом ¤к зах≥дноукрањнський ур¤д спиравс¤ на л≥беральн≥ парт≥њ з виразними консервативними тенденц≥¤ми. ¬насл≥док цього сх≥дн¤ки звинувачували галичан у Ђреакц≥йност≥ї, а останн≥, в≥дпов≥даючи компл≥ментом
на компл≥мент,' називали перших Ђнап≥вб≥льшовикамиї. √аличани, що вир≥зн¤лис¤ високою орган≥зован≥стю й нац≥ональною св≥дом≥стю, ≥з зневагою дивилис¤ на орган≥зац≥йну розхл¤бан≥сть сх≥дних украњнц≥в, њхн≥й соц≥альний радикал≥зм ≥ схильн≥сть. до ≥мпров≥заторства. «≥ свого боку сх≥дн≥ украњнц≥ вважали галичан пров≥нц≥йними, збюрократизованими й нездатними зрозум≥ти конфл≥кт на ”крањн≥ у ширшому контекст≥. ќ^же, на передн≥й план з ус≥Їю очевидн≥стю виступили глибок≥ культурн≥, психолог≥чн≥ й пол≥тичн≥ розб≥жност≥, ¤к≥ накопичувалис¤ м≥ж сх≥дними й зах≥дними украњнц¤ми прот¤гом стол≥ть.

÷≥ розб≥жност≥ ви¤вилис¤ п≥д час об'Їднаного наступу украњнц≥в проти б≥льшовик≥в на початку серпн¤ 1919 р. ¬≥н почавс¤ вдало, й до к≥нц¤ м≥с¤ц¤ попри впертий оп≥р украњнц≥ захопили велику частину ѕравобережж¤. ѕроте головною причиною в≥дходу б≥льшовик≥в був не украњнський наступ, а пох≥д Ѕ≥лоњ арм≥њ. « —иб≥ру ћоскв≥ загрожували сили адм≥рала ќлександра  олчака, у ѕрибалтиц≥ до наступу на ѕетроград готувавс¤ генерал ћикола ёденич, але найб≥льшу загрозу ¤вл¤ли арм≥њ генерала ƒен≥к≥на, що насувалис¤ з ƒону. ¬ к≥нц≥ л≥та 1919 р. б≥льшовицький режим, здавалос¤, от-от мав упасти. 

«ќ серпн¤ у щойно покинутий б≥льшовиками  ињв ув≥йшли галицьк≥ частини, а ƒиректор≥¤ готувалас¤ з тр≥умфом ув≥йти до м≥ста наступного дн¤. ѕроте того ж «ќ серпн¤ до м≥ста вступили передов≥ частини арм≥њ ƒен≥к≥на й з≥ткнулис¤ там ≥з галичанами. Ќе знаючи, ¤к реагувати на б≥лих (зах≥дноукрањнський ур¤д часто за¤вл¤в про в≥дсутн≥сть будь-¤кого конфл≥кту м≥ж ним. ≥ ƒен≥к≥ним), галичани в≥дступили Ч на превелике розчаруванн¤ ѕетлюри та сх≥дних украњнц≥в, ¤к≥ з пол≥тичних ≥ символ≥чних м≥ркувань в≥дчайдушне прагнули захопити  ињв. „ерез' к≥лька дн≥в, коли ѕетлюра нарешт≥ переконав галичан вступити з б≥лими в б≥й, в≥двойовувати м≥сто було
вже надто п≥зно. ”крањнськ≥ арм≥њ, об≥злен≥ одна на одну й ут¤гнут≥ в небажаний конфл≥кт з б≥лими, в≥д≥йшли на зах≥д. Ќа цьому по сут≥ зак≥нчилис¤ змаганн¤ за украњнську державн≥сть. ƒал≥ йшов уже заплутаний ≥ траг≥чний еп≥лог. 

Ѕ≥л≥. —повнен≥ р≥шучост≥ в≥дновити старий сусп≥льний лад та ЂЇдину та непод≥льну –ос≥юї, б≥л≥, силами яких .командували реакц≥онери-генерали, ненавид≥ли Ђсоц≥ал≥стичного авантюристаї ѕетлюру ≥ сх≥дноукрањнських Ђзрадник≥в-сепаратист≥вї майже так само, ¤к ≥ б≥льшовик≥в (однак вони не мали н≥чого проти галичан, вважаючи њх чужоземц¤ми). ѕозиц≥ю б≥лих в украњнському питанн≥ пр¤мо висловив њхн≥й пров≥дний ≥деолог ¬асиль Ўульг≥н, коли в≥йська ƒен≥к≥на захопили  ињв: Ђѕ≥вденно-«ах≥дний край (Ўульг≥н в≥дмовл¤вс¤ користуватис¤ словом Ђ”крањнаї.Ч јвт.) Ї рос≥йським, рос≥йським, рос≥йським... ми не поступимос¤ ним н≥ перед зрадниками-украњнц¤ми, н≥ перед катами-Ївре¤миї (нат¤к на численних Їврењв у склад≥ б≥льшовицького „ека).

¬раховуючи, що под≥бн≥ настроњ переважали серед б≥лих, не дцвно, що надм≥рно самовпевнений ƒен≥к≥н в≥дмовивез≥ нав≥ть розгл¤дати к≥лька висунутих ѕетлюрою пропозиц≥й про об'Їднанн¤ зусиль у боротьб≥ з б≥льшовиками. “ака реакц≥¤ була одною з найгруб≥ших помилок ƒен≥к≥на, поза¤к в≥н не лише втратив п≥дтримку великоњ украњнськоњ арм≥њ, а й, в≥ддавши своњм в≥йськам наказ напасти на украњнц≥в, створив ситуац≥ю, що була на руку саме б≥льшовикам. ÷¤ самогубна негнучк≥сть, ¤ка з очевидн≥стю проступала в реакц≥йн≥й соц≥альн≥й пол≥тиц≥ б≥лих, великою м≥рою
спричинила поразку ƒен≥к≥на восени 1919 р. Ѕ≥л≥ вдавалис¤ також до ≥нших способ≥в п≥д≥рвати ƒиректор≥ю,Ч ѕереконуючи, наприклад, покровител≥в з јнтанти не визнавати украњнськоњ держави на ѕаризьк≥й мирн≥й конференц≥њ й, що особливо важливо, в≥дмовити украњнц¤м в ус¤к≥й матер≥альн≥й допомоз≥.

ƒо осен≥ 1919 р. становище украњнц≥в стало справд≥ траг≥чним. « одного боку њх атакували б≥л≥, з ≥ншого от-от мали вдарити б≥льшовики, в тилу чатували агресивн≥ пол¤ки й вороже настроЇн≥ румуни. ÷ей Ђчотирикутник смерт≥ї, що невпинно звужувавс¤, став нестерпним, коли в жовтн≥ виснажен≥, голодн≥, позбавлен≥ постачанн¤ й притулку украњнськ≥ арм≥њ вразила еп≥дем≥¤ тифу. «а ¤кихось к≥лька тижн≥в велика к≥льк≥сть солдат≥в або померли, або вмирали, або ж були уражен≥ хворобою. ¬ласне, тод≥ розвалилас¤ горда колись √алицька арм≥¤. ƒо к≥нц¤ жовтн¤ в њњ склад≥
нал≥чувалос¤ лише 4 тис. боЇздатних солдат≥в. ” ѕетлюри ж було всього 2 тис. б≥йц≥в. “≥, що лишилис¤ живими, р¤тувалис¤, ¤к могли.

6 листопада 1919 р. галицький генерал ћирон “арнавський перев≥в своњх б≥йц≥в п≥д командуванн¤ б≥лих за умови, що вони не будуть боротис¤ проти ≥нших украњнц≥в ≥ що њм дадуть можлив≥сть поновити сили. “им часом ѕетрушевич ≥з приб≥чниками д≥ставс¤ до ¬≥дн¤, сформувавши там ур¤д у вигнанн≥. «≥ свого боку ѕетлюра з ƒиректор≥Їю знайшли соб≥ притулок у ѕольщ≥, а њхн≥ в≥йська перетворилис¤ на партизанськ≥ загони, що д≥¤ли в б≥льшовицькому тилу. ” гн≥тючому ф≥нал≥ залишки двох украњнських ур¤д≥в ≥ арм≥й опинилис¤ в таборах своњх взаЇмних ворог≥в.

—оюз ѕетлюри з ѕольщею. ѕроте ≥стор≥¤ поразок украњнц≥в у боротьб≥ за незалежн≥сть цим не вичерпувалас¤. 21 кв≥тн¤ 1920 р., в≥дмовившись в≥д ус¤ких претенз≥й на —х≥дну √аличину (що викликало обуренн¤ серед галицьких украњнц≥в), ѕетлюра укладаЇ з пол¤ками пакт про сп≥льний наступ на ”крањну проти б≥льшовик≥в. ”часть пол¤к≥в у ц≥й неспод≥ван≥й угод≥ мотивувалас¤ прагненн¤м створити м≥ж собою та –ос≥Їю сх≥дноукрањнську буферну державу. ¬они спод≥валис¤, що з по¤вою на ”крањн≥ в≥дновленоњ арм≥њ ѕетлюри њхн≥й наступ д≥стане п≥дтримку настроЇного проти б≥льшовик≥в сел¤нства крањни. як завжди, спочатку все йшло добре, ≥ 6 травн¤ со[юзницьк≥ сили, що нал≥чували близько 65 тис. пол¤к≥в ≥ 15 тис. украњнц≥в, оволод≥ли  иЇвом.

≤ ќднак оч≥кувана п≥дтримка не над≥йшла. ќчевидно, особистого авторитету ѕет≥ люри ви¤вилос¤ недостатньо дл¤ того, аби подолати серед багатьох сел¤н традиц≥йну ≤ непри¤знь до його союзник≥в Ч польських Ђпан≥вї. ” червн≥ б≥льшовики вдалис¤ до ≤ контрнаступу, ¤кий зрештою прив≥в до польсько-рад¤нських мирних переговор≥в ≥ ≤ розриву пол¤к≥в ≥з ѕетлюрою. —х≥дноукрањнська арм≥¤, що зросла до 35 тис., про≥ƒовжувала сама воювати з б≥льшовиками до 10 листопада 1920 р., доки њњ змусили лишити св≥й невеликий клапоть земл≥ на ¬олин≥ та ≥нтернуватис¤ на територ≥њ, зайн¤т≥, пол¤ками. «а вин¤тком к≥лькох невдалих партизанських операц≥й, проведених у –ад¤нськ≥й ”крањн≥ через р≥к, в≥йна за незалежн≥сть ”крањни нарешт≥
ск≥нчилас¤.

 ѕеремога б≥льшовик≥в

«азнавши наприк≥нц≥ л≥та 1919 р. другоњ поразки на ”крањн≥, б≥льшовики перегл¤нули свою пол≥тику. ”крањнц≥ в парт≥њ на чол≥ з ёр≥Їм Ћапчинським виступили з гострою критикою тих, хто був схильний нехтувати властивою ”крањн≥ специф≥кою. ¬они доводили, що не можна прийн¤ти ¤к щось готове форми житт¤, котр≥ розвинулис¤ в –ос≥њ за п≥втора роки рад¤нського буд≥вництва.  ер≥вництво парт≥њ неохоче визнало, що рекв≥зиц≥њ зб≥жж¤ викликали гостру ворож≥сть сел¤нства до б≥льшовик≥в ≥ що сам≥ б≥льшовики грубо помил¤лис¤, недооц≥нюючи нац≥онал≥зм, у попередн≥х

Ѕ≥льшовицьк≥ в≥йська вступають в ќдесу. Ћютий 1920 р.

експедиц≥¤х на ”крањну. ¬идатну роль у ц≥й самокритиц≥ в≥д≥грав ≥ Ћен≥н, ¤кий визнав необх≥дн≥сть енерг≥йно боротис¤ з залишками, хай ≥ п≥дсв≥домими, великоруського ≥мпер≥ал≥зму ≥ шов≥н≥зму серед рос≥йських комун≥ст≥в.

ѕозиц≥¤ Ћен≥на не була, однак, поступкою вимоз≥ украњнськоњ незалежност≥ Ч н≥ в розум≥нн≥ незалежноњ державност≥, ¤коњ хот≥ли нац≥онал≥сти, н≥ в план≥ орган≥зац≥йноњ самост≥йност≥, ¤коњ прагнуло багато украњнських б≥льшовик≥в. ¬она мала на мет≥ надати рад¤нськ≥й влад≥ на ”крањн≥ украњнського забарвленн¤. “ому утворенн¤ 21 грудн¤ 1919 р. третього украњнського рад¤нського ур¤ду супроводжувала патр≥отична риторика, ¤к, наприклад: Ђзнову постаЇ з мертвих в≥льна ≥ незалежна ”крањнська соц≥ал≥стична рад¤нська республ≥каї. ≤нший ман≥фест проголошував основною метою комун≥ст≥в ”крањни Ђзахист незалежност≥ й непод≥льност≥ ”крањнськоњ соц≥ал≥стичноњ рад¤нськоњ республ≥киї.  ≥лька украњнських член≥в парт≥њ було призначено на висок≥ (проте не ключов≥) посади в ур¤д≥, парт≥йн≥ д≥¤ч≥ отримали вказ≥вки при можливост≥ користуватис¤ украњнською мовою й ви¤вл¤ти повагу до ”крањнськоњ культури.

ўоб заспокоњти украњнське сел¤нство, б≥льшовики припинили колектив≥зац≥ю, що на ”крањн≥ зустр≥чала значно б≥льший оп≥р, н≥ж у –ос≥њ. ѕроте, ѕродовжуючи в≥дбирати зерно, б≥льшовики тепер стверджували, що воно призначаЇтьс¤ дл¤ украњнськоњ рад¤нськоњ арм≥њ, а не дл¤ –ос≥њ. Ѕ≥льше уваги зверталос¤ на тактичн≥ заходи, ¤к≥ викликали напружен≥сть серед багатих, середн≥х та б≥дних сел¤н. «розум≥вши безнад≥йн≥сть ус≥х спроб схилити на св≥й б≥к близько 500 тис. куркул≥в, б≥льшовики уз¤лись за середн¤к≥в, запевн¤ючи, що т≥ отримають можлив≥сть зберегти своњ земл≥. ѕарт≥¤ також стала активн≥ше вт≥лювати стару пол≥тику створенн¤ ком≥тет≥в незаможних сел¤н (комнезам≥в) ≥з метою нейтрал≥зац≥њ впливу куркул≥в на сел≥.

ѕопри вс≥ ц≥ маневри остаточну перемогу б≥льшовицькоњ влади на ”крањн≥ забезпечило не що ≥нше, ¤к збройна сила –ад¤нськоњ –ос≥њ. ƒо осен≥ 191я р. у „ервон≥й арм≥њ було. 1,5 млн солдат≥в, а весною 1920 р.Ч майже 3,5 млн п≥д командуванн¤м 50 тис. колишн≥х царських оф≥цер≥в, змущених служити у б≥льшовицькому в≥йську. “аким чином, коли на початку грудн¤ 1919 р. б≥льшовики з ус≥ма своњми силами повернулис¤ на ”крањну, њхн¤ перемога була практично забезпеченою. ѕроте нав≥ть п≥сл¤ того ¤к у листопад≥ 1920 р. був вигнаний останн≥й солдат украњнськоњ та Ѕ≥лоњ арм≥й, б≥льшовикам було ще далеко до повного контролю над украњнським селом. ¬елика к≥льк≥сть сел¤нства, особливо куркул≥, що лишалас¤ запеклим ворогом комун≥зму, продовжувала вперту, хоч ≥ неузгоджену партизанську в≥йну з б≥льшовиками.

јнтиб≥льшовицьк≥ повстанц≥ об'Їднан≥ в понад 100 загон≥в, нал≥чували б≥льше ¤к 40 тис. чолов≥к. Ќа п≥вдн≥, спираючись на широку п≥дтримку народу, знаменитий батько ћахно тримавс¤ аж до серпн¤ 1921 р. Ќа  ињвщин≥ великими, добре озброЇними загонами у 1Ч2 тис. чолов≥к командували так≥ петлюр≥вськ≥ отамани, ¤к ёр≥й “ютюнник, зв'¤заний з украњнським ем≥грац≥йним ур¤дом у ѕольщ≥. Ћише пославши проти них понад 50 тис. б≥йц≥в, переважно чек≥ст≥в, наприк≥нц≥ 1921 р. б≥льшовики змогли зламати хребет партизанському рухов≥. « цього часу вони могли стверджувати, що не т≥льки завоювали ”крањну, а й п≥дпор¤дкували њњ.

„ому ж у пер≥од, коли розпалис¤ ≥мпер≥њ й майже вс≥ нац≥њ —х≥дноњ ™вропи, включаючи й так≥ невелик≥, п≥двладн≥ цар¤м народи, ¤к ф≥нни, естонц≥, латиш≥ та литовц≥, завоювали незалежн≥сть, а «ќ-м≥льйонним украњнц¤м не вдалос¤ зробити цього? ÷е питанн¤ тим доречн≥ше, що украњнц≥ боролис¤ й заплатили за свою незалежн≥сть б≥льшим числом житт≥в, н≥ж, напевно, будь-¤ка ≥нша сх≥дноЇвропейська нац≥¤.

–озгл¤даючи загальн≥ причини поразки украњнц≥в, необх≥дно розр≥зн¤ти внутр≥шн≥ та зовн≥шн≥ чинники, а також становище сх≥дних ≥ зах≥дних украњнц≥в. ≤з точки зору внутр≥шн≥х чинник≥в головна дилема украњнц≥в (≥ насамперед сх≥дних) пол¤гала в тому,Ч тут ми повторимо цей важливий момент,Ч що вони були змушен≥ починати створенн¤ держави, ще не завершивши формуванн¤ нац≥њ. ¬≥дставанн¤ й нерозвинут≥сть процесу нац≥онального буд≥вництва були насл≥дком гн≥ту царату й слабкоњ соц≥альноњ бази, що на нењ спиралос¤ формуванн¤ нац≥њ. « ус≥х соц≥альних груп ≥ клас≥в на ”крањн≥ найд≥¤льн≥шою в нац≥ональному рус≥ та зусилл¤х у буд≥вництв≥
держави ви¤вл¤ла себе ≥нтел≥генц≥¤. ѕроте вона складала лише 2Ч3 % усього населенн¤, й т≥льки невелика њњ частина п≥дтримувала украњнську справу. ƒл¤ багатьох њњ представник≥в, однаково т≥сно пов'¤заних ≥з рос≥йською та украњнською культурою, було психолог≥чно важко роз≥рвати зв'¤зки з –ос≥Їю. ÷им ≥ по¤снювалис¤ њхн¤ нер≥шуч≥стю у питанн≥ про незалежн≥сть ≥ схил¤нн¤ до автоном≥њ чи федерал≥зму. Ќарешт≥, нав≥ть п≥д час революц≥њ та громад¤нськоњ в≥йни багато вкрањнських ≥нтел≥гент≥в н≥¤к не могли вир≥шити, ¤ка мета важлив≥ща: соц≥альн≥ зм≥ни чи нац≥ональне визволенн¤. “ому в —х≥дн≥й ”крањн≥ на роль вожд≥в революц≥¤ висунула ≥деал≥стичних, патр≥отично настроЇних, але недосв≥дчених ≥нтел≥гент≥в, змусивши њх д≥¤ти, перш н≥ж т≥ зрозум≥ли, чого вони прагнуть ≥ ¤к ц≥ прагненн¤ реал≥зувати.

ќчолюючу змаганн¤ за незалежн≥сть, украњнська ≥нтел≥генц≥¤ розраховувала на допомогу сел¤нства. ѕроте цей величезний заг≥н потенц≥йних приб≥чник≥в не виправдав њњ спод≥вань. Ќеосв≥чений, забитий ≥ пол≥тичне незр≥лий сел¤нин знав, чого в≥н не хоче, але не м≥г з упевнен≥стю сказати, за що в≥н боретьс¤. —ел¤нин розум≥в, що в≥н труд≥вник, ¤кого експлуатують. « цим ≥ пов'¤зан≥ перш≥ усп≥хи б≥льшовицькоњ пропаганди. ѕроте сел¤нинов≥ важко було ос¤гнути складн≥шу ≥дею нац≥ональноњ незалежност≥, й лише п≥д к≥нець громад¤нськоњ в≥йни багато б≥льш-менш осв≥чених сел¤н стали схил¤тис¤ на њњ б≥к. јле на той момент найкраща можлив≥сть завоюванн¤ незалежност≥ була втрачена.

Ќав≥ть коли сел¤ниц прагнув п≥дтримати справу незалежност≥, орган≥зувати його дл¤ такоњ п≥дтримки було надзвичайно складно. Ќа в≥дм≥ну в≥д невеликих компактних груп роб≥тник≥в, зосереджених у к≥лькох найб≥льших м≥стах ≥ тому легкодоступних дл¤ б≥льшовик≥в, сел¤ни були розпорошен≥ по тис¤чах с≥л. ѕереконати њх у необх≥дност≥ сп≥впрац≥ становило собою проблему, розв'¤зати ¤ку недосв≥дчен≥й ≥нтел≥генц≥њ ви¤вилос¤ не п≥д силу. ≤ ¤кщо п≥дтримка украњнських нац≥онал≥ст≥в ≥нтел≥генц≥Їю та сел¤нством була питанн¤м проблематичним, то в≥дсутн≥сть ц≥Їњ п≥дтримки в м≥стах (це стосуЇтьс¤ насамперед √аличини) мала вир≥шальне значенн¤. Ќе в змоз≥ розраховувати на роб≥тник≥в, м≥ську буржуаз≥ю, чиновництво, службовц≥в, техн≥чний персонал, украњнськ≥ арм≥њ з великими труднощами утримувалис¤ в м≥стах Ч цих осередках комун≥кац≥й, транспорту й управл≥нн¤. “аким чином, слабк≥сть соц≥альноњ бази украњнського руху 1917Ч1920 рр. стала стратег≥чним недол≥ком, що справив великий вплив на результати боротьби.

«а вс≥Їю серйозн≥стю внутр≥шн≥х недол≥к≥в украњнського нац≥онального руху вир≥шальними в його поразц≥ стали зовн≥шн≥ чинники.-ўо стосуЇтьс¤ зах≥дних украњнц≥в, котр≥ за силою нац≥онального руху не поступалис¤ ≥ншим сх≥дноЇвропейським крањнам, ¤к≥ завоювали незалежн≥сть, то њхн¤ поразка по¤снювалас¤ переважаючою силою пол¤к≥в. Ќа —х≥дн≥й ж ”крањн≥ шл¤х до незалежност≥ перет¤ла б≥льшовицька –ос≥¤, а не украњнськ≥ б≥льшовики. Ќаприк≥нц≥ 1920 р. командувач „ервоноњ арм≥њ Ћев “роцький в≥дкрито визнавав: Ђ–ад¤нська влада протрималас¤ на ”крањн≥ до сих п≥р (≥ протрималас¤ нелегко) в основному силою ћоскви, великоруських комун≥ст≥в ≥ „ервоноњ арм≥њї.

—воЇю перемогою парт≥¤ Ћен≥на завд¤чувала не лише блискучому кер≥вництву й прекрасн≥й орган≥зац≥њ, а також на¤вност≥ в њњ розпор¤дженн≥ величезних ф≥нансових, адм≥н≥стративних, промислових ≥ людських ресурс≥в –ос≥њ. Ѕ≥льшовики могли розраховувати на п≥дтримку рос≥¤н ≥ русиф≥кованих роб≥тник≥в у м≥стах ”крањни, що давало њм змогу у вир≥шальний момент моб≥л≥зувати приб≥чник≥в. —х≥дн≥ украњнц≥ мали ≥ншого запеклого ворога Ч б≥лих. ўоб перемогти таких ворог≥в, потребувалос¤ б≥льше сил, н≥ж. могли з≥брати нац≥ональн≥ рухи, що народжувалис¤.

¬оюючи з набагато могутн≥шими ворогами, сх≥дн≥ й зах≥дн≥ украњнц≥ не спромоглис¤ добитис¤ визнанн¤ й допомоги переможноњ јнтанти. ƒо причин, через ¤к≥ јнтанта (а вона з готовн≥стю надавала збройну й дипломатичну допомогу антиб≥льшовицьк≥й Ѕ≥л≥й арм≥њ та численним новоствореним у —х≥дн≥й ™вроп≥ нац≥ональним державам) в≥двернулас¤ в≥д украњнц≥в, належали: незнанн¤ реального становища на ”крањн≥; енерг≥йна й ефективна антиукрањнська пропаганда пол¤к≥в ≥ б≥лих; зносини ÷ентральноњ –ади й √етьманщини з н≥мц¤ми та л≥в≥ (Ђб≥льшовицьк≥ї) тенденц≥њ ƒиректор≥њ. Ќарешт≥, встановленню нац≥онального ”р¤ду великою м≥рою заважав
хаос, ўо панував на ”крањн≥ в 1917Ч1921 рр.

јле пор¤д ≥з втратами революц≥¤ й громад¤нська в≥йна принесли украњнц¤м ≥ здобутки. Ќац≥ональна св≥дом≥сть, ран≥ше притаманна обмежен≥й частин≥ ≥нтел≥генц≥њ, поширилас¤ на вс≥ верстви украњнського сусп≥льства. « одного боку, сел¤нин, що продемонстрував здатн≥сть валити ур¤ди й боротис¤ за своњ ≥нтереси, здобув упевнен≥сть у власних силах ≥ почутт¤ самоц≥нност≥. ј за цим прийшло прагненн¤ того, щоб до його мови та культуривиг≥вл¤лос¤ б≥льше поваги й визнанн¤. « ≥ншого боку, по¤ва украњнських ур¤д≥в привчала сел¤н вважати себе украњнц¤ми. “ому за ¤кихось чотири роки процес нац≥онального буд≥вництва зробив величезний крок уперед.
” цьому розум≥нн≥ под≥њ 1917Ч1921 рр. були революц≥Їю не лише соц≥ально-економ≥чною, а й нац≥ональною.

якщо змаганн¤ за нац≥ональне самовизначенн¤ зумовили специф≥чн≥ риси украњнськоњ революц≥њ, то соц≥ально-економ≥чн≥ перетворенн¤ пов'¤зали њњ з≥ всерос≥йською революц≥Їю. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ скр≥зь у колишн≥й царськ≥й –ос≥њ, зник старий лад, ≥ сел¤ни розпод≥лили м≥ж собою значну частину конф≥скованих земель. “ому, хоч мр≥њ про незалежн≥сть лишилис¤ незд≥йсненими, багато украњнц≥в мали п≥дстави вважати, що революц≥¤ не покинула њх з порожн≥ми руками. ¬се залежало в≥д того, чи дозволить рад¤нський ур¤д украњнц¤м консол≥дуватис¤ й скористатис¤ здобутками революц≥њ.