¬еликою м≥рою ц¤ ситуац≥¤ була насл≥дком того, що ”крањна в≥д≥гравала роль кордону. ¬ласне, присутн≥сть Ђƒикого пол¤ї уможливила виникненн¤ козацтва й дала змогу магнатам назбирати величезн≥ землеволод≥нн¤. ¬ибухов≥сть ситуац≥њ посилювалас¤ слабк≥стю корол≥вськоњ влади в –еч≥ ѕосполит≥й. Ќе в змоз≥ власними силами оборон¤ти кордони, король дарував магнатам величезн≥ д≥л¤нки земл≥ за умови, що вони сам≥ захищатимуть њх. « т≥Їњ ж причини в≥н мовчки погоджувавс¤, хоч ≥ лише до певноњ м≥ри, ≥з зростанн¤м козацтва. ѕроте ≥з швидким посиленн¤м
обох цих ¤вищ корол≥вський ур¤д утратив над ними контроль ≥ н≥чого не робив, щоб розв'¤зати загрозлив≥ протир≥чч¤, що загострювалис¤ на украњнському пограничч≥.

 Ќапередодн≥ ¬еликого повстанн¤

’оч магнати великою м≥рою спричинилис¤ до освоЇнн¤ чи, ¤к висловлювалис¤ польськ≥ ≥сторики XIX ст., Ђцив≥л≥зуванн¤ї ”крањни, вони також були чинником нестаб≥льност≥ й напруженост≥, що стали хрон≥чними хворобами сусп≥льства.  еруючись принципом Ђсильний завжди правийї, вони пост≥йно вдавалис¤ до насильства у конфл≥ктах з≥ своњми п≥длеглими та ≥ншими магнатами. ÷≥ егоцентричн≥, анарх≥чн≥ тенденц≥њ, а також слабк≥сть авторитету корол≥вськоњ влади у поруб≥жних земл¤х змусили пол¤к≥в визнати, що Ђна ”крањн≥ править беззаконн¤ї. —хильн≥сть магнат≥в до застосуванн¤ грубоњ сили най¤скрав≥ше проступала в њхньому
ставленн≥ до сел¤н. ”становивши в≥льн≥ в≥д повинностей слободи ≥ в такий спос≥б заманивши у своњ величезн≥ землеволод≥нн¤ сел¤нство, вони обкладали сел¤н повинност¤ми, ¤к т≥льки минав терм≥н слободи. ¬имоги шл¤хти дедал≥ зростали, особливо п≥сл¤ того ¤к козацько-сел¤нськ≥ повстанн¤, здавалос¤, зазнали остаточноњ поразки у 1638 р.

ўе недавно в≥льних сел¤н змушували в≥дробл¤ти на своњх пан≥в по три-чотири дн≥ щотижн¤. ƒодатково вони мали виконувати на користь феодал≥в р≥зноман≥тн≥ повинност≥, водночас продовжуючи сплату в корол≥вську казну податку за хату та худобу. “а цього ще було замало: магнати часто здавали своњ волод≥нн¤ в оренду, зг≥дно з ¤кою орендар отримував соб≥ в прибуток усе, що здатен був витиснути з сел¤н понад встановлену к≥льк≥сть. ќрендар¤ми часто ставали
Їврењ, ¤к≥ не мали права волод≥ти землею, а лише могли орендувати њњ. Ќаприклад, у величезних волод≥нн¤х роду ќстрозьких сид≥ло 4 тис. орендар≥в-Їврењв, а у 1616 р. б≥льше половини украњнських земель, що належали  орон≥, орендувалис¤ Їврейськими п≥дприЇмц¤ми. ѕрагнучи повернути з прибутком вкладен≥ ними грош≥ за в≥дносно короткий пер≥од у два-три роки, вони нещадно визискували сел¤н та виснажували земл≥, не дбаючи про майбутн≥ насл≥дки. Ќер≥дко орендар вимагав, щоб сел¤ни працювали на нього по ш≥сть-с≥м дн≥в, виган¤ючи њх у поле
за допомогою магнатських слуг.

≤ншою формою оренди стало наданн¤ тимчасовоњ монопол≥њ на виробництво ≥ продаж гор≥лки та тютюну орендарев≥, ¤кий пот≥м вимагав в≥д сел¤н ¤ку завгодно плату за ц≥ високо ц≥нован≥ продукти. ЌемаЇ потреби доводити, що все це не додавало Ївре¤м-орендар¤м попул¤рност≥ серед украњнського населенн¤. «а словами англ≥йського ≥сторика Ќормана ƒейв≥са, участь Їврењв у жорсток≥й експлуатац≥њ сел¤н шл¤хетсько-Їврейською сп≥лкою Ђбула Їдиною найвагом≥шою причиною т≥Їњ страшноњ в≥дплати, що не один раз упаде на них у майбутньомуї. 

Ќевдоволенн¤ зростало ≥ в ≥нших верствах украњнського сусп≥льства. —пециф≥ка пограничч¤ зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно заснованих м≥ст були слабо захищен≥ в≥д магнатських заз≥хань. Ќа  ињвщин≥ та Ѕрацлавщин≥ в м≥стах проживало близько половини всього населенн¤, що було втроЇ б≥льше, н≥ж будь-де в –еч≥ ѕосполит≥й. ’оч вони й мали статус м≥ст, а де¤к≥ нав≥ть ћагдебурзьке право, б≥льш≥сть њх ¤вл¤ли собою лише форти, зведен≥ дл¤ захисту в≥д татар своњх мешканц≥в (велика частина ¤ких займалас¤ с≥льським господарством). Ќап≥вагарна природа м≥ст ≥ те, що розм≥щувалис¤ вони на земл¤х магнат≥в, давало ол≥гархам прив≥д ставити п≥д сумн≥в статус м≥щан ≥ вимагати в≥д них виконанн¤ обт¤жливих повинностей ≥ сплати податк≥в. ќб'Їктом утиск≥в ≥ експропр≥ац≥њ з боку магнат≥в ставала нав≥ть др≥бна знать, переважна частина ¤коњ все ще була  православною. «ростало загальне невдоволенн¤ та обуренн¤, але Ђклапаниї, що ними в таких випадках виходив њх надлишок, були закритими. « подальшим
освоЇнн¤м територ≥њ зб≥глим сел¤нам ставало все важче в≥дшукати незайман≥ земл≥; водночас козацтво, що традиц≥йно приваблювало найб≥льш невдоволен≥ елементи, п≥сл¤ 1638 р. стало жорстоко придушуватис¤.

Ќа в≥дм≥ну в≥д сел¤н в ≥нших частинах –еч≥ ѕосполитоњ та нав≥ть у «ах≥дн≥й ”крањн≥ мешканц≥ Ќаддн≥пр¤нщини не знали т¤гар¤ кр≥паччини й не бажали приймати њњ. Ќезважаючи на те, ¤к њх класиф≥кували магнати, багато з них вважали себе людьми в≥льними. —еред козацтва своЇр≥дним догматом в≥ри було те, що у 1582 р. король —тефан Ѕатор≥й начебто дарував козакам прив≥лењ, котр≥ майже зр≥внювали њх у правах ≥з шл¤хтою. „исленн≥ м≥щани з≥ свого боку доводили, що
вони за самим своњм статусом люди в≥льн≥ й самост≥йн≥. ѕо дес¤тил≥тт¤х слоб≥дського житт¤ важко було переконати сел¤нина втому, що в≥н не сам соб≥ господар. ≤ не мало значенн¤, наск≥льки так≥ погл¤ди узгоджувалис¤ з правом. ј головне, б≥льш≥сть населенн¤ поруб≥жж¤ вважала, що њй законно належить статус в≥льного люду, а ц¤ в≥ра значно посилювала готовн≥сть боротис¤ з л¤хами, ¤к вони називали пол¤к≥в. ѕересл≥дуванн¤ православ'¤ польськими католиками викликало ще б≥льший гн≥в украњнц≥в.

√отовн≥сть до повстанн¤ поЇднувалас¤ ≥з вправн≥стю в бою, ц≥Їю властивою рисою украњнц≥в пограничч¤. ћасов≥ повстанн¤ в ™вроп≥ того часу звичайно характеризувалис¤ в≥дсутн≥стю орган≥зованост≥ та в≥йськовоњ науки. « ц≥Їњ точки зору ”крањна в≥др≥зн¤лас¤, в≥д ≥нших крањн. ћандр≥вники-чужоземц≥ часто зауважували, що житт¤ на повному небезпек пограничч≥ змушувало нав≥ть простих сел¤н та м≥щан освоювати мистецтво волод≥нн¤ вогнепальною зброЇю. ƒо того ж козаки утворювали в повстанському в≥йську ¤дро добре орган≥зованих ≥ високомайстерних во¤к≥в. Ќав≥ть недавн≥ поразки поглиблювали досв≥д украњнського козацтва
у боротьб≥ з регул¤рною арм≥Їю. ¬≥дтак ≥з посиленн¤м експлуатац≥њ народу магнатами в украњнському сусп≥льств≥ пограничч¤ зростала готовн≥сть ≥ здатн≥сть боротис¤ проти нењ. ƒл¤ гранд≥озного спалаху бракувало лише ≥скри.

 Ѕогдан ’мельницький

–≥дко коли окрем≥ особи так вир≥шальне визначали х≥д епохальних под≥й, ¤к це зробив стосовно ¬еликого ”крањнського повстанн¤ 1648 р. Ѕогдан ’мельницький. « огл¤ду на його величезний особистий вплив на под≥њ, що зм≥нили переб≥г украњнськоњ та вс≥Їњ сх≥дноЇвропейськоњ ≥стор≥њ, вчен≥ вважають ’мельницького найвизначн≥шим в≥йськовим ≥ пол≥тичним д≥¤чем ”крањни. …ого дебют на ≥сторичн≥й сцен≥ в рол≥ головного актора в≥дбувс¤ п≥д к≥нець житт¤, до того ж майже
випадково. ’мельницький народивс¤ у 1595 р. в родин≥ украњнського шл¤хтича ћихайла ’мельницького, котрий служив у польського магната. «а свою службу ћихайло отримав хут≥р —убот≥в. ¬≥н послав Ѕогдана до школи Їзуњт≥в у ярослав≥, де той д≥став добру, ¤к на т≥ часи, осв≥ту, оволод≥вши польською та латинською мовами. ¬ 1620 р. трапилас¤ трагед≥¤. ” велик≥й битв≥ турк≥в ≥з пол¤ками п≥д ÷ецорою його батько загинув, а сам Ѕогдан потрапив у полон. ѕров≥вши
в невол≥ два роки, ’мельницький повертаЇтьс¤ до —уботова, записуЇтьс¤ до реЇстрових козак≥в, одружуЇтьс¤ й займаЇтьс¤ розширенн¤м своњх маЇтностей. як заможний ≥ обережний козак, ’мельницький вже уникаЇ будь-¤коњ участ≥ у повстанн¤х 1625 та 1638 рр. ” 1638 р. завд¤ки добрим взаЇминам з ур¤дом в≥н отримуЇ посаду писар¤ ¬≥йська «апорозького ≥ в 1646 р. вирушаЇ у склад≥ козацького посольства до корол¤ ¬ладислава IV. ’мельницький стаЇ сотником „игиринського козацького полку у 50-р≥чному в≥ц≥.

јле житт¤ ’мельницького, а разом з ним ≥ х≥д ≥стор≥њ всього краю ц≥лком зм≥нив один типовий випадок магнатськоњ зажерливост≥ та пихи. ” 1646 р., коли ’мельницького не було в —уботов≥, польський шл¤хтич ƒан≥ель „аплинський за п≥дтримки м≥сцевих магнат≥в зажадав дл¤ себе маЇтку ’мельницького, напав на —убот≥в, убив молодшого сина ’мельницького й викрав ж≥нку, з ¤кою щойно овдов≥лий козацький сотник мав нам≥р одружитис¤.  оли численн≥ скарги до суду
ви¤вилис¤ марними, розлючений ’мельницький вир≥шив п≥дн¤ти проти пол¤к≥в повстанн¤ й очолити його. “аке раптове перетворенн¤ добропор¤дного приб≥чника пануючого ладу на бунтар¤ не було чимось неспод≥ваним дл¤ його натури. ѕ≥зн≥ше очевидц≥ часто звертали увагу на двоњст≥сть вдач≥ цього козацького ватажка. —магл¤вий ≥ приземкуватий Ђ’мельї, ¤к його прозвали в народ≥, був звичайно стриманою, непретенз≥йною, чемною, нав≥ть трохи флегматичною людиною. јле в≥н також м≥г неспод≥вано вибухнути потоками пристраст≥ й енерг≥њ. ¬ так≥ хвилини його слова заворожували, ≥дењ водночас захоплювали й наводили острах, а р≥шуч≥сть д≥¤ти здавалас¤ непохитною.

√≥пнотичний вплив, що його ’мельницький ум≥в справл¤ти на маси, став очевидним, коли, р¤туючись в≥д пол¤к≥в, ¤к≥ розв≥дали про його нам≥ри, в≥н ≥з жменькою прихильник≥в у с≥чн≥ 1648 р. вт≥каЇ на «апорозьку —≥ч. «а короткий час в≥н здобуваЇ п≥дтримку запорожц≥в, виган¤Ї ≥з —≥ч≥ польську залогу й добиваЇтьс¤ гетьманства. —початку заколот, що набирав сили, мав ус≥ ознаки попередн≥х невдалих повстань: засл≥плений жадобою помсти, козацький старшина, ¤кого покривдили магнати, вт≥каЇ на —≥ч ≥ переконуЇ запорожц≥в встати за своњ (≥ його також) права.
ѕроте у випадку з ’мельницьким вин¤тковий талант орган≥затора, полководц¤ та пол≥тика все докор≥нно зм≥нив.

Ѕ≥льше року до втеч≥ на —≥ч в≥н планував повстанн¤ й заручавс¤ п≥дтримкою приб≥чник≥в. –озум≥ючи, що великим недол≥ком козак≥в у боротьб≥ з пол¤ками була в≥дсутн≥сть к≥нноти, ’мельницький см≥ливо розв'¤зуЇ цю проблему й звертаЇтьс¤ з пропозиц≥Їю про союз проти пол¤к≥в до давнього ворога козак≥в Ч кримських татар.  ращоњ нагоди й бути не могло. —аме тод≥, коли його посольство

Ѕогдан ’мельницький

прибуло до  риму, взаЇмини хана з пол¤ками стали вкрай напруженими, й на допомогу козакам на чол≥ 4-тис¤чного загону було послано в≥домого воЇначальника “угай-бе¤. Ќавесн≥ 1648 р. попереджен≥ про д≥њ ’мельницького пол¤ки послали на п≥вдень в≥йсько, щоб придушити повстанн¤ ще в зародку. 

ѕерш≥ перемоги. ” середин≥ кв≥тн¤ 1648 р. на ∆овтих ¬одах, по дороз≥ на —≥ч, впевнений у своњй переваз≥ 6-тис¤чний передовий заг≥н пол¤к≥в зустр≥вс¤ з об'Їднаними козацько-татарськими 9-тис¤чними силами. 6 травн¤ п≥сл¤ тривалого бою, п≥д час ¤кого на б≥к повсталих перекинулис¤ к≥лька тис¤ч посланих на допомогу пол¤кам реЇстрових козак≥в, польський авангард було розбито. ¬ражен≥ зв≥сткою про поразку й переконан≥ п≥д≥сланим козаком у тому, що повстанц≥ значно переважають њх, командувач≥ 20-тис¤чних головних сил ћарц≥н  ал≥новський та ћ≥колай
ѕотоцький залишили виг≥дн≥ позиц≥њ п≥д  орсунем ≥, маючи за поводир¤ таЇмного агента гетьмана, почали в≥дступати, долаючи багато перешкод. 26 травн¤ неподал≥к в≥д  орсун¤ пол¤ки наскочили на козацьку зас≥дку (козацьк≥ сили зросли до 15 тис., без врахуванн¤ татарськоњ к≥нноти) ≥ знову зазнали поразки. ’мельницькому до рук потрапили обидва командувач≥ польсько-шл¤хетськоњ арм≥њ, 80 великих вельмож, 127 оф≥цер≥в, 8520 жовн≥р≥в, 41 гармата. Ќаче пол¤кам ще мало було нещасть, за ш≥сть дн≥в до битви п≥д  орсунем помираЇ король ¬ладислав IV. ” той час, коли на п≥вдн≥ збираютьс¤ юрми повстанц≥в. –≥ч ѕосполита раптом втрачаЇ корол¤, командир≥в ≥ арм≥ю.

ѕеремоги ’мельницького приголомшили пол¤к≥в ≥ водночас надихнули украњнц≥в. —початку на ѕраво-, а згодом ≥ на Ћ≥вобережж≥ козаки, сел¤ни ≥ м≥щани створюють полки й або пристають до гетьмана, або ж п≥д проводом м≥сцевих ватажк≥в п≥дн≥мають власн≥ повстанн¤. Ѕагато сел¤н ≥ козак≥в скористалис¤ нагодою дати волю довго стримуван≥й ненавист≥ до гнобител≥в. —трашна картина цих под≥й описуЇтьс¤ у ЂЋ≥топис≥ —амовидц¤ї: Ђ... где колвек знайшлас¤ шл¤хта, слуги замков≥Ї, жиди й ур¤ди м≥ск≥е Ч усе заби¤ли, не щад¤чи ан≥ жон й д≥тей њх, маетности грабовали, костели палили, обвал≥овали, кс≥онзов заби¤ли, двор≥ зась й замки шл¤хецк≥е й двори жидовск≥е пустошили, не зоставаючи жадного ц≥лого. –≥дк≥й в той кр≥в≥ на тот час рук своњх не умочил й того граблен≥¤ тих добр не чинилї. «а к≥лька м≥с¤ц≥в з ”крањни було зметено майже всю польську шл¤хту, ур¤дник≥в, ксьондз≥в. ќсобливо нищ≥вного удару зазнали Їврењ, ¤к≥ становили найчисель-
н≥ше, але найменш захищене представництво шл¤хетського режиму. ћ≥ж 1648 ≥ 1656 рр. повстал≥ вбили дес¤тки тис¤ч Їврењв (через брак достов≥рних даних неможливо встановити точн≥ш≥ цифри), ≥ тому Їврењ й дос≥ вважають повстанн¤ ’мельницького одн≥Їю з найжахлив≥ших под≥й своЇњ ≥стор≥њ. ѕольськ≥ магнати й шл¤хта в свою чергу в≥дпов≥дали на р≥занину р≥заниною. Ќайб≥льш сумнозв≥сним приб≥чником тактики шл¤хетського терору був найбагатший з магнат≥в Ч ярема ¬ишневецький. ” своњх л≥вобережних волод≥нн¤х в≥н моб≥л≥зуЇ добре вишколене 6-тис¤чне в≥йсько, збираЇ, ск≥льки може, перел¤каноњ шл¤хти, ксьондз≥в та Їврењв ≥ починаЇ в≥дступати на зах≥д. —кр≥зь на своЇму шл¤ху жовн≥ри ¬ишневецького катували козак≥в, лишаючи за собою страх≥тливий сл≥д ≥з труп≥в. якщо у ѕольщ≥ Ђподвигамиї ¬ишневецького захоплювалис¤, то на ”крањн≥ вони викликали таке обуренн¤, що повстал≥ й слухати не хот≥ли про ¤к≥сь переговори, покл¤вшись боротис¤ з ¬ишневецьким до смерт≥.

ѕрот¤гом л≥та ’мельницький, розташувавшись п≥д Ѕ≥лою ÷ерквою, зосередивс¤ на створенн≥ дисципл≥нованоњ, добре орган≥зованоњ арм≥њ. ядро њњ 'складали 16 випробуваних у бо¤х козацьких полк≥в, очолюваних такими шанованими полководц¤ми, ¤к ‘≥лон ƒжалал≥й, ћаксим Ќестеренко та ≤ван √ир¤. ƒо того ж полковницьк≥ булави отримали так≥ обдарован≥, досв≥дчен≥ й талановит≥ представники украњнськоњ знат≥, ¤к ƒанило Ќечай, ≤ван Ѕогун, ћихайло  ричевський, а також вих≥дц≥ з м≥щан Ч ћартин Ќебаба та ¬асиль «олотаренко. ¬еликим допом≥жним загоном легкоњ к≥нноти командував зат¤тий ворог ¬ишневецького й один ≥з найпопул¤рн≥ших повстанських ватажк≥в ћаксим  ривон≥с. ≤з добровольц≥в створювалис¤ нов≥ частини, й п≥д к≥нець л≥та украњнськ≥ сили нал≥чували в≥д 80 до 100 тис. чолов≥к. ≤з них регул¤рне козацьке в≥йсько складало близько 40 тис.

ѕол¤ки теж не га¤ли часу. ўоб затримати повстанц≥в, вони вступили з ’мельницьким у тактичн≥ переговори, що дозволило њм моб≥л≥зувати 32 тис. шл¤хти й 8 тис. н≥мецьких найманц≥в.  оли б≥л¤ Ћьвова збиралос¤ њхнЇ в≥йсько, спор¤джене в сл≥пуч≥ шати, ¤к≥ так поЋюбл¤ла шл¤хта, очевидець зауважив, що пол¤ки збираютьс¤ воювати не зал≥зом, а золотом та ср≥блом. Ќа чол≥ новоњ польськоњ арм≥њ сто¤ли три магнати: мл¤вий ≥ закоханий у розкошах ƒом≥н≥к «аславський, осв≥чений вчений-латин≥ст ћ≥колай ќстророг ≥ 19-р≥чний јлександр  онЇцпольський. ’мельницький саркастично охрестив њх Ђпериноюї, Ђлатиноюї й Ђдитиноюї. 23 вересн¤ воююч≥ арм≥њ зустр≥лис¤ п≥д ѕил¤вц¤ми. ѕ≥д час бою польським гетьманам зрадили нерви ≥ вони кинулис¤ т≥кати.  оли про це стало в≥домо, решта арм≥њ вчинила те ж саме.  озаки та њхн≥ союзники татари за к≥лька годин знищили це нещодавно величне в≥йсько майже дощенту.

Ѕитва п≥д ѕил¤вц¤ми в≥дкрила ’мельницькому шл¤х на зах≥д.  оли в≥н заглиблювавс¤ в земл≥ ¬олин≥ та √аличини, сел¤ни в≥тали його та приЇднувалис¤ до повстанн¤. „ули нав≥ть, ¤к у ѕ≥вденн≥й ѕольщ≥ пригноблен≥ хлопи казали: Ђякби т≥льки Ѕог змилувавс¤ над нами й дав нам свого ’мельницького, тод≥ б ми теж показали шл¤хт≥, ¤к гнобити хлоп≥вї. Ќа початку жовтн¤ козацько-сел¤нська арм≥¤ вз¤ла в облогу Ћьв≥в ≥ вже б от-от здобула його, та завд¤ки величезному викупу й небажанню ’мельницького руйнувати чудове м≥сто Ћьв≥в було вр¤товано. „ерез м≥с¤ць, коли велас¤ п≥дготовка до облоги польськоњ фортец≥ «амост¤, над≥йшла новина, що
королем обрано яна  азимира Ч людину, ¤ку вол≥в бачити на трон≥ ’мельницький. Ќовий король запропонував гетьманов≥ перемир'¤. ƒл¤ ≥сторик≥в завжди лишалос¤ загадкою, чому ’мельницький, ¤кий на той момент м≥г знищити –≥ч ѕосполиту, вир≥шив пристати на цю пропозиц≥ю й повернутис¤ на Ќаддн≥пр¤нщину. ¬очевидь, в≥н усе ще спод≥вавс¤ зм≥нити пол≥тичну систему –еч≥ ѕосполитоњ так, щоб вона могла задовольн¤ти козацтво. ƒо того ж голод
≥ чума вже позначилис¤ на його в≥йськах, ¤к ≥ на населенн≥ ”крањни в ц≥лому. “а й союзникам гетьмана Ч кримським татарам Ч не терп≥лос¤ повернутис¤ додому. ÷≥ обставини, можливо, й зумовили небажанн¤ гетьмана продовжувати в≥йськову кампан≥ю взимку.

Ќа початку с≥чн¤ 1649 р. ’мельницький повертаЇтьс¤ до  иЇва на чол≥ переможного в≥йська. «буджений натовп ≥ православне духовенство в≥тали його, ¤к Ђукрањнського ћойсе¤ї, що Ђзв≥льнив св≥й народ в≥д польського рабстваї. 

”складненн¤ м≥ж повстанц¤ми. Ќав≥ть п≥сл¤ перемог ’мельницького стосунки м≥ж пол¤ками та украњнц¤ми лишилис¤ нез'¤сованими. ’оч гетьман усе ще не вир≥шив роз≥рвати зв'¤зки з –≥ччю ѕосполитою, в≥н знав, що його посл≥довники р≥шуче настроЇн≥ проти поверненн¤ до стану, ¤кий ≥снував у 1648 р. «≥ свого боку пол¤ки, готов≥ надати незначн≥ поступки козакам, все ж напол¤гали на поверненн≥ украњнц≥в п≥д пануванн¤ шл¤хти. ÷¤ безвих≥дь спричинилас¤ до повторенн¤ певноњ модел≥ под≥й: з року в р≥к обидв≥ сторони воювали м≥ж собою, але не в змоз≥
завдати однаодн≥й р≥шучоњ поразки, вони зак≥нчували виснажлив≥ кампан≥њ п≥дписанн¤м незадов≥льних дл¤ себе угод, п≥сл¤ чого верталис¤ додому, щоб вести в≥йськову ≥ дипломатичну п≥дготовку до наступноњ в≥йни. 

Ќавесн≥ 1649 р. в наступ п≥шли пол¤ки. « ¬олин≥ йшли њхн≥ основн≥ сили'Ч 25 тис. на чол≥ з самим королем яном  азимиром, а через √аличину п≥д командуванн¤м сумнозв≥сного яреми ¬ишневецького рухалос¤ 15-тис¤чне в≥йсько. ¬давшись до своЇњ звичайноњ тактики швидкого обманного маневру, ’мельницький ≥ його союзник хан ≤слам √≥рей 80-тис¤чним в≥йськом обложили ¬ишневецького у фортец≥ «бараж.  оли на допомогу ¬ишневецькому посп≥шив польський король, ’мельницький раптовим маневром напав на арм≥ю яна  азимира п≥д «боровом ≥ оточив њњ. јле ¤краз коли пол¤ки от-от мали зазнати поразки й п≥д «баражем ≥ п≥д «боровом, татарський хан зрадив гетьмана. ѕ≥дкуплений пол¤ками й побоюючись зм≥цненн¤
украњнц≥в. ≤слам √≥рей в≥дв≥в своЇ в≥йсько й поставив перед ’мельницьким вимогу укласти угоду з польським королем. «а таких обставин гетьманов≥ не лишалос¤ н≥чого ≥ншого, ¤к погодитис¤.

18 серпн¤ 1649 р. було п≥дписано «бор≥вський мир. «а ним реЇстр установлювавс¤ в 40 тис. козак≥в, польському в≥йську та Ївре¤м заборон¤лос¤ перебувати на  ињвщин≥, „ерн≥г≥вщин≥ та Ѕрацлавщин≥, де ур¤дов≥ посади дозвол¤лос¤ займати лише козацьк≥й старшин≥ та православн≥й шл¤хт≥, а православному митрополитов≥ об≥ц¤лос¤ м≥сце в польському сенат≥. ’оча вс≥м учасникам повстанн¤ дарувалас¤ амн≥ст≥¤, б≥льш≥сть сел¤н мали повернутис¤ у кр≥пацтво. ѕольськ≥й шл¤хт≥ в свою чергу, навпаки, дозвол¤лос¤ повертатис¤ до своњх волод≥нь. Ћише тиск татар змусив ’мельницького п≥ти на цю невиг≥дну угоду, котра викликала широке невдоволенн¤ по вс≥й ”крањн≥. јле оск≥льки пол¤ки вважали, що поступилис¤ надто великим, а козаки були переконан≥, що отримали замало, ц¤ угода так ≥ не була повн≥стю виконана.

«бор≥вський мир висв≥тлив т≥ внутр≥шн≥ й зовн≥шн≥ проблеми, на ¤к≥ мав зважати ’мельницький. “е, що ≥нтереси сел¤нства фактично про≥гнорували у «боров≥, не було випадковим недогл¤дом. ’оч ’мельницький ≥ б≥льш≥сть його полковник≥в, а також багато реЇстрових козак≥в хот≥ли покращити долю сел¤нства, вони не мали нам≥р≥в ц≥лковитого знищенн¤ кр≥пацтва. ƒл¤ козацькоњ верх≥вки. включаючи ’мельницького, це б означало п≥дрив т≥Їњ соц≥ально-економ≥чноњ системи, в ¤к≥й вони пос≥дали пом≥тне м≥сце. ¬≥дтак уже в «боров≥ виник конфл≥кт м≥ж козацькою старшинською верх≥вкою та черню. « часом в≥н розвинетьс¤ у фатальну ваду козацького устрою, що формувавс¤ на ”крањн≥.

≤ншою великою проблемою були взаЇмини з кримськими татарами. –озум≥ючи њхнЇ значенн¤ в нещодавно здобутих перемогах ≥ у наступних битвах з пол¤ками, ’мельницький прагнув будь-¤кою ц≥ною зберегти союз ≥з татарами. ѕроте дл¤ украњнського населенн¤ цей союз був ненависним, оск≥льки у в≥дплату за татарську допомогу гетьман мусив дозвол¤ти союзников≥ брати ¤сир. ’мельницький спод≥вавс¤ задовольнити татар польськими полоненими, але кримчаки нер≥дко захоплювали вс≥х, хто њм трапл¤вс¤, заган¤ючи у рабство тис¤ч≥ украњнських сел¤н. ƒо того ж пол≥тика татар пол¤гала в тому, щоб не допустити зм≥цненн¤ жодноњ христи¤нськоњ крањни. ¬≥дтак, допомагаючи ’мельницькому проти пол¤к≥в, вони не хот≥ли, щоб той завдав остаточноњ поразки шл¤хт≥. ¬икористовуючи ’мельницького дл¤ ослабленн¤ ѕольщ≥, кримський хан планував таким самим чином використати украњнських козак≥в проти ћоскви. “а ’мельницький, покладаючи велик≥ над≥њ на п≥дтримку московит≥в, не п≥шов на пропозиц≥ю татар зд≥йснити сп≥льний пох≥д на ћоскву, запропонувавши у 1650 р. пох≥д на багатшу, менш захищену й легше доступну ћолдав≥ю. ѕрот¤гом к≥лькох наступних рок≥в ’мельницький брав активну
участь у  молдавських справах ≥ нав≥ть спод≥вавс¤ посадити там господарем свого сина “имоша, встановивши т≥сн≥ший союз м≥ж ”крањною та ћолдав≥Їю. ѕроте загибель “имоша у 1653 р. п≥д час оборони —учави поклала к≥нець невдал≥й ≥ надто дорог≥й молдавськ≥й кампан≥њ.

“им часом у 1651 р. почавс¤ новий етап польсько-украњнськоњ в≥йни. ≤ знову першими в наступ п≥шли пол¤ки на чол≥ з яном  азимиром, ≥ знову обидв≥ арм≥њ з≥йшлис¤ на ¬олин≥, цього разу п≥д Ѕерестечком. як на т≥ часи, чисельн≥сть в≥йськ суперник≥в була величезною: польська арм≥¤ нал≥чувала 150 тис. воњн≥в, включаючи 20 тис. досв≥дчених н≥мецьких найманц≥в; украњнц≥ ж моб≥л≥зували 100 тис. в≥йська, ¤ких п≥дтримували 50 тис. татарськоњ к≥нноти. Ѕитва почалас¤ 18
червн¤, тривала майже два тижн≥ й зак≥нчилас¤ дл¤ ’мельницького страшною поразкою. ¬ир≥шальною њњ причиною були д≥њ кримських татар, ¤к≥ у переламний момент кинули поле бою. —права пог≥ршувалас¤ й тим, що татари викрали ’мельницького, ¤кий намагавс¤ умовити њх повернутис¤ до бою, й в≥дпустили його лише п≥сл¤ битви. «а цих т¤жких обставин козакам на чол≥ з р≥шучим полковником ‘≥лоном ƒжалал≥Їм удалос¤ вивести ≥з польського оточенн¤ частину украњнського в≥йська, але у вир≥шальний момент вибухнула пан≥ка, й пол¤ки вир≥зали
близько «ќ тис. козацького в≥йська. ÷¤ гранд≥озна битва так дорого коштувала пол¤кам, що вони почали переговори п≥д Ѕ≥лою ÷ерквою.

як ≥ належало оч≥кувати, п≥дписаний 28 вересн¤ 1651 р. Ѕ≥лоцерк≥вський мир був дл¤ козак≥в зовс≥м не таким виг≥дним, ¤к «бор≥вський.  озацький реЇстр скорочувавс¤ до 20 тис., влада гетьмана обмежувалас¤  ињвським воЇводством, ≥ йому заборон¤лос¤ вступати у зовн≥шн≥ зносини, особливо з татарами. ÷ього разу, коли серед козак≥в панувало безладд¤, а ’мельницький не був готовий до опору, умови миру, здавалос¤, будуть дотриман≥. —пираючись на збройну силу, польська шл¤хта почала повертатис¤ на ”крањну. «а вин¤тком в≥дносно невеликоњ к≥лькост≥ включених до реЇстру, б≥льш≥сть сел¤н ≥ козак≥в постали перед загрозою закр≥паченн¤. ўоб уникнути неминучоњ дол≥, тис¤ч≥ вт≥кали на поруб≥жну з ћосков≥Їю територ≥ю, де њх прихильно приймали, дозвол¤ли встановлювати козацький устр≥й, що поклало початок так зван≥й —лоб≥дськ≥й ”крањн≥, розташован≥й на земл¤х сучасноњ ’арк≥вщини.

Ќезважаючи на поз≥рну згоду, ’мельницький не збиравс¤ приймати принизлив≥ умови, й у кв≥тн≥ 1652 р. в його резиденц≥њ в „игирин≥ з≥бралас¤ таЇмна рада пров≥дних козацьких ватажк≥в, на ¤к≥й вир≥шили з≥брати нове в≥йсько й в≥дновити воЇнн≥ д≥њ проти пол¤к≥в. „ерез к≥лька тижн≥в в≥йська ’мельницького напали на 30-тис¤чну польську арм≥ю, що розм≥стилас¤ п≥д Ѕатогом, на кордон≥ ѕод≥лл¤ з ћолдав≥Їю, ≥ 1 травн¤ розгромили њњ. ” помсту за поразку п≥д Ѕерестечком козаки вбили ус≥х полонених пол¤к≥в.

 оли розлет≥лас¤ зв≥стка про перемогу, знову спалахнули повстанн¤ проти польськоњ шл¤хти, й козацьк≥ в≥йська зайн¤ли б≥льшу частину територ≥њ, ¤ку вони контролювали до поразки п≥д Ѕерестечком. јле тепер ставало очевидним, що роки страшного кровопролитт¤ та руйнац≥њ починають даватис¤ взнаки. Ќ≥ пол¤ки, н≥  украњнц≥ вже не мали такого бойового запалу, в≥йськов≥ д≥њ точилис¤ мл¤во, а обидв≥ сторони були, ¤к виснажен≥ боксери, що об≥йн¤лис¤, не в змоз≥ завдати вир≥шального удару.

«овн≥шн≥ стосунки. ’мельницький розум≥в, що дл¤ усп≥ху повстанн¤ необх≥дна п≥дтримка ≥ззовн≥. ¬≥дтак в≥н дедал≥ б≥льше уваги звертав на зовн≥шню пол≥тику. ѕершу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козаками кримських татар. јле цей союз ви¤вивс¤ ненад≥йним. ƒо того ж в≥н не розв'¤зав ключовоњ дл¤ Ѕогдана ’мельницького проблеми взаЇмин м≥ж ”крањною та –≥ччю ѕосполитою. —початку гетьман ще не був готовий до ц≥лковитого розриву. ћетою його стосунк≥в ≥з –≥ччю ѕосполитою, гнучким представником ¤коњ був великий православний магнат јдам  ис≥ль, пол¤гала в тому, щоб здобути автоном≥ю дл¤
украњнського козацтва шл¤хом перетворенн¤ його на окремий ≥ р≥вноправний стан –еч≥ ѕосполитоњ. јле вперта нех≥ть шл¤хти визнати колишн≥х п≥дданих р≥вними соб≥ в пол≥тичному в≥дношенн≥ виключала можлив≥сть дос¤гненн¤ ц≥Їњ мети.

” сучасноњ людини, дл¤ ¤коњ нац≥ональний суверен≥тет Ї чимось ц≥лком природним (хоч це пон¤тт¤ д≥стало поширенн¤ лише п≥сл¤ ‘ранцузькоњ революц≥њ 1789 р.), виникаЇ питанн¤, чому ’мельницький не проголосив ”крањну незалежною. ѕ≥д час повстанн¤ й справд≥ п≥шов поголос, що в≥н хоче в≥дновити Ђдавньоруське кн¤з≥вствої чи нав≥ть плануЇ утворити окреме Ђкозацьке кн¤з≥вствої. ћожливо, ц≥ ≥дењ й розгл¤далис¤, але зд≥йснити њх за тих обставин було б неможливо. як показали безперервн≥ в≥йни, козаки хоч ≥ завдавали пол¤кам т¤жких поразок, однак не могли
пост≥йно протисто¤ти неодноразовим намаганн¤м шл¤хти в≥двоювати ”крањну. ƒл¤ забезпеченн¤ тривалоњ перемоги над пол¤ками ’мельницький потребував над≥йноњ п≥дтримки великоњ чужоземноњ держави. «вичайною платою за таку допомогу була згода на те, щоб визнати зверхн≥сть правител¤, ¤кий њњ надавав. √оловним поштовхом до повстанн¤ виступало прагненн¤ народних мас позбутис¤ соц≥ально-економ≥чних лих, ≥ дл¤ багатьох украњнц≥в те, ¤к ц≥ проблеми вир≥шити Ч при своњй влад≥ чи чуж≥й,Ч було справою другор¤дною. Ќарешт≥, у —х≥дн≥й ™вроп≥ XV ст. суверен≥тет ототожнювавс¤ не з народом, а з особою законного (тобто загальновизнаного) монарха. « огл¤ду на те, що за вс≥Їњ своЇњ попул¤рност≥ та влади ’мельницький не мав такого визнанн¤, в≥н вимушений був знайти дл¤ ”крањни зверхника, ¤кий його мав. “ут не сто¤ло питанн¤ про самовр¤дуванн¤ ”крањни, бо украњнц≥ вже здобули
його. ѓхньою метою було знайти монарха, що м≥г би забезпечити новосформованому й автономному сусп≥льству законн≥сть ≥ захист.

Ќа думку ’мельницького, зручним кандидатом на роль покровител¤ й захисника ”крањни на м≥жнародн≥й арен≥ був турецький султан. ¬≥н був достатньо могутн≥м дл¤ того, щоб в≥дбивати у пол¤к≥в бажанн¤ нападати на ”крањну, й водночас надто в≥ддаленим, щоб в≥дкрито втручатис¤ в њњ внутр≥шн≥ справи. ¬≥дтак, у 1651 р., п≥сл¤ обм≥ну посольствами ќттоманська ѕорта формально прийн¤ла своњми васалами гетьмана та ¬≥йсько «апорозьке на таких же умовах зверхност≥, що њх мали  рим, ћолдав≥¤ та ¬алах≥¤. ѕроте через поширену серед украњнц≥в ненависть до Ђбусурман≥вї та внутр≥шн≥ зм≥ни в сам≥й ќттоманськ≥й ѕорт≥ ц¤ угода так ≥ лишилас¤ незд≥йсненою.

«начно попул¤рн≥шим кандидатом на роль покровител¤ ”крањни був православний московський цар. « початку повстанн¤ ’мельницький умовл¤в цар¤ в ≥м'¤ сп≥льноњ дл¤ них православоњ в≥ри прийти на допомогу. јле ћосква реагувала надзвичайно обережно. «азнавши т¤жких втрат у недавн≥й в≥йн≥ з ѕольщею, московити вол≥ли почекати, доки козаки й пол¤ми не виснажать одне одного, ≥ вже тод≥ вдаватис¤ до в≥дпов≥дних д≥й. ѕроте у 1653 р., коли украњнц≥ стали погрожувати
тим, що в≥ддадуть перевагу оттоманському вар≥анту, московити не могли б≥льше звол≥кати з р≥шенн¤м. ÷ар ќлекс≥й ћихайлович скликав «емський собор, ¤кий вир≥шив, що Ђзаради православноњ в≥ри й св¤тоњ церкви Ѕожоњ государев≥ сл≥д прийн¤ти њх п≥д свою високу рукуї. ѕриймаючи це р≥шенн¤, московити також спод≥валис¤ в≥д≥брати де¤к≥ захоплен≥ ѕольщею земл≥, використати ”крањну ¤к буфер проти ќттоманськоњ ≥мпер≥њ та взагал≥ розширити своњ впливи.

ѕере¤славська угода

¬ останн≥ дн≥ 1653 р. московське посольство на чол≥ з бо¤рином ¬асилем Ѕутурл≥ним зустр≥лос¤ з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом ¬≥йська «апорозького в ѕере¤слав≥, б≥л¤  иЇва. 18 с≥чн¤ 1654 р. ’мельницький скликав раду козацькоњ верх≥вки, на ¤к≥й було ухвалено остаточне р≥шенн¤ про перех≥д ”крањни п≥д зверхн≥сть цар¤. “ого ж дн¤ було скликано людей
на м≥ський майдан, де у своЇму виступ≥ гетьман наголосив на потреб≥ ”крањни у верховному володар≥, назвав чотирьох потенц≥йних кандидат≥в на цю роль: польського корол¤, кримського хана, турецького султана та московського цар¤ Ч й за¤вив, що найкращим дл¤ цього Ї православний цар. «адоволений тим, що виб≥р упав на православного правител¤, натовп схвально в≥дгукнувс¤ на промову гетьмана. “од≥ Ѕутурл≥н, ’мельницький та присутн¤ там козацька старшина вв≥йшли до м≥ськоњ церкви, щоб скр≥пити це р≥шенн¤ сп≥льною прис¤гою.

“а неспод≥ваний випадок зав≥в справу у глухий кут. «а прийн¤тою в ѕольщ≥ традиц≥Їю ’мельницький спод≥вавс¤, що прис¤гатимуть обидв≥ сторони,Ч украњнц≥ заприс¤гнуть на в≥рн≥сть царев≥, а той пооб≥ц¤Ї боронити њх в≥д пол¤к≥в та шанувати њхн≥ права й прив≥лењ. јле Ѕутурл≥н в≥дмовивс¤ прис¤гати в≥д ≥мен≥ свого монарха, кажучи, що на в≥дм≥ну в≥д польського корол¤ цар Ї самодержцем ≥ не прис¤гаЇ своњм п≥дданим. –оздратований в≥дмовою Ѕутурл≥на, ’мельницький гордо вийшов ≥з церкви, погрозивши взагал≥ скасувати угоду. ѕроте Ѕутурл≥н уперто сто¤в на своЇму. Ќарешт≥, побоюючись втратити п≥дтримку цар¤ через, здавалос¤ б, про-
ст≥с≥ньку формальн≥сть, ’мельницький погодивс¤ дати кл¤тву на в≥рн≥сть царев≥.

Ќезабаром п≥сл¤ того по 117 м≥стах ”крањни було роз≥слано царських ур¤дник≥в, перед ¤кими 127 тис. люду заприс¤гли на в≥рн≥сть царев≥ ќлекс≥ю ћихайловичу та його наступникам. —повнений драматизму ≥нцидент у пере¤славськ≥й церкв≥ висв≥тлив в≥дм≥нн≥сть пол≥тичних ц≥нностей ≥ традиц≥й, з ¤кими обидв≥ сторони п≥д≥йшли до укладенн¤ угоди. “а попри вс≥ ц≥ розб≥жност≥ п≥дписанн¤ ѕере¤славськоњ угоди стало поворотним пунктом в ≥стор≥њ ”крањни, –ос≥њ та вс≥Їњ
—х≥дноњ ™вропи. –ан≥ше ≥зольована й в≥дстала ћосков≥¤ зробила г≥гантський крок уперед на шл¤ху перетворенн¤ на велику державу. ј дол¤ ”крањни стала в усьому Ч доброму й лихому Ч нев≥д'Їмно пов'¤заною з долею –ос≥њ.

„ерез конфл≥кти, що п≥зн≥ше виникали м≥ж рос≥¤нами та украњнц¤ми, оц≥нка угоди, ¤ка поЇднала њхн≥ крањни, була предметом частих суперечок учених. —права ускладнювалас¤ тим, що ориг≥нальн≥ документи втрачено, збереглис¤ лише неточн≥ коп≥њ чи переклади. ƒо того ж рос≥йський арх≥вар≥ус ѕетро Ўафранов доводить, що нав≥ть ц≥ коп≥њ сфальсиф≥кован≥ царськими переписувачами. «агалом пропонувалос¤ п'¤ть основних тлумачень ѕере¤славськоњ угоди. Ќа думку рос≥йського ≥сторика права ¬асил¤ —ергЇЇвича (пом. 1910), угода ¤вл¤ла собою персональну ун≥ю м≥ж ћосков≥Їю та ”крањною, за ¤кою обидв≥ сторони мали сп≥льного монарха,
збер≥гаючи кожна св≥й окремий ур¤д. ≤нший фах≥вець ≥з рос≥йського права ћикола ƒь¤конов (пом. 1919) доводив, що, погоджуючись на Ђособисте п≥дкоренн¤ї царев≥, украњнц≥ безумовно погоджувалис¤ на поглиненн¤ њхн≥х земель ћосковським царством, ≥ тому ц¤ угода була Ђреальною ун≥Їюї. “ак≥ ≥сторики, ¤к рос≥¤нин ¬енедикт ћ¤кот≥н та украњнець ћихайло √рушевський, вважали, що ѕере¤славська угода була формою васальноњ залежност≥, за ¤коњ сильн≥ша сторона (цар) погоджувалас¤ захищати слабшу (украњнц≥в), не втручаючис¤ в њњ внутр≥шн≥ справи; украњнц≥ ж зобов'¤зувалис¤ сплачувати царев≥ податки, надавати в≥йськову допомогу ≥ т. д. ≤нший украњнський ≥сторик Ч ¬¤чеслав Ћипинський Ч пропонуЇ думку, що угода 1654 р. була не чим ≥ншим, ¤к лише тимчасовим в≥йськовим союзом м≥ж ћосков≥Їю та ”крањною.

ќстаннЇ тлумаченн¤ ѕере¤славськоњ угоди стоњть ос≥бно в≥д ≥нших. ” 1954 р. п≥д час пишних св¤ткувань 300-р≥чч¤ украњнсько-рос≥йського союзу в —–—– було оголошено (щоправда, не вченими, а  омун≥стичною парт≥Їю –ад¤нського —оюзу), що ѕере¤славська угода стала кульм≥нац≥йним моментом у в≥ковому прагненн≥ украњнц≥в та рос≥¤н до возз'Їднанн¤ ≥ що возз'Їднанн¤ цих двох народ≥в було основною метою повстанн¤ 1648 р. «а оф≥ц≥йною рад¤нською теор≥Їю, велич ’мельницького пол¤гаЇ в його розум≥нн≥, що Ђпор¤тунок украњнського народу можливий лише в Їдност≥ з великим рос≥йським народомї. ўоправда, в середин≥
1960-х рок≥в принаймн≥ один рад¤нський учений Ч ћихайло Ѕрайчевський Ч п≥ддав цей погл¤д сумн≥ву (що мало катастроф≥чн≥ насл≥дки дл¤ його кар'Їри), однак дл¤ вс≥х рад¤нських учених п≥дтримка парт≥йноњ ≥нтерпретац≥њ угоди лишалас¤ обов'¤зковою.

 «авершальна стад≥¤ ¬еликого повстанн¤

ќдним ≥з перших насл≥дк≥в ѕере¤славськоњ угоди стала радикальна зм≥на пол≥тичних союз≥в у рег≥он≥. ” в≥дпов≥дь на догов≥р ’мельницького з царем пол¤ки й татари об'Їднали сили, почавши новий етап в≥йни. Ќавесн≥ 1654 р. московське в≥йсько, п≥дтримане 20 тис. козак≥в на чол≥ з ¬асилем «олотаренком, вступило до Ѕ≥лорус≥њ, в≥дбивши у пол¤к≥в значну частину територ≥њ. ѕ≥зн≥ше, восени, боњ перем≥стилис¤ у ѕ≥вденно-«ах≥дну ”крањну. Ќе зв'¤зан≥ тепер н≥¤кими зобов'¤занн¤ми перед украњнц¤ми, татари нещадно спустошували край. ƒокладний опис цього лиха подаЇтьс¤ в рапорт≥ одного польського командира: Ђ«а моњми п≥драхунками, число

самих лише мертвих немовл¤т, знайдених на дорогах та у замку, с¤гнуло 10 тис¤ч. я наказав поховати њх у пол≥, ≥ в одн≥й могил≥ було б≥льше 270 т≥л. ”с≥м немовл¤там за в≥ком було менше року, бо старших погнали у неволю. √рупи вц≥л≥лих сел¤н блукають, оплакуючи своЇ гореї.

ѕ≥д час воЇнних д≥й ставс¤ випадок, що характеризуЇ всю гостроту конфл≥кту. ¬ жовтн≥ 1654 р. переважаюч≥ сили пол¤к≥в уз¤ли в облогу козацьку фортецю Ѕушу, винищили б≥льшу частину залоги й от-от мали оволод≥ти замком. ” цю мить удова вбитого козацького ватажка «ав≥сного п≥дпалила пороховий погр≥б, висадивши в пов≥тр¤ себе, залишки залоги й чимало атакуючих пол¤к≥в. ”насл≥док жорстоких боњв на ѕравобережж≥ сплюндрованими й фактично безлюдними лежали т≥ недавно колон≥зован≥ земл≥, що дос¤гли значного розвитку.

Ќещаст¤ та розруха охопили й ѕольщу. ¬л≥тку 1655 р., скориставшись в≥йною, ¤ку вели пол¤ки на п≥вдн≥ та сход≥, шведи напали з п≥вноч≥, окупувавши велику частину ѕольщ≥. «ахоплена шведами, рос≥¤нами та украњнц¤ми –≥ч ѕосполита от-от мала розвалитис¤. ѕольськ≥ ≥сторики часто називають цей пер≥од ѕотопом. «ате дл¤ ’мельницького вступ до конфл≥кту швед≥в був наче ¤к Ѕожий перст, що надавав йому нов≥ дипломатичн≥ та в≥йськов≥ можливост≥.

Ќезабаром шведськ≥ та украњнськ≥ дипломати вже обговорювали проведенн¤ сп≥льних поход≥в проти пол¤к≥в, а шведи пооб≥ц¤ли допомогти ’мельницькому у створенн≥  ињвського кн¤з≥вства. ” 1656 р., в≥дчуваючи неминуче пад≥нн¤ –еч≥ ѕосполитоњ, ≥нший сус≥д Ч √еорг≥ –акоц≥ —емигородський Ч також звернувс¤ до гетьмана. –азом вони вчинили сп≥льний пох≥д на ѕольщу з метою њњ под≥лу. —пираючись на таку могутню п≥дтримку, ’мельницький зайн¤в безкомпром≥сну позиц≥ю щодо пол¤к≥в, напол¤гаючи на тому, щоб п≥д його владу перейшли вс≥ украњнськ≥ земл≥, включаючи √аличину та ¬олинь.

ѕроте пор¤д ≥з новими можливост¤ми шведи створювали дл¤ гетьмана й ускладненн¤. ѕрагнучи звести давн≥ рахунки, вони розпочали в≥йну з ћосков≥Їю. ’мельницький опинивс¤ у дел≥катн≥й ситуац≥њ, коли його сюзерен воюЇ з його ж новим союзником. Ќапруженн¤ у стосунках м≥ж украњнц¤ми ≥ московитами стало вириватис¤ назовн≥. –озм≥щенн¤ у  иЇв≥ та ≥нших украњнських м≥стах московських залог, а також втручанн¤ царських чиновник≥в у ф≥нансов≥ справи украњнц≥в викликали занепокоЇнн¤ козак≥в. ¬орожнеча м≥ж союзниками також виникла у щойно завойован≥й Ѕ≥лорус≥њ, де населенн¤ нер≥дко вол≥ло мати козацьку систему правл≥нн¤, а не московську, й прис¤гало на в≥рн≥сть гетьманов≥, а не царев≥. «маганн¤ одн≥Їњ –ус≥ (украњнц≥в) ≥з другою (московитами) за владу над третьою (б≥лорусами) трохи не спричинилос¤ до в≥дкритоњ в≥йни, ≥ перш н≥ж московитам удалос¤ вит≥снити козак≥в ≥з цього краю, минув де¤кий час.

Ќайб≥льшу лють украњнськоњ старшини викликало укладенн¤ у ¬≥льнюс≥ в 1656 р. миру м≥ж московським царем ≥ пол¤ками без ус¤коњ на те згоди украњнц≥в; б≥льше того, спец≥ально послану украњнську делегац≥ю нав≥ть не допустили до переговор≥в. ѕобоюючис¤, що московити принесуть у жертву украњнськ≥ ≥нтереси, гетьман ≥ козацьк≥ полковники в≥дкрито звинуватили цар¤ у зрад≥ й порушенн≥ ѕере¤славськоњ угоди. ” роздратованому лист≥ до цар¤ ’мельницький пор≥внював повед≥нку московит≥в з повед≥нкою швед≥в: ЂЎведи Ч люди чест≥: пооб≥ц¤вши дружбу ≥ союз, вони дотримуютьс¤ слова. ѕроте цар, уклавши перемир'¤ з пол¤ками ≥ маючи нам≥р повернути нас в њхн≥ руки, вчинив з нами безсердечної. —л≥дом за цим розчаруванн¤м прийшли ≥нш≥. ќб'Їднаний украњнсько-семигородський пох≥д на ѕольщу зак≥нчивс¤ катастроф≥чним провалом, а незадоволене козацтво вчинило заколот, звинувативши у поразц≥ гетьмана. 4 вересн¤ 1657 р., уражений зв≥сткою про поразку, т¤жко хворий ’мельницький помираЇ в „игирин≥.

¬ажко переоц≥нити вплив, що його справив на переб≥г украњнськоњ ≥стор≥њ Ѕогдан ’мельницький. ”крањнськ≥, рос≥йськ≥ та польськ≥ ≥сторики пор≥внюють його здобутки з дос¤гненн¤ми таких г≥гант≥в XVII ст., ¤к ќл≥вер  ромвель в јнгл≥њ та ¬аленштайн у Ѕогем≥њ. ¬ досл≥дженн¤х, присв¤чених гетьманов≥ та його доб≥, часто наголошуЇтьс¤ на його вм≥нн≥ здобувати так багато, маючи так мало. ’мельницький в≥дновлюЇ украњнський пол≥тичний орган≥зм там, де в≥н давно перестав ≥снувати, створюЇ могутнЇ високоорган≥зоване в≥йсько з юрби некерованого сел¤нства ≥ козак≥в; у гущ≥ народу, зрадженого старою верх≥вкою, в≥н знаходить ≥ згуртовуЇ довкола себе нових д≥¤льних ватажк≥в. ≤, що найважлив≥ше, у сусп≥льств≥, позбавленому впевненост≥ в соб≥ й виразного в≥дчутт¤ самобутност≥, в≥н в≥дроджуЇ почутт¤ гордост≥ й р≥шуч≥сть боронити своњ ≥нтереси. ѕрикладом величезних зм≥н в украњнськ≥й св≥домост≥, до ¤ких спричинивс¤ ’мельницький, Ї слова простого козацького сотника, звернен≥ до високого польського ур¤дника: Ђј що ваша мил≥сть писав до нас недавн≥ми часами, що нам простим люд¤м, не годитьс¤
до воЇв≥д грамот писати, то ми за ласкою Ѕожою тепер не Ї прост≥, але лицар≥ ¬≥йська  «апор≥зького... Ѕоже дай, щоб здоров був пан Ѕогдан ’мельницький, гетьман усього ¬≥йська «апор≥зького. ј пан полковник у нас тепер за воЇводу, а пан сотник за старосту, а отаман городовий за суддю!ї

«розум≥ло, що. не оминули ’мельницького невдач≥, помилки та прорахунки. ÷е й Ѕерестечко, й катастроф≥чна молдавська кампан≥¤, й провал сп≥льного козацькосемигородського походу на ѕольщу, й нарешт≥, нездатн≥сть змусити ¤к союзник≥в, так ≥ ворог≥в визнати ц≥л≥сн≥сть ”крањни. ѕровину за ц≥ помилки ≥сторики й письменники квапилис¤ покласти на ’мельницького. ” середин≥ XIX ст. батько сучасноњ украњнськоњ ≥стор≥ограф≥њ ћикола  остомаров вихвал¤в ’мельницького за те, що в≥н установив зв'¤зки з –ос≥Їю й закидав йому закул≥сн≥ зносини з турками.

Ќа в≥дм≥ну в≥д нього ген≥альний украњнський поет “арас Ўевченко дор≥кав ’мельницькому за те, що той в≥ддав ”крањну п≥д зверхн≥сть –ос≥њ. ўе гостр≥ше критикував ’мельницького ≥нший видатний украњнський мислитель XIX ст.Ч ѕантелеймон  ул≥ш Ч за те, що той н≥бито започаткував добу смерт≥, розрухи, анарх≥њ та культурного занепаду на ”крањн≥. ” XX ст. ћихайло √рушевеський висловлював сумн≥ви щодо на¤вност≥ у ’мельницького ч≥тко окреслених ц≥лей, довод¤чи, що вчинки гетьмана визначалис¤ скор≥ше обставинами, а не навпаки. ѕроте б≥льш≥сть видатних украњнських ≥сторик≥в на чол≥ з ¬¤чеславом Ћипинським д≥йшли висновку, що гетьман намагавс¤ закласти п≥двалини украњнськоњ державност≥ св≥домо та посл≥довно й що без цих спроб в≥дродженн¤ украњнськоњ держави у нов≥тн≥ часи було б неможливим. –ад¤нськ≥ ≥сторики одностайно схвалюють д≥њ ’мельницького, хоч ≥ з ≥нших причин. ¬они п≥дкреслюють його роль ¤к пров≥дника повстанн¤ пригноблених мас ≥ Ч особливо Ч зд≥йснене ним об'Їднанн¤ (чи, за њхньою терм≥нолог≥Їю, возз'Їднанн¤) ”крањни та ћосков≥њ. 

Ќезалежно в≥д тонкощ≥в наукових оц≥нок украњнський народ завжди про¤вл¤в любов до Ђбатька Ѕогданаї. ” св≥домост≥ величезноњ б≥льшост≥ украњнц≥в, починаючи з тих час≥в аж дотепер, ’мельницький залишаЇтьс¤ великим визволителем, героњчною постаттю, ¤ка силою своЇњ ≥ндив≥дуальност≥ й розуму п≥дн¤ла њх ≥з багатов≥кового парал≥чу безд≥¤льност≥ та безнад≥њ й вивела на шл¤х нац≥онального ≥ соц≥ально-економ≥чного зв≥льненн¤.