—”—ѕ≤Ћ№—“¬ќ, ≈ ќЌќћ≤ ј
…  ”Ћ№“”–ј

≈коном≥ка

—оц≥альн≥ зм≥ни в √етьманщин≥

¬≥дкритт¤ ѕ≥вдн¤

ƒемограф≥чна й територ≥альна
статистика

ѕравобережж¤ п≥д владою ѕольщ≥

 ультурне житт¤ 

”крањнському козацтву не вдалос¤ створити р≥вноправне сусп≥льство. ” XVIII ст. соц≥альний устр≥й Ћ≥вобережноњ ”крањни був приведений у в≥дпов≥дн≥сть з устроЇм сус≥дн≥х земель. « виникненн¤м у √етьманщин≥ двор¤нськоњ верх≥вки сел¤ни знову стали кр≥паками, а козаки за своњм статусом зр≥вн¤лис¤ з сел¤нами. Ќа ѕравобережж≥ в≥дновила св≥й режим польська шл¤хта, ¤ка повернула стар≥ пор¤дки. ” рос≥йськ≥й частин≥ ”крањни соц≥альне напруженн¤ дещо пом'¤кшувалос¤ завд¤ки в≥дкриттю дл¤ колон≥зац≥њ неозорих родючих земель ѕричорномор'¤,
захоплених у запорожц≥в ≥ кримських татар. јле у 1768 р. на ѕравобережж≥, що перебувало п≥д владою ѕольщ≥ й де соц≥ально-економ≥чне гнобленн¤ поглиблювалос¤ рел≥г≥йною дискрим≥нац≥Їю, украњнськ≥ сел¤ни п≥дн¤ли криваве повстанн¤ проти шл¤хти. ÷е повстанн¤ зазнало поразки, а шл¤хта в≥дновила свою владу. «давалос¤ неможливим похитнути сусп≥льно-економ≥чний лад. «ате початок ≥ середину XVIII ст. у √етьманщин≥ ознаменував пожвавлений розвиток культури. ≤ все ж до к≥нц¤ стол≥тт¤ ”крањна прибрала виразно пров≥нц≥йних рис у вс≥х рег≥онах ≥ на вс≥х р≥вн¤х Ч культурному, соц≥альному та економ≥чному.

≈коном≥ка

—≥льське господарство було у √етьманщин≥ основною формою життЇд≥¤льност≥ населенн¤, а торг≥вл¤ та промислов≥сть лишалис¤ слабкорозвинутими нав≥ть у пор≥вн¤нн≥ з рос≥йською ѕ≥вн≥ччю. як ≥ в ≥нших абсолютистських державах ™вропи, рос≥йський ≥мперський ур¤д робив спроби стимулювати економ≥чне зростанн¤ перифер≥њ, зокрема ”крањни, але т≥льки в т≥й м≥р≥, в ¤к≥й це не перешкоджало розвитку –ос≥њ. “ак чи ≥накше результати ц≥Їњ пол≥тики справл¤ли на ”крањну обмежуючий вплив прот¤гом б≥льшоњ частини стол≥тт¤.

—≥льське господарство та пов'¤зан≥ з ним промисли. Ќайважлив≥шою зм≥ною в украњнському с≥льському господарств≥ стало поширенн¤ його на п≥вдень. “а попри зб≥льшенн¤ площ ≥ в≥дм≥нну ¤к≥сть нових земель не в≥дбулос¤ в≥дчутного п≥двищенн¤ врожањв, що по¤снювалос¤ застар≥л≥стю реманенту та метод≥в господарюванн¤. Ќа нових земл¤х ≥ надал≥ використовувалас¤ марнотратна система трип≥льноњ с≥возм≥ни, колон≥сти часто пересел¤лис¤ на ц≥линн≥ земл≥ зам≥сть того,
щоб покращувати вже оброблюван≥. —ередн≥ врожањ пшениц≥ лише в три-чотири рази перевищували к≥льк≥сть пос≥¤ного зерна й за Ївропейськими м≥рками були просто жалюг≥дними. “аку в≥дстал≥сть зумовлювало кр≥пацтво. ћаючи в надлишку дармову робочу силу, землевласники не в≥дчували потреби у нововведенн¤х.

ƒо того ж кр≥пацтво, особливо в його украњнських формах, сто¤ло на перешкод≥ профес≥йн≥й р≥зноман≥тност≥. Ќа рос≥йськ≥й ѕ≥вноч≥, де грунти були неродюч≥, землевласники часто заохочували своњх сел¤н сплачувати оброк грошима, заробленими на торговельних ≥ промислових п≥дприЇмствах, що починали розвиватис¤ в м≥стах. Ќа ”крањн≥ з њњ родючими грунтами феодали, навпаки, вимагали в≥д сел¤н в≥дробл¤ти панщину. як насл≥док Ч ≥ це належить п≥дкреслити Ч украњнський сел¤нин прив'¤зувавс¤ до традиц≥йних способ≥в житт¤ в сел≥ та в пол≥ т≥сн≥ше, н≥ж рос≥йський.

ѕри загальн≥й мл¤вост≥ в економ≥ц≥ села все ж з'¤вл¤лис¤ певн≥ нововведенн¤. Ќаприк≥нц≥ XVIII ст. було впроваджено нов≥ культури, так≥ ¤к кукурудза й картопл¤. Ѕ≥льше, н≥ж будь-коли, землевласники робили вкладенн¤ у пов'¤зан≥ з с≥льським господарством виробництва, що приносили њм прибуток. ќсобливого поширенн¤ набуло буд≥вництво млин≥в. «емлевласники використовували њх не т≥льки дл¤ того, щоб молоти власне зерно, а й за плату дозвол¤ли робити це сел¤нам. Ќа 1782 р. лише на Ћ≥вобережж≥ нал≥чувалос¤ 3300 вод¤них млин≥в ≥ близько 12 тис.
в≥тр¤к≥в. ѕроте найприбутков≥шим ≥з поб≥чних зан¤ть двор¤нських п≥дприЇмц≥в було виробництво пшеничноњ гор≥лки, в≥д продажу ¤коњ багато феодал≥в отримували до половини грошових прибутк≥в. Ќе дивно, що в 1750 р. в кожному полку √етьманщини було в середньому 50 іуралень. ≤нш≥ землевласники бралис¤ за розведенн¤ уславлених украњнських вол≥в, овець, а також коней. «окрема,  ирило –озумовський мав табун ≥з 5 тис. коней, ≥з них 800 чистокровних. «бер≥гали свою попул¤рн≥сть ≥ так≥ традиц≥йн≥ промисли, ¤к бдж≥льництво,Ч де¤к≥ пас≥ки ѕравобережж¤ нал≥чували аж по 15 тис. вулик≥в.

“орг≥вл¤. ’оч на перешкод≥ торг≥вл≥ на ”крањн≥ продовжували сто¤ти поган≥ шл¤хи, брак грошей, надм≥рн≥ позичков≥ проценти (в≥д 20 до 50 на р≥к), вона пом≥тно розвивалас¤. “орг≥вл¤ та с≥льськогосподарське виробництво були взаЇмозалежними. “руднощ≥ пересуванн¤ змушували людей з'њжджатис¤ до певних м≥ст≥ с≥л у в≥дпов≥дн≥ до церковного календар¤ строки, щоб продавати св≥й крам ≥ купувати необх≥дн≥ реч≥. ¬елик≥ торговельн≥ ¤рмарки, що тривали тижн¤ми й пропонували на продаж величезне розмањтт¤ товар≥в, в≥дбувалис¤ у Ќ≥жин≥, –омнах,  иЇв≥, ѕере¤слав≥, ѕолтав≥, ’арков≥ та ≥нших м≥стах. ƒо 1780 р. на Ћ≥вобережж≥, що у господарському в≥дношенн≥ було динам≥чн≥шим, н≥ж ѕравобережж¤, проводилос¤ близько 400 ¤рмарк≥в. ƒр≥бн≥ша торг≥вл¤ велас¤ тут на 700 м≥сцевих базарах. ≤ншою поширеною, особливо серед козацтва та заможн≥шого сел¤нства, формою др≥бноњ торг≥вл≥ був продаж сол≥ та риби. “≥, в кого вистачало грошей на в≥з ≥ запр¤жку вол≥в, великими ватагами вирушали у небезпечн≥ мандр≥вки до „орного мор¤. “ам, навантажившись с≥ллю та рибою, вони розвозили њх по вс≥й ”крањн≥. ƒе¤к≥ з чумак≥в
накопичували достатньо грошей, щоб вкладати њх у велик≥ п≥дприЇмства. “ак зам≥сть бартерноњ системи, тобто простого обм≥ну товар≥в на товари, на ”крањн≥ розвивалос¤ грошове господарство.

ƒо того ¤к у к≥нц≥ XVIII ст. були заснован≥ чорноморськ≥ порти, зовн≥шн¤ торг≥вл¤ майже не розвивалас¤. якщо ран≥ше украњнськ≥ купц≥ п≥дтримували широк≥ зв'¤зки з балт≥йськими портами й зах≥дними ринками, то ≥мперська пол≥тика спричинилас¤ до того, що торг≥вл¤ перем≥стилас¤ на ѕ≥вн≥ч. ” 1714 р. ѕетро 1 змусив украњнських купц≥в довозити пшеницю до таких рос≥йських або контрольованих рос≥¤нами порт≥в, ¤к јрхангельськ, –ига ≥ —анкт-ѕетербург. ” 1719 р. був заборонений експорт на «ах≥д украњнського зб≥жж¤, а на польсько-украњнському кордон≥ вводилис¤ сувор≥ мита на ≥мпорт, щоб запоб≥гти конкуренц≥њ щойно заснованим рос≥йським мануфактурам. ” ввоз≥ продукт≥в на Ћ≥вобережж¤ рос≥йськ≥ купц≥ користувалис¤ п≥льгами, тод≥ ¤к украњнц≥ за готов≥ товари, ¤к≥ вони возили на ѕ≥вн≥ч, сплачували мито в≥д 10 до 40 %.  ористуючись таким становищем, рос≥йськ≥ купц≥ стали активно проникати в украњнську торг≥влю. Ќа 1754 р., коли м≥ж –ос≥Їю та Ћ≥вобережж¤м скасували торгов≥ бар'Їри, рос≥¤ни вже опанували оптову торг≥влю. 

ћануфактури. ѕор≥вн¤но з –ос≥Їю промислов≥сть на ”крањн≥ розвивалас¤ пов≥льн≥ше. « одного боку, широк≥ с≥льськогосподарськ≥ можливост≥ поглинали увагу й енерг≥ю украњнц≥в, з ≥ншого Ч ≥мперська пол≥тика п≥дштовхувала промисловий розвиток –ос≥њ, розгл¤даючи ”крањну насамперед ¤к джерело сировини. ÷¤ ситуац≥¤ схил¤ла багатьох ≥сторик≥в достал≥нського пер≥оду до думки, що економ≥чн≥ взаЇмини м≥ж –ос≥Їю та ”крањною мали колон≥альний характер. ѕроте мануфактурне виробництво на ”крањн≥ не було ще ц≥лком занедбане й у своњх др≥бних формах набуло широкого розповсюдженн¤. Ћ≥вобережна старшина й польськ≥ магнати ѕравобережж¤ заснували ц≥лий р¤д гут ≥ склодувних мануфактур, на кожн≥й з ¤ких працювало 15Ч20 роб≥тник≥в. ћонастир≥ займалис¤ виробництвом паперу. ¬ м≥стах чисельн≥сть таких рем≥сник≥в, ¤к ковал≥, склодуви, тесл¤р≥, мал¤р≥, шевц≥ та кожум'¤ки, часто с¤гала 400Ч600. ƒе¤к≥ села, особливо на менш родючих земл¤х ѕ≥вн≥чноњ √етьманщини, жили виключно з ткацтва та обробки деревини. Ќа в≥дм≥ну в≥д м≥ських промислових центр≥в «ах≥дноњ ™вропи мануфактурн≥ п≥дприЇмства
”крањни ≥ –ос≥њ нер≥дко виникали на сел≥, де жили п≥дприЇмц≥-двор¤ни. ≤нша в≥дм≥нн≥сть в≥д Ївропейських моделей пол¤гала в пров≥дн≥й рол≥ ур¤ду в розвитку мануфактур. “ак, ≥мператорський ур¤д заснував на —лоб≥дськ≥й ”крањн≥ величезн≥ текстильн≥ фабрики на тис¤ч≥ роб≥тник≥в, зобов'¤завши кр≥пак≥в працювати на них аналог≥чно тому, ¤к вони працювали на пана.

 —оц≥альн≥ зм≥ни в √етьманщин≥

Ќова знать. Ќа початок XVIII ст. на верх≥вц≥ сусп≥льноњ структури √етьманщини вже м≥цно утвердилас¤ новонароджена знать.  ≥нець козацькоњ р≥вноправност≥ був майже нев≥дворотним, бо сх≥дноЇвропейськ≥ сусп≥льства не знали н≥¤кого ≥ншого способу управл≥нн¤ пол≥тичним ≥ соц≥ально-економ≥чним житт¤м, кр≥м того, зг≥дно з ¤ким за несенн¤ служби феодальна знать отримувала право волод≥ти землею й сел¤нами. ¬насл≥док цього Ћ≥вобережж¤ набуло рис б≥льшоњ сформованост≥ та стаб≥льност≥, розвинувши сусп≥льн≥ в≥дносини, под≥бн≥ до тих, що ≥снували в сус≥д. н≥х крањнах, де знать займала пан≥вне становище.

Ќай¤скрав≥шим св≥дченн¤м перемоги ел≥тизму в √етьманщин≥ було Ђ«начкове в≥йськове Хтовариствої. ” його списках значилис¤ ≥мена дорослих чолов≥к≥в ≥з старшинських родин, ¤к≥ ще не займали н≥¤ких посад, але з по¤вою ваканс≥њ могли отримати певне призначенн¤. ” 1760-х роках товариство орган≥зовувалос¤ за складною ≥Їрарх≥Їю ≥ включало 1300 пр≥звищ.  р≥м того, ≥снувало близько 800 ос≥б, що фактично об≥ймали ур¤дов≥ посади. “аким чином, у середин≥ XVIII ст. верх≥вку √етьманщини складали близько 2100 знатних чолов≥к≥в ≥з понад 1 млн. загальноњ чисельност≥ чолов≥чого населенн¤. ” 1785 р., коли ≥мператорський ур¤д зробив спробу включити
украњнську знать до рос≥йського двор¤нства, ц¤ цифра зросла у дек≥лька раз≥в. „ерез те, що —анкт-ѕетербург не був упевнений в тому, ¤к саме визначати належн≥сть до шл¤хти в √етьманщин≥, тис¤ч≥ др≥бних украњнських ур¤дник≥в ≥ заможн≥ших козак≥в претендували на статус двор¤нина, багато з них на п≥дстав≥ фальшивих документ≥в.

≤з двор¤нським титулом з'¤вилис¤ й земельн≥ маЇтки. —таршин≥ њх дарували гетьмани й цар≥. ” багатьох випадках ур¤дники незаконно привласнювали закр≥плен≥ за њхн≥ми посадами земл≥. ¬насл≥док цього у 1735 р. понад 35 % оброблюваних земель √етьманщини було приватною власн≥стю шл¤хти. «авд¤ки своњм посадам шл¤хта, кр≥м того, господарювала ще на 11% земель. ќтже, менш ¤к 1 % населенн¤ волод≥ли майже 50 % земл≥.

як ≥ скр≥зь у ™вроп≥, багатства розпод≥л¤лис¤ серед знат≥ нер≥вном≥рно.  ≥лька родин, особливо т≥, з ¤ких походили гетьмани, полковники та члени генеральноњ старшини, завд¤ки своЇму впливов≥ та зв'¤зкам отримували величезн≥ латифунд≥њ. Ќаприклад, ћазепа волод≥в 19 654 маЇтками, —коропадський Ч 18882, јпостол Ч 9103. ѕроте маЇтн≥сть середнього представника старшини була скромною й звичайно ¤вл¤ла собою один маЇток ≥з «ќ сел¤нами, тобто третину волод≥нь середнього рос≥йського двор¤нина. ÷≥ цифри св≥дчать про те, що в √етьманщин≥ знать була чисельн≥шою, н≥ж у –ос≥њ, а закр≥пачене сел¤нство Ч навпаки. јле ¤кою б не 

ћешканц≥ Ћ≥вобережноњ ”крањни: шл¤хтичка ≥ козацький полковник.  ≥нець XVIII ст.

була козацька старшина (або шл¤хта, ¤к вона себе титулувала) Ч багатою чи б≥дною,Ч вона однаково визискувала ≥ сел¤н, ≥ козак≥в. ¬≥д перших вона вимагала все обт¤жлив≥ших оброк≥в, панщини та особистоњ служби, а у багатьох зубож≥лих козак≥в купувала або погрозами в≥дбирала землю, намагаючись обкласти њх такими ж повинност¤ми, ¤к ≥ сел¤н.

—усп≥льний антагон≥зм м≥ж черню й старшиною мав важлив≥ пол≥тичн≥ насл≥дки, бо давав можлив≥сть царському ур¤дов≥ нацьковувати одну верству украњнського сусп≥льства на ≥ншу. “ак, у XVII ст. ћосква п≥дтримувала народн≥ маси проти козацькоњ старшини, коли останн¤ вдалас¤ до спроби в≥дкинути зверхн≥сть цар≥в; у XVIII ст. цар≥, навпаки, допомагали старшин≥, покаран≥й п≥сл¤ провалу њњ сепаратистських намагань, визискувати сел¤нство, в≥дтак посилюючи залежн≥сть
украњнськоњ знат≥ в≥д рос≥йських монарх≥в. “аким чином, хоч де¤к≥ представники знат≥ й надал≥ лишалис¤ в≥рними √етьманщин≥ й традиц≥¤м њњ самовр¤дуванн¤, багато з них ≥з практичних м≥ркувань ви¤вл¤ли свою ло¤льн≥сть насамперед рос≥йському монархов≥.

ќсобливо сильною про≥мперська ор≥Їнтац≥¤ стала п≥сл¤ 1785 р., коли  атерина II зр≥вн¤ла украњнську знать ≥з рос≥йським двор¤нством у своњй Ђ’арт≥њ двор¤нських вольностейї. “акими ж привабливими, насамперед дл¤ б≥дн≥шоњ старшини, були можливост≥ зробити кар'Їру, ¤к≥ в≥дкривалис¤ внасл≥док нових величезних загарбань рос≥йського ур¤ду. «авд¤ки своњй в≥дносно добр≥й осв≥т≥ та адм≥н≥стративному досв≥ду представники украњнськоњ знат≥ отримували посади не лише в ≥мперськ≥й адм≥н≥страц≥њ колишньоњ √етьманщини, а й у нещодавно завойованих земл¤х  риму, ѕравобережж¤ й нав≥ть на  авказ≥ Ч у далек≥й √руз≥њ.

Ќа к≥нець XVIII ст. украњнц≥ займали р¤д найвищих посад в ≥мпер≥њ. ” 1770-х та 1780-х роках родини Ѕезбородьк≥в, «авадовських,  очубењв ≥ “рощинських давали ≥мпер≥њ канцлер≥в та м≥н≥стр≥в, ¤к≥ допомагали багатьом своњм земл¤кам отримувати призначенн¤ на впливов≥ посади у —анкт-ѕетербурз≥. „исленн≥ особист≥ можливост≥ та переваги, що њх давала служба ≥мпер≥њ, значною м≥рою по¤снюють те, чому л≥кв≥дац≥¤ √етьманщини зустр≥ла такий слабкий оп≥р серед украњнськоњ знат≥. ј оск≥льки просуванн¤ по служб≥ вимагало об≥знаност≥ з ≥мперською культурою, багато украњнських двор¤н в≥дмовл¤лис¤ в≥д свого барвистого козацького вбранн¤ й переходили на Ївропейський стиль, починали розмовл¤ти рос≥йською чи французькою мовою. … лише окрем≥ старшини, на ¤ких поблажливо дивилис¤ ¤к на романтик≥в, тужили за знищеною √етьманщиною та за давньою козацькою славою. 

«анепад козацтва. ѕ≥сл¤ повстанн¤ 1648 р. козацтво користувалос¤ широкими прив≥ле¤ми. ¬≥йськова служба надавала козакам право землеволод≥нн¤ й зв≥льн¤ла в≥д податк≥в, њм дозвол¤лос¤ мати самовр¤дуванн¤, вести торг≥влю, а також виробл¤ти гор≥лку Ч прив≥лей, що ран≥ше належав шл¤хт≥. ¬≥дтак, ¤кщо за величиною маЇтк≥в б≥льш≥сть козак≥в мало чим в≥др≥зн¤лис¤ в≥д сел¤н, то прав у них було майже ст≥льки, ск≥льки њх колись мала польська шл¤хта. ™дине, що заборон¤лос¤ козакам,Ч це змушувати сел¤н в≥дбувати панщину Ч право, що збер≥галос¤ виключно за шл¤хтою. јле попри вс≥ ц≥ вольност≥ з к≥нц¤ XVII ст. спостер≥гаЇтьс¤ пост≥йне пог≥ршенн¤ становища р¤дового козацтва.

”насл≥док зростанн¤ впливу старшини прост≥ козаки втратили так≥ важлив≥ пол≥тичн≥ прерогативи, ¤к право обирати старшину та брати участь у радах. ўе згубн≥шими дл¤ них були економ≥чн≥ проблеми, що крилис¤ у сам≥й природ≥ козацького житт¤, ¤ке змушувало њх бути водночас ≥ сел¤нами, й воњнами. ƒо повстанн¤ 1648 р. козаки могли виконувати таку подв≥йну роль, оск≥льки в≥йни були короткими, здобич Ч великою, а субсид≥њ польського ур¤ду давали додатковий прибуток. јле за цар≥в в≥йськов≥ конфл≥ктиЧтак≥ ¤к 21-л≥тн¤ ѕ≥вн≥чна в≥йнаЧт¤гнулис¤ без к≥нц¤ й краю. Ќав≥ть у мирний час рос≥йськ≥ ур¤дники часто примушували
козак≥в працювати на буд≥вництв≥ укр≥плень, канал≥в тощо.

¬≥дбуваючи тривалу й виснажливу службу власним коштом, козаки часто залазили у борги. ¬ результат≥ багато з них продавали своњ над≥ли кредиторам ≥з середовища старшини, часто п≥д тиском ≥ незм≥нно за низькими ц≥нами, продовжуючи мешкати на своњх колишн≥х земл¤х ¤к орендар≥, виконуючи повинност≥, аналог≥чн≥ сел¤нським. Ћише небагатьом козакам щастило добитис¤ титулу старшини, що з кожним днем ставало дедал≥ важчим. “аким чином, занепад козацтва скоротив його чисельн≥сть ≥з 50 тис. у 1650 р. до «ќ тис. у 1669 ≥ до 20 тис. у 1730 р.

—турбована цим ¤вищем царська влада у 1723 р. ≥ вдруге у 1728 р. заборонила продаж козацьких земель. јле ц≥ заходи ви¤вилис¤ неефективними, бо торкалис¤ симптом≥в хвороби, а не њњ справжн≥х причин. ” 1735 р. ур¤д √етьманщини вдавс¤ до спроби ширших реформ, под≥ливши козак≥в на дв≥ категор≥њ: заможн≥ших боЇздатних козак≥в, що називалис¤ виборними, ≥ на тих, котр≥ були надто б≥дними, щоб купити соб≥ в≥йськове спор¤дженн¤ (п≥дпом≥чник≥в). ” той час ¤к виборн≥ воювали, п≥дпом≥чники мали забезпечувати њх пров≥з≥Їю, служити г≥нц¤ми й нав≥ть обробл¤ти њхн≥ земл≥. ѕ≥дпом≥чники обкладалис¤ оброком, щоправда, вдвоЇ меншим в≥д
сел¤нського. ‘актично б≥дн≥ш≥ козаки перетворилис¤ на слуг своњх заможн≥ших товариш≥в ≥ старшини. ѕопри ц≥ зм≥ни економ≥чне становище всього козацтва й дал≥  пог≥ршувалос¤. ¬ 1764 р. у реЇстрах ф≥гурувало 175 тис. виборних козак≥в ≥ 198 тис. п≥дпом≥чник≥в. јле фактично  боЇздатними були лише 10 тис. виборних козак≥в. «ростала також к≥льк≥сть заборгованих козацьких господарств. ƒо к≥нц¤

ћешканц≥ Ћ≥вобережноњ ”крањни: сел¤нин ≥ сел¤нка.  ≥нець XVIII ст.

стол≥тт¤ б≥льш≥сть б≥дн≥ших козак≥в опустилас¤ до р≥вн¤ державних сел¤н. «никненн¤ кордону, а разом з ним ≥ потреби оборон¤ти його, економ≥чн≥ труднощ≥, перетворенн¤ старшини на великих землевласник≥в, в≥дстал≥сть у в≥йськов≥й справ≥ Ч все це призвело до того, що козаччина на ”крањн≥ перестала ≥снувати.

ѕовторне закр≥паченн¤ сел¤н. —тановище сел¤н Ћ≥вобережж¤ (незакр≥пачених сел¤н, ¤ких у —х≥дн≥й ™вроп≥ лишалос¤ мало), ¤к ≥ становище козак≥в, пост≥йно пог≥ршувалос¤, починаючи з часу ¬еликого повстанн¤ 1648 р. ¬же за гетьмануванн¤ Ѕогдана ’мельницького вживалис¤ заходи щодо поверненн¤ старих пор¤дк≥в, поза¤к гетьман дозволив де¤ким монастир¤м ≥ дал≥ збирати з сел¤н оброк. –≥зкий занепад сел¤нства ставс¤ у XVII ст., коли в≥льн≥ та автономн≥ Ђв≥йськов≥ поселенн¤ї було в≥дписано ≥з земельного фонду √етьманщини ≥ндив≥дуальним землевласникам ≥з старшини.

—початку ц≥ власники збирали скромну орендну плату й зобов'¤зували своњх орендар≥в виконувати так≥ роботи, ¤к загот≥вл¤, дров та перевезенн¤ с≥на. «а час≥в ћазепи максимальна трудова повинн≥сть зросла до двох дн≥в на тиждень; хоч це й було обт¤жливим пор≥вн¤но з часом, коли сел¤ни Ћ≥вобережж¤ взагал≥ не виконували повинностей, усе ж вона становила лише половину чи третину панщинноњ повинност≥ польських чи рос≥йських сел¤н. ѕроте всього через одне покол≥нн¤ середн¤ тривал≥сть панщини зросла до трьох дн≥в на тиждень, а подекуди с¤гала чотирьох-п'¤ти дн≥в.  р≥м того, у пер≥од в≥йни сел¤ни мали постачати ≥мператорське
в≥йсько пров≥з≥Їю, постоЇм, утримувати шл¤хи, зводити мости й виконувати Х ≥нш≥ роботи.  оли ж сел¤ни зверталис¤ по захист до рос≥йських монарх≥в, то знаходили мало симпат≥њ, оск≥льки дол¤ рос≥йських сел¤н була набагато г≥ршою. ѕриклад пригнобленого рос≥йського кр≥пака спри¤в ще нещадн≥ш≥й експлуатац≥њ украњнського сел¤нина.

≤ все ж таки доки сел¤нин мав право лишати свого пана, в≥н м≥г перейти до поблажлив≥шого хаз¤њна, поселитис¤ в ≥ншому сел≥ чи у в≥дкритому степу. « цих причин старшина за п≥дтримки рос≥йського ур¤ду поступово обмежувала право переходу сел¤н. «акон 1727 р. передбачав, що, лишаючи своњх феодал≥в, сел¤ни втрачали право на майно, ¤ке належало њм на старому м≥сц≥, а з 1760 р. сел¤ни повинн≥ були отримувати у пана письмовий дозв≥л на перењзд. ”тративши законне право кидати пана, багато сел¤н √етьманщини вдавалис¤ до забороненоњ законом втеч≥.
”любленим м≥сцем притулку дл¤ тис¤ч ут≥кач≥в були земл≥ запорожц≥в, що давало  атерин≥ II додаткову п≥дставу дл¤ знищенн¤ —≥ч≥. ” 1783 р.  атерина II зробила останн≥й у ц≥й справ≥ крок, заборонивши л≥вобережним сел¤нам за будь-¤ких обставин лишати своњх феодал≥в. ¬≥дтак через 130 рок≥в п≥сл¤ свого визволенн¤ у 1648 р. л≥вобережний сел¤нин знову став кр≥паком.

«анепад м≥щанства. ¬ аграрне ор≥Їнтован≥й √етьманщин≥ м≥щани зазнавали в≥дкритоњ дискрим≥нац≥њ. «а вин¤тком таких гетьман≥в, ¤к ћазепа та јпостол, козацька адм≥н≥страц≥¤ у кращому раз≥ ≥гнорувала њх, а в г≥ршому вс≥л¤ко намагалас¤ п≥д≥рвати њхнЇ становище. Ќав≥ть у межах м≥ста органи м≥ського управл≥нн¤ та судочинства не мали влади над такими його мешканц¤ми, ¤к численн≥ представники старшини, козацтва ≥ сел¤н. ” де¤ких випадках старшина просто л≥кв≥довувала автономн≥сть невеликих або слабо захищених м≥ст ≥ переводила њхн≥х жител≥в п≥д свою безпосередню п≥длегл≥сть. ” результат≥ к≥льк≥сть м≥ст у √етьманщин≥ зменшилас¤ з 200 у 1723 р. до 122 через 60 рок≥в.

ћ≥щани були не лише пол≥тичне безправними, а й перебували в економ≥чно невиг≥дному становищ≥. «в≥льнен≥ в≥д податк≥в козаки могли продавати в м≥стах св≥й крам, не сплачуючи м≥сцевого мита. ¬одночас м≥щани, щоб забезпечити гр≥шми скарбницю м≥ста, були змушен≥ сплачувати податок за продукти, ¤кими вони торгували. “ому вони нер≥дко мали менше крамниць у власному м≥ст≥, н≥ж козаки й солдати рос≥йських залог чи нав≥ть ченц≥. «а таких обставин у б≥льшост≥ м≥ст Ћ≥вобережж¤ проживала невелика к≥льк≥сть люду Ч в середньому в≥д 3 до 5 тис. (див. також табл. 2).

ќднак серед цього загального застою ≥снували й оази достатку ≥ зростанн¤. «авд¤ки значенню  иЇва ¤к адм≥н≥стративного, в≥йськового, торговельного й культурного центру його населенн¤ зросло з II тис. у 1723 р. до близько 43 тис. у 1780-х роках. ѕроцв≥тали й так≥ розташован≥ на п≥вноч≥ поблизу рос≥йських торгових центр≥в м≥ста, ¤к —тародуб та Ќ≥жин. —класти у¤вленн¤ про господарську д≥¤льн≥сть, що розгорталась у цих м≥стах, допоможе така статистика: у 1786 р. в Ќ≥жин≥ нал≥чувалос¤ 387 крамниць, ш≥сть кав'¤рень, 29 кузень, 73 шинки, 124 корчми, в≥с≥м цегелень, дв≥ цукроварн≥, 15 в≥тр¤к≥в. ѕроте в ц≥лому прот¤гом усього XVIII ст. в економ≥чному в≥дношенн≥ украњнськ≥ м≥ста розвивалис¤ пов≥льно. Ќа тл≥ такого застою майбутн≥й бум у ѕ≥вденн≥й ”крањн≥ здававс¤ особливо вражаючим ¤вищем.

 ¬≥дкритт¤ ѕ≥вдн¤

ќдв≥чне просуванн¤ сх≥дних слов'¤н до родючих чорнозем≥в ѕ≥вдн¤, до „орного мор¤ було пост≥йним чинником ≥стор≥њ ”крањни. ƒо к≥нц¤ XVIII ст. ц¤ мета нарешт≥ була дос¤гнута. ѕ≥вденна третина ”крањни в≥дкрилас¤ дл¤ розвитку головним чином завд¤ки зусилл¤м рос≥йського ≥мперського ур¤ду, й за значенн¤м цю под≥ю можна пор≥вн¤ти з колон≥зац≥Їю американського «аходу. ¬ освоЇнн≥ ѕ≥вдн¤ ≥нтереси украњнського сусп≥льства сп≥впали з ≥нтересами рос≥йського ≥мперського експанс≥он≥зму. 

 олон≥зац≥¤ причорноморських степ≥в розпочалас¤ ще до зруйнуванн¤ —≥ч≥ та завоюванн¤  римського ханства. ѕосиленн¤ феодального гн≥ту в √етьманщин≥ та на п≥длеглому ѕольщ≥ ѕравобережж≥ штовхало тис¤ч≥ сел¤н до втеч≥ на запорозьк≥ земл≥, завд¤ки чому њхнЇ населенн¤ зросло в≥д ¤кихось 11 тис. ос≥б чолов≥чоњ стат≥ в 1740 р. до понад 100 тис. у 1775 р.  р≥м того, царський ур¤д заохочував до колон≥зац≥њ чужоземц≥в. ” 1752 р. попри протести запорожц≥в зах≥дна частина козацьких земель була надана к≥льком тис¤чам православних серб≥в, що р¤тувалис¤ в≥д пересл≥дувань у католицьк≥й ≥мпер≥њ √абсбург≥в. ÷¤ колон≥¤ називалас¤ Ќовою
—ерб≥Їю. „ерез р≥к на сх≥д в≥д —≥ч≥ було засновано ще одну колон≥ю Ч —лов'¤носерб≥ю. «а царюванн¤  атерини II щедр≥ земельн≥ над≥ли отримували на ѕ≥вдн≥ н≥мецьк≥ поселенц≥. ¬одночас тут неухильно зростала рос≥йська адм≥н≥стративна та в≥йськова присутн≥сть. ќп≥р запорожц≥в цим заз≥ханн¤м т≥льки прискорив зруйнуванн¤ —≥ч≥ в 1775 р. ” 1780-х роках п≥сл¤ переселенн¤ запорожц≥в ≥ завоюванн¤  римського ханства почалас¤ велика колон≥зац≥¤ ѕ≥вдн¤.

ўоб заохотити до нових земель двор¤н, ≥мператорський ур¤д пропонував њм приваблив≥ умови. ƒвор¤ни (переважно рос≥йськ≥ оф≥цери та цив≥льн≥ службовц≥) отримували в дар над≥ли по 40 тис. акр≥в за умови заселенн¤ кожного з них 25-ма сел¤нськими господарствами. јле ¤кщо земл≥ було в надлишку, то сел¤н бракувало. ўоб привабити сел¤н, двор¤ни робили њм поступки. “ак, дл¤ отриманн¤ над≥лу в 160 акр≥в новоприбульц≥ повинн≥ були в≥дробл¤ти лише два дн≥ панщини зам≥сть чотирьох-п'¤ти. ” 1780 р. велику частину завербованих сел¤н становили украњнц≥ з ѕравобережж¤. ƒо нових земель також пересел¤лис¤ рос≥йськ≥ старов≥ри, н≥мц≥, молдавани. “еритор≥¤ ц¤, незважаючи на неодноразов≥ реорган≥зац≥њ та перейменуванн¤, була в≥дома п≥д назвою Ќоворос≥њ. ” 1796 р. њњ населенн¤ вже с¤гнуло вражаючоњ цифри 554 тис. чолов≥к, 80 % ¤ких складали рос≥¤ни та украњнц≥. ўе швидше, н≥ж колон≥зац≥¤ —тепу, йшло зростанн¤ причорноморських м≥ст.

Ќа м≥сц¤х давн≥х грецьких колон≥й чи турецьких фортець виникали ќлексацар≥вськ, ’ерсон, ћиколањв, ќдеса. Ќасел¤ли њх люди р≥зних нац≥ональностей: рос≥¤ни, греки, в≥рмени, Їврењ. «б≥жж¤ становило основу жвавоњ торг≥вл≥, що стала розвиватис¤ у ѕричорномор'њ. —тол≥тт¤ми ”крањна продукувала пшеницю в достатку, проте вона не мала виг≥дного виходу на св≥тов≥ ринки.  оли його нарешт≥ забезпечили нов≥ причорноморськ≥ порти, хл≥бороби та купц≥ негайно ≥з цього скористалис¤. ћ≥ж 1778 ≥ 1787 рр. урожањ в Ќоворос≥њ зросли на 500 %. ћ≥ж 1764 ≥ 1793 рр. обс¤г
зовн≥шньоњ торг≥вл≥ у причорноморських портах, ≥ насамперед в ќдес≥, п≥дстрибнув на 2200 %. «емлевласники, що ран≥ше вирощували зерно насамперед дл¤ власних потреб, тепер продукували його на продаж. Ќарешт≥ ”крањна перестала бути степовим пограничч¤м ™вропи й перетворилас¤ тепер на житницю ц≥лого континенту.

ƒемограф≥чна й територ≥альна
статистика

Ќа к≥нець XVIII ст., коли процес зростанн¤ населенн¤ в ™вроп≥ р≥зко прискоривс¤, чисельн≥сть украњнц≥в с¤гнула близько 10 млн ≥ п≥сл¤ рос≥¤н вони залюднювали найб≥льшу в ™вроп≥ площу. јле не маючи власноњ держави й перебуваючи п≥д чужоземною владою, украњнц≥ лишалис¤ малопом≥тними у пол≥тичному в≥дношенн≥. ƒан≥ щодо њхнього розселенн¤ по рег≥онах –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ та польсько-литовськоњ –еч≥ ѕосполитоњ подано в табл. 3.

ѕравобережж¤ п≥д владою ѕольщ≥

ѕопри поступову втрату своЇњ автоном≥њ √етьманщина Ћ≥вобережж¤ лишалас¤ виразно украњнським пол≥тичним, культурним та соц≥ально-економ≥чним ц≥лим, ¤ким ще понад стол≥тт¤ правила автохтонна знать. ÷¤ автоном≥¤ не поширювалас¤ на майже 50 % украњнц≥в, що лишалис¤ п≥д владою ѕольщ≥. « огл¤ду на те, що њхн¤ знать переважно полон≥зувалас¤ й не мала н≥¤ких пол≥тичних ≥нституц≥й, ц≥ украњнц≥ (величезну б≥льш≥сть ¤ких становили сел¤ни) були безпорадними перед жорстоким соц≥ально-економ≥чним ≥ рел≥г≥йним гнобленн¤м. ћало що лишилос¤ в≥д жвавих колись культурних центр≥в «ах≥дноњ ”крањни. ќсобливо страшн≥ лиха сп≥ткали ѕравобережж¤. —початку здавалос¤, що сама дол¤ призначила, щоб ц¤ колиска козацтва й арена перших перемог повстанн¤ 1648 р. стала осередком нового козацького устрою. ѕроте спустошлив≥ в≥йни доби –уњни перетворили край на безлюдну пустелю. ѕравобережж¤ знову потрапило п≥д владу ѕольщ≥ у 1677 р., але т≥льки в 1713 р. там були встановлен≥ польсько-шл¤хетськ≥ пор¤дки.

ѕод≥ливши крањну на чотири традиц≥йн≥ воЇводства: ¬олинське, ѕод≥льське, Ѕрацдавське та  ињвське (сам  ињв лишавс¤ п≥д владою –ос≥њ), пол¤ки стали продавати або роздавати величезн≥ площ≥ незайманих земель магнатським родам. ƒо найбагатших належали роди Ћюбомирських, ѕотоцьких, „орторийських, Ѕраницьких, —ангушк≥в та –евуцьких. ƒо середини XVIII ст. близько 40 магнатських род≥в, представники багатьох ≥з ¤ких були нащадками польських вельмож, вигнаних у 1648 р., волод≥ли 80 % територ≥њ ѕравобережж¤. як ≥ стол≥тт¤ тому, магнати
принаджували на ц≥ земл≥ сел¤н, пропонуючи њм над≥ли на строк в≥д 15 до 20 рок≥в та зв≥льненн¤ в≥д ус¤ких повинностей. —ел¤ни з ентуз≥азмом зустр≥ли цей крок, ц≥лими потоками перебираючись сюди з √аличини, Ћ≥вобережж¤ й нав≥ть ÷ентральноњ ѕольщ≥. Ќе важко було передбачити, що з подальшим заселенн¤м цих земель ≥ зак≥нченн¤м терм≥ну слоб≥д зростали й вимоги пан≥в до сел¤н. ƒо к≥нц¤ XVIII ст. у б≥льшост≥ земель ѕ≥вн≥чного «аходу сел¤ни були перетворен≥ на кр≥пак≥в, що працювали у панських маЇтках по чотири-п'¤ть дн≥в на тиждень.
” менш заселених рег≥онах ѕ≥вдн¤ умови були дещо спри¤тлив≥шими, оск≥льки основною формою сел¤нських повинностей тут виступав оброк, а не панщина. 

якщо село в≥дроджувалос¤ швидко, то процес в≥дновленн¤ м≥ських центр≥в переб≥гав пов≥льн≥ше. Ќа додаток до руйнувань, викликаних в≥йнами, м≥сто п≥дривав його давн≥й ворог Ч шл¤хта. —ид¤чи по своњх с≥льських маЇтках, ¤к≥ постачали њй усе необх≥дне, шл¤хта вс≥л¤ко заважала розвитков≥ м≥ст: численн≥ рем≥сники, що працювали в њњ маЇтках, конкурували з м≥ськими рем≥сниками; м≥щанам заборон¤лос¤ займатис¤ такими виг≥дними промислами, ¤к млинарство, ткацтво, виробництво поташу й особливо високоприбуткове винокурство; багато м≥ст були такими лише за назвою, поза¤к становили приватну власн≥сть магнат≥в, причому до 80 % њхн≥х мешканц≥в складали сел¤ни, ¤к≥ обробл¤ли навколишн≥ земл≥. Ќезважаючи на ц≥ труднощ≥, де¤к≥ м≥ста, ¤к, зокрема, Ћуцьк ≥ ƒубно на ¬олин≥,  ам'¤нецьѕод≥льський та Ѕар на ѕод≥лл≥, Ѕердич≥в та ”мань у  ињвському ≥ Ѕрацлавському воЇводствах, змогли значно вирости, головним чином завд¤ки м≥сцев≥й та зовн≥шн≥й торг≥вл≥. ¬еликий обс¤г ц≥Їњ торг≥вл≥ зд≥йснювали Їврењ, що значно урбан≥зувалис¤. ќсновними продуктами експорту з ѕравобережж¤ були зб≥жж¤ та худоба. ѓх традиц≥йно возили суходолом на «ах≥д або ж до порт≥в Ѕалт≥йського мор¤, проте п≥д к≥нець XVIII ст. польськ≥ магнати поступово стали ор≥Їнтуватис¤ на порти „орноморського узбережж¤.

ћайже вс≥ багатства, створен≥ на ѕравобережж≥, йшли до кишень польських Ђкорольк≥вї, про волод≥нн¤ й марнотратство ¤ких ходили легенди. Ћише родин≥ Ћюбомирських належали «≤ м≥стечко та 738 с≥л, тод≥ ¤к один ≥з представник≥в клану ѕотоцьких мав 120 тис. кр≥пак≥в та 400 шл¤хтич≥в почту. ѕрикладом дивовижноњ непом≥рност≥ магнат≥в слугуЇ опис одного з њхн≥х бенкет≥в, на ¤кому 60 бик≥в, 300 тел¤т, 50 овець, 150 свиней та близько 20 тис. тушок дичини запивали понад 32 тис. л угорського вина, не рахуючи величезноњ к≥лькост≥ ≥нших напоњв. якщо
вз¤ти до уваги те, що вс¤ ц¤ екстравагантн≥сть покривалас¤ за рахунок украњнського сел¤нства, стане очевидним, що польська шл¤хта забула уроки повстанн¤ 1648 р.

≤ншим прикладом поверненн¤ шл¤хетських пор¤дк≥в стало в≥дновленн¤ на ѕравобережж≥ утиск≥в православ'¤. —пираючись на активну п≥дтримку польського ур¤ду та в≥йська, греко-католицьк≥ ≥Їрархи провадили систематичну кампан≥ю, скеровану на п≥дрив православного духовенства й наверненн¤ його пастви до католицизму. ¬она була наст≥льки ефективною, що в 1760-х роках у  ињвському та ѕод≥льському воЇводствах лишалос¤ ¤кихось 20 православних параф≥й. ѕозбавлен≥
церков, православн≥ стали дивитис¤ на своњ монастир≥ ¤к на оплот в≥ри. ” 1761 р. ћельх≥седек «начко-яворський Ч молодий арх≥мандрит ћотронинсько-“роњцького монастир¤ й пров≥дник православних на ѕравобережж≥ Ч почав орган≥зовувати оп≥р католицькому та греко-католицькому гн≥тов≥. Ќайважлив≥шим його кроком стало звернене до  атерини II проханн¤ прийти на допомогу православним у ѕольщ≥. ≤з втручанн¤м у справу православноњ –ос≥њ рел≥г≥йне питанн¤ прибирало на ѕравобережж≥ нового й загрозливого забарвленн¤.

√айдамаччина. «а вин¤тком в≥дносно невеликого числа козак≥в, що наймалис¤ на службу до польських магнат≥в, козацтва на ѕравобережж≥ б≥льше не ≥снувало. „ерез те, на в≥дм≥ну в≥д ситуац≥њ 1648 р., пригнобленим сел¤нам бракувало сил, що могли б п≥дтримати його у повстанн≥ проти шл¤хти. ≤ все ж виникали широк≥, хоч ≥ стих≥йн≥ про¤ви народного опору. …ого учасник≥в називали гайдамаками. як ≥ Ђкозакї, слово Ђгайдамакаї тюркське за походженн¤м ≥ означаЇ Ђволоцюгаї, Ђграб≥жникї. ¬≥д початку XVIII ст. й надал≥ пол¤ки називали так сел¤н-ут≥кач≥в,
¤к≥ ховалис¤ глибоко в л≥сах ≥ час в≥д часу виходили грабувати шл¤хетськ≥ маЇтки. “ак≥ вигнанц≥ сусп≥льства, що жили грабунком багатих ≥ часто користувалис¤ п≥дтримкою народних мас, були поширеним ¤вищем на св≥танку нов≥тньоњ ™вропи. јнал≥зуючи його, англ≥йський ≥сторик Ћ«р≥к √обсбон уживаЇ пон¤тт¤ Ђсоц≥альне розб≥йництвої. Ќа його думку, Ђсоц≥альн≥ розб≥йникиї поЇднували в соб≥ звичайн≥ розб≥йницьк≥ ≥нстинкти й нап≥вальтруњстичн≥ прагненн¤ помститис¤ за гноблених сп≥вв≥тчизник≥в шл¤хом експропр≥ац≥њ власност≥ у багатих. ѕоза цими невиразними
≥деал≥стичними мотивами Ђсоц≥альн≥ розб≥йникиї не мали ч≥тко окресленоњ ≥деолог≥њ чи план≥в встановленн¤ соц≥ально-економ≥чноњ системи на противагу вже ≥снуюч≥й. ¬еликою м≥рою цю концепц≥ю √обсбона можна в≥днести й до гайдамак≥в.

√айдамаки, ¤к≥ спочатку викликали у правобережноњ шл¤хти т≥льки легке роздратуванн¤, поступово перетворилис¤ на головну загрозу дл¤ нењ. ќдн≥Їю з причин зростанн¤ њхньоњ чисельност≥ було зак≥нченн¤ 15Ч20-р≥чного терм≥ну зв≥льненн¤ сел¤н в≥д повинностей. ѕ≥сл¤ ст≥лькох рок≥в свободи багато сел¤н не бажали миритис¤ з раптовим закр≥паченн¤м ≥ приЇднувалис¤ до гайдамак≥в. ѕольська арм≥¤ не була великою перешкодою дл¤ вт≥кач≥в. „ерез небажанн¤ шл¤хти ф≥нансувати њњ в≥йськов≥ сили –еч≥ ѕосполитоњ зменшилис¤ до ¤кихось 18 тис. чолов≥к. ≤з них 4 тис. закр≥плювалис¤ за ѕравобережною ”крањною, чого було замало, аби утримати пор¤док. јле чи не найвир≥шальн≥шим чинником, що спри¤в зростанню гайдамаччини, було сус≥дство ≥з «апорозькою —≥ччю, з ¤коњ надходили постачанн¤, людське
поповненн¤ ≥ Ч що найважлив≥ше Ч досв≥дчен≥ ватажки.

ќсобливу небезпеку дл¤ шл¤хти ¤вл¤ли гайдамаки тод≥, коли пол¤ки вт¤гувалис¤ в м≥жнародн≥ конфл≥кти й кризи. “ак, у 1734 р., коли м≥ж рос≥¤нами й двома польськими фракц≥¤ми точилас¤ боротьба навколо обранн¤ нового корол¤ ѕольщ≥, сотник надв≥рного в≥йська кн¤з¤ ™жи Ћюбомирського на ≥м'¤ ¬ерлан ут≥к ≥з в≥йська  й оголосив повстанн¤ проти пан≥в. Ѕуц≥мто спираючись на п≥дтримку рос≥йськоњ ≥мператриц≥, ¬ерлан з≥брав близько тис¤ч≥ гайдамак≥в ≥ сел¤н у сформован≥ на вз≥рець козацьких загони й розпочав великий граб≥жницький пох≥д Ѕрацлавщиною та √аличиною. ¬решт≥ польське в≥йсько змусило його втекти до ћолдав≥њ. ѕ≥дбадьорен≥ усп≥хами ¬ерлана, стали виникати ≥нш≥ гайдамацьк≥ ватаги, ¤к≥ намагалис¤ перевершити його. ѕольська шл¤хта, проте, в≥дпов≥дала ударом на удар. ¬она п≥дкупом схилила знаного гайдамацького ватажка запорожц¤ —аву „алого до того, щоб в≥н виловлював власних сп≥вв≥тчизник≥в. ѕрот¤гом к≥лькох рок≥в удавалос¤ „алому виконувати це завданн¤, доки на –≥здво 1741 р. його не вбили запорожц≥. ” 1750 р. гайдамацьк≥ заворушенн¤ знову значно посилилис¤. ¬ сам≥й лише Ѕрацлавщин≥ було поплюндровано 27 м≥ст ≥ 111 с≥л. “≥льки завд¤ки новим в≥йськовим п≥дкр≥пленн¤м удалос¤ придушити рух, що розгор≥вс¤ у велику пожежу.

Ђ—оц≥альне розб≥йництвої також поширилос¤ на «ах≥дн≥й ”крањн≥, особливо в  арпатах. “ам ватаги розб≥йник≥в, що називалис¤ опришками ≥ звичайно нал≥чуван≥й по «ќЧ40 чолов≥к, часто нападали на шл¤хту, заможних купц≥в та орендар≥в-Їврењв. Ќайславетн≥шим ≥з опришк≥в був ќлекса ƒовбуш, ¤кий, немов легендарний –об≥н √уд, роздавав награбоване добро б≥дним, завоювавши велику попул¤рн≥сть серед гуцул≥в. ѕ≥сл¤ того ¤к у 1745 р. ƒовбуша вбив чолов≥к його коханки, на його м≥сце прийшли ≥нш≥ ватажки, так≥ ¤к ¬асиль Ѕаюрак та ≤ван Ѕойчук. ќстанн≥й, зазнавши невдач у √аличин≥, вт≥к на «апорозьку —≥ч, зв≥дк≥л¤ спробував, хоч ≥ без усп≥ху,
знову повести на зах≥д нову ватагу. Ќезважаючи на неодноразов≥ зусилл¤ польських властей придушити опришк≥в, вони продовжували д≥¤ти в  арпатах, аж доки ц≥ земл≥ у 1772 р. не в≥д≥йшли до јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ.

 ол≥њвщина. 1768 р≥к був часом загальноњ смути. Ўл¤хту –еч≥ ѕосполитоњ дедал≥ б≥льше дратувало пост≥йне втручанн¤ у польськ≥ справи рос≥йськоњ цариц≥  атерини II. —початку вона добилас¤ того, що королем ѕольщ≥ обрали њњ коханц¤ —тан≥слава ѕон¤товського, а згодом примусила пол¤к≥в гарантувати рел≥г≥йн≥ свободи православним. –озлючена шантажем рос≥¤н польська шл¤хта утворила в лютому 1768 р. Ѕарську конфедерац≥ю й напала на рос≥йськ≥ в≥йська, розташован≥ на польських земл¤х. ƒл¤ православних –еч≥ ѕосполитоњ настали тривожн≥ часи. Ѕагато з них були переконан≥, що конфедерати не прост¤ть њм п≥дтримки, що њњ вони одержували в≥д рос≥¤н. ≤нш≥ вир≥шили вдарити по шл¤хт≥, доки вона не напала першою. 

” травн≥ 1768 р. з ћотронинського монастир¤ вирушила на п≥вн≥ч у заселен≥ частини ѕравобережж¤ ватага ≥з 70 гайдамак≥в п≥д проводом ћаксима «ал≥зн¤ка, запорожц¤ з Ћ≥вобережж¤. «ал≥зн¤ков≥ люди п≥дбурювали сел¤н до повстанн¤. ” њхн≥х ман≥фестах проголошувалос¤: ЂЌастав час скинути з себе рабство... ≥ помститис¤ за муки, зневагу ≥ небачен≥ гнобленн¤, ¤ких ми зазнали в≥д наших пан≥вї. «а л≥чен≥ дн≥ заг≥н поповнили новобранц≥ з сел¤н ≥ мандр≥вних гайдамак≥в. ћ≥сто за м≥стом падали перед повстанц¤ми: ‘аст≥в, „еркаси,  орсунь, Ѕогуслав, Ћис¤нка. Ќа початку червн¤ близько 2 тис. гайдамак≥в обступили ”мань Ч добре укр≥плене м≥сто, де сховалис¤ тис¤ч≥ шл¤хтич≥в, католицьких та греко-католи÷ьких св¤щеник≥в, орендар≥в-Їврењв. ƒолю ”ман≥ вир≥шив ≤ван √онта Ч сотник в охорон≥ —тефана ѕотоцького, ¤кий разом з≥ своњм загоном уз¤в б≥к повстанц≥в.  оли м≥сто здалос¤, почалась нещадна р≥занина, в ¤к≥й страшною смертю загинули тис¤ч≥ чолов≥к≥в, ж≥нок ≥ д≥тей.

Ќаприк≥нц≥ червн¤ в руках повстанц≥в були  ињвське, Ѕрацлавське, а також частина ѕод≥льського ≥ ¬олинського воЇводств. Ћише присутн≥сть польських та рос≥йських в≥йськ на ≥нших  зах≥дноукрањнських земл¤х перешкоджала њх приЇднанню до повстанц≥в. ƒо поразки повстанн¤ зовс≥м неспод≥вано спричинилис¤ рос≥¤ни. ѕобоюючись поширенн¤ повстанн¤ на Ћ≥вобережж¤,  атерина II наказала своЇму полководцев≥ генералу ћихайлу  речетникову подати допомогу пол¤кам. ”вечер≥ 6 липн¤ 1768 р.  речетников запросив на бенкет «ал≥зн¤ка, •онту та ≥нших
гайдамацьких ватажк≥в, де заарештував њх разом з њхн≥ми приголомшеними товаришами. –ос≥¤ни видали •онту та 800 його людей пол¤кам, ¤к≥ п≥ддали його тортурам, а пот≥м стратили. «ал≥зн¤ка та решту гайдамак≥в було заслано до —иб≥ру. Ќаступних к≥лька рок≥в польський воЇвода ёзеф —темпковський продовжував чинити помсту над украњнськими сел¤нами, тис¤ч≥ ¤ких в≥н замордував у своњй резиденц≥њ в  одн≥. “ак зустр≥ло сумний к≥нець останнЇ повстанн¤ украњнських сел¤н проти польських феодал≥в.

]÷еркм на Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥. √равюра к≥нц¤ XVIII ст.

 ультурне житт¤

XVIII стол≥тт¤ було парадоксальною добою в ≥стор≥њ украњнськоњ культури. ¬оно стало св≥дком дивовижного розкв≥ту украњнського мистецтва й л≥тератури, що в≥добразивс¤ у химерному стил≥ барокко. ѕроте майже одночасно з цим створювалис¤ умови, за ¤ких украњнська культура позоавл¤лас¤ своњх самобутн≥х рис ≥ змушена була адаптуватис¤ до рос≥йських ≥мперських вз≥рц≥в.

÷ерква. ѕравославна церква стол≥тт¤ми виступала центром та руш≥Їм культурного житт¤ на ”крањн≥. ¬ боротьб≥ з польським католицизмом вона стала вт≥ленн¤м украњнськоњ самобутност≥. јле самобутн≥сть ц¤ побл¤кла ≥з вступом на арену –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ ¤к оборонц¤ всього православ'¤, включаючи украњнське. ѕозбавлена сенсу ≥снуванн¤, украњнська церква втратила свою руш≥йну силу. ѕриблизно в цей же час вона перестала ≥снувати ¤к окреме ц≥ле.

ѕоглинанн¤ украњнськоњ церкви ≥мперським духовним Ђ≥стебл≥шментомї переб≥гало паралельно з л≥кв≥дац≥Їю автоном≥њ √етьманщини. ƒе¤кий час п≥сл¤ переходу в 1686 р. п≥д зверхн≥сть московського патр≥арха украњнська церква процв≥тала: њњ школи були найкращими в ≥мпер≥њ; њњ добре осв≥чених св¤щеник≥в завз¤то переманювали до себе рос≥¤ни; завд¤ки покровительству ћазепи зм≥цнилас¤ њњ економ≥чна база. ≤ все ж розвивалис¤ под≥њ, що не в≥щували њй н≥чого дорого. ¬же у 1686 р. „ерн≥г≥вська Їпарх≥¤ була вилучена з-п≥д юрисдикц≥њ кињвського митрополита й п≥дпор¤дкована ћоскв≥. “рохи згодом под≥бне в≥дбулос¤ з ѕере¤славською Їпарх≥Їю.

ўе б≥льше владу кињвського митрополита було п≥д≥рвано м≥ж 1690 ≥ 1710 рр., коли врешт≥-решт поступилис¤ перед тиском пол¤к≥в ≥ перейшли до греко-католик≥в так≥ давн≥ баст≥они украњнського православ'¤, ¤к Ћьв≥вська, ѕеремишльська та Ћуцька Їпарх≥њ. Ќайдошкульн≥шого удару церква зазнала у 1721 р., коли ѕетро ≤ скасував ћосковську патр≥арх≥ю, заснувавши —в¤щенний —инод Ч бюрократичну установу, до ¤коњ входили ур¤дов≥ службовц≥ та духовенство ≥ ¤ка нагл¤дала за справами церкви. ÷е фактично перетворило православну церкву ¤к у –ос≥њ, так ≥ на ”крањн≥ на бюрократичний додаток держави. ”крањнц≥ брали безпосередню участь у цих нововведенн¤х, зокрема њх п≥дтримував ‘еофан ѕрокопович Ч найближчий радник цар¤ в церковних справах. ¬одночас украњнець —тефан яворський, пров≥дний православний д≥¤ч ≥мпер≥њ, виступав проти них.

«нищенн¤ бюрократичним централ≥змом автоном≥њ та самобутност≥ украњнськоњ церкви було лише справою часу. ¬ 1722 р. —в¤щенний —инод призначив арх≥Їпископом ¬арлаама ¬онатовича, порушуючи сталу традиц≥ю, за ¤кою на цю посаду завжди обирав собор церковних ≥Їрарх≥в. «а вперт≥ протести проти реформ у 1730 р. його заслали на далеку ѕ≥вн≥ч. —повнене ксенофоб≥њ рос≥йське духовенство, ¤ке довгий час п≥дозрювало украњнц≥в у тому, що вони Ђзаразилис¤ї латинськими впливами, стало переробл¤ти њх на власний штиб. ѕ≥д приводом викор≥ненн¤
ЂЇретичних в≥дхиленьї —в¤щенний —инод змушував украњнц≥в друкувати книги, писати ≥кони, зводити церкви за рос≥йськими вз≥рц¤ми. ” 1786 р. держав≥ були передан≥ вс≥ церковн≥ земл≥, й церква у ф≥нансовому в≥дношенн≥ стала ц≥лком залежною в≥д ур¤ду. Ќаприк≥нц≥ стол≥тт¤ б≥льш≥сть церковних ≥Їрарх≥в ”крањни були рос≥¤нами або зрусиф≥кованими украњнц¤ми.  олись ос≥бна й зор≥Їнтована на «ах≥д украњнська православна церква тепер стала всього-на-всього готовим засобом поширенн¤ рос≥йськоњ ≥мперськоњ культури.

ќсв≥та. ѕор≥вн¤но з –ос≥Їю осв≥та в √етьманщин≥ дос¤гнула високого р≥вн¤. «а даними, з≥браними в семи полках ≥з дес¤ти, у 1740-х роках ≥снувало 866 початкових шк≥л, де в обс¤з≥ трир≥чного курсу викладалис¤ основи читанн¤ та письма. ÷¤ структура р≥зко в≥др≥зн¤лас¤ в≥д осв≥ти на ѕравобережж≥, де б≥льш≥сть шк≥л контролювали Їзуњти, а польська початкова осв≥та дл¤ украњнських сел¤н була практично недоступною. ÷е й було одн≥Їю з причин незначноњ рол≥, ¤ку
в≥д≥гравало ѕравобережж¤ в культурному житт≥ ”крањни т≥Їњ доби.

ўодо середньоњ осв≥ти, то Ћ≥вобережж¤ могло похвалитис¤ к≥лькома колег≥¤ми, зокрема у „ерн≥гов≥, ѕере¤слав≥ та ’арков≥. √оловним осередком вищоњ осв≥ти була  иЇво-ћогил¤нська академ≥¤, ¤ка отримала цей статус у 1701 р. «авд¤ки щедр≥й ф≥нансов≥й п≥дтримц≥ ћазепи вона стала одним ≥з пров≥дних культурних центр≥в православного св≥ту. ¬ дес¤тил≥тт¤, що передувало ѕолтавськ≥й битв≥, в н≥й щороку вчилос¤ 2 тис. студент≥в. —еред њњ викладач≥в були так≥ св≥тила, ¤к …осафат  роковський, —тефан яворський та ‘еофан ѕрокопович. ѕобудована за суворими

правилами 12-р≥чна програма навчанн¤ в академ≥њ користувалас¤ таким високим авторитетом, що рос≥йськ≥ правител≥ заповз¤то вербували њњ викладач≥в ≥ випускник≥в, пропонуючи њм найвищ≥ в ≥мпер≥њ церковн≥ та ур¤дов≥ посади.

ѕроте взаЇмини  ињвськоњ академ≥њ з рос≥йськими правител¤ми не завжди були дружн≥ми. ѕ≥сл¤ ≥стор≥њ з ћазепою внасл≥док репрес≥й царату загальне число студент≥в скоротилос¤ до менше н≥ж двох сотень. ” 1740-х роках завд¤ки самов≥дданому кер≥вництву –афањла «аборовського це число знову с¤гнуло за тис¤чу й академ≥¤ вступила в пер≥од свого останнього розкв≥ту. ¬она сама великою м≥рою

“итульна стор≥нка јкадем≥чних тез  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ.
√равюра √. Ћемцького, 1739 р.

породила причини свого остаточного занепаду. “≥сно пов'¤зана з церквою й укомплектована представниками духовенства, академ≥¤, ¤к ≥ ран≥ше, робила наголос на таких традиц≥йних предметах, ¤к ф≥лософ≥¤, теолог≥¤, риторика та мови. њњ схоластичн≥ методи навчанн¤ застар≥ли, а спроби засвоњти рац≥онал≥стськ≥ науков≥ теч≥њ, що проникали з ™вропи, були мл¤вими та малоефективними. –ел≥г≥йна ор≥Їнтован≥сть ≥ традиц≥онал≥зм сто¤ли на перешкод≥ залученню до академ≥њ молод≥, зац≥кавленоњ сучасними знанн¤ми. ” 1790 р. понад 90 % ≥з 426 њњ студент≥в були синами св¤щеник≥в. «рештою славетний учбовий заклад перетворивс¤ на богословську сем≥нар≥ю. ¬одночас украњнц≥, ¤к≥ прагнули здобути сучасну осв≥ту, охоче вступали до нових рос≥йських заклад≥в (¤к, зокрема. ћосковський ун≥верситет та ћедична академ≥¤), заснованих у 1750-х роках. ”св≥домлюючи в≥дстал≥сть украњнськоњ вищоњ осв≥ти, гетьман –озумовський разом ≥з старшиною звернувс¤ до ≥мперського ур¤ду по дозв≥л заснувати ун≥верситет у Ѕатурин≥, але д≥став в≥дмову. ƒо к≥нц¤ XVIII ст. ситуац≥¤ стала ц≥лком протилежною: пров≥дн≥ учбов≥ заклади
≥мпер≥њ знаходилис¤ тепер не на ”крањн≥, а в –ос≥њ.

 ультурн≥ дос¤гненн¤. ѕочинаючи з середини XVII до к≥нц¤ XVIII ст. в художн≥й та ≥нтелектуальн≥й царин≥ панував стиль барокко. …ого по¤ва сп≥впала з г≥дною подиву культурною добою в ≥стор≥њ крањни й водночас допомагала формуванню ц≥Їњ доби. «адовольн¤ючи смаки знат≥, барокко п≥дкреслювало велич, розк≥ш та декоративн≥сть. ÷ей стиль мав збуджувати почутт¤ людини ≥ в такий спос≥б оволод≥вати њњ думками. ¬≥н в≥ддавав перевагу форм≥ перед зм≥стом, химерност≥ перед простотою, синтезов≥ перед самобутн≥стю. —аме здатн≥сть до синтезу зробила
барокко особливо принадним дл¤ украњнц≥в Ч нац≥њ, котра перебувала м≥ж православним —ходом та латин≥зованим «аходом. Ѕарокко не принесло на ”крањну ¤кихось нових ≥дей, воно скор≥ше пропонувало нов≥ прийоми,Ч так≥ ¤к парадокс, г≥пербол≥зац≥¤, алегор≥¤, контраст,Ч ≥ вс≥ вони допомагали культурн≥й ел≥т≥ ефективн≥ше окреслити, опрацювати й розвинути стар≥ ≥стини. Ѕагато представник≥в ц≥Їњ ел≥ти не ви¤вл¤ли зац≥кавленост≥ м≥сцевим житт¤м чи нац≥ональною справою. ¬они мислили себе насамперед у межах всього православного св≥ту. ÷е дало де¤ким
украњнським ≥сторикам культури п≥дстави критикувати њх за в≥дсутн≥сть нац≥ональ'ного кор≥нн¤, за безпл≥дн≥сть та ≥зольован≥сть в≥д житт¤, що точилос¤ довкола. ≤ все ж барокко принесло на ”крањну культурний динам≥зм, прагненн¤ досконалост≥, спрагу сп≥лкуванн¤ ≥з «аходом. —пливе багато води, перш н≥ж культурне житт¤ ”крањни знову зануртуЇ з такою ж силою.

Ћ≥тература й мистецтво. Ѕагато бароккових рис позначилос¤ на творах так званих Ђперел≥тних птах≥вї, тобто украњнц≥в, що навчалис¤ в польських чи зах≥дноЇвропейських ун≥верситетах ≥ повернулис¤ до  иЇва, щоб викладати в јкадем≥њ. «важаючи на њхню Ївропейську осв≥чен≥сть, ѕетро 1 покликав њх очолити в –ос≥њ церковн≥ та осв≥тн≥ установи. Ќайвидатн≥шими серед них були ‘еофан ѕрокопович, —тефан яворський, ƒмитро “уптало та —имеон ѕолоцький. јле було й багато ≥нших. ћ≥ж 1700 ≥ 1762 рр. понад 70 украњнц≥в та б≥лорус≥в об≥ймали найвищ≥ церковн≥ посади ≥мпер≥њ, тод≥ ¤к рос≥¤ни Ч лише 47. ’оч б≥льша частина њхньоњ творчоњ кар'Їри проходила на ѕ≥вноч≥, де¤к≥ з цих мандр≥вних учених-св¤щеник≥в ще за свого перебуванн¤ в  иЇв≥ зробили значний вклад у культуру. “ак, викладаючи поетику в  ињвськ≥й академ≥њ, ѕрокопович у 1705 р. написав свою знамениту ≥сторичну драму Ђ¬олодимирї, що осп≥вувала введенн¤ христи¤нства на –ус≥. ѕрисв¤чена ћазеп≥ та ѕетру 1, п'Їса м≥стила ¤скраво виражен≥ ознаки патр≥отизму,
зокрема у трактуванн≥ ѕрокоповичем  иЇва ¤к Ђдругого ™русалимуї. ѕроте ц≥ сантименти не завадили ѕрокоповичу стати пров≥дним ≥деологом реформ ѕетра ≤, спр¤мованих на секул¤ризац≥ю й централ≥зац≥ю сусп≥льства. —тефан яворський, ректор  ињвськоњ академ≥њ, ¤кий у 1721 р. зайн¤в найвищу в рос≥йськ≥й церкв≥ посаду, славивс¤ своњми елегантними в≥ршами, писаними украњнською, польською та латинською мовами. ѕеребуваючи в –ос≥њ, в≥н написав Ђ ам≥нь в≥риї Ч красномовний виступ проти протестантизму.

¬иходили з  ињвськоњ академ≥њ й письменники ≥ншого гатунку. ÷е були не св¤щеники, не викладач≥, а студенти, що згодом ставали козацькими хорунжими та писар¤ми. Ќа противагу богословським проблемам, барвистим панег≥рикам, ученим диспутам, ¤кими захоплювалис¤ њхн≥ вчител≥, ц≥ письменники ц≥кавилис¤ насамперед ≥стор≥Їю р≥дноњ земл≥ й писали так зван≥ козацьк≥ л≥тописи. јвтором найц≥кав≥шого з них був писар —ам≥йло ¬еличко. ” передмов≥ до своЇњ прац≥ цей учений козак запитуЇ: Ђ≈жели может що бмти любопь≥тствующему праву чело- веческому, кроме телесннх требований, ласкавнй чительнику, так угодное й при¤тное, ¤ко чтение книжное й ведение прежде бивших де¤кий й поведений людских?ї ѕот≥м ¬еличко по¤снюЇ, ¤к роки спустошенн¤ ”крањни збудили в ньому ≥нтерес до минулого своЇњ земл≥: Ђ¬идех же к тому, на розннх там местцах, много костей человеческих, сухих й нагих, тилко небо покров себе имущих, й рекох во уме Ч кто суть си¤. “ех всох, еже рек, пустих й мертвих насмотревшис¤, поболех сердцем й душею, ¤ко красна¤ й вс¤кими благами прежде изобиловавша¤ земл¤ й отчизна наша ”краиномалоросийска¤ во область пустине Ѕогом оставленна й населници е¤, славине предки наши, безвестнии ¤вишас¤. јще же й вопрошах о том многих людей стариннмх, почто бь≥сть тако, из ¤ких причин й чрез кого опустошис¤ та¤ земл¤ наша? Ч то не единогласно отвещеваху ми, еден тако, а другий инако; й немощно мне бь≥ло совершенно з их не единогласнмх повестей информоватис¤ о падении й запустении оно¤ тогобочнь≥¤ отчизнм наше¤ї.

≤нший зразок цього л≥тературного жанру створив √ригор≥й √раб¤нка. ¬≥н називавс¤ Ђƒ≥њ запеклоњ ≥ од початк≥в пол¤к≥в кривавоњ небувалоњ бран≥ Ѕогдана ’мельницького, гетьмана «апорозького з пол¤камиї ≥ мав на мет≥ показати, що Ђукрањнц≥ Ї р≥вн≥ з ≥ншимиї. јнал≥зуючи недавнЇ минуле, ¤к ¬еличко, так ≥ √раб¤нка р≥шуче п≥дтримують претенз≥њ старшини на соц≥ально-економ≥чне та пол≥тичне пануванн¤ на ”крањн≥. —касуванн¤ √етьманщини також знайшло в≥дгук у л≥тератур≥. «окрема, у 1762 р. —емен ƒ≥вович написав довгу полем≥чну поему п≥д назвою Ђ–озмова ¬еликорос≥њ з ћалорос≥Їюї, в ¤к≥й боронив право ”крањни на автоном≥ю. ” тому ж струмен≥ писав своњ прац≥ √ригор≥й ѕолетика. яскраве у¤вленн¤ про психолог≥ю козацькоњ верх≥вки давали щоденники та записки ћиколи ’аненка, якова ћаркевича та ѕилипа ќрлика.

¬исокого р≥вн¤ дос¤гло у XVIII ст. мистецтво. ”крањнськ≥ митц≥, б≥льш≥сть ¤ких працювали в –ос≥њ, уславилис¤ насамперед на музичн≥й нив≥.  омпозитори ƒмитро Ѕортн¤нський, ћаксим Ѕерезовський, јртем ¬едель поклали початок украњнським та рос≥йським традиц≥¤м хоровоњ музики. ” багатьох њхн≥х творах ¤скраво в≥дчутний вплив украњнських народних мелод≥й. «агальне визнанн¤ здобули у живопису ƒмитро Ћевицький, в арх≥тектур≥ Ч ≤ван √ригорович-Ѕарський. Ќа початку стол≥тт¤ завд¤ки ф≥нансов≥й п≥дтримц≥ ћазепи в стил≥ так званого козацького барокко було споруджено р¤д церков, що пор≥вн¤но з зах≥дноЇвропейськими вигл¤дали б≥льш стриманими й елегантними. ѕ≥зн≥ше п≥дн¤лись так≥ чудов≥ зразки барокковоњ арх≥тектури, ¤к ”спенська церква в  иЇво-ѕечерськ≥й лавр≥, јндр≥њвська церква в  иЇв≥ та собор —в. ёра у Ћьвов≥. ¬одночас на сел≥ поширивс¤ народний театр (вертеп) ≥ з'¤вилос¤ багато мандр≥вних бандурист≥в.

√ригор≥й —коворода (1722Ч1794). Ѕез сумн≥ву, найсамобутн≥шим украњнським мислителем т≥Їњ доби був √ригор≥й —коворода. —ин б≥дного козака з Ћ≥вобережж¤, —коворода у 12-р≥чному в≥ц≥ вступаЇ до  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ. …ого довге й р≥зноман≥тне навчанн¤ включало й тривал≥ подорож≥ крањнами «аходу. як св≥дчить легенда, в≥н мандрував багатьма земл¤ми ÷ентральноњ ™вропи дл¤ того, щоб ближче п≥знати людей. ¬≥н опанував латинську, грецьку, польську, н≥мецьку та церковнослов'¤нську мови й був широко об≥знаний ≥з ф≥лософськими творами стародавн≥х ≥ сучасних автор≥в. ≤з 1751 до 1769 р. —коворода з перервами викладаЇ етику
в ѕере¤славському та ’арк≥вському колег≥умах. ѕроте ворож≥сть церковноњ верх≥вки до його неортодоксальних погл¤д≥в та педагог≥чних метод≥в змусила —ковороду полишити викладанн¤ й розпочати житт¤ мандр≥вного ф≥лософа. —коворода, ¤кого часто називали Ђукрањнським —ократомї, п≥шки обходив своЇ р≥дне Ћ≥вобережж¤ та —лобожанщину, вступав у гостр≥ ф≥лософськ≥ суперечки з найр≥зноман≥тн≥шими людьми, де б то не було Ч чи на ¤рмарку, чи в дороз≥, чи у с≥льському садку. ѕередус≥м його ц≥кавило те, ¤к людина може стати по-справжньому щасливою. Ќа думку —ковороди, ключем у цьому було п≥знанн¤ Ђсамого себеї; кр≥м того, людина мала робити в житт≥ саме те, чому вона природно в≥дпов≥дала. ќтже, треба за вс¤ку ц≥ну забезпечувати особисту незалежн≥сть ≥ уникати непотр≥бного багатства ≥ слави. ÷≥ переконанн¤ привели —ковороду до в≥дкритоњ критики старшини та духовенства за те, що вони гнобили сел¤н. ƒо його численних твор≥в належали зб≥рки поез≥й, п≥дручники ≥з поетики й етики, ф≥лософськ≥ трактати. ∆ивучи у згод≥ з власним ученн¤м, —коворода зажив великоњ попул¤рност≥ серед простого люду, багато його висловлювань ув≥йшло до народних п≥сень ≥ дум.  ажуть, що —коворода написав таку автоеп≥таф≥ю: Ђ—в≥т ловив мене, та не сп≥ймавї.

Ќаприк≥нц≥ XVIII ст. зак≥нчилас¤ бурхлива й багатогранна культурна епоха. ¬ результат≥ завоювань ѕетра 1 –ос≥¤ здобула на Ѕалт≥йському мор≥ жадане Ђв≥кно в ™вропуї, а потреба в животворн≥й рол≥ ”крањни ¤к посередника культурних вплив≥в в≥дпала.  ордони ≥мпер≥њ значно обмежили контакти ”крањни з «аходом. “епер плодами безпосереднього виходу в ™вропу, ЂЇвропењзац≥њї, ≥нтелектуальним потенц≥алом ”крањни користувалас¤ –ос≥¤, завд¤ки чому вона стала в авангард≥ культурного розвитку. ¬одночас ≥зольована ≥ схильна до традиц≥онал≥зму ”крањна скотилас¤ в тр¤совину пров≥нц≥ал≥зму. ѕ≥сл¤ втрати пол≥тичноњ автоном≥њ над нею нависла загроза втрати й культурноњ самобутност≥.