ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё
¬Ћјƒќё
|
ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё |
|
| √оловна | «м≥ст |
| <<< Ќазад |
|
—ќ÷≤јЋ№Ќќ-≈ ќЌќћ≤„Ќ≤ |
|
|
|
|
|
ѕрот¤гом ледь
не всього XIX ст. нов≥ ≥дењ, пол≥тичн≥ перевороти
та сусп≥льн≥
реформи привертали до себе увагу Ївропейц≥в,
отже й украњнц≥в. ќднак паралельно
з цим розвивавс¤ менш пом≥тний, проте набагато
глибший процес зм≥н, а саме Ч
промислова революц≥¤. ўе н≥коли в≥д кам'¤ного
в≥ку, коли людина навчилас¤ обробл¤ти землю, не в≥дбувалис¤ так≥ докор≥нн≥ зм≥ни в
ус≥х царинах людського житт¤,
¤к т≥, що були викликан≥ по¤вою машини. ¬т≥м на
”крањн≥ ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ спочатку в≥дбувалас¤ пов≥льно, й величезна
б≥льш≥сть њњ населенн¤ лишалас¤ такою,
¤кою вона була прот¤гов≥
тис¤чол≥ть,Ч хл≥боробами. јле, нарешт≥
розвинувшись
наприк≥нц≥ XIX ст. в де¤ких рег≥онах ”крањни,
≥ндустр≥ал≥зац≥¤ стала швидко набирати широкого розвою.
¬насл≥док цього неспод≥вано виник конфл≥кт м≥ж
двома
ц≥лком р≥зними системами виробництва,
сусп≥льноњ орган≥зац≥њ, ц≥нностей Ч одн≥Їю,
пов'¤заною з модерн≥зованим м≥стом,
пролетар≥атом ≥ машинами, та ≥ншою Ч
традиц≥онал≥стським селом,
сел¤нином ≥ ручною працею. “ерт¤, суперечност≥ та
дилеми, що виникали з цього протисто¤нн¤, формували
плин украњнськоњ ≥стор≥њ прот¤гом не одного дес¤тил≥тт¤ XX ст.
’оч скасуванн¤ кр≥паччини у 1861 р. зв≥льнило сел¤н –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ в≥д пом≥щик≥в, воно не покращило њхнього економ≥чного становища. ќписи житт¤ сел¤н п≥сл¤ розкр≥паченн¤ нагадують неск≥нченний плач над њхн≥ми б≥дами. Ѕезпосередньою причиною де¤ких ≥з них були хибн≥ розрахунки арх≥тектор≥в реформ. Ќепоправною њхньою помилкою стало обкладенн¤ сел¤н занадто великим ф≥нансовим т¤гарем за умов кричущоњ обмал≥ земл≥. р≥м обт¤жливих виплат за своњ над≥ли, сел¤ни були вимушен≥ платити подушний податок, а також непр¤м≥ податки на цукор, чай, тютюн, бавовну, вироби з металу ≥, що особливо важливе, на гор≥лку. ѕ≥д к≥нець XIX ст. ур¤дова ком≥с≥¤ допов≥дала, що з урахуванн¤м компенсац≥њ за землю сел¤ни сплачували у 10 раз≥в б≥льше податк≥в, н≥ж двор¤ни. Ќав≥ть п≥сл¤ скасуванн¤ подушного у 1886 р. та компенсац≥йних виплат у 1905 р. б≥льшу частину жалюг≥дних сел¤нських грошей з'њдали непр¤м≥ податки. ўоб виконати своњ ф≥нансов≥ зобов'¤занн¤, де¤к≥ сел¤ни або позичали грош≥ у заможн≥ших сус≥д≥в, або, що особливо спостер≥галос¤ на ѕравобережж≥,Ч у Їврењвлихвар≥в. јле оск≥льки проценти часто перевищували 150, сел¤ни, ¤к правило, т≥льки глибше в'¤зли у боргах. ≤нш≥ намагалис¤ продати отриманий ними незначний надлишковий продукт, але др≥бне п≥дприЇмництво не могло давати прибутку в ситуац≥њ, коли попит невеликий, ринки збуту в≥ддален≥, а ц≥ни надто низьк≥. ¬решт≥-решт, найб≥дн≥ш≥ сел¤ни за надзвичайно низьку платню часто наймалис¤ на роботу до своњх колишн≥х пом≥щик≥в чи багатих сел¤н. «розум≥ло, що
хрон≥чний брак грошей, характерний дл¤ 90 %
населенн¤ ”крањни,
мав значн≥ насл≥дки дл¤ економ≥ки. Ѕ≥льш≥сть
сел¤н не могли дозволити соб≥ купити
н≥ додатковоњ земл≥ дл¤ прирощенн¤ над≥л≥в, н≥
сучасного реманенту (вже не кажучи про машини) дл¤ п≥двищенн¤ продуктивност≥.
Ќа Ћ≥во- та ѕравобережж≥
близько половини сел¤н не мали н≥ коней, н≥
¤к≥сного зал≥зного реманенту. —ел¤нинорач, упр¤жений в дерев'¤ний плуг, був на ”крањн≥
звичайним ¤вищем. ¬≥дсутн≥стьдостатньоњ
к≥лькост≥ грошей ослаблювала внутр≥шн≥й ринок
”крањни й перешкоджала розвитков≥ торг≥вл≥,
промисловост≥ та м≥ст, перетворюючи крањну на
заст≥йну ѕроте з точки зору
сел¤нина основною причиною його недол≥ був брак
не грошей,
а орноњ земл≥. ¬решт≥-решт без грошей можна ще
прожити, роздумував в≥н, а ¤к прожити без земл≥? рих≥тн≥ над≥ли 1861 р., ¤к≥ на
”крањн≥ були меншими, н≥ж будь-де
в ≥мпер≥њ, ледве могли задовольнити скромн≥
потреби своњх власник≥в. ј природна
стих≥¤ ускладнювала ц≥ проблеми до
катастроф≥чних розм≥р≥в. ” друг≥й половин≥
XIX ст. –ос≥йська ≥мпер≥¤, ¤к ≥ б≥льш≥сть крањн
™вропи, переживала демограф≥чний
вибух. ћ≥ж 1861 та 1897 рр. њњ населенн¤ зросло з 73 млн
до 125 млн. ” 1917 р. воно
с¤гнуло 170 млн. Ќа ”крањн≥
чисельн≥сть населенн¤ за менш н≥ж 40 рок≥в зросла ќск≥льки
б≥льш≥сть украњнц≥в проживала на сел≥,
демограф≥чне зростанн¤ най¤скрав≥ше в≥дчувалос¤ саме тут.
” 1890 р. на кожен акр орноњ земл≥ ѕраво- ≥ Ћ≥вобережж¤.припадало майже вдвоЇ б≥льше населенн¤,
н≥ж у 1860 р., що перетворило ц≥
рег≥они на найгуст≥ше заселен≥ в ™вроп≥, з
к≥льк≥стю жител≥в на одному акр≥ орноњ
земл≥ вдв≥ч≥ б≥льшою, н≥ж в јнгл≥њ. „ому ж ставс¤
цей раптовий стрибок? ѕередус≥м,
завд¤ки пол≥пшенню медичного обслуговуванн¤,
¤кому спри¤ли земства, р≥зко зменшивс¤ коеф≥ц≥Їнт
дит¤чоњ смертност≥, а це значною м≥рою спри¤ло
зростанню населенн¤. ≤ все ж сл≥д зауважити, що
попри вс≥ покращенн¤ у медичному обслуговуванн≥ смертн≥сть на кожну тис¤чу жител≥в –ос≥йськоњ
≥мпер≥њ була вдв≥ч≥ вищою, н≥ж њњ Ќасл≥дки цих
взаЇмопов'¤заних проблем Ч
перенаселенн¤ й нестач≥ земл≥ Ч
незабаром дали себе в≥дчути в украњнському сел≥
п≥двищенн¤м ц≥н на землю. ” де¤ких
рег≥онах, ≥ насамперед у п≥вденних степах, у 1900 р.
вони у три-чотири рази перевищували ц≥ни 1861 р., ще б≥льше унеможлививши
куп≥влю сел¤нами додатковоњ земл≥,
¤коњ вони так нагальне
потребували. ≤ншим насл≥дком перенаселеност≥
стало безроб≥тт¤. ѕ≥драховано, що у 1890-х роках на¤вна на
”крањн≥ робоча сила с¤гала
майже 10,7 млн чолов≥к. ≤з них с≥льське
господарство потребувало 2,3 млн, а в ≥нших галуз¤х економ≥ки працювало 1,1 млн. –ешта Ч 7,3
млн, або 68 % робочоњ ѕереселенн¤ на —х≥д. ” в≥дчайдушних пошуках земл≥ сел¤ни ладн≥ були зробити все, щоб мати њњ б≥льше. ќдин ≥з способ≥в пол¤гав в обробц≥ великоњ д≥л¤нки пом≥щицькоњ земл≥ без ус¤коњ плати взам≥н за право господарювати на меншому над≥л≥. ≤ хоч такий стан речей надто вже нагадував кр≥пацтво, багато сел¤н не мали ≥ншого вибору, ¤к погоджуватис¤ з ним. –адикальн≥шим виходом ≥з ситуац≥њ була ем≥грац≥¤. јле на в≥дм≥ну в≥д зах≥дних украњнц≥в, ¤ким у пошуках земл≥ та роботи доводилос¤ пливти за океан, сх≥дним украњнц¤м не треба було вињжджати за меж≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ¬они могли суходолом д≥статис¤ (часто долаючи так≥ ж в≥дстан≥, ¤к м≥ж —х≥дною ™вропою та јмерикою) незайманих земель рос≥йського ƒалекого —ходу, особливо в басейн≥ јмуру, у ѕриморському крањ. ћ≥ж 1896 ≥ 1906 рр.,
п≥сл¤ спорудженн¤ “ранссиб≥рськоњ зал≥зниц≥, на
—х≥д
переселилос¤ близько 1,6 млн украњнц≥в. —увор≥
умови змусили багатьох повернутис¤ додому. ≤ все ж, незважаючи на це, у 1914 р. на
ƒалекому —ход≥ пост≥йно
проживало близько 2 млн украњнц≥в. ƒо того ж на
—х≥д у пошуках земель переселилос¤ вдвоЇ б≥льше украњнц≥в, н≥ж
рос≥¤н. “аким чином, саме коли прер≥њ «ах≥дноњ анади освоювали зах≥дн≥ украњнц≥ з √абсбурзькоњ
≥мпер≥њ, сх≥дн≥ украњнц≥ орали земл≥ –озшаруванн¤ сел¤нства. ѕопри загальне безпросв≥тне становище сел¤н де¤к≥ з них, ¤к водитьс¤, хаз¤йнували краще за ≥нших. ”насл≥док цього майнове розшаруванн¤ м≥ж сел¤нами стало пом≥тн≥шим п≥сл¤ реформи. —оц≥ально-економ≥чна структура украњнського (¤к ≥ рос≥йського) села в сутност≥ в≥дпов≥дала знаменитому вислову ќлдоса ’аксл≥ про те, що люди звичайно д≥л¤тьс¤ на вищих, середн≥х та нижчих. ”крањнське сел¤нство згодом стало складатис¤ з в≥дносно багатших, ¤ких називали куркул¤ми; господар≥в середнього достатку, тобто середн¤к≥в; та б≥дних сел¤н, або б≥дн¤к≥в. «авд¤ки поЇднанню натужноњ прац≥, ≥н≥ц≥ативност≥, землеробського таланту з (що досить часто трапл¤лос¤) експлуатац≥Їю односельц≥в близько 15Ч20 % сел¤н удалос¤ зб≥льшити над≥ли й накопичити .де¤к≥ багатства, в той час ¤к ≥нш≥ дедал≥ глибше погрузали у злидн¤х. Ўлюби в межах своЇњ верстви допомагали куркул¤м зб≥льшувати й прот¤гом наступних покол≥нь утримувати своњ волод≥нн¤. —ередн≥й представник ц≥Їњ верстви мав в≥д 65 до 75 акр≥в земл≥, к≥лька коней та с≥льськогосподарську техн≥ку. ¬они часто наймали батрак≥в ≥ вели комерц≥йне с≥льське господарство. ”сл≥д за Ћен≥ним рад¤нськ≥ вчен≥ особливо гостро засуджували цих сел¤н, розгл¤даючи њх ¤к с≥льську буржуаз≥ю та експлуататорський клас. ѕроте багато зах≥дних учених застер≥гають в≥д переб≥льшенн¤ соц≥ально-економ≥чних розб≥жностей м≥ж куркул¤ми та ≥ншими сел¤нами. ≤ хоч куркул≥ й справд≥ експлуатували б≥дн≥ших земл¤к≥в, а т≥ часто њх ненавид≥ли ≥ заздрили њм, куркул≥ вважали себе й продовжували лишатис¤ в очах ≥нших сел¤нами, ¤к≥ не мали жодного в≥дношенн¤ до м≥щан чи двор¤н. ј б≥днота мр≥¤ла не про л≥кв≥дац≥ю куркул≥в, а про те, щоб самим стати такими. —ередн¤ верства сел¤н була в≥дносно великою ≥ складала близько «ќ % с≥льського населенн¤. —ередн¤ков≥ звичайно належало 8Ч25 акр≥в земл≥, чого вистачало на те, щоб прогодувати родину. ƒо того ж середн¤ки часто мали к≥лька коней та к≥лька гол≥в худоби. ƒуже р≥дко вони могли купити соб≥ ¤кусь с≥льськогосподарську техн≥ку. “ак≥ м≥цн≥ й працьовит≥ середн¤ки, з њхн≥ми чепурними б≥ленькими хатами, що самим своњм вигл¤дом наче говорили про горд≥сть господар¤ своЇю власн≥стю й незалежн≥стю, були особливо поширеними на Ћ≥вобережж≥. јле куди численн≥шими були б≥дн¤ки. —кладаючи близько половини усього сел¤нства, вони або взагал≥ не мали земл≥, або ж займали всього к≥лька акр≥в, недостатн≥х дл¤ того, аби прогодуватис¤. ўоб не вмерти, б≥дн¤ки наймалис¤ до багатших сел¤н та пом≥щик≥в чи вирушали на пошуки сезонноњ прац≥. —≥м'¤ могла зб≥дн≥ти з р≥зних причин. „асто так≥ нещаст¤, ¤к хвороба, смерть чи природн≥ лиха, змушували сел¤н продавати частину, а то й усю свою землю, позбавл¤ючи себе таким чином над≥йноњ економ≥чноњ бази. „асом вони вичерпували своњ ресурси внасл≥док недбалого господарюванн¤. Ќер≥дко л≥нощ≥ та пи¤цтво доводили с≥м'ю до краю катастрофи. ¬ ус¤кому раз≥, з≥ зростанн¤м ≥ так великоњ к≥лькост≥ б≥дн¤к≥в у зовн≥ мирному сел≥ стали зростати напружен≥сть та невдоволенн¤. “ому багато спостер≥гач≥в вважали, що коли в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ ≥ вибухне революц≥¤, то почнетьс¤ вона на сел≥. ≈коном≥чний занепад двор¤нства. ѕопри щедр≥ земельн≥ над≥ли, ф≥нансову п≥дтримку ур¤ду й ц≥лий р¤д переваг та прив≥лењв двор¤нство також стр≥мко занепадало в пер≥од п≥сл¤ 1861 р. ѕричина цього крилас¤ головним чином у тому, що пом≥щики не вм≥ли перетворити своњ маЇтки на прибутков≥ комерц≥йн≥ п≥дприЇмства. «ам≥сть вкладати грош≥ в техн≥ку, вони витрачали њх на розгульне житт¤; призвичањвшись до дармовоњ кр≥пацькоњ прац≥, вони не здатн≥ були наймати соб≥ допом≥жну силу; а необх≥дних дл¤ усп≥шного господарюванн¤ дисципл≥ни, ≥н≥ц≥ативност≥ та працьовитост≥ багато двор¤н просто не знали. ўоб вир≥шити своњ ф≥нансов≥ проблеми, двор¤ни брали позички. ” 1877 р. близько 77 % двор¤н мали велик≥ борги, а тому багато з них продавали земл≥ п≥дприЇмливим куркул¤м. ¬≥дтак м≥ж 1862 та 1914 рр. двор¤нськ≥ землеволод≥нн¤ на ”крањн≥ зменшилис¤ на 53 %. ќднак це не стосувалос¤ ѕравобережж¤, де надзвичайно багат≥ польськ≥ магнати могли легше долати труднощ≥ ≥ утримувати своњ величезн≥ маЇтки. ƒол¤ двор¤нства св≥дчила про те, що традиц≥йна ел≥та на ”крањн≥, ¤к ≥ в ус≥й ≥мпер≥њ, поступово в≥дходила у небутт¤. ѕродавши своњ земл≥, двор¤ни перењздили до м≥ст, де ставали чиновниками, оф≥церами чи представниками ≥нтел≥генц≥њ. ¬т≥м, вони й надал≥ користувалис¤ великими сусп≥льними перевагами, ≥ в њхн≥х руках аж до 1917 р. перебувала б≥льш≥сть орних земель. јле дн≥ двор¤нства ¤к класу, що вже не мав влади над сел¤нством ≥ поступово втрачав контроль над землею, були пол≥чен≥. омерц≥йне с≥льське господарство. як не парадоксально, хоч украњнське село терп≥ло в≥д застою ≥ занепаду, його роль ¤к ЂЇвропейськоњ житниц≥ї продовжувала зростати. ÷е в≥дбувалос¤ завд¤ки тому, що невеликому прошарку двор¤нства разом ≥з п≥дприЇмц¤ми з ≥нших клас≥в удалос¤, всупереч загальним тенденц≥¤м, перетворити своњ маЇтки на велик≥ агроп≥дприЇмства, що постачали продукти на ≥мперський та закордонний ринки. Ќенормальн≥сть цього становища вловив ≥мперський м≥н≥стр ф≥нанс≥в ¬ишнеградський, котрий зауважив: ЂЌедоњмо, але вивеземо!ї ќднак експорт
продукт≥в харчуванн¤ мав обмежений ≥ м≥сцевий
характер. ” ньому брали участь лише де¤к≥ рег≥они ”крањни й
в≥дносно невеликий в≥дсоток
населенн¤. ÷ентром комерц≥йного землеробства на початку XIX ст. стали
степов≥ њњ час
тини з в≥дкритими земл¤ми й легким доступом до
чорноморських порт≥в. ўе нав≥ть
до зв≥льненн¤ сел¤н землевласники рег≥ону
активно зб≥льшували пос≥вн≥ площ≥, вкладаючи кап≥тал у техн≥ку й використовуючи найману
працю. ѕ≥сл¤ 1861 р., коли на¤вна робоча сила зросла й стала рухлив≥шою, а
комун≥кац≥њ Ч досконал≥шими,
”крањна взагал≥ й степов≥ рег≥они зокрема
зб≥льшували виробництво продукт≥в харчуванн¤ швидше, н≥ж решта ≥мпер≥њ. Ќа початку XX
ст. 90 % основного експортного «≥ скасуванн¤м
кр≥пацтва нарешт≥ в≥дкривс¤ шл¤х до
модерн≥зац≥њ та ≥ндустр≥ал≥зац≥њ господарства. Ќа цей шл¤х уже стали
к≥лька крањн ™вропи та јмерики, але
досв≥д –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ був ун≥кальним.
Ќасамперед, держава вз¤ла на себе набагато б≥льшу роль у започаткуванн≥
та зд≥йсненн≥ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ –ос≥њ й ”крањни,
н≥ж це
було на «аход≥. ¬нутр≥шн≥й ринок –ос≥йськоњ
≥мпер≥њ був надто слабким; буржуаз≥њ,
з ¤коњ, ¤к правило, виходили
кап≥тал≥сти-п≥дприЇмц≥, практично не ≥снувало, а
приватного кап≥талу не вистачало, щоб без п≥дтримки
ур¤ду дати поштовх розвитков≥ великоњ промисловост≥. ѕо-друге, коли ≥мпер≥¤ почала
≥ндустр≥ал≥зац≥ю, спираючись на
допомогу кап≥талу й поради спец≥ал≥ст≥в, темпи
розвитку були надзвичайно швидкими, особливо на ”крањн≥ 1890-х рок≥в, коли за к≥лька
рок≥в виникли ц≥л≥ галуз≥ промисловост≥. Ќарешт≥, економ≥чна модерн≥зац≥¤
≥мпер≥њ переб≥гала дуже нер≥вном≥рно. ѕод≥бно до ≥нших
крањн, одним ≥з перших пров≥сник≥в модерн≥зац≥њ
стала зал≥зниц¤. еруючись ¤к воЇнними (головною причиною
поразки рос≥¤н у римськ≥й в≥йн≥ був брак належних комун≥кац≥й), так ≥
економ≥чними м≥ркуванн¤ми, царський
ур¤д уз¤вс¤ створювати мережу зал≥зниць. ”
–ос≥йськ≥й ”крањн≥ перш≥ зал≥зничн≥ кол≥њ було прокладено у 1866Ч1871 рр. м≥ж ќдесою й Ѕалтою дл¤ прискоренн¤
транспортуванн¤ зб≥жж¤. «а 1870-т≥
роки, що стали п≥ком у прокладенн≥ зал≥зниць
на ”крањн≥, вони сполучили м≥ж собою вс≥ головн≥
украњнськ≥ м≥ста ≥, що найважлив≥ше, поЇднали ”крањну з ћосквою Ч центром
≥мперського ринку. ¬ м≥ру того ¤к ” пер≥од м≥ж 1870 ≥ 1900 рр. ≥ особливо прот¤гом бурхливих 1890-х рок≥в найшвидше зростаючими промисловими районами ≥мпер≥њ, а ц≥лком можливо ≥ св≥ту, стали ƒонецький басейн ≥ ривий –≥г, що на п≥вденному сход≥ ”крањни. ÷ей розвиток зумовило поЇднанн¤ таких чинник≥в, ¤к щедра ур¤дова п≥дтримка розбудови промисловост≥ (нов≥ п≥дприЇмства були практично безризиковими), невпинне зростанн¤ внутр≥шнього попиту на вуг≥лл¤ ≥ зал≥зо, на¤вн≥сть у достатку зах≥дного кап≥талу, що наштовхнувс¤ на зменшенн¤ прибутк≥в у високорозвинен≥й ™вроп≥ й кинувс¤ використовувати виг≥дн≥ можливост≥, що в≥дкривалис¤ на ”крањн≥. ќзнаки
наступаючого буму передус≥м з'¤вилис¤ у
вуг≥льн≥й промисловост≥ ƒонбасу. ћ≥ж 1870 ≥ 1900 рр., коли видобуток вуг≥лл¤
п≥дстрибнув б≥льш ¤к на 1000 %, цей
район давав майже 70 % усього вуг≥лл¤ ≥мпер≥њ. ≤з
зростанн¤м к≥лькост≥ шахт у ƒонбас≥ зростало й число роб≥тник≥в: у 1885 р.
нал≥чувалось 32 тис. прац≥вник≥в,
у 1900 Ч 82 тис., а
у
1913Ч 168 тис. ÷ю галузь контролювали близько 20
сп≥льних
акц≥онерних товариств, ≥ на 1900 р. близько 94 % њхн≥х
акц≥й належало французьким
≥ бельг≥йським ≥нвеститорам, ¤к≥
вклали м≥льйони карбованц≥в у розвиток шахт. ÷≥
товариства
утворили синдикати, що фактично заволод≥ли
монопол≥Їю на видобуток ” 1880-х роках, майже
через дес¤тил≥тт¤ п≥сл¤ вуг≥льного буму
розпочавс¤ широкомасштабний видобуток зал≥зноњ руди. –озвиток
металург≥њ, зосередженоњ в район≥ ривого –ога, був ще б≥льш вражаючим, н≥ж
вуг≥льноњ промисловост≥. √рунт
дл¤ нього п≥дготувало прокладенн¤ у 1885 р.
зал≥зниц≥ м≥ж ривим –огом та вуг≥льними копальн¤ми ƒонбасу. ¬ металург≥њ, що пускала
перш≥ паростки, ур¤д запропонував п≥дприЇмц¤м так≥ стимули, ¤кими ледве хто
м≥г знехтувати, а саме гарант≥ю
купувати в них продукц≥ю за дуже завищеними
ц≥нами. «ах≥дн≥ вкладники, першими јле ¤кщо базов≥, видобувн≥ (що поставл¤ли сировину) галуз≥ на ”крањн≥ розвивалис¤, то ≥нш≥ сто¤ли на м≥сц≥. ÷е, зокрема, стосувалос¤ виробництва готових продукт≥в. Ќа злам≥ стол≥ть Їдиними на ”крањн≥ галуз¤ми, що зробили в цьому в≥дчутний крок, були, ц≥лком природно, заводи с≥льськогосподарських машин ≥ меншою м≥рою Ч локомотив≥в. «а величезною б≥льш≥стю готових продукт≥в ”крањна залежала в≥д –ос≥њ. “ак, у 1913 р. на ”крањну припадало 70 % усього видобутку сировини ≥мпер≥њ та лише 15 % њњ потужностей у виробництв≥ готових товар≥в. ¬≥дтак, хоч неспод≥ваний ≥ потужний вибух промисловоњ активност≥ на ”крањн≥ справл¤в приголомшуюче враженн¤, в≥н приховував одноб≥чний, незр≥вноважений характер цього розвитку. ѕитанн¤
колон≥альноњ експлуатац≥њ. ¬
оц≥нц≥ г≥дних подиву результат≥в ≥ндустр≥ал≥зац≥њ ѕ≥вденноњ ”крањни часто порушують
питанн¤ про те, ¤кою м≥рою
вона була корисна дл¤ ”крањни в ц≥лому. —учасн≥
рад¤нськ≥ вчен≥ довод¤ть, що
в основному вона мала позитивний вплив.
”насл≥док зростанн¤ перевезень ≥ к≥льк≥сного стрибка в обм≥н≥ продукт≥в ≥ сировини
м≥ж ѕ≥вднем ≥ ѕ≥вн≥ччю господарства
–ос≥њ та ”крањни ≥нтегрувалис¤ остаточно й
безповоротно. ÷е привело до виникненн¤ всерос≥йського ринку Ч масштабного,
продуктивного й ефективного економ≥чного ц≥лого, що приносило користь обом
крањнам. “ак≥ рад¤нськ≥ досл≥дники ≥стор≥њ економ≥ки, ¤к ≤ван √урж≥й, по
сут≥ вважають, що в новому економ≥чному
контекст≥
”крањна почувала себе нав≥ть краще, н≥ж –ос≥¤:
вона не лише д≥стала вих≥д на величезний ринок, а й завд¤ки вищим темпам
≥ндустр≥ал≥зац≥њ посл≥довно зб≥льшувала
свою частку в цьому ринку. ¬с¤кий нат¤к на те, що
центр –ос≥њ отримував б≥льш≥ економ≥чн≥ вигоди в≥д зв'¤зк≥в з украњнською
перифер≥Їю, рад¤нськ≥ вчен≥ сердито в≥дкидають. Ќа п≥дтвердженн¤ своњх доказ≥в вони
стверджують, що не хто ≥нший, ¤к јле рад¤нськ≥ вчен≥ не завжди саме так розгл¤дали це питанн¤. ” 1920-т≥ роки, ще до введенн¤ ортодоксального стал≥н≥зму, так≥ пров≥дн≥ науковц≥, ¤к ћихайло ѕокровський у –ос≥њ та ћатв≥й яворський на ”крањн≥, недвозначно повторювали, що, незважаючи на ≥ндустр≥ал≥зац≥ю, –ос≥¤ експлуатувала ”крањну. ¬ 1914 р. у своњй промов≥ у Ўвейцар≥њ (¤ка не вв≥йшла до рад¤нських видань його твор≥в) Ћен≥н сам за¤вив, що ”крањна Ђстала дл¤ –ос≥њ тим, чим дл¤ јнгл≥њ була ≤рланд≥¤, ¤ка нещадно експлуатувалас¤, не отримуючи н≥чого натом≥стьї. як же примирити факт експлуатац≥њ ”крањни з њњ промисловим розвитком? ” 1928 р. ћихайло ¬олобуЇв, рос≥йський комун≥стичний економ≥ст на ”крањн≥, по¤снював це так. ”крањна, казав в≥н, не ¤вл¤Ї собою Ђаз≥атськийї тип колон≥њ Ч б≥дноњ, без власноњ промисловост≥, ресурси ¤коњ ≥мпер≥¤, що њњ експлуатуЇ, просто викачуЇ; вона скор≥ше належить до ЂЇвропейськогої типу колон≥њ, тобто Ї промислове розвинутою крањною, ¤ку позбавл¤ють не ст≥льки ресурс≥в, ск≥льки њњ ж кап≥талу ≥ потенц≥йних прибутк≥в.
ќперний театр в ќдес≥. ≥нець XIX ст. √оловним винуватцем цього, на його думку, була –ос≥¤, а не зах≥дн≥ кап≥тал≥сти. ÷ей кап≥тал перекачувавс¤ з ”крањни у досить простий спос≥б: ≥мперська пол≥тика ц≥ноутворенн¤ створювала ситуац≥ю, коли варт≥сть рос≥йських готових товар≥в була надзвичайно високою, в той час ¤к ц≥ни на украњнську сировину лишалис¤ низькими. ¬насл≥док цього рос≥йськ≥ виробники готових товар≥в мали б≥льш≥ прибутки, н≥ж кампан≥њ з видобутку вуг≥лл¤ та зал≥зноњ руди на ”крањн≥, кап≥тал же накопичувавс¤ на рос≥йськ≥й ѕ≥вноч≥, а не на украњнському ѕ≥вдн≥. “ак економ≥ку ”крањни (що, ¤к наголошував ¬олобуЇв, була виразним автономним ц≥лим) позбавл¤ли потенц≥йних прибутк≥в ≥ змушували слугувати ≥нтересам рос≥йського центру ≥мпер≥њ. –озвиток м≥ст. ” XIX ст. також в≥дбувалис¤ велик≥ зм≥ни в м≥стах ”крањни, темпах њхнього розвитку й територ≥альному розм≥щенн≥. ƒо 1861 р., за вин¤тком таких швидко зростаючих чорноморських порт≥в, ¤к ќдеса, м≥ста розвивалис¤ мл¤во. ” невеликих ≥ середн≥х м≥стах Ћ≥вобережж¤, ¤к ѕолтава, –омни, —уми та ’арк≥в, численн≥ торгов≥ ¤рмарки, ¤кими цей край славивс¤, спри¤ли де¤кому зб≥льшенню населенн¤. Ќа ѕравобережж≥ розвиток м≥ст в≥дбувавс¤ трохи швидше, завд¤ки припливу Їврењв у так≥ осередки торг≥вл≥ й ремесел, ¤к Ѕ≥ла ÷ерква, Ѕердич≥в та ∆итомир. Ѕ≥льш≥сть м≥ського населенн¤ ”крањни (¤ке становило 10 % усього населенн¤) проживала у м≥стах, що за к≥льк≥стю мешканц≥в не перевищували 20 тис. Ћише ќдеса мала понад 100 тис. жител≥в. ƒокор≥нн≥ зрушенн¤
стали в≥дбуватис¤ у друг≥й половин≥ стол≥тт¤,
зокрема м≥ж
1870 та 1900 рр., коли р≥зко зросли темпи розбудови
м≥ст, особливо великих.
” 1900 р. на ”крањн≥ вид≥л¤лос¤ чотири великих
центри: ќдеса Ч кв≥туче торгове
й промислове м≥сто, населенн¤ ¤кого с¤гнуло 400
тис.; ињв Ч центр внутр≥шньоњ
торг≥вл≥, машинобудуванн¤, адм≥н≥стративного
управл≥нн¤ та культурного житт¤, що
нал≥чував 250 тис. мешканц≥в; ’арк≥в Ч 175-тис¤чне
м≥сто, в ¤кому зосереджувалис¤
торг≥вл¤ й промислов≥сть Ћ≥вобережж¤, ≥
атеринослав Ч промисловий центр ÷ьому зростанню
великою м≥рою спри¤ли б≥льша рухлив≥сть
сел¤нства п≥сл¤
1861 р., розвиток промисловост≥ й торг≥вл≥ та
особливо Ч буд≥вництво зал≥зниць.
≤з розвитком великих м≥ст стали занепадати
менш≥, й на злам≥ стол≥ть м≥ське населенн¤ зосереджувалос¤ переважно у великих
центрах. ќднак усе це ще не означало,
що ”крањна швидко урбан≥зувалас¤.
«овс≥м н≥. –азом ≥з населенн¤м м≥ст множилос¤
число с≥льських мешканц≥в. ” 1900 р. лише ≤« % усього
населенн¤ ”крањни було
м≥ським (у –ос≥њ ц¤ цифра с¤гала 15%),
що нав≥ть не наближалос¤ до показник≥в ¬иникненн¤ пролетар≥ату. « прискоренн¤м економ≥чного розвитку в≥дбувалис¤ й значн≥ соц≥альн≥ зм≥ни. Ќайважлив≥шою з них була по¤ва нового й ще в≥дносно нечисленного класу Ч пролетар≥ату. Ќа в≥дм≥ну в≥д сел¤н пролетар≥ (або ж промислов≥ роб≥тники) не мали засоб≥в виробництва. ¬они продавали не своњ вироби, а власну робочу силу. ѕрацюючи на великих ≥ складних п≥дприЇмствах, промислов≥ роб≥тники були б≥льш об≥знаними й досв≥дченими, н≥ж сел¤ни. ѕеребуваючи на величезних заводах ≥з тис¤чами своњх товариш≥в вони швидше розвивали в соб≥ почутт¤ колективноњ св≥домост≥ та сол≥дарност≥. …, що дуже вагомо, високоорган≥зована, взаЇмозалежна за своЇю природою прац¤ спри¤ла њхньому легшому, н≥ж у сел¤н, згуртуванню. Ќа в≥дм≥ну в≥д –ос≥њ, де з XVIII ст. кр≥пак≥в зобов'¤зували працювати на фабриках, на ”крањн≥ промислов≥ роб≥тники з'¤вилис¤ у пом≥тних к≥лькост¤х лише в середин≥ XIX ст. —початку чимало з них були зайн¤т≥ на виробництв≥ харчових продукт≥в, особливо на величезних цукроварн¤х ѕравобережж¤. јле величезна б≥льш≥сть роб≥тник≥в цукроварень не була пролетар¤ми у справжньому значенн≥ слова, оск≥льки працювали вони сезонно, а в позасезонний час поверталис¤ до своњх с≥л обробл¤ти власн≥ над≥ли. Ќап≥всел¤нська, нап≥впролетарська природа цих трудар≥в була ¤вищем типовим дл¤ переважноњ частини ≥мпер≥њ, але особливо Ч дл¤ роб≥тник≥в украњнських цукроварень. —правжн≥ми пролетар¤ми фактично були роб≥тники важкоњ промисловост≥, тобто шахтар≥ ƒонбасу та г≥рники ривого –ога. Ќайб≥льший в≥дсоток тут складали т≥, чињ батьки й д≥ди теж працювали у промисловост≥. ≤ все ж багато хто нав≥ть ≥з них ≥ надал≥ збер≥гав зв'¤зок з≥ своњми селами. ” 1897 р. загальне число промислових роб≥тник≥в ”крањни с¤гало близько 425 тис., причому майже половина з них зосереджувалас¤ у важк≥й промисловост≥ атеринославськоњ губерн≥њ. « 1863 р. њхн¤ чисельн≥сть зросла на 400 %. ќднак промислов≥ роб≥тники все ще складали лише 7 % робочоњ сили, а пролетар≥ат лишавс¤ у сел¤нському мор≥ невеликою менш≥стю. ”мови прац≥ в промисловост≥ ”крањни, ¤к ≥ в ус≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, були, за Ївропейськими стандартами, просто жахливими. Ќав≥ть п≥сл¤ введених ур¤довими законами 1890-х рок≥в пол≥пшень робоч≥ зм≥ни нер≥дко тривали по 10, 12 чи 15 годин. “ехн≥чноњ безпеки чи медичного обслуговуванн¤ практично не ≥снувало. ј платн¤ (що майже ц≥лком витрачалас¤ на њжу та злиденне житло) середнього роб≥тника на ”крањн≥ становила лише малу частку того, що отримував його Ївропейський колега. Ќе дивно, що дедал≥ част≥шими ставали страйки та ≥нш≥ сутички м≥ж роб≥тниками ≥ п≥дприЇмц¤ми. ≤нш≥ соц≥альн≥ зм≥ни. ¬елик≥ зрушенн¤ в≥дбулис¤ ≥ в середовищ≥ ≥нтел≥генц≥њ Ч ще одн≥Їњ новосформованоњ групи. ѕромисловий розвиток, зм≥ни в сусп≥льному устроњ, модерн≥зац≥¤ юридичних установ, по¤ва земств викликали гостру потребу в осв≥чених кадрах. ”р¤д реагував на це, засновуючи б≥льше профес≥йних ≥ техн≥чних шк≥л. Ќа ”крањн≥ число студент≥в зросло з 1200 у 1865 р. до 4 тис. в середин≥ 1890-х рок≥в. Ќа 1897 р. нал≥чувалос¤ близько 24 тис. ос≥б, що мали ту чи ≥ншу форму вищоњ осв≥ти. «м≥нилос¤ також соц≥альне походженн¤ ≥нтел≥генц≥њ. Ќа початку стол≥тт¤ величезну њњ б≥льш≥сть становили двор¤ни. јле у 1900 р. лише 20Ч25 % походило з двор¤н чи найбагатших верств; решту переважно складали сини м≥щан, св¤щеник≥в ≥ р≥зночинц≥в. ѕроте вих≥дц≥ з сел¤н ≥ роб≥тник≥в усе ще р≥дко трапл¤лис¤ в ун≥верситетах, в основному через брак належноњ п≥дготовки. « в≥дкритт¤м вищих навчальних заклад≥в дл¤ ж≥нок вони також почали вливатис¤ в середовище ≥нтел≥генц≥њ. Ўвидко зростало число таких фах≥вц≥в, ¤к ≥нженери, л≥кар≥, юристи, вчител≥. ќтож, спираючись на дедал≥ ширшу соц≥альну базу, ≥нтел≥генц≥¤ виходила в авангард модерн≥зац≥њ. ѕор≥вн¤но з сусп≥льствами «ах≥дноњ ™вропи –ос≥йську ≥мпер≥ю взагал≥ й ”крањну зокрема характеризувала така соц≥олог≥чна аномал≥¤: буржуаз≥¤ тут була наст≥льки нечисленною й нерозвинутою, що не мала пом≥тного значенн¤. Ќа ”крањн≥ дл¤ того щоб виникла буржуаз≥¤, просто бракувало кап≥талу. ”р¤дова пол≥тика призводила до викачуванн¤ кап≥талу на ѕ≥вн≥ч; внутр≥шн¤ торг≥вл¤ (особливо ¤рмарки) переважно зосереджувалас¤ в руках купц≥в, а промислов≥сть, ¤к ми пересв≥дчилис¤, майже ц≥лком належала чужоземц¤м. Ќа ”крањн≥, зв≥сно, були (за де¤кими оц≥нками, понад 100 тис.) надзвичайно багат≥ люди. јле б≥льш≥сть з них отримувала своњ прибутки не з фабрик ≥ комерц≥йних п≥дприЇмств, а з власних маЇтк≥в. ”крањнц≥в було мало нав≥ть серед др≥бноњ буржуаз≥њ, тобто рем≥сник≥в ≥ крамар≥в. як великий, так ≥ малий б≥знес зосереджувавс¤ в руках рос≥¤н та Їврењв. ћодерн≥зац≥¤ й в≥дстал≥сть украњнц≥в. ћодерн≥зац≥¤ на ”крањн≥
спричинилас¤ до
р¤ду парадокс≥в. ≤з зростанн¤м рол≥ ”крањни ¤к
Ївропейськоњ житниц≥ поглиблювалос¤ зубож≥нн¤ њњ села. ≤ хоч промисловий бум
розвивавс¤ тут трохи не найбурхлив≥ше в ™вроп≥, ”крањна продовжувала лишатис¤
переважно аграрним краЇм. Ќайб≥льш вражаючим, напевно, було те, що хоч
величезну б≥льш≥сть њњ населенн¤ складали украњнц≥, вони ледве брали ¤кусь участь в
ус≥х цих перетворенн¤х. Ќайпереконлив≥ше про це св≥дчить статистика. —еред
найдосв≥дчен≥ших роб≥тник≥в важкоњ ѕод≥бне ¤вище
бачимо й серед ≥нтел≥генц≥њ. ” 1897 р. лише 16 %
юрист≥в, 25 %
учител≥в ≥ майже 10 ∞о
письменник≥в ≥ художник≥в на ”крањн≥ були
украњнц¤ми.
« 127 тис. ос≥б, зайн¤тих Ђрозумовою працеюї,
украњнц≥ становили третину. ј у
1917 р. лише 11 % студент≥в ињвського ун≥верситету
були украњнц¤ми за походженн¤м. ¬ражала в≥дсутн≥сть украњнц≥в у м≥стах. Ќа
злам≥ стол≥ть вони складали менше
третини всього м≥ського населенн¤; решта
припадала на рос≥¤н та Їврењв. як правило:
чим б≥льшим було м≥сто, тим менше жило в ньому
украњнц≥в. ” 1897 р. лише „ому ж у районах, котр≥ зазнавали модерн≥зац≥њ, проживало так багато неукрањнського населенн¤? ¬ажливим чинником, ¤кий по¤снював велику перевагу рос≥¤н у середовищ≥ пролетар≥ату, було те, що в –ос≥њ, на в≥дм≥ну в≥д ”крањни, промислов≥сть ≥снувала ще з XVIII ст. оли у ƒонбас≥ та ривому –оз≥ виник неспод≥ваний бум, що створював нагальну потребу в досв≥дчених роб≥тниках, рос≥¤н тут приймали з в≥дкритими об≥ймами. ≤ншою причиною масового напливу роб≥тник≥в ≥з ѕ≥вноч≥ було те, що рос≥йська промислов≥сть перебувала у застоњ, в той час ¤к платн¤ на шахтах ≥ ливарних заводах, що бурхливо розвивалис¤ на ”крањн≥, в середньому на 50 % перевищувала зароб≥тки в –ос≥њ. –ос≥йська
присутн≥сть у м≥стах почала наростати з моменту
включенн¤ украњнських земель до –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ќск≥льки
багато м≥ст виконували роль адм≥н≥стративних ≥ в≥йськових центр≥в, вони
прит¤гували до себе рос≥йських чиновник≥в
≥ солдат≥в. ≤з зростанн¤м торг≥вл≥ та
промисловост≥ зб≥льшувалась чисельн≥сть
неукрањнського населенн¤ у м≥ських центрах. “ак,
ще у 1832 р. близько 50 % купц≥в
≥ 45 ∞о фабрикант≥в (власник≥в завод≥в) на ”крањн≥
були рос≥¤нами. « причин, ¤к≥
вже наводилис¤, вони мали б≥льше грошей дл¤
кап≥таловкладень, н≥ж украњнц≥. ƒо ≤ншим
неукрањнським елементом у м≥стах ≥ м≥стечках
”крањни були Їврењ. ¬ м≥ру
того ¤к центри господарськоњ активност≥
перем≥щувалис¤ з с≥льських маЇтк≥в у м≥ста,
а скасуванн¤ кр≥посного права послабило
заборони на пересуванн¤ Їврењв, велика њх
к≥льк≥сть переселилас¤ у м≥ста. ¬насл≥док цього
невелик≥ м≥стечка ѕравобережж¤,
де мешкала б≥льш≥сть Їврењв –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ,
стали переважно Їврейськими. Ќа
к≥нець XIX ст. швидко зростала присутн≥сть Їврењв
≥ у великих м≥стах. ™врењ
складали б≥льше половини населенн¤ ќдеси, а саме
м≥сто було одним з найкрупн≥ших Їврейських осередк≥в у св≥т≥. ” 1863 р. њхн¤
чисельн≥сть на ”крањн≥ зросла ћ≥ста були також осередками й культури, а в≥дтак ≥ дом≥вкою дл¤ б≥льшост≥ ≥нтел≥генц≥њ. ќск≥льки неукрањнськ≥ жител≥ м≥ст мали найкращий доступ до осв≥ти й можливост≥ здобути фахову п≥дготовку, то вони переважали серед ≥нтел≥генц≥њ на ”крањн≥. ѕредставники власне украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ переважно мешкали на сел≥ чи в невеликих м≥стах, де працювали в земствах л≥кар¤ми, агрономами, статистиками, с≥льськими вчител¤ми. —еред ≥нтелектуальноњ ел≥ти, що зосереджувалас¤ в ун≥верситетах та видавництвах великих м≥ст, украњнц≥ трапл¤лис¤ нечасто. „ому ж украњнц≥ так неохоче вливалис¤ в м≥ське середовище й брали участь у модерн≥зац≥њ? Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в цього питанн¤ зосереджувалис¤ на його психолог≥чному аспект≥. “≥, хто схил¤вс¤ до украњноф≥льства, твердили, що в≥дмовл¤тис¤ в≥д землеробства украњнським сел¤нам не давала њхн¤ глибоко вкор≥нена любов до земл≥; а т≥, хто не симпатизував украњнц¤м, посилалис¤ на н≥бито властив≥ њм мл¤в≥сть ≥ консерватизм. јле ≥сторичне минуле не п≥дтверджуЇ цих доказ≥в. «а час≥в ињвськоњ держави надзвичайно велика частина населенн¤ ”крањни мешкала в м≥стах ≥ займалас¤ торг≥влею. Ќав≥ть у XVII ст. аж 20 % украњнського населенн¤ проживало в м≥ському середовищ≥. ј на початку XVIII ст. не хто ≥нший, ¤к украњнц≥ (а не рос≥¤ни), переважали серед ≥нтелектуальноњ ел≥ти ≥мпер≥њ. ћалу активн≥сть
украњнц≥в у процесах урбан≥зац≥њ та
модерн≥зац≥њ на ”крањн≥ допомагають по¤снити пол≥тичн≥ й
соц≥ально-економ≥чн≥ умови, що ≥снували тут у
XVIIIЧ
XIX ст. ќск≥льки м≥ста й м≥стечка були центрами
≥мперськоњ адм≥н≥страц≥њ, в них,
¤к правило, переважали рос≥¤ни, њхн¤ мова й
культура. ¬одночас кор≥нне украњнське населенн¤ або асим≥лювалос¤, або в де¤ких
випадках вит≥сн¤лос¤. як зауважив
Ѕогдан равченко, причиною того, що украњнськ≥
сел¤ни не пересел¤лис¤ у м≥ста,
було переважанн¤ панщини у добу кр≥пацтва. Ќа
в≥дм≥ну в≥д рос≥йських сел¤н, ¤ких
пом≥щики заохочували до пошук≥в додатковоњ
роботи й прибутк≥в у м≥ст≥, украњнських Ќац≥ональн≥ меншост≥ на ”крањн≥ ≤ншою важливою рисою соц≥ально-економ≥чноњ модерн≥зац≥њ стали породжен≥ нею велик≥ зрушенн¤ в етн≥чному склад≥ населенн¤. ƒоки господарство крањни було майже аграрним, њњ населенн¤ лишалос¤ переважно украњнським. “ак, у 1800 р. украњнц≥ складали майже 90 % мешканц≥в краю, а њхн≥й в≥дсоток на Ћ≥вобережж≥ с¤гав аж 95. јле у XIX ст. в≥дбувалас¤ пом≥тна зм≥на: частка украњнц≥в у склад≥ населенн¤ впала до 80 %, тод≥ ¤к число рос≥¤н, Їврењв та ≥нших меншостей р≥зко зб≥льшилос¤. ¬еликою м≥рою ц¤ зм≥на стала насл≥дком прискоренн¤ темп≥в комерц≥йного ≥ промислового розвитку, ¤кий в основному був пов'¤заний з неукрањнськими нац≥¤ми. –ос≥¤ни. «
моменту укладенн¤ союзу з ћосквою у 1654 р. рос≥¤ни
стали на ”крањн≥ звичайним ¤вищем, але њх н≥коли не було
багато. ѕрот¤гом XVIII й XIX ст. найчисленн≥шу категор≥ю рос≥¤н тут становили
солдати м≥ських залог. —лово ЂмоЇкальї, ¤ким украњнц≥ називали рос≥¤н, по сут≥
було синон≥мом слова Ђсолдатї. ћенш≥ п≥дгрупи рос≥¤н складалис¤ з двор¤н, що
отримували маЇтки на ѕ≥вдн≥, царських чиновник≥в ≥ купц≥в, особливо на Ћ≥вобережж≥.
Ќаприк≥нц≥ XVIII Ч на початку
XIX ст. з освоЇнн¤м на ѕ≥вдн≥ нових земель туди
плинув пост≥йний, хоч ≥ не широкий,
пот≥к рос≥йських поселенц≥в, переважно таких
рел≥г≥йних дисидент≥в, ¤к старов≥ри. ѕереконан≥ в тому,
що ”крањна за суттю своЇю Ч рос≥йська земл¤, а
украњнська культура Ч неповноц≥нна, рос≥¤ни в
основн≥й мас≥ не бажали оволод≥вати украњнською мовою й не ви¤вл¤ли зац≥кавленост≥
украњнськими звича¤ми й традиц≥¤ми
≥ поваги до них. ¬они домагалис¤ русиф≥кац≥њ вс≥х
стор≥н украњнського житт¤ й дос¤гли своЇњ мети, принаймн≥ у м≥стах. —тавленн¤
украњнських сел¤н до рос≥¤н в основному не було р≥зко антагон≥стичним. ќск≥льки
рос≥йськ≥ переселенц≥ зосереджувалис¤ у м≥стах ≥ на заводах, њхн≥ контакти з селом
були обмеженими. ƒо того ж украњнськ≥ сел¤ни розум≥ли, що рос≥йських сел¤н ≥
роб≥тник≥в гнобили не менш безжально. ѕол¤ки. ѕол¤ки жили на ”крањн≥ набагато давн≥ше, н≥ж рос≥¤ни. ” XVI ≥ XVII ст. вони брали участь у колон≥зац≥њ украњнського пограничч¤, ≥ хоч п≥д час повстанн¤ 1648 р. њх вигнали з Ћ≥вобережж¤, њм удалос¤ зберегти св≥й контроль над ѕравобережж¤м. ÷ей рег≥он вони розгл¤дали ¤к нев≥д'Їмну частину ѕольщ≥ нав≥ть п≥сл¤ його приЇднанн¤ до –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ у 1795 р. ¬еликий вплив пол¤к≥в на ѕравобережж≥, звичайно ж, не залежав т≥льки в≥д њхньоњ к≥лькост≥: в середин≥ XIX ст. њх нал≥чувалос¤ лише 500тис., а њхн¤ частка в населенн≥ ”крањни впала з 10 % у 1795 р. до 6,4 у 1909 р. ¬еличезна вага пол¤к≥в на ѕравобережж≥ насамперед зумовлювалас¤ багатством ≥ впливом њхньоњ ел≥ти. ” 1850 р. близько 5 тис. польських землевласник≥в волод≥ли 90 % земл≥ та 1,2 млн кр≥пак≥в цього рег≥ону. ѕравобережж¤, де зосереджувалос¤ 60 % усього двор¤нства ”крањни, лишалос¤ твердинею старих пор¤дк≥в. Ќав≥ть скасуванн¤
кр≥посного права не змогло похитнути становища
таких казково багатих польських магнат≥в, ¤к родини ѕотоцьких, „орторийських,
Ѕраницьких
та «аславських, кожн≥й з ¤ких
належали волод≥нн¤ в сотн≥ тис¤ч акр≥в. ћаючи
величезний кап≥тал, вони у раз≥ потреби легко
переходили до використанн¤ найманоњ
прац≥ та механ≥зованоњ обробки земл≥. јле дл¤
величезноњ б≥льшост≥ польськоњ шл¤хти перех≥д до
товарного землеробства ви¤вивс¤ складним. ѕ≥д
к≥нець XIX ст. багато з них порозпродавали своњ
маЇтки й перебралис¤ в м≥ста, де стали
чиновниками,
купц¤ми, представниками в≥льних профес≥й. ≤ все ж
у 1904 р. в руках пол¤к≥в перебувало понад 46 % приватних землеволод≥нь ≥ 54 %
промислового виробництва на ” стосунках м≥ж польськими панами та украњнськими сел¤нами завжди ≥снувала велика напружен≥сть. —касуванн¤ кр≥пацтва дещо покращило становище. ѕ≥зн≥ше, коли у 1863 р. пол¤ки повстали проти рос≥¤н, де¤к≥ з них намагалис¤ привернути на св≥й б≥к украњнських сел¤н, видавши так зван≥ Ђзолот≥ грамотиї, в ¤ких проголошували, що це вони, а не цар, дарували сел¤нам землю й свободу. Ќасл≥дки цих зусиль в основному були м≥зерними. ћало хто з украњнських сел¤н приЇднавс¤ до польських пан≥в, зате близько 300 тис. добров≥льно боролис¤ з повсталими. ƒе¤к≥ польськ≥
двор¤ни в≥дчували до украњнц≥в ≥нтерес, що не мав
н≥¤коњ пол≥тичноњ чи економ≥чноњ мотивац≥њ. ¬они та њхн≥
предки прот¤гом стол≥ть жили на
”крањн≥. ¬насл≥док цього в середин≥ XIX ст. у
де¤ких польських шл¤хтич≥в розвинулас¤ прихильн≥сть до всього украњнського. “имко ѕадура,
наприклад, використовував
у своњх творах украњнську народну поез≥ю, а
представники Ђукрањнськоњ школиї польських письменник≥в з ѕравобережж¤, до ¤коњ
належав ≥ славетний ёл≥уш
—ловацький, часто писали на украњнськ≥ теми. як ми
п≥зн≥ше побачимо, де¤к≥ польськ≥ чи ™врењ.
—еред найчисельн≥ших меншостей
”крањни Ђнайстаршоюї були Їврењ.
¬они жили тут ще за ињвськоњ доби, а у XVI ≥ XVII ст.
п≥д покровительством польськоњ шл¤хти стали масово пересел¤тис¤ на
”крањну. ÷≥ давн≥ мешканц≥ ”крањни були, проте, в≥дносно новими п≥дданими цар≥в.
ѕравобережж¤, де проживали майже вс≥
украњнськ≥ Їврењ, стало частиною –ос≥йськоњ
≥мпер≥њ лише в 1795 р. ÷арський
ур¤д проводив ун≥кальну пол≥тику щодо великоњ
к≥лькост≥ своњх нових Їврейських
п≥дданих: аби захистити рос≥йських купц≥в в≥д
конкуренц≥њ з њхнього боку, в≥н заборонив Ївре¤м проживати на територ≥њ власне –ос≥њ.
«она розселенн¤ Їврењв, так звана ѕрот¤гом усього XIX
ст., особливо у друг≥й його половин≥, чисельн≥сть
Їврейського населенн¤ дуже зросла. ћ≥ж 1820 та 1880 рр.,
коли загальна к≥льк≥сть населенн¤ ≥мпер≥њ зб≥льшилас¤ на 87 %,
число Їврењв зросло на 150 %. ўе
швидшим
цей процес був на ѕравобережж≥: к≥льк≥сть
населенн¤ м≥ж 1844 та 1913 рр. зб≥льшилас¤ тут на 265 %, у той час ¤к
Їврейського населенн¤ Ч на 844 %!
÷≥ надзвичайн≥ темпи по¤снювалис¤ насамперед тим, що
≥удейська рел≥г≥¤ осв¤чувала багатод≥тн≥ родини, по-друге, Їврењ менше терп≥ли в≥д
голоду, воЇн та еп≥дем≥й, та, нарешт≥, “радиц≥йно Їврењ були м≥ськими жител¤ми. ÷арська заборона пересел¤тис¤ на село закр≥плювала це становище. “ому не дивно, що 33 % м≥ського населенн¤ ”крањни складали Їврењ, а в м≥стечках ѕравобережж¤ њхн¤ частка с¤гала 70Ч80 %. омпактн≥, замкнут≥ традиц≥онал≥стськ≥ громади Їврейських м≥стечок були окремим св≥том. “ут панували ортодоксальна Їврейська рел≥г≥¤, культура ≥ мова (≥диш). ¬еликий вплив-мали рабини, кагали, тобто органи самовр¤дуванн¤ громади, а контакти ≥з Ђзовн≥шн≥мї св≥том обмежувалис¤ економ≥чними зносинами. “иповими були убозтво й перенаселен≥сть м≥стечок, оск≥льки чисельн≥сть Їврейських громад просто перевищувала њхню економ≥чну спроможн≥сть. ўоб вижити в багатолюдних пров≥нц≥йних м≥стечках з њхн≥ми обмеженими можливост¤ми зароб≥тку та ≥нтенсивною конкуренц≥Їю, потр≥бн≥ були працьовит≥сть, майстерн≥сть ≥ км≥тлив≥сть. Ѕлизько 3/4
украњнських Їврењв заробл¤ли на житт¤ др≥бною
торг≥влею та ремеслом. ÷≥ зовс≥м не багат≥ крамар≥, шинкар≥,
кравц≥, шевц≥ та ювел≥ри становили
Їврейський Ђсередн≥й класї. Ќеквал≥ф≥кован≥
роб≥тники, багато з ¤ких ледве могли
прогодувати себе випадковими зароб≥тками чи
милостинею, складали близько
20 ∞о Їврейськоњ робочоњ сили.
¬ерх≥вка под≥л¤лас¤ на дв≥ п≥дгрупи: з одного
боку,
рабин≥в та ≥нших вельмишановних
Ђкнижник≥вї, ¤к≥ справл¤ли на громаду великий
вплив, а з ≥ншогоЧбагатих кап≥тал≥ст≥в. ” 1872 р.
багатим Ївре¤м на ”крањн≥ јле соц≥ально-економ≥чн≥
зм≥ни спричин¤лис¤ й до певних труднощ≥в дл¤
Їврењв
≥мпер≥њ. ≤з швидким зростанн¤м Їврейського
населенн¤ загострювалас¤ його економ≥чна конкуренц≥¤ з неЇвре¤ми.
≈ксплуататорська д≥¤льн≥сть де¤ких Їврейських
п≥дприЇмц≥в та лихвар≥в ≥, що дуже важливо, все б≥льш
антисем≥тська пол≥тика ур¤ду,
аг≥тац≥¤ реакц≥йних угруповань Ч все це
посилювало ворож≥сть до Їврењв наприк≥нц≥ XIX ст. ” 1881 р. ≥ повторно у 1903Ч1905 рр. њњ
кульм≥нац≥Їю став р¤д погром≥в
Їврейських громад та њхнього майна, що призвело
до загибел≥ дес¤тк≥в людей ≥ м≥льйонних збитк≥в. Ѕагато погром≥в орган≥зовували
так≥ ультраправ≥ групи рос≥йських
нац≥онал≥ст≥в, ¤к Ђ—оюз русского
народаї ≥ сумнозв≥сн≥ Ђчорн≥
сотн≥ї при потуранн≥ ”загал≥ стосунки м≥ж украњнц¤ми та Ївре¤ми не були Ч та й навр¤д чи могли бути Ч дружн≥ми. ѕрот¤гом стол≥ть ц≥ два народи ≥снували у структурно антагон≥стичному (хоч ≥ взаЇмозалежному) середовищ≥. ƒл¤ Ївре¤ украњнець представл¤в в≥дстале й забите село, а дл¤ украњнц¤ Їврей був ут≥ленн¤м чужого й експлуататорського м≥ста, що дешево купувало у нього продукти, а своњ товари продавало йому дорого. ”крањнськ≥ сел¤ни бо¤лис¤ рос≥йських чиновник≥в ≥ ненавид≥ли польських пан≥в, а за браком ≥нших засоб≥в заробл¤ти на прожиток Їврењ часто д≥¤ли ¤к њхн≥ представники чи посередники. ¬ культурному в≥дношенн≥ Їврењ та украњнц≥ мали небагато сп≥льного, а њхн≥ рел≥г≥њ лише поглиблювали в≥дм≥нност≥ м≥ж ними. Ќе краще складалис¤
стосунки м≥ж ≥нтел≥генц≥Їю цих двох народ≥в. «
точки зору
нац≥ональноњ ор≥Їнтац≥њ Їврейська ≥нтел≥генц≥¤
бачила лише дв≥ можливост≥: або
асим≥люватис¤ з пан≥вною рос≥йською
культурою, або намагатис¤ розвинути свою
самобутн≥сть. “≥сн≥ш≥ зв'¤зки з украњнц¤ми, ¤к≥
мало що могли запропонувати
Ївре¤м у культурному, економ≥чному чи пол≥тичному в≥дношенн≥, здавалис¤ справою
малодоц≥льною. «≥ свого боку, украњнська ≥нтел≥генц≥¤ засуджувала схильн≥сть
Їврењв, ¤к≥ прот¤гом стол≥ть жили серед
украњнц≥в, до ототожненн¤ з сильн≥шими
рос≥¤нами. ≤ хоч робилис¤ спроби дос¤гти
взаЇморозум≥нн¤ й нав≥ть сп≥впрац≥ (наприклад, заходи ћихайла ƒрагоманова
та јрона Ћ≥бермана
чи —имона ѕетлюри та —оц≥ально-економ≥чний
розвиток —х≥дноњ ”крањни наприк≥нц≥ XIX ст.
характеризують три основн≥ риси: економ≥чний заст≥й у
б≥льшост≥ с≥льських район≥в; швидка
≥ндустр≥ал≥зац≥¤ в ривому –оз≥ та ƒонбас≥;
зростаюча присутн≥сть в крањн≥ неукрањнц≥в. як ми пересв≥дчилис¤, саме неукрањнц≥, головним чином
рос≥¤ни та Їврењ,
були найб≥льш причетними до промислового
розвитку та зростанн¤ м≥ст. ” свою чергу
украњнц≥ лишалис¤ на сел≥. ¬насл≥док цього
розвинулас¤ соц≥ально-економ≥чна двополюсн≥сть: украњнц≥в у ще б≥льш≥й м≥р≥, н≥ж доти,
ототожнювали ≥з заст≥йним ≥ в≥дсталим селом, тод≥ ¤к неукрањнц≥ панували в царинах сусп≥льства, що
розвивалис¤ |
| √оловна | «м≥ст |
| <<< Ќазад |
