¬≤…Ќј ≤ –≈¬ќЋё÷≤я

”крањнц≥ в перш≥й св≥тов≥й в≥йн≥

–ос≥йськ≥ революц≥њ

–еволюц≥¤ на ”крањн≥

Ѕ≥льшовицький переворот ≥ ÷ентральна –ада 

ѕерша св≥това в≥йна стала дл¤ ™вропи першим жахливим досв≥дом сучасного веденн¤ воЇнних д≥й. ѕро катастроф≥чн≥ масштаби цього конфл≥кту св≥дчать хоча б окремо вз¤т≥ статистичн≥ дан≥: 33 крањни, ¤к≥ ран≥ше чи п≥зн≥ше вз¤ли участь у в≥йн≥, моб≥л≥зували 65 млн солдат≥в, з ¤ких 10 млн загинуло ≥ 20 млн було поранено. ∆ертви серед цив≥льного населенн¤ були майже такими ж. ¬≥йна набрала не лише масового, а й тотального характеру. ўоб п≥дтримати величезн≥ арм≥њ, що воювали на фронт≥, ц≥л≥ сусп≥льства з њхн≥ми економ≥ками впр¤галис¤ у кол≥сницю в≥йни. «ростаюч≥ втрати призводили до страшного напруженн¤ сил на фронтах ≥ в тилу, оголювали й поглиблювали фатальн≥ пол≥тичн≥ й соц≥ально-економ≥чн≥ вади старих ≥мперських пор¤дк≥в ™вропи. ¬ результат≥ дл¤ Ќ≥меччини, “урецькоњ та јвстро-”горськоњ ≥мпер≥й (так званих ÷ентральних держав), а також –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, ¤ка разом з ¬еликобритан≥Їю, ‘ранц≥Їю та —полученими Ўтатами входила до јнтанти, в≥йна зрештою стала змаганн¤м на самознищенн¤.

ѕершою п≥д тиском в≥йї розвалилас¤ –ос≥йська ≥мпер≥¤. Ќе було чогось неспод≥ваного в тому, що ѓѓ к≥неи супроводжувавс¤ швидким п≥днесенн¤м р≥зних рос≥йських парт≥й, ¤к≥ здавна виступали проти царського режиму, а тепер намагалис¤ нав'¤зати дезор≥Їнтованому сусп≥льству власн≥ модел≥ нового соц≥ально-економ≥чного й пол≥тичного устрою. јле багатьох здивувало те, що зовн≥ слухн¤н≥ нерос≥йськ≥ народи колишньоњ ≥мпер≥њ також почали вимагати права влаштувати свою долю на власний розсуд. “ому поширений погл¤д на революц≥ю 1917 р. ¤к на титан≥чну
битву клас≥в у –ос≥њ не даЇ адекватного розум≥нн¤ под≥й на ”крањн≥: тут вибухнула украњнська революц≥¤, що за своЇю природою була ¤к нац≥ональною, так ≥ соц≥альноеконом≥чною.

”крањнц≥ в перш≥й св≥тов≥й в≥йн≥

Ќасл≥дки в≥йни дл¤ украњнц≥в, змушених битис¤ з обох воюючих стор≥н, були негайними, безпосередн≥ми й т¤жкими. ѕрот¤гом ус≥Їњ в≥йни √аличина слугувала ареною найб≥льших ≥ найкровопролитн≥ших побоњщ на —х≥дному фронт≥, њњ населенн¤ зазнавало страшних збитк≥в в≥д руйнувань та спустошень, причинених воЇнними д≥¤ми, а також брутальн≥стю ¤к рос≥йського, так ≥ австр≥йського командуванн¤. јле пор¤д ≥з ф≥зичними втратами в≥йна ще б≥льше пог≥ршила долю украњнц≥в, котр≥ не мали власноњ держави, що захищала б њхн≥ конкретн≥ ≥нтереси. ¬еличезна к≥льк≥сть украњнц≥в (у рос≥йськ≥й арм≥њ нал≥чувалос¤ 3,5 млн украњнських солдат≥в ≥ 250 тис. служили в австр≥йському в≥йську) боролис¤ ≥ вмирали за ≥мпер≥њ, що не лише ≥гнорували њхн≥ нац≥ональн≥ ≥нтереси, але й активно намагалис¤, ¤к, зокрема, –ос≥¤, знищити њхн≥й нац≥ональний рух. Ќайг≥ршим було те, що украњнц≥в Ч ¤к учасник≥в боњв з обох стор≥н Ч змушували вбивати один одного. ™диним позитивним аспектом в≥йни було те, що вона виснажувала воююч≥ ≥мпер≥њ, створюючи тим самим нов≥ пол≥тичн≥ можливост≥ дл¤ своњх пригноблених п≥дданих. јле, принаймн≥ попервах, ц¤ можлив≥сть була ще занадто в≥ддаленою.

”крањну јвстр≥њ одразу в≥дреагувалй на початок воЇнних д≥й. « серпн¤ 1914 р., щоб забезпечити украњнц≥в Їдиним об'Їднаним представницьким органом, ус≥ украњнськ≥ парт≥њ утворили у Ћьвов≥ «агальну ”крањнську –аду на чол≥ з авторитетним парламентським д≥¤чем  остем Ћевицьким. ѕроголосивши, що Ђперемога австро-угорськоњ монарх≥њ буде й нашою перемогою, ≥ чим б≥льшоњ поразки зазнаЇ –ос≥¤, тим ближчою буде година визволенн¤ украњнц≥вї, –ада закликала вс≥х украњнц≥в боротис¤ за конституц≥йну јвстр≥ю (њхнього найб≥льшого друга) проти самодержавноњ
–ос≥њ (найзапекл≥шого ворога). Ќезабаром –ада висунула ≥дею створити всеукрањнський в≥йськовий заг≥н. Ќа нењ в≥дгукнулос¤ понад 28 тис. нац≥ональне св≥домих юнак≥в, багато з ¤ких належали до орган≥зац≥й Ђ—≥чї, Ђ—ок≥лї ≥ Ђѕластї. —турбован≥ можлив≥стю виникненн¤ великих украњнських в≥йськових загон≥в, впливов≥ пол¤ки у ¬≥дн≥ зробили так, щоб на службу до ”крањнського лег≥ону (п≥зн≥ше цю назву зм≥нили на ”крањнських с≥чових стр≥льц≥в) прийн¤ли лише 2,5 тис. чолов≥к. ÷е було перше украњнське в≥йськове формуванн¤ того часу. ¬еличезна б≥льш≥сть ≥нших украњнц≥в, ¤к≥ служили √абсбургам, включалис¤ в регул¤рн≥ австр≥йськ≥ п≥дрозд≥ли.

—оц≥ал≥сти, котр≥ вињхали з –ос≥йськоњ ”крањни, також утворили у Ћьвов≥ пол≥тичну орган≥зац≥ю, ¤ка мала бути представником њхн≥х сп≥вв≥тчизник≥в, що перебували п≥д царською владою. ¬ажливою, ба нав≥ть ≥сторичною рисою ц≥Їњ орган≥зац≥њ на чол≥ з ¬олодимиром ƒорошенком, јндр≥Їм ∆уком, ћар'¤ном ћеленевським, ќлександром —коропис-…олтуховським та ћиколою «ал≥зн¤ком, що називалас¤ —оюзом визволенн¤ ”крањни, було те, що вона першою серед украњнських орган≥зац≥й проголосила своЇю метою утворенн¤ самост≥йноњ украњнськоњ держави.
ƒл¤ дос¤гненн¤ ц≥Їњ мети —¬” вир≥шив сп≥впрацювати з Ќ≥меччиною та јвстр≥Їю проти –ос≥њ.

јле, ледве згуртувавшис¤, ц≥ орган≥зац≥њ були змушен≥ т≥кати до ¬≥дн¤ в≥д наступаючоњ рос≥йськоњ арм≥њ, ¤ка на початку вересн¤ прорвала австр≥йську оборону й окупувала велику частину —х≥дноњ √аличини. ÷¤ поразка австр≥йц≥в мала страшн≥ насл≥дки дл¤ украњнц≥в √аличини. Ўукаючи причини своњх невдач, австро-угорське командуванн¤ охоче пов≥рило звинуваченн¤м польськоњ адм≥н≥страц≥њ пров≥нц≥њ в тому, що такою причиною стала Ђзрада украњнц≥вї, котр≥ н≥бито таЇмно симпатизували й допомагали рос≥¤нам. ” результат≥ в≥дступаюч≥ габсбурзьк≥ в≥йська, насамперед угорськ≥ частини, розпочали кампан≥ю терору проти украњнського населенн¤. —початку русоф≥л≥в, а згодом ≥ взагал≥ украњнц≥в ц≥лими сотн¤ми заарештовували й страчували без суду. “ис¤ч≥ гнали до јвстр≥њ й там кидали до концентрац≥йних табор≥в. Ќайсумн≥шою славою серед них користувавс¤ “елергоф, де в жахливих умовах тримали «ќ тис. русоф≥л≥в та украњноф≥л≥в, ¤к≥ тис¤чами гинули в≥д хвороб. «годом у в≥денському парламент≥ вибухнув скандал навколо такого ставленн¤ до австр≥йських громад¤н, ≥ в 1917 р. цей та ≥нш≥ концтабори було наказано закрити.

Ќезавидна дол¤ сп≥ткала також галицьких украњнц≥в, котр≥ потрапили п≥д рос≥йську окупац≥ю. ÷арський ур¤д швидко дав зрозум≥ти, що в≥н не вважаЇ —х≥дну √аличину ¤кимсь новим ≥ тимчасовим завоюванн¤м, називаючи њњ не ≥накше, ¤к Ђдавньою рос≥йською землеюї, котра тепер Ђназавжди возз'ЇднуЇтьс¤ з мат≥р'ю-–ос≥Їюї. ѕот≥м в≥н вз¤вс¤ за вт≥ленн¤ в житт¤ м≥фу про Ђрос≥йськ≥стьї √аличини. √енералгубернатором було призначено графа √еорг≥¤ Ѕобринського (брата впливового рос≥йського консерватора, що здавна виступав за захопленн¤ √аличини), ¤кий одразу розпочав загальний наступ на украњнський рух, або Ђмазепинствої, ¤к його називали царськ≥ чиновники. …ого з ентуз≥азмом п≥дтримали русоф≥ли; так≥ њхн≥ л≥дери, ¤к ¬олодимир ƒудикевич, —емеон Ѕандасюк та ёл≥ан яворський, спочатку повт≥кали до –ос≥њ, а тепер поверталис¤ разом ≥з переможними рос≥йськими арм≥¤ми –усоф≥ли ви¤вл¤ли й видавали украњнських д≥¤ч≥в ( аналог≥чно тому, ¤к останн≥ видавали перших австр≥йц¤м к≥лькома тижн¤ми перед тим), ¤ких заарештовували й депортували вглиб –ос≥њ. –ос≥¤ни пересл≥дували украњноф≥л≥в, австр≥йц≥ п≥ддавали репрес≥¤м русоф≥л≥в, а роздерт≥ ≥деолог≥чними суперечками галичани видавали й тих, ≥ тих ворогов≥ Ч все це ще б≥льше пог≥ршувало й без того сумну долю украњнц≥в.

«а наказом царських властей було закрито вс≥ украњнськ≥ культурн≥ установи, кооперативн≥ й пер≥одичн≥ виданн¤. ¬водилис¤ обмеженн¤ на вживанн¤ украњнськоњ мови й робилис¤ спроби впровадити в школах рос≥йську мову. ќсобливо масивних атак зазнала греко-католицька церква Ч цей символ зах≥дноукрањнськоњ самобутност≥. ƒо –ос≥њ вивозили сотн≥ греко-католицьких св¤щеник≥в, а натом≥сть ставили православних поп≥в, що схил¤ли сел¤н до православ'¤. «аарештували й вивезли до —уздал¤ митрополита јндре¤ Ўептицького, ¤кий в≥дмовивс¤ р¤туватис¤ в≥д рос≥¤н утечею. Ѕезстрашна повед≥нка митрополита прот¤гом ус≥Їњ в≥йни надихала його земл¤к≥в ≥ значно спри¤ла дальшому зростанню його попул¤рност≥. јле не встигли рос≥¤ни остаточно зд≥йснити вс≥ своњ плани, ¤к австр≥йц≥ п≥шли у контрнаступ ≥ до травн¤ 1915 р. в≥двоювали б≥льшу частину —х≥дноњ √аличини. ¬≥дступаюч≥ царськ≥ в≥йська вз¤ли заложниками к≥лька сотень пров≥дних украњнських д≥¤ч≥в, а також евакуювали тис¤ч≥ людей, включаючи багатьох русоф≥л≥в, рол≥ ¤ких в украњнськ≥й пол≥тиц≥ тепер ѕрийшов к≥нець.

—тавленн¤ рос≥¤н до галицьких украњнц≥в, ¤ке в≥домий рос≥йський пол≥тик ѕавло ћ≥люков розц≥нив у своЇму виступ≥ в ƒум≥ ¤к ЂЇвропейський скандалї, ¤вл¤лсобою, продовженн¤ пол≥тики ур¤ду щодо украњнського руху в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ« вибухом в≥йни було закрито майже вс≥ украњнськ≥ орган≥зац≥њ та газети.  оли у 1916 р. загальновизнаний пров≥дник украњнц≥в ћихайло √рушевський повернувс¤ до  иЇва, його заарештували й вислали на п≥вн≥ч –ос≥њ. ÷арський м≥н≥стр закордонних справ —ерг≥й —азонов з неприхованим задоволенн¤м казав: Ђ“епер настав слушний момент, щоб раз ≥ назавжди позбутис¤ украњнського рухуї. ќднак п≥сл¤ катастроф≥чних втрат у 1915 р. самовпевнен≥сть царського ур¤ду дещо п≥дупала, й в≥н трохи
пом'¤кшив тон. ” –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ знову обережно починали працювати украњнськ≥ кооперативи, книгарн≥, науков≥ товариства, а також к≥лька газет. ¬≥дновила свою координац≥йну д≥¤льн≥сть нап≥втаЇмна украњнська пол≥тична орган≥зац≥¤ “”ѕ, тобто “овариство украњнських прогресист≥в, поширюючи аг≥тац≥ю за конституц≥йне правл≥нн¤ в ≥мпер≥њ та автоном≥ю дл¤ ”крањни.

“им часом у ¬≥дн≥, по австр≥йський б≥к фронту, у травн≥ 1915 р. з≥бралис¤ украњнськ≥ пол≥тичн≥ д≥¤ч≥ та в≥дновили св≥й представницький орган Ч «агальну ”крањнську –аду. ¬ м≥ру того ¤к в≥йна дедал≥ б≥льше виснажувала јвстро-”горщину, чимраз см≥лив≥шими ставали вимоги народ≥в ≥мпер≥њ, серед них ≥ украњнц≥в. “ак, «агальна ”крањнська –ада оголосила своЇю метою незалежн≥сть –ос≥йськоњ ”крањни, котру, ¤к вона спод≥валас¤, завоюють австр≥йц≥, а також широку автоном≥ю дл¤ —х≥дноњ √аличини та Ѕуковини. ѕроте коли-у 1916 р. ¬≥день пооб≥ц¤в пол¤кам ще б≥льшу владу в √аличин≥, –ада на знак протесту саморозпустилас¤. Ќадал≥ зах≥дноукрањнськ≥ ≥нтереси представл¤в украњнський клуб в≥денського парламенту на чол≥ з ™вгеном ѕетрушевичем.

” ¬≥дн≥ також д≥¤ли сх≥дноукрањнськ≥ ем≥гранти з —оюзу визволенн¤ ”крањни, ¤ких ф≥нансове п≥дтримували н≥мц≥ та австр≥йц≥. ÷¤ орган≥зац≥¤ вир¤дила представник≥в у багато Ївропейських столиць дл¤ пропаганди справи украњнськоњ незалежност≥. ’оч це й не дало в≥дчутних результат≥в, але робота —¬” з сотн¤ми тис¤ч полонених украњнц≥в, 50 тис. ≥з ¤ких перебували у спец≥альних таборах, не лише п≥дносила нац≥ональну св≥дом≥сть солдат≥в, а й привела до' створенн¤ так званих —≥рожупанноњ та —йньожупанноњ див≥з≥й, що згодом боротимутьс¤ за украњнську справу. ¬≥дтак ≥з продовженн¤м в≥йни не викликало сумн≥ву, що украњнц≥, ¤к ≥ ≥нш≥ народи, неухильно стають дедал≥ заповз¤тлив≥шими у зд≥йсненн≥ власних ц≥лей ≥ щораз менше проймаютьс¤ долею ≥мпер≥й, ¤к≥ прот¤гом стол≥ть панували над ними.

” 1917 р. воююч≥ сторони опинилис¤ на гран≥ виснаженн¤. “а особливоњ гостроти дос¤гла напружен≥сть у –ос≥њ, де т¤гар тотальноњ в≥йни подвоював недол≥ки в≥дсталого, прогнилого й негнучкого режиму збанкрут≥лого цар¤ ћиколи II. « ус≥х учасник≥в в≥йни –ос≥¤ зазнала найт¤жчих утрат Ч понад 8 млн чолов≥к убитими, пораненими та полоненими. ÷е викликало широке невдоволенн¤, оск≥льки часто по¤снювалос¤ недбал≥стю й помилками з боку призначених царем бездарних командир≥в. ¬одночас через корумпован≥сть ≥ малоефективн≥сть рос≥йського чиновництва та промисловц≥в сотн≥ тис¤ч солдат≥в посилалис¤ проти ворога, ≥нколи не маючи нав≥ть рушниц≥ з набо¤ми. ¬≥йна та прорахунки ур¤ду призвели до ще б≥льшоњ кризи в усьому
сусп≥льств≥. « моб≥л≥зац≥Їю на в≥йськову службу близько половини працездатних чолов≥к≥в зменшилос¤ виробництво продукт≥в ≥ промислових вироб≥в, р≥зко зросли ц≥ни. √олод став звичайним ¤вищем, особливо серед жител≥в м≥ст, розгорталис¤ страйки, у народ≥ зростало розчаруванн¤. 

–ос≥йськ≥ революц≥њ

” 1917 р. в≥дбулис¤ дв≥ рос≥йськ≥ революц≥њ. ѕерша Ч Ћютнева Ч скор≥ше по ходила на розвал, н≥ж на повстанн¤. ѕочалас¤ вона досить невинно, коли 8 березн¤ (23 лютого за ст. ст.) петроградськ≥ роб≥тники оголосили страйк протесту проти нестач≥ продукт≥в. јле, отримавши наказ стр≥л¤ти в цив≥льних людей, царськ≥ в≥йська перейшли на б≥к роб≥тник≥в. «а к≥лька дн≥в под≥бне вчинила б≥льша частина столичноњ залоги. ¬одночас населенн¤ м≥ста заповнило вулиц≥, щоб продемонструвати сол≥дарн≥сть ≥з страйкар¤ми. « поширенн¤м демонстрац≥й по вс≥й ≥мпер≥њ ћикола II зр≥кс¤ престолу, його м≥н≥стри й ур¤довц≥ розб≥глис¤, а ненависн≥ жандарми поховалис¤. ƒо 12 березн¤ царський режим розсипавс¤, ¤к картковий д≥м.

’оч повалити царат було напрочуд легко, знайти йому зам≥ну, прийн¤тну дл¤ вс≥х, ви¤вилос¤ надзвичайно важко. «'¤вилос¤ два претенденти на пол≥тичну владу. ќдним ≥з них був “имчасовий ур¤д, сформований ≥з л≥беральних депутат≥в ƒуми, ¤кий прагнув уз¤ти на себе функц≥њ управл≥нн¤ до тих п≥р, доки в –ос≥њ не встановитьс¤ пост≥йна форма правл≥нн¤. “имчасовий ур¤д не мав великоњ реальноњ влади, оск≥льки адм≥н≥страц≥¤ перебувала в хаос≥, а пол≥ц≥¤ була майже вс¤ розпущена. ƒо того ж на ньому вис≥в т¤гар непопул¤рноњ в народ≥ в≥йни. « самого початку суперником “имчасового ур¤ду виступала ѕетроградська –ада роб≥тничих ≥ солдатських депутат≥в. ѕ≥дпор¤дкована соц≥ал≥стам, серед ¤ких б≥льшовики складали лише одну з
меншостей. ѕетроградська –ада ¤вл¤ла собою випадкову асамблею радикальноњ ≥нтел≥генц≥њ, роб≥тник≥в ≥ солдат≥в. ѕод≥бн≥ органи швидко утворювалис¤ по вс≥й крањн≥. ћета –ади пол¤гала в тому, щоб Ђпоглибитиї революц≥ю, штовхаючи њњ до перетворенн¤ сусп≥льства на соц≥ал≥стичних засадах. ѕост≥йн≥ сутички м≥ж цими двома органами, суперечки та взаЇмн≥ перешкоди вносили ще б≥льшу плутанину в питанн¤, кому ж належить остаточна влада в колишн≥й ≥мпер≥њ.

÷е безладд¤ незабаром стало всезагальною ознакою житт¤ революц≥йноњ –ос≥њ. ќсв¤чена революц≥Їю необх≥дн≥сть зм≥н виправдовувала в очах багатьох, ≥ особливо –ад, нападки на ц≥лий р¤д принцип≥в ≥ установлень, ¤к≥ ран≥ше були загальноприйн¤тими. “ак, наприклад, 14 березн¤ ѕетроградська –ада видала сумнозв≥сний наказ є 1 (¤кий “имчасовому ур¤дов≥ не вдалос¤ блокувати), за ¤ким в≥йськов≥ частини дл¤ управл≥нн¤ справами могли впроваджувати у себе демократично обран≥ –ади. ¬лада оф≥цер≥в обмежувалас¤ лише бойовими ситуац≥¤ми. ÷ей наказ докор≥нно п≥д≥рвав ≥ без того хистку дисципл≥ну в арм≥њ, внасл≥док чого вона почала розвалюватис¤. ƒо л≥та, коли м≥льйог≥и озброЇних деморал≥зованих солдат≥в, кинувши фронти, лавиною рушили додому, громадський пор¤док остаточно був п≥д≥рваний. —постер≥гаючи за марними спробами в≥дновити й утримати пол≥тичну владу в той хаотичний пер≥од, не сл≥д забувати, що перед тими, хто намагавс¤ це зробити, сто¤ло завданн¤, аналог≥чне зведенню буд≥вл≥, п≥д ¤кою пост≥йно провалюЇтьс¤ грунт. 

–еволюц≥¤ на ”крањн≥

«в≥стка про пад≥нн¤ царського режиму дос¤гла  иЇва ≤« березн¤ 1917 р. «а к≥лька дн≥в представники найголовн≥ших установ≥ орган≥зац≥й м≥ста утворили ¬иконавчий ком≥тет, що мав утримувати пор¤док ≥ д≥¤ти в≥д ≥мен≥ “имчасового ур¤ду. ¬одночас осередком радикально настроЇних л≥вих стала  ињвська –ада роб≥тничих ≥ солдатських депутат≥в. јле/на в≥дм≥ну в≥д под≥й у ѕетроград≥, в  иЇв≥ на арену вийшла й трет¤ д≥йойа особа: 17 березн¤ украњнц≥ заснували класну орган≥зац≥ю Ч ÷ентральну –аду. њњ створили пом≥ркован≥ л≥берали з “овариства украњнських прогресист≥в п≥д проводом ™вгена „икаленка, —ерг≥¤ ™фремова та ƒмитра ƒорошенка разом ≥з соц≥ал-демократами на чол≥ з ¬олодимиром ¬инниченком та —имоном ѕетлюрою.  ≥лькома тижн¤ми п≥зн≥ше до ÷ентральноњ –ади також вступила нова зростаюча
”крањнська парт≥¤ соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в, ¤ку репрезентували ћикола  овалевський,

—имон ѕетлюра

ѕавло ’ристюк та ћикита Ўаповал. ѕрезидентом ÷ентральноњ –ади було обрано ћихайла √рушевського Ч добре в≥домого, авторитетного д≥¤ча, котрий повернувс¤ ≥з засланн¤. ¬≥дтак, на в≥дм≥ну в≥д рос≥¤н у  иЇв≥, що розкололис¤ на пом≥ркованих у ¬иконавчому ком≥тет≥ та радикал≥в у  ињвськ≥й –ад≥, украњнц≥ вс≥х ≥дейних переконань згуртувалис¤ в Їдиний представницький орган.

Ќа здивуванн¤ багатьох. ÷ентральна –ада одержала негайну й дедал≥ зростаючу п≥дтримку. ”крањнц≥ ѕетрограда та  иЇва провели з нагоди њњ створенн¤ величезн≥ демонстрац≥њ. 19 кв≥тн¤ в  иЇв≥ в≥дкривс¤ ”крањнський нац≥ональний конгрес. Ќа нього з≥бралос¤ 900 делегат≥в з ус≥Їњ ”крањни, в≥д ус≥х украњнських громад колишньоњ ≥мпер≥њ, а також в≥д р≥зних економ≥чних, осв≥тн≥х, в≥йськових та ≥нших орган≥зац≥й.  онгрес обрав 150 представник≥в до ÷ентральноњ –ади та затвердив ћ. √рушевського на посад≥ президента. 18 травн¤ понад 700 делегат≥в в≥д украњнц≥в, що служили в арм≥њ, на з'њзд≥ в  иЇв≥ дали своњм представникам дорученн¤ вступити до ÷ентральноњ –ади. ћайже через м≥с¤ць так само вчинили близько 1000 делегат≥в ”крањнського з'њзду сел¤н. ѕот≥м до ÷ентральноњ –ади також приЇднавс¤ з'њзд роб≥тник≥в. Ќатхнена такими ви¤вами дов≥р'¤, ÷ентральна –ада стала дивитис¤ на себе не лише ¤к на представника в≥дносно невеликоњ к≥лькост≥ нац≥ональне св≥домих украњнц≥в, а й ¤к на украњнський парламент.

«а своњм соц≥альним походженн¤м найпалк≥ш≥ приб≥чники ÷ентральноњ –ади належали, ¤кщо вжити улюблений терм≥н марксист≥в, до др≥бноњ буржуаз≥њ: вони складалис¤ з ≥нтел≥генц≥њ й так званоњ нап≥в≥нтел≥генц≥њЧ с≥льських учител≥в, нижчого духовенства, др≥бного чиновництва, земських ур¤дник≥в, молодших оф≥цер≥в та заможних сел¤н. ÷≥ люди були в основному пов'¤зан≥ з селом ≥ керувалис¤ не лише традиц≥йною турботою ≥нтел≥гент≥в-украњноф≥л≥в про збереженн¤ ≥ розвиток украњнськоњ культури, а й прагматичними м≥ркуванн¤ми про те, що розташований ближче до дому ур¤д чутлив≥ше реагуватиме на њхн≥ потреби. ”крањнський сел¤нин гадав, що ÷ентральна –ада д≥йов≥ше допомагатиме йому отримати б≥льше земл≥, н≥ж ур¤д у далекому ѕетроград≥, а украњнський солдат спод≥вавс¤, що вона швидше, н≥ж рос≥йський ур¤д, виведе його з в≥йни.

ѕроте були на ”крањн≥ також сусп≥льн≥ та етн≥чн≥ групи, котр≥ не п≥дтримували ÷ентральноњ –ади. –ос≥йськ≥ консерватори й нав≥ть пом≥ркован≥ побоювалис¤, що зростанн¤ пол≥тичноњ активност≥ украњнц≥в призведе до розвалу ЂЇдиноњ та непод≥льноњ –ос≥њї. «≥ свого боку рос≥йськ≥ радикали п≥дозрювали, що украњнський нац≥ональний рух може порушити ЂЇдн≥сть роб≥тничого класуї. —коса позирали на ÷ентральну –аду ≥ Їврењ, багато з ¤ких ототожнювалис¤ з рос≥йською культурою й активно д≥¤ли в рос≥йських соц≥ал≥стичних парт≥¤х. “ому неспод≥вана по¤ва ÷ентральноњ –ади дуже стурбувала частину м≥ського населенн¤ ”крањни Ч цю невелику, але
стратег≥чно розташовану менш≥сть.

 оли безпорадн≥сть “имчасового ур¤ду ставала чимдал≥ очевидн≥шою, ÷ентральна –ада вир≥шила скористатис¤ своњми перевагами. ўоб завоювати соб≥ визнанн¤ найвищоњ пол≥тичноњ сили на ”крањн≥, 23 червн¤ вона видала ѕерший ун≥версал, в ¤кому проголошувалос¤: Ђ’ай ”крањна буде в≥льною. Ќе в≥докремлюючись остаточно в≥д –ос≥њ й не розриваючи зв'¤зк≥в ≥з –ос≥йською державою, хай украњнський народ отримаЇ право самому розпор¤джатис¤ своњм житт¤м у своЇму крањї. Ќезабаром ÷ентральна –ада оголосила про утворенн¤ √енерального секретар≥ату, що мав правити за виконавчий орган ур¤ду. ќчолений ¬олодимиром ¬инниченком √енеральний секретар≥ат, що складавс¤ з восьми м≥н≥стерств, справами ¤ких в≥дали переважно соц≥ал-демократи, вз¤в на себе в≥дпов≥дальн≥сть за управл≥нн¤ ”крањною.

÷≥ заходи викликали лють серед рос≥¤н ”крањни, а також “имчасового ур¤ду в ѕетроград≥. ќстанн≥й в середин≥ липн¤ вислав до  иЇва дл¤ переговор≥в делегац≥ю на чол≥ з ќлександром  орейським. јле катастроф≥чний провал рос≥йського наступу в √аличин≥ все ж змусив рос≥¤н визнати √енеральний секретар≥ат, хоч ≥ з великими застереженн¤ми, за орган управл≥нн¤ п'¤ти украњнських губерн≥й ( ињвськоњ, ѕолтавськоњ, ѕод≥льськоњ, ¬олинськоњ та „ерн≥г≥вськоњ). ÷е визнанн¤ ознаменувало апогей впливу й авторитету ÷ентральноњ –ади.

ќтримавши об≥ц¤нку широкоњ культурноњ автоном≥њ, рос≥йськ≥ та Їврейськ≥ парт≥њ на ”крањн≥ неохоче приЇдналис¤ до ÷ентральноњ –ади. ¬ цей момент ÷ентральна –ада складалас¤ з 822 м≥сць, близько чверт≥ з ¤ких належало рос≥йськ≥й, Їврейськ≥й, польськ≥й та ≥ншим неукрањнським парт≥¤м. ¬ ≥деолог≥чному в≥дношенн≥ вона мала виразно л≥ву ор≥Їнтац≥ю. ƒос¤гши угоди, хоч ≥ досить хисткоњ, ¤к з “имчасовим ур¤дом, так ≥ з нац≥ональними меншост¤ми, ÷ентральна –ада могла тепер братис¤ за управл≥нн¤ крањною.

јле дуже швидко ви¤вилос¤, що ÷ентральн≥й –ад≥ гостро бракуЇ кер≥вництва.  оли “имчасовий ур¤д став намагатис¤ в≥дступити в≥д свого визнанн¤ украњнськоњ автономност≥, ÷ентральна –ада зга¤ла час на безк≥нечн≥ суперечки про меж≥ своЇњ влади, одночасно нехтуючи такими нагальними проблемами, ¤к збереженн¤ правопор¤дку, забезпеченн¤ м≥ст продуктами та орган≥зац≥¤ роботи зал≥зниць. ¬она також не змогла ефективно розв'¤зати гостре питанн¤ перерозпод≥лу земель. ¬насл≥док цього Їдн≥сть, ¤ку спочатку продемонстрували украњнц≥, швидко зникла, ≥ м≥ж соц≥ал-демократами, ¤ким у ÷ентральн≥й –ад≥ належало пан≥вне становище, та численними соц≥ал≥стами-революц≥онерами розгор≥лис¤ ≥дейн≥ конфл≥кти. „лени ÷ентральноњ –ади поринули у безпл≥дн≥ дебати й ворожнечу, р≥дко њздили на село (де њхн≥ впливи обмежувалис¤ околиц¤ми  иЇва та де¤ких ≥нших м≥ст) ≥, ¤к насл≥док, втратили зв'¤зок ≥з. масами, що налагодивс¤ за короткий час завд¤ки р≥зноман≥тним з'њздам. “епер кожна м≥сцев≥сть мусила самотужки оп≥куватис¤ власними справами. 

Ќе менш шк≥дливою ви¤вилас¤ ≥дейна обмежен≥сть молодих ≥ недосв≥дчених украњнських пол≥тик≥в, в≥к б≥льшост≥ з ¤ких коливавс¤ у межах в≥д 20 до «ќ рок≥в. «ахоплен≥ власною революц≥йною риторикою, вони намагалис¤ в≥дмежуватис¤ в≥д старого ладу. ќсобливо промовистим у цьому в≥дношенн≥ було њхнЇ ставленн¤ до в≥йськових. ”л≥тку 1917 р. близько 300 тис. украњнських солдат≥в стих≥йно реорган≥зувалис¤ у всеукрањнськ≥ формуванн¤, заприс¤гнувши на в≥рн≥сть ÷ентральн≥й –ад≥.
¬ ц≥й неоднозначн≥й ситуац≥њ генерал ѕавло —коропадський надав у розпор¤дженн¤ ÷ентральноњ –ади украњн≥зований корпус ≥з 40 тис. б≥йц≥в, прекрасно дисципл≥нованих ≥ спор¤джених пор≥вн¤но з дезорган≥зованими рос≥йськими в≥йськами. јле його жест було в≥дкинуто з двох причин: ≥деологи ÷ентральноњ –ади доводили, що революц≥¤ усувала необх≥дн≥сть регул¤рноњ арм≥њ, по-друге, вони твердили, що не можна дов≥р¤ти багатому землевласников≥ —коропадському. јналог≥чним було њхнЇ ставленн¤ до чиновник≥в: на них дивилис¤ ¤к на уособленн¤ староњ гнобительськоњ буржуазноњ держави, а голова ур¤ду ¬инниченко називав њх Ђнайг≥ршими ≥ найшк≥длив≥шими людьмиї.

ѕроте незабаром стало зрозум≥лим, що правити без арм≥њ та чиновник≥в неможливо. ѕо ”крањн≥ ширилис¤ анарх≥¤ й безладд¤. —тановище пог≥ршилос¤ у липн≥, коли розвалилас¤ рос≥йська арм≥¤ в √аличин≥, затопивши ”крањну (що ¤вл¤ла собою безпосередн≥й тил величезного ѕ≥вденно-«ах≥дного та –умунського фронт≥в) м≥льйонами озброЇних радикал≥зованих ≥ розгнузданих солдат≥в. ¬они, за висловом одного з член≥в ÷ентральноњ –ади, були Ђг≥ршими в≥д татарських ордї, ≥ њхн¤ присутн≥сть переконливо св≥дчила про безпорадн≥сть ÷ентральноњ –ади.

Ѕ≥льшовицький переворот ≥ ÷ентральна –ада

якщо Ћютнева революц≥¤ була по сут≥ насл≥дком пад≥нн¤ влади, то причиною другоњ революц≥њ, ¤ку називають ∆овтневою, стало захопленн¤ влади, њњ зд≥йснили б≥льшовики на чол≥ з Ћен≥ним Ч група, ¤ку лише ш≥сть м≥с¤ц≥в тому вважали малов≥рог≥дним кандидатом на владу в –ос≥њ.

Ќа початку 1917 р. б≥льшовицька парт≥¤ –ос≥њ, що в основному складалас¤ з рос≥йськоњ та Їврейськоњ ≥нтел≥генц≥њ й роб≥тник≥в, нал≥чувала менше 24 тис., у той час ¤к ≥нш≥ соц≥ал≥стичн≥ парт≥њ об'Їднували сотн≥ тис¤ч член≥в. јле б≥льшовикам були властив≥ риси, що в т≥ хаотичн≥ часи мали куди б≥льшу варт≥сть. ¬они ¤вл¤ли собою дисципл≥новану, суворо централ≥зовану парт≥ю в≥дданих ≥ досв≥дчених революц≥онер≥в, ¤к≥ в особ≥ Ћен≥на мали ген≥ального вожд¤, неперевершеного майстра революц≥йноњ тактики. ¬певнен≥сть Ћен≥на, його ц≥леспр¤мован≥сть, а також об≥ц¤нки дати масам Ђмир, хл≥б ≥ землюї завойовували дедал≥ б≥льше прихильник≥в його
парт≥њ. ƒо осен≥ 1917 р. б≥льшовицьк≥ лави зросли до 350 тис. ¬ирвавши б≥льш≥сть у –адах ≥з рук ≥нших соц≥ал≥стичних парт≥й ≥ п≥дн¤вши гасло Ђ¬с¤ влада –адамї, 7 листопада (25 жовтн¤ за юл≥анським стилем) б≥льшовики скинули тонучий “имчасовий ур¤д ≥ за¤вили в≥д ≥мен≥ –ад роб≥тничих ≥ сел¤нських депутат≥в про своњ претенз≥њ њй владу. 

Ѕ≥ ≥ьшовики в основному зосереджувалис¤ в промислових центрах –ос≥њ ≥ на ”крањн≥ мали м≥зерний вплив: у 1918 р. њх нал≥чувалос¤ тут ¤кихось 4Ч-5 тис., .головним чином у ƒонбас≥. ¬≥дтак, серед понад 2 млн роб≥тник≥в ”крањни приб≥чники б≥льшовик≥в складали крих≥тний в≥дсоток. ƒл¤ пор≥вн¤нн¤: сам≥ лише украњнськ≥ соц≥алреволюц≥онери в цей час мали понад 300 тис. член≥в. ƒо того ж оск≥льки б≥льшовицька програма була в основному звернена до пролетар≥ату, серед ¤кого украњнц≥ були слабко представлен≥, вона мало њх приваблювала.

ћикола —крипник

 ѕромислов≥ роб≥тники ”крањни були переважно рос≥¤нами та Ївре¤ми й складали 75 % член≥в парт≥њ. ¬≥дтак, за словами рад¤нського ≥сторика ћиколи ѕопова, Ђб≥льшовики на ”крањн≥ були парт≥Їю рос≥¤н ≥ русиф≥кованого пролетар≥атуї.

як ≥ б≥льш≥сть рос≥¤н на ”крањн≥, б≥льшовики вороже поставилис¤ до украњнського руху. як марксисти, вони побоювалис¤, що цей рух п≥д≥рве Їдн≥сть роб≥тничого класу; ¤к представники пан≥вноњ меншост≥, вони в≥дчували загрозу нещодавно пок≥рноњ б≥льшост≥, що моб≥л≥зувалас¤; ≥ ¤к. мешканц≥ м≥ста, вони з презирством дивилис¤ на рух, котрий спиравс¤ на сел¤нство. ƒл¤ одного з пров≥дних б≥льшовик≥в ’ристи¤на –аковського проблематичним було визнати нав≥ть сам факт ≥снуванн¤ украњнського народу. ѕро поширен≥сть таких погл¤д≥в у парт≥њ св≥дчив один ≥з небагатьох видатних украњнських б≥льшовик≥в ћикола —крипник: Ђƒл¤ б≥льшост≥ член≥в нашоњ парт≥њ ”крањна не ≥снувала ¤к нац≥ональна одиниц¤ї. ќдин ≥з найвпливов≥ших б≥льшовицьких вожд≥в на ”крањн≥ √еорг≥й ѕ¤-аков в≥дверто за¤вив, що парт≥¤ повинна .чостаточцо в≥дкинути гасло права нац≥й на самовизначенн¤. « ≥ншого приводу в≥н казав: Ђћи не повинн≥ п≥дтримувати укрњнц≥в, оск≥льки њхн≥й рух невиг≥дний пролетар≥атов≥. –ос≥¤ не може ≥снувати без украњнського цукру, промисловост≥, вуг≥лл¤.

ѕроте Ћен≥н був надто обережним пол≥тиком, щоб дозволити таким п≥дходам формувати парт≥йний курс. ¬≥н зрозум≥в, хоч ≥ з де¤ким зап≥зненн¤м, що нац≥онал≥зм Ї могутньою силою, ¤кою парт≥¤ могла б скористатис¤. “ому в≥н сформулював досить плутане твердженн¤, що б≥льшовикам належить визнати й нав≥ть спри¤ти зд≥йсненню права пригноблених народ≥в на культурний розвиток ≥ самовр¤дуванн¤, доти,Ч ≥ тут йшло дуже важливе застереженн¤,Ч доки це не перешкоджало пролетарськ≥й революц≥њ. “ак, наприклад, ¤кщо украњнський нац≥онал≥зм в≥в до в≥докремленн¤ украњнських роб≥тник≥в в≥д рос≥йських, то це, за Ћен≥ним, ¤вл¤ло собою буржуазний нац≥онал≥зм, з ¤ким належало неухильно боротис¤. ≤накше кажучи, в теор≥њ нац≥ональн≥ прагненн¤ украњнц≥в визнавалис¤, а на практиц≥ Ч в≥дкидалис¤.

¬елика перевага такого п≥дходу пол¤гала в тому, що в≥н дозвол¤в робити вигл¤д, наче б≥льшовики симпатизують прагненн¤м украњнц≥в ≥ тому заслуговують на п≥дтримку з њхнього боку, ще й при цьому не зраджуючи справу соц≥ал≥стичноњ революц≥њ. ¬плив ≥дей Ћен≥на на його посл≥довник≥в на ”крањн≥ ви¤вивс¤ у серпн≥ 1917 р., коли до ÷ентральноњ –ади приЇдналос¤ 10 б≥льшовик≥в.

ѕ≥сл¤ того ¤к б≥льшовики захопили владу в –ос≥њ, постало питанн¤, хто ж правитиме на ”крањн≥. Ќе маючи достатньо сил, щоб розбити ≥ ÷ентральну –аду, й приб≥чник≥в “имчасового ур¤ду в  иЇв≥, ¤к≥ згуртувалис¤ навколо штабу арм≥њ, б≥льшовики вир≥шують на де¤кий час утримувати добр≥ стосунки з украњнц¤ми, намагаючись водночас пок≥нчити з≥ штабом арм≥њ. 10 листопада в  иЇв≥ вибухнули боњ майже 6-тис¤чних сил б≥льшовик≥в ≥з штабом арм≥њ, в розпор¤дженн≥ ¤кого було до 10 тис. чолов≥к. ” вир≥шальний момент ÷ентральна –ада наказала 8 тис. своњх б≥йц≥в прийти на допомогу б≥льшовикам, змусивши штаб арм≥њ до евакуац≥њ з  иЇва.

јле б≥льшовики отороп≥ли в≥д здивуванн¤, коли ÷ентральна –ада оголосила, що бере на себе верховну владу в ус≥х дев'¤ти губерн≥¤х, де украњнц≥ становл¤ть б≥льш≥сть. ‘ормально це п≥дтверджував њњ “рет≥й ун≥версал в≥д 22 листопада, що проголошував установленн¤ автономноњ ”крањнськоњ –еспубл≥ки. ¬се ще не наважуючись остаточно роз≥рвати зв'¤зки з –ос≥Їю, ÷ентральна –ада за¤вила про одну ≥ своњх ц≥лей Ч створенн¤ в колишн≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ федерац≥њ в≥льних ≥ р≥вноправних народ≥в. —под≥ваючись, що ÷ентральна –ада стане стаб≥л≥зуючим чинником в анарх≥њ, що поширювалас¤, владу украњнського ур¤ду визнали украњнськ≥ та неукрањнськ≥ парт≥њ, б≥льш≥сть –ад ≥ нав≥ть б≥льшовики (хоч дл¤ останн≥х це був крок вимушений ≥ тимчасовий).

ѕроте незабаром стало очевидним, що конфл≥кт м≥ж ÷ентральною –адою та б≥льшовиками був нев≥дворотним. якщо ÷ентральна –ада критикувала Ћен≥на за насильство при захопленн≥ влади в ѕетроград≥, то Ћен≥н скарживс¤ на те, що украњнц≥ пропускають козацьк≥ в≥йська через свою територ≥ю,, дозвол¤ючи њм зосередитис¤ на п≥вдн≥, де формувавс¤ рос≥йський антиб≥льшовицький рух. “им часом на ”крањн≥ б≥льшовики зазнали к≥лькох пол≥тичних невдач. ” грудневих виборах до ¬серос≥йських ”становчих «бор≥в, п≥зн≥ше роз≥гнаних б≥льшовиками, украњнськ≥ парт≥њ
отримали понад 70% голос≥в, тод≥ ¤к б≥льшовики Ч лише 10 ∞о. ўе в≥дчутн≥шою була њхн¤ невдача на ¬сеукрањнському з'њзд≥ –ад, ¤кий-вони сам≥ скликали 17 грудн¤ в  иЇв≥ й ¤кий спод≥валис¤ поставити п≥д св≥й ц≥лковитий контроль. јле украњнськ≥ парт≥њ закликали на з'њзд своњх приб≥чник≥в ≥з села, переваживши близько сотн≥ б≥льшовицьких делегат≥в двома з лишком тис¤чами своњх. –озлючен≥ члени невеликоњ б≥льшовицькоњ фракц≥њ покинули з'њзд, перењхали до ’аркова, квал≥ф≥кували ÷ентральну –аду ¤к Ђворога народуї й проголосили створенн¤ –ад¤нськоњ ”крањнськоњ –еспубл≥ки. ќдночасно на ”крањну з –ос≥њ почали наступ б≥льшовицьк≥ в≥йська.

≤нтервенц≥¤ б≥льшовик≥в на ”крањн≥. « п≥вн≥чного сходу рухалис¤ 12-тис¤чн≥ б≥льшовицьк≥ сили на чол≥ з талановитим командувачем ¬олодимиром јнтоновим-ќвс≥Їнком ≥ його кривавим попл≥чником ћихайлом ћуравйовим. ѕроти .них украњнський в≥йськовий м≥н≥стр —имон ѕетлюра мав розкиданих по р≥зних м≥сц¤х 15 тис. во¤к≥в, що складалис¤ з сел¤нського ополченн¤ Ђв≥льних козак≥вї, с≥чових стр≥льЌ≥мецько-австр≥йська ≥нтервенц≥¤ 1918 р.

ц≥в, колишн≥х в≥йськовополонених галичан, к≥лькох невеликих загон≥в ≥з фронту та ƒек≥лькох сотень кињвських г≥мназист≥в, що п≥шли на фронт пр¤мо в≥д шк≥льноњ лави.

“ут ¤краз може виникнути питанн¤: де ж под≥лис¤ 300 тис. б≥йц≥в украњн≥зованих загон≥в, що вл≥тку заприс¤гнули ÷ентральн≥й –ад≥? Ѕ≥льщ≥сть з них повернулис¤ по своњх селах, зайн¤вши Ђнейтральнуї позиц≥ю,Ч м≥ж ≥ншим, ¤к ≥ де¤к≥ з тих, котр≥ лишилис¤ п≥д рушницею. „астина перекинулас¤ до б≥льшовик≥в. Ќастроњ цих украњнських солдат≥в (що вигл¤дали р≥зким контрастом на тл≥ героњчних зусиль в≥дносно невеликоњ групи людей, котр≥ боролис¤ за ÷ентральну –аду) в основному по¤снювалис¤ ефективн≥стю б≥льшовицьких аг≥татор≥в. як зауважив –≥чард ѕайпс, Ђу перш≥ м≥с¤ц≥ громад¤нськоњ в≥йни все населенн¤ було збите з пантелику, дезор≥Їнтоване й "не знало, за ким ≥ти. ƒобрий аг≥татор був вартий сотень озброЇних солдат≥в: в≥н м≥г привернути на св≥й б≥к в≥йська супротивника й тим самим вир≥шити долю важливих боњвї. Ѕ≥льшовики не шкодували н≥ грошей, н≥ людей дл¤ того, щоб проникнути в украњнськ≥ загони, ¤к≥ значною м≥рою складалис¤ з надзвичайно нањвних у пол≥тиц≥ сел¤н, ≥ переконати останн≥х або не брати участ≥ в бо¤х, або ж приЇднатис¤ до б≥льшовик≥в. ”насл≥док цього њхн≥ сили на ”крањн≥ до грудн¤ зросли до 40 тис. чолов≥к.

≤ншою перевагою б≥льшовик≥в на ”крањн≥ були орган≥зован≥ њхн≥ми приб≥чниками майже в кожному великому м≥ст≥ диверс≥йн≥ повстанн¤ проти ÷ентральноњ –ади. Ќайнебезпечн≥ше з них вибухнуло 29 с≥чн¤ 1918 р. у  иЇв≥, коли рос≥йськ≥ роб≥тники захопили Ђјрсеналї, на к≥лька дн≥в скувавши украњнськ≥ в≥йська. ¬одночас трохи на сх≥д в≥д м≥стечка  рути в останн≥й великий б≥й ≥з силами ћуравйова, що наближалис¤, вступили загони ѕетлюри. ѕ≥сл¤ запеклих боњв украњнц≥ були змушен≥ в≥дступити. ¬ оточенн¤ потрапив заг≥н ≥з 300 г≥мназист≥в, ¤к≥ вс≥ загинули, њхн¤ смерть здобула њм почесне м≥сце в украњнському нац≥ональному пантеон≥. “им часом ÷ентральна –ада, що зас≥дала вдень ≥ вноч≥, похапцем прийн¤ла закон про радикальну земельну рефорйу, тобто нац≥онал≥зац≥ю великих землеволод≥нь. ¬она видала св≥й „етвертий ≥ останн≥й ун≥версал (цей важливий документ хоч ≥ датований 22 с≥чн¤, фактично було складено в н≥ч з 24 на 25), проголосивши, що ”крањнська Ќародна –еспубл≥ка розриваЇ зв'¤зки з б≥льшовицькою –ос≥Їю й в≥дтак стаЇ в≥льною ≥ самост≥йною державою. 

”года в Ѕрест-Ћитовську. ѕеред лицем неминучоњ поразки останньою над≥Їю ÷ентральноњ –ади була чужоземна допомога. ¬загал≥ симпат≥њ –ади схил¤лис¤ на б≥к јнтанти, ≥ з самого початку вона наполегливо домагалас¤ визнанн¤ њњ член≥в, ≥ особливо ‘ранц≥њ. јле реакц≥¤ ‘ранц≥њ, ¤ка р≥шуче сто¤ла за в≥дновленн¤ ЂЇдиноњ та непод≥льноњ –ос≥њї, була неоднозначною. ѕроте 22 грудн¤ 1917 р. виник ц≥лком новий наб≥р можливостей, коли Ћен≥н розпочав мирн≥ переговори у Ѕрест-Ћитовську з ÷ентральними державами, за¤вивши про те, що в≥н репрезентуЇ вс≥ народи колишньоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ўоб не дати б≥льшовикам представл¤ти на мирних переговорах ”крањну, ÷ентральна –ада вир¤дила до Ѕреста власну делегац≥ю. 9 лютого 1918 р., лише за к≥лька годин до того ¤к над≥йшла зв≥стка про в≥дступ ÷ентральноњ –ади з  иЇва перед в≥йськами ћурарйова, њњ представники у Ѕрест≥ п≥дписали угоду з ÷ентральними державами, њњ сутн≥сть зводилас¤ до того, що н≥мц≥ зобов'¤залис¤ надати ÷ентральн≥й –ад≥ в≥йськову допомогу за поставки нею великоњ к≥лькост≥ продукт≥в дл¤ цих держав.

„ерез к≥лька дн≥в п≥сл¤ п≥дписанн¤ угоди в Ѕрест-Ћитовську н≥мц≥ з австр≥йц¤ми розд≥лили ”крањну на сфери впливу ≥ ввели на њњ територ≥ю свою могутню арм≥ю, що нал≥чувала понад 450 тис. чолов≥к. «а ¤кихось три тижн≥ б≥льшовики, ¤к≥, за њхн≥м же висло пом, Ђпринесли на багнетах з п≥вноч≥ рад¤нську владуї ≥ ¤к≥ прот¤гом свого нетривалого перебуванн¤ встановили у  иЇв≥ царство терору, були змушен≥ т≥кати. јле це ще не значило, що поверненн¤ ÷ентральноњ –ади з н≥мецькими в≥йськами 2 березн¤ вс≥ палко в≥тали.

њњ пол≥тика викликала розчаруванн¤ майже в ус≥х верствах населенн¤ ”крањни. Ќеукрањнц≥ засуджували розрив зв'¤зк≥в м≥ж ”крањною та –ос≥Їю, незаможн≥ сел¤ни не отримали оч≥куваноњ земл≥, у заможних сел¤н ≥ великих землевласник≥в нац≥онал≥зац≥¤ њхн≥х волод≥нь викликала лють, а вс≥ разом засуджували ÷ентральну –аду за введенн¤ в крањну жорстоких н≥мц≥в. «≥ свого ж боку н≥мц≥ теж втрачали терпець до молодих ≥ малоспроможних пол≥тик≥в, ¤к≥ переважали в ÷ентральн≥й –ад≥. ¬они швидко пересв≥дчилис¤, що вона не мала практично н≥¤кого адм≥н≥стративного апарату дл¤ збору тих м≥льйон≥в тонн продукт≥в, що њх так в≥дчайдушне потребували голодн≥ н≥мецьк≥ та австр≥йськ≥ м≥ста. Ѕезперервн≥ кризи, сутички й дебати м≥ж соц≥ал≥стичними парт≥¤ми у ÷ентральн≥й –ад≥ переконали н≥мц≥в у тому, що Ђмолод≥ украњнськ≥ утоп≥стиї неспроможн≥ правити. “ому 28 кв≥тн¤, ¤краз коли ÷ентральна –ада видала конституц≥ю ”крањнськоњ держави, до зали вв≥йшов н≥мецький заг≥н ≥ розпустив збори. Ќаступного дн¤ ÷ентральна –ада впала Ч без ус¤коњ спроби захищатис¤.

«а той р≥к, прот¤гом ¤кого ÷ентральна –ада виступала основним пол≥тичним чинником на ”крањн≥, вона дос¤гла значних усп≥х≥в, але й зазнала страшних невдач. « огл¤ду на слабк≥сть ≥ дискрим≥нован≥сть украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ до революц≥њ, пол≥тичну њњ недосв≥дчен≥сть створенн¤ ≥ зм≥цненн¤ ÷ентральноњ –ади було безперечним здобутком. —воЇю д≥¤льн≥стю вона нарешт≥ поклала край поширеним сумн≥вам щодо самого факту ≥снуванн¤ украњнського народу. ¬она перетворила украњнське питанн¤ на одне з ключових питань революц≥йного пер≥оду. « суто пол≥тичноњ точки зору ÷ентральна –ада у взаЇминах з “имчасовим ур¤дом добилас¤ б≥льшого, н≥ж хтось м≥г спод≥ватис¤.

¬она також уз¤ла гору над украњнськими б≥льшовиками, змусивши њх звертатис¤ по допомогу до –ос≥њ. ѕрагнучи створити демократичний парламентський устр≥й, ÷ентральна –ада лишалас¤ в≥дданою своњй мет≥, незважаючи на те, що ситуац≥¤ вимагала жорсткост≥ д≥й. ¬ражаючим прикладом ц≥Їњ в≥дданост≥ стало нада¤н¤ Їврейськ≥й меншост≥ широкоњ культурноњ автоном≥њ Ч попри найсувор≥шу критику з њњ боку украњнського ур¤ду. ÷ей крок –ади став прецедентом на майбутнЇ. јле чи не найб≥льш далекос¤жним здобутком ÷ентральноњ –ади було те, що, вперто висуваючи вимогу украњнського самовр¤дуванн¤, вона серйозно п≥д≥рвала ран≥ше недоторканий
принцип ЂЇдиноњ та непод≥льноњ –ос≥њї, змусивши “имчасовий ур¤д, а пот≥м ≥ б≥льшовик≥в в≥дступити (принаймн≥ в теор≥њ) в≥д ц≥Їњ Ђсв¤щенноњ коровиї рос≥йського пол≥тичного мисленн¤.

јле найочевидн≥шою в д≥¤льност≥ ÷ентральноњ –ади Ї њњ поразка. ƒо найважлив≥ших њњ причин належала в≥дсутн≥сть двох головних опор державност≥, а саме Ч боЇздатноњ арм≥њ та адм≥н≥стративного апарату. Ќе маючи останнього, ÷ентральна –ада не могла утримувати зв'¤зки з губерн≥¤ми та селом, де зосереджувалос¤ найб≥льше њњ можливих приб≥чник≥в. Ќе меншоњ шкоди завдавала й в≥дсутн≥сть згоди щодо того, ¤ку пол≥тику проводити. ÷е з ус≥Їю драматичн≥стю ви¤вл¤лос¤ в гостр≥й ворожнеч≥ м≥ж ¬инниченком ≥ ѕетлюрою Ч двома пров≥дними м≥н≥страми в ур¤д≥. ¬инниченко доводив, що ÷ентральн≥й –ад≥ сл≥д проводити сусп≥льне радикальн≥шу, н≥ж у б≥льшовик≥в, пол≥тику, щоб виправдати спод≥ванн¤ мас на докор≥нн≥ зм≥ни. “им часом
ѕетлюра вважав, що сл≥д прид≥л¤ти б≥льшу увагу буд≥вництву ≥нститут≥в нац≥ональноњ державност≥. Ќарешт≥, безпосередньою причиною к≥нц¤ ÷ентральноњ –ади стала њњ неспроможн≥сть задовольнити н≥мецьк≥ вимоги.

≤ все ж, ¤к пише ƒжон –ешетар, у к≥нцевому рахунку поразку ÷ентральноњ –ади зумовила нерозвинен≥сть украњнського нац≥онального руху. ÷ентральна –ада фактично була змушена починати буд≥вництво держави ще до завершенн¤ процесу формуванн¤ нац≥њ. „ерез репресивний характер царського режиму та соц≥ально-економ≥чн≥ особливост≥ украњнського сусп≥льства б≥льш≥сть осв≥чених людей на ”крањн≥ були або рос≥¤нами, або русиф≥кованими. ”крањнський рух ще не проникнув у м≥ста, й ц≥ важлив≥ осередки промисловост≥, комун≥кац≥й ≥ квал≥ф≥кованих роб≥тник≥в виступали твердин¤ми рос≥йськоњ чи ≥нших меншостей, нер≥дко войовничо настроЇних проти украњнц≥в. “ому в≥дчувавс¤ гострий брак компетентних людей дл¤ орган≥зац≥њ та укомплектуванн¤ арм≥њ й адм≥н≥стративного апарату украњнськоњ держави. Ќа¤вн≥ ж люди були молодими й недосв≥дченими: ¬инниченков≥ було 38, ѕетлюр≥ Ч 35,  овалевському (пров≥дников≥ найб≥льшоњ украњнськоњ парт≥њ Ч соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в) Ч 25, ћикол≥ Ўрагу (що зам≥нив ћ. √рушевського на посад≥ голови ÷ентральноњ –ади) Ч 22 роки. ”св≥домлюючи нестачу людських ≥ матер≥альних ресурс≥в, член ÷ентральноњ –ади —ерг≥й ™фремов закликав не брати влади, мотивуючи це тим, що маси чекають чуда, а украњнський ур¤д, без сумн≥ву, розчаруЇ њх. « огл¤ду на ц≥, здавалос¤ б, нездоланн≥ труднощ≥, можна зрозум≥ти, чому, описуючи зусилл¤ ÷ентральноњ –ади, ¬инниченко зауважив: Ђ¬о≥стину, ми за тих час≥в були богами, ¤к≥ бралис¤ з н≥чого творити ц≥лий новий св≥тї.