«ј—“≤… “ј —ѕ–ќЅ» –≈‘ќ–ћ

Ћюди Ђнагор≥ї

ƒисидентський рух

—усп≥льн≥ зм≥ни

” перш≥ дес¤тил≥тт¤ свого ≥снуванн¤ рад¤нський режим ви¤вл¤в себе ¤к найб≥льш радикальний ≥ новаторський у св≥т≥. ѕроте до 60-х рок≥в типовою ознакою його внутр≥шньоњ пол≥тики став крайн≥й консерватизм. ѕобоюючись непередбачених ≥ небажаних насл≥дк≥в зм≥н, стар≥юча бюрократична верх≥вка —–—– схил¤лас¤ до того, щоб зберегти Ч у дещо м'¤кш≥й форм≥ Ч ту систему, ¤ку створив —тал≥н. ƒл¤ ”крањни це означало, що не  ињв, а ћосква й надал≥ прийматиме вс≥ визначальн≥ дл¤ украњнц≥в р≥шенн¤. ј русиф≥кац≥¤, спр¤мована на те, щоб тримати вкуп≥ численн≥ народи —–—–, не т≥льки продовжувалас¤, а й посилювалас¤.

јле нав≥ть всемогутньому ≥ всюдисущому рад¤нському адм≥н≥стративному апаратов≥ ви¤вилос¤ не п≥д силу зд≥йснювати повний контроль над сусп≥льством. —еред ≥нтел≥генц≥њ йшло брод≥нн¤ Ч р≥ч неможлива в стал≥нськ≥ роки. ўе б≥льшою неспод≥ванкою стало те, що погл¤ди й пол≥тика парт≥йного кер≥вництва ”крањни ц≥лком очевидно, хай ≥ на нетривалий час, в≥дхилилис¤ в≥д пол≥тичного курсу  ремл¤. ’оч рад¤нська система лишалас¤ ц≥лком непорушною, серед населенн¤ зростав скептицизм щодо њњ ефективност≥ й особливо здатност≥ п≥днести р≥вень житт¤. ƒо середини 80-х рок≥в необх≥дн≥сть зм≥н стала незаперечною й гострою. ¬≥дтак рад¤нська ол≥гарх≥¤ обрала з-пом≥ж себе людину дл¤ запровадженн¤ поступових реформ. Ќа ”крањн≥ вони в≥дбувалис¤ дуже пов≥льно ≥ в обмежених масштабах. јле досить було й того, що визнавалис¤ далеко не розв'¤заними багато пол≥тичних, культурних та економ≥чних проблем, про розв'¤занн¤ ¤ких ран≥ше оголошував режим.

 Ћюди Ђнагор≥ї

–ос≥¤нин Ћеон≥д ЅрежнЇв, ¤к ≥ його попередник ’рущов, прийшов до влади, маючи т≥сн≥ зв'¤зки з ”крањною. Ќа в≥дм≥ну в≥д поривчастого й непоступливого ’рущова обережний ЅрежнЇв поширював св≥й вплив, забезпечуючи своњй пол≥тиц≥ п≥дтримку рад¤нськоњ ол≥гарх≥њ та гарантуючи ц≥й ел≥т≥ стаб≥льне становище. ¬≥дтак його 18-р≥чне перебуванн¤ при влад≥ позначили консервативн≥ тенденц≥њ, хоча вже б≥льше не тотал≥таристськ≥ (в≥домий рад¤нолог ћерл ‘ейнсод дала пов≥льному в≥дступов≥ рад¤нського режиму в≥д стал≥н≥зму химерну назву Ђзакону зменшенн¤ диктатор≥вї), зате виразно авторитарн≥. јле ¤кщо влада застосовувалас¤ тепер стриман≥ше, н≥ж за —тал≥на, вона й надал≥, поза вс¤ким сумн≥вом, зосереджувалас¤ в руках парт≥њ ≥ вживалас¤ з метою поширенн¤ рад¤нськоњ могутност≥ за кордоном ≥ забезпеченн¤ ц≥лковитого контролю в сам≥й крањн≥.

Ўелест ≥ ўербицький. ” брежнЇвський пер≥од ”крањна мала двох л≥дер≥в комун≥стичноњ парт≥њ Ч ѕетра Ўелеста й ¬олодимира ўербицького, пол≥тичн≥ л≥н≥њ ¤ких хоч ≥ в≥др≥зн¤лис¤, але однаково переконливо ≥люстрували проблеми, що поставали перед украњнськими рад¤нськими пров≥дниками, а також контекст, в ¤кому зд≥йснювалас¤ пол≥тика украњнського, тобто республ≥канського р≥вн¤.

ѕеребуванн¤ Ўелеста на посад≥ першого секретар¤  омун≥стичноњ парт≥њ ”крањни тривало з 1963 до 1972 р., ≥ характерною його рисою стало поновленн¤ самоствердженн¤ украњнц≥в. ≤з тих скупих матер≥ал≥в, ¤к≥ мають зах≥дн≥ анал≥тики, випливаЇ, що це самоствердженн¤ було насамперед насл≥дком намагань Ўелеста в≥дсто¤ти ≥нтереси ”крањни в межах –ад¤нського —оюзу. Ўелест не був ¤кимось прихованим нац≥онал≥стом. Ќавпаки, у багатьох в≥дношенн¤х в≥н ви¤вивс¤ б≥льш непохитним комун≥стом, н≥ж його зверхники в ћоскв≥. ≤снують вказ≥вки на те, що
в≥н був зат¤тим противником «аходу, п≥дтримував ≥нтервенц≥ю до „ехословаччини в 1968 р., непоко¤чись, щоб њњ реформ≥стськ≥ тенденц≥њ не Ђзаразилиї ”крањни, занедбав «ах≥дну ”крањну й в≥ддавав перевагу важк≥й промисловост≥ перед виробництвом споживчих товар≥в. ѕравдопод≥бно, що його непоступлив≥сть у тих чи ≥нших питанн¤х завдавала клопот≥в нав≥ть ЅрежнЇву.

јле ≥снував ≥нший аспект пол≥тики Ўелеста, ¤кий не влаштовував  ремль ≥ще б≥льше. ¬игл¤дало на те, що украњнський кер≥вник серйозно сприймав об≥ц¤нку надати ”крањн≥ автоном≥ю, а також передбачений рад¤нською конституц≥Їю принцип р≥вноправност≥ вс≥х народ≥в —–—–. ¬≥дтак в≥н не бажав визнавати за рос≥¤нами роль Ђстаршого братаї в –ад¤нському —оюз≥. ћожливо, Ўелест прагнув добитис¤ дл¤ ”крањни статусу, аналог≥чного тому, ¤кий мали ѕольща, „ехословаччина чи ”горщина, тобто наскр≥зь комун≥стичного сусп≥льства, специф≥чн≥ економ≥чн≥ та культурн≥
потреби ¤кого визнавала б ћосква.

√оловною турботою Ўелеста були економ≥чн≥ потреби ”крањни. ¬≥н вимагав дл¤ ”крањни б≥льшоњ рол≥ в процес≥ економ≥чного плануванн¤ в –ад¤нському —оюз≥ й не ви¤вл¤в великого ентуз≥азму до план≥в економ≥чного розвитку —иб≥ру, ¤кий означав зменшенн¤ ≥нвестиц≥й в ”крањну.  оли група украњнських економ≥ст≥в навела йому дан≥ про те, що в економ≥чних стосунках ≥з –ад¤нським —оюзом в ц≥лому ”крањну обраховують, Ўелест став активним приб≥чником принципу паритету, за ¤ким ”крањна мала д≥ставати в≥д —–—– фонди, товари ≥ послуги, що дор≥внювали б вартост≥ њњ
внеску в —–—–.

ўе в≥дверт≥ше захищав Ўелест мовн≥ й культурн≥ права украњнц≥в. ¬ його промовах лунали заклики, Ђ¤к найдорожчий скарбї, берегти Ђпрекрасну украњнську мовуї. ¬ 1965 р. украњнський м≥н≥стр вищоњ осв≥ти й близький приб≥чник Ўелеста ёр≥й ƒаденков закликав розширити вживанн¤ украњнськоњ мови в ун≥верситетах та ≥нститутах. ј в 1970 р. у своњй книз≥ Ђ”крањна наша –ад¤нськаї Ўелест пор¤д ≥з описом вражаючих дос¤гнень –ад¤нськоњ ”крањни пр¤мо чи завуальовано п≥дкреслював ≥сторичну автономн≥сть ”крањни, прогресивну роль козацтва. Ўелест пишавс¤ тим, що з в≥дсталого аграрного краю його республ≥ка швидко перетворилас¤ на сучасне сусп≥льство з передовою промислов≥стю й технолог≥Їю.

як по¤снити таке Ђм≥сництвої в дисципл≥нованому, досв≥дченому й щирому комун≥ст≥, членов≥ ѕол≥тбюро Ч цього найвищого в –ад¤нському —оюз≥ органу влади? ÷≥лком ймов≥рно, що Ўелест та його численн≥ приб≥чники на ”крањн≥ сприймали рад¤нськ≥ за¤ви про р≥вн≥сть нац≥й за чисту монету. ¬они не вбачали протир≥чч¤ м≥ж дос¤гненн¤м загальних ц≥лей рад¤нськоњ пол≥тики та модерн≥зац≥Їю ”крањни ≥ збереженн¤м ≥'≥ культури. јналог≥чно —крипнику в 20-х роках Ўелест, напевно, вважав, що найефективн≥шим засобом забезпеченн¤ усп≥ху рад¤нськоњ пол≥тики на ”крањн≥ Ї задоволенн¤, а не придушенн¤ њњ економ≥чних ≥ культурних потреб. …мов≥рно також,
що Ўелест зробив висновок, що його особистий усп≥х в управл≥нн≥ залежить в≥д сп≥впрац≥ з украњнською культурною, науковою й пол≥тичною ел≥тою. ј це вимагало уваги до њњ специф≥чних турбот.

” травн≥ 1972 р. Ўелеста усунули з його посади в  иЇв≥ за звинуваченн¤м у Ђм'¤кост≥ї до украњнського нац≥онал≥зму та потуранн≥ економ≥чному Ђм≥сництвуї. …ого наступником став ўербицький Ч давн≥й член Ђдн≥пропетровськогої клану ≥ запеклий пол≥тичний супротивник Ўелеста. «а допомогою метод≥в, що нагадували братовбивч≥ пол≥тичн≥ чвари за гетьманство на ”крањн≥ XVIIЧXVIII ст., в≥н спри¤в дискредитац≥њ Ўелеста, неодноразово звинувачуючи його перед ћосквою в Ђм≥сцевому патр≥отизм≥ї. ѕ≥сл¤ пад≥нн¤ суперника ўербицький довго утримував за собою посаду л≥дера украњнськоњ компарт≥њ Ч його перебуванн¤ на н≥й стало рекордним за тривал≥стю. як≥ ж причини такого усп≥ху? ¬они криютьс¤ в пол≥тиц≥ безмежного плазуванн¤ перед ћосквою. —воњм слухн¤ним виконанн¤м вказ≥вок

Ћеон≥д ЅрежнЇв та ¬олодимир ўербицький. 70-т≥ роки

ћоскви, готовн≥стю жертвувати економ≥чними ≥нтересами ”крањни, потуранн¤м русиф≥кац≥њ ўербицький м≥г би вв≥йти в ≥стор≥ю ¤к вик≥нчений тип Ђмалоросаї.

¬ 1973 р., спираючись на допомогу ≥деолога ¬алентина ћаланчука та голови украњнського  ƒЅ ¬. ¬. ‘едорчука, ўербицький пров≥в пор≥вн¤но м'¤ку чистку, внасл≥док ¤коњ з парт≥њ було виключено близько 37 тис. член≥в, велику частину з ¤ких, правдопод≥бно, складали приб≥чники Ўелеста. Ќа р≥зку в≥дм≥ну в≥д свого попередника ўербицький посл≥довно користувавс¤ рос≥йською мовою в оф≥ц≥йному сп≥лкуванн≥, п≥дтримував в≥дновленн¤ пол≥тики п≥дпор¤дкуванн¤ украњнськоњ економ≥ки центров≥ та зд≥йсненн¤ великих кап≥таловкладень у —иб≥р. ¬≥н також виступав за жорстоке й безкомпром≥сне придушенн¤ дисидентства. 

≤ все ж ц≥ зусилл¤ не принесли йому того, чого в≥н прагнув чи не найб≥льше Ч призначенн¤ на висок≥ посади в ћоскв≥, можливо нав≥ть наступником ЅрежнЇва.

“ому на початку 80-х рок≥в з'¤вилис¤ ознаки того, що ўербицький почав прид≥л¤ти б≥льше уваги своЇму становищу на ”крањн≥, намагаючись покращити взаЇмини з культурною ел≥тою й послабивши потуранн¤ московськ≥й асим≥л¤торськ≥й пол≥тиц≥. « приходом у 1985 р. до влади реформатора √орбачова стали висловлюватис¤ припущенн¤ про те, що ўербицький на посад≥ кер≥вника украњнськоњ компарт≥њ протримаЇтьс¤ недовго. јле, на подив багатьох, цього не сталос¤, можливо завд¤ки п≥дтримц≥ контрреформ≥ст≥в у  ремл≥.

як≥ ж висновки можна зробити з пол≥тики цих в≥дпов≥дальних кер≥вник≥в про њхн≥ погл¤ди на ”крањну та њњ роль у –ад¤нському —оюз≥? Ќе п≥дл¤гаЇ сумн≥ву, що ¤к Ўелест, так ≥ ўербицький бачили майбутнЇ ”крањни в св≥тл≥ комун≥стичноњ ≥деолог≥њ та в контекст≥ рад¤нськоњ системи. ∆оден ≥з них не був у змоз≥ нав≥ть подумати про незалежн≥сть ”крањни. ≤ кожен ¤вл¤в собою ¤скравий приклад того жорсткого контролю, що його зд≥йснювала ћосква над кер≥вництвом  ѕ”.

ќднак кар'Їри цих двох людей указують на те, що нав≥ть у суворо контрольован≥й рад¤нськ≥й систем≥ могли виникнути два навдивовижу р≥зн≥ п≥дходи, дв≥ р≥зн≥ пол≥тичн≥ л≥н≥њ щодо ”крањни. Ѕудучи приб≥чником р≥вност≥ нац≥й в —–—– ≥ справедливоњ р≥вноваги в њхн≥х економ≥чних взаЇминах, Ўелест прагнув, щоб ”крањну трактували ¤к автономну державу в склад≥ реальноњ рад¤нськоњ федерац≥њ. « одного боку, та значна п≥дтримка, що нею користувавс¤ Ўелест не лише серед украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, а й серед украњнського партапарату, ви¤вила глибоку вкор≥нен≥сть на ”крањн≥ нац≥онал-комун≥зму або, принаймн≥, ¤когось територ≥ального чи республ≥канського патр≥отизму. « ≥ншого боку, пад≥нн¤ Ўелеста Ї нагадуванн¤м, що так≥ погл¤ди й надал≥ лишалис¤ неприйн¤тними дл¤ ћоскви.

ƒо певноњ м≥ри повед≥нку й пол≥тику ўербицького можна упод≥бнити до д≥¤льност≥ зах≥дного менеджера. “ака людина сприймаЇ —–—– ¤к щось на зразок величезноњ корпорац≥њ галузевих завод≥в, ≥ ¤кщо ними усп≥шно (тобто задовольн¤ючи бажанн¤ людей у  ремл≥) управл¤ти, то можна знестис¤ на верх≥вку структури правл≥нн¤ корпорац≥њ. ¬≥дтак, коли ≥нтереси корпорац≥њ диктували зд≥йсненн¤ стандартизац≥њ (русиф≥кац≥њ) на ”крањн≥, ўербицький квапивс¤ робити це, розгл¤даючи Ђм≥сцев≥ особливост≥ї (нац≥ональну культуру) ¤к перешкоду.  оли перед ”крањною ставили вимогу, вичерпуючи власн≥ ресурси, надати допомогу в розвитку ≥ншоњ ф≥л≥њ Ђкорпорац≥њї, ўербицький ≥шов назустр≥ч, демонструючи тим самим свою здатн≥сть Ђмасштабно мислитиї. ѕроблема, пов'¤зана з такою ментальн≥стю менеджера корпорац≥њ, ¤ку можна вважати модерною формою колишнього Ђмалорос≥йстваї, пол¤гаЇ в тому, що њњ нос≥њ часто забувають про те, що вони мають справу не лише з адм≥н≥стративними та соц≥ально-економ≥чними величинами, а й з народами.

 омун≥стична парт≥¤ ”крањни. ¬плив ≥ значенн¤ Ўелеста й ўербицького с¤гали далеко поза меж≥ ”крањнськоњ республ≥ки. ¬они були основними пол≥тичними гравц¤ми союзного р≥вн¤ Ч головним чином завд¤ки к≥льк≥сному зростанню  омпарт≥њ ”крањни п≥сл¤ в≥йни й особливо по смерт≥ —тал≥на. ѕ≥сл¤ приходу до влади ’рущова к≥льк≥сть член≥в украњнськоњ компарт≥њ швидко зросла. ÷ей процес, активн≥ший, н≥ж в ≥нших республ≥ках, тривав прот¤гом 60-х ≥ початку 70-х рок≥в. якщо у 1958 р. в  омпарт≥њ ”крањни нал≥чувалос¤ 1,1 млн член≥в, то на 1971 р.Ч 2,5 млн. –≥вном≥рн≥шим став розпод≥л комун≥ст≥в по вс≥й республ≥ц≥. –ан≥ше вони зосереджувалис¤ переважно в ƒонецьк≥й ≥ ƒн≥пропетровськ≥й област¤х Ч рег≥он≥ з сильним переважанн¤м рос≥¤н. «а ’рущова серед член≥в парт≥њ в≥дчутно зб≥льшилос¤ представництво центральних ≥ зах≥дних областей республ≥ки з переважно украњнським населенн¤м.

÷≥ зм≥ни незабаром в≥дбилис¤ в по¤в≥ на ”крањн≥ нового покол≥нн¤ пол≥тичних пров≥дник≥в. ” кер≥вництв≥ украњнц≥в було б≥льше, н≥ж будь-коли. “ак, у 1964 р. ≥з 33 найвищих парт≥йних чиновник≥в республ≥ки «ќ були украњнц¤ми. „астка украњнц≥в у склад≥ ÷   ѕ–— у 1961 р. с¤гнула безпрецедентноњ цифри Ч 20 %. «авд¤ки надзвичайно швидкому зростанню й т≥сним зв'¤зкам ≥з  ремлем  ѕ” заслужила соб≥ репутац≥ю Ђзразковоњї парт≥њ. јле нове в≥дчутт¤ впевненост≥ й власноњ ваги породжувало серед украњнськоњ ел≥ти невдоволенн¤ г≥перцентрал≥зованим пол≥тичним та економ≥чним курсом  ремл¤. «в≥дси й автоном≥стськ≥ тенденц≥њ Ўелеста. ј те,
що њх п≥дтримувала величезна б≥льш≥сть украњнського партапарату,Ч р≥ч очевидна: за його зв≥льненн¤ проголосувало лише три з 25 секретар≥в обласних ком≥тет≥в парт≥њ.

ѕад≥нн¤ Ўелеста стало невдачею дл¤  ѕ”. —пов≥льнилос¤ њњ зростанн¤, а представництво в ÷   ѕ–— упало до 15 %. јле здатн≥сть ортодокса ўербицького прот¤гом такого тривалого часу утримуватис¤ при влад≥ в  иЇв≥ вказуЇ на те, що украњнська компарт≥¤, ¤ку в≥н очолював, ≥ дал≥ лишалас¤ у рад¤нськ≥й пол≥тичн≥й систем≥ важливим чинником.

 ƒисидентський рух

” 60Ч70-х роках у –ад¤нському —оюз≥ виникло прим≥тне ¤вище, коли пол≥тику ур¤ду стала в≥дкрито критикувати невелика, але дедал≥ б≥льша к≥льк≥сть людей, ¤ких звичайно називали дисидентами й ¤к≥ вимагали ширших громад¤нських, рел≥г≥йних ≥ нац≥ональних прав. як п≥сл¤ дес¤тил≥ть терору, в атмосфер≥ жорсткого контролю й при вс≥х на¤вних засобах ≥деолог≥чноњ обробки м≥г зародитис¤ цей г≥дний подиву виклик режимов≥? ƒисидентство великою м≥рою виросло з дестал≥н≥зац≥њ, з послабленн¤ Ђпарал≥чу страхуї, що њх розпочав ’рущов. …ого обмежен≥ викритт¤ страх≥тливих злочин≥в стал≥нськоњ доби викликали розчаруванн¤ та скептицизм в≥дносно й ≥нших стор≥н режиму. “ому спроба ЅрежнЇва обмежити л≥берал≥зац≥ю викликала протести й опозиц≥ю, особливо серед ≥нтел≥генц≥њ.

ƒисидентський рух плинув у —–—– трьома потоками, що часто зливалис¤. «авд¤ки легшому доступу до зах≥дних журнал≥ст≥в найб≥льш в≥домим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складавс¤ з представник≥в рос≥йськоњ ≥нтел≥генц≥њ, серед пров≥дник≥в ¤коњ були так≥ св≥точ≥, ¤к письменник ќлександр —олжен≥цин та ф≥зик-¤дерник јндр≥й —ахаров. ≤ншою формою Ђантигромадськоњ повед≥нкиї був рел≥г≥йний актив≥зм. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших нерос≥йських республ≥ках, дисидентство викристал≥зовувалос¤ у змаганн¤х за нац≥ональн≥ й громад¤нськ≥ права, а також за рел≥г≥йну свободу.

—початку осередок украњнських дисидент≥в складали Ђшестидес¤тникиї Ч нове пл≥дне покол≥нн¤ письменник≥в, що здобувало соб≥ визнанн¤. ƒо нього належали Ћ≥на  остенко, ¬асиль —имоненко, ≤ван ƒрач, ≤ван —в≥тличний, ™вген —верстюк, ћикола ¬≥нграновський, јлла √орська та ≤ван ƒзюба. ѕ≥зн≥ше до них приЇдналис¤ ¬асиль —тус, ћихайло ќсадчий, ≤гор та ≤рина  алинц≥, ≤ван √ель та брати √орин≥. ¬ражаючою рисою ц≥Їњ групи було те, що њњ члени ¤вл¤ли собою зразковий продукт рад¤нськоњ системи осв≥ти й швидко робили соб≥ багатооб≥ц¤ючу кар'Їру. ƒе¤к≥ були переконаними комун≥стами. ’оча дисиденти д≥¤ли переважно в  иЇв≥ та Ћьвов≥, вони походили з р≥зних частин ”крањни. Ѕ≥льш≥сть складали сх≥дн≥ украњнц≥, проте багато з них мали т≥ чи ≥нш≥ зв'¤зки ≥з «ах≥дною ”крањною, де свого часу навчалис¤ чи працювали. ≤нша варта уваги риса пол¤гала в тому, що чимало ≥нтел≥гент≥в були в своњх с≥м'¤х першими, хто залишив село й приЇднавс¤ до лав м≥ськоњ ≥нтел≥генц≥њ. «в≥дси й той нањвний ≥деал≥зм та складна аргументац≥¤, часто притаманн≥ њхн≥м за¤вам. «агалом вони становили дуже аморфний ≥ неорган≥зований конгломерат людей. Ќа ”крањн≥ нал≥чувалос¤ не б≥льше тис¤ч≥ активних дисидент≥в. ѕроте њх п≥дтримувало й сп≥вчувало њм, напевне, багато тис¤ч.

ѕроти чого ж виступали украњнськ≥ дисиденти ≥ ¤ких ц≥лей прагнули дос¤гти? як ≥ в кожн≥й груп≥ ≥нтелектуал≥в, тут ≥снувала велика р≥зноман≥тн≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть у погл¤дах. ≤ван ƒзюба, л≥тературний критик ≥ один з найвидатн≥ших дисидент≥в, однаково прагнув здобути ¤к громад¤нськ≥ свободи, так ≥ нац≥ональн≥ права. ¬≥н ч≥тко висловив свою мету: Ђя пропоную... одну-Їдину р≥ч: свободу Ч свободу чесного публ≥чного обговоренн¤ нац≥онального питанн¤, свободу нац≥онального вибору, свободу нац≥онального самоп≥знанн¤ ≥ саморозвитку. јле спочатку ≥ насамперед маЇ бути свобода на дискус≥ю ≥ незгодуї. Ќац≥онал-комун≥ста ƒзюбу непокоњла велика розб≥жн≥сть м≥ж рад¤нською теор≥Їю та д≥йсн≥стю, особливо в галуз≥ нац≥ональних прав, тому в≥н закликав власт≥ усунути њњ дл¤ блага ¤к рад¤нськоњ системи, так ≥ украњнського народу. Ќа в≥дм≥ну в≥д нього ≥сторик ¬алентин ћороз продовжував ≥нтелектуальн≥ традиц≥њ украњнського ≥нтегрального нац≥онал≥зму, в≥дкрито виражаючи свою в≥дразу до рад¤нськоњ системи та над≥ю на њњ крах. ѕроте взагал≥ украњнськ≥ дисиденти закликали до проведенн¤ в —–—– реформ, а не до революц≥њ чи в≥докремленн¤, й виступали проти нац≥ональних репрес≥й на ”крањн≥ та за громад¤нськ≥ права в —–—–.

—еред зах≥дних анал≥тик≥в украњнського дисидентського руху ≥снуЇ розб≥жн≥сть щодо умов, котр≥ спонукали людей до в≥дкритого протесту. ќлександр ћотиль доводить, що до зародженн¤ дисидентства на ”крањн≥, ¤к ≥ в –ад¤нському —оюз≥ взагал≥, спричинивс¤ насамперед пол≥тичний курс рад¤нського кер≥вництва, особливо хрущовська Ђв≥длигаї й намаганн¤ ЅрежнЇва покласти њй край. ¬≥дверто проукрањнська л≥н≥¤ Ўелеста, поза вс¤ким сумн≥вом, давала украњнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ додаткову спонуку висловлювати невдоволенн¤ ћосквою. ¬севолод ≤сањв та Ѕогдан  равченко
п≥дкреслюють, що дисидентство було т≥сно пов'¤зане насамперед ≥з соц≥альноеконом≥чною напружен≥стю. « огл¤ду на орган≥зований ћосквою величезний наплив на ”крањну рос≥¤н вони вважають, що конкуренц≥¤ за виг≥дну роботу м≥ж прив≥лейованими рос≥йськими прибульц¤ми та амб≥ц≥озними украњнц¤ми часто схил¤ла останн≥х до п≥дтримки вимог дисидент≥в надати ”крањн≥ б≥льшоњ самост≥йност≥. “ак чи ≥накше, в даному контекст≥ дисидентство було найнов≥шим про¤вом в≥кового протисто¤нн¤ м≥ж украњнською ≥нтел≥генц≥Їю та бюрократ≥Їю рос≥йськоњ ≥мпер≥њ.

ѕро¤ви дисидентства. ѕерш≥ про¤ви цього руху мали м≥сце наприк≥нц≥ 50-х Ч на початку 60-х рок≥в, коли на «ах≥дн≥й ”крањн≥ було орган≥зовано к≥лька невеликих таЇмних груп. ¬ид≥л¤лас¤ серед них так звана Ђ√рупа юрист≥вї на чол≥ з адвокатом Ћевком Ћук'¤ненком. ¬она закликала до зд≥йсненн¤ законного права ”крањни на вих≥д ≥з –ад¤нського —оюзу. ѕ≥сл¤ ви¤вленн¤ цих груп њхн≥х учасник≥в на закритих процесах було засуджено до тривалих терм≥н≥в ув'¤зненн¤.

јле ≥нерц≥¤ дестал≥н≥зац≥њ продовжувала розбурхувати неспок≥й серед ≥нтел≥генц≥њ. ѕроведена у 1963 р. в  ињвському ун≥верситет≥ оф≥ц≥йна конференц≥¤ з питань культури та мови, участь у ¤к≥й вз¤ли б≥льше тис¤ч≥ чолов≥к, перетворилас¤ на в≥дкриту демонстрац≥ю проти русиф≥кац≥њ. ѕриблизно в цей час студенти та ≥нтел≥генц≥¤ стали пост≥йно сходитис¤ до пам'¤тника “арасов≥ Ўевченку в  иЇв≥ не т≥льки дл¤ публ≥чних читань твор≥в поета, а й також дл¤ того, щоб критикувати культурну пол≥тику режиму. ѕ≥дозр≥ла пожежа 1964 р., що знищила фонд украњнських рукопис≥в б≥бл≥отеки јкадем≥њ наук ”крањни, викликала бурю протест≥в пров≥дних д≥¤ч≥в л≥тератури. ѕобоюючис¤, щоб под≥њ не вийшли з-п≥д контролю,  ремль вир≥шив ударити по дисидентському рухов≥ в усьому –ад¤нському —оюз≥. Ќасл≥дком ц≥Їњ пол≥тики на ”крањн≥ став арешт наприк≥нц≥ 1965 р. близько двох дес¤тк≥в тих, хто протестував особливо голосно. ўоб зал¤кати ≥нших, власт≥ вир≥шили судити дисидент≥в в≥дкритим судом. ѕроте ц¤ тактика бумерангом ударила по них самих, викликавши ще сильн≥ш≥ протести й опозиц≥ю.
ѕобувавши на цих процесах у Ћьвов≥, молодий журнал≥ст ≥ в≥дданий комун≥ст ¬¤чеслав „орнов≥л написав Ђ«аписки „орноволаї Ч зб≥рку документ≥в, що викривали свав≥льн≥, протизаконн≥ й цин≥чн≥ ман≥пул¤ц≥њ властей правосудд¤м. ” палк≥й промов≥ перед великою аудитор≥Їю в  иЇв≥ засудив арешти ≤ван ƒзюба. ¬≥н також подав Ўелесту й ўербицькому свою працю Ђ≤нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥¤?ї Ч тонкий, ерудований ≥ безжальний анал≥з теор≥њ й механ≥ки русиф≥кац≥њ на ”крањн≥. ѕ≥сл¤ свого арешту в 1970 р. за антирад¤нську аг≥тац≥ю та пропаганду ¬алентин ћороз написав Ђ–епортаж ≥з запов≥дника ≥м. Ѕер≥њї, емоц≥йна й викривальна сила ¤кого спр¤мована проти свавол≥ рад¤нського оф≥ц≥озу та руйнуванн¤ ним окремого ≥ндив≥да й ц≥лих народ≥в. ўоб не дати власт¤м ≥золювати дисидент≥в одного в≥д одного й в≥д сусп≥льства, щоб ≥нформувати св≥т про подробиц≥ пересл≥дувань в —–—–, у 1970 р. украњнськ≥ дисиденти почали таЇмно поширювати часопис Ђ”крањнський в≥сникї. ’оч  ƒЅ й зм≥г обмежити розповсюдженн¤ цих матер≥ал≥в на ”крањн≥, йому не п≥д силу було запоб≥гти њх проникненню на «ах≥д. “ам за допомогою украњнських ем≥грант≥в вони публ≥кувалис¤ й пропагувалис¤, що викликало у рад¤нських властей зам≥шанн¤ й перел¤к.

ѕ≥сл¤ пад≥нн¤ у 1972 р. Ўелеста ўербицький, спираючись на шефа  ƒЅ ‘едорчука ≥ парт≥йного ≥деолога ћаланчука, розпочав масивний погром опозиц≥йноњ ≥нтел≥генц≥њ, що призв≥в до арешту сотень людей ≥ набагато сувор≥ших вирок≥в, н≥ж у 1965Ч1966 р. ¬≥двертих дисидент≥в, а також сп≥вроб≥тник≥в досл≥дних ≥нститут≥в, редакц≥йних колег≥й, ун≥верситет≥в, ¤ких п≥дозрювали в Ђнеблагонад≥йнихї погл¤дах, виган¤ли з роботи. ÷¤ хвил¤ пересл≥дувань, що нагадувала стал≥нськ≥ дн≥, травмувала ц≥ле покол≥нн¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ й змусила багатьох, серед них ≥ ƒзюбу, пока¤тис¤ й в≥д≥йти в≥д дисидентськоњ д≥¤льност≥.

”крањнська √ельс≥нкська група. ѕор≥д≥л≥ чисельно, але й дал≥ сповнен≥ р≥шучост≥. дисиденти у 1975 р. д≥стали новий ≥мпульс, коли —–—– п≥дписав ’ельс≥нкську угоду й оф≥ц≥йно погодивс¤ шанувати громад¤нськ≥ права своњх п≥дданих. ѕов≥ривши  ремлев≥ на слово, дисиденти орган≥зували в≥дкрит≥ й, на њхню думку, юридичне санкц≥онован≥ групи, завданн¤ ¤ких пол¤гало в тому, щоб нагл¤дати за дотриманн¤м громад¤нських прав з боку  ремл¤. ѕерший ’ельс≥нкський ком≥тет було засновано в ћоскв≥ у травн≥ 1976 р. Ќезабаром, у листопад≥ 1976 р., в  иЇв≥ з'¤вилас¤ ”крањнська √ельс≥нкська група. јналог≥чн≥ групи сформувались у Ћитв≥, √руз≥њ та ¬≥рмен≥њ.

ќчолив ”крањнську √ельс≥нкську групу письменник ћикола –уденко Ч пол≥тичний ком≥сар у роки другоњ св≥товоњ в≥йни та колишн≥й парт≥йний чиновник у письменницьк≥й орган≥зац≥њ. …ого близьким товаришем був генерал –ад¤нськоњ арм≥њ ѕетро √ригоренко Ч кавалер багатьох ур¤дових в≥дзнак, ¤кого в≥дправили у в≥дставку. ÷¤ група нал≥чувала 37 учасник≥в, найр≥зноман≥тн≥ших за походженн¤м. “ут були дисиденти, що вже в≥дбули терм≥ни ув'¤зненн¤, так≥ ¤к Ќ≥на —троката, ¬асиль —тус, Ћевко Ћук'¤ненко, ≤ван  андиба, Ќад≥¤ —в≥тлична та ¬¤чеслав „орнов≥л, так≥ колишн≥ нац≥онал≥сти (що вижили п≥сл¤ дес¤тил≥ть, проведених у стал≥нських концтаборах), ¤к —в¤тослав  араванський, ќксана ѕопович, ќксана ћешко, ≤рина
—еник, ѕетро —≥чко, ƒанило Ўумук та ёр≥й Ўухевич (син командувача ”ѕј –омана Ўухевича), й так≥ рел≥г≥йн≥ актив≥сти, ¤к православний св¤щеник ¬асиль –оманюк.

”крањнську √ельс≥нкську групу в≥др≥зн¤ли в≥д попередн≥х дисидент≥в дв≥ важлив≥ риси. ѕерша пол¤гала в тому, що група ¤вл¤ла собою в≥дкриту громадську орган≥зац≥ю, ¤ка хоч ≥ не була прорежимною, проте вважала, що маЇ законне право на ≥снуванн¤. “ак≥ погл¤ди були дл¤ —х≥дноњ ”крањни чимось нечуваним ще з часу встановленн¤ рад¤нськоњ влади. ≤ншою безпрецедентною рисою були контакти з аналог≥чними групами по всьому —–—– з метою Ђ≥нтернац≥онал≥зуватиї захист громад¤нських ≥ нац≥ональних прав.

” програмних за¤вах групи ¤вно проступало й нове мисленн¤. ¬они наголошували на застосуванн≥ легальних метод≥в, убачаючи вир≥шенн¤ сусп≥льних проблем у дотриманн≥ закон≥в узагал≥ й поважанн≥ прав особи зокрема. “ому члени групи часто називали свою д≥¤льн≥сть правозахисним рухом. як зауважував ≤ван Ћис¤к–удницький, пропов≥дуванн¤ законност≥ й справжньоњ демократ≥њ зам≥сть певноњ ≥деолог≥њ, наприклад, нац≥онал≥зму чи марксизму, ¤кими доти захоплювалас¤ украњнська ≥нтел≥генц≥¤, стало важливим поворотним пунктом в ≥стор≥њ украњнськоњ пол≥тичноњ думки.

’оч де¤к≥ члени ”крањнськоњ √ельс≥нкськоњ групи лишалис¤ ¤коюсь м≥рою на позиц≥¤х марксизму чи нац≥онал≥зму, погл¤ди њњ б≥льшост≥ найч≥тк≥ше передаЇ такий уривок ≥з спогад≥в ƒанила Ўумука, що в минулому був водночас комун≥стом ≥ нац≥онал≥стом ≥ пров≥в близько 40 рок≥в у польських, нацистських ≥ рад¤нських тюрмах: ЂЋише демократ≥¤ здатна вр¤тувати людство в≥д небезпеки тиран≥њ ¤к л≥вого, так ≥ правого гатунку. Ћише необмежене, гарантоване законом право ус≥х громад¤н висловлювати, пропагувати й захищати своњ ≥дењ спроможне дати люд¤м можлив≥сть
контролювати ≥ скеровувати пол≥тику ур¤ду. Ѕез цього права не може бути й мови про демократ≥ю ≥ демократичн≥ вибори до парламенту. “ам, де немаЇ легальноњ опозиц≥њ, що користуЇтьс¤ р≥вними правами в парламент≥ й серед народу, немаЇ демократ≥њ... я д≥йшов цих висновк≥в п≥сл¤ багатьох рок≥в роздум≥в, узагальнень та анал≥зу, ≥ вони привели мене до критичного ставленн¤ ¤к до комун≥ст≥в, так ≥ до нац≥онал≥ст≥в донцовського типуї.

–≥зким контрастом до ксенофоб≥њ, притаманноњ нац≥онал≥змов≥ оун≥вського гатунку, було те, що палкий патр≥отизм украњнських дисидент≥в не передбачав ворожост≥ до ≥нших народ≥в, нав≥ть до рос≥¤н. ” 1980 р. в одн≥й ≥з њхн≥х за¤в говорилос¤: Ђћи розум≥Їмо, що значить жити п≥д колон≥альним гн≥том, ≥ тому за¤вл¤Їмо, що народов≥, ¤кий живе в наш≥й крањн≥, буде забезпечено найширш≥ пол≥тичн≥, економ≥чн≥ ≥ соц≥альн≥ права. Ѕудуть безумовно гарантован≥ вс≥ права нац≥ональних меншостей ≥ р≥зноман≥тних рел≥г≥йних асоц≥ац≥йї. ¬иход¤чи з≥ своњх легал≥стських погл¤д≥в, члени ”крањнськоњ √ельс≥нкськоњ групи вважали, що найкращим шл¤хом до незалежност≥ ”крањни Ї застосуванн¤ гарантованого в рад¤нськ≥й конституц≥њ права на вих≥д з —–—–. Ќа њхню думку, найефективн≥ший спос≥б Ђдеколон≥зац≥њї –ад¤нського —оюзу пол¤гав у тому, щоб дозволити його народам провести справд≥ в≥льн≥ вибори.

јле н≥ пом≥ркован≥сть √ельс≥нкськоњ групи, н≥ вимоги «аходу дотримуватис¤ зобов'¤зань, що њх на себе вз¤в —–—– за ’ельс≥нкськими угодами, не перешкодили рад¤нським власт¤м знову влаштувати дисидентам погром. ƒо .1980 р. приблизно три чверт≥ член≥в ”крањнськоњ √ельс≥нкськоњ групи отримали терм≥ни ув'¤зненн¤ в≥д 10 до 15 рок≥в. –ешту було вислано з ”крањни. ƒе¤ким, аби заспокоњти св≥тову громадську думку, дозволили ем≥грувати.

–ел≥г≥йне дисидентство. ќкремий р≥зновид дисидентства на ”крањн≥ базувавс¤ на рел≥г≥њ. “еоретично рад¤нська конституц≥¤ гарантуЇ свободу в≥ровизнанн¤. јле режим удававс¤ до ц≥лого р¤ду заход≥в дл¤ боротьби з рел≥г≥йними в≥руванн¤ми та практикою. ¬они включали обмеженн¤ рел≥г≥йних публ≥кац≥й, заборону навчати д≥тей рел≥г≥њ, проведенн¤ серед них атењстичноњ аг≥тац≥њ, засиланн¤ агент≥в у середовище св¤щеннослужител≥в ≥ церковноњ ≥Їрарх≥њ, закритт¤ культових споруд, застосуванн¤ до тих, хто стоњть за в≥ру, громадських та економ≥чних санкц≥й, обмеженн¤ можливост≥ здобути осв≥ту. ѕроте духовна безпл≥дн≥сть рад¤нськоњ ≥деолог≥њ, з одного боку, та обуренн¤ жорстокою пол≥тикою режиму, з ≥ншого, зумовили в≥дновленн¤ пот¤гу до рел≥г≥њ, особливо на сел≥. –азом ≥з цим зростала войовнич≥сть в≥руючих, —кажене пересл≥дуванн¤ ”крањнськоњ греко-католицькоњ церкви (Ђцеркви у катакомбахї) не змогло ц≥лком знищити њњ. ¬ останн≥ дес¤тил≥тт¤ таЇмн≥ в≥дправи дл¤ в≥руючих проводили на «ах≥дн≥й ”крањн≥ 300Ч350 греко-католицьких св¤щеник≥в на чол≥ з к≥лькома Їпископами. ≤снували нав≥ть п≥дп≥льн≥ монастир≥ й таЇмн≥ друкарн≥. ” 1982 р. …осип “ерел¤ орган≥зував  ом≥тет захисту ”крањнськоњ католицькоњ церкви, що ставив соб≥ за мету домогтис¤ њњ легал≥зац≥њ. ’оч у в≥дпов≥дь на це режим
став заарештовувати њњ актив≥ст≥в, серед украњнц≥в √аличини та «акарпатт¤ в≥ддан≥сть своњй давн≥й церкв≥ не втрачала сили.

ѕравославна церква на ”крањн≥, що оф≥ц≥йно називалас¤ –ос≥йською православною церквою, перебувала у виг≥дн≥шому становищ≥, оск≥льки њњ визнавав рад¤нський ур¤д. јле ц≥ною цього було сп≥вроб≥тництво з режимом, що доходило до плазуванн¤ перед ним. як насл≥док, у православн≥й церкв≥, й особливо серед њњ ≥Їрарх≥њ, поширилис¤ корупц≥¤, лицем≥рство ≥ тенденц≥¤ задовольн¤ти державн≥ ≥нтереси за рахунок рел≥г≥йних потреб. ÷е призвело до того, що к≥лька член≥в нижчого духовенства, зокрема жорстоко пересл≥дуваний ¬асиль –оманюк, виступили з осудом ¤к власних
зверхник≥в, так ≥ держави.

„и не найб≥льш войовничими ≥ динам≥чними в≥ровизнанн¤ми на ”крањн≥ в 60Ч70-х роках були баптистська та ≥нш≥ протестантськ≥ секти Ч п'¤тидес¤тники, адвентисти, св≥дки ≤Їгови. ¬они в≥дправл¤ли своњ рел≥г≥йн≥ потреби в автономних конгрегац≥¤х, навчали д≥тей, ¤к цього вимагаЇ њхн¤ в≥ра, нер≥дко в≥дмовл¤лис¤ реЇстру ватис¤ в органах влади, що ускладнювало власт¤м контроль над ними. њхн≥ фундаментал≥стськ≥ погл¤ди, орган≥зац≥¤, що спираЇтьс¤ на простих в≥руючих, палка в≥ддан≥сть в≥р≥ приваблювали до них численних новонавернених, особливо на —х≥дн≥й ”крањн≥. ¬ ц≥ роки вони складали непропорц≥йно велику частку Ђв'¤зн≥в сов≥ст≥ї в —–—–. ƒо свого вињзду в —получен≥ Ўтати першим пров≥дником баптист≥в був пастор √еорг≥й ¬≥нс.

ѕридушенн¤ дисидентства. Ќезважаючи на всю в≥двагу, натхненн≥сть та ≥деал≥зм дисидент≥в ≥ на од≥озну повед≥нку њхн≥х гонител≥в, цей рух не набув широкоњ п≥дтримки на ”крањн≥. ќдн≥Їю з причин цього стало те, що, кр≥м засудженн¤ режиму й вимог дотримуватис¤ закон≥в, дисиденти не сформулювали виразноњ пол≥тичноњ програми. ѕитанн¤, ¤к≥ вони порушували, не були проблемами щоденного житт¤, що хвилюють б≥льш≥сть населенн¤: роб≥тник≥в ≥ колгоспник≥в. “ому дисиденти мали вузьку соц≥альну базу, що складалас¤ майже виключно з ≥нтел≥генц≥њ.

јле вир≥шальною причиною невдач≥ дисидентського руху була природа системи, що протисто¤ла йому. Ќа дисидент≥в ополчилис¤ вс≥ потужн≥ сили рад¤нськоњ системи й особливо всемогутн≥й  ƒЅ. ¬олод≥ючи монопол≥Їю на засоби комун≥кац≥њ, режим вс≥л¤ко перешкоджав поширенню ≥нформац≥њ про дисидент≥в серед громадськост≥.  оли ж ¤кась ≥нформац≥¤ все ж з'¤вл¤лас¤, то вона звичайно була спотвореною й змальовувала дисидент≥в у негативному св≥тл≥. ћаючи в своЇму розпор¤дженн≥ сотн≥ тис¤ч оф≥цер≥в, агент≥в у цив≥льному, донощик≥в,  ƒЅ, здавалос¤, був усюдисущим ≥ всезнаючим у своЇму прагненн≥ не допустити поза нагл¤дом ур¤ду
будь-¤коњ громадськоњ д≥¤льност≥. јле на в≥дм≥ну в≥д стал≥нських час≥в таЇмна пол≥ц≥¤ вже не ви¤вл¤ла такого фанатизму й не знищувала д≥йсних ≥ потенц≥йних супротивник≥в. “епер вона намагалас¤ ≥золювати дисидент≥в в≥д сусп≥льства й, застосовуючи до них методи дедал≥ б≥льшого тиску, змусити њх пока¤тис¤ та замовкнути. “им, хто критикував режим, в≥дмовл¤ли в робочих м≥сц¤х, у можливост≥ здобутт¤ осв≥ти њхн≥м д≥т¤м й нав≥ть у даху над головою. Ќайуперт≥ших засуджували до тривалих терм≥н≥в ув'¤зненн¤ або запроторювали до псих≥атричних л≥карень, де њм давали препарати, що руйнують людську особист≥сть. «нищуючи к≥лькох,  ƒЅ усп≥шно вдавалос¤ зал¤кати багатьох.

” своњй д≥¤льност≥ на ”крањн≥ таЇмна пол≥ц≥¤ була не такою обмеженою, ¤к у ћоскв≥. ≤зольован≥ в≥д столичних зах≥дних журнал≥ст≥в, украњнськ≥ дисиденти не мали захисту так званоњ Ђпарасол≥ гласност≥ї, ¤к њхн≥ видатн≥ рос≥йськ≥ та Їврейськ≥ колеги. “а й проблема нац≥ональних прав украњнц≥в не викликала на «аход≥ великого ≥нтересу. “им часом, побоюючись украњнського нац≥онал≥зму, режим проводив на ”крањн≥ особливо жорсток≥ репрес≥њ. ќсь чому кињвський  ƒЅ мав репутац≥ю найбрутальн≥шого в —–—–, ось зв≥дки непропорц≥йно велике число саме украњнських Ђв'¤зн≥в сов≥ст≥ї.

–усиф≥кац≥¤

« точки зору  ремл¤, нац≥ональне питанн¤ в —–—– Ч це до гн≥тючост≥ складна проблема. ¬ сусп≥льств≥, що охоплюЇ б≥льше ста р≥зних народ≥в, кожен з ¤ких займаЇ власну територ≥ю й маЇ свою виразно самобутню культуру, ≥стор≥ю, сусп≥льн≥ ц≥нност≥ та економ≥чн≥ ≥нтереси, рад¤нське кер≥вництво повинне знайти спос≥б сформувати в≥дчутт¤ сп≥льноњ тотожност≥ й мети. ƒл¤ цього рад¤нськ≥ ≥деологи постстал≥нськоњ доби висунули р¤д пон¤ть, що ставили за мету перем≥стити наголос ≥з нац≥ональних особливостей народ≥в на њхн≥ сп≥льн≥ рад¤нськ≥ риси. —еред них найважлив≥шими були чотири пон¤тт¤: розкв≥т Ч твердженн¤, що за рад¤нськоњ влади вс≥
народи —–—– переживають небувалий прогрес; зближенн¤, що в≥дбуваЇтьс¤ м≥ж народами внасл≥док створенн¤ в —–—– сп≥льних пол≥тичних, економ≥чних ≥ культурних установ; злитт¤ рад¤нських народ≥в в один ≥ по¤ва нового типу ≥сторичноњ сп≥льност≥ Ч рад¤нського народу.

«а ц≥Їю ≥деолог≥чною новомовою ховавс¤ вже давно в≥домий пор¤док денний: русиф≥кац≥¤. ќск≥льки рос≥¤ни переважали чисельно, оск≥льки вони створили б≥льшовицьку парт≥ю та рад¤нську систему, оск≥льки вони займали б≥льш≥сть найвищих посад й оск≥льки њхн¤ мова Ї основним засобом сп≥лкуванн¤ в —–—–, то њх розгл¤дали ¤к той цемент, що тримаЇ —–—– укуп≥. “ому рад¤нське кер≥вництво вважало, що чим б≥льше ≥нш≥ народи —–—– упод≥бнюватимутьс¤ до рос≥¤н, тим сильн≥шим ставатиме почутт¤ взаЇмноњ сол≥дарност≥. јле багато зах≥дних учених ≥ нерос≥йських дисидент≥в в —–—– трималис¤ думки про те, що зближенн¤, злитт¤ ≥ рад¤нський народ Ч це не що ≥нше, ¤к просто кодов≥ слова, котр≥ означають русиф≥кац≥ю нерос≥¤н.

як ми переконалис¤, саме русиф≥кац≥¤ ”крањни викликала найб≥льш≥ протести украњнських дисидент≥в. ¬они в≥дкидали твердженн¤ про те, що переважанн¤ рос≥йськоњ мови й культури виступаЇ обов'¤зковим поб≥чним продуктом прогресивного й надихаючого завданн¤ створенн¤ нового типу Ђсоц≥альноњ та ≥нтернац≥ональноњ сп≥льност≥ Ч рад¤нського народуї. Ќа њхню думку, п≥дкресленн¤ рол≥ рос≥йськоњ мови просто було старим вином у нових м≥хах. ” своњй прац≥ Ђ≤нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥¤?ї ƒзюба доводив, що за русиф≥кац≥Їю стоњть давн≥й рос≥йський шов≥н≥зм ≥ колон≥ал≥зм в обгортц≥ псевдомарксистськоњ терм≥нолог≥њ. Ђ олон≥ал≥зм,Ч писав
в≥н,Ч може виступати не лише у форм≥ в≥дкритоњ дискрим≥нац≥њ, але й також у форм≥ Ђбратстваї, що дуже характерно дл¤ рос≥йського колон≥ал≥змуї. Ўироко цитуючи Ћен≥на, в≥н намагавс¤ показати, що в марксистсько-лен≥нськ≥й ≥деолог≥њ немаЇ положень, що виправдовували б ту перевагу, ¤ку  ремль в≥ддаЇ рос≥йськ≥й мов≥.

¬ останн≥ дес¤тил≥тт¤ асим≥л¤торськ≥ заходи проводилис¤ на ”крањн≥ особливо ≥нтенсивно, частково через мовну й культурну близьк≥сть украњнц≥в до рос≥¤н, що значно прискорювало процес њхньоњ русиф≥кац≥њ. ƒо того ж економ≥чне значенн¤ ”крањни дл¤ —–—– вимагало запоб≥гати посиленню в њњ народ≥ Ђсепаратистськихї тенденц≥й. «авд¤ки своњй в≥дносно велик≥й к≥лькост≥ украњнц≥ потенц≥йно могли стати Ђвир≥шальним голосомї у нац≥ональних взаЇминах: тримайс¤ вони рос≥¤н, етн≥чно-пол≥тична ситуац≥¤ в —–—– скор≥ше за все лишатиметьс¤ стаб≥льною. јле
стань вони на б≥к нерос≥¤н, це п≥д≥рвало б пануванн¤ рос≥¤н ≥ в рад¤нськ≥й пол≥тичн≥й систем≥ в≥дбулис¤ б докор≥нн≥ зм≥ни.

ћовне питанн¤. ¬ боротьб≥ м≥ж рад¤нським кер≥вництвом, що плекало ≥дею створенн¤ нового рад¤нського народу, та украњнц¤ми, котр≥ виступали за збереженн¤ власноњ нац≥ональноњ тотожност≥, основна Ђл≥н≥¤ фронтуї проходила через питанн¤ мови. «а ЅрежнЇва  ремль проводив систематичну кампан≥ю роч≥≥п≥ренн¤ вживанн¤ рос≥йськоњ мови на ”крањн≥ та обмеженн¤ украњнськоњ. ” зд≥йсненн≥ своњх ц≥лей рад¤нське кер≥вництво могло розраховувати на енерг≥йну п≥дтримку, зокрема, 10 млн рос≥¤н, що проживали на ”крањн≥, та ще й м≥льйон≥в Ђмалорос≥вї Ч украњнц≥в за походженн¤м, але рос≥¤н за культурою та мовою. ¬оно мало також переконлив≥ аргументи: рос≥йська мова Ч це мова найб≥льшого й найважлив≥≥пого народу в
—–—–, Їдиний зас≥б сп≥лкуванн¤ м≥ж р≥зними нац≥ональност¤ми, а також мова науки й м≥жнародних взаЇмин.

¬ласт≥ мали в своЇму розпор¤дженн≥ ц≥лий р¤д пр¤мих ≥ непр¤мих засоб≥в, щоб змусити людей користуватис¤ рос≥йською мовою. Ўвидко зростало використанн¤ њњ в украњнських школах, а усп≥шн≥сть у навчанн≥ ставилас¤ в залежн≥сть в≥д доброго волод≥нн¤ рос≥йською мовою. “е ж саме стосувалос¤ можливостей зробити кар'Їру. Ќайц≥кав≥ш≥ й найважлив≥ш≥ публ≥кац≥њ на ”крањн≥ виходили рос≥йською мовою. в той час ¤к украњнськ≥ журнали нер≥дко перепов≥дали нудн≥ й нец≥кав≥ теми. « пад≥нн¤м тиражу цих видань власт≥ (стримували зручний прив≥д дл¤ њх закритт¤. “ак, м≥ж 1964 ≥ 1980 рр. частка журнал≥в, що виходили украњнською мовою, знизилас¤ з
46% до 19%: м≥ж 1958 та 1960 рр. в≥дсоток книжок, що публ≥кувалис¤ украњнською мовою, впав з 60 до 24.

—постер≥гавс¤ сильний соц≥альний тиск у м≥стах, спр¤мований на використанн¤ рос≥йськоњ мови, а з украњнськоњ знущалис¤, ¤к ≥з Ђселюцькоњї. ” ставленн≥ до р≥дноњ культури та мови режим посл≥довно виховував в украњнц¤х комплекс неповноц≥нност≥. ѕро таке ¤вище св≥дчить той факт, що не хто ≥нший, ¤к сам≥ украњнц≥, часто вимагали, щоб њхн≥ д≥ти навчалис¤ в рос≥йських школах. Ђякий толк у т≥й украњнськ≥й? јби чогось дос¤гти, моњ д≥ти повинн≥ оволод≥ти рос≥йською мовоюї,Ч можна було часто почути в≥д колишн≥х сел¤н, ¤к≥ (почуваючи себе ще не зовс≥м комфортно в новому сусп≥льному оточенн≥) намагалис¤ пристосуватис¤ до житт¤ в зрусиф≥кованих м≥стах. ƒе¤к≥ представники ≥нтел≥генц≥њ жартували, що ¤кби тод≥ стали проводити пол≥тику украњн≥зац≥њ, то Їврењ змогли б украњн≥зуватис¤ за один р≥к, рос≥¤ни на ”крањн≥ п≥дтримали б цю пол≥тику десь через три роки, але знадобилос¤ би принаймн≥ дес¤ть рок≥в, аби переконати честолюбного украњнського Ђхохлаї користуватис¤ р≥дною мовою.

якщо людина розмовл¤ла виключно украњнською мовою, то це нав≥ть могло поставити п≥д сумн≥в њњ пол≥тичну ло¤льн≥сть. “ак, наприклад, рад¤нськ≥ сл≥дч≥ органи надали великого значенн¤ так≥й за¤в≥ св≥дка звинуваченн¤ проти поета ¬асил¤ —туса: Ђя одразу зрозум≥в, що —тус Ч нац≥онал≥ст, бо в≥н весь час розмовл¤в укоањнською мовоюї.

Ќаск≥льки ефективною ви¤вилас¤ мовна русиф≥кац≥¤? ћ≥ж 1959 ≥ 1979 рр. чисельн≥сть украњнц≥в, що вважали украњнську мову р≥дною, впала з 93,4 до 89,1 %. —ьогодн≥ понад 2 млн украњнц≥в вважають рос≥йську мову р≥дною. ¬одночас лише один ≥з кожних трьох рос≥¤н, що мешкають на ”крањн≥, потрудивс¤ вивчити украњнську мову, „и означаЇ це, що зникненн¤ украњнськоњ Ї лише справою часу? якщо так≥ тенденц≥њ продовжуватимутьс¤, на украњнську мову. зв≥сно, чекаЇ похмуре майбутнЇ. ѕесим≥сти передбачали зникненн¤ украњнськоњ мови прот¤гом цього стол≥тт¤. ќптим≥сти ж казали, що, коли попри пост≥йн≥ намаганн¤ викор≥ненн¤ мова не вмерла, то
вона вже й не умре н≥коли. ¬они зауважували, що становище украњнськоњ мови не таке погане, ¤к здаЇтьс¤. ўоправда, у певних рег≥онах, таких ¤к ƒонецький промисловий по¤с. ’арк≥вська область, ѕричорноморське узбережж¤, украњнською послуговуютьс¤ в м≥н≥мальному масштаб≥. ќднак останн≥ми роками вживанн¤ украњнськоњ мови, зокрема в  иЇв≥, пом≥тно зросло. Ќа «ах≥дн≥й же ”крањн≥ украњнська мова набула куди б≥льшого поширенн¤, н≥ж перед другою св≥товою в≥йною. ѕроте мовне питанн¤, що в ≥стор≥њ ”крањни завжди мало величезне значенн¤, ще далеко не вир≥шене.

рос≥¤ни на ”крањн≥. ≤нший метод, що його використовував режим дл¤ проведенн¤ русиф≥кац≥њ на ”крањн≥, пол¤гав у заохоченн≥ переселенн¤ сюди рос≥¤н ≥ виселенн≥ украњнц≥в. ÷¤ пол≥тика проводилас¤ п≥д вив≥скою Ђпл≥дного обм≥ну спец≥ал≥стамиї м≥ж республ≥ками. ¬≥дтак коли на ”крањну прибували величезн≥ маси рос≥¤н, ¤к≥ мали збагатити њњ своЇю майстерн≥стю, так≥ ж велик≥ маси осв≥чених украњнц≥в вир¤джалис¤ на роботу в ≥нш≥ частини —–—– (де вони нер≥дко ототожнювалис¤ з рос≥¤нами). ÷≥ г≥гантськ≥ демограф≥чн≥ зрушенн¤ мали за мету перем≥шувати народи —–—– ≥ спри¤ти зростанню серед них сп≥льноњ ≥дентичност≥. ¬арто зауважити, що
рос≥¤ни взагал≥ ви¤вл¤ють виразну схильн≥сть вињжджати з≥ своЇњ республ≥ки. ≈ксперти по¤снюють це в≥дносною б≥дн≥стю рос≥йського села й повсюдно поширеним переконанн¤м, що рос≥¤ни в нерос≥йських рег≥онах, ¤к правило, отримують найкращ≥ призначенн¤. ќсобливо улюбленим краЇм дл¤ рос≥¤н Ї ”крањна: тут добрий кл≥мат, пор≥вн¤но високий р≥вень соц≥ально-економ≥чного й культурного розвитку, знайома культура та мова.

Ќеважко передбачити, що м≥грац≥йн≥ процеси спричинилис¤ до значного зб≥льшенн¤ числа рос≥¤н, котр≥ мешкають на ”крањн≥. ¬ 1923 р. в республ≥ц≥ нал≥чувалос¤ 6 млн рос≥¤н, у 1959 р. њхнЇ число зросло до 7 млн, а в 1970 р.Ч до 10 млн. як завжди, рос≥¤ни мають тенденц≥ю зосереджуватис¤ на ”крањн≥ у великих м≥стах, особливо в ƒонецькому промисловому район≥ та на ѕ≥вдн≥. —ьогодн≥ вони складають близько 21 % мешканц≥в ”крањни, а за впливом набагато переважають свою частку в населенн≥.

ѕроте швидке зростанн¤ числа рос≥¤н на ”крањн≥ Ї не лише насл≥дком переселенн¤. “ак≥ меншост≥ ”крањни, ¤к Їврењ, греки й болгари, асим≥лювалис¤ з рос≥йською нац≥ональн≥стю. як ми вже бачили, под≥бне в≥дбувалос¤ й з украњнц¤ми. ÷ей процес п≥дсилюЇ високий в≥дсоток зм≥шаних украњнсько-рос≥йських шлюб≥в. ” 1970 р. на етн≥чно м≥шан≥ припадало близько 20 % ус≥х шлюб≥в, з них «ќ % ” м≥стах ≥ 8 % у селах. ƒл¤ пор≥вн¤нн¤, на початку XX ст., коли б≥льш≥сть украњнц≥в ще жили в ≥зольованих селах, лише 3 % шлюб≥в в≥дбувалос¤ м≥ж представниками р≥зних етн≥чних груп.

« огл¤ду на швидко зростаючу рос≥йську присутн≥сть у республ≥ц≥ можна всл≥д за –оманом Ўпорлюком говорити про на¤вн≥сть двох ”крањн: одноњ ≥нтенсивно рос≥йськоњ, а другоњ все ще переважно украњнськоњ. « точки зору географ≥њ, Ђзрусиф≥кована ”крањнаї охоплюЇ промисловий ƒонбас ≥ м≥ста ѕ≥вдн¤ Ч територ≥њ, що н≥коли не були складовими ≥сторичноњ ”крањни. ¬одночас у таких рег≥онах, ¤к ѕравобережж¤, частина Ћ≥вобережж¤ та «ах≥дна ”крањна, що њх завжди залюднювали переважно украњнц≥, мова й культура лишаютьс¤, особливо на сел≥, в основному украњнськими. Ћ≥н≥ю м≥ж рос≥йською й украњнською культурою та мовою на ”крањн≥ можна
також провести й на ≥ншому р≥вн≥. —в≥т великих м≥ст Ч пол≥тичноњ, економ≥чноњ, науковоњ ел≥ти, св≥т модерност≥ в ц≥лому Ч Ї в основному рос≥йським. —в≥т села Ч колгоспник≥в, народних звичањв Ч переважно украњнський. “аке становище ≥снувало за цар≥в. “акому становищу за допомогою хитр≥шоњ тактики рад¤нське кер≥вництво потурало й до недавнього часу.

јле пол≥тика русиф≥кац≥њ не задушила процес розбудови украњнськоњ нац≥њ. ƒва покол≥нн¤ тому б≥льш≥сть сх≥дних украњнц≥в ще називали себе Ђмалоросамиї, Ђхохламиї чи Ђм≥сцевимиї, одне покол≥нн¤ тому багато зах≥дних украњнц≥в визначали себе лемками, гуцулами чи русинами, тобто в терм≥нах рег≥ональноњ культури. —ьогодн≥ ж њхн≥ д≥ти й онуки сам≥ проголошують себе украњнц¤ми.  оротко кажучи, вони вже не ¤вл¤ють собою р≥знобарвну етн≥чну масу, ¤кою були на св≥танку стол≥тт¤. Ќав≥ть неукрањнц≥ стають украњнц¤ми. Ќаприклад, пол¤ки, що залишилис¤ на ”крањн≥, ви¤вл¤ють тенденц≥ю до асим≥л¤ц≥њ з украњнц¤ми. Ѕагато рос≥¤н, ¤к≥ прожили тут прот¤гом к≥лькох покол≥нь, також розвинули в соб≥ сильне почутт¤ територ≥ального патр≥отизму.

“а й урбан≥зац≥ю вже не можна розгл¤дати ¤к шл¤х з односторонн≥м рухом у напр¤м≥ денац≥онал≥зац≥њ. –ад¤нський учений ¬. ¬. ѕокшишевський доводить, що, хоч у м≥ст≥ новоприбулець потрапл¤Ї в асим≥л¤ц≥йн≥ (русиф≥каторськ≥) теч≥њ, воно й стимулюЇ Ђзагостренн¤ в нього етн≥чноњ св≥домост≥ї. —тосовно зростанн¤ украњнськоњ присутност≥ в  иЇв≥ в≥н стверджуЇ, що причиною цього Ї приваблив≥сть м≥ста дл¤ вс≥х украњнц≥в, а також Ђдальша консол≥дац≥¤ украњнськоњ нац≥њ та посиленн¤ етн≥чноњ св≥домост≥ї. ѕокшишевський зауважуЇ: Ђћожна допустити, що де¤к≥ ки¤ни п≥сл¤ де¤ких вагань, чи вважати себе украњнц¤ми, згодом саме так ≥ робили з абсолютним переконанн¤м; украњнц¤ми також оголошували себе все б≥льше д≥тей в≥д зм≥шаних шлюб≥вї. “аким чином, ¤к ≥ щодо мови, остаточний усп≥х  ремл¤ в проведенн≥ пол≥тики гомоген≥зац≥њ на ”крањн≥ у 60-х Ч на початку 80-х рок≥в лишавс¤ п≥д знаком запитанн¤.

 —усп≥льн≥ зм≥ни

” 60-х роках в украњнському сусп≥льств≥ в≥дбулис¤ величезн≥ зм≥ни: прот¤гом цього дес¤тил≥тт¤ частка украњнц≥в, що проживають у м≥стах, с¤гнула 55 %, тобто б≥льш≥сть ≥з них стала м≥ськими мешканц¤ми. «а рад¤нськими п≥драхунками, до 2000 р. понад 70 % украњнц≥в проживатимуть у м≥ських центрах. «в≥сно, що швидка урбан≥зац≥¤ Ї вже прот¤гом багатьох покол≥нь ¤вищем всесв≥тн≥м, ≥ був потр≥бен лише певний час дл¤ того, щоб вона захопила й украњнц≥в. ќск≥льки населенн¤ ”крањни завжди вважалос¤ здеб≥льшого аграрним, а культура, ментальн≥сть ≥ нац≥ональна св≥дом≥сть украњнц≥в були глибоко пройн¤т≥ духом села, еволюц≥ю цього сусп≥льства
хл≥бороб≥в у сусп≥льство город¤н можна, не вагаючись, назвати ¬еликим перетворенн¤м.

ўо ж спонукало украњнц≥в масово кидати село й перебиратис¤ до м≥ста? ѕередус≥м за цим крилис¤ чинники, аналог≥чн≥ тим, що рухали урбан≥зац≥ю у будь-¤к≥й крањн≥: ширш≥ можливост≥ знайти роботу, здобути осв≥ту, приваблива р≥зноман≥тн≥сть форм в≥дпочинку, зручн≥ш≥ умови побуту. ¬насл≥док такого притоку украњнц≥в у м≥стах, цих стол≥тн≥х твердин¤х неукрањнського населенн¤, нарешт≥ постали украњнськ≥ б≥льшост≥. … традиц≥йна дихотом≥¤ м≥ж украњнським селом ≥ рос≥йським (польським, Їврейським) м≥стом начебто почала стиратис¤.

ѕроцес урбан≥зац≥њ на ”крањн≥ маЇ варт≥ уваги особливост≥. «а вс≥Їњ своЇњ бурхливост≥ в≥н, проте, переб≥гав пов≥льн≥ше, н≥ж в ≥нших частинах —–—–. “ак, у –ос≥њ в 1970 р. урбан≥зац≥¤ дос¤гла 62 % ≥ за своњми темпами дор≥внювала япон≥њ та «ах≥дн≥й ™вроп≥; тим часом на ”крањн≥ вона розгорталас¤ ≥з швидк≥стю, що наближалас¤ до темп≥в урбан≥зац≥њ у —х≥дн≥й та ѕ≥вденн≥й ™вроп≥. ƒо того ж на ”крањн≥ урбан≥зац≥¤ географ≥чне не збалансована й зосереджуЇтьс¤ насамперед у сх≥дних ≥нтенсивно ≥ндустр≥ал≥зованих (≥ зрусиф≥кованих) ƒонецьк≥й, Ћуганськ≥й, ƒн≥пропетровськ≥й ≥ «апор≥зьк≥й област¤х. ѕроте останн≥м часом з'¤вилис¤ ознаки спов≥льненн¤
урбан≥зац≥њ на сход≥ та њњ одночасного прискоренн¤ на «ах≥дн≥й ”крањн≥. ¬изначним лишаЇтьс¤ той факт, що з масовим переселенн¤м украњнц≥в до м≥ста украњнський сел¤нин, що прот¤гом стол≥ть був архетипом мешканц¤ краю, перетворюЇтьс¤ нин≥ на вимираючий вид.

÷е ¤вище, кр≥м соц≥ального, маЇ надзвичайне ≥деолог≥чне значенн¤. «≥ зменшенн¤м рол≥ сел¤нина в украњнському сусп≥льств≥ став занепадати попул≥зм Ч цей нар≥жний кам≥нь украњнських ≥деолог≥й XIX й початку XX ст. ћожна нав≥ть стверджувати, що пон¤тт¤ народу в його традиц≥йному розум≥нн≥, тобто б≥дних, пригн≥чених сел¤нських мас. уже не займаЇ центрального м≥сц¤ у пол≥тичному мисленн≥ украњнц≥в.

≈коном≥ка. ≈коном≥ка ”крањни т≥сно пов'¤зана з господарством усього –ад¤нського —оюзу ≥ характеризуЇтьс¤ досить високим р≥внем розвитку. ”крањна маЇ велик≥ природн≥ ресурси, а також сильний с≥льськогосподарський сектор ≥ промисловий потенц≥ал. як вона вигл¤даЇ пор≥вн¤но з рештою –ад¤нського —оюзу? ѕередус≥м вона ор≥Їнтована на с≥льське господарство б≥льшою м≥рою, н≥ж –ад¤нський —оюз у ц≥лому. ѕромисловий потенц≥ал ”крањни дещо менший в≥д середнього показника по —–—– через великий дисбаланс м≥ж високо≥ндустр≥ал≥зованими област¤ми й значно менше розвиненими зах≥дними рег≥онами.

Ќа украњнську промислов≥сть припадаЇ вагома частина промислового виробництва –ад¤нського —оюзу (17 %). ”крањна Ї також важливим ≥ндустр≥альним рег≥оном глобального масштабу. ѕродукуючи близько 40 % ус≥Їњ рад¤нськоњ стал≥, 34 % вуг≥лл¤, 51 "/ц чавуну, ”крањна за своњм валовим нац≥ональним продуктом дор≥внюЇтьс¤ до ≤тал≥њ. –ад¤нськ≥ вчен≥ полюбл¤ють указувати, що у 1972 р. за обс¤гом промислового виробництва ”крањна перевищувала р≥вень 1922 р. у 176 раз≥в. «вичайно, украњнська промислов≥сть знала ≥ п≥днесенн¤, й спади. ¬ пер≥од буму 50-х Ч початку 60-х рок≥в, коли темпи зростанн¤ складали неймов≥рних 10 % на р≥к. вона перевищувала загальносоюзн≥ показники; проте в 70-х ≥ 80-х роках, коли ц≥ темпи впали до 2Ч3 % на р≥к, њњ промислове зростанн¤ було нав≥ть нижчим в≥д середнього по —оюзу. ¬еликою м≥рою це спов≥льненн¤ пов'¤зане з застар≥лими й неефективними металург≥йними заводами, розташованими на ”крањн≥,Ч щось под≥бне мало м≥сце у промислових зонах јмерики та «ах≥дноњ ™вропи.

”пов≥льненн¤ економ≥чного розвитку ”крањни, ¤к ≥ –ад¤нського —оюзу в ц≥лому, б≥льше, н≥ж будь-коли, загострило потребу кап≥таловкладень. ” той час, коли планувальники економ≥ки в ћоскв≥ наголошували на велетенських нових промислових проектах у —иб≥ру, промислов≥сть ”крањни лишалас¤ занедбаною. «а Ўелеста украњнськ≥ економ≥сти особливо гучно протестували проти зменшенн¤ частки республ≥ки у кап≥таловкладенн¤х. ўербицький зовс≥м не бажав порушувати це питанн¤, але воно раз у раз виринало саме собою.

—≥льське господарство. ѕопри те, що промислов≥сть Ї нин≥ основною сферою працевлаштуванн¤ украњнц≥в, республ≥ка лишаЇтьс¤ житницею –ад¤нського —оюзу. ¬она виробл¤Ї ст≥льки ж зерна, ¤к ≥  анада (њњ випереджають т≥льки —Ўј й –ос≥¤), б≥льше картопл≥, н≥ж «ах≥дна Ќ≥меччина, й б≥льше цукрових бур¤к≥в, н≥ж будь-де у св≥т≥. ћаючи 19 % населенн¤ –ад¤нського —оюзу, ”крањна даЇ понад 23 % його с≥льськогосподарськоњ продукц≥њ. ѕроте пол≥тика ур¤ду часто змушувала украњнц≥в терп≥ти нестачу продовольства.

Ќамагаючись п≥днести продуктивн≥сть с≥льського господарства на ”крањн≥, ур¤д робив велик≥ кап≥таловкладенн¤ у виробництво р≥льничоњ техн≥ки й добрив у республ≥ц≥. јле в≥д цього не зникали хрон≥чн≥ проблеми, що обс≥дали рад¤нське с≥льське господарство.  онтроль ≥з боку чиновництва та хибн≥ реорган≥зац≥њ приносили б≥льше хаосу, н≥ж корист≥. Ќав≥ть при значному п≥двищенн≥ в останн≥ роки зароб≥тноњ платн≥ сел¤нам вони продовжували займати найнижч≥ щабл≥ соц≥ально-економ≥чноњ драбини й працювати в колгоспах чи радгоспах ≥з незначним ентуз≥азмом. Ќатом≥сть прац≥вники с≥льського господарства, особливо на ”крањн≥, вол≥ли зосереджувати зусилл¤ на своњх крих≥тних присадибних д≥л¤нках площею 0,4 га. ” 1970 р. цей приватний сектор с≥льського гоподарства, що об≥ймав лише 3 "о вс≥х культивованих земель крањни, давав 33 % загального виробництва м'¤са, 40 % молочних продукт≥в ≥ 55 % ¤Їць. Ќа ”крањн≥, наприклад, присадибн≥ д≥л¤нки забезпечували 36 % загального прибутку с≥м'њ (пор≥вн¤но з 26 % ” –ос≥њ).

≤нша проблема пол¤гала у швидкому зменшенн≥ робочоњ сили на сел≥, до ¤кого спричинилас¤ урбан≥зац≥¤: в 1465 р. на ”крањн≥ нал≥чувалос¤ 7,2 млн с≥льськогосподарських роб≥тник≥в, у 1475 р. ц¤ цифра впала до 6,4 млн, а в 1980 р. вона дор≥внювала 5.8 млн. “аким чином, украњнське село, де в≥дчутно покращилис¤ життЇв≥ умови, продовжувало в≥ддавати свою молодь м≥сту. ¬ багатьох колгоспах основну частину робочоњ сили складали стар≥ й виснажен≥ ж≥нки.

ѕитанн¤ економ≥чно≥ скеплуатиц≥≥. Ќезм≥нне питанн¤, що постаЇ при обговоренн≥ економ≥чноњ ≥стор≥њ ”крањни: чи зазнаЇ республ≥ка економ≥чноњ експлуатац≥њ ћоскви,Ч надзвичайно складне. « одного боку, очевидним Ї те, що ”крањна пережила за Ћ≥тн≥ колгоспниц≥ Ч основна робоча сила на сел≥ роки рад¤нського правл≥нн¤ небачений розвиток економ≥ки. « ≥ншого ж. ≥снують виразн≥ докази того, що вона пост≥йно вкладаЇ до рад¤нського бюджету б≥льше, н≥ж отримуЇ з нього. –ад¤нський режим в≥дмовл¤вс¤ уприступнити статистику, ¤ка могла б пролити св≥тло на цю проблему.

–ад¤нськ≥ л≥дери п≥дкреслювали швидкий економ≥чний прогрес ”крањни, кажучи, що його не вдалос¤ б забезпечити без величезних кап≥таловкладень, технолог≥њ та робочоњ сили, ¤ку њй надали Ђбратн≥ народиї —–—– ≥ насамперед рос≥йський. ≤з цього, мовл¤в, випливаЇ висновок, що тепер настала черга украњнц≥в надавати економ≥чну допомогу ≥ншим, менш розвиненим рег≥онам —–—–. “ому, з рад¤нськоњ точки зору, не ≥снувало нав≥ть п≥дстав потрушувати питанн¤ про економ≥чну експлуатац≥ю.

«овс≥м ≥накше дивл¤тьс¤ на справу де¤к≥ зах≥дн≥ економ≥сти. ¬они визнають, що рад¤нська влада забезпечила вражаючий економ≥чний прогрес ”крањни. ¬они погоджуютьс¤ ≥ з тим, що ћосква намагаЇтьс¤ розвивати так≥ в≥дносно б≥дн≥ рег≥они, ¤к —ередн¤ јз≥¤, або багат≥ природними ресурсами, ¤к —иб≥р. јле вони стверджують, що ”крањна робила й надал≥ робить унесок, б≥льший н≥ж њњ частка в економ≥чному розвитку —–—–. јмериканський економ≥ст ’олланд ’антер констатуЇ: Ђ¬илученн¤ поточного доходу ”крањни й використанн¤ його в ≥нших рег≥онах —–—– складаЇ основну рису економ≥чноњ ≥стор≥њ ”крањниї. ј за оц≥нками британського вченого ѕ≥тера
¬айлза, ”крањна регул¤рно вносить до рад¤нського бюджету на 10 %) б≥льше, н≥ж отримуЇ з нього. ¬олодимир Ѕандера та ≤ван  оропецький стверджують, що, в той час ¤к ”крањна й надал≥ прогресуЇ в абсолютному в≥дношенн≥, то пор≥вн¤но з ћосквою, ≥ншими рег≥онами —–—– та сус≥дн≥ми крањнами вона в≥дстаЇ за економ≥чними показниками.

Ќезалежно в≥д позиц≥њ, зайн¤тоњ в суперечках навколо питанн¤ про експлуатац≥ю, ц¤ дискус≥¤ виходить на фундаментальну проблему, що стосуЇтьс¤ перебуванн¤ ”крањни п≥д рад¤нським правл≥нн¤м: хто вир≥шуЇ економ≥чне майбутнЇ ”крањни й чињ ≥нтереси берутьс¤ до уваги при ухвал≥ таких р≥шень. ѕринаймн≥, в≥дпов≥дь на це питанн¤ ви¤вл¤Їтьс¤ б≥льш однозначною: очевидно, що економ≥чна дол¤ ”крањни вир≥шуЇтьс¤ в ћоскв≥, де економ≥чн≥ ≥нтереси ”крањни не Ї приматом.

ƒемограф≥чн≥ умони. ” нов≥тн≥ часи в темпах зростанн¤ населенн¤ ”крањни в≥дбулис¤ драматичн≥ зм≥ни. ѕрот¤≥ом к≥нц¤ XIX й початку XX ст. ц≥ темпи були одними з найвищих у ™вроп≥. ѕот≥м сталис¤ дв≥ демограф≥чн≥ катастрофи: в≥д трьох до шести м≥льйон≥в людей загинули внасл≥док голодомору 1932Ч1933 рр., чисток ≥ депортац≥њ 30-х рок≥в та близько 5,3 млн жител≥в ”крањни пол¤гло у друг≥й св≥тов≥й в≥йн≥. ¬≥дтак трохи б≥льше, н≥ж за дес¤тир≥чч¤, з лиц¤ земл≥ зникло близько 25 % населенн¤ ”крањни, причому смертн≥сть була особливо високою серед чолов≥к≥в. —ьогодн≥ темпи зростанн¤ населенн¤ на ”крањн≥ одн≥ з найнижчих в —–—–. “ак, у 1983 р. тут спостер≥гавс¤ прир≥ст у чотири особи на кожну тис¤чу: дл¤ пор≥вн¤нн¤: у республ≥ках —ередньоњ јз≥њ цей показник коливаЇтьс¤ м≥ж 25 й «ќ на тис¤чу. якщо ц¤ демограф≥чна тенденц≥¤ продовжуватиметьс¤, то частка украњнц≥в серед рад¤нського населенн¤, нарешт≥ серед слов'¤н узагал≥, р≥зко зменшитьс¤.

ѕричиною пов≥льного зростанн¤ населенн¤ Ї, зокрема, демограф≥чн≥ катастрофи. «начний вплив справл¤Ї тут ≥ урбан≥зац≥¤. ќск≥льки город¤ни живуть у надзвичайно т≥сних помешканн¤х, а величезна б≥льш≥сть ж≥нок працюЇ повний робочий день, то украњнц≥ в м≥стах вол≥ють мати невелику с≥м'ю з одним чи максимум двома д≥тьми. ” багатьох в≥дношенн¤х населенн¤ ”крањни нагадуЇ жител≥в ≥нших розвинутих крањн: при пов≥льному стар≥нн≥ й низьких темпах зростанн¤ йому притаманн≥ пост≥йно зростаючий в≥дсоток пенс≥онер≥в ≥ спадаючий в≥дсоток роб≥тник≥в повноњ зайн¤тост≥. јле на ”крањн≥, ¤к ≥ в усьому –ад¤нському —оюз≥, ≥снуЇ р¤д вражаючих демограф≥чних особливостей. ÷≥лковитим контрастом з ≥ншими промисловими крањнами Ї те.
що в останн≥ роки зменшилас¤ тривал≥сть житт¤ чолов≥к≥в ≥ зросла дит¤ча смертн≥сть, ≈ксперти допускають, що це пов'¤зане з алкогол≥змом, котрий поширивс¤ серед чолов≥к≥в та ж≥нок.

ѕор≥вн¤но з ≥ншими рег≥онами —–—– ”крањна Ї густозаселеним краЇм. якщо в ™вропейськ≥й частин≥ –ад¤нського —оюзу на один квадратний к≥лометр в середньому припадаЇ 34 жител≥, то на ”крањн≥ цей показник дор≥внюЇ 82. ѕри цьому населенн¤ в республ≥ц≥ розпод≥л¤Їтьс¤ нер≥вном≥рно. Ќайб≥льш залюдненими Ї сх≥дн≥ промислов≥ област≥, де спостер≥гаЇтьс¤ швидке зростанн¤ населенн¤. ÷е характерне й дл¤  риму Ч ц≥Їњ Ђ‘лор≥диї –ад¤нського —оюзу,Ч ц≥лющий кл≥мат ¤кого особливо сильно приваблюЇ рос≥¤н. Ќа «ах≥дн≥й ”крањн≥ населенн¤ зростаЇ середн≥ми темпами, а на ѕраво- ≥ Ћ≥вобережж≥ вони далеко нижч≥ в≥д середн≥х: Ї нав≥ть област≥, де чисельн≥сть жител≥в пост≥йно зменшуЇтьс¤. ѕроте в ц≥лому на ”крањн≥ ≥снують задов≥льн≥ демограф≥чн≥ умови: населенн¤ республ≥ки, ¤ке нал≥чуЇ майже 52 млн, не наст≥льки мале ≥ водночас не таке велике, щоб гальмувати економ≥чний розвиток.

«м≥ни в соц≥альн≥й структур≥. як ми пересв≥дчилис¤, ≥ндустр≥ал≥зац≥¤, урбан≥зац≥¤ ≥ модерн≥зац≥¤ значно зм≥нили традиц≥йну класову структуру ”крањни. ” 1970 р. ≥з загальноњ к≥лькост≥ робочоњ сили в 16 млн близько двох третин класиф≥кувалис¤ ¤к промислов≥ роб≥тники. «а одне покол≥нн¤ роб≥тники перетворилис¤ з виразноњ меншост≥ на переважаючу б≥льш≥сть робочоњ сили ”крањни. ѕролетар≥ат не лише швидко зростав, а й ставав б≥льш украњнським з точки зору його етн≥чного складу: ¤кщо у 1959 р. украњнц≥ складали 70 % ус≥Їњ промисловоњ робочоњ сили, то в 1970 р.Ч
74 %. –ос≥¤ни вже не становл¤ть непропорц≥йно велику частину р¤дових роб≥тник≥в.

Ќа ”крањн≥ також дуже зросла, особливо за останн≥ дес¤тил≥тт¤, к≥льк≥сть фах≥вц≥в ≥з вищою осв≥тою. ћ≥ж 1960 ≥ 1970 рр. њхнЇ число подвоњлос¤ з 700 тис. до 1,4 млн. јле тут рос≥¤ни зберегли свою велику присутн≥сть, складаючи в ц≥й соц≥альн≥й груп≥ понад третину. “аким чином, у той час ¤к осв≥тн≥й бум у –ад¤нському —оюз≥ п≥дн≥с число спец≥ал≥ст≥в вищоњ квал≥ф≥кац≥њ на ”крањн≥ до р≥вн¤ зах≥дноЇвропейських крањн ≥ нав≥ть перевищив його, дл¤ украњнц≥в ¤к нац≥њ в≥н ви¤вивс¤ не таким пл≥дним, ¤к можна було спод≥ватис¤. ”крањнц≥, на ¤ких припадало 74 % населенн¤ республ≥ки, складали лише 60 % загального числа вуз≥вських студент≥в.

як≥ ж причини недостатньоњ репрезентованост≥ украњнц≥в у вищ≥й осв≥т≥ та серед культурноњ й техн≥чноњ ≥нтел≥генц≥њ? ƒе¤к≥ зах≥дн≥ фах≥вц≥ стверджують, що значна частина украњнськоњ молод≥ й надал≥ д≥стаЇ початкову й середню осв≥ту на сел≥, де школи часто г≥ршоњ ¤кост≥, й тому пор≥вн¤но з рос≥¤нами, що виростали в м≥стах, опин¤Їтьс¤ у невиг≥дному становищ≥ в ход≥ конкуренц≥њ за м≥сц¤ в ≥нститутах та ун≥верситетах. ƒодаткову перешкоду дл¤ багатьох украњнц≥в створюЇ також недосконале волод≥нн¤ рос≥йською мовою. Ќарешт≥, через пол≥тику ур¤ду, спр¤мовану на те, щоб
залучати украњнських фах≥вц≥в до роботи поза межами республ≥ки (а, за п≥драхунками, 25 % ус≥х випускник≥в вуз≥в вињхали з ”крањни), украњнська ≥нтел≥генц≥¤ тут чисельно менша, н≥ж могла б бути. ¬≥дпов≥дно меншим Ї й число њњ д≥тей, ¤к≥ д≥стають вищу осв≥ту. “им часом д≥ти украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, котр≥ навчаютьс¤ поза межами республ≥ки, часто зазнають русиф≥кац≥њ.

∆иттЇвий р≥вень. як ми неодноразово зауважували. –ад¤нська ”крањна Ч це велика промислова крањна, щедро над≥лена природними багатствами. ќднак за р≥внем житт¤ народу вона далеко в≥дстаЇ в≥д високорозвинених крањн. «в≥сно, що пор≥внювати так≥ параметри надзвичайно складно. “е, що рад¤нський украњнець недобираЇ в автомоб≥л¤х, в≥деомагн≥тофонах, модному од¤з≥, в≥н, можливо, надолужуЇ, користуючись безплатною вищою осв≥тою й медичним обслуговуванн¤м, незнаними, скаж≥мо, американц¤м. ≤ все ж, виход¤чи з≥ складних критер≥њв, опрацьованих зах≥дними досл≥дниками, очевидно, що рад¤нська економ≥чна система не в змоз≥ задовольнити матер≥альн≥ потреби людей у так≥й м≥р≥, ¤к це робить зах≥дна економ≥ка. “ак, у 1970 р. р≥вень споживанн¤ на душу населенн¤ в –ад¤нському —оюз≥ складав лише близько половини р≥вн¤ —получених Ўтат≥в. ÷¤ статистика не враховуЇ безсумн≥вно нижчу ¤к≥сть товар≥в ≥ послуг в —–—–. ≤накше кажучи, у 1982 р. кошик звичайних щотижневих закупок, дл¤ оплати ¤кого у ¬аш≥нгтон≥ потр≥бно працювати 18 годин, у  иЇв≥ коштував близько 53 годин прац≥. ’оча плата за житло в —–—– одна з найнижчих у св≥т≥, придбати квартиру так важко, що нер≥дко у двок≥мнатному помешканн≥ живуть по три покол≥нн¤ одн≥Їњ родини. ¬еликою м≥рою в≥дпов≥дальн≥сть за такий стан речей несе  ремль, котрий робить кап≥таловкладенн¤ переважно у важку промислов≥сть та в≥йськов≥ програми, ¤к завжди, нехтуючи виробництвом споживчих товар≥в.

ќптим≥зм щодо здатност≥ —–—– наздогнати «ах≥д за р≥внем житт¤ був високим у 60-х Ч на початку 70-х рок≥в, у пер≥од вражаючого зростанн¤ продуктивност≥ господарства крањни. јле з пад≥нн¤м ефективност≥ рад¤нськоњ економ≥ки у 80-х роках згасали й над≥њ на швидке п≥днесенн¤ життЇвого р≥вн¤.

¬ —–—– ”крањна за р≥внем споживанн¤ пос≥даЇ п'¤те м≥сце п≥сл¤ –ос≥њ, Ћитви, Ћатв≥њ та ≈стон≥њ. Ќа¤вн≥сть на ”крањн≥ надлишку робочоњ сили зумовлюЇ те, що зароб≥тна платн¤ в республ≥ц≥ приблизно на 10 ∞о нижча в≥д середньоњ по —оюзу. ¬ останн≥ два дес¤тир≥чч¤ рад¤нська пол≥тика зароб≥тноњ плати принесла багатьом украњнц¤м значн≥ вигоди. Ќамагаючис¤ зменшити р≥зницю в прибутках м≥ж с≥льськими й м≥ськими роб≥тниками, ур¤д дарував колгоспникам вагоме п≥двищенн¤ зароб≥тк≥в. як насл≥док, м≥ж 1960 та 1970 рр. зароб≥тна платн¤ колгоспник≥в зросла на
182 %, тод≥ ¤к у промислових роб≥тник≥вЧлише на 38 ∞о. ÷ей зах≥д ур¤ду, скерований на вир≥внюванн¤ прибутк≥в рад¤нських труд≥вник≥в, був на користь украњнц¤м, велику частину ¤ких складають колгоспники. јле попри неодноразов≥ спроби ур¤ду покращити долю рад¤нського споживача, громад¤ни —–—– ≥ дал≥ мають справу з не¤к≥сними товарами, поганим обслуговуванн¤м ≥ т≥сними помешканн¤ми. «а своњм життЇвим р≥внем середн≥й рад¤нський украњнець далеко в≥дстаЇ в≥д зах≥дних Ївропейц≥в чи американц≥в ба нав≥ть в≥д населенн¤ комун≥стичних крањн —х≥дноњ ™вропи.

ѕогл¤ди рад¤нських украњнц≥в. яке ж ставленн¤ украњнц≥в до рад¤нськоњ пол≥тичноњ та сусп≥льно-економ≥чноњ системи? «в≥сно, з таким питанн¤м завжди складно мати справу, особливо в≥дносно сусп≥льства, що т≥льки тепер починаЇ в≥дкривати результати опитуванн¤ громадськоњ думки на ретельно п≥д≥бран≥ теми. ѕроте численн≥ статт≥ та дискус≥њ в рад¤нськ≥й прес≥, ≥нтерв'ю з рад¤нськими ем≥грантами, розпов≥д≥ тих, хто в≥дв≥дав —–—–, дають змогу вир≥знити певн≥ риси, характерн≥ дл¤ настроњв ≥ мисленн¤ рад¤нських украњнц≥в 70Ч80-х рок≥в.

” ц≥лому складаЇтьс¤ враженн¤, що б≥льш≥сть рад¤нських украњнц≥в приймали рад¤нський режим ¤к законний ≥ ототожнювалис¤ з ним. „ерез монопол≥ю ур¤ду на ≥нформац≥ю та ≥нтенсивну пропаганду вони мали в кращому раз≥ лише туманне пон¤тт¤ про т≥ нещаст¤, ¤ких зазнали украњнц≥ в≥д рад¤нськоњ влади у Ђдалекомуї минулому.  уди б≥льший вплив на формуванн¤ њхн≥х оц≥нок справл¤ло те, що рад¤нська система принесла њм велике п≥двищенн¤ прибутк≥в, установила в≥дносну р≥вн≥сть м≥ж соц≥ально-економ≥чними групами, значно покращила соц≥альн≥ послуги та уприступнила осв≥ту, створила численн≥ можливост≥ зробити кар'Їру. Ѕагато
рад¤нських украњнц≥в пишалис¤ могутн≥стю й престижем —–—–, важливою частиною ¤кого вони себе в≥дчували.

« цим в основному позитивним ставленн¤м до рад¤нськоњ системи перепл≥талис¤ елементи реального чи потенц≥йного невдоволенн¤. —пов≥льненн¤ економ≥ки порушило так≥ дражлив≥ питанн¤, ¤к спри¤нн¤ розвитков≥ —иб≥ру та —ередньоњ јз≥њ за рахунок ”крањни. —коротилис¤ також можливост≥ соц≥ального прогресу. —еред парт≥йних л≥дер≥в, бюрократ≥в та економ≥чних кер≥вник≥в ”крањни зростало невдоволенн¤ монопол≥Їю ћоскви на ухвалу р≥шень. ¬одночас украњнська культурна ел≥та знову почала виступати проти русиф≥кац≥њ. «г≥дно з рад¤нськими соц≥олог≥чними досл≥дженн¤ми 1984 р., експерти констатують, що на ”крањн≥ р≥вень невдоволенн¤ вищий, н≥ж по —оюзу в ц≥лому. Ќа питанн¤ про причини цього вони. вт≥м, не можуть дати визначеноњ в≥дпов≥д≥.

–ад¤нське кер≥вництво особливо непокоњла зростаюча на ”крањн≥, ¤к ≥ в усьому —–—–, байдуж≥сть до марксистсько-лен≥нськоњ ≥деолог≥њ. ўе з початку 60-х рок≥в зах≥дн≥ ≥нтелектуали говор¤ть про Ђсмерть ≥деолог≥њї та прих≥д на ≥ндустр≥альний «ах≥д Ђпост≥деолог≥чноњ добиї. ѕод≥бний ≥деолог≥чний спад в≥дбувс¤ ≥ в –ад¤нському —оюз≥. «ах≥дн≥ анал≥тики зробили спробу дати цьому ¤вищу по¤сненн¤. ” спрощеному вигл¤д≥ воно пол¤гаЇ в тому, що процес модерн≥зац≥њ, котрий прот¤гом XIX Ч першоњ половини XX ст. розгортавс¤ в ™вроп≥, супроводжували бурхлив≥ зм≥ни. ѕочутт¤ загрози й розгубленост≥, ¤к≥ вони породили в сусп≥льств≥, зумовили необх≥дн≥сть ≥деолог≥чного анал≥зу, по¤снень, визначенн¤ напр¤м≥в тощо. јле, суд¤чи з ≥деолог≥чного кл≥мату ≥ндустр≥альних сусп≥льств, прих≥д модерноњ доби прин≥с ≥ в≥дносну стаб≥льн≥сть. ¬≥дтак зменшилас¤ потреба в ≥деолог≥њ, ¤ка слугувала ор≥Їнтиром у часи швидких зм≥н.

як би там не було, але очевидним Ї те, що попри пост≥йну ≥ндоктринац≥ю вплив марксизму-лен≥н≥зму на рад¤нських украњнц≥в занепадав. ўо ж до украњнського нац≥онал≥зму, особливо в його крайн≥й, ≥нтегральн≥й форм≥, то в≥н дес¤тил≥тт¤ тому був викреслений ≥з сусп≥льного св≥тогл¤ду. ќтже, дв≥ основн≥ ≥деолог≥чн≥ теч≥њ в украњнськ≥й ≥стор≥њ вже не були такими впливовими, ¤к колись.

ќск≥льки ≥деолог≥чна в≥ддан≥сть людей Ї основною вимогою рад¤нськоњ системи, ослабленн¤ ц≥Їњ в≥дданост≥ призвело до в≥дчутноњ втрати мисл¤чими громад¤нами в≥дчутт¤ оптим≥зму, мети й спр¤мованост≥. ўоб заповнити прогалину, ур¤д подвоював зусилл¤, скерован≥ на прищепленн¤ рад¤нського патр≥отизму. јле дл¤ багатьох б≥льш природним засобом заповненн¤ духовноњ та ≥деолог≥чноњ порожнеч≥ у св≥домост≥ ставала рел≥г≥¤.

—еред величезноњ б≥льшост≥ зростаЇ, проте, прив'¤зан≥сть до того, що на «аход≥ називають ц≥нност¤ми середн≥х клас≥в, а в —–—– Ч буржуазним споживацтвом. «а св≥дченн¤ми рад¤нських джерел, молодь в основному ц≥кавить не буд≥вництво нового сусп≥льства, а виг≥дна й престижна прац¤, здобутт¤ квал≥ф≥кац≥њ тощо. ћало хто хоче бути пролетарем. ѕереважна б≥льш≥сть молодих людей спр¤мовуЇ своњ зусилл¤ на те, щоб добути високо¤к≥сн≥ споживч≥ товари, продукован≥ на «аход≥. ќчевидним Ї факт, що сучасна молодь аж н≥¤к не близька до тоњ, ¤ку хот≥в бачити Ћен≥н.

 ≈ра √орбачова

—мерть Ћеон≥да ЅрежнЇва у 1982 р. поклала початок перех≥дному пер≥одов≥ в рад¤нському кер≥вництв≥. Ѕезпосередн≥м наступником ЅрежнЇва став досв≥дчений пол≥тик ёр≥й јндропов, колишн≥й голова  ƒЅ, ¤кий, здавалос¤, був готовий до проведенн¤ певних зм≥н.  оли в≥н помер, пробувши при влад≥ менш ¤к два роки, його м≥сце заступив старий ≥ нем≥чний  ост¤нтин „ерненко Ч представник старого режиму, ¤кий не бажав зд≥йснювати реформи, що њх так нагально потребував –ад¤нський —оюз. јле й в≥н незабаром п≥сл¤ приходу до влади помер. —итуац≥¤, за ¤коњ один за одним умирають перестар≥л≥ рад¤нськ≥ л≥дери, з ус≥Їю очевидн≥стю ви¤вл¤ла потребу в молодшому, енерг≥йн≥шому й новаторському кер≥вництв≥. ¬ результат≥ у
1985 р. дл¤ проведенн¤ в —–—– нового курсу кер≥вники парт≥њ обрали протеже јндропова ћихайла √орбачова. « його приходом до влади на арену вийшла нова генерац≥¤ парт≥йних апаратник≥в. –озумний ≥ прагматичний √орбачов та його приб≥чники були першим покол≥нн¤м рад¤нських л≥дер≥в, котр≥ висунулис¤ вже п≥сл¤ смерт≥ —тал≥на.

Ќезважаючи на глибоко ешелонований оп≥р парт≥йних консерватор≥в ≥ сусп≥льства в ц≥лому, √орбачов розпочав кампан≥ю перебудови рад¤нськоњ системи й особливо њњ заст≥йноњ економ≥ки на ефективн≥шу, потужн≥шу й продуктивн≥шу. ўоб дос¤гти ц≥Їњ мети, в≥н проголосив новий, демократичний стиль кер≥вництва, створюючи враженн¤ б≥льшоњ доступност≥ й наближеност≥ його режиму до народу, закликаючи до гласност≥ в управл≥нн≥ державою та до плюрал≥зму думок у рамках соц≥ал≥стичного вибору.

„орнобиль. ѕерш н≥ж горбачовськ≥ реформи д≥йшли до ”крањни, республ≥ку потр¤сла катастрофа глобального значенн¤. 26 кв≥тн¤ 1986 р. вибухнув реактор потужноњ „орнобильськоњ атомноњ електростанц≥њ, розташованоњ за 130 км в≥д  иЇва. ¬еличезна рад≥оактивна хмара, незм≥рно б≥льша, н≥ж та, що утворилас¤ в≥д бомбардуванн¤ ’≥рос≥ми, покрила околиц≥ „орнобил¤, а згодом поширилас¤ на земл≥ Ѕ≥лорус≥њ, ѕольщ≥ та —канд≥нав≥њ. Ќад св≥том нависло те, чого в≥н найб≥льше жахавс¤,Ч ¤дерна катастрофа.

” властивий дл¤ себе спос≥б рад¤нськ≥ власт≥ спочатку намагалис¤ приховати катастрофу, котра, ¤к з'¤сувалос¤, сталас¤ через кричущу халатн≥сть спец≥ал≥ст≥в та хибну конструкц≥ю реактора.  оли ж ви¤вилос¤, що замовчати под≥ю неможливо, ћосква визнала факт катастрофи й звернулас¤ до зах≥дних експерт≥в по допомогу. –ад¤нським ≥нженерам удалос¤ погасити палаючий реактор, поховавши його в г≥гантському бетонному Ђсаркофаз≥ї. «а рад¤нськими джерелами, внасл≥док катастрофи загинуло 35 чолов≥к (багато зах≥дних спец≥ал≥ст≥в вважають, що число жертв б≥льше), госп≥тал≥зовано сотн≥ людей ≥ сотн≥ тис¤ч зазнали впливу рад≥ац≥њ, що п≥двищуЇ небезпеку захворюванн¤ на рак. Ѕлизько 135 тис. чолов≥к, здеб≥льшого украњнц≥в, були вимушен≥ покинути своњ дом≥вки Ч у багатьох випадках назавжди. ¬край серйозних ≥ довготривалих еколог≥чних збитк≥в зазнали райони навколо „орнобил¤ й нав≥ть розташован≥ аж у Ћапланд≥њ.

« 1970 р., коли почалос¤ спорудженн¤ станц≥њ, на ”крањн≥ ≥снувала опозиц≥¤ р≥шенню ћоскви будувати величезну атомну станц≥ю в енергетичне багат≥й республ≥ц≥ та ще й поблизу  иЇва. ¬≥дтак у республ≥ц≥ поширилос¤ обуренн¤ тим, ¤к свав≥льно й безв≥дпов≥дально ћосква нав'¤зала ”крањн≥ цю електростанц≥ю.  р≥м того, ≥снують св≥дченн¤ про те, що катастрофа спричинилас¤ до зростанн¤ напруженост≥ м≥ж союзним та украњнським парт≥йним кер≥вництвом, ¤к≥ одне на одного перекладали вину за авар≥ю.

√орбачовська гласн≥сть ≥ ”крањна. « початком перебудови у ћоскв≥ багато факт≥в св≥дчило про намаганн¤ √орбачова провести реформи, незважаючи на значний оп≥р прихильник≥в твердоњ л≥н≥њ в систем≥ влади та скептицизм публ≥ки. Ќов≥ настроњ гласност≥ й самокритики стали проймати найб≥льш≥ газети; неодноразово критикував культ особи —тал≥на ≥ зловживанн¤ владою з боку орган≥в внутр≥шн≥х справ ≥ бюрократ≥њ попул¤рний журнал Ђќгонекї на чол≥ з колишн≥м ки¤нином украњнським поетом ¬≥тал≥Їм  оротичем: стали публ≥куватис¤ рос≥йськ≥ поети, ¤к≥ дотримуютьс¤ в≥дверто антирад¤нських погл¤д≥в; нав≥ть лишаЇтьс¤ незабороненою громадська  орган≥зац≥¤ Ђѕам'¤тьї, що пропагуЇ войовничий ≥ вкрай ворожий марксизмов≥ рос≥йський шов≥н≥зм ≥ антисем≥тизм.

” пор≥вн¤нн≥ з цим про¤ви Ђнового духуї на ”крањн≥ лишалис¤ ¤вищем р≥дк≥сним ≥ в≥дносно притишеним. ќбережн≥сть украњнц≥в була ц≥лком зрозум≥лою.  ињв усе ще перебував вотчиною Ўербицького, зат¤того консерватора, останнього в ѕол≥тбюро пережитка заст≥йного брежнЇвського режиму. ƒо того ж украњнський  ƒЅ мав репутац≥ю найб≥льш репресивного в —–—–. ≤ нарешт≥, украњнська ≥нтел≥генц≥¤ надто добре пам'¤тала, ¤к бол≥сно вона Ђопеклас¤ї, з ентуз≥азмом пов≥ривши хрущовським реформам 60-х рок≥в.

ѕопри ц≥ побоюванн¤ серед украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ з'¤вл¤лис¤ певн≥ ознаки непокори. ” 1987 р. в  иЇв≥ було засновано ”крањнський культуролог≥чний клуб. Ѕагато його член≥в були колишн≥ми дисидентами, ¤к≥ намагалис¤ ви¤вити меж≥ гласност≥, в≥дкрито дискутуючи так≥ пол≥тичне чутлив≥ питанн¤, ¤к голодомор 1932Ч 1933 рр., тис¤чол≥тт¤ христи¤нства на ”крањн≥, боротьба за незалежн≥сть 1917Ч 1920 рр.

Ќабагато ширший в≥дгук пол≥тика гласност≥ знайшла у Ћьвов≥ Ч ц≥й столиц≥ нац≥ональне св≥домих зах≥дних украњнц≥в. ” червн≥ та липн≥ 1988 р. було проведено к≥лька несанкц≥онованих ≥ безпрецедентних за своњми масштабами м≥тинг≥в, що з≥брали тис¤ч≥ людей. Ќа демонстрац≥¤х, орган≥зованих такими колишн≥ми дисидентами, ¤к „орнов≥л, брати √орин≥, ≤гор та ≤рина  алинц≥, та новим д≥¤чем ≤ваном ћакаром, лунали заклики спорудити у Ћьвов≥ г≥дний пам'¤тник “арасов≥ Ўевченку, а також жертвам стал≥нських репрес≥й. ÷≥ д≥¤ч≥ виступали проти парт≥йних бюрократ≥в, ¤к≥ сам≥ себе обрали представниками Ћьвова на майбутньому парт≥йному з'њзд≥ в ћоскв≥, в≥дкрито говорили про численн≥ утиски, що њх зазнають украњнц≥. ” серпн≥ льв≥вський  ƒЅ зреагував у типовий дл¤ себе спос≥б: в≥н звинуватив орган≥затор≥в в Ђантирад¤нськ≥й д≥¤льност≥ї й заарештував декого з них. ÷е ще раз п≥дтвердило, що украњнц≥ т≥льки-но починають довгий та нелегкий шл¤х до демократ≥њ.

“рохи ран≥ше навколо в≥чноактуального питанн¤ русиф≥кац≥њ й статусу украњнськоњ мови з парт≥йними консерваторами, ¤к≥ групувалис¤ навколо ўербицького, з≥ткнулис¤ представники прорежимноњ —п≥лки письменник≥в ”крањни (законним ≥нтересам ¤коњ в≥дпов≥дало недопущенн¤ занепаду украњнськоњ мови). ” червн≥ 1986 р. проти вит≥сненн¤ з ужитку в школах республ≥ки украњнськоњ мови виступив р¤д в≥домих украњнських письменник≥в, серед них ќлесь √ончар, ƒмитро ѕавличко, ≤ван ƒрач ≥ —ерг≥й ѕлачинда, а —п≥лка письменник≥в утворила ком≥с≥ю дл¤ зв'¤зку з осв≥тн≥ми закладами. ” кв≥тн≥ 1987 р. м≥н≥стр вищоњ осв≥ти ”–—– ћ. ‘оменко представив ком≥с≥њ гн≥тючий, хоч ≥ ц≥лком спод≥ваний зв≥т про стан украњномовноњ осв≥ти. «а його даними, на ”крањн≥ ≥снувало 15 тис. украњномовних шк≥л, тобто близько 75 % ус≥х шк≥л, водночас у 4500 рос≥йськомовних школах, що складали менше 22 % загальноњ к≥лькост≥, навчалос¤ б≥льше половини вс≥х учн≥в. ўе ненормальн≥шим було становище в  иЇв≥: з 300 тис. учн≥в украњнською мовою навчалис¤ т≥льки 70 тис.

ќднак ц¤ статистика не схвилювала тод≥шн≥х парт≥йних функц≥онер≥в. ≤з цього приводу ўербицький лише висловив над≥ю на те, що рос≥йська мова не звужуватиме сфери свого вжитку. ¬ ц≥лому здавалос¤, що хоч парт≥йний Ђ≥стебл≥шментї на ”крањн≥ ставав дедал≥ сприйн¤тлив≥шим до де¤ких аспект≥в горбачовськоњ модерн≥зац≥њ, в≥н не посп≥шав зм≥нювати свою нац≥ональну пол≥тику. “ак, зокрема, розпочинавс¤ дл¤ украњнц≥в четвертий р≥к перебудови...