ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё
¬Ћјƒќё

” –јѓЌј ” — Ћјƒ≤ –ќ—≤…—№ ќѓ
“ј ј¬—“–≤…—№ ќѓ ≤ћѕ≈–≤…

–ос≥йська ≥мпер≥¤

ѕол≥тичн≥ под≥њ

–еформи в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ

јвстр≥йська ≥мпер≥¤

”крањнц≥ п≥д владою √абсбург≥в

–еформи √абсбург≥в ≥ зах≥дн≥ украњнц≥

ѕрот¤гом майже 150 рок≥в в≥д к≥нц¤ XVIII до початку XX ст. украњнц≥ перебували п≥д владою двох ≥мпер≥й: 80 % ≥з них п≥дл¤гали рос≥йським ≥мператорам, решта насел¤ли ≥мпер≥ю √абсбург≥в   “ак на св≥танку нов≥тньоњ доби украњнц≥ опинилис¤ у склад≥ пол≥тичноњ системи, що радикально в≥др≥зн¤лас¤ в≥д устрою, до ¤кого вони звикли. як ус≥ ≥мпер≥њ, –ос≥йська ≥мпер≥¤ –оманових та јвстр≥йська √абсбург≥в ¤вл¤ли собою величезн≥ територ≥альн≥ конгломерати, численне населенн¤
¤ких складалос¤ ≥з етн≥чно й культурно р≥зноман≥тних народ≥в. Ќадм≥рно централ≥зована пол≥тична влада символ≥зувалас¤ в особ≥ ≥мператора, ¤кий не в≥дчував потреби брати до уваги погл¤ди й бажанн¤ своњх п≥дданих. ≤мператори та њхн≥ ур¤довц≥ вимагали в≥д останн≥х абсолютноњ покори й в≥рност≥, вважаючи це не лише пол≥тичним, а й моральним ≥ рел≥г≥йним обов'¤зком. «а њхню пок≥рлив≥сть ≥мператори об≥ц¤ли п≥длеглим безпеку, стаб≥льн≥сть ≥ пор¤док. ÷е був устр≥й, ¤кий чимала частина населенн¤ ≥мпер≥њ вважала не лише розумним, а й нав≥ть привабливим.

¬ управл≥нн≥ численними, розкиданими на велик≥й територ≥њ п≥дданими ≥мператори спиралис¤ насамперед на арм≥ю та бюрократ≥ю. јрм≥¤ боронила, а при нагод≥ й розшир¤ла кордони ≥мпер≥њ. ¬она також забезпечувала внутр≥шн≥й пор¤док. Ѕюрократ≥¤ збирала податки (б≥льша частина ¤ких ≥шла на утриманн¤ њњ самоњ та арм≥њ), а також прагнула орган≥зувати сусп≥льство у спос≥б, що найкраще в≥дпов≥дав ≥нтересам ≥мпер≥њ. Ќа в≥дм≥ну в≥д знат≥,Ч ¤к украњнськоњ старшини, так ≥ польськоњ шл¤хти,Ч що панувала в украњнському сусп≥льств≥ XVIII ст. й д≥¤ла за принципом Ђчим менше втручанн¤ ур¤ду, тим кращеї, ≥мперськ≥ бюрократи, ¤к≥ правили у XIX ст., вважали, що чим б≥льшим числом закон≥в ≥ правил вони обкладатимуть сусп≥льство, тим л≥пше буде в ньому жити. ≤ хоч м≥сцева верх≥вка й дал≥ збер≥гала своЇ значенн¤, проте важлив≥ р≥шенн¤, що визначали житт¤ украњнц≥в, все част≥ше приймали ≥мперськ≥ м≥н≥стри у далеких столиц¤х.

–ос≥йська ≥мпер≥¤

–ос≥йська ≥мпер≥¤ була одн≥Їю з найб≥льших у св≥т≥. ќкр≥м величезних розм≥р≥в вона пом≥тно в≥др≥зн¤лась в≥д ≥нших Ївропейських держав своњм пол≥тичним устроЇм. ” жодн≥й крањн≥ континенту правител≥ не мали такоњ необмеженоњ влади, ¤кою користувалис¤ цар≥-≥мператори. Ќ≥де бюрократ≥¤ не була такою деспотичною. ” XVIII та XIX ст. украњнц≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, ¤к правило, називали малоросами. “≥ з них, що проживали на територ≥њ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ, продовжували називати себе русинами.

ѕол≥ц≥¤ також жорстокою, а народ таким безправним, ¤к у –ос≥њ. ” XVIII ст. в результат≥ реформаторськоњ д≥¤льност≥ ѕетра 1 й  атерини II ≥мпер≥¤ далеко в≥д≥йшла в≥д прим≥тивного й нап≥ваз≥атського кн¤з≥вства ћосковського, ¤ке дало њй початок. ¬она могла похвалитис¤ величезною арм≥Їю, зор≥Їнтованими на Ївропейськ≥ зразки чиновництвом, що дедал≥ зростало, ≥ двор¤нською ел≥тою. ќднак попри ц≥ зм≥ни рос≥йськ≥ правител≥ не в≥дмовилис¤ в≥д самодержавства Ч цього основного принципу давньоњ московськоњ пол≥тики, за ¤ким цар¤м належала абсолютна влада над ус≥ма њхн≥ми п≥дданими в ус≥х царинах њхнього житт¤.

Ќа початку XIX ст. з'¤вилис¤ де¤к≥ невиразн≥ ознаки того, що молодий ≥ попул¤рний цар ќлександр 1, можливо, доведе реформи до њхнього лог≥чного завершенн¤ й подаруЇ п≥дданим конституц≥ю, ¤ка зам≥нила б самодержавство владою закону. јле незабаром стало очевидним, що цей Ђосв≥ченийї монарх не сприймав ≥дею конституц≥њ серйозно. ѕроте в≥н посилив спод≥ванн¤ реформ серед крих≥тноњ л≥беральне настроЇноњ групи ≥мперськоњ ел≥ти, й у грудн≥ 1825 р., зразу п≥сл¤ його смерт≥, купка двор¤н ≥з метою встановленн¤ конституц≥йного правл≥нн¤ вдалас¤ до спроби державного перевороту. ≤ хоч повстанн¤ декабрист≥в зазнало нищ≥вноњ поразки, нового ≥мператора ћиколу 1 глибоко вразив цей виклик, кинутий його влад≥, й в≥н
вир≥шуЇ б≥льш, н≥ж будь-коли, посилити контроль над своњми п≥дданими.

«акоханий у в≥йськову муштру, ћикола 1 намагаЇтьс¤ впровадити у ц≥лому сусп≥льств≥ дисципл≥ну й пор¤дки милоњ його серцю арм≥њ. « ц≥Їю метою в≥н розширив бюрократичний апарат ≥ у 1826 р. впровадив “рет≥й в≥дд≥л ≥мперськоњ канцел¤р≥њ Ч першу рос≥йську таЇмну пол≥ц≥ю. ¬≥н також наказав утворити жандармер≥ю, тобто регул¤рну пол≥ц≥ю, ≥ значно посилити цензуру. ÷≥ заходи призвели до того, що –ос≥¤ п≥д час царюванн¤ ћиколи 1 вступила в пер≥од, ¤кий великий рос≥йський ≥сторик ¬асиль  лючевський назвав Ђерою найб≥льшого бюрократизму в наш≥й ≥стор≥њї.

–ос≥йська ≥мперська присутн≥сть на ”крањн≥. ѕрихильники рос≥йського самодержавства часто виправдовували його доц≥льн≥сть великими розм≥рами та багатонац≥ональним складом ≥мпер≥њ. Ќайвиразн≥ше це сформулював один ≥з найславетн≥ших серед багатьох украњнц≥в, ¤к≥ стали на службу ≥мпер≥њ, кр≥м того, знаний ¤к патр≥от р≥дноњ йому ”крањни Ч кн¤зь ќлександр Ѕезбородько: Ђ–ос≥¤ Ч це крањна самодержавна. « огл¤ду на њњ розм≥ри, р≥зноман≥тн≥сть населенн¤ та звичањв ≥ багато ≥нших м≥ркувань самодержавство постаЇ дл¤ –ос≥њ Їдиною природною формою управл≥нн¤. ¬с≥ запереченн¤ цього твердженн¤ безпл≥дн≥, поза¤к найменше послабленн¤ самодержавноњ влади призводе до втрати багатьох пров≥нц≥й, до послабленн¤ держави й принесе люд¤м незл≥ченн≥ лихаї. ¬иход¤чи з таких погл¤д≥в, чиновництво правило ≥мпер≥Їю так, н≥би вона складалас¤ лише з одного народу Ч рос≥¤н,Ч та ≥гнорувало в≥дм≥нност≥ нац≥онального походженн¤ та ≥сторичних традиц≥й багатьох ≥нших њњ п≥дданих.

ќск≥льки за своЇю мовою й культурою украњнц≥ були близько спор≥дненими з рос≥¤нами, то ур¤д незабаром став розгл¤дати ”крањну ¤к по сут≥ рос≥йський край.  оли б в ≥мперського ур¤довц¤ хтось запитав (щоправда, небагато людей в≥дважилис¤ б зробити це), за ¤ким правом управл¤Ї –ос≥¤ великою частиною украњнських земель, в≥дпов≥дь була б под≥бною до напису на медал≥, викарбуван≥й у 1793 р. на честь  атерини II: Ђя повернула те, що було в≥д≥рванеї. ” такому розум≥нн≥ ”крањна завжди була нев≥д'Їмною частиною –ос≥њ, де¤кий час в≥дд≥леною в≥д нењ в силу
≥сторичноњ Ђвипадковост≥ї. ¬≥дм≥нност≥, що ≥снували м≥ж рос≥¤нами та украњнц¤ми, переконував би ≥мперський бюрократ, виникли саме внасл≥док цього тимчасового в≥докремленн¤. “епер, возз'Їднавшись ≥з рос≥¤нами, украњнц≥, або Ђмалоросиї, повинн≥ втратити своњ в≥дм≥тн≥ риси й стати Ђсправжн≥ми рос≥¤намиї. ¬≥дтак пол≥тика ур¤ду, спр¤мована на прискоренн¤ цього Ђприродногої процесу, проводилас¤ аж до самого розпаду ≥мпер≥њ.

 онкретною й повсюдною ознакою ≥мперськоњ присутност≥ на ”крањн≥ була арм≥¤. ѓњ численн≥ залоги й форти ус≥вали всю крањну, а њњ командири обкладали населенн¤ обт¤жливими повинност¤ми. Ќайстрашн≥шою в≥йськовою повинн≥стю був призов до арм≥њ, впроваджений на ”крањн≥ у 1797 р. ƒл¤ тих невдах, ¤к≥ потрапл¤ли до рук вербувальник≥в, терм≥н служби становив 25 рок≥в. „ерез нелюдську муштру й част≥ в≥йни такий терм≥н вважали р≥вносильним смертному вироку. Ќе дивно, що рекрут≥в нер≥дко перевозили закованими в кайдани, а пани карали найнепок≥рн≥ших кр≥пак≥в, в≥ддаючи њх у солдати.

ѕродовжуючи м≥л≥таристську пол≥тику в управл≥нн≥ крањною, ќлександр 1 та його фанатично в≥дданий авторитарним методам м≥н≥стр ќлекс≥й јракчеЇв у пер≥од м≥ж 1816 ≥ 1821 рр. почали засновувати ненависн≥ в≥йськов≥ поселенн¤. Ѕлизько 500 тис. солдат≥в отриман≥й наказ будувати поселенн¤ на зразок в≥йськових табор≥в, у ¤ких кожний аспект приватного житт¤, у тому числ≥ дозв≥л на шлюб та ≥нколи нав≥ть право мати д≥тей, п≥дпор¤дковувавс¤ суворим ≥ докладним ≥нструкц≥¤м. Ќа ”крањн≥ ≥снувало близько 20 таких поселень. ѕроте ц≥ задушлив≥ пор¤дки дали
протилежн≥ оч≥куваним плоди й до 1857 р. б≥льш≥сть в≥йськових поселень було розформовано. ÷е був досить промовистий приклад намагань царськоњ бюрократ≥њ п≥дпор¤дкувати цив≥льне житт¤ в≥йськов≥й дисципл≥н≥.

ѕроцес упровадженн¤ на украњнських земл¤х ≥мперських структур влади почавс¤ ще в 1770-х роках, але остаточноњ форми в≥н набув лише в 1830-х. “од≥ ”крањну було розд≥лено на дев'¤ть губерн≥й, ¤к≥ складали три окремих рег≥они. ƒо Ћ≥вобережноњ ”крањни, де традиц≥њ козацтва й старшини ви¤вл¤лис¤ найдужче, входили „ерн≥г≥вська, ѕолтавська та ’арк≥вська губерн≥њ; нещодавно захоплене ѕравобережж¤, де польська шл¤хта, ¤к ≥ ран≥ше, заправл¤ла сусп≥льно-економ≥чним житт¤м украњнських сел¤н ≥ де в м≥стах проживали переважно Їврењ, складалос¤ з  ињвськоњ, ¬олинськоњ та ѕод≥льськоњ губерн≥й; нарешт≥, новоосвоЇний ѕ≥вдень, що колись належав запорожц¤м ≥  римському ханству, под≥л¤вс¤ на  атеринославську,
’ерсонську й “авр≥йську губерн≥њ.  ожна губерн≥¤ д≥лилас¤ на пов≥ти, що в свою чергу включали м≥ста ≥ села.

≤Їрарх≥¤ ур¤дник≥в, котр≥ правили в цих адм≥н≥стративних одиниц¤х, була однаковою в ус≥й ≥мпер≥њ. Ќа чол≥ губерн≥й сто¤ли губернатори, призначуван≥ царем. √убернаторов≥ допомагали чиновники, що займалис¤ такими справами, ¤к громадський пор¤док, осв≥та та податки. ¬ерхн≥й прошарок адм≥н≥стративного апарату переважно складавс¤ з профес≥йних чиновник≥в. ѕроте на пов≥товому р≥вн≥ й нижче багато ур¤довц≥в Ч зокрема начальник жандармер≥њ, предводитель двор¤нства, судд≥ Ч обиралис¤ м≥сцевими двор¤нами ≥з свого середовища. ≤мпер≥њ просто бракувало профес≥йних чиновник≥в дл¤ задоволенн¤ вс≥х своњх потреб.

”загал≥ нова система управл≥нн¤ мала згубн≥ насл≥дки дл¤ найстар≥ших м≥ст ”крањни, б≥льш≥сть ≥з ¤ких користувалис¤ самовр¤дуванн¤м зг≥дно з давн≥м ћагдебурзьким правом. ” 1835 р.  ињв останн≥м серед м≥ст утратив особливий статус, що передбачавс¤ цим правом. ¬≥дтод≥ б≥льш≥сть украњнських м≥ст перейшли в п≥дпор¤дкуванн¤ губернськ≥й адм≥н≥страц≥њ. Ќа найнижчому адм≥н≥стративному р≥вн≥ Ч в сел≥ Ч за дотриманн¤ законопор¤дку в≥дпов≥дало м≥сцеве двор¤нство. 

«а соц≥альним походженн¤м члени адм≥н≥страц≥њ, котра зд≥йснювала щоденне управл≥нн¤ на ”крањн≥ XIX ст., головним чином були бюрократизованими двор¤нами. Ќайвищ≥ посади, так≥ ¤к губернаторська, звичайно об≥ймали ур¤довц≥ ≥з впливових аристократичних род≥в, у той час ¤к посади середнього р≥вн¤ займали середн≥ двор¤ни. —кромн≥ пости д≥ловод≥в ≥ писар≥в були сферою м≥щан та син≥в св¤щеник≥в, —ел¤ни майже н≥коли не п≥д≥ймалис¤ нав≥ть до найнезначн≥шоњ посади.

≈тн≥чний склад бюрократ≥њ на ”крањн≥ зм≥нювавс¤ залежно в≥д рег≥ону. Ќа Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥, де нащадки староњ козацькоњ старшини отримали двор¤нськ≥ права, серед найвищих ур¤довц≥в трапл¤лис¤ так≥ добре в≥дом≥ украњнськ≥ пр≥звища. 

¤к ћилорадович, ћиклашевський,  очубей, «авадовський,  апн≥ст ≥ ѕолетика. Ќа ѕравобережж≥ переважали пол¤ки та рос≥¤ни. Ќа ѕ≥вдн≥, куди ст≥кавс¤ люд з ус≥Їњ ≥мпер≥њ, чиновництво за своњм походженн¤м було дуже р≥зноман≥тним, хоч ≥ тут переважали рос≥¤ни. ÷≥каво, що нерос≥¤нин, пристаючи до лав чиновник≥в, ¤к правило, русиф≥кувавс¤ й при цьому ставав б≥льш Ђрос≥йськимї, н≥ж сам≥ рос≥¤ни.

≤мперська бюрократ≥¤ була орган≥зована на в≥йськовий зразок Ч з≥ своњми чинами та мундирами, њњ представники нер≥дко Ђславилис¤ї здатн≥стю плазувати перед начальством ≥ водночас принижувати п≥длеглих. «а в≥дсутност≥ конституц≥њ, що захищала б права особи, чиновник м≥г втручатис¤ у приватне житт¤ людей, що часто й трапл¤лос¤. ћалоприЇмна присутн≥сть чиновництва дещо пом'¤кшувалас¤ його в≥дносно невеликою чисельн≥стю: пор≥вн¤но б≥дна –ос≥йська ≥мпер≥¤ могла дозволити соб≥ утримувати на кожн≥ 10 тис. населенн¤ лише близько 12 чиновник≥в. Ќа «аход≥ це сп≥вв≥дношенн¤ було у три-чотири рази б≥льшим.

Ќездатн≥сть рос≥йського ур¤ду забезпечувати своњх чиновник≥в достатньою платнею породжувала корупц≥ю, на ¤ку в≥н мовчки закривав оч≥, особливо на корупц≥ю м≥сцевих масштаб≥в. ƒоки чиновники забезпечували казну визначеною сумою грошей, ур¤д мало хвилювало, ск≥льки грошей вони здирали з населенн¤ соб≥. јле ¤кщо рос≥¤ни вже звикли нести т¤гар бюрократизованоњ системи, то дл¤ украњнц≥в початку XIX ст. це ¤вище було ще новим ≥ чужим. ћожливо, цим ≥ по¤снюЇтьс¤ той факт, що саме украњнець ћикола √оголь у своњй знаменит≥й п'Їс≥ Ђ–ев≥зорї (1836 р.) створив таку блискучу сатиру на ≥мперську бюрократ≥ю.

ƒо цар¤ ћиколи 1 (1825Ч1853) в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ ≥снував лише неоф≥ц≥йний та несистематичний пол≥цейський нагл¤д. јле у 1826 р., ¤к вже було сказано, вражений повстанн¤м декабрист≥в, цар заснував “рет≥й в≥дд≥л власноњ його ≥мператорськоњ величност≥ канцел¤р≥њ, започаткувавши регул¤рну таЇмну пол≥ц≥ю. ’оч њњ основний персонал спочатку був в≥дносно невеликим. “рет≥й в≥дд≥л наймав численних донощик≥в, ¤к≥ ходили по ¤рмарках, шинках, в≥дв≥дували ун≥верситетськ≥ лекц≥њ та ≥нш≥ громадськ≥ з≥бранн¤ й звертали приск≥пливу увагу на погл¤ди й повед≥нку, що викликали п≥дозру. ÷ензура ¤к зас≥б придушенн¤ потенц≥йноњ опозиц≥њ використовувалас¤ в –ос≥њ завжди, але за правл≥нн¤ ћиколи 1 вона стала сувор≥шою,
н≥ж будь-коли; зокрема, д≥¤ли спец≥альн≥ ком≥тети, котр≥ ретельно перев≥р¤ли все, що виходило друком. Ќамаганн¤ цар¤ поставити п≥д контроль недозволен≥ ≥дењ дали п≥дстави найвизначн≥шому поетов≥ ”крањни “арасу Ўевченку з ≥рон≥Їю зауважити, що Ђв≥д молдаванина до ф≥нна на вс≥х ¤зиках все мовчить, бо благоденствуЇї.

≤ все ж попри свою репресивну природу ≥мпер≥¤ н≥¤к не була суто пол≥цейською державою. —корумповане, малоефективне й розкидане по величезн≥й територ≥њ чиновництво не могло й не бажало виконувати вс≥ ≥нструкц≥њ, ¤к≥ потоком лилис¤ ≥з столиц≥. «авжди можна було знайти чиновника, що ≥з доброти чи за хабар м≥г закрити оч≥ на незначн≥ порушенн¤ закону або ж пом'¤кшити призначений вирок. ƒо того ж тим небагатьом, хто мав дл¤ цього досить грошей, дозвол¤лос¤ подорожувати за кордон; в≥дтак серед правл¤чоњ верх≥вки поширювалис¤ зах≥дн≥ впливи, що теж пом'¤кшувало несправедливост≥ режиму.

ћалорос≥йська ментальн≥сть. Ѕагатьох представник≥в колишньоњ украњнськоњ старшини вражали могутн≥сть ≥ велич ≥мпер≥њ, приваблювали можливост≥ блискучоњ кар'Їри, а њхнЇ самолюбство т≥шила св≥дом≥сть власноњ належност≥ до двор¤н –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. “ому њх не треба було надм≥рно заохочувати бути в≥рноп≥дданими государ¤-≥мператора. ƒл¤ таких ”крањна стала чимось ледве б≥льшим в≥д частини, хоч ≥ дорогоњ, ≥мперського ц≥лого, а украњнський народ Ч лише Ђплем'¤мї
рос≥йського народу. ¬они були байдуже чи нав≥ть вороже настроЇн≥ щодо будь-¤ких пол≥тичних д≥й, котр≥ спиралис¤ на ≥дею ос≥бност≥ ”крањни. “иповими дл¤ Ђмалорос≥йськоњ ментальност≥ї е слова ¬≥ктора  очубе¤ Ч украњнц¤, ¤кий належав до найближчого оточенн¤ ≥мператора: Ђ’оч ≥ народивс¤ ¤ хохлом, ¤ б≥льший рос≥¤нин, н≥ж хто ≥нший... ћоЇ становище п≥дносить мене над ус¤кими др≥б'¤зковими м≥ркуванн¤ми. я розгл¤даю турботи ваших губерн≥й (”крањни.Ч јвт.) з точки зору сп≥льних ≥нтерес≥в усього нашого сусп≥льства. ћ≥кроскоп≥чн≥ погл¤ди мене не турбуютьї.

ћалорос≥йська ментальн≥сть зазнала нещадноњ критики з боку ≥сторик≥в нац≥онал≥стичноњ школи XX ст. ¬¤чеслав Ћипинський, пров≥дний у 1920-х роках прихильник ≥дењ украњнського ел≥тизму й державност≥, казав, що ц¤ ментальн≥сть Ч типовий комплекс народ≥в, ¤к≥ не мають своЇњ держави. ¬≥н доводив, що, виступаючи за асим≥л¤ц≥ю в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, малороси часто зр≥калис¤ де¤ких найкращих рис украњнц¤, водночас засвоюючи багато з найг≥рших рис рос≥¤нина. “а лишаЇтьс¤ незаперечним той факт, що Ђмалорос≥йськаї самосв≥дом≥сть ц≥лком переважала серед украњнськоњ знат≥, а сам≥ украњнц≥ часто були найб≥льшими ворогами ≥дењ украњнськоњ самобутност≥.

ѕол≥тичн≥ под≥њ

Ќа початок XIX ст. –ос≥йська ≥мпер≥¤ спромоглас¤, на власне щаст¤, стати м≥цн≥шою ≥ сильн≥шою структурою. ƒл¤ царського режиму наближавс¤ час суворих випробувань.

¬торгненн¤ Ќаполеони. Ќайт¤жчим ви¤вивс¤ перший удар, коли у 1812 р. на –ос≥ю напала 640-тис¤чна арм≥¤ Ќаполеона. як добре в≥домо, –ос≥¤ змогла, щоправда ц≥ною великих зусиль ≥ втрат, не лише в≥дбити загарбник≥в, а й в≥дкинути њх аж до ѕарижа. Ќа ”крањн≥ насл≥дки навали були пор≥вн¤но невеликими. „астина Ќаполеонових сил вдерлас¤ на ¬олинь ≥ завдала там значних збитк≥в. ” своњй переважн≥й б≥льшост≥ украњнц≥ охоче в≥дгукнулись на заклик цар¤ п≥дн¤тис¤ на в≥йну. Ќа Ћ≥вобережж≥ швидко з≥брали к≥лька полк≥в добровольц≥в, орган≥зованих на зразок козацьких. Ўирока п≥дтримка цих формувань св≥дчила не лише про готовн≥сть украњнц≥в захищати ≥мпер≥ю, а й про попул¤рн≥сть козацьких традиц≥й. ѕроте ходили також чутки, н≥бито де¤к≥ нащадки козацькоњ старшини проголошували тости за здоров'¤ Ќаполеона з над≥Їю, що в≥н роз≥б'Ї царську ≥мпер≥ю. јналог≥чн≥ випадки досить часто трапл¤лис¤ ≥ в недалекому минулому. ¬же йшлос¤ про те, що у 1791 р. ¬асиль  апн≥ст таЇмно њздив до ѕрусс≥њ з марною над≥Їю заручитис¤ п≥дтримкою в повстанн≥ украњнц≥в проти цар¤. ќднак антицарськ≥ настроњ були ¤вищем вин¤тковим, ≥ величезна б≥льш≥сть украњнц≥в в≥рно й завз¤то боронили ≥мпер≥ю.

ѕовстанн¤ декабрист≥в. Ѕагато царських оф≥цер≥в, ¤к≥ брали участь у наполеон≥вських в≥йнах в ™вроп≥, зазнали вплив≥в пол≥тичних ≥нститут≥в ≥ ц≥нностей «аходу й стали њхн≥ми приб≥чниками. ѕовернувшись ≥з перемогою, вони спод≥валис¤, що начебто л≥беральний ќлександр 1 упровадить в –ос≥њ реформи на зах≥дний зразок. јле цей незбагненний правитель натом≥сть доручив управл¤ти крањною таким реакц≥онерам, ¤к јракчеЇв. √либоко розчарувавшись, невелика група самов≥дданих арм≥йських оф≥цер≥в, переважно представник≥в найзнатн≥ших род≥в –ос≥њ, утворили таЇмн≥ товариства, що ставили соб≥ за мету поваленн¤ самодержавства ≥ встановленн¤ конституц≥йного правл≥нн¤. 

ѕерше таке товариство Ч Ђ—оюз пор¤тункуї Ч було засноване у ѕетербурз≥ 1816 р. ƒесь через п'¤ть рок≥в воно розкололос¤ на дв≥ окрем≥ групи. јристократичне ѕ≥вн≥чне товариство, що й надал≥ перебувало у ѕетербурз≥, продовжувало розвивати республ≥канськ≥ ≥дењ. Ќе маючи сильного проводу, воно зробило небагато. «ате ѕ≥вденне товариство з осередком у “ульчин≥, на п≥вдн≥ ”крањни, де служив його кер≥вник Ч полковник ѕавло ѕестель, д≥¤ло ефективн≥ше. Ћюдина зал≥зноњ вол≥ та неаби¤кого таланту, ѕавло ѕестель переконав приЇднатис¤ до його орган≥зац≥њ ≥ншу таЇмну групу Ч “овариство об'Їднаних слов'¤н. —еред проводу Ђќб'Їднаних
слов'¤нї було двоЇ украњнц≥в Ч брати Ѕорисови з ѕолтави. ѕестелю також вдалос¤ схилити до сп≥впрац≥ революц≥йну польську групу, що д≥¤ла на ”крањн≥. “аким чином, ѕ≥вденне товариство до 1825 р. з майже «ќ оф≥цер≥в-змовник≥в зросло до близько 160.

—формульована в документ≥ п≥д назвою Ђ–уська правдаї програма ѕестел¤ була б≥льш радикальною, н≥ж програма п≥вн≥чних конституц≥онал≥ст≥в. ¬она передбачала скасуванн¤ вс¤коњ соц≥альноњ та пол≥тичноњ нер≥вност≥, модерн≥зац≥ю господарства крањни, пров≥д революц≥йноњ верх≥вки, сувору централ≥зац≥ю управл≥нн¤. Ќезважаючи на те, що сам ѕестель д≥¤в на ”крањн≥, його ≥дењ не в≥дбивали ≥нтерес≥в нерос≥йських народ≥в ≥мпер≥њ. ¬≥н стверджував, що за вин¤тком пол¤к≥в з њхньою високорозвиненою культурою вс≥ ≥нш≥ нац≥ональн≥ меншост≥ повинн≥ п≥дл¤гати русиф≥кац≥њ. «окрема щодо украњнц≥в в≥н пр¤мо за¤вл¤в: Ђћалорос≥¤ н≥коли не була й бути не
може самост≥йною... ¬≥дтак вона повинна поступитис¤ своњм правом бути окремою державоюї. јналог≥чних погл¤д≥в в украњнському питанн≥ прот¤гом багатьох покол≥нь додержуватимутьс¤ й ≥нш≥ рос≥йськ≥ революц≥онери.

„лени “овариства об'Їднаних слов'¤н не под≥л¤ли централ≥стських упереджень ѕестел¤, схил¤ючись до ≥дењ реорган≥зац≥њ ≥мпер≥њ на федеративних засадах. јле хоч ≥ серед проводу Ђќб'Їднаних слов'¤нї були украњнц≥, сама ”крањна не ф≥гурувала в числ≥ член≥в майбутньоњ федерац≥њ. ѕроте Ї св≥дченн¤ про д≥¤льн≥сть у той же час ≥ншого, не зв'¤заного з ѕестелем таЇмного товариства, ¤ке складалос¤ з украњнських двор¤н. ќчолював його ¬асиль Ћукашевич, предводитель полтавського двор¤нства. …ого програма грунтовно обстоювала ≥дею в≥дновленн¤ украњнськоњ автоном≥њ.

—мерть ќлександра 1 в грудн≥ 1825 р. зненацька застигла ≥деал≥стично настроЇних революц≥онер≥в-дилетант≥в ¤к ѕ≥вн≥чного, так ≥ ѕ≥вденного товариств. ѕодолавши глибоку розгублен≥сть, кер≥вники ѕ≥вн≥чного товариства з≥брали п≥д своњм командуванн¤м у ѕетербурз≥ к≥лька тис¤ч в≥йська ≥ вдалис¤ до спроби скинути нового цар¤ ћиколу 1. ÷е повстанн¤ провалилос¤, а вс≥х його пров≥дник≥в заарештували. Ќа ”крањн≥ ѕ≥вденне товариство мало трохи б≥льший усп≥х. ќск≥льки ѕестел¤ заарештували незадовго до повстанн¤ у столиц≥, пров≥д у товариств≥ перейшов до нер≥шучих Ѕестужева-–юм≥на та брат≥в ћуравйових-јпостол≥в. ’оч вони й змогли переконати близько тис¤ч≥ своњх солдат≥в приЇднатис¤ до повстанн¤, б≥льшоњ п≥дтримки з боку солдат≥в та сел¤н вони не д≥стали. ѕ≥сл¤ тижн¤ безц≥льних блукань по  ињвщин≥ њхн≥ сили були розбит≥ в≥рними царю в≥йськами. “ак повстанн¤ декабрист≥в Ч цей перший в ≥стор≥њ ≥мпер≥њ революц≥йний вибух Ч зазнало катастроф≥чноњ поразки.

ѕольське повстанн¤ 1830 р. «годом ”крањна стаЇ ареною нового повстанн¤. ” листопад≥ 1830 р. таЇмне товариство молодих польських оф≥цер≥в, натхнених революц≥¤ми, що розгорталис¤ у ‘ранц≥њ та Ѕельг≥њ, п≥дн¤ло у ¬аршав≥ повстанн¤ проти рос≥¤н. јле п≥сл¤ перших усп≥х≥в енерг≥¤ пол¤к≥в ослабла внасл≥док внутр≥шн≥х конфл≥кт≥в. Ќа початку 1831 р., спод≥ваючись поширити своњ д≥њ на ѕравобережну ”крањну, де глибоко вкор≥нилас¤ польська шл¤хта, повстанц≥ рушили на ¬олинь. ’оч в≥дсутн≥сть п≥дтримки й наступ рос≥¤н змусили њх в≥дступити у —х≥дну √аличину,
близько 5 тис. шл¤хти ѕравобережж¤ намагалис¤ продовжити боротьбу.

Ѕуло очевидним, що пол¤ки не зможуть перемогти без п≥дтримки народу, тобто украњнських сел¤н. Ќамагаючись заручитис¤ допомогою настроЇних проти царату рос≥¤н ≥ украњнц≥в, пол¤ки проголосили знамените гасло: Ђ«а нашу ≥ вашу свободуї. ѕроте, щоб переконати украњнське сел¤нство стати на б≥к ненависних польських пан≥в, потр≥бно було щось б≥льше, н≥ж гасла. ƒе¤к≥ польськ≥ повстанц≥ закликали зв≥льн¤ти кр≥пак≥в ≥ цим привернути сел¤н на св≥й б≥к, але б≥льш≥сть шл¤хти в≥дкинула цю думку. як насл≥док, сел¤ни ѕравобережж¤ переважно трималис¤ нейтральних позиц≥й, у той час ¤к де¤к≥ скористалис¤ нагодою помститис¤ польським панам.
” 1830Ч1831 рр. багато польських сел¤н також в≥дмовилис¤ п≥дтримати шл¤хту, демонструючи тим, що нав≥ть у польському середовищ≥ нац≥ональна св≥дом≥сть ≥ почутт¤ сол≥дарност≥ ще не проникли в маси. ƒо середини 1831 р. повстанн¤ було придушене. јле ще багато рок≥в п≥сл¤ нього таЇмн≥ польськ≥ товариства орган≥зовували змови проти цар¤.

“реба сказати, що в цих змовах ≥ повстанн¤х було дуже мало сп≥льного з долею украњнц≥в ¤к таких, хоч ≥ в≥дбувалис¤ вони на украњнськ≥й земл≥. ¬же сам цей факт промовисто св≥дчив, наск≥льки невиразною й малозначущою стала в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ початку XIX ст. пол≥тична вага ”крањни та украњнц≥в.

 –еформи в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ

ѕ≥сл¤ польського повстанн¤ 1830 р. ≥мперський ур¤д вир≥шуЇ об'Їднати так зван≥ зах≥дн≥ губерн≥њ, що колись належали –еч≥ ѕосполит≥й,Ч тобто ѕравобережну ”крањну, Ѕ≥лорус≥ю й Ћитву. јналог≥чно тому, ¤к у 1780-х роках Ћ≥вобережж¤ було позбавлене своњх самобутн≥х рис, у 1830-х под≥бн≥ заходи готувалис¤ щодо ѕравобережж¤. ќднак у XIX ст. процес об'Їднанн¤ в межах ≥мпер≥њ мав б≥льш систематичний ≥ всеохоплюючий характер, н≥ж у XVIII. ¬становлювалась не лише одноман≥тн≥сть в управл≥нн≥, а й робилас¤ спроба перетворити ѕравобережж¤ в культурному в≥дношенн≥ на Ђ≥стинно рос≥йську землюї. “епер на повну силу почала проводитис¤ пол≥тика русиф≥кац≥њ.

’оча першочергова мета рос≥йськоњ пол≥тики пол¤гала в послабленн≥ польських вплив≥в на ѕравобережж≥, вона лишила також глибокий в≥дбиток на украњнському сел¤нств≥ та Їврейському населенн≥ м≥ст краю. ” листопад≥ 1831 р. ћикола ≤ утворив у  иЇв≥ спец≥альну ком≥с≥ю в справах зах≥дних губерн≥й. √олова ком≥с≥њ ¬≥ктор  очубей мав наказ Ђпривести у в≥дпов≥дн≥сть з великоруськими губерн≥¤ми вс≥ зах≥дн≥ земл≥ в ус≥х галуз¤х житт¤ї. «а к≥лька м≥с¤ц≥в позакривали вс≥ польськ≥ школи (украњнських майже не було), а шк≥льну справу реорган≥зували на ≥мперських засадах ≥з переведенн¤м навчанн¤ на рос≥йську мову. ¬  ременц≥ закрили славетний польський л≥цей. Ќатом≥сть у  иЇв≥ заснували рос≥йський ун≥верситет —в. ¬олодимира. ’арактеризуючи завданн¤ нового ун≥верситету, м≥н≥стр осв≥ти —ерг≥й ”варов в≥дверто сказав: Ђ”н≥верситет —в. ¬олодимира Ч моЇ твор≥нн¤. јле ¤ першим л≥кв≥дую його, ¤кщо в≥н не виконуватиме своЇњ мети... поширювати рос≥йську осв≥ту й рос≥йську нац≥ональн≥сть на спольщених земл¤х «ах≥дноњ –ос≥њї.

—имволом жорстокого нового режиму на ѕравобережж≥ став генерал ƒмитро Ѕ≥б≥ков, що з 1837 по 1852 р. був генерал-губернатором  ињвськоњ, ѕод≥льськоњ та ¬олинськоњ губерн≥й. «а губернаторства цього солдафона, Ђкожне слово ¤кого падало, наче удар кийкаї,  ињв перетворивс¤ на баст≥он рос≥йськоњ культури й головну твердиню царськоњ арм≥њ.

—пираючись на могутнЇ в≥йсько, Ѕ≥б≥ков, незважаючи н≥ на що, проводив свою пол≥тику. «а його наказом 60 тис. польських шл¤хтич≥в були позбавлен≥ двор¤нських грамот ≥ понижен≥ до стану посполитих. Ѕагатьох заслали вглиб –ос≥њ. Ѕлизько 3 тис. конф≥скованих у шл¤хти маЇтк≥в було перетворено на в≥йськов≥ поселенн¤, а зам≥сть пол¤к≥в на чиновницьк≥ посади призначали рос≥¤н. —касуванн¤ у 1840 р. Ћитовського статуту (кодексу закон≥в, що спиравс¤ на зразки середньов≥чного «аходу) разом ≥з ран≥ше л≥кв≥дованим ћагдебурзьким правом ознаменувало к≥нець застосуванн¤ зах≥дноЇвропейськоњ за своЇю суттю юридичноњ практики на п≥двладн≥й рос≥¤нам ”крањн≥.

ƒе¤к≥ кроки Ѕ≥б≥кова торкалис¤ становища народних мас ”крањни. ” 1839 р. в≥н в≥дновив кампан≥ю наверненн¤ (чи правильн≥ше Ч повторного наверненн¤) грекокатолик≥в у православ'¤, ¤ку почала  атерина II. ” ¬олинськ≥й, ѕод≥льськ≥й губерн≥¤х, а також у Ѕ≥лорус≥њ греко-католицька церква, що визнавала зверхн≥сть –иму, вже глибоко вкор≥нилас¤ й нал≥чувала 2 млн в≥руючих. Ўл¤хом масових депортац≥й, а також п≥дкупу Ѕ≥б≥кову вдалос¤ практично знищити на територ≥њ ≥мпер≥њ грекокатолицьку церкву. ¬≥рн≥сть њй змогла зберегти лише невелика к≥льк≥сть грекокатолик≥в у околиц¤х ’олма.

’оч це, зв≥сно, не входило до нам≥р≥в генерал-губернатора, але де¤к≥ з його пол≥тичних заход≥в принесли украњнц¤м неспод≥ван≥ вигоди. “ак, п≥дтримуючи ун≥верситет —в. ¬олодимира, заснований у  иЇв≥ на противагу культурному впливу пол¤к≥в, в≥н спри¤в розвитков≥ закладу, що мав згодом в≥д≥грати надзвичайно важливу роль у майбутньому в≥дродженн≥ украњнськоњ культури. “ак само, орган≥зувавши у 1843 р. “имчасову ком≥с≥ю дл¤ розбору давн≥х акт≥в (јрхеограф≥чну ком≥с≥ю) й спод≥ваючись отримати докази того, що ”крањна з незапам'¤тних час≥в була рос≥йською, в≥н започаткував першу систематизовану колекц≥ю украњнських арх≥вних матер≥ал≥в, надавши можлив≥сть украњнським патр≥отам, ¤к≥ працювали в ком≥с≥њ, глибше проникнути саме у нерос≥йське минуле краю.

ѕ≥дх≥д Ѕ≥б≥кова до сел¤нства також мав неспод≥ван≥ насл≥дки. ¬ над≥њ здобути прихильн≥сть украњнських сел¤н ≥ ще б≥льше п≥дбурити њх проти польських пан≥в, генерал-губернатор упроваджуЇ в 1847 р. ≤нвентарн≥ правила. ¬ них точно визначалас¤ к≥льк≥сть земл≥, що надавалас¤ сел¤нинов≥, а також види роб≥т, ¤к≥ в≥н мав виконувати дл¤ пана. Ѕ≥б≥ков скасував приватне оподаткуванн¤, ¤ке ввели пани, та обмежив њхнЇ право втручатис¤ в особисте житт¤ сел¤н. ѕроте, типовим дл¤ рос≥йськоњ бюрократ≥њ чином, наступники Ѕ≥б≥кова внесли ст≥льки доповнень до цих правил, що застосовувати њх стало просто неможливо, й шл¤хта продовжувала хаз¤йнувати, ¤к ≥ ран≥ше. «ам≥сть под¤ки власт¤м спантеличен≥ й розгн≥ван≥ сел¤ни ѕравобережж¤ к≥лька раз≥в повставали. ѕерекрученн¤ у зд≥йсненн≥ б≥б≥ковських заход≥в були лише одним ≥з багатьох доказ≥в того, що в цю задушливу епоху, незважаючи на зовн≥ суворий контроль над сусп≥льством з боку царського режиму, ур¤д н≥коли не м≥г бути впевненим у насл≥дках своЇњ пол≥тики чи в напр¤м≥ розвитку под≥й у сусп≥льств≥.

јвстр≥йська ≥мпер≥¤

як вже було сказано, јвстр≥¤ ¤вл¤ла собою не крањну, а ≥мперське утворенн¤. ” XIX ст. вона складалас¤ ≥з сум≥ш≥ II великих народ≥в ≥ р¤ду менших етн≥чних груп, що насел¤ли б≥льшу частину —х≥дноњ ™вропи й у 1800 р. становили близько одн≥Їњ сьомоњ населенн¤ всього континенту. ќск≥льки жодна нац≥¤ чи народн≥сть не мала в ≥мпер≥њ абсолютноњ б≥льшост≥, то й жодна нац≥ональна культура не була визначальною Ч до такоњ м≥ри, ¤к рос≥йська культура в царськ≥й ≥мпер≥њ. ≤ хоч в арм≥њ та серед чиновництва переважала н≥мецька мова, ¤кою розмовл¤ла найб≥льш
впливова нац≥¤ ≥мпер≥њ, вражаючою особлив≥стю ц≥Їњ ≥мпер≥њ залишалас¤ њњ етн≥чна р≥зноман≥тн≥сть. ѕоширюючи св≥й суверен≥тет на все нових п≥дданих, династ≥¤ √абсбург≥в не зм≥нювала, принаймн≥ спочатку, традиц≥йних форм влади в тих корол≥вствах, герцогствах, пров≥нц≥¤х ≥ м≥стах, ¤к≥ вона захоплювала. ≤ так в≥дбувалос¤ не лише тому, що √абсбурги не хот≥ли провокувати оп≥р, а й тому, що њм бракувало сильних централ≥зованих установ, необх≥дних дл¤ ун≥ф≥кац≥њ управл≥нн¤. ¬≥дтак аж до середини XVIII ст. њхн¤ ≥мпер≥¤ ¤вл¤ла собою хисткий, слабо скоординований конгломерат, ¤кий часто охоплювали кризи, породжуван≥ внутр≥шн≥ми
чварами або втручанн¤ми ззовн≥.

” 1740 р. ≥мператриц¤ ћар≥¤ “ерез≥¤ д≥йшла висновку, що дл¤ збереженн¤ ≥мпер≥њ необх≥дно провести реформи. ƒолаючи запеклий оп≥р м≥сцевого двор¤нства, вона зд≥йснила р¤д заход≥в дл¤ зм≥цненн¤ орган≥в центральноњ влади, а також створила канцел¤р≥њ м≥сцевоњ влади. ўоб заповнити ц≥ посади, вона зб≥льшила бюрократичний апарат. ћар≥¤ “ерез≥¤ також заклала п≥двалини великого пост≥йного в≥йськового в≥домства. ѕроте, ¤к обачний пол≥тик, вона не прагнула ц≥лковитоњ одноман≥тност≥. “ак, у стосунках з бунт≥вливими мад¤рами вона часто в≥ддавала перевагу компром≥сному р≥шенню, не вимагаючи безумовноњ пок≥рност≥ своњй вол≥.

ўе заповз¤т≥шим реформатором ви¤вивс¤ син ћар≥њ “ерез≥њ …осиф II. ѕриб≥чник тогочасних Ївропейських теор≥й мудрого правл≥нн¤, в≥н вир≥шив зробити свою д≥¤льн≥сть вз≥рцем осв≥ченого абсолютизму. «а висловом одного англ≥йського ≥сторика, його правл≥нн¤ Ђбуло осв≥ченим, бо …осиф II вважав за обов'¤зок монарха спри¤ти добробуту своњх п≥дданих... а абсолютним тому, що н≥хто, кр≥м нього, не м≥г сказати, в чому саме цей добробут пол¤гав ≥ ¤к його можна було дос¤гтиї.

—воЇю метою ≥мператор ставить покращити долю сел¤н, оживити занепаду економ≥ку, п≥дн¤ти ефективн≥сть чиновництва ≥ вдосконалити осв≥ту в ус≥й ≥мпер≥њ. Ќев≥дступно керуючись абсолютистськими принципами, в≥н також намагаЇтьс¤ скасувати особлив≥ права ≥ прив≥лењ окремих земель, що ускладнювали проведенн¤ реформ. як ≥ належало спод≥ватис¤, з ус≥х амб≥ц≥озних задум≥в …осифа II вдалос¤ зд≥йснити лише де¤к≥. ÷е викликало у нього г≥рке розчаруванн¤. ≤ все ж правл≥нн¤ …осифа II знаменувало вин¤тков≥ часи, коли ≥мпер≥¤ прагнула й могла зм≥цнюватис¤ й самооновлюватис¤.

«гадан≥ реформи мали величезне значенн¤ дл¤ украњнц≥в, оск≥льки вони проводилис¤ саме в час приЇднанн¤ до ≥мпер≥њ √аличини. “аким чином, бодай ≥з ц≥Їњ точки зору украњнц≥ вв≥йшли до складу ≥мперськоњ системи √абсбург≥в в апогењ њњ розкв≥ту.

 ”крањнц≥ п≥д владою √абсбург≥в

¬еличезна б≥льш≥сть украњнц≥в в јвстр≥йськ≥й ≥мпер≥њ проживала в √аличин≥ Ч п≥вденно-сх≥дн≥й частин≥ колишньоњ –еч≥ ѕосполитоњ, захопленоњ √абсбургами п≥сл¤ першого под≥лу ѕольщ≥ у 1772 р. ƒвома роками п≥зн≥ше до √аличини була приЇднана Ѕуковина Ч невеликий украњнський край, що його в≥д≥брав ¬≥день у занепадаючоњ ќттоманськоњ ≥мпер≥њ. Ќарешт≥, у 1795 р., п≥сл¤ третього й останнього под≥лу ѕольщ≥, до ≥мпер≥њ були також включен≥ земл≥, заселен≥ пол¤ками (включаючи  рак≥в). якщо —х≥дну √аличину засел¤ли переважно украњнц≥, то «ах≥дна √аличина була головним чином польською. ѕоЇднанн¤ в одн≥й адм≥н≥стративн≥й пров≥нц≥њ цих двох народ≥в стане в майбутньому причиною напружених стосунк≥в м≥ж ними.

ѕ≥д посередн≥м контролем √абсбург≥в перебував ще один заселений украњнц¤ми рег≥он. –озташоване на зах≥дних схилах  арпатських г≥р «акарпатт¤ з час≥в середньов≥чч¤ входило до складу ”горського корол≥вства. ” XIX ст. воно лишалос¤ в угорськ≥й частин≥ ≥мпер≥њ √абсбург≥в ≥ було ≥зольованим в≥д ≥нших украњнських земель.

—ел¤ни. ”мови житт¤ в населених украњнц¤ми земл¤х ≥мпер≥њ √абсбург≥в характеризувалис¤ одним словом: б≥дн≥сть. √орбистий рельЇф та невелик≥ над≥ли ускладнювали обробку земл≥, а пост≥йний гн≥т польськоњ шл¤хти доводив сел¤н до повного виснаженн¤. ѕ≥сл¤ того ¤к у результат≥ под≥л≥в ѕольщ≥ невеличк≥ й брудн≥ галицьк≥ м≥ста було в≥др≥зано в≥д традиц≥йних ринк≥в на ”крањн≥, њхн¤ й без того т¤жка дол¤ стала ще т¤жчою. Ќе дивно, що √аличина мала сумну репутац≥ю одн≥Їњ з найб≥льш нужденних ≥ в≥дсталих частин ≥мпер≥њ.

¬еличезну б≥льш≥сть зах≥дних украњнц≥в складали сел¤ни-кр≥паки, дл¤ ¤ких визиск був фактом щоденного житт¤. «а право користуватис¤ убогими земельними над≥лами вони мусили в≥дробл¤ти на феодала панщину, що с¤гала п'¤ти-шести дн≥в на тиждень.  р≥м того, шл¤хта нер≥дко змушувала сел¤н в≥дбувати р≥зн≥ роботи у панських маЇтках ≥ вимагала натурального оброку. ѕ≥драховано, що панов≥ д≥ставалос¤ десь в≥д половини до третини жалюг≥дного сел¤нського прибутку. Ќ≥би цього було мало, володар≥ маЇтк≥в систематично експропр≥ювали сел¤нськ≥ та громадськ≥ земл≥, залишаючи сел¤нам чимраз менш≥ над≥ли. “ак, ¤кщо середн¤ площа сел¤нського над≥лу в —х≥дн≥й √аличин≥ у 1819 р. становила 14 акр≥в, а шл¤хетського маЇтку Ч1051 акр, то на 1848 р. в≥дпов≥дно 9,6 та 1400. ќтож, —х≥дна √аличина ¤вл¤ла собою переконливий зразок сусп≥льства, в ¤кому багат≥ ставали ще багатшими, а б≥дн≥ Ч ще б≥дн≥шими.

«а таких умов нав≥ть вижити було справою непростою. ≤зольован≥ в майже недоступних селах, ¤ких нал≥чувалос¤ близько 3,5 тис., застосовуючи прим≥тивн≥ с≥льськогосподарськ≥ методи, сел¤ни —х≥дноњ √аличини могли отримувати лише близько третини того, що вирощували сел¤ни „ех≥њ та јвстр≥њ. ј њхн≥й рац≥он, до ¤кого входили майже сам≥ капуста й картопл¤, становив близько половини того, що споживав зах≥дноЇвропейський сел¤нин.  оли наставав голод, а це трапл¤лос¤ часто, багато виснажених сел¤н гинуло. Ѕули часи, м≥ж 1830 та 1850 рр., коли
смертн≥сть у —х≥дн≥й √аличин≥ перевищувала народжуван≥сть. «аконом≥рно, що тривал≥сть житт¤ зах≥дноукрањнського сел¤нина була короткою Ч в середньому ¤кихось «ќЧ40 рок≥в.

ўоб знайти полегшенн¤ своЇму злиденному ≥снуванню, сел¤ни часто завертали до шинку. ƒо цього њх заохочували польськ≥ пани, що волод≥ли легальною монопол≥Їю на виробництво алкоголю, а також власники шинк≥в, переважно Їврењ. ƒе¤к≥ землевласники нав≥ть встановлювали дл¤ своњх кр≥пак≥в к≥льк≥сть споживанн¤ алкоголю, спод≥ваючись таким чином реал≥зувати продукт, ¤кий зони виробл¤ли. Ѕажанн¤ полегшити долю сел¤нина р≥дко коли, ¤кщо взагал≥ спадало на думку галицькому шл¤хтичев≥. ” б≥льшост≥ сама можлив≥сть такого вчинку, напевне, викликала б подив, бо сел¤нин в њхньому розум≥нн≥ ¤вл¤в собою ¤кусь нижчу форму
людськоњ ≥стоти, що не п≥ддаЇтьс¤ будь-¤ким удосконаленн¤м. 

ƒуховенство. ѕроте не вс≥ зах≥дн≥ украњнц≥ були сел¤нами. ¬иразну соц≥альну групу, ¤ка найб≥льше з ус≥х прошарк≥в зах≥дноукрањнського сусп≥льства наближалас¤ до ел≥ти, становило греко-католицьке духовенство. ќстаннЇ прибрало роль л≥дера в сел¤нському середовищ≥ через в≥дсутн≥сть ≥ншоњ групи, котра виконувала б цю роль,Ч унасл≥док того, що в XVIЧXVII ст. украњнська знать в≥дцуралас¤ в≥д свого сусп≥льства, полон≥зувалась ≥ перейшла в католицизм. «авд¤ки тому, що нижчому духовенству на в≥дм≥ну в≥д церковних ≥Їрарх≥в дозвол¤лос¤ одружуватис¤, виникали ц≥л≥ династ≥њ св¤щеник≥в, ¤к≥ нер≥дко на багато покол≥нь пов'¤зувалис¤ з≥
своЇю околицею. ” XIX ст. у —х≥дн≥й √аличин≥ нал≥чувалос¤ близько 2Ч2,5 тис. таких родин. „аст≥ з≥бранн¤, тривал≥ в≥дв≥дини, взаЇмн≥ шлюби перетворили греко-католицьке духовенство на т≥сно сплетену спадкову касту ≥з розвинутим почутт¤м груповоњ сол≥дарност≥.

«в'¤зане з масами сп≥льною в≥рою, духовенство користувалос¤ в середовищ≥ своњх с≥льських  параф≥¤н великим впливом ≥ владою. ќднак за матер≥альним ≥ культурним р≥внем украњнський с≥льський св¤щеник Ч особливо до приходу австр≥йц≥в Ч ледве п≥дносивс¤ над сел¤нином. ’оча громада, ¤к правило, вид≥л¤ла св¤щенику б≥льше земл≥, н≥ж сел¤нинов≥, кр≥м того, додатковий прибуток давала плата за хрестини, в≥нчанн¤ й похорони, проте нер≥дко с≥м'¤ померлого параф≥¤льного св¤щеника жила з одного над≥лу. Ѕагатьох св¤щеник≥в розор¤ли витрати на те, щоб дати духовну осв≥ту синов≥ чи виг≥дно видати зам≥ж дочку.

„ерез незадов≥льну богословську осв≥ту чимало греко-католицьких св¤щеник≥в у —х≥дн≥й √аличин≥ наприк≥нц≥ XVIII Ч на початку XIX ст. ледве могли прочитати л≥тург≥чн≥ тексти церковнослов'¤нською мовою. “ому њхн≥й св≥тогл¤д був ненабагато ширшим в≥д сел¤нського. ѕольська шл¤хта не ви¤вл¤ла великоњ поваги до грекокатолицького духовенства. “ак, ще до приходу √абсбург≥в шл¤хта нер≥дко примушувала св¤щеник≥в працювати у своњх маЇтках. ÷е дало, до реч≥, позитивн≥ результати, оск≥льки украњнське духовенство встановило з сел¤нством т≥сн≥ш≥ особист≥ та культурн≥ зв'¤зки, н≥ж польськ≥ ксьондзи. «авд¤ки таким стосункам греко-католицькому

—обор —в. ёра у Ћьвов≥

 духовенству легше було вести за собою сел¤нство не лише у рел≥г≥йних, а й в ≥нших справах. ¬≥дтак прот¤гом усього XIX ст. зах≥дноукрањнське сусп≥льство складалос¤ лише ≥з двох соц≥альних верств: сел¤нськоњ маси й невеликоњ касти св¤щеник≥в. —еред украњнц≥в, за ≥рон≥чним польським виразом, були лише хлопи та попи.

« огл¤ду на те, що зах≥дн≥ украњнц≥ ще в б≥льш≥й м≥р≥, н≥ж украњнц≥ у склад≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, не мали власноњ знат≥, а також належного представництва серед м≥щанства, де¤к≥ ≥сторики розц≥нювали украњнське сусп≥льство ¤к соц≥альне неповне. «а цим терм≥ном таке сусп≥льство було глибоко неповноц≥нним; ≥ справд≥, украњнц≥ мали обмежений доступ до пол≥тичноњ влади через в≥дсутн≥сть двор¤нства. Ќе маючи м≥ського населенн¤, вони лишалис¤ поза цариною торг≥вл≥ та промисловост≥. ÷е, зв≥сно, не означаЇ, що в √аличин≥ не було шл¤хти чи м≥щан. Ќаприк≥нц≥
XVIII ст. польська шл¤хта становила 95 тис., або 3,4 % населенн¤ пров≥нц≥њ, а м≥щани (б≥льш≥сть ≥з них Ч незаможн≥ рем≥сники-Їврењ та крамар≥, а також небагато заможних купц≥в) нал≥чували близько 300 тис., або 10 % населенн¤.  р≥м того, з≥ встановленн¤м влади √абсбург≥в з'¤вл¤Їтьс¤ нова соц≥альна група Ч чиновники. ѕереважно н≥мц≥ або н≥мецькомовн≥ чехи, вони н≥коли не були численною групою. ѕроте власт≥ п≥дтримували ем≥грац≥ю дес¤тк≥в тис¤ч ≥нших н≥мц≥в-колон≥ст≥в, спод≥ваючись, що вони стануть вз≥рцем доброго господарюванн¤ й оживл¤ть с≥льську економ≥ку. “аким чином, сусп≥льство √аличини в ц≥лому було й багатонац≥ональним, ≥ ч≥тко розшарованим, причому кожна його окрема етн≥чна група займала свою виразно окреслену й замкнуту сусп≥льну, господарську та культурну царину.

 –еформи √абсбург≥в ≥ зах≥дн≥ украњнц≥

’оча реформи √абсбург≥в к≥нц¤ XVIII ст. проводилис¤ в ус≥й ≥мпер≥њ, особливо великий вплив вони справили в √аличин≥, котра найгостр≥ше потребувала зм≥н. …осиф II був особливо за≥нтересований у ц≥й пров≥нц≥њ, вбачаючи в н≥й щось на зразок лаборатор≥њ, де можна було б експериментувати з р≥зними засобами перебудови сусп≥льства, зокрема ≥з засобами розширенн¤ його виробничих можливостей. —початку ¬≥день ставив щодо √аличини подв≥йну мету: по-перше, демонтувати стару систему управл≥нн¤, в ¤к≥й панувала шл¤хта, й зам≥нити њњ дисципл≥нованим ≥ п≥дпор¤дкованим центру чиновництвом, а по-друге Ч покращити соц≥ально-економ≥чне становище посполитого люду.

јдм≥н≥стративна реорган≥зац≥¤ в √аличин≥ була проведена швидко та ефективно. ƒо 1786 р. польськ≥ закони було зам≥нено австр≥йськими, а шл¤хетськ≥ асамблењ розпущено. ўоб пом'¤кшити цей удар дл¤ староњ знат≥ й дати њй голос у справах управл≥нн¤, ¬≥день упроваджуЇ јсамблею стан≥в, що складалас¤ ≥з шл¤хти та духовенства. јле асамбле¤ ц¤ не мала права приймати власн≥ ухвали, а лише могла звертатис¤ з петиц≥¤ми до ≥мператора. –еальна влада зосереджувалас¤ в руках ≥мперських чиновник≥в. ”с¤ пров≥нц≥¤ под≥л¤лас¤ на 18 рег≥он≥в (≥з приЇднанн¤м Ѕуковини њхн¤ к≥льк≥сть зросла до 19), очолюваних призначеними ¬≥днем ур¤дниками з≥ своЇю н≥мецькомовною канцел¤р≥Їю. Ќа верх≥вц≥ ц≥Їњ бюрократичноњ драбини сто¤в губернатор, ¤кого призначав сам ≥мператор. ”весь цей чиновницький апарат перебував у Ћьвов≥, або Ћемберз≥, ¤к його називали австр≥йц≥, що став центром адм≥н≥страц≥њ та судочинства пров≥нц≥њ.

÷≥сар-реформатор. Ќайважлив≥ш≥ з численних реформ …осифа II стосувалис¤ сел¤н. ” 1781 р., розум≥ючи, що без полегшенн¤ њхньоњ дол≥ неможливо пол≥пшити соц≥ально-економ≥чне становище √аличини, ≥мператор наважуЇтьс¤ провести см≥лив≥ пол≥тичн≥ заходи, спр¤мован≥ на скасуванн¤ кр≥пацтва. ¬ межах цих заход≥в землевласников≥ заборон¤лос¤ вимагати в≥д сел¤нина б≥льше трьох дн≥в панщини на тиждень, або 156 дн≥в на р≥к (дл¤ найб≥дн≥ших сел¤н встановлювалас¤ ще менша панщина); суворо обмежувалис¤ додатков≥ повинност≥ на
користь землевласника; закон надавав сел¤нинов≥ право обробл¤ти св≥й над≥л, а також так≥ особист≥ свободи, ¤к право одружуватис¤ без дозволу пана, переходити на ≥нш≥ над≥ли, звертатис¤ з≥ скаргами на свого пана до суду.

÷е були зм≥ни величезноњ ваги. √алицький сел¤нин б≥льше не був ¤коюсь зневаженою, не захищеною законом ≥стотою. “епер в≥н став особою з певними законними правами. ¬т≥м це не значить, що реформи зр≥вн¤ли сел¤н з ≥ншими класами. ” багатьох в≥дношенн¤х сел¤нин лишавс¤ п≥двладним панов≥ й залежним в≥д нього. ќднак його становище пол≥пшилос¤: з≥ звичайного предмета особистоњ класност≥ в≥н стаЇ чимось на зразок орендар¤, котрий передаЇ св≥й над≥л у спадщину й стосунки ¤кого ≥з землевласником регулюютьс¤ законом. —м≥ливий ≥ р≥шучий характер цих реформ стаЇ ще очевидн≥шим, ¤кщо згадати, що саме в час њх проведенн¤ ≥нша ≥мператриц¤ Ч  атерина II Ч заган¤ла у кр≥пацтво сел¤н Ћ≥вобережноњ ”крањни.

¬елик≥ переваги принесла нова пол≥тика й греко-католицьк≥й церкв≥. « самого початку ћар≥¤ “ерез≥¤ та …осиф II у стосунках з греко- та римо-католицькою церквами спиралис¤ на принцип паритету. ƒл¤ греко-католицького духовенства, ¤ке прот¤гом тривалого часу зазнавало польських утиск≥в, цей принцип спричинивс¤ до значного пол≥пшенн¤ його становища. ѕольськ≥ феодали б≥льше не могли втручатис¤ у призначенн¤ параф≥¤льних св¤щеник≥в, ¤к≥ зг≥дно ≥з законом тепер отримали р≥вн≥ з римо-католицькими ксьондзами права. ƒо того ж економ≥чний статус грекокатолицького духовенства п≥дн¤вс¤ завд¤ки скромн≥й ур¤дов≥й платн≥. ¬с≥ ц≥ заходи
в≥нчало в≥дновленн¤ у 1808 р. п≥сл¤ 400-л≥тньоњ перерви чину митрополита галицького. “ак греко-католицька церква Ч ц¤ Їдина установа, з ¤кою могло ототожнюватис¤ украњнське сел¤нство,Ч вв≥йшла у XIX стол≥тт¤ оновленою.

ќсновною причиною зростаючоњ впевненост≥ в соб≥ греко-католицького духовенства стали реформи в галуз≥ осв≥ти, що њх розпочала ћар≥¤ “ерез≥¤. ” 1774 р. ≥мператриц¤ заснувала у ¬≥дн≥ греко-католицьку сем≥нар≥ю Ч Ѕарбареум, що давала студентам ≥з «ах≥дноњ ”крањни не лише систематичну богословську осв≥ту, а й можлив≥сть животворних контакт≥в ≥з зах≥дною культурою. ¬ 1783 р. у Ћьвов≥ була заснована ще б≥льша сем≥нар≥¤. як завжди, йосиф II п≥шов на крок дал≥ своЇњ матер≥: у 1784 р., прагнучи мати б≥льше осв≥чених чиновник≥в ≥ св¤щеник≥в, в≥н засновуЇ у
Ћьвов≥ ун≥верситет, ¤кий став першим вищим учбовим закладом такого типу на украњнськ≥й земл≥. Ќа його чотири факультети вступило близько 250 студент≥в, переважно пол¤к≥в, а вт≥м були й украњнц≥. ќск≥льки викладач≥, здеб≥льшого н≥мц≥, читали лекц≥њ незрозум≥лими украњнц¤м н≥мецькою або латинською мовами, то дл¤ останн≥х було орган≥зовано окремий факультет, що називавс¤ Ђ—туд≥ум рутенумї. ¬икладанн¤ тут велос¤ штучним ¤зич≥Їм, що поЇднувало церковнослов'¤нську мову з м≥сцевою украњнською гов≥ркою.

ѕочатковоњ осв≥ти у —х≥дн≥й √аличин≥ практично не ≥снувало. ” л≥чених однокласних школах, на ¤к≥ можна було натрапити по селах, навчанн¤ вели нап≥вписьменн≥ д¤ки, ¤к≥ ледве могли дати своњм учн¤м щось б≥льше, н≥ж початки абетки й —в¤того письма. ўоб покращити становище, у 1774 р. австр≥йц≥ впровадили систему трьох тип≥в шк≥л: однокласн≥ параф≥¤льн≥, в ¤ких користувалис¤ м≥сцевою гов≥ркою; трикласн≥ з н≥мецькою та польською мовами навчанн¤ й чотирикласн≥, що готували учн≥в дл¤ продовженн¤ осв≥ти у середн≥х школах (г≥мназ≥¤х) та ун≥верситетах. —тар≥ середн≥ школи, що њх дл¤ син≥в шл¤хти утримували де¤к≥ католицьк≥ чернецьк≥ ордени, л≥кв≥довувалис¤.

«а вс≥х своњх вражаючих масштаб≥в реформи …осифа II в д≥йсност≥ б≥льше св≥дчили про те, чого в≥н прагнув, н≥ж про те, чого в≥н фактично дос¤гнув. ” √аличин≥, ¤к ≥ в ≥нших частинах ≥мпер≥њ, багато реформ наштовхнулис¤ на нездоланн≥ перешкоди. ≤мператор, зокрема, вважав, що, полегшивши долю сел¤н, в≥н зб≥льшить продуктивн≥сть њхньоњ прац≥. јле незабаром стало очевидним, що економ≥чн≥ проблеми √аличини крилис¤ не лише в сел¤нств≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д –ос≥йськоњ ”крањни —х≥дна √аличина не мала великих земель, в≥дкритих дл¤ колон≥зац≥њ, та виходу
до мор¤, що п≥дштовхнув би розвиток торг≥вл≥. Ќа в≥дм≥ну ж в≥д «ах≥дноњ ™вропи, де сел¤ни починали пересел¤тис¤ до м≥ст ≥ працювати на фабриках, що виникали тут ≥ там, близько 60 найб≥льших м≥ст —х≥дноњ √аличини пересували у стан≥ економ≥чного застою. —ловом, можливост≥ економ≥чного розвитку цього рег≥ону були надзвичайно обмеженими. ƒо того ж економ≥чна це становище. ¬она ставила соб≥ метою зберегти с≥льськогосподарський характер сх≥дноњ частини ≥мпер≥њ й стимулювати розвиток промисловост≥ в таких зах≥дних пров≥нц≥¤х, ¤к јвстр≥¤ та Ѕогем≥¤. ѕризначена служити джерелом продукт≥в харчуванн¤ та сировини, а також ринком дл¤ готових товар≥в, √аличина фактично була внутр≥шньою колон≥Їю краще розвинених зах≥дних пров≥нц≥й ≥мпер≥њ.

–еформи наштовхувалис¤ й на перешкоди з боку шл¤хти, ¤ка не пропускала можливост≥ п≥д≥рвати њх. –озлючена конф≥скац≥¤ми своњх земель та зменшенн¤м рол≥ в осв≥тн≥й справ≥, не посп≥шала йти назустр≥ч реформам ≥ римо-католицька церква. ¬решт≥-решт оп≥р нововведенн¤м с¤гнув критичноњ точки. ћад¤ри, обурен≥ пол≥тикою централ≥зац≥њ та он≥меченн¤, що њњ проводив ¬≥день, почали погрожувати повстанн¤м. –озчарований …осиф II був змушений в≥дм≥нити багато своњх заход≥в. ѕ≥сл¤ смерт≥ ≥мператора в 1790 р. по ньому лишилас¤ г≥рка еп≥таф≥¤: Ђ“ут спочиваЇ
…осиф II, ус≥ зусилл¤ ¤кого зазнали невдач≥ї.

Ќа початку XIX ст. габсбурзьк≥ правител≥, особливо ‘ранц 1, продовжували в≥дступати в≥д позиц≥й ц≥сар¤-реформатора. ’арактерно, що багато покращень у становищ≥ сел¤нства було в≥дм≥нено й фактично в≥дновлено кр≥пацтво. ѕроте де¤к≥ реформи у галуз≥ церкви, осв≥ти й права лишилис¤ в сил≥. Ѕез них та без ≥нших прецедент≥в осв≥ченого правл≥нн¤ …осифа II важко було б зд≥йснити майбутню л≥берал≥зац≥ю ≥мпер≥њ наприк≥нц≥ XIX ст.

–утенство. «а вс≥Їњ своЇњ обмеженост≥ й неповноти реформи …осифа II й ћар≥њ “ерез≥њ все ж пол≥пшили умови житт¤ зах≥дних украњнц≥в Ч одного з найб≥льш пригноблених народ≥в ≥мпер≥њ, вплинувши не лише на њхнЇ матер≥альне бутт¤, а й на погл¤ди та настроњ. як ≥ належало спод≥ватис¤, реформи збудили серед украњнц≥в почутт¤ глибокоњ вд¤чност≥ до √абсбург≥в у ц≥лому ≥ до …осифа II зокрема. ¬≥ддан≥сть династ≥њ так глибоко вкор≥нилас¤, що украњнц≥в називали Ђтирольц¤ми —ходуї. 

÷¤ велика залежн≥сть ≥ нав≥ть плазуванн¤ перед √абсбургами мали своњ негативн≥ насл≥дки. ¬они живили так зване рутенство Ч сукупн≥сть настроњв, що панували в середовищ≥ зах≥дноукрањнськоњ ел≥ти 'аж до 1830-х рок≥в. …ого приб≥чникам Ч головним чином св¤щеникам Ч був властивий граничний пров≥нц≥ал≥зм, що ототожнював украњнц≥в виключно з √аличиною, греко-католицькою церквою й кастою св¤щеник≥в.

Ќовий консерватизм, що запанував у ¬≥дн≥, посилив притаманну зах≥дноукрањнськ≥й церковн≥й верх≥вц≥ п≥дозр≥лив≥сть до нововведень. Ќасл≥дуючи польську шл¤хту аж до переходу на польську мову, рутенц≥ культивували псевдоаристократизм, що ви¤вл¤вс¤ у зневаз≥ до сел¤нства та Ђмови свинопас≥вї. ѕ≥днесенн¤ √абсбургами статусу духовенства послабило його зв'¤зки з сел¤нами, серед ¤ких воно жило. ƒуховенство стало дивитис¤ т≥льки в напр¤мку ¬≥дн¤, рабськи приймало
все, що вельможно дарувала йому столиц¤, й не висувало н≥¤ких власних вимог. ѕсихолог≥¤ рутенства допомагала гнобити й тримати у в≥дсталост≥ ц≥л≥ покол≥нн¤ зах≥дних украњнц≥в, перешкоджаючи њм боротис¤ за кращу долю. “аким чином, на ”крањн≥, що була п≥д јвстр≥Їю, ¤к ≥ на ”крањн≥ п≥д владою –ос≥њ, багато представник≥в м≥сцевоњ ел≥ти допомагали м≥цно тримати в ≥мперських шорах власних сп≥вв≥тчизник≥в.

≤мперське пануванн¤ принесло украњнц¤м набагато жорсток≥ш≥ тотальн≥ види пол≥тичноњ, сусп≥льноњ та економ≥чноњ орган≥зац≥њ, н≥ж т≥, що були њм ран≥ше в≥дом≥. „иновництво зробило присутн≥сть ≥мперськоњ держави в украњнськ≥й громад≥ досить виразною. « ц≥Їю присутн≥стю з'¤вилос¤ в≥дчутт¤ того, що десь у розк≥шн≥й, хоч ≥ далек≥й столиц≥ всемогутн≥й ≥ всезнаючий ≥мператор творить житт¤ украњнц≥в. ” м≥ру того ¤к образ божественно величноњ ≥мпер≥њ Ч чи –ос≥йськоњ, чи то јвстр≥йськоњ Ч заволод≥вав у¤вою украњнськоњ ел≥ти, згасала њњ в≥ддан≥сть р≥дному краю. ¬решт≥-решт дл¤ нењ украњнськ≥ земл≥ з ус≥Їю очевидн≥стю були лише частиною ¤когось б≥льшого ц≥лого. јналог≥чним чином слабло усв≥домленн¤ украњнськоњ самобутност≥, таке сильне в  озацьк≥й ”крањн≥ XVIIЧXVIII ст.

≤мперська доба спричинилас¤ до роздвоЇнн¤ украњнського сусп≥льства Ч одне було частиною –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, друге Ч јвстр≥йськоњ. ≤ справд≥, починаючи з 1654 р. украњнц≥ жили у двох р≥зних пол≥тичних системах Ч ћосква поширила свою владу до Ћ≥вобережж¤, в той час ¤к б≥льш≥сть украњнських земель лишалас¤ у склад≥ польсько-литовськоњ –еч≥ ѕосполитоњ. јле на п≥зн≥ших стад≥¤х ≥снуванн¤ останньоњ пол≥тичне, культурне й соц≥ально-економ≥чне значенн¤ зах≥дних украњнц≥в наст≥льки п≥дупало, що стало ледве в≥дчутним. як ми дов≥даЇмось, у XIX ст. п≥д владою јвстр≥њ це становище докор≥нно зм≥нитьс¤, й зах≥дн≥ украњнц≥ знову почнуть грати першор¤дну роль в ≥стор≥њ свого народу. ¬≥дтак, тогочасна ≥стор≥¤ ”крањни йшла двома паралельними шл¤хами: один торували зах≥дн≥ украњнц≥ в јвстр≥йськ≥й ≥мпер≥њ, а другий Ч сх≥дн≥ украњнц≥ в –ос≥йськ≥й.