ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё
¬Ћјƒќё

«–ќ—“јЌЌя Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќќѓ
—¬≤ƒќћќ—“≤

 онцепц≥¤ нац≥њ

≤нтел≥генц≥¤

ЂЅуд≥вельн≥ блокиї нац≥ональноњ ≥дентичност≥

“арас Ўевченко

 ирило-ћефод≥њвське товариство

«ростанн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥
на «ах≥дн≥й ”крањн≥

–≥дко коли спостер≥гавс¤ такий захоплюючий, р≥зноман≥тний ≥ широкий розкв≥т нових ≥дей, ¤к у XIX ст. ƒо того часу вже давно завершивс¤ розпочатий в епоху ¬≥дродженн¤ в≥дх≥д в≥д погл¤д≥в, зг≥дно з ¤кими св≥т можливо було збагнути лише з точки зору Ѕожоњ вол≥. ќсв≥чен≥ Ївропейц≥ утвердились у переконанн≥, що розум людини ц≥лком здатний анал≥зувати й спр¤мовувати
людське житт¤. ÷¤ впевнен≥сть у можливост¤х ≥нтелекту привела до небаченого розмањтт¤ нових ≥деолог≥й. ¬ласне, у цей час ≥деолог≥¤ Ч тобто система погл¤д≥в, що претендуЇ на по¤сненн¤ минулого й тепер≥шнього св≥ту й на роль дороговказу до кращого житт¤ в майбутньому,Ч постаЇ ¤к руш≥йна сила ≥стор≥њ.

“≥сно пов'¤заною з цими под≥¤ми була по¤ва ≥нтелектуал≥в, або ≥нтел≥генц≥њ, ¤к у —х≥дн≥й ™вроп≥ називали под≥бну соц≥альну групу. Ќеперевершена в обгрунтуванн≥ та поширенн≥ ≥дей, у моб≥л≥зац≥њ мас на њх ут≥ленн¤, на авансцену пол≥тичних ≥ культурних зм≥н у —х≥дн≥й ™вроп≥ виходить ≥нтел≥генц≥¤. ≤ одн≥Їю з найб≥льш захоплюючих концепц≥й, що њх висунули ≥нтелектуали XIX ст., була концепц≥¤ нац≥њ (нац≥ональноњ св≥домост≥). ¬она, ¤к ми переконаЇмос¤, ¤вл¤ла собою ц≥лком новий спос≥б не лише тлумаченн¤ сусп≥льства, а й впливу на його повед≥нку. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших крањнах, виникненн¤ ц≥Їњ концепц≥њ, поза вс¤ким сумн≥вом, св≥дчило про наближенн¤ сучасноњ епохи, бо з усв≥домленн¤м нац≥ональноњ належност≥ прийшли ≥дењ та питанн¤, ¤к≥ й сьогодн≥ лишаютьс¤ з нами.

 онцепц≥¤ нац≥њ

—ьогодн≥ нац≥ональна св≥дом≥сть Ї всепроникаючою д≥йсн≥стю, ≥ важко у¤вити, що на початку XIX ст. у —х≥дн≥й ™вроп≥, ¤к, власне, ≥ в б≥льшост≥ крањн св≥ту, вона була лише туманним пон¤тт¤м, ¤ке пов≥льно набирало обрис≥в. ÷е не значить, що ран≥ше народи не знали про ≥снуванн¤ етн≥чних в≥дм≥нностей. Ћюди завжди в≥дчували велику прив'¤зан≥сть до своЇњ батьк≥вщини, мови, звичањв ≥ традиц≥й. јле до недавнього часу етн≥чна належн≥сть не розгл¤далас¤ ¤к основний критер≥й визначенн¤ груповоњ тотожност≥. ѕравов≥ та соц≥ально-економ≥чн≥ в≥дм≥нност≥, вт≥лен≥ в систем≥ феодальних стан≥в, тобто в≥дм≥нност≥ в межах одного народу, вважалис¤ важлив≥шими, н≥ж в≥дм≥нност≥ м≥ж народами. ≤накше кажучи, украњнський, рос≥йський чи польський феодал в≥дчував, що маЇ б≥льше сп≥льного з феодалами ≥нших крањн, н≥ж ≥з сел¤нами чи м≥щанами власноњ крањни. … лише у XIX ст. починаЇ формуватис¤ нове пон¤тт¤ сп≥льност≥, ¤ке спираЇтьс¤ на сп≥льн≥сть мови та культури. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших крањнах, виникненн¤ й поступове поширенн¤ ≥дењ нац≥ональноњ св≥домост≥, що базуЇтьс¤ на етн≥чн≥й тотожност≥, стане одн≥Їю з головних
тем новоњ та нов≥тньоњ ≥стор≥њ.

‘ранцузька революц≥¤, що ознаменувала розпад феодального сусп≥льства й народженн¤ новоњ, опертоњ на маси, пол≥тичноњ та соц≥ально-економ≥чноњ системи, спри¤ла поширенню ц≥Їњ ≥дењ. ƒедал≥ б≥льше Ївропейц≥в сприймали ≥дею про права особи й про те, що нос≥Їм суверен≥тету Ї народ, а не його правител≥. ѕростий люд став займати належне йому м≥сце в житт≥ сусп≥льства, водночас завойовували визнанн¤ народна мова, звичањ, традиц≥њ. « цього починаЇтьс¤
процес творенн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥.

Ќайпереконлив≥ший доказ значенн¤ нац≥ональних мов ≥ фольклору висунув н≥мецький ф≥лософ …оган √ердер. Ќа противагу Ђмертвотност≥ї, знеособленост≥ ≥мперських систем та штучност≥ чужих мов ≥ звичањв, що панували при корол≥вських дворах та у двор¤нських салонах, √ердер зосередив увагу на етн≥чн≥й культур≥ сел¤нства. ¬≥домий ≥сторик √анс  он писав: Ђ√ердер першим наголосив на тому, що людська цив≥л≥зац≥¤ ≥снуЇ не в загальних та ун≥версальних, а в конкретних нац≥ональних про¤вах; кожен культурний про¤в маЇ бути неповторним, але ц¤ неповторн≥сть пол¤гаЇ у своЇр≥дност≥ нац≥ональноњ сп≥льност≥ й нац≥ональноњ мови. «а своЇю сутн≥стю та ≥стор≥Їю люди Ч це насамперед члени певноњ нац≥ональноњ сп≥льност≥ й лише ¤к так≥ можуть бути по-справжньому кориснимиї. ƒумки √ердера знайшли схвальний в≥дгук особливо серед ≥нтел≥генц≥њ крањн —х≥дноњ ™вропи, в ¤ких непод≥льно панували монол≥тн≥ ≥мпер≥њ; ≥ не хто ≥нший, ¤к представники ≥нтел≥генц≥њ, першими розвиватимуть ≥ поширюватимуть серед сх≥дних Ївропейц≥в це нов≥тнЇ вченн¤.

’оч в еволюц≥њ нац≥ональноњ св≥домост≥ кожного сусп≥льства спостер≥галис¤ значн≥ розб≥жност≥, сучасн≥ вчен≥ вир≥зн¤ють у розвитку нац≥ональних рух≥в —х≥дноњ ™вропи три головних етапи, м≥ж ¤кими Ї р¤д сп≥льних рис. Ќа початковому етап≥, позначеному дещо ностальг≥чними настро¤ми, невелика група вчених-≥нтелектуал≥в збирала ≥сторичн≥ документи, фольклор, предмети старовини, вважаючи, що незабаром самобутн≥сть њхнього народу зникне п≥д навалою ≥мперськоњ культури. ƒругий, або культурницький, етап, ¤к правило, ставав пер≥одом неспод≥ваного Ђв≥дродженн¤ї м≥сцевих мов, њх дедал≥ ширшого використанн¤ в л≥тератур≥ та осв≥т≥. ≤ на третьому, або пол≥тичному, етап≥ в≥дбувалос¤ зростанн¤ нац≥ональних орган≥зац≥й ≥ висуненн¤ нац≥ональне ор≥Їнтованих вимог, за ¤кими у б≥льш≥й чи менш≥й м≥р≥ крилос¤ прагненн¤ до самовр¤дуванн¤. як ми пересв≥дчимос¤, в цю загальну модель добре вписуЇтьс¤ еволюц≥¤ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥.  

≤нтел≥генц≥¤

¬ажко всеб≥чно осмислити виникненн¤ й поширенн¤ на ”крањн≥, ¤к ≥ в ус≥й ™вроп≥ XIX ст., нових ≥дей, не зупинившись на по¤в≥ новоњ категор≥њ людей, ¤к≥ ц≥ ≥дењ народжували. ” —х≥дн≥й ™вроп≥ цих Ђнових людейї називали ≥нтел≥генц≥Їю Ч слово, що за своњм значенн¤м лише приблизно в≥дпов≥даЇ зах≥дноЇвропейському Ђ≥п≥е≥≥ес≥иа≥ї. «'¤вившис¤ спочатку в –ос≥њ, а згодом ≥ в ус≥й
—х≥дн≥й ™вроп≥, слово Ђ≥нтел≥генц≥¤ї у широкому розум≥нн≥ означало тих пор≥вн¤но небагатьох, що мали вищу осв≥ту. јле у вужчому й ≥сторично вагом≥шому значенн≥ п≥д ≥нтел≥генц≥Їю малис¤ на уваз≥ люди, ¤к≥ з ≥деолог≥чних переконань присв¤тили себе покращенню культурного, соц≥ального ≥ пол≥тичного становища мас, тобто сел¤нства.

ЂЌовизнаї ≥нтел≥генц≥њ ви¤вл¤лас¤ у к≥лькох аспектах. ¬она сприймала житт¤ з точки зору певних ≥дей та ≥деолог≥й, а не конкретних сусп≥льних прав, прив≥лењв ≥ повинностей, ¤к це спостер≥галос¤ до њњ по¤ви в ≥нших сусп≥льних груп. «ам≥сть того щоб розгл¤дати сусп≥льство у вузьк≥й перспектив≥ шл¤хтича, м≥щанина чи сел¤нина, представники ≥нтел≥генц≥њ вважали, що вони дивл¤тьс¤ на сусп≥льство в ц≥лому, враховуючи ≥нтереси вс≥х. ≤з часом критика ≥снуючого стану речей стала звичайною темою у виступах ≥нтел≥генц≥њ Ч й до такоњ м≥ри, що наприк≥нц≥ XIX ст. частина ≥нтел≥генц≥њ нав≥ть присв¤тила себе боротьб≥ за зм≥ну статус-кво за вс¤ку ц≥ну й будь-¤кими методами.

” –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, ¤к у вс≥й —х≥дн≥й ™вроп≥, по¤ва ≥нтел≥генц≥њ була под≥Їю великого значенн¤. ќсобливо вагомою вона стала дл¤ сусп≥льств типу украњнського, що Ђвтратилиї свою двор¤нську ел≥ту в результат≥ асим≥л¤ц≥њ ≥мперською культурою та службою. Ѕо саме ≥нтел≥генц≥¤ мала забезпечувати украњнц≥в культурним, а згодом ≥ пол≥тичним проводом прот¤гом ус≥Їњ нов≥тньоњ доби.

як ≥ належало спод≥ватис¤, ≥нтел≥генц≥¤ звичайно з'¤вл¤лас¤ в м≥стах Ч насамперед у тих, де були вищ≥ учбов≥ заклади. ¬≥дтак ’арк≥в (де 1805 р. засновано перший у рос≥йськ≥й частин≥ ”крањни ун≥верситет) став одним ≥з перших осередк≥в ≥нтел≥генц≥њ, що народжувалас¤ в крањн≥. ÷ей ун≥верситет виник за ц≥кавих обставин: на в≥дм≥ну в≥д ≥нших ун≥верситет≥в ≥мпер≥њ його в≥дкрили не з ≥н≥ц≥ативи ур¤ду з метою п≥дготовки державних службовц≥в. —повнен≥й почутт¤ м≥сцевого патр≥отизму й прагненн¤ п≥днести культурний р≥вень ”крањни груп≥ м≥сцевого двор¤нства на чол≥ з невтомним ¬асилем  араз≥ним удалос¤ переконати ≥мператора ќлександра 1 дати дозв≥л на заснуванн¤ ун≥верситету, а також з≥брати дл¤ цього необх≥дн≥ фонди. Ћише в 1834 р., коли було засновано ун≥верси тет —в. ¬олодимира, ≥нтелектуальний центр ”крањни перем≥стивс¤ ≥з ’аркова до  иЇва.

—оц≥альне середовище, з ¤кого постало перше покол≥нн¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, складалос¤ насамперед ≥з двор¤н, що походили з≥ староњ козацькоњ старшини. —еред них не було багатих впливових вельмож, здатних завд¤ки своњм контактам легко д≥ставати висок≥ посади в ≥мперськ≥й бюрократ≥њ. Ќавпаки, вища осв≥та найб≥льшою м≥рою приваблювала зб≥дн≥лих двор¤н, занепадаюч≥ маЇтки ¤ких штовхали њх на пошуки ≥нших засоб≥в до ≥снуванн¤. Ќевеличка група таких перших ≥нтел≥гент≥в складалас¤ з син≥в св¤щеник≥в, м≥щан ≥ козак≥в. ƒо 1861 р. серед
≥нтел≥генц≥њ надзвичайно р≥дко трапл¤лис¤ вих≥дц≥ з сел¤нства.

«а своЇю чисельн≥стю ≥нтел≥генц≥¤ на ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших крањнах —х≥дноњ ™вропи, була дуже невеликою. ƒо 1861 р. ’арк≥вський ун≥верситет зак≥нчили всього 2800 випускник≥в, тод≥ ¤к нов≥ший ≥ б≥льший ун≥верситет у  иЇв≥ випустив близько 1500 вихованц≥в. ≤з цього маленького середовища добре осв≥чених людей лише невелика частина ви¤вл¤ла за≥нтересован≥сть в украњнських справах. ¬≥дтак т≥, що стали причетними до вихованн¤ в украњнц≥в почутт¤ нац≥ональноњ самобутност≥, складали крих≥тний в≥дсоток населенн¤ ”крањни.

ѕредставники ≥нтел≥генц≥њ головним чином об'Їднувалис¤ в гуртки, на зас≥данн¤х ¤ких обговорювали питанн¤ ф≥лософ≥њ, ≥деолог≥њ тощо. ≤ншим об'Їднуючим чинником стали журнали, що слугували своЇр≥дним форумом дл¤ ≥нтел≥гент≥в-однодумц≥в.  онтакти ≥нтел≥генц≥њ з ≥ншими верствами сусп≥льства й особливо з сел¤нами, котр≥ теоретично мали найб≥льше њх ц≥кавити, були м≥н≥мальними. Ѕ≥льшу частину XIX ст. украњнська ≥нтел≥генц≥¤, ¤к ≥ рос≥йська, лишалас¤ незначною групою сусп≥льства, часто роз≥рваною ≥нтелектуальними суперечками, настроЇною проти ур¤ду, ≥зольованою в≥д мас ≥ зануреною у власн≥ справи. ≤ все ж вплив њњ, на перший погл¤д, непотр≥бноњ та малозрозум≥лоњ д≥¤льност≥ ви¤вивс¤ набагато сильн≥шим, н≥ж це могла у¤вити сама ≥нтел≥генц≥¤.

 ЂЅуд≥вельн≥ блокиї нац≥ональноњ ≥дентичност≥

’оч новопостала ≥нтел≥генц≥¤ виходила з середовища осв≥ченого чиновництва та двор¤н, вона погано гармон≥ювала з ≥мперською верх≥вкою, ¤ку мало ц≥кавили й нов≥ ≥дењ, й в≥льнодумство. “ому в багатьох ≥нтелектуал≥в поступово розвинулос¤ почутт¤ в≥дчуженост≥ щодо верх≥в. ” свою чергу це живило дедал≥ б≥льшу за≥нтересован≥сть житт¤м давно забутих сел¤нських мас.

≤нтерес цей посилювавс¤ впливом зах≥дних ≥дей. ѕр¤ме в≥дношенн¤ до цього мали теор≥њ √ердера, що швидко полонили —х≥дну ™вропу. Ќа початку XIX ст. захопленн¤ н≥мецького ф≥лософа сел¤нською культурою сп≥впали з поширенн¤м зах≥дноЇвропейського романтизму. «а багатьма своњми рисами романтизм був духовним повстанн¤м проти ѕросв≥тництва XVIII ст. ѕросв≥тництво, що визначало св≥тогл¤д творц≥в –ос≥йськоњ та јвстр≥йськоњ ≥мпер≥й, особливо п≥дкреслювало рац≥ональн≥сть, одноман≥тн≥сть, ун≥версальн≥сть ≥ пор¤док. –омантизм, що заволод≥в у¤вою новоњ ≥нтел≥генц≥њ —х≥дноњ ™вропи, осп≥вував емоц≥йн≥сть, спонтанн≥сть, р≥зноман≥тн≥сть, природн≥сть. ѕривертаючи увагу до неповторност≥ р≥зних народ≥в св≥ту Ђв њхньому природному стан≥ та середовищ≥ ≥снуванн¤ї, ≥дењ √ердера ≥ романтик≥в поклали початок концепц≥њ нац≥ональноњ самобутност≥ й тим самим дали засади дл¤ визначенн¤ нац≥њ.

¬и¤вл¤ючи складов≥ нац≥ональноњ ≥дентичност≥, украњнська ≥нтел≥генц≥¤, ¤к ≥ ≥нтел≥генц≥¤ ≥нших крањн —х≥дноњ ™вропи, зосередила увагу на таких неповторних рисах своЇњ етн≥чноњ сп≥льност≥, ¤к ≥стор≥¤, фольклор, мова та л≥тература. «в≥сно, стаючи на шл¤х досл≥дженн¤ цих аспект≥в, украњнськ≥ ≥нтел≥генти спочатку не мали ¤когось заздалег≥дь виробленого проекту створенн¤ теор≥њ украњнського нац≥онального визначенн¤.  оли б њх спитали, що саме зумовило њхнЇ захопленн¤ такими, здавалос¤ б, малозрозум≥лими зан¤тт¤ми, ¤к збиранн¤ давн≥х документ≥в, р≥дк≥сних
народних п≥сень чи насл≥дуванн¤ сел¤нськоњ гов≥рки, багато представник≥в ≥нтел≥генц≥њ, напевно, по¤снили б це ¤к щось трохи б≥льше, н≥ж хоб≥, ¤ке живитьс¤ м≥сцевим патр≥отизмом ≥ ностальг≥чною любов'ю до св≥ту, що в≥дходить у минуле. ќднак у результат≥ цих аматорських студ≥й серед невеликоњ групи ≥нтел≥гент≥в з'¤вл¤Їтьс¤ одностайний погл¤д стосовно того, що сл≥д вважати головними елементами власне украњнськоњ культури. «годом ц≥ висновки стануть основою теоретичного визначенн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥.

Ўл¤х до нац≥ональноњ св≥домост≥ був вимощений книгами. ÷≥ своЇр≥дн≥ зб≥рн≥ даних про украњнську культуру водночас слугували засобом поширенн¤ цих даних серед письменних украњнц≥в.  р≥м того, в процес≥ написанн¤ книжок ≥нтел≥генц≥¤ розвивала ≥ вдосконалювала украњнську мову Ч зас≥б, що надзвичайно ефективно культивував почутт¤ всеукрањнського братства. “ому л≥тература займаЇ особливе м≥сце в ранн≥й ≥стор≥њ буд≥вництва украњнськоњ нац≥њ.

¬≥дтворенн¤ нац≥ональноњ ≥стор≥њ. ” процес≥ зростанн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥ вивченн¤ ≥стор≥њ свого народу завжди в≥д≥гравало вир≥шальну роль. Ќародов≥, котрий плекаЇ нове почутт¤ сп≥льност≥, необх≥дне усв≥домленн¤ того, що його ЇднаЇ й сп≥льна дол¤. ÷ей сп≥льний ≥сторичний досв≥д, кр≥м того, маЇ сприйматис¤ ¤к славетне минуле, що всел¤Ї почутт¤ гордост≥ та спонукаЇ до ототожненн¤ з≥ своњм народом. Ќе менш важливим, н≥ж славетн≥сть минулого, Ї його давн≥сть. “ривала ≥стор≥¤ даЇ люд¤м почутт¤ безперервност≥, в≥ру, що сучасна сумна дол¤ њхнього народу Ч
це лише тимчасове ¤вище. ¬ивченн¤ минулого було також необх≥дним дл¤ того, щоб спростовувати сумн≥ви численних скептик≥в щодо ≥снуванн¤ украњнськоњ нац≥њ взагал≥. ќск≥льки ц≥ завданн¤ виконувала нац≥ональна ≥стор≥ограф≥¤, то не дивно, що в авангард≥ буд≥вництва нац≥њ ¤к серед украњнц≥в, так ≥ серед ≥нших народ≥в сто¤ли ≥сторики.

Ќаприк≥нц≥ XVIII ст. серед двор¤н-≥нтел≥гент≥в Ћ≥вобережж¤ посилилас¤ зац≥кавлен≥сть ≥стор≥Їю, особливо ≥стор≥Їю  озаччини. ÷е в≥дбилос¤ у прац¤х к≥лькох нащадк≥в давн≥х старшинських род≥в, ¤к≥ вийшли у в≥дставку з царськоњ служби й присв¤тили себе опрацюванню та публ≥кац≥њ ≥сторичних матер≥ал≥в. ¬они в основному керувалис¤ звичайним замилуванн¤м старовиною чи м≥сцевим патр≥отизмом ≥ зовс≥м не усв≥домлювали подальших насл≥дк≥в своЇњ прац≥. Ќайб≥льшоњ уваги серед цих ≥сторик≥в-аматор≥в (ус≥ вони писали рос≥йською мовою) заслуговують ¬асиль
–убан (Ђ оротка¤ летопись малороссийска¤ї, 1777 р.), ќпанас Ўафонський (Ђ„ерниговского наместничества топографическое описаниеї, 1786 р.), молодий патр≥отично настроЇний як≥в ћаркевич (Ђ«аписки о ћалороссииї, 1798 р.). ”с≥ њхн≥ прац≥ схвально зустр≥ло украњнське двор¤нство.

ѕроте де¤кими з цих аматор≥в керували не лише альтруњстськ≥ мотиви. ƒесь у 1800 р. ≤мперська геральдична канцел¤р≥¤ стала п≥ддавати сумн≥ву право нащадк≥в старшини на статус двор¤н, оск≥льки, за словами одного рос≥йського чиновника, Ђв ћалорос≥њ н≥коли не було справжн≥х двор¤нї. —еред украњнськоњ знат≥ прокотилас¤ хвил¤ обуренн¤ й протест≥в, а де¤к≥ њњ представники, зокрема –оман ћаркевич, “имоф≥й  алинський, ¬асиль „ерниш, јндр≥ан „епа, ¬асиль ѕолетика, ‘ед≥р “уманський, заходилис¤ збирати ≥сторичн≥ документи. ћ≥ж 1801 ≥ 1808 рр. вони написали р¤д статей про славетн≥ д≥¤нн¤ й високий статус своњх предк≥в. ѕ≥сл¤ розв'¤занн¤ конфл≥кту в 1830-х роках де¤к≥ двор¤ни Ћ≥вобережж¤ не втратили зац≥кавленост≥ ≥стор≥Їю свого краю й спри¤ли дальшим ≥сторичним досл≥дженн¤м.

« огл¤ду на те, що перш≥ ≥сторики були дилетантами без спец≥альноњ осв≥ти, стала очевидною потреба в серйозн≥ших ≥ докладн≥ших досл≥дженн¤х ≥стор≥њ ”крањни. ” 1822 р. свою ретельно документовану чотиритомну Ђ≤стор≥ю ћалорос≥њї, що згодом набула широкоњ попул¤рност≥, зак≥нчив ƒмитро Ѕантиш- аменський (народивс¤ у ћоскв≥ в родин≥ арх≥вар≥уса й писар¤ генерал-губернатора Ћ≥вобережж¤ кн¤з¤ –Їпн≥на). “в≥р Ѕантиша- аменського приваблював украњнську знать не лише профес≥онал≥змом, а й своњм тлумаченн¤м украњнського минулого. ¬≥рний царев≥ чиновник, Ѕантиш- аменський доводив, що, незважаючи на свою героњчну ≥стор≥ю, украњнц≥ Ї в≥дгалуженн¤м рос≥йського народу, а возз'Їднанн¤ з –ос≥Їю Ч визначна под≥¤ њхньоњ ≥стор≥њ. ƒл¤ багатьох украњнських двор¤н така ≥нтерпретац≥¤ була зручною й переконливою, дозвол¤ючи њм п≥дтверджувати свою украњнську (малорос≥йську) специф≥чн≥сть, водночас наголошуючи на в≥рност≥ царев≥ та в≥дданост≥ могутн≥й –ос≥йськ≥й держав≥ й рос≥йськ≥й нац≥њ.

ƒуже в≥дм≥нною в≥д згаданих твор≥в була Ђ»стори¤ –усовї. ÷ей ≥сторичний трактат, що мав надзвичайно великий вплив, оточуЇ атмосфера таЇмничост≥. Ћишаютьс¤ нев≥домими м≥сце й дата його написанн¤. ≤сторики можуть лише припускати, що з'¤вивс¤ в≥н у першому дес¤тил≥тт≥ XIX ст. десь б≥л¤ Ќовгорода-—≥верського, що на Ћ≥вобережж≥. Ќе публ≥кована прот¤гом дес¤тил≥ть Ђ»стори¤ –усовї активно, хоч ≥ таЇмно, поширювалас¤ у середовищ≥ л≥вобережного двор¤нства. … лише у 1846 р. вона вийшла друком. Ќав≥ть скрупульозне розсл≥дуванн¤ цього ≥стор≥ограф≥чного детективу не змогло остаточно встановити автора, хоч фах≥вц≥ ≥ обмежують коло ймов≥рних ос≥б такими представниками двор¤нськоњ ≥нтел≥генц≥њ, ¤к √ригор≥й ѕолетика, його син ¬асиль, а також ќпанас Ћобосевич та ќлександр Ѕезбородько.

«в≥дки вс¤ ц¤ таЇмнич≥сть? ¬она, очевидно, по¤снюЇтьс¤ небезпечно запальним духом Ђ»стории –усовї, котра ¤вл¤ла собою скор≥ше пол≥тичний трактат, н≥ж наукову працю. ¬она см≥ливо прославл¤ла й романтизувала козацьку минувшину, ≥ хоч автор не виступав за негайну незалежн≥сть ”крањни, в≥н убачав в украњнц¤х окремий в≥д рос≥¤н народ ≥ закликав надати йому певну форму самовр¤дуванн¤. …ого геро¤ми були ’мельницький ≥, що важливо, непок≥рний ѕолуботок, ¤кий повстав проти ѕетра 1. ¬≥н також доводив, що ”крањна, а не –ос≥¤, Ї пр¤мою спадкоЇмницею  ињвськоњ –ус≥. јвтор змальовував пол¤к≥в найзапекл≥шими ворогами украњнц≥в,
та водночас його працю пронизували й ледь в≥дчутн≥ антирос≥йськ≥ ≥нтонац≥њ. “ак, в≥н стверджуЇ, що на в≥дм≥ну в≥д волелюбних украњнц≥в Ђсеред московського люду в найвищ≥й м≥р≥ пануЇ кр≥пацтво й рабство... так, наче њхн≥ люди були створен≥, щоб стати рабамиї.

Ђ»стори¤ –усовї сповнена почутт¤ нац≥ональноњ г≥дност≥, але вона не пропагуЇ вузький етноцентризм. јвтор стверджуЇ, що правда й справедлив≥сть Ї нар≥жними камен¤ми кожноњ пол≥тичноњ системи, а захист житт¤, свободи та власност≥ Ї нев≥д'Їмним правом ус≥х людей. ўе радикальн≥ше звучить у ц≥й прац≥ твердженн¤ про те, що жоден ур¤д не може грунтуватис¤ на тиран≥њ та рабств≥. ќтже, з одного боку, ¤скравий (хоч ≥ не завжди правдивий) опис козацтва у ц≥й прац≥ посилював ≥нтерес до украњнськоњ минувшини, а з ≥ншого боку, в н≥й порушувалось питанн¤ про м≥сце ”крањни у тогочасн≥й пол≥тичн≥й ситуац≥њ. ¬≥дтак, з по¤вою Ђ»стории –усовї вивченн¤ ≥стор≥њ ”крањни набуло ≥деолог≥чного й пол≥тичного значенн¤.

«ахопленн¤ фольклором. ≤ншим поширеним зан¤тт¤м у середовищ≥ молодих украњнських двор¤н-≥нтел≥гент≥в було вивченн¤ фольклору. ¬ибух ≥нтересу до сел¤нських звичањв, традиц≥й, п≥сень тощо р≥зко контрастував ≥з минулим, коли осв≥чена верх≥вка вс≥л¤ко намагалас¤ зберегти в≥дстань м≥ж власною культурою та культурою мас. ≤ тут зац≥кавлен≥сть народним бутт¤м запалили в украњнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ ≥дењ √ердера, що поступово просочилис¤ на ”крањну.

Ќа думку √ердера, основною передумовою повнокровноњ й животворноњ культури Ї природн≥сть. ¬≥н ≥з жалем констатував, що культурним житт¤м ™вропи к≥нц¤ XVIII ст. вершили пройн¤т≥ космопол≥тизмом ≥мперськ≥ двори та аристократ≥¤, котр≥ радо запозичували чужу мову, манери, ц≥нност≥, культивували атмосферу, в ¤к≥й придушувалис¤ про¤ви неповторноњ народноњ культури. ƒл¤ вир≥шенн¤ проблеми необх≥дно, ¤к в≥н вважав, в≥дкинути Ђвисоку культуруї й звернутис¤ в пошуках св≥жих джерел натхненн¤ ≥ засоб≥в самовираженн¤ до нез≥псованоњ, справжньоњ та
самобутньоњ культури простого люду. «б≥гло небагато часу, ¤к сх≥дноЇвропейська ≥нтел≥генц≥¤ почала вважати п≥сн≥ свого народу прекрасн≥шими в≥д найпишн≥шоњ барокковоњ музики, сел¤нськ≥ звичањ чар≥вн≥шими в≥д придворних манер, а давн≥ присл≥в'¤ мудр≥шими в≥д товстих том≥в, писаних чужими мовами.

” перш≥ дес¤тил≥тт¤ XIX ст. багато молодих ≥нтел≥гент≥в ходили по селах, розшукували, збирали й згодом публ≥кували перлини народноњ мудрост≥. “ак, в≥домий украњнський ≥сторик  остомаров згадував, ¤к в≥н юнаком Ђходив в етнограф≥чн≥ експедиц≥њ по селах в околиц≥ ’аркова... слухав опов≥данн¤, суперечки, записуючи ц≥кав≥ слова й вирази, вступав у розмови, розпитував людей про житт¤, просив њх сп≥вати своњх п≥сеньї.

ќдна з найприваблив≥ших особливостей украњнц≥в Ч народу в основному сел¤нського Ч крилась у њхньому багатому й живому фольклор≥. “ого ж √ердера наст≥льки вразила його краса, що в≥н за¤вив: Ђ”крањна стане новою √рец≥Їю: прийде день, ≥ постануть перед ус≥ма це прекрасне небо, цей життЇрад≥сний народний дух, ц≥ природн≥ музичн≥ обдаруванн¤, ц¤ родюча земл¤!ї √ен≥альний польський поет јдам ћ≥цкевич визнавав, що украњнц≥ Ч найпоетичн≥ш≥ й наймузикальн≥ш≥ серед слов'¤н. “ому не дивно, що етнограф≥чн≥ досл≥дженн¤ незабаром захопили л≥вобережну ≥нтел≥генц≥ю.

ƒо перших шанувальник≥в украњнського фольклору належав кн¤зь ћикола ÷ертелЇв. ѕопри своЇ грузинське походженн¤ та рос≥йське вихованн¤ ÷ертелЇв виростав на ”крањн≥ й глибоко полюбив њњ народ. ” 1819 р. в≥н опубл≥кував у ѕетербурз≥ Ђѕопитку собрани¤ старих малороссийских песенї. ” передмов≥ ÷ертелЇв зазначав, що ц≥ п≥сн≥ демонструють ген≥й ≥ дух народу, звичањ того часу й, нарешт≥, чисту мораль, ¤кою завжди були в≥дом≥ малороси. Ќабагато повн≥ше й систематичн≥ше досл≥дженн¤ украњнськоњ етнограф≥њ п≥д назвою Ђћалороссийские народнь≥е песниї склав у 1827 р. ћихайло ћаксимович Ч украњнець ≥з козак≥в, що став професором ћосковського ун≥верситету, а у 1834 р.Ч першим ректором нового ун≥верситету
в  иЇв≥. ≤нший украњнський професор ћосковського ун≥верситету Ч …осип Ѕод¤нський Ч присв¤тив свою кандидатську дисертац≥ю (написану в 1837 р.) пор≥вн¤нню рос≥йських та украњнських народних п≥сень. ≤з типовим дл¤ романтика переб≥льшенн¤м в≥н протиставл¤Ї начебто засмучен≥ й смиренн≥ ≥нтонац≥њ п≥сень рос≥йськоњ ѕ≥вноч≥ життЇрад≥сним мелод≥¤м украњнського ѕ≥вдн¤. Ђяка велика р≥зниц¤ ≥снуЇ

ћикола  остомаров

м≥ж ѕ≥вн≥ччю й ѕ≥вднем,Ч писав Ѕод¤нський,Ч ≥ наск≥льки р≥зн≥ народи там живутьї.

 р≥м того, що невинне, на перший погл¤д, вивченн¤ фольклору спри¤ло в≥дмежуванню украњнц≥в в≥д њхн≥х сус≥д≥в, воно незабаром вплинуло на ≥нтел≥генц≥ю й в ≥ншому в≥дношенн≥. ” щоденному житт≥ села ≥нтел≥генти не лише бачили барвист≥ звичањ Ч вони в≥ч-на-в≥ч з≥ткнулис¤ з немилосердним визиском сел¤нства. —початку ≥нтел≥генц≥¤ надто захопилась ≥деал≥стичними пошуками загальних ≥стин ≥ самобутн≥х украњнських рис, щоб зробити ширш≥ висновки про соц≥ально-економ≥чну долю сел¤нства. ѕроте згодом де¤к≥ з њњ представник≥в вир≥шили: негоже просто спостер≥гати за знедоленим сел¤нством, треба щось робити, аби допомогти йому.

ћова: зв'¤зуюча ланка. √ердер вважав, що мова Ї найважлив≥шим компонентом нац≥ональност≥: Ђ„и маЇ нац≥¤ щось дорожче, н≥ж мова њњ батьк≥в? ” мов≥ вт≥лене все надбанн¤ њњ думки, њњ традиц≥њ, њњ ≥стор≥¤, рел≥г≥¤, основа њњ житт¤, все њњ серце й душа. ѕозбавити народ мови Ч значить позбавити його Їдиного в≥чного добраї. јле функц≥¤ мови у розвитку нац≥ональноњ св≥домост≥ ви¤вл¤Їтьс¤ нав≥ть ширшою, н≥ж њњ окреслив н≥мецький ф≥лософ. ћова найефективн≥ше встановлюЇ Ђприродн≥ї меж≥ нац≥њ. ¬она Ї критер≥Їм розмежуванн¤ м≥ж нац≥ональним ≥ чужим. ¬она пов'¤зуЇ
р≥зн≥ класи та рел≥г≥њ. —учасн≥ соц≥ологи довод¤ть, що мова не т≥льки Ї засобом сп≥лкуванн¤: завд¤ки тому, що вона виступаЇ ун≥кальною системою св≥тобаченн¤ та самовираженн¤ окремоњ нац≥њ, мова також даЇ змогу представникам ц≥Їњ нац≥њ розум≥ти одне одного на глибинному, п≥дсв≥домому р≥вн≥.

« огл¤ду на центральне значенн¤ мови дл¤ процесу буд≥вництва нац≥њ мине небагато часу, перш н≥ж украњнська ≥нтел≥генц≥¤ розгорне д≥¤льн≥сть, спр¤мовану на те, щоб перетворити м≥сцеву (тобто розмовну) мову простого люду на головний зас≥б самовираженн¤ вс≥х украњнц≥в. Ћише так можливо було встановити сп≥льний зв'¤зок м≥ж верх≥вкою й масами, закласти основу сп≥льноњ ≥дентичност≥. ѕроте спочатку таке перетворенн¤ здавалос¤ недос¤жною метою. ѕор≥вн¤но з такими престижними й розвиненими мовами, ¤к французька, н≥мецька та дедал≥ б≥льше рос≥йська, розмовна мова неосв≥чених украњнських сел¤н здавалас¤ грубою, обмеженою. ”крањнськ≥ двор¤ни вживали њњ, ¤к правило, дл¤ обговоренн¤ з≥ своњми сел¤нами простих ≥ приземлених питань господарства. —еред осв≥чених людей панувала думка: оск≥льки сел¤ни не могли сказати чогось важливого, а ¤кби й казали Ч то грубою мовою, чи ж Ї сенс п≥дносити сел¤нську гов≥рку до р≥вн¤ л≥тературноњ мови? Ќа додаток, ≥з посиланн¤м на близьку спор≥днен≥сть украњнськоњ та рос≥йськоњ мов часто стверджувалось, що украњнська мова Ч це лише д≥алект рос≥йськоњ.

ќднак, незважаючи на ц≥ перешкоди, окрем≥ представники украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ намагалис¤ культивувати й п≥дносити народну мову. “а нав≥ть ц≥ першопрох≥дц≥ мали сумн≥ви щодо перспективност≥ своњх починань ≥ п≥дходили до них ¤к до курйозного л≥тературного експерименту. ѕрикладом може бути Ђ≈нењдаї  отл¤рев ського Ч перший тв≥р, написаний мовою сел¤н ≥ м≥щан, њњ публ≥кац≥¤ в 1798 р. знаменувала по¤ву украњнськоњ мови ¤к л≥тературноњ, а також початок сучасноњ украњнськоњ л≥тератури.

ƒосить характерним Ї те, що Ђ≈нењдаї була парод≥Їю, поемою-бурлеском. «аснована на славетн≥й Ђ≈нењд≥ї римського поета ¬ерг≥л≥¤, вона змальовувала античних героњв ≥ бог≥в у вигл¤д≥ в≥дчайдушних козак≥в та дужих с≥льських д≥вок, що розмовл¤ють влучною й барвистою украњнською гов≥ркою. —ам  отл¤ревський, царський чиновник ≥ син др≥бного козацького старшини, любив сп≥лкуватис¤ з украњнськими сел¤нами, робити нотатки про њхн≥ звичањ, слухати њхню мову, п≥сн≥. —початку в≥н вважав св≥й мовний експеримент не вартим публ≥кац≥њ. јле друз≥ переконали його надрукувати Ђ≈нењдуї, ¤ка, на його подив, одразу здобула великий усп≥х
серед л≥вобережного двор¤нства. ѕроте нав≥ть тод≥  отл¤ревський не усв≥домлював, що його тв≥р став переламним моментом у розвитку р≥дноњ мови й л≥тератури. ƒл¤ нього в≥н залишавс¤ прикладом того, що украњнська мова, котру в≥н любив ≥ продовжував нею писати, могла усп≥шно використовуватис¤ дл¤ створенн¤ ком≥чного ефекту, й до останн≥х дн≥в у нього ≥снували сумн≥ви щодо можливост≥ њњ використанн¤ у Ђповажн≥йї л≥тератур≥.

“акими ж експериментальними були прац≥ ќлекс≥¤ ѕавловського, ¤кий у 1818 р. написав Ђ√раматику малороссийского наречи¤ї. ÷ей автор ставивс¤ до украњнськоњ мови неоднозначно: прагнучи в≥дшл≥фувати њњ, в≥н усе ж вважав њњ д≥алектом рос≥йськоњ. јле дос¤гненн¤ ѕавловського та й доробок ≤вана ¬ойцеховича, ¤кий у 1823 р. склав невеликий украњнський словник, мали вагоме значенн¤. 

Ћ≥тература: збагаченн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ культури. ¬ир≥шальним показником життЇвоњ сили украњнськоњ мови стала ¤к≥сть ≥ р≥зноман≥тн≥сть л≥тератури, що створювалас¤ нею.  отл¤ревський завоював еп≥тет Ђбатька сучасноњ украњнськоњ л≥тературиї не просто тому, що першим писав украњнською мовою, а тому,що його Ђ≈нењдаї була твором високого

≤ван  отл¤ревський

л≥тературного гатунку. …ого усп≥х, щоправда, зумовив по¤ву недолугих насл≥дувань, котр≥ певний час заважали розвитков≥ ≥нших жанр≥в. —початку здавалос¤, що писемна украњнська мова вживатиметьс¤ виключно у жарт≥вливих псевдонародних парод≥¤х на м≥сцев≥ звичањ, а не у
Ђвисокихї л≥тературних жанрах.

«начна заслуга в розширенн≥ л≥тературного д≥апазону украњнськоњ мови належить харк≥вським романтикам, ¤к њх тод≥ називали. Ѕ≥льш≥сть ≥з цих письменник≥в жили на —лоб≥дськ≥й ”крањн≥ й були пов'¤зан≥ з новоствореним ’арк≥вським ун≥верситетом. ” 1820Ч1830-х роках пров≥дну роль у розвитку украњнськоњ культури перейн¤ла ц¤ найсх≥дн≥ша з ус≥х украњнських земель. ѕереказують, що поштовх розвитков≥ украњнськоњ прози дав заклад м≥ж ѕетром √улаком-јртемовським (сином св¤щеника й ректором ’арк≥вського ун≥верситету) та √ригор≥Їм  в≥ткоюќснов'¤ненком (нащадком знатного козацького роду). √улак-јртемовський, ¤кий в≥дчував сильний пот¤г до украњнськоњ мови й експериментував з нею в л≥тератур≥, був переконаний, що њњ чекаЇ безрад≥сне майбутнЇ: Ђƒумка про те, що, напевно, недалекий той час, коли назавжди зникнуть не лише сл≥ди малорос≥йських звичањв ≥ старовини, а й сама мова з≥ллЇтьс¤ з величезною р≥кою могутньоњ ≥ пан≥вноњ рос≥йськоњ мови, не залишивши по соб≥ жодних сл≥д≥в свого ≥снуванн¤, породжуЇ в мен≥
такий в≥дчай, що Ї мит≥, коли мен≥ хочетьс¤ в≥дмовитис¤ в≥д ус≥х своњх нам≥р≥в ≥ сховатис¤ у мирному затишку простого сел¤нина, щоб зловити останн≥ звуки р≥дноњ мови, що вмираЇ з кожним днемї.

ќск≥льки украњнське двор¤нство переходило з украњнськоњ на рос≥йську мову, а украњнською розмовл¤ли т≥льки сел¤ни, √улак стверджував, що вона не годитьс¤ дл¤ Ђвеликоњї л≥тератури.  в≥тка не погоджувавс¤ з ним ≥ вир≥шив довести свою правоту. ¬ 1834 р. в≥н пише Ђћалорос≥йськ≥ опов≥данн¤ √рицька ќснов'¤ненкаї. ÷≥ сумн≥ й сентиментальн≥ твори добре зустр≥ла громадськ≥сть, ≥ проникливий …осип Ѕод¤нський тут же оголосив, що вони Ї початком украњнськоњ прози. 

ƒал≥ розширив жанрову р≥зноман≥тн≥сть украњнськоњ л≥тератури Ћевко Ѕоровиковський Ч ≥нший харк≥вський письменник, ¤кий складав балади украњнською мовою. ”любленою темою харк≥вських письменник≥в була  озацька ”крањна, що змальовувалас¤ у типових дл¤ романтик≥в барвах ¤к сумний в≥дгом≥н славноњ минувшини. яскравим ви¤вом цих печальних роздум≥в були слова јмврос≥¤ ћетлинського, професора рос≥йськоњ л≥тератури ’арк≥вського ун≥верситету, котрий характеризував власну колекц≥ю украњнськоњ поез≥њ та переклад≥в ¤к Ђтв≥р останнього бандуриста, що передаЇ вмираючою мовою п≥сню минулогої.

—в≥й внесок у розвиток украњнськоњ прози й поез≥њ також зробила незл≥ченна к≥льк≥сть ≥нших, менш значних харк≥вських письменник≥в. як не дивно, але всю цю л≥тературну д≥¤льн≥сть надихав рос≥¤нин ≤змањл —резневський, ¤кий згодом став одним ≥з пров≥дних рос≥йських ф≥лолог≥в. ѕроте вклад цього новонаверненого палкого прихильника украњнства був скор≥ше орган≥зац≥йним, н≥ж л≥тературним. Ѕагатотомн≥ антолог≥њ украњнськоњ л≥тератури —резневського п≥д назвою Ђ«апорожска¤ —таринаї та Ђ”краинска¤ антологи¤ї були спробою розв'¤зати проблему в≥дсутност≥ належноњ трибуни дл¤ украњнських письменник≥в. ™дин≥ регул¤рно публ≥кован≥
на Ћ≥вобережж≥ часописи Ђ”краинский вестникї та Ђ”краинский журналї виходили в 1830-х роках у ’арков≥ рос≥йською мовою. явл¤ючи собою трохи б≥льше, н≥ж м≥шанину м≥сцевих новин, мандр≥вних нотаток, етнограф≥чних матер≥ал≥в ≥ окремих л≥тературних твор≥в, вони мали обмежене коло читач≥в Ч усього к≥лька сотень.

ўоб д≥йти до ширшоњ та осв≥чен≥шоњ аудитор≥њ, украњнськ≥ письменники часто зверталис¤ до рос≥йських журнал≥в, що виходили у ћоскв≥ та ѕетербурз≥. Ѕагато з них, особливо б≥льш консервативн≥, з готовн≥стю публ≥кували украњнськ≥ опов≥данн¤, нав≥ть написан≥ украњнською мовою. —еред рос≥йських письменник≥в-романтик≥в 1820Ч1830-х рок≥в ≥снувало щось на зразок моди на все украњнське. ” багатьох рос≥¤н буремна ≥стор≥¤ й багатий фольклор цього краю викликали чаруюч≥ екзотичн≥ образи, й не на останньому м≥сц≥ були у¤вленн¤ про ”крањну ¤к про Ђдике пограничч¤ї. ѕроте, визнаючи специф≥ку ”крањни, вони вважали њњ нев≥д'Їмною частиною
–ос≥њ й розгл¤дали спри¤нн¤ украњнськ≥й л≥тератур≥ ¤к збагаченн¤ загальнорос≥йськоњ культури. «амилуванн¤ ”крањною ≥снувало в той час ≥ серед польських письменник≥в, таких ¤к јнтон≥й ћальчевський, Ѕогдан «алеський, —еверин √ощинський, що утворювали так звану украњнську школу в польськ≥й л≥тератур≥ романтизму. «≥ свого боку вони вважали ”крањну частиною ≥сторичноњ та культурноњ спадщини ѕольщ≥.

ќтож, незважаючи на прогрес у розвитку украњнськоњ л≥тератури та осв≥ти, ≥нтел≥генц≥¤ початку XIX ст. продовжувала розгл¤дати ”крањну ≥ украњнц≥в у Ђрег≥онал≥стськомуї св≥тл≥. ¬она ще не в≥рила, що м≥сцева культура здатна наст≥льки розвинутис¤, щоб коли-небудь зам≥нити на ”крањн≥ пан≥вну рос≥йську культуру. як ≥ њхн≥ рос≥йськ≥ колеги у ѕетербурз≥ та ћоскв≥, украњнськ≥ л≥тератори були переконан≥, що, розвиваючи все украњнське, вони також збагачували культурну спадщину
–ос≥њ в ц≥лому. ќднак њхн¤ прац¤, њхн≥ зусилл¤ дадуть так≥ плоди, ¤ких не могли передбачити н≥ украњнц≥, н≥ рос≥¤ни. ѕро це ч≥тко висловивс¤ ёр≥й Ћуцький: Ђякщо вважати ц≥ перш≥ досл≥дженн¤ украњнськоњ ≥стор≥њ та фольклору за перше пробудженн¤ сучасноњ украњнськоњ св≥домост≥, то сл≥д зробити висновок, що вони забезпечили њй м≥цн≥ п≥двалини. Ѕо що може бути б≥льш нагальним дл¤ нац≥њ, котра народжуЇтьс¤, н≥ж потреба знайти своЇ ≥сторичне кор≥нн¤ ≥ свою культурну самобутн≥сть? якийсь час саме цим ≥ займалис¤ украњнц≥, шукаючи таким чином основу своЇњ самобутност≥ї.

“арас Ўевченко

Ќа початку XIX ст. у середовищ≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ виникла своЇр≥дна ситуац≥¤. як ми пересв≥дчилис¤, духовн≥ в≥¤нн¤, що захопили б≥льш≥сть крањн —х≥дноњ ™вропи й –ос≥ю, не оминули й ”крањну. –адикальн≥ республ≥канськ≥ ≥дењ ‘ранцузькоњ революц≥њ були широко представлен≥ на ”крањн≥ декабристами та украњнськими членами —оюзу об'Їднаних слов'¤н, водночас ф≥лософськ≥ концепц≥њ нац≥ональноњ культури √ердера, без сумн≥ву, надихали творч≥сть харк≥вських романтик≥в. ѕроте на ”крањн≥ пол≥тична активн≥сть не поЇднувалас¤ з культурною нац≥ональне ор≥Їнтованою д≥¤льн≥стю: пол≥тичн≥ радикали лишалис¤ Ђбезнац≥ональнимиї й не в≥дводили у своњх пол≥тичних проектах м≥сц¤ дл¤ ”крањни, в той час ¤к пропагандисти украњнськоњ нац≥ональноњ культури були далекими в≥д пол≥тики консерваторами, в≥дданими царев≥ та ≥снуючому ладов≥. ÷ей под≥л шкодив обом ≥деолог≥чним теч≥¤м ≥ згодом перетворивс¤ на хрон≥чну хворобу украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, та, здавалос¤, в≥н не так вже турбував покол≥нн¤ 1820-х рок≥в. ѕроте дл¤ наступного покол≥нн¤, що сформувалос¤ у 1840-х роках, поЇднанн¤ нац≥ональноњ культури з пол≥тичною ≥деолог≥Їю стане першочерговим завданн¤м.

ќсередком покол≥нн¤ 1840-х рок≥в, до ¤кого належали так≥ особистост≥, ¤к ≥сторик ћ.  остомаров, письменник ѕ.  ул≥ш та поет “. Ўевченко, був не ’арк≥в, а  ињв, де у 1834 р. постав новий ун≥верситет. ѕредставники ц≥Їњ генерац≥њ походили ¤к ≥з ѕравобережноњ, так ≥ з Ћ≥вобережноњ ”крањни ≥ за своЇю соц≥альною належн≥стю були б≥льш р≥знор≥дними, н≥ж њхн≥ попередники Ч вих≥дц≥ з двор¤нства.

—еред молод≥ 1840-х рок≥в найвище п≥дносилас¤ постать одн≥Їњ людини Ч “араса Ўевченка. ћожна сперечатис¤ про те, чи хтось ≥з украњнц≥в т≥Їњ доби справив на своњх сп≥вв≥тчизник≥в сильн≥ший вплив, н≥ж Ўевченко. јле те, що в ≥стор≥њ народу, ¤кий п≥дводивс¤ на ноги у середин≥ XIX ст., таке видатне м≥сце пос≥в саме поет, не було чимось вин¤тковим.  ультурна д≥¤льн≥сть була Їдиною цариною, де позбавлен≥ держави украњнц≥ могли виразити свою самобутн≥сть: тому часто пров≥дну роль Ђбудител≥в народуї в≥д≥гравали поети, письменники, вчен≥. ≤ все ж важко знайти ≥нший приклад людини, поез≥¤ та особист≥сть котроњ такою повною м≥рою вт≥лила нац≥ональний дух, ¤к це дл¤ украњнц≥в зробив Ўевченко.

∆иттЇвий шл¤х Ўевченка символ≥зував сумну долю його народу. Ўевченко народивс¤ у 1814 р. в сел≥ ћоринц¤х на ѕравобережж≥ й виростав сиротою-кр≥паком.  оли пан уз¤в його з собою до ѕетербурга, мал¤рськ≥ обдаруванн¤ юнака привернули увагу к≥лькох пров≥дних митц≥в, ¤к≥ у 1838 р. допомогли викупити його з кр≥пацтва.

“од≥ Ўевченко вступив до ≤мператорськоњ јкадем≥њ мистецтв, де здобув першокласну осв≥ту. ¬одночас його ≥нтелектуальн≥ обр≥њ значно розширилис¤ завд¤ки ≥нтенсивним контактам ≥з багатьма украњнськими та рос≥йськими художниками й письменниками столиц≥. Ќезабаром ним оволод≥ла потреба висловити своњ переживанн¤ в поез≥њ. ” 1840 р. вийшла друком його перша зб≥рка украњнських поез≥й п≥д назвою Ђ обзарї. ÷≥ л≥ричн≥, щир≥ та сповнен≥ музики в≥рш≥, переважно присв¤чен≥ ≥стор≥њ ”крањни, одразу ж прив≥тали ¤к украњнськ≥, так ≥ рос≥йськ≥ критики, назвавши њх ген≥альними творами.

“арас Ўевченко п≥сл¤ поверненн¤ ≥з засланн¤

¬их≥д Ђ обзар¤ї був, ¤к зауважуЇ ёр≥й Ћуцький, под≥Їю ун≥кального значенн¤ в ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури, поза¤к у ньому украњнська мова дос¤гла л≥тературноњ неперевершеност≥. ѕоет подолав одновим≥рн≥сть ≥ обмежен≥сть рол≥, що њњ до тих п≥р в≥д≥гравала украњнська л≥тература, спростувавши переконанн¤ таких, ¤к, зокрема, знаменитий рос≥йський критик ¬≥ссар≥он ЅЇл≥нський, котр≥ вважали, що мова украњнських сел¤н не здатна передавати витончен≥ думки й почутт¤. ¬≥дпов≥даючи на принизлив≥ дл¤ украњнськоњ мови погл¤ди ЅЇл≥нського, Ўевченко писав:

“еплий кожух, т≥лько шкода Ч
Ќе на мене шитий,
ј розумне ваше слово
Ѕрехнею п≥дбите.

ƒос¤гненн¤ми Ўевченка були спростован≥ погл¤ди його сучасника Ч украњнц¤ ћиколи √огол¤, ¤кий вважав, що талановит≥ украњнц≥ можуть зажити л≥тературноњ слави лише в контекст≥ рос≥йськоњ л≥тератури.

Ўевченко розширив гнучк≥сть, експресивн≥ можливост≥ й ресурси украњнськоњ мови, синтезувавши к≥лька украњнських д≥алект≥в, с≥льську ≥ м≥ську гов≥рки, а також елементи церковнослов'¤нськоњ мови. “им самим в≥н продемонстрував своњм сп≥вв≥тчизникам, що њхн¤ мова здатна блискуче передавати найширше розмањтт¤ почутт≥в ≥ думок, дов≥в, що украњнц≥ не мають н≥¤коњ потреби спиратис¤ на рос≥йську мову ¤к на зас≥б дос¤гненн¤ вищого стилю. …ого поез≥¤ фактично стала проголошенн¤м л≥тературноњ та ≥нтелектуальноњ незалежност≥ украњнц≥в.  олишн≥й кр≥пак не забував про своњх Ђзнедолених брат≥вї ≥, наче б≥бл≥йний пророк, громогласно таврував гнобител≥в закр≥паченого сел¤нства. Ќа в≥дм≥ну в≥д б≥льшост≥ ≥нших представник≥в ≥нтел≥генц≥њ Ўевченко не в≥рив у л≥беральн≥ проекти поступових реформ. ” його в≥ршах в≥дкрито пропагувалис¤ радикальн≥, революц≥йн≥ методи знищенн¤ несправедливост≥ в сусп≥льств≥. ” знаменитому Ђ«апов≥т≥ї в≥н закликав своњх земл¤к≥в:

ѕоховайте, та вставайте,
 айдани порв≥те
≤ вражою злою кров'ю
¬олю окроп≥те)
≤ мене в с≥м'њ велик≥й,
¬ с≥м'њ вольн≥й, нов≥й
Ќе забудьте пом'¤нути
Ќезлим тихим словом.

ќбуренн¤ Ўевченка соц≥альною несправеддив≥стю нерозд≥льно перепл≥таЇтьс¤ з його ненавистю до нац≥онального гнобленн¤ на ”крањн≥, на ц≥й Ђнаш≥й несвоњй земл≥ї, ¤к в≥н про нењ писав. Ќепримиренний ворог царського самодержавства, в≥н закликаЇ до самовизначенн¤ ”крањни задовго до того ¤к цю ≥дею п≥дтримали його пом≥ркован≥ колеги-≥нтел≥генти. “ака спр¤мован≥сть з ус≥Їю очевидн≥стю проступаЇ в його тлумаченн≥ ≥стор≥њ ”крањни, ц≥Їњ найулюблен≥шоњ з його тем.
’мельницький дл¤ Ўевченка Ч ≥ Ђген≥альний бунтарї, ≥ людина, в≥дпов≥дальна за фатальний союз ”крањни з –ос≥Їю, внасл≥док чого ”крањна втратила своЇ самовр¤дуванн¤. …ого симпат≥њ на боц≥ таких козацьких ватажк≥в, ¤к ѕолуботок, що повставали проти цар≥в: тих же, хто потурав ћоскв≥, в≥н нещадно засуджував. Ўевченко не приховуЇ ненавист≥ до ѕетра 1, називаючи його Ђтираномї ≥ Ђкатомї, та й до  атерини II в≥н ставитьс¤ не краще. ѕолем≥зуючи з найвидатн≥шим рос≥йським поетом ќлександром ѕушк≥ним, ¤кий вихвал¤в цих монарх≥в, Ўевченко писав:

“епер же ¤ знаю:                                                                                         ÷е той ѕервий, що розпинав
Ќашу ”крањну,
ј ¬тора¤ доконала
¬дову-сиротину.
 ати ≥ кати! Ћюдоњди.

јле нац≥онал≥зм Ўевченка не був шов≥н≥стично обмеженим, в≥н вважаЇ прагненн¤ ”крањни до свободи складовою всезагальноњ боротьби за справедлив≥сть. як св≥дчать поема Ђ™ретикї, присв¤чена знаменитому чеському великомученику янов≥ √усу, та поема Ђ авказї, поет симпатизуЇ пригнобленим народам усього св≥ту.

ѕоез≥¤ Ўевченка (де¤к≥ њњ зразки були наст≥льки бунтарськими, що њх не публ≥кували аж до 1905 р.)  розбурхувала в його сучасник≥в нов≥ хвилююч≥ думки й почутт¤. ≤сторик  остомаров писав: ЂЎевченкова муза з≥рвала покрови, що закривали в≥д нас житт¤ народу, й спогл¤дати його було страшно, солодко, бол¤че й п'¤нкої.

Ўевченко змусив своњх колег бачити в народ≥ не лише барвист≥ звичањ, а й його стражданн¤. ¬ ≥стор≥њ козацтва в≥н шукаЇ не романтичних героњв, а урок≥в, що ведуть до кращого майбутнього. ”крањна дл¤ нього не просто мальовничий рег≥он –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, а край, що може й маЇ стати незалежним.

 ирило-ћефод≥њвське товариство

« березн¤ 1847 р. студент  ињвського ун≥верситету ќлекс≥й ѕетров дон≥с царським власт¤м про таЇмне товариство, ¤ке в≥н випадково ви¤вив. ѕол≥ц≥¤ зразу ж арештувала пров≥дних член≥в ц≥Їњ групи й доставила ѓх у ѕетербург. ” результат≥ посилених допит≥в власт≥ д≥зналис¤ про ≥снуванн¤  ирило-ћефод≥њвського товариства Ч першоњ на ”крањн≥ орган≥зац≥њ пол≥тичного спр¤муванн¤.

Ќезабаром стало очевидним, що побоюванн¤ властей в≥дносно на¤вност≥ широкого п≥дп≥льного руху були переб≥льшеними. “овариство складалос¤ всього з дес¤тка активних член≥в та к≥лькох дес¤тк≥в сп≥вчуваючих. ƒо групи входили молод≥ представники украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ на чол≥ з ћиколою  остомаровим (обдарованим ≥сториком ≥ викладачем ун≥верситету), вчителем ¬асилем Ѕ≥лозерським (вих≥дцем ≥з двор¤н) та ћиколою √улаком (др≥бним, але високоосв≥ченим чиновником) . ’оч два ≥нших ≥нтел≥генти Ч викладач г≥мназ≥њ та письменник ѕантелеймон
 ул≥ш ≥ вже добре знаний поет “арас Ўевченко Ч п≥дтримували з товариством не дуже ст≥йк≥ зв'¤зки, њх також заарештували. “овариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своњй д≥¤льност≥. ѕрот¤гом приблизно 14 м≥с¤ц≥в його ≥снуванн¤ Ђбратт¤ї збиралис¤ к≥лька раз≥в на тривал≥ ф≥лософськ≥ й пол≥тичн≥ дискус≥њ (п≥д час одн≥Їњ з них ¤краз ≥ був присутн≥й донощик ѕетров) та п≥дготували р¤д положень своЇњ програми.

Ќайважлив≥ш≥ з цих положень, сформульованих  остомаровим, м≥стились у твор≥ п≥д назвою Ђ«акон Ѕожий ( нига Ѕутт¤ украњнського народу)ї. Ќаписаний в дус≥ романтизму та ≥деал≥зму того часу, пройн¤тий шануванн¤м христи¤нських ц≥нностей ≥ панслов'¤нськими елементами, цей тв≥р, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови сусп≥льства на засадах справедливост≥, р≥вност≥, свободи, братерства. —еред пропонованих у ньому конкретних заход≥в були скасуванн¤ кр≥пацтва, л≥кв≥дац≥¤ юридичних в≥дм≥нностей м≥ж станами, доступн≥сть
осв≥ти дл¤ мас. Ќац≥ональне питанн¤, що з ус≥Їю очевидн≥стю привернуло найб≥льшу увагу товариства, ставилос¤ в широкий контекст панслав≥зму: Ђ¬с≥ слов'¤нськ≥ народи мають право в≥льно розвивати своњ культури ≥, що важлив≥ше, вони повинн≥ утворити слов'¤нську федерац≥ю з демократичними ≥нститутами, аналог≥чними тим, що Ї у —получених Ўтатахї. —толицею федерац≥њ мав стати  ињв.

ѕершою по шл¤ху створенн¤ федерац≥њ мусила п≥ти ”крањна, ¤ку  остомаров та його однодумц≥ вважали водночас ≥ найб≥льш пригн≥ченою, й найб≥льш егал≥тарною серед ус≥х слов'¤нських сусп≥льств Ч через в≥дсутн≥сть у н≥й знат≥.

ѕод≥бне до ’ристового, воскрес≥нн¤ ц≥Їњ крањни описувалос¤ у псевдоб≥бл≥йному стил≥: Ђ≤ зруйнували ”крањну. јле то лише здавалос¤... бо голос ”крањни не змовк. ¬стане ”крањна з своЇњ домовини ≥ закличе брат≥в-слов'¤н; почувши њњ заклик, повстануть вс≥ слов'¤ни... ≥ стане ”крањна самост≥йною республ≥кою у слов'¤нському союз≥. “од≥ вс≥ народи вказуватимуть туди, де на карт≥ розм≥щена ”крањна, ≥ казатимуть: Ђƒив≥тьс¤, в≥дкинутий буд≥вельниками кам≥нь став нар≥жним каменемї. “аке месс≥анське баченн¤ майбутнього ”крањни у рамках федерац≥њ хоч ≥ спиралос¤
на надм≥рно ≥деал≥зовану картину њњ минулого, але виключало ≥дею њњ повноњ незалежност≥. ѕереважна б≥льш≥сть член≥в товариства, за вин¤тком Ўевченка й ще к≥лькох, сумн≥валис¤ у здатност≥ своњх Ђм'¤кихї ≥ Ђпоетичнихї сп≥вв≥тчизник≥в ≥снувати незалежно.

ѕогоджуючис¤ щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилис¤ в питанн≥ про те, що вважати першочерговим ≥ найголовн≥шим. ƒл¤  остомарова ¬ ≥ це були Їдн≥сть ≥ братство слов'¤н; Ўевченко палко вимагав соц≥ального й нац≥онального зв≥льненн¤ украњнц≥в, а  ул≥ш наголошував на важливост≥ розвитку украњнськоњ культури. Ѕ≥льш≥сть висловлювалас¤ за еволюц≥йн≥ методи, спод≥ваючись, що загальна осв≥та, пропаганда й Ђморальний прикладї, ¤кий вони подаватимуть власт¤м,Ч це найд≥йов≥ш≥ засоби дос¤гненн¤ поставленоњ мети. Ќа в≥дм≥ну в≥д них Ўевченко ≥ √улак представл¤ли думку меншост≥, зг≥дно з ¤кою лише шл¤хом революц≥њ можна зд≥йснити бажан≥ зм≥ни. ¬т≥м ц≥ розходженн¤ не сл≥д переб≥льшувати. „лен≥в товариства безсумн≥вно об'Їднували сп≥льн≥ ц≥нност≥ та ≥деали й, що найхарактерн≥ше, бажанн¤ покращити соц≥ально-економ≥чну, культурну й пол≥тичну долю ”крањни.

ѕопри в≥дносно безневинний характер товариства царськ≥ власт≥ вир≥шили покарати його пров≥дних член≥в. ѕри цьому сувор≥сть покаранн¤ була неоднаковою.  остомаров,  ул≥ш та ≥нш≥ пом≥ркован≥ д≥стали пор≥вн¤йо легк≥ вироки, що передбачали засланн¤ вглиб –ос≥њ на р≥к ≥ менше, п≥сл¤ чого њм дозвол¤лос¤ продовжити попередн≥ зан¤тт¤. √улака засудили до трьох рок≥в ув'¤зненн¤. “а найсувор≥ше було покарано Ўевченка, в ¤кому цар ≥ його чиновництво вбачали найнебезпечн≥шого учасника товариства. …ого в≥ддали у солдати на 10 рок≥в. —ам ћикола 1 дописав до вироку таке: Ђ...под строжайшим наблюдением й запретом писать й рисоватьї.
‘≥зичн≥ й моральн≥ муки цього засланн¤ спричинили передчасну смерть Ўевченка у 1861 р.

«наченн¤  ирило-ћефод≥њвського товариства важливе з к≥лькох м≥ркувань. ¬оно ¤вило собою першу, хоч ≥ невдалу, спробу ≥нтел≥генц≥њ перейти в≥д культурницького до пол≥тичного етапу нац≥онального розвитку; воно привернуло увагу царського ур¤ду (що доти намагавс¤ роз≥грати карту украњноф≥льства проти польських культурних вплив≥в на ”крањн≥) до потенц≥йноњ небезпеки зростаючоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнц≥в; л≥кв≥дац≥¤ товариства дала сигнал до наступу антиукрањнськоњ пол≥тики ≥ ознаменувала початок довгоњ безупинноњ боротьби украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ з рос≥йським царатом.

«ростанн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥
на «ах≥дн≥й ”крањн≥

 ультурна д≥¤льн≥сть на ”крањн≥ головним чином зосереджувалас¤ на Ћ≥вобережж≥ Ч територ≥њ давньоњ √етьманщини та —лоб≥дськоњ ”крањни. ¬ ≥нших рег≥онах –ос≥йськоњ ”крањни спостер≥галос¤ мало ознак зац≥кавленост≥ украњнською народною культурою. Ќа ѕравобережж≥ к≥лька польських шл¤хтич≥в, так≥ ¤к “имко ѕадура, ћ≥халь „айковський, «ор≥¤н ƒоленга-’одаковський, у романтичному св≥тл≥ бачили козацьке минуле ”крањни й мр≥¤ли про час, коли украњнське сел¤нство, забувши про минул≥ образи в≥д шл¤хти, допоможе включити ѕравобережж¤ у в≥дновлену ѕольську –≥ч ѕосполиту. ќднак ц¤ тенденц≥¤ мало спри¤ла послабленню польськоњ культурноњ гегемон≥њ на ѕравобережж≥. ўо стосуЇтьс¤ новозаселених причорноморських рег≥он≥в, то там практично не ≥снувало будь-¤ких ознак украњноф≥льства.

«ах≥дноукрањнська ≥нтел≥генц≥¤. √оворити про зах≥дноукрањнську ≥нтел≥генц≥ю початку XIX ст.Ч значить говорити про духовенство. ≤ справд≥, оск≥льки духовенство було Їдиною соц≥альною групою, що могла користуватис¤ перевагами вищоњ осв≥ти в јвстр≥йськ≥й ≥мпер≥њ, вища осв≥та на «ах≥дн≥й ”крањн≥ практично стала синон≥мом осв≥ти богословськоњ. “ак, на початку 1840-х рок≥в ≥з майже 400 студент≥вукрањнц≥в Ћьв≥вського ун≥верситету та ≥нших заклад≥в 295 навчалис¤ теолог≥њ, в тойчас ¤к майже вс¤ решта займалас¤ ф≥лософськими дисципл≥нами, котр≥ також входили до курсу богослов'¤. ≤ншим доказом переважанн¤ св¤щеник≥в серед ≥нтел≥генц≥њ Ї те, що ≥з 43 книжок, написаних м≥ж 1837 ≥ 1850 рр. украњнською мовою, 40 належало перу св¤щеник≥в.

Ћише у друг≥й половин≥ XIX ст. вагомим чинником на «ах≥дн≥й ”крањн≥ стане св≥тська ≥нтел≥генц≥¤ Ч вчител≥, юристи, вчен≥, письменники та чиновники. ¬т≥м, не сл≥д вважати кожного св¤щеника ≥нтел≥гентом. ¬еличезну б≥льш≥сть духовенства становили б≥дн≥ с≥льськ≥ св¤щеники, котр≥ за своњм ≥нтелектуальним р≥внем ледве п≥д≥ймалис¤ над сел¤нами. … лише його невелика частка, зосереджена в таких м≥стах, ¤к Ћьв≥в ≥ ѕеремишль (тобто центрах церковноњ адм≥н≥страц≥њ, що
мали заклади вищоњ осв≥ти, б≥бл≥отеки та друкарн≥), мала змогу брати участь у культурному житт≥.

Ќав≥ть за спри¤тливих обставин ≥нтелектуальному розвитков≥ духовенства перешкоджали його природна консервативн≥сть, рабська в≥ддан≥сть династ≥њ √абсбург≥в. “онкий прошарок осв≥чених зах≥дних украњнц≥в Ч людей за суттю своЇю пров≥нц≥йних ≥ консервативних Ч ≥з надзвичайною п≥дозр≥лив≥стю сприймав нов≥ ≥дењ, примножуючи своњ обмежен≥ ≥нтелектуальн≥ ресурси навколо таких другор¤дних (хоч ≥ гостро дебатованих) питань, ¤к абетки, календар≥ та церковн≥ обр¤ди. ƒл¤ тих небагатьох, хто прагнув ознайомитис¤ з б≥льш радикальними зах≥дними ≥де¤ми чи
вз¤ти участь у революц≥йн≥й д≥¤льност≥, Їдина можлив≥сть дл¤ цього в≥дкривалас¤ у контекст≥ польського руху. “ому в 1830-х роках незначна к≥льк≥сть молодих украњнських сем≥нарист≥в приЇдналас¤ до польських революц≥йних груп, котр≥ боролис¤ за в≥дновленн¤ ѕольськоњ –еч≥ ѕосполитоњ, розгл¤даючи украњнц≥в ¤к щось ледве б≥льше, н≥ж дезор≥Їнтовану й в≥дсталу г≥лку польськоњ нац≥њ.

ѕриваблив≥сть престижноњ польськоњ культури була наст≥льки сильною нав≥ть дл¤ найб≥льш традиц≥онал≥стськи настроЇних представник≥в церковноњ ≥нтел≥генц≥њ, що з покращенн¤м юридичного, осв≥тнього й матер≥ального становища зах≥дноукрањнськоњ верх≥вки вони стали насл≥дувати пол¤к≥в. ÷е позначалос¤ й на мов≥: чим дал≥ пол≥пшував украњнець св≥й соц≥альний статус, тим б≥льше соромивс¤ в≥н користуватис¤ Ђмовою сел¤нстваї.

”насл≥док цього духовенство та ≥н тел≥генц≥¤ дедал≥ част≥ше послуговувалис¤ польською мовою, а украњнською розмовл¤ли лише з сел¤нами. ѕромовистим св≥дченн¤м занепаду украњнськоњ мови (тобто т≥Їњ неприродноњ та незграбноњ м≥шанини м≥сцевоњ гов≥рки, церковнослов'¤нських, латинських, польських та н≥мецьких елемент≥в, ¤ку тод≥ видавали за л≥тературну украњнську мову) в середовищ≥ осв≥чених людей стала л≥кв≥дац≥¤ у 1809 р. украњномовного факультету Ђ—туд≥ум рутенумї у Ћьв≥вському ун≥верситет≥. як не парадоксально, але до цього спричинилис¤ не пол¤ки ≥ не австр≥йц≥, а сам≥ украњнц≥. ќск≥льки ≥нш≥ дисципл≥ни в ун≥верситет≥ викладалис¤ н≥мецькою мовою, студенти факультету вважали дискрим≥нац≥йним те, що њх, ¤к ≥ вс≥х ≥нших, не вчили н≥мецькою мовою, й радо п≥шли на зам≥ну украњнськоњ н≥мецькою.

“а водночас ≥з п≥дкресленн¤м недол≥к≥в украњнськоњ мови вища осв≥та також народжувала њњ оборонц≥в. Ќавчаючись у Ћьвов≥ чи ¬≥дн≥, де¤к≥ украњнц≥ не могли не чути про ≥дењ √ердера стосовно значенн¤ р≥дноњ мови дл¤ народу. ¬они часто сп≥лкувалис¤ з польськими й особливо чеськими ≥нтел≥гентами, ¤к≥ у справах нац≥ональноњ св≥домост≥ й культурного розвитку йшли далеко попереду ≥нших слов'¤н јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ. Ќатхнена усп≥хами сус≥д≥в, долаючи неспри¤тливий вплив свого середовища, невелика, але зростаюча зах≥дноукрањнська ≥нтел≥генц≥¤ стала чимдал≥ ближче сприймати нову ≥дею украњнськоњ нац≥њ.

ЂЌародн≥ будител≥ї на «ах≥дн≥й ”крањн≥. ѕерш≥ ознаки зац≥кавленн¤ культурними аспектами нац≥ональноњ проблеми з'¤вилис¤ на початку XIX ст.. у старовинному м≥ст≥ ѕеремишл≥ Ч центр≥ греко-католицькоњ Їпарх≥њ, де були сем≥нар≥¤, багат≥ книгозб≥рн≥ й де проживали де¤к≥ з найосв≥чен≥ших представник≥в украњнського духовенства. ѕрот¤гом дес¤тил≥ть це найзах≥дн≥ше на украњнських земл¤х м≥сто в≥д≥граватиме у розвитку нац≥ональноњ св≥домост≥ австр≥йських украњнц≥в роль, аналог≥чну т≥й, ¤ку приблизно в той самий час в≥д≥гравав дл¤ рос≥йських украњнц≥в ’арк≥в,
розташований на найсх≥дн≥ших земл¤х ”крањни. ѕричому сл≥д п≥дкреслити, що перемишльськ≥ св¤щеники, творч≥ зд≥бност≥ ¤ких були не дуже високими, брали приклад ≥з харк≥вських романтик≥в.

Ќайвидатн≥шим серед представник≥в перемишльськоњ групи був ≤ван ћогиль ницький Ч високопоставлений церковний ≥Їрарх, котрий в≥дав справами початковоњ осв≥ти в Їпарх≥њ. ” 1816 р. за п≥дтримки свого зверхника Ч Їпископа ћихайла Ћевицького Ч ћогильницький орган≥зував так зване Ђ лерикальне товариствої, що ставило за мету готувати й поширювати серед сел¤н нескладн≥ рел≥г≥йн≥ тексти украњнською мовою. ” контекст≥ пан≥вних тод≥ полоноф≥льських тенденц≥й такий крок сприймавс¤ ¤к щось неортодоксальне. «в≥сно, ћогильницький та його однодумц≥ керувалис¤ не т≥льки ≥де¤ми √ердера чи прикладом сх≥дних украњнц≥в; важливим њхн≥м м≥ркуванн¤м було й те, що, користуючись польськими книжками, сел¤ни могли б навернутис¤ до римо-католицтва.

≤ хоч зусилл¤ товариства, що вилилис¤ у виданн¤ к≥лькох молитовник≥в та буквар≥в, дали скромн≥ плоди, а саме воно незабаром розпалос¤, його по¤ва варта уваги, оск≥льки це була перша спроба украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ Ч ¤к на ѕравобережн≥й, так ≥ на Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥ Ч орган≥зуватис¤ й, що ще важлив≥ше,Ч привернути увагу до мовного питанн¤, ¤ке на наступн≥ дес¤тил≥тт¤ лишатиметьс¤ основною справою зах≥дноукрањнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ѕроте, намагаючись Ђвдосконалитиї м≥сцевий д≥алект, ћогильницький напол¤гав на тому, щоб вживати його з численними церковнослов'¤нськими дом≥шками. ќтриманий внасл≥док цього штучний мовний г≥брид мало спри¤в спростуванню тверджень про непридатн≥сть украњнськоњ мови дл¤ л≥тературного вжитку.

 р≥м перемишльського гуртка, у 1820-х роках працювали к≥лька зах≥дноукрањнських учених, ¤к≥, на зразок колекц≥онер≥в та антиквар≥в, збирали матер≥али з ≥стор≥њ —х≥дноњ √аличини та њњ фольклор. —еред представник≥в ц≥Їњ невеликоњ групи були ≥сторики ћихайло √арасевич та ƒенис «убрицький, а також граматисти й етнографи …осип Ћевицький та …осип Ћозинський. ¬т≥м, написан≥ н≥мецькою, латинською чи польською мовами, њхн≥ прац≥ мали обмежений вплив.

Ђ–уська тр≥йц¤ї. ” 1830-х роках центр д≥¤льност≥, спр¤мованоњ на пробудженн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥, перем≥щуЇтьс¤ до Ћьвова, де на арену виход¤ть молод≥ ≥деал≥стично настроЇн≥ й захоплен≥ ≥де¤ми √ердера сем≥наристи, њхн≥м л≥дером був ћарк≥¤н Ўашкевич Ч 21-р≥чний юнак, що мав поетичний та орган≥заторський талант. –азом ≥з двома близькими товаришами Ч високоосв≥ченим ≤ваном ¬агилевичем та енерг≥йним яковом √оловацьким Ч в≥н утворив гурток, згодом названий Ђ–уською тр≥йцеюї. ” 1832 р. вони орган≥зували групу студент≥в, котра поставила перед собою мету п≥днести украњнський д≥алект, зв≥льнений в≥д церковнослов'¤нських
та чужомовних Ђвишуканостейї, до р≥вн¤ л≥тературноњ мови. Ћише так, на њхню думку, можна було в≥дкрити сел¤нству доступ до знань, ¤к≥ допомогли б полегшити його долю й дати змогу украњнц¤м виразити свою в≥ками гноблену ≥ндив≥дуальн≥сть. 

ƒл¤ греко-католицьких ≥Їрарх≥в сама ≥де¤ Ч писати простою, незм≥неною мовою сел¤нства й спрощеною абеткою-кирилицею Ч здавалас¤ чимось нечуваним. ¬они пр¤мо дали зрозум≥ти Ўашкевичу та його товаришам, що в своњй справ≥ њм не варто розраховувати на допомогу церкви. јле п≥дтримка, однак, прийшла з –ос≥йськоњ ”крањни, де Ђ–уська тр≥йц¤ї встановила контакти з такими украњноф≥лами, ¤к ≤змањл —резневський, ћихайло ћаксимович та …осип Ѕод¤нський. ј з «аходу њх надихав приклад наростаючого чеського нац≥онального руху. «а допомогою чеського ≥нтел≥гента  арела «апа, що служив у галицьк≥й адм≥н≥страц≥њ, Ђ“р≥йц¤ї, й насамперед √оловацький, вступила в активне листуванн¤ з такими досв≥дченими Ђбудител¤ми народуї й палкими слов'¤ноф≥лами, ¤к словаки ян  олар ≥ ѕавел Ўафарик, словенець Ѕартоломей  оп≥тар та чех  арел √авл≥чек.

ƒл¤ зд≥йсненн¤ своњх задум≥в Ђ–уська тр≥йц¤ї вир≥шила публ≥кувати альманах Ђ–усалка ƒн≥строва¤ї, що м≥стив би народн≥ п≥сн≥, в≥рш≥, ≥сторичн≥ статт≥ на м≥сцевому д≥алект≥.  оли про вих≥д альманаху стало в≥домо греко-католицьким ≥Їрархам, вони засудили його ¤к Ђнег≥дний, непристойний ≥, можливо, п≥дривнийї. ¬одночас начальник н≥мецькоњ пол≥ц≥њ Ћьвова зазначав: Ђћи вже маЇмо достатньо клопоту з одним народом (пол¤ками.ЧЋет.), а ц≥ божев≥льн≥ тут хочуть в≥дродити давно мертвий ≥ похований русинський народї. ћ≥сцевий цензор ≥ греко-католицький св¤щеник ¬енедикт Ћевицький заборонили публ≥кац≥ю альманаху у Ћьвов≥, тому в 1837 р. Ўашкевич ≥з товаришами був змушений видавати його у далекому Ѕудапешт≥. « 900 привезених до Ћьвова прим≥рник≥в майже вс≥ конф≥скувала пол≥ц≥¤. Ћише невелика частина потрапила до рук скептичноњ публ≥ки. –озчарований такою реакц≥Їю й пересл≥дуваний церковною владою, помираЇ в молодому в≥ц≥ ћарк≥¤н Ўашкевич; ¬агилевич згодом переходить до польського табору; й лише √оловацький посл≥довно ≥ нев≥дступне продовжуЇ працювати над зд≥йсненн¤м ц≥лей Ђ–уськоњ тр≥йц≥ї.

’оч виданн¤ Ђ–усалки ƒн≥стровоњї з самого початку зазнало краху, воно становило важливий прецедент, ¤кий показував, що мова украњнського сел¤нства може вживатис¤ ¤к л≥тературна. ѕ≥д впливом Ђ–усалки ƒн≥стровоњї пов≥льний, але нев≥дворотний процес переор≥Їнтац≥њ на украњнськ≥ народн≥ маси почне нове покол≥нн¤ зах≥дноукрањнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, покол≥нн¤, котре вербуватиме б≥льш≥сть своњх член≥в ≥з народу.

як ми пересв≥дчилис¤, поширенн¤ ≥дей нац≥онального в≥дродженн¤ було процесом т¤жким ≥ пов≥льним. Ќа середину XIX ст. воно не просунулос¤ дал≥ виникненн¤ невеликих груп украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, котр≥ сам≥ визначали дл¤ себе суттЇв≥ складов≥ украњнськоњ культурноњ самобутност≥. ўоб вийти за меж≥ культурницького етапу, належало подолати численн≥ перешкоди. «а вин¤тком ≥нтел≥генц≥њ, в аграрному, традиц≥онал≥стському, пров≥нц≥йному сусп≥льств≥ ”крањни не було соц≥альних верств, чутливих до нових ≥дей. ƒо того ж твердженн¤ про те, що украњнц≥ Ч це окремий народ, мова й культура ¤кого варт≥ того, щоб њх плекали, часто викликало серед самих украњнц≥в гострий скепсис ≥ зневагу. ¬ажко було протисто¤ти впливов≥ престижних ≥ б≥льш розвинених польськоњ та рос≥йськоњ культур. ≤ все ж, п≥дбадьорен≥ прикладом зах≥дних народ≥в ≥ впевнен≥ в тому, що њхн¤ д≥¤льн≥сть в≥дпов≥даЇ потребам ≥деал≥зованого народу, Ђбудител≥ нац≥њї не здавалис¤.

≤з самого початку процесу поширенн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥ м≥ж —х≥дною й «ах≥дною ”крањною спостер≥галис¤ важлив≥ в≥дм≥нност≥. Ќа Ћ≥вобережж≥, де ще збер≥гали силу традиц≥њ  озаччини й пам'¤ть про часи автоном≥њ, д≥¤льн≥сть, спр¤мована на п≥днесенн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥, мала багатооб≥ц¤ючий початок. ѕроте жорстока розправа з  ирило-ћефод≥њвським товариством показала, що ¤к т≥льки украњнський рух у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ переходив певн≥ меж≥, в≥н зустр≥чав у особ≥ царського ур¤ду немилосердного й непереборного ворога. ” —х≥дн≥й √аличин≥ прогрес був пов≥льний, ≥ оп≥р йому чинила переважно консервативна греко-католицька верх≥вка. «ате тут не в≥дбувалос¤ драматичних в≥дступ≥в, ≥ попри свою в'¤л≥сть зростанн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥ ставало чимдал≥ в≥дчутн≥шим. Ќарешт≥, цей паралельний розвиток за вс≥х розб≥жностей мав ще один важливий результат: п≥сл¤ стол≥ть обмежених контакт≥в сх≥дн≥ та зах≥дн≥ украњнц≥ почали ви¤вл¤ти посилений взаЇмний ≥нтерес. –озгортавс¤ процес нац≥ональноњ ≥нтеграц≥њ.