ѕ≤ƒЌ≈—≈ЌЌя … «јЌ≈ѕјƒ
 »ѓ¬—№ ќѓ –”—≤ 

—х≥дн≥ слов'¤ни

ѕеребуваючи в т≥н≥ дивовижних дос¤гнень кочовик≥в та розвиненоњ цив≥л≥зац≥њ причорноморських м≥ст, ≥зольоване в≥д решти св≥ту населенн¤ ѕ≥вн≥чноњ ”крањни прот¤гом багатьох стол≥ть здавалос¤ лише контрастним людським тлом стр≥мких под≥й, що розгорталис¤ на п≥вдн≥. ѕроте з початку VI ст. н. е., з пов≥льним, але неухильним перенесенн¤м центру ≥сторичних под≥й з ѕричорномор'¤ та —тепу на л≥сист≥ р≥внини, цей землеробський люд стаЇ дедал≥ пом≥тн≥шим. ѕос≥вши центральне м≥сце на ≥сторичн≥й сцен≥, землероби тим самим викликають б≥льше зац≥кавленн¤ тогочасних ≥сторик≥в. ƒосл≥дженн¤ њхн≥х мовних, етн≥чних ≥ культурних рис вказують на те, що люди ц≥ були слов'¤нами Ч пр¤мими предками нин≥шнього населенн¤ ”крањни.

—х≥дн≥ слов'¤ни

—лов'¤ни виникли з автохтонного ≥ндоЇвропейського населенн¤ —х≥дноњ ™вропи. Ѕ≥льш≥сть учених додержуЇтьс¤ думки, що прабатьк≥вщина слов'¤н охоплювала п≥вн≥чн≥ схили  арпат, долину ¬≥сли та басейн ѕрип'¤т≥. «в≥дси на початку VII ст. вони стали розсел¤тис¤ в ус≥х напр¤мах: на п≥вн≥чному сход≥ заглибилис¤ в земл≥ угроф≥нн≥в до ќки та верхньоњ теч≥њ ¬олги; на заход≥ њхн≥ поселенн¤ с¤гали р. ≈льби у ѕ≥вн≥чн≥й Ќ≥меччин≥. “а найб≥льший пот≥к колон≥зац≥њ п≥шов на п≥вдень, на Ѕалкани, куди слов'¤н, наче потужний магн≥т, прит¤гували родюч≥ земл≥, багат≥ м≥ста й тепл≥ший кл≥мат. якщо пор≥внювати цей процес ≥з м≥грац≥Їю кочовик≥в, то розселенн¤ слов'¤н ¤вл¤ло собою пов≥льний рух ≥з праслов'¤нських земель, у процес≥ ¤кого збер≥галис¤ зв'¤зки з прабатьк≥вщиною. ¬насл≥док цього в≥н охопив велик≥ територ≥њ. ÷≥кавою рисою ц≥Їњ експанс≥њ був њњ мирний характер. «а вин¤тком окремих сутичок на кордонах з ¬≥зант≥Їю слов'¤ни просувалис¤ на нов≥ земл≥ головним чином ¤к колон≥сти, а не загарбники. ѕроте, розсел¤ючись, вони водночас ≥ розпорошувалис¤. ƒосл≥дженн¤ визначного рос≥йського вченого ќлекс≥¤ Ўахматова довод¤ть, що на початок VI ст. ≥з сп≥льноњ мови слов'¤н сформувалис¤ три п≥дгрупи: зах≥днослов'¤нська, з ¤коњ згодом розвинулис¤ так≥ мови, ¤к польська, чеська та словацька; п≥вденнослов'¤нська, з ¤коњ постали болгарська, македонська та сербохорватська; сх≥днослов'¤нська, що з нењ розвинулис¤ украњнська, рос≥йська та б≥лоруська мови.

” VII ст. сх≥дн≥ слов'¤ни зосереджувалис¤ на правому берез≥ ƒн≥пра. Ќамагаючись установити ¤комога найдавн≥ший родов≥д слов'¤нського населенн¤ ”крањни, рад¤нськ≥ вчен≥ обстоюють думку, що сх≥дн≥ слов'¤ни (чи њхн≥ пр¤м≥ предки Ч анти) були кор≥нним населенн¤м рег≥ону. «ах≥дн≥ ж спец≥ал≥сти, вказуючи на брак доказ≥в ц≥Їњ теор≥њ, сход¤тьс¤ на думц≥, що сх≥дн≥ слов'¤ни переселилис¤ сюди свого часу. ѕрот¤гом VII та VIII ст.. сх≥дн≥ слов'¤ни продовжували розсел¤тис¤. «годом вонинал≥чували близько 14 великих плем≥нних союз≥в, що засел¤ли земл≥ ”крањни, Ѕ≥лорус≥њ та –ос≥њ. Ќайважлив≥шими серед них були пол¤ни, що жили в ÷ентральн≥й ”крањн≥ на берегах ƒн≥пра. ƒо ≥нших сх≥днослов'¤нських племен ”крањни належали древл¤ни Ч на п≥вн≥чному заход≥, с≥верц≥ Ч на п≥вн≥чному сход≥, улич≥ й тиверц≥ Ч на п≥вдн≥. ” зах≥дн≥й частин≥ крањни жили волин¤ни та дул≥би.

—х≥днослов'¤нських поселень ≥снувало багато, хоч за розм≥рами вони були невеликими. —ела будувалис¤ за одну-дв≥ мил≥ одне в≥д одного ≥ нал≥чували в≥д 4 до 70 дерев'¤них жител.  ожна нова група поселень виростала на в≥дстан≥ «ќЧ40 миль. ” центр≥ зводилис¤ гради, тобто укр≥плен≥ фортец≥, що служили дл¤ захисту, проведенн¤ плем≥нних сход≥в ≥ культових обр¤д≥в. —х≥днослов'¤нськ≥ земл≥ р¤сн≥ли сотн¤ми таких обнесених частоколом населених пункт≥в. “ому сканд≥нави називали ц≥ земл≥ Ђ√ардар≥к≥ї, що значить Ђкрањна укр≥пленьї.

ѕро пол≥тичну орган≥зац≥ю сх≥дних слов'¤н в≥домо небагато. ќчевидно, вони не мали верховних правител≥в чи ¤коњсь централ≥зованоњ влади. ѕлемена й роди, на чол≥ ¤ких сто¤ли патр≥архи, об'Їднувало поклон≥нн¤ сп≥льним богам, а важлив≥ питанн¤ житт¤ вир≥шувалис¤ шл¤хом загальноњ згоди. ’оч п≥зн≥ше й з'¤вивс¤ клас плем≥нноњ знат≥, або кн¤з≥в, соц≥ально-економ≥чне розшаруванн¤ племен≥ було незначним, а земл¤ й худоба вважалис¤ сп≥льною власн≥стю численних с≥мей. —х≥дн≥ слов'¤ни були знан≥ ¤к непохитн≥ й загартован≥ воњни, здатн≥ витримувати мороз ≥ спеку, споживати м≥н≥мум њж≥. ¬≥дчуваючи себе невпевнено на в≥дкритих р≥внинах, вони вважали за краще воювати у л≥сах ≥ байраках, де часто влаштовували зас≥дки. ¬перт≥сть ≥ витривал≥сть були њхн≥ми найб≥льшими перевагами ¤к у в≥йн≥, так ≥ п≥д час миру.

“орг≥вл¤ у сх≥дних слов'¤н розвивалас¤ слабко. ѕроте у VIII ст. њй дали поштовх купц≥ з≥ —ходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у сх≥днослов'¤нськ≥ земл≥. ¬ обм≥н на дорогоц≥нн≥ метали, тонк≥ сукна, ювел≥рн≥ вироби сх≥дн≥ слов'¤ни могли запропонувати традиц≥йн≥ плоди своЇњ земл≥: мед, в≥ск, хутра, а також раб≥в. ќстанн≥й товар араби ц≥нили над усе. “орг≥вл¤ ц¤ процв≥тала наприк≥нц≥ VIII ст., коли у зносини з≥ сх≥дними слов'¤нами вв≥йшли тюркськ≥ племена хозар≥в, котр≥ заснували ун≥кальну торговельну ≥мпер≥ю в понизз≥ ¬олги та на  асп≥йському узбережж≥ й п≥зн≥ше прийн¤ли ≥удањзм. ƒе¤к≥ слов'¤ни, зокрема с≥верц≥, в¤тич≥ та пол¤ни, були змушен≥ сплачувати хозарам данину. ƒедал≥ б≥льше виход¤чи з ≥зол¤ц≥њ, сх≥дн≥ слов'¤ни вступали у нову важливу добу своЇњ ≥стор≥њ.  

—уперечки з норман≥стами.

” середин≥ ѓ’ ст. Ќаддн≥пр¤нщина в господарському, культурному та пол≥тичному в≥дношенн≥ залишалас¤ тихою заводдю. јле десь через 150 рок≥в вона стала серцевиною  ињвськоњ –ус≥ Ч могутнього пол≥тичного об'Їднанн¤, котре швидко перетворювалос¤ на одне з найб≥льш розвинених ≥ економ≥чно процв≥таючих сусп≥льств тогочасноњ ™вропи. як же вдалос¤ дос¤гти цих г≥дних подиву зм≥н? ’то њх зд≥йсню вав? ўо уможливило њх Ч зовн≥шн≥ стимули чи под≥њ внутр≥шнього житт¤? јби в≥дпов≥сти на ц≥ запитанн¤, згадаЇмо насамперед, що пишетьс¤ про походженн¤  ињвськоњ –ус≥ у найдавн≥шому сх≥днослов'¤нському л≥топис≥ Ђѕов≥сть временних л≥тї: Ђ” р≥к 852... стала називатис¤ [наша земл¤] Ч –уська земл¤... ” р≥к 859. ¬ар¤ги, приход¤чи ≥з замор'¤, брали данину з чуд≥, ≥ з словен, ≥ з мер≥, ≥ з вес≥, [≥ з] кривич≥в. ј хозари брали з пол¤н, ≥ з с≥вер¤н, ≥ з в¤тич≥в; брали вони по б≥л≥й вив≥рц≥ Ч ст≥льки в≥д диму... ” р≥к 862. ¬игнали [чудь, словени, кривич≥ ≥ весь] вар¤г≥в за море, ≥ не дали њм данини, ≥ стали сам≥ в себе волод≥ти. ≤ не було в них правди, ≥ встав р≥д на р≥д, ≥ були усобиц≥ в них, ≥ воювати вони м≥ж собою почали. ≤ сказали вони: ЂѕошукаЇмо сам≥ соб≥ кн¤з¤, ¤кий би волод≥в нами ≥ р¤див за угодою, по правуї. ѕ≥шли вони за море до вар¤г≥в, до рус≥. Ѕо так звали тих вар¤г≥в Ч русь, ¤к ото одн≥ звутьс¤ све¤ми, а друг≥ Ч норманами, англами, ≥нш≥ Ч готами,Ч отак ≥ ц≥. —казали рус≥ чудь, словени, кривич≥ ≥ весь: Ђ«емл¤ наша велика ≥ щедра, а пор¤дкуй н≥й нема. ≤д≥ть-но кн¤жити ≥ волод≥ти намиї. ≤ вибралос¤ троЇ брат≥в ≥з родами своњми, ≥ з собою всю уз¤ли –усьї.

—пираючись на цей уривок, р¤д н≥мецьких учених, зокрема √отл≥б ЅайЇр, √ерхард ћ≥ллер та јвгуст-Ћюдвиг Ўльоцер, ¤к≥ у XVIII ст. служили в –ос≥њ, розвинули так звану норманську теор≥ю. ¬ н≥й доводилос¤, що  ињвську –усь заснували вар¤ги Ч германо-сканд≥навська народн≥сть, в≥дома на «аход≥ ¤к в≥к≥нги, або нормани. ѕ≥дкреслюванн¤ важливост≥ германських вплив≥в та нат¤ки на нездатн≥сть слов'¤н створити власну державу викликали обуренн¤ славетного рос≥йського вченого XVIII ст. ћихайла Ћомоносова, ¤кий написав гн≥вну в≥дпов≥дь н≥мц¤м, довод¤чи першочергову роль слов'¤н у створенн≥  ињвськоњ –ус≥. “вердженн¤ Ћомоносова д≥стали назву антинорманськоњ концепц≥њ та поклали початок суперечкам, ¤к≥ тривають ≥ досьогодн≥. «давалос¤, що в XIX та на початку XX ст. переможе норманська теор≥¤, оск≥льки њњ п≥дтримала б≥льш≥сть зах≥дних ≥ р¤д в≥домих рос≥йських ≥сторик≥в. ѕроте антинорманських погл¤д≥в уперто трималис¤ так≥ два пров≥дних украњнських учених, ¤к ћихайло √рушевський та ћикола  остомаров. ” 30-х роках рад¤нськ≥ вчен≥ почали контрнаступ, оголосивши норманську теор≥ю пол≥тичне шк≥дливою, бо в н≥й заперечуЇтьс¤ здатн≥сть слов'¤нських народ≥в створити незалежну державу. ѕри цьому наголошувалос¤ на тенденц≥йност≥ Ќестора-Ћ≥тописц¤, монаха, ¤кий у XI ст. написав Ђѕов≥сть временних л≥тї, вказувалос¤ на багато внутр≥шн≥х суперечностей у його розпов≥д≥ й на те, що дан≥ археолог≥чних розкопок не п≥дтверджують широкомасштабноњ присутност≥ вар¤г≥в у  ињвськ≥й –ус≥. ¬иход¤чи з цього вони робили висновок, що  ињвську –усь заснували сх≥дн≥ слов'¤ни.

«начною м≥рою ц≥ дебати набули л≥нгв≥стичного за своЇю суттю характеру й торкаютьс¤ етимолог≥њ слова Ђ–усьї. Ќорман≥сти довод¤ть, що воно походить в≥д слова гио≥х≥ Ч ф≥нськоњ назви швед≥в, ¤ка в свою чергу виводитьс¤ з давньошведського слова гог≥г (грести). ќск≥льки ф≥нни п≥дтримували т≥сн≥ й тривал≥ зв'¤зки ¤к ≥з шведами, так ≥ з≥ слов'¤нами, припускають, що свою назву дл¤ перших вони почали застосовувати й до останн≥х. ” антинорманськ≥й концепц≥њ слово Ђ–усьї пов'¤зуЇтьс¤ з назвами р≥чок –ось ≥ –усна в ÷ентральн≥й ”крањн≥. ≤нша г≥потеза припускаЇ можлив≥сть ≥снуванн¤ зв'¤зку м≥ж цим словом ≥ назвою кочового племен≥ роксолан≥в, ¤ка походить в≥д ≥ранського г№ох, що значить Ђсв≥тлої. ќск≥льки ц≥ г≥потези мають серйозн≥ недол≥ки, жодна з них не д≥стала загальноњ п≥дтримки. ўо стосуЇтьс¤ самого слова Ђ–усьї, то, ¤к ви¤вл¤Їтьс¤, ним спочатку називали вар¤г≥в, пот≥м земл≥ пол¤н у ÷ентральн≥й ”крањн≥, а згодом Ч ту пол≥тичну Їдн≥сть, що стала зватис¤  ињвською –уссю. (—лово Ђ”крањнаї вперше з'¤вл¤Їтьс¤ в л≥тописах у 1187 р. ≥ спочатку вживаЇтьс¤ ¤к географ≥чне позначенн¤  ињвського поруб≥жж¤).

јналог≥чно тому, ¤к не вдалос¤ д≥йти конкретного висновку про походженн¤ слова Ђ–усьї, так ≥ немаЇ загальноњ згоди щодо ширшоњ проблеми Ч сп≥вв≥дношенн¤ зовн≥шн≥х сканд≥навських вплив≥в та чинник≥в власне слов'¤нськоњ еволюц≥њ у виникненн≥  ињвськоњ –ус≥. “ривала й зат¤та суперечка дала мало нових фактичних даних. ћожливо, через брак знань багато вчених (за вин¤тком рад¤нських)  поступово були змушен≥ шукати компром≥сного р≥шенн¤. Ќин≥ ≥снуЇ загальна згода щодо впливу сканд≥нав≥в на сусп≥льство й культуру сх≥дних слов'¤н. ћандруючи у склад≥ невеликих ватаг заповз¤тливих воњн≥в-купц≥в, вар¤ги швидко засвоювали сх≥днослов'¤нську мову та культуру й через свою малочисельн≥сть навр¤д чи могли серйозно вплинути на спос≥б житт¤ м≥сцевого населенн¤. ѕроте важко заперечувати участь, ба нав≥ть пров≥дну роль вар¤г≥в у пол≥тичному житт≥ з огл¤ду на те, що вс≥ правител≥  иЇва аж до —в¤тослава, а також њхн≥ дружинники мали сканд≥навськ≥ ≥мена. ¬ар¤ги в≥д≥гравали роль катал≥затора пол≥тичного розвитку завд¤ки тому, що або п≥дкор¤ли слов'¤н ≥ пол≥тичне орган≥зовуван≥й њх, або ж створювали дл¤ них загрозу, що змушувала њх краще орган≥зовуватис¤ самим. ўоправда, у р¤д≥ випадк≥в ≥нтереси сх≥дних слов'¤н ≥ вар¤г≥в сп≥впадали. ÷е. зокрема, стосувалос¤ обмеженн¤ впливу хозар≥в, протисто¤нн¤ нападам кочовик≥в, забезпеченн¤ й охорони дн≥провського
торговельного шл¤ху на ¬≥зант≥ю.

“ому ≥снують вагом≥ п≥дстави вважати виникненн¤  иЇва дос¤гненн¤м не ¤коњсь окремоњ етн≥чноњ групи, а результатом складноњ слов'¤но-сканд≥навськоњ взаЇмод≥њ. Ќещодавно американський учений ќмел¤н ѕр≥цак, розвиваючи цей п≥дх≥д, висловив думку, що питанн¤ про етн≥чне походженн¤ –ус≥ Ї несуттЇвим. Ќа його погл¤д, –усь була спочатку пол≥етн≥чним ≥ багатомовним торговельним союзом, що з метою встановити контроль над торговими шл¤хами м≥ж Ѕалт≥йським та —ередземним мор¤ми ≥ утворив пол≥тичну Їдн≥сть п≥д назвою  ињвська –усь.

ѕ≥днесенн¤  иЇва

як ≥ б≥льш≥сть великих м≥ст св≥ту,  ињв завд¤чуЇ своњм звеличенн¤м власному географ≥чному положенню. –озташований у середн≥й теч≥њ ƒн≥пра, в≥н слугував основним транзитним вузлом на величезн≥й територ≥њ, прилегл≥й до ƒн≥пра з притоками. ¬одночас в≥н був чудовою висх≥дною дл¤ подорожей униз по ƒн≥пру через „орне море аж до багатих м≥ст Ћеванту. ƒо того ж розташуванн¤ на меж≥ двох географ≥чних ≥ культурних зон Ч вкритих л≥сом р≥внин ѕ≥вноч≥ та в≥дкритих п≥вденних степ≥в Ч зумовлювало чимале стратег≥чне значенн¤ м≥ста. “ому воно й стало точкою з≥ткненн¤ ≥ взаЇмод≥њ двох ≥сторичних тенденц≥й.

ѕро одну з них ми вже згадували, а саме про поступове об'Їднанн¤ численних розр≥знених сх≥днослов'¤нських общин у велик≥ племена.  ожне з них мало свою територ≥ю, власних вожд≥в ≥ захищен≥ м≥цним частоколом поселенн¤. ¬ авангард≥ цього руху були пол¤ни, на земл¤х ¤ких згодом постане  ињв. «г≥дно з оц≥нками вчених, уже в VIЧVII ст. пол¤ни на чол≥ з≥ своњм нап≥влегендарним вождем  иЇм утворили сильний плем≥нний союз, що панував над сус≥дн≥ми племенами й мав т≥сн≥ стосунки з ¬≥зант≥Їю. «а легендою,  ињв заснував  ий з братами ўеком, ’оривом ≥ сестрою Ћиб≥ддю, назвавши м≥сто власним ≥м'¤м. ’оч наш≥ знанн¤ про ту добу досить туманн≥, все ж можна припускати, що сх≥дн≥ слов'¤ни взагал≥ та пол¤ни зокрема значно просунулис¤ у створенн≥ величезного пол≥тичного й культурного ц≥лого, ¤ке називатиметьс¤  ињвською –уссю.

‘рагмент Ђѕов≥ст≥ временних л≥тї (за –адзив≥лл≥вським списком XV ст.)

ўе швидше ≥ р≥шуч≥ше розгорталис¤ ≥нш≥ под≥њ, що спричинилис¤ до по¤ви на ≥сторичн≥й сцен≥ сканд≥нав≥в. јби зрозум≥ти це, сл≥д насамперед окинути погл¤дом скел¤ст≥ й пустельн≥ береги —канд≥нав≥њ VIIIЧѓ’ ст., де з причин ≥ дос≥ незрозум≥лих виник небачений демограф≥чний бум. Ќе знаход¤чи засоб≥в до ≥снуванн¤ на; батьк≥вщин≥, багато молодих в≥дчайдушних сканд≥нав≥в с≥дали на корабл≥ й рушали шукати дол≥ на чужин≥. ¬они влаштовували спустошлив≥ наскоки на крањни «ах≥дноњ ™вропи, осел¤лис¤ на захоплених земл¤х јнгл≥њ, ‘ранц≥њ, ≤тал≥њ та —≥ц≥л≥њ, засновуючи там своњ корол≥вства та кн¤з≥вства. ≤нш≥ скандинави, перепливши јтлантику, колон≥зували ≤сланд≥ю, √ренланд≥ю ≥, що ц≥лком можливо, дос¤гали јмериканського континенту. ўе ≥нш≥, зокрема вих≥дц≥ ≥з Ўвец≥њ та острова √отланд, ¤ких називали вар¤гами, мандрували на п≥вденний сх≥д. —початку вони ос≥дали на берегах Ѕалт≥йського мор¤ у јльдейг'юборз≥, на озер≥ Ћадога, а дещо п≥зн≥ше Ч у Ќовгород≥, на озер≥ ≤льмень. Ќа в≥дм≥ну в≥д укр≥плень частоколом у сх≥дних слов'¤н вар¤зьк≥ поселенн¤ ¤вл¤ли собою сол≥дн≥ гради-фортец≥, де селивс¤ кн¤зь ≥з дружиною та с≥м'Їю, а навколо виростали рем≥снич≥ й купецьк≥ передм≥ст¤.

“оргуючи з туб≥льц¤ми, а то й удаючись до грабунку (коли перший спос≥б не давав результат≥в, ¤к правило, застосовували другий), вар¤ги добували хутра, мед, в≥ск та нев≥льник≥в. ѕроте вони хот≥ли б≥льше, н≥ж могли дати сх≥дн≥ слов'¤ни. ¬икористовуючи своњ поселенн¤ ¤к бази, вар¤ги досл≥джували р≥чков≥ шл¤хи, що вели на п≥вдень до великих ≥ розк≥шних м≥ст ¬≥зант≥њ та ≥сламськоњ цив≥л≥зац≥њ. «а короткий час вони освоњли мережу водних шл¤х≥в та волокових переправ по ¬олз≥ з Ѕалт≥йського мор¤ до  асп≥ю, що в≥дкривала шл¤х до Ѕагдада Ч ц≥Їњ багатомовноњ столиц≥ ≥сламського св≥ту. «годом з'¤вивс¤ ще важлив≥ший шл¤х. Ќазваний у л≥тописах шл¤хом Ђ≥з вар¤г≥в у грекиї, в≥н ≥шов униз ƒн≥пром до „орного мор¤ й дал≥ на  онстантинополь Ч величезний ринок торг≥вл≥ з левантинськими м≥стами й найбагатше м≥сто в усьому христи¤нському св≥т≥.

ѕереселенн¤ дал≥ на п≥вдень, ближче до  онстантинопол¤, було дл¤ заповз¤тливих вар¤г≥в лише справою часу. як пишетьс¤ у Ђѕов≥ст≥ временних л≥тї, у 862 р. два вар¤зьких ватажки јскольд ≥ ƒ≥р, лишивши дружину свого кн¤з¤ –юрика в Ќовгород≥, попливли ≥з загонами своњх воњн≥в униз ƒн≥пром. ќц≥нивши прекрасне розташуванн¤  иЇва на високому берез≥ р≥чки, вони оволод≥ли м≥стом, а на пол¤н, що насел¤ли його околиц≥, наклали данину. јскольд ≥ ƒ≥р, очевидно, швидко зажили соб≥ багатства й сили, бо у 860 р. наважилис¤ разом ≥з п≥двладними њм пол¤нами напасти на  онстантинополь. Ќезабаром в≥ст≥ про њхн≥ усп≥хи д≥йшли до Ќовгорода. ≤ хоч –юрик уже помер, а його син ≤гор (по-сканд≥навському ≤нгвар) був ще замолодим, щоб стати на чол≥ дружини, ќлег, що був регентом (оп≥куном), доки ≤гор не дос¤гне повнол≥тт¤, з≥брав дружину з вар¤г≥в, слов'¤н та ф≥нн≥в, уз¤в ≥з собою ≤гор¤ й поплив до  иЇва. ’итрощами виманив в≥н за мури м≥ста јскольда й ƒ≥ра ≥, звинувативши њх в узурпац≥њ влади, вбив. ” 882 р. ќлег оселивс¤ в  иЇв≥, проголосивши його Ђмат≥р'ю м≥ст руськихї.

“ак розпов≥даЇ про прих≥д вар¤г≥в до  иЇва Ќестор-Ћ≥тописець. ѕроте в результат≥ ретельного анал≥зу тексту, проведеного р≥зними покол≥нн¤ми вчених, у ц≥й опов≥д≥ ви¤влено багато внутр≥шн≥х суперечностей ≥ слабких м≥сць. —учасних ≥сторик≥в дивуЇ, чому могутн≥й, на загальну думку, –юрик жодного разу не згадуЇтьс¤ у сучасних йому джерелах. ƒе¤к≥ взагал≥ п≥ддають сумн≥ву сам факт ≥снуванн¤ –юрика. „и справд≥ могли так≥ досв≥дчен≥ ватажки, ¤к јскольд ≥ ƒ≥р, п≥ддатис¤ на ¤вний п≥дступ ќлега? „и був ќлег справд≥ пов'¤заний з –юриком, чи, може, л≥тописець просто намагаЇтьс¤ скласти дл¤ нього шл¤хетн≥ший родов≥д? ≤ чим по¤снити, що регентство ќлега тривало ще довгий час п≥сл¤ того, ¤к ≤гор дос¤гнув повнол≥тт¤? —ловом, за в≥дсутност≥ даних про пер≥од до правл≥нн¤ ќлега в ≥нших джерелах важко в≥др≥знити реальн≥сть в≥д вимислу в Ќесторов≥й верс≥њ походженн¤ –ус≥.

ѕерш≥ правител≥  иЇва

Ќе високими ≥деалами створенн¤ могутньоњ держави чи кв≥тучоњ цив≥л≥зац≥њ керувалис¤ кињвськ≥ кн¤з≥: надто вже сумн≥вним Ї те, чи знали вони взагал≥ щось про саме пон¤тт¤ державност≥. —кор≥ше мова може йти про њхнЇ нев≥дступне бажанн¤ д≥статис¤ джерел багатства. «окрема, завойовуючи  ињв, ќлег прагнув об'Їднати його з Ќовгородом та п≥дпор¤дкувати соб≥ ц≥ два головних склади на торговельнему шл¤ху Ђу грекиї. ƒ≥¤льн≥сть перших кињвських кн¤з≥в значною м≥рою була поЇднанн¤м торг≥вл≥ з≥ збиранн¤м данини.  ожноњ весни, ¤к т≥льки скресала крига на р≥чках, данину, з≥брану взимку з р≥зних сх≥днослов'¤нських племен, в≥дправл¤ли ƒн≥пром до  иЇва. “ут кн¤з≥ спор¤джали величезний караван човн≥в, навантажених хутрами й нев≥льниками, ¤кий плив п≥д охороною кн¤жоњ дружини до  онстантинопол¤. ѕодорож≥ т≥ були сповнен≥ труднощ≥в ≥ небезпек. Ќижче  иЇва доводилос¤ долати вируюч≥ дн≥провськ≥ пороги. ѕерейти останн≥й, що звавс¤ Ќенаситцем, було просто неможливо, тому корабл≥ розвантажували й волокли суходолом, а це ставило караван п≥д загрозу нападу кочових граб≥жник≥в, ¤к≥ завжди чатували у тих м≥сц¤х.

јмериканський ≥сторик –≥чард ѕайпс проводить паралель м≥ж торговельними справами кињвських вар¤г≥в ≥ такими великими комерц≥йними п≥дприЇмствами початку нов≥тньоњ доби, ¤к ќст-≥ндська компан≥¤ чи компан≥¤ √удзоновоњ затоки, орган≥зованими з метою самозбагаченн¤. ƒл¤ отриманн¤ б≥льших прибутк≥в ц≥ п≥дприЇмства змушен≥ були забезпечувати територ≥њ, що не мали життЇздатноњ системи вр¤дуванн¤, м≥н≥мальними структурами управл≥нн¤. Ђ¬еликий кн¤зь,Ч пише ѕайпс,Чнасамперед був купцем, д≥¤льн≥сть ¤кого фактично зосереджувалас¤ у царин≥ торг≥вл≥ м≥ж слабко зв'¤заними м≥стами, чињ залоги збирали данину й забезпечували певний громадський пор¤докї. “ак, займаючись граб≥жництвом ≥ торг≥влею, перш≥ правител≥  иЇва перетворили це м≥сто на центр великого й могутнього пол≥тичного утворенн¤.

ќлег (пом. 912?). ћало що в≥домо про цього першого ≥сторично засв≥дченого правител¤  иЇва. ЋишаЇтьс¤ незрозум≥лим, чи належав в≥н до династ≥њ –юрикович≥в, чи був самозванцем, ¤кого Ќестор-л≥тописець через к≥лька стол≥ть приписав до ц≥Їњ династ≥њ. јле не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву те, що ќлег був талановитим ≥ р≥шучим правителем. «авоювавши у 882 р.  ињв ≥ п≥дкоривши соб≥ пол¤н, в≥н силою поширив своЇ волод≥нн¤ (тобто право збирати данину) на сус≥дн≥ племена, найважлив≥шим ≥з ¤ких були древл¤ни. ÷е вт¤гнуло його у в≥йну з хозарами, ¤ка зак≥нчилас¤ тим, що ќлег зруйнував хозарськ≥ порти на  асп≥њ. ” 911 р., перебуваючи в апогењ могутност≥, в≥н на чол≥ великого в≥йська напав на  онстантинополь ≥ пограбував його. ≤ все ж Ђѕов≥сть временних л≥тї, напевне, переб≥льшуЇ його подвиги, стверджуючи, начебто в≥н прибив на головн≥й брам≥ грецькоњ столиц≥ св≥й щит. ќднак схоже, що ќлег справл¤в на ¬≥зант≥ю в≥дчутний тиск, ¤кщо греки мусили п≥ти на укладенн¤ дуже виг≥дноњ дл¤ кињвського кн¤з¤ торговельноњ угоди.

≤гор (912Ч945). ≤гор кн¤зював не так вдало, ¤к його попередник ќлег. «а звичаЇм правител≥в  иЇва, з початку свого кн¤зюванн¤ ≤гор утверджував свою владу над п≥длеглими племенами. ѕершими проти нього повстали древл¤ни та улич≥.  ≥лька рок≥в виснажливих поход≥в п≥шло у нього на те, щоб знову примусити бунтар≥в сплачувати данину. Ћише п≥сл¤ в≥дновленн¤ влади у своњх земл¤х ≤гор зм≥г уз¤тис¤ за широкомасштабн≥ далек≥ походи Ч торговельн≥ чи теж граб≥жницьк≥ Ч на зразок тих, що проводив ќлег.

 оли у 941 р. розпалас¤ мирна угода з ¬≥зант≥Їю, укладена ќлегом, ≤гор вирушив у морський пох≥д на  онстантинополь. ƒл¤ нього в≥н зак≥нчивс¤ катастрофою. «а допомогою пальноњ сум≥ш≥, що називалас¤ Ђгрецьким вогнемї, в≥зант≥йц≥ спалили руський флот, змусивши ≤гор¤ до посп≥шноњ втеч≥. ¬насл≥док цього у 944 р. в≥н мусив укласти дуже невиг≥дну угоду з в≥зант≥йським ≥мператором. “ого ж року ≤гор спробував щаст¤ на сход≥, ≥ тут йому б≥льше пощастило. ¬елике руське в≥йсько, з≥йшовши ¬олгою, пограбувало багат≥ мусульманськ≥ м≥ста на  асп≥њ та з≥ здобиччю повернулось до  иЇва.  н¤зюванн¤ ≤гор¤ зак≥нчилос¤, ¤к ≥ почалос¤, повстанн¤м древл¤н. –озлючен≥ частими походами за даниною, древл¤ни влаштували зас≥дку, в ¤к≥й ≥ загинув ≤гор з≥ своЇю невеликою дружиною.

ќльга (945Ч962). јвтори Ђѕов≥ст≥ временних л≥тї були, без сумн≥ву, прихильними до ќльги (по-сканд≥навському ’ельга) Ч дружини ≤гор¤ й регентки у пору неповнол≥тт¤ њхнього сина —в¤тослава. ¬они часто описують њњ ¤к вродливу, енерг≥йну, хитру ≥ передус≥м мудру правительку. “а найб≥льший компл≥мент робить ц≥й ж≥нц≥ л≥тописець-чолов≥к, пов≥домивши читача про њњ Ђчолов≥чий розумї. ¬ихвал¤нн¤, що ними щедро обсипали ќльгу монахи-л≥тописц≥, почасти можна по¤снити тим, що у 955 р. вона прийн¤ла христи¤нство. јле нав≥ть без цих прихильних опов≥дей ќльга лишилас¤ б видатною правителькою. ” часи, коли помста була абсолютним моральним обов'¤зком, ќльга швидко й жорстоко помстилас¤ древл¤нам за чолов≥ка. –азом ≥з тим вона розум≥ла, що необх≥дно зм≥нити дов≥льний та безладний спос≥б збиранн¤ данини, ¤кий став причиною смерт≥ ≤гор¤. “ому ќльга впроваджуЇ перш≥ в  ињвськ≥й –ус≥ Ђреформиї, ч≥тко встановлюючи земл≥, з ¤ких через певн≥ пром≥жки часу мала збиратис¤ означена к≥льк≥сть данини.

¬она також стежила за тим, щоб њњ п≥длегл≥ не позбавл¤лис¤ вс≥х засоб≥в до ≥снуванн¤ й в≥дтак могли знову сплачувати данину. «акр≥пивши за кн¤жою казною вин¤тков≥ права на багат≥ хутровим зв≥ром земл≥, ќльга в такий спос≥б забезпечила себе пост≥йним притоком прибутк≥в. јби краще знати своњ неозор≥ волод≥нн¤, ќльга часто подорожуЇ до вс≥х великих м≥ст ≥ земель. ” зовн≥шн≥х зносинах вона в≥ддаЇ перевагу дипломат≥њ перед в≥йною. ” 957 р. ќльга њде до  онстантинопол¤ дл¤ переговор≥в ≥з в≥зант≥йським ≥мператором. ’оч у л≥тописах багато йдетьс¤ про те, ¤к вона перехитрила ≥мператора, за ≥ншими джерелами переговори ви¤вилис¤ не дуже вдалими. јле вже те, що наймогутн≥ший правитель христи¤нського св≥ту взагал≥ погодивс¤ зустр≥тис¤ з ќльгою, св≥дчить про зростаюче значенн¤  иЇва.

—в¤тослав (962Ч972). ¬≥дважний ≥ палкий, пр¤мол≥н≥йний ≥ суворий, —в¤тослав був насамперед кн¤зем-воњном. √рушевський називав його козаком на престол≥, а його бурхливе кн¤зюванн¤ влучно описував ¤к велику авантюру. Ѕезперервно воюючи, —в¤тослав полюбл¤в гранд≥озн≥ й славетн≥ справи. …ого слов'¤нське ≥м'¤, вар¤зьке вихованн¤, кочовий спос≥б житт¤ в≥ддзеркалювали поЇднанн¤ Ївропейського та аз≥атського начал. …ого правл≥нн¤ ознаменувало апогей ранньоњ героњчноњ доби
в ≥стор≥њ  ињвськоњ –ус≥.

” 964 р. двадц¤тидвор≥чний честолюбний —в¤тослав розпочинаЇ в≥йну на сход≥. …ого безпосередньою метою Ї п≥дкоренн¤ в¤тич≥в Ч сх≥днослов'¤нського племен≥, що жило на р. ќц≥, на земл¤х, зв≥дки поход¤ть сучасн≥ рос≥¤ни. ѕ≥сл¤ цього, попливши вниз ¬олгою, в≥н громить волзьких булгар. ÷е призводить до гостроњ сутички з могутн≥ми хозарами. ” кровопролитн≥й битв≥ —в¤тослав завдаЇ поразки ’озарському каганату й стираЇ з лиц¤ земл≥ його столицю ≤т≥ль на ¬олз≥. “од≥ в≥н вирушаЇ на завоюванн¤ ѕ≥вн≥чного  авказу. ÷≥ славетн≥ походи мали далекос¤жн≥ насл≥дки. «авоюванн¤ в¤тич≥в поширило владу  иЇва на вс≥х сх≥дних слов'¤н, а також в≥дкрило дл¤ слов'¤нськоњ колон≥зац≥њ п≥вн≥чно-сх≥дн≥ земл≥, що Ї сьогодн≥ складовою –ос≥њ. –озгромивши хозар≥в,  ињв усунув свого суперника в гегемон≥њ у ™враз≥њ та поставив п≥д контроль –ус≥ великий торговий шл¤х ¬олгою. ѕроте був у занепад≥ хозар≥в ≥ негативний аспект: разом з ними зник той буфер, що не давав кочовикам з≥ сходу, таким ¤к печен≥ги, проникати в украњнськ≥ степи.

” друг≥й половин≥ свого кн¤зюванн¤ —в¤тослав ц≥лком зосереджуЇ увагу на Ѕалканах. ” 968 р. в≥н погоджуЇтьс¤ допомагати в≥зант≥йц¤м у в≥йн≥ з могутн≥м Ѕолгарським царством. Ќа чол≥ величезного в≥йська в≥н вдираЇтьс¤ до Ѕолгар≥њ, знищуЇ своњх противник≥в ≥ оволод≥ваЇ багатими придунайськими м≥стами, вибравши соб≥ опорним пунктом м≥сто ѕере¤славець. —в¤тослава так глибоко вразили багатства цього краю, що лише загроза нападу печен≥г≥в на  ињв змусила його повернутис¤ до своЇњ столиц≥. јле ¤к т≥льки загроза минула, —в¤тослав, ¤кому тепер належали земл≥ в≥д ¬олги до ƒунаю, сказав: ЂЌе любо мен≥ Ї жити в  иЇв≥. ’очу жити ¤ в ѕере¤славц≥ на ƒунањ, бо то Ї середина земл≥ моЇњ, адже там ус≥ добра сход¤тьс¤: ≥з грек≥в Ч паволоки, золото, вина й овоч≥ р≥зн≥, а з чех≥в ≥ з угр≥в Ч серебро й кон≥, ≥з –ус≥ ж Ч хутро ≥ в≥ск, ≥ мед, ≥ чел¤дьї. ¬≥дтак, посадивши свого старшого сина ярополка в  иЇв≥, середнього сина ќлега Ч у древл¤н, а молодшого, ¬олодимира Ч в Ќовгород≥, —в¤тослав повертаЇтьс¤ до Ѕолгар≥њ.

«анепокоЇна новим агресивним сус≥дством, ¬≥зант≥¤ виступила проти кињвського кн¤з¤ й п≥сл¤ тривалих та жорстоких сутичок змусила його в≥дступити. ѕо дороз≥ до  иЇва б≥л¤ дн≥прових порог≥в на розпорошен≥ сили русич≥в напали печен≥ги ≥ вбили —в¤тослава. Ђѕов≥сть временних л≥тї опов≥даЇ, що печен≥зький хан наказав зробити з його черепа кубок. “ак зак≥нчилис¤ славн≥ справи —в¤тославов≥.

 ињв у зен≥т≥ слави

–озпов≥даючи про походи й завоюванн¤, сл≥д також сказати, наск≥льки великим був вплив кињвських кн¤з≥в. ”становити географ≥чн≥ меж≥  ињвськоњ –ус≥ можна лише приблизно. ¬они охоплювали майже вс≥ населен≥ сх≥дними слов'¤нами земл≥ (п≥зн≥ше були втрачен≥ територ≥њ на нижн≥й ¬олз≥, ѕ≥вн≥чному  авказ≥ та в Ѕолгар≥њ, завойован≥ —в¤тославом). ѕроте влада перших кињвських кн¤з≥в у р≥зних частинах њхн≥х волод≥нь була обмеженою й неоднаковоњ сили. ѕрим≥тивна пол≥тична орган≥зац≥¤, надто велик≥ в≥дстан≥, значна в≥докремлен≥сть сто¤ли на перешкод≥ встановленню ¤когось об'Їднаного пол≥тичного ц≥лого. якщо не брати до уваги пер≥одичн≥ походи за даниною, перш≥ кињвськ≥ кн¤з≥ мали дуже обмежен≥ контакти ≥ вплив на п≥двладн≥ њм племена, особливо т≥, що жили далеко в≥д головних м≥ст ≥ поселень. ўо ж до кн¤жих прав збирати данину, то вони забезпечувалис¤ виключно грубою силою, на ¤ку була спроможна кн¤жа дружина, що спочатку набиралас¤ з вар¤г≥в. ћ≥ж кн¤зем ≥ дружиною, що д≥лилис¤ ¤к небезпеками, так ≥ добром, добутим у походах за даниною, виникали особист≥, безпосередн≥ та взаЇмозалежн≥ стосунки, ¤к≥ були основою пол≥тичноњ орган≥зац≥њ ранньоњ  ињвськоњ держави. “ак, у походах за даниною ≥ в намаганн¤х п≥дпор¤дкувати соб≥ торгов≥ шл¤хи до далеких крањн кн¤з≥ з њхн≥ми дружинами менш н≥ж за сто рок≥в створили величезне й могутнЇ об'Їднанн¤ Ч  ињвську –усь.

ѕ≥сл¤ смерт≥ —в¤тослава  ињвська –усь уперше зазнала того, що згодом розвинетьс¤ в хрон≥чну виснажливу пол≥тичну недугу: чвари м≥ж членами династ≥њ –юрикович≥в за верховну владу в крањн≥. ” сутичц≥, що спалахнула за право збирати данину, ярополк убив свого брата ќлега. ѕобоюючись, що його теж сп≥ткаЇ така дол¤, молодий ¬олодимир ут≥к ≥з Ќовгорода до Ўвец≥њ. „ерез к≥лька рок≥в в≥н повернувс¤ на чол≥ великих вар¤зьких сил ≥ розпочав в≥йну з ярополком, у ¤к≥й той знайшов свою смерть.

¬олодимир ¬еликий (980Ч1015). «≥йшовши на кињвський престол у 980 р. ≥ зосередивши в своњх руках непод≥льну владу, ¬олодимир (по-сканд≥навському ¬альдемар) започаткував нову добу в ≥стор≥њ  ињвськоњ –ус≥. Ќевгамовн≥ вар¤зьк≥ кн¤з≥ вже не дивилис¤ на –усь лише ¤к на арену подальших завоювань чи край, ¤кий можна лише визискувати. ¬олодимир упровадив далеко конструктивн≥ший п≥дх≥д до управл≥нн¤ державою. Ќа в≥дм≥ну в≥д попередник≥в у центр≥ його уваги був насамперед добробут волод≥нь, а не загарбанн¤ земель ≥ зб≥р данини. ¬ласне за його кн¤зюванн¤ –усь почала п≥дноситис¤ ¤к ц≥л≥сне сусп≥льство й держава.

ўоправда, на початку правл≥нн¤ ¬олодимир, здавалос¤, мало чим в≥др≥зн¤вс¤ в≥д попередник≥в. ¬≥н обдаровував свою численну дружину, п≥дтримував традиц≥йн≥ ¤зичницьк≥ культи, ходив на непок≥рних в¤тич≥в ≥ поширив свою владу на радимич≥в. як ≥ його батько, ¬олодимир посадив власних син≥в (мав в≥н 12 законних син≥в) по великих м≥стах ≥ земл¤х своњх волод≥нь. “ак в≥н усунув в≥д влади м≥сцевих кн¤з≥в, зосередивши њњ виключно у руках своЇњ династ≥њ.  оли його вар¤зька дружина стала вимагати б≥льших винагород, ¬олодимир улаштував так, щоб вона перейшла на службу до в≥зант≥йц≥в.

«ам≥сть далеких поход≥в ¬олодимир зосередивс¤ на захист≥ власних кордон≥в. ўоб протисто¤ти загроз≥ печен≥г≥в, в≥н збудував розгалужену мережу укр≥плень, а також нов≥ м≥ста на п≥вдень в≥д  иЇва. «нову порушуючи традиц≥ю попередник≥в, в≥н звернув погл¤д на зах≥д ≥ додав до своњх волод≥нь земл≥ сучасноњ «ах≥дноњ ”крањни, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з пол¤ками за цей рег≥он. ¬≥н також змусив литовських ¤тв¤г≥в визнати його верховенство. ¬олодимир установив загалом дружн≥ стосунки з пол¤ками, мад¤рами ≥ чехами. ¬ основ≥ ц≥Їњ новоњ зах≥дноњ ор≥Їнтац≥њ лежало його прагненн¤ п≥дпор¤дкувати соб≥ головн≥ торгов≥ шл¤хи на зах≥д, а також прокласти ≥нш≥ шл¤хи на  онстантинополь. ¬насл≥док цих надбань волод≥нн¤ ¬олодимира стали найб≥льшими в ™вроп≥, охоплюючи близько 800 тис. кв. км.

Ќайголовн≥шим дос¤гненн¤м ¬олодимира було, без сумн≥ву, впровадженн¤ на його неозорих земл¤х христи¤нства. –озум≥ючи, що  ињвська –усь уже пережила свою традиц≥йну ан≥м≥стичну ¤зичницьку рел≥г≥ю, в≥н став замислюватис¤ над тим, щоб знайти б≥льш витончен≥ способи вираженн¤ духовних, соц≥альних та пол≥тичних прагнень сусп≥льства. якщо провести аналог≥ю ≥з сучасн≥стю, в≥н потрапив у становище глави одн≥Їњ з держав Ђтретього св≥туї, що прагне прискорити модерн≥зац≥ю своЇњ крањни й в≥дтак змушений вибрати ¤кусь одну з двох пров≥дних ≥деолог≥й найб≥льш розвинутих сусп≥льств св≥ту Ч кап≥тал≥зм чи соц≥ал≥зм. ƒл¤ ¬олодимира цими двома високорозвиненими системами в≥ри, ¤к≥ потрапили до пол¤ його зору, були христи¤нство та ≥слам, тобто рел≥г≥њ тих крањн, з ¤кими –усь мала й намагалас¤ утримати ¤кнайт≥сн≥ш≥ торговельн≥ та пол≥тичн≥ стосунки. ’оч у Ђѕов≥ст≥ временних л≥тї розпов≥даЇтьс¤, ¤к посланц≥ –ус≥ в≥дкинули ≥слам через те, що в≥н заборон¤в уживати алкогольн≥ напоњ, й начебто спинили виб≥р на христи¤нств≥ з ¬≥зант≥њ, ¤ке розк≥шними рел≥г≥йними обр¤дами викликало захват. Ќасправд≥ ж за вибором ¬олодимира сто¤ли конкретн≥ пол≥тичн≥ та економ≥чн≥ чинники.

як св≥дчить хрещенн¤ ќльги, христи¤нство вже пустило кор≥нн¤ в  иЇв≥. —ус≥дство –ус≥ з посп≥ль христи¤н≥зованими болгарами ≥ новонаверненими пол¤ками та уграми лише прискорило цей процес. ѕроте прийн¤тт¤ христи¤нства й саме його в≥зант≥йського р≥зновиду насамперед по¤снювалос¤ пол≥тичними причинами. ” 987 р. за надану в≥зант≥йським ≥мператорам допомогу у придушенн≥ повстанн¤ ¬олодимир став вимагати видати за нього њхню сестру јнну. ѕобоюючись, що згода на шлюб ≥з Ђварваромї похитне престиж ≥мператорськоњ династ≥њ, в≥зант≥йц≥ вс≥л¤ко намагалис¤ поправити становище, домагаючись в≥д ¬олодимира прийн¤ти христи¤нство. јле нав≥ть п≥сл¤ хрещенн¤ ¬олодимира у 988 р. вони робили спроби в≥дт¤гнути шлюб. ≤ все ж п≥сл¤ того ¤к русич≥ завоювали у  риму в≥зант≥йське м≥сто ’ерсонес ( орсунь), шлюб нарешт≥ в≥дбувс¤. ” 988 р., прагнучи ¤кнайшвидше охрестити св≥й народ, ¬олодимир наказав позаган¤ти юрби ки¤н у притоку ƒн≥пра р. ѕочайну й там ус≥х разом вихрестити. Ќезважаючи на оп≥р людей, ламалис¤ ¤зичницьк≥ ≥доли, а натом≥сть будувалис¤ христи¤нськ≥ церкви. ÷ерква, орган≥зац≥йн≥ структури й служител≥ ¤коњ були ц≥лком запозичен≥ й привезен≥ з  онстантинопол¤, не лише отримала широк≥ прив≥лењ та автоном≥ю, на њњ потреби надходила, кр≥м того, дес¤та частина кн¤жих прибутк≥в. ”насл≥док цих нововведень значно зр≥с престиж ¬олодимировоњ династ≥њ, пов'¤заноњ тепер з≥ славетним домом в≥зант≥йських ≥мператор≥в.

“≥сн≥шими ставали стосунки ¬олодимира, що тепер належав до христи¤нськоњ Ђс≥м'њ правител≥вї, з ≥ншими монархами. ѕрийн¤тт¤ христи¤нства мало позитивн≥ насл≥дки й дл¤ внутр≥шнього житт¤ крањни. ќск≥льки вченн¤ в≥зант≥йськоњ церкви п≥дтримувало монарше право на владу, кињвськ≥ кн¤з≥ знайшли в н≥й ту ≥деолог≥чну опору, ¤коњ ран≥ше не мали. ƒо того ж церква з њњ складною внутр≥шньою п≥дпор¤дкован≥стю знайомила кињвських правител≥в з новими модел¤ми управл≥нн¤. ј в самому сусп≥льств≥  ињвськоњ –ус≥ з'¤вилас¤ активно д≥юча установа, що не лише забезпечувала незнане ран≥ше духовне й культурне Їднанн¤, а й справл¤ла величезний вплив на культурне ≥ господарське житт¤. ¬загал≥ кажучи, завд¤ки епохальному вибору ¬олодимира –усь стала пов'¤заною з христи¤нським «аходом, а не з ≥сламським —ходом. ÷ей зв'¤зок зумовив њњ небачений ≥сторичний, сусп≥льний ≥ культурний розвиток. ¬ажко переоц≥нити те, що христи¤нство прийшло до  иЇва не з –иму, а з ¬≥зант≥њ. «годом, коли в≥дбувс¤ рел≥г≥йний розкол м≥ж цими двома центрами,  ињв став на б≥к  онстантинопол¤, в≥дкинувши католицизм. “ак була закладена основа май-бутн≥х запеклих конфл≥кт≥в м≥ж украњнц¤ми та њхн≥ми найближчими сус≥дами католицькоњ в≥ри Ч пол¤ками.

ярослав ћудрий (1034Ч1054). —мерть ¬олодимира спричинилас¤ до новоњ братовбивчоњ в≥йни м≥ж –юриковичами. «а п≥дтримкою пол¤к≥в старший син ¬олодимира —в¤тополк (л≥тописц≥ часто називають його Ђќка¤ннимї) напав на своњх молодших брат≥в —в¤тослава, Ѕориса ≥ √л≥ба та повбивав њх. ƒвох останн≥х, молодих ≥ особливо попул¤рних у народ≥, православна церква приЇднала до св¤тих. Ќасл≥дуючи батька, ≥нший син ¬олодимира, ярослав ≥з Ќовгорода, у 1019 р. за допомогою великого вар¤зького в≥йська розбив —в¤тополка. ѕроте перемога ц¤ не дала йому повноњ влади. Ќа ярослава п≥шов в≥йною його брат ћстислав ’оробрий, ≥, щоб уникнути кровопролитт¤, вони погодилис¤ розд≥лити волод≥нн¤ м≥ж собою. Ћишаючись у Ќовгород≥, ярослав отримував ус≥ земл≥ на зах≥д в≥д ƒн≥пра, водночас земл≥ на сх≥д в≥дходили до ћстислава, що перебравс¤ з “мутаракан≥ до „ерн≥гова.  ињв Ч це надзвичайно важливе дл¤ обох кн¤з≥в м≥сто Ч лишавс¤ н≥чињм. “≥льки п≥сл¤ смерт≥ ћстислава у 1036 р. на кињвський престол с≥в ярослав, що став Їдиним правителем –ус≥.

“ривале кн¤зюванн¤ ярослава прийн¤то вважати апогеЇм могутност≥  ињвськоњ –ус≥. ¬≥н розвинув ≥ вдосконалив багато з того, що започаткував ¬олодимир. як ≥ його батько, ярослав продовжував розширювати кордони своњх ≥ без того величезних волод≥нь: в≥н в≥двоював на заход≥ земл≥, захоплен≥ пол¤ками в пер≥од внутр≥шньоњ смути, п≥дкорив нов≥ прибалт≥йськ≥ племена й нарешт≥ розгромив печен≥г≥в. ” результат≥ цих завоювань волод≥нн¤ ярослава прост¤гнулис¤ в≥д Ѕалт≥йського до „орного мор¤ та в≥д р. ќки до  арпатських г≥р. ќднак його воЇнн≥ дос¤гненн¤ затьмарив невдалий пох≥д на  онстантинополь, ¤кий, до реч≥, був останньою в≥йною русич≥в проти ¬≥зант≥њ.  ињв п≥дтримував з  онстантинополем загалом дружн≥ взаЇмини.

” середньов≥чн≥й ™вроп≥ ознакою престижу й могутност≥ династ≥њ була готовн≥сть ≥нших пров≥дних династ≥й вступити з нею у шлюбн≥ зв'¤зки. «а ц≥Їю м≥ркою престиж ярослава ≥ справд≥ мав бути великим. ƒружина його була шведською принцесою, одну з його сестер уз¤в за себе польський король, ≥ншу Ч в≥зант≥йський царевич; троЇ його син≥в одружилис¤ з Ївропейськими принцесами, а три доньки вийшли зам≥ж за французького, норвезького та угорського корол≥в. Ќе дивно, що ≥сторики часто називають ярослава Ђтестем ™вропиї.

ѕроте його гучна слава спиралас¤ передус≥м на дос¤гненн¤ у внутр≥шн≥й пол≥тиц≥. «авд¤ки його п≥дтримц≥ швидко зростала церква. «асновувалис¤ монастир≥, )., ¤к≥ перетворювалис¤ на осередки культури, населенн¤ ставало дедал≥ урбан≥зовуван≥шим ≥ осв≥чен≥шим. ќсобливо уславивс¤ кн¤зь буд≥вництвом церков. «а час≥в його правл≥нн¤ Ђзолотоверхийї  ињв р¤сн≥в понад 400 церквами. Ќайб≥льшим д≥амантом у ц≥й корон≥ був собор —в¤тоњ —оф≥њ, зведений на зразок храму —оф≥њ у  онстантинопол≥. —в≥дченн¤м кн¤жоњ турботи про церкву стало те, що у 1051 р. в≥н уперше призначив митрополитом кињвським русина ≤лар≥она. ƒе¤к≥ ≥сторики розгл¤дають це ¤к запереченн¤  иЇвом церковноњ зверхност≥  онстантинопол¤. ѕроте, визнаючи факт вражаючого розвитку руськоњ церкви, б≥льш≥сть учених стверджують, що патр≥арх константинопольський усе ж збер≥гав верховенство над кињвським митрополитом.

јле дос¤гненн¤м, з ¤ким чи не найт≥сн≥ше пов'¤зуЇтьс¤ ≥м'¤ ярослава ≥ за ¤ке його прозвали ћудрим, стало зведенн¤ загальноприйн¤тих у т≥ часи закон≥в у Їдину Ђ–уську правдуї, ¤ка стала правовим кодексом ус≥Їњ крањни. ¬ н≥й ≥снуюч≥ закони не лише систематизувалис¤, але й подекуди зм≥нювалис¤, що св≥дчило про всезростаючу турботу правител¤ про житт¤ його п≥дданих. “ак, кровна помста зам≥нювалас¤ грошовою компенсац≥Їю, що њњ встановлював кн¤зь чи його нам≥сники. ÷≥ та ≥нш≥ приклади п≥дтверджують те, що з часу перших контакт≥в сх≥днослов'¤нських племен з агресивними воњнами-купц¤ми з≥ —кандинав≥њ сусп≥льство  ињвськоњ –ус≥ чимраз б≥льше удосконалювалос¤, збагачувалос¤, урбан≥зовувалос¤.

 ињвський собор —в. —оф≥њ XI ст. (реконструкц≥¤)

Ќезадовго до смерт≥ ярослав спробував розв'¤зати проблему, ¤ка терзала його ≥ його батька ¬олодимира, а саме: ¤к запоб≥гти м≥жусобн≥й боротьб≥ за кињвський престол, що, ¤к правило, спалахувала п≥сл¤ смерт≥ кн¤з¤ м≥ж його синами. ” розпод≥л≥ земель ≥ пол≥тичноњ влади в≥н застосував принцип старшинства в межах родини. «а старшим сином ≤з¤славом ярослав закр≥плював  ињв ≥ Ќовгород ≥з навколишн≥ми територ≥¤ми; другому, —в¤тославу, в≥ддавав „ерн≥г≥в, третьому, ¬севолоду,Ч ѕере¤слав; четвертому, ¬¤чеславу,Ч —моленськ, а молодшому, ≤горю,Ч ¬олодимир-¬олинський. ўойно в ¤комусь ≥з цих кн¤з≥вств зв≥льн¤вс¤ престол, кожний брат, за задумом ярослава, сходив на щабель вище, доки кожний по черз≥ не дос¤гав вершини вс≥Їњ системи Ч кињвського престолу. Ќадаючи у такий спос≥б кожному синов≥ можлив≥сть правити в  иЇв≥, ярослав спод≥вавс¤ уникнути запеклих с≥мейних чвар, у ¤к≥ в≥н колись був ут¤гнутий.

’оча де¤кий час система ротац≥њ влади д≥¤ла переважно завд¤ки сп≥вроб≥тництву м≥ж трьома найстаршими синами Ч ≤з¤славом, —в¤тославом ≥ ¬севолодом, незабаром вона з≥ткнулас¤ з р¤дом перешкод. Ќайсерйозн≥шою була та, що ≥де¤ ротац≥њ влади суперечила ≥ншому глибоко вкор≥неному принципу Ч спадкоЇмства в≥д батька до сина. —ини де¤ких померлих кн¤з≥в стали домагатис¤ права зайн¤ти м≥сце своњх батьк≥в ≥ не бажали поступатис¤ перед д¤дьками. ¬насл≥док цього характерною рисою по¤рославовоњ доби стали запекл≥ сутички м≥ж плем≥нниками й д¤дьками. ƒо того ж ≥з зб≥льшенн¤м числа кн¤з≥в чвари все б≥льше розгор¤лис¤.

Ќа додаток до зростаючих соц≥альних суперечок, у 1068 р. ки¤ни, незадоволен≥ правл≥нн¤м ≤з¤слава, вигнали його, посадивши натом≥сть його плем≥нника ¬сеслава. ≤ хоча за допомогою пол¤к≥в ≤з¤слав повернувс¤ й приборкав повстанц≥в, под≥њ

1068 р. стали в≥хою в ≥стор≥њ, ознаменувавши собою першу документально засв≥дчену Ђреволюц≥юї на украњнськ≥й земл≥. ƒо того ж над украњнськими кордонами знову нависла давн¤ загроза з≥ степу, щоб цього разу довго терзати –усь.  очов≥ племена половц≥в (куман≥в), могутн≥ших за печен≥г≥в, учинили р¤д напад≥в, небезпечно близько п≥дход¤чи до  иЇва ≥ унеможливлюючи рух торговельних караван≥в по ƒн≥пру. ¬ина за де¤к≥ з цих наскок≥в лежала на самих кн¤з¤х. Ќеспроможн≥ власним коштом з≥брати достатньо сильне в≥йсько, чимало молодих кн¤з≥в, позбавлених права спадкоЇмства в систем≥ ротац≥њ влади (њх називали ≥зго¤ми), в боротьб≥ з суперниками кликали соб≥ на п≥дмогу половц≥в.

¬олодимир ћономах (1113Ч1125). ”се ж, незважаючи н≥ на що, –усь змогла знайти в соб≥ сили подолати смуту. Ќа арену виходить новий видатний д≥¤ч Ч ¬олодимир ћономах, син великого кн¤з¤ ¬севолода (титул великих кн¤з≥в кињвськ≥ правител≥ присвоњли соб≥ у XI ст.). ўе до того ¤к з≥йти на великокн¤жий престол, в≥н в≥д≥грав визначну роль у в≥дновленн≥ пор¤дку в крањн≥. ћономах став одним ≥з орган≥затор≥в зустр≥ч≥ найвпливов≥ших кн¤з≥в у Ћюбеч≥ п≥д  иЇвом у 1097 р., що шукали, хоч ≥ безусп≥шно, можливост≥ припинити братовбивч≥ конфл≥кти, пропонуючи запровадити в б≥льшост≥ кн¤з≥вств систему спадкового престолонасл≥дуванн¤. ѕроте н≥¤кого компром≥су не вдалос¤ дос¤гти щодо самого  иЇва, котрий так ≥ лишавс¤ ¤блуком розбрату. √учну славу й попул¤рн≥сть завоювали ¬олодимиров≥ ћономаху його переможн≥ походи на половц≥в. ѕереказують, н≥би ћономах 83 рази, об'Їднавши сили з ≥ншими кн¤з¤ми й моб≥л≥зувавши населенн¤, виступав проти них ≥ знищив 200 половецьких вожд≥в. ќсобливо вдалими були походи 1103, 1107 та 1111 рр. ¬они стали найславетн≥шими стор≥нками у тривал≥й боротьб≥  иЇва з≥ степовими кочовиками. —в≥дченн¤м попул¤рност≥ ¬олодимира ћономаха було те, що п≥сл¤ смерт≥ його батька ки¤ни повстали, вимагаючи, щоб ћономах зайн¤в великокн¤жий престол, хоч в≥н ≥ не був безпосередн≥м спадкоЇмцем. ≤ лише коли 60-р≥чний ћономах дав згоду стати великим кн¤зем, повстанн¤ припинилос¤. —илою свого величезного авторитету новому правителю вдалос¤ об'Їднати б≥льш≥сть розпорошених руських земель. « тих п≥р уже н≥коли на –ус≥ не пануватимуть так≥ Їдн≥сть ≥ згода, ¤к за ћономаха. …ого також турбували зростаюч≥ соц≥альн≥ протир≥чч¤ серед п≥дданих. ¬≥дновивши пор¤док у розколотому повстанн¤м  иЇв≥, в≥н завоював соб≥ п≥дтримку бо¤р та багатих купц≥в. ¬≥н дослухавс¤ до скарг нижчих верств, систематизувавши у своЇму правовому кодекс≥ њхн≥ права та обов'¤зки, завд¤ки чому ще б≥льше зросла його попул¤рн≥сть у народ≥. —в≥дченн¤м того, наск≥льки серйозно сприймав ћономах сусп≥льн≥ проблеми, Ї слова поради, з ¤кими в≥н звернувс¤ до син≥в незадовго до смерт≥: Ђј над усе не забувайте убогих... ≥ не давайте сильним погубити людину... “акож ≥ б≥дного смерда, ≥ вбогу вдовицю не давав ¤ сильним обидитиї. —инов≥ ¬олодимира ћономаха ћстиславов≥ все ж удалос¤ тримати вкуп≥ руськ≥ земл≥ та збер≥гати владу над дедал≥ б≥льшим числом кн¤з≥в. јле в≥н був останн≥м кињвським правителем, ¤кому це було п≥д силу. …ого смерть у 1132 р. позначила к≥нець ≥сторичноњ доби, в ¤к≥й  ињв в≥д≥гравав роль основного центру руських земель, ≥ поклала початок пер≥одов≥ пол≥тичноњ роздробленост≥.

«анепад  иЇва

ѕол≥тична роздроблен≥сть. Ќе викликаЇ подиву те, що через пор≥вн¤но короткий пер≥од створене першими кињвськими правител¤ми об'Їднанн¤ земель почало розпадатис¤. јналог≥чна дол¤ сп≥ткала ≥нш≥ середньов≥чн≥ ≥мпер≥њ ™вропи, зокрема державу  арла ¬еликого. ÷им величезним, хоч ≥ прим≥тивним, пол≥тичним утворенн¤м просто бракувало в≥дпов≥дних техн≥чних засоб≥в та орган≥зац≥йних структур дл¤ того щоб утримувати обширн≥ територ≥њ прот¤гом тривалого часу. Ќа –ус≥ –юрикович≥ через член≥в своЇњ розгалуженоњ династ≥њ забезпечували принаймн≥ поз≥рну Їдн≥сть земель. ’оч це тривало р≥вно ст≥льки, ск≥льки м≥ж кн¤з¤ми була згода щодо того, хто серед них найстарший ≥, отже, мав право на верховну владу. « порушенн¤м такоњ одностайност≥ р≥зко слабшали родов≥ та особист≥ узи м≥ж р≥зними кн¤з≥вствами.

ѕроте ≥снував ≥ще один аспект проблеми пол≥тичноњ роздробленост≥. « перемогою принципу спадкового престолонасл≥дуванн¤ (вотчини) над системою старшинства або ротац≥њ ярослава ћудрого кн¤ж≥ роди все глибше пускали кор≥нн¤ у своњх батьк≥вських земл¤х, дл¤ них дедал≥ очевидн≥шим ставав той факт, що њхнЇ майбутнЇ пов'¤зане з уд≥льними волод≥нн¤ми, а не з  иЇвом, за ¤кий точилас¤ безперервна боротьба. ѕрот¤гом XII ст. виникло в≥д 10 до 15 таких уд≥льних кн¤з≥вств, найб≥льшими з ¤ких були √алицько-¬олинське, ¬олодимиро-—уздальське, Ќовгородське, „ерн≥г≥вське та —моленське.  ожне мало незалежний пол≥тичний, економ≥чний ≥ нав≥ть культурний статус. ”насл≥док цього  ињвська –усь поступово перетворилас¤ на ц≥ле з багатьма центрами, пов'¤заними сп≥льними рел≥г≥йними та культурними традиц≥¤ми, династичними узами. ѕроте центри ц≥ були значною м≥рою самост≥йними й часто ворогували м≥ж собою.

« в≥докремленн¤м нових ≥ нових кн¤з≥вств багатства, населенн¤ та земл≥  иЇва зменшилис¤ до такоњ м≥ри, що перед ним мало чим поступалис¤ ≥нш≥ кн¤з≥вства. ¬ласне тод≥ м≥сто  ињв з прилеглими територ≥¤ми стало називатис¤ Ђ–уською землеюї Ч у вузькому розум≥нн≥ слова. “а незважаючи н≥ на що,  ињв залишавс¤ великою принадою. “ой, хто завойовував його, не т≥льки пишавс¤ престижем правител¤ Ђматер≥ м≥ст руськихї, а й м≥г претендувати на верховенство в династ≥њ –юрикович≥в. ќск≥льки в  иЇв≥ жив митрополит ≥ знаходилис¤ головн≥ храми й монастир≥, в≥н лишавс¤ незаперечним культурним ≥ рел≥г≥йним, ¤кщо не пол≥тичним, центром ус≥Їњ –ус≥. Ќав≥ть ≥з зменшенн¤м свого населенн¤ й територ≥й  ињв з довколишн≥ми земл¤ми залишавс¤ одним ≥з найб≥льш розвинених ≥ густозаселених кн¤з≥вств на вс≥й ”крањн≥.

ѕроте переваги  иЇва були водночас ≥ його нещаст¤ми. ѕродовжувалис¤ невщухаюч≥ чвари м≥ж кн¤з¤ми за м≥сто. ”крањнський ≥сторик —тефан “омаш≥вський п≥драхував, що м≥ж 1146 ≥ 1246 рр. 24 кн¤з≥ 47 раз≥в правили в  иЇв≥. « них один с≥м раз≥в займав престол, п'¤ть кн¤з≥в правили по три рази кожен, а в≥с≥м Ч по два рази. ’арактерно, що 35 кн¤зювань тривали менше року кожне. ќдин кн¤зь посвоЇму п≥д≥йшов до проблеми  иЇва. ѕобоюючись втратити владу над завойованим  иЇвом, а також намагаючись не допустити, щоб м≥сто затьмарювало його власн≥ зростаюч≥ волод≥нн¤ на п≥вн≥чному сход≥, володимиро-суздальський кн¤зь јндр≥й Ѕоголюбський, цей попередник московських кн¤з≥в, у 1169 р. напав на  ињв ≥ по-дикунському пограбував його. ћ≥сто так н≥коли вже не дос¤гло колишньоњ велич≥.

≈коном≥чний заст≥й. ѕор¤д ≥з пол≥тичними проблемами ≥снували й господарськ≥. як ми вже пересв≥дчилис¤, розташуванн¤  иЇва на великому торговому шл¤ху Ђ≥з вар¤г≥в у грекиї в≥д≥гравало важливу роль у його п≥днесенн≥. « к≥нц¤ XI ст. значенн¤ цього шл¤ху почало зменшуватис¤. ÷е мало згубн≥ насл≥дки дл¤ економ≥ки  иЇва. «аповз¤тлив≥ ≥тал≥йськ≥ купц≥, обминаючи  ињв, установили пр¤м≥ зв'¤зки м≥ж ¬≥зант≥Їю, ћалою јз≥Їю та Ѕлизьким —ходом, з одного боку, та «ах≥дною ™вропою Ч з ≥ншого.  р≥м того, руським кн¤з¤м, що воювали м≥ж собою, важко було захистити шл¤х по ƒн≥пру в≥д наскок≥в кочовик≥в. ” 1204 р. торговельн≥ зв'¤зки  иЇва зазнали нового удару, коли п≥д час хрестового походу було пограбовано   онстантинополь. ¬одночас вступив у пер≥од стр≥мкого занепаду кв≥тучий колись јббасидський хал≥фат з≥ столицею в Ѕагдад≥. ¬насл≥док цього  ињв утратив двох найзначн≥ших партнер≥в у торг≥вл≥. ÷≥ економ≥чн≥ лиха загострили й без того напружен≥ стосунки м≥ж багатим ≥ б≥дним населенн¤м м≥ста, часто призвод¤чи до соц≥альних вибух≥в. « ус≥Їю очевидн≥стю велична колись столиц¤ –ус≥ пол≥тичне, економ≥чно та соц≥альне занепадала.

ћонголо-татари. —правжньою Ќемезидою дл¤  иЇва були його давн≥ вороги Ч кочовики. ѕроте найт¤жчого удару завдали  иЇву не половц≥, оск≥льки по дес¤тил≥тт¤х зат¤тоњ та виснажливоњ дл¤ обох суперник≥в боротьби руськ≥ кн¤з≥вства встановили з цими племенами пост≥йн≥ стосунки, а де¤к≥ руськ≥ кн¤з≥ нав≥ть вступали у шлюбн≥ зв'¤зки з представниками половецькоњ знат≥. Ќищ≥вного удару завдали  иЇву монголо-татари.

’оча походженн¤ монголо-татар ще не встановлено остаточно, в≥домо, що у XII ст. вони кочували у прикордонних земл¤х  итаю. ћайже всю свою силу й енерг≥ю вони витрачали на м≥жплем≥нн≥ та родов≥ конфл≥кти за убог≥ пасовиська. ¬ останн≥ дес¤тил≥тт¤ XII ст. серед них з'¤вл¤Їтьс¤ надзвичайно обдарований вождь на ≥м'¤ “емучин (у 1206 р. в≥н прибрав соб≥ високий титул „инг≥зхана, тобто хана над ханами), ¤кий дос¤гнув нечуваного: вдаючись до сили й пол≥тичних ≥нтриг, в≥н об'Їднав ворогуюч≥ племена, змусивши њх визнати свою абсолютну владу. Ќаступним його кроком стало спр¤муванн¤ величезноњ в≥йськовоњ сили та агресивност≥ цих племен проти сус≥дн≥х не кочових цив≥л≥зац≥й.

ћонголо-татарськ≥ в≥йська, що н≥коли не були багаточисельними (найб≥льше в≥д 120 до 140 тис. воњн≥в), зате надзвичайно рухливими, добре орган≥зованими й блискуче керованими, спочатку п≥дкорили  итай, —ередню јз≥ю та ≤ран. ” 1222 р. монголо-татарський заг≥н перейшов  авказ ≥ напав на половц≥в. ѕоловецький хан  об¤к звернувс¤ по допомогу до к≥лькох руських кн¤з≥в, що п≥дтримали його. ” 1223 р. об'Їднан≥ русько-половецьк≥ сили зустр≥лис¤ б≥л¤ р≥чки  алки з монголо-татарами й у жорсток≥й битв≥ зазнали страшноњ поразки. јле монголи, надто розпорошивши своњ сили, вир≥шили не користатис¤ з ц≥Їњ перемоги й повернули назад, додому. –уськ≥ кн¤з≥ швидко забули цей катастроф≥чний випадок, знову поринувши у внутр≥шн≥ чвари. ѕроте у 1237 р. на кордонах –ус≥ з'¤вилос¤ сильне монголо-татарське в≥йсько на чол≥ з онуком „инг≥зхана ЅатиЇм. ¬огнем ≥ мечем зруйнувало воно м≥ста –¤зань, —уздаль ≥ ¬олодимир, а у 1240 р. д≥йшло до  иЇва. ’оча м≥сцевий кн¤зь ћихайло вт≥к, город¤ни на чол≥ з воЇводою ƒмитром, що його послав ƒанило √алицький, вир≥шили оборон¤тис¤ в≥д нападник≥в. ќблога м≥ста була тривалою й жорстокою, й нав≥ть коли монголо-татари подолали м≥ськ≥ мури, боњ точилис¤ за кожну вулицю й за кожний будинок. Ќарешт≥ на початку грудн¤ 1240 р.  ињв упав п≥д ударами монголо-татар.

≤сторики часто д≥л¤ть пол≥тичну ≥стор≥ю  ињвськоњ –ус≥ на три пер≥оди. ѕерший пер≥од Ч швидкого зростанн¤ Ч охоплюЇ майже 100 рок≥в Ч з 882 р., коли на престол у  иЇв≥ с≥в ќлег, до смерт≥ —в¤тослава у 972 р. Ѕазуючись у виг≥дно розташованому в стратег≥чному план≥  иЇв≥, вар¤зьк≥ кн¤з≥ п≥дпор¤дкували соб≥ найважлив≥шу торговельну артер≥ю по ƒн≥пру Ч Ђшл¤х ≥з вар¤г≥в у грекиї, п≥дкорили сх≥днослов'¤нськ≥ племена й знищили своњх основних суперник≥в у цьому рег≥он≥. “ак було створене величезне господарське й пол≥тичне об'Їднанн¤, здатне й готове кинути виклик могутн≥й ¬≥зант≥йськ≥й ≥мпер≥њ.

ƒругий пер≥од охоплюЇ кн¤зюванн¤ ¬олодимира ¬еликого (980Ч1015) та ярослава ћудрого (1034Ч1054), що було добою зм≥цненн¤  иЇвом своњх завоювань ≥ дос¤гненн¤ ним вершини пол≥тичноњ могутност≥ й стаб≥льност≥, економ≥чного та культурного розкв≥ту. Ќа противагу територ≥альному зростанню попереднього пер≥оду тут переважаЇ внутр≥шн≥й розвиток. ƒедал≥ в≥дчутн≥шим стаЇ законопор¤док. Ќадзвичайно важливим було впровадженн¤ христи¤нства, що принесло нову культуру й докор≥нно зм≥нило св≥тосприйманн¤ та самовираженн¤ населенн¤  ињвськоњ –ус≥.

ќстанн≥й пер≥од характеризують безупинн≥ руйн≥вн≥ кн¤з≥вськ≥ чвари, зростаюча загроза напад≥в кочових племен та економ≥чний заст≥й. ƒе¤к≥ ≥сторики довод¤ть, що вс≥ ц≥ лиха прийшли незабаром п≥сл¤ смерт≥ ярослава ћудрого у 1054 р. ≤нш≥ схильн≥ вбачати початки занепаду п≥сл¤ кн¤зюванн¤ останн≥х вдалих правител≥в  иЇваЧ¬олодимира ћономаха (1113Ч1125) та його сина ћстислава (1125Ч1132). 
“ак чи ≥накше, коли кн¤зь суздальський јндр≥й Ѕоголюбський у 1169 р. захопив ≥ розорив  ињв, а пот≥м вир≥шив залишити його, повернувшись у своњ п≥вн≥чно-сх≥дн≥ земл≥, стало очевидним, що пол≥тичне й економ≥чне значенн¤  иЇва дуже п≥дупало. ќстаточне зруйнуванн¤  иЇва монголо-татарами у 1240 р. ознаменувало собою траг≥чний к≥нець  ињвського пер≥оду ≥стор≥њ ”крањни.