ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё
¬Ћјƒќё

≤ћѕ≈–—№ ≤ –≈‘ќ–ћ»

«м≥ни в јвстр≥йськ≥й ≥мпер≥њ

«м≥ни в –ос≥йськ≥й ≤мпер≥њ 

¬ ус≥й ™вроп≥ середини XIX ст. непод≥льно панував консерватизм, але в жодн≥й держав≥ в≥н не ви¤вл¤вс¤ з такою очевидн≥стю, ¤к в јвстр≥њ та –ос≥њ Ч двох ≥мпер≥¤х, де проживали украњнц≥. ƒл¤ них, ¤к ≥ дл¤ ≥нших п≥дданих, житт¤ й св≥дом≥сть п≥дпор¤дковувалис¤ принципам авторитарност≥, покори, сусп≥льного пор¤дку й традиц≥онал≥зму. Ќа зм≥ни в будь-¤к≥й њхн≥й форм≥ дивилис¤ з великою п≥дозрою. ќднак нов≥ ≥дењ, сусп≥льн≥ сили, економ≥чн≥ в≥дносини, що поширювалис¤ ™вропою, проникали й в австр≥йськ≥ та рос≥йськ≥ волод≥нн¤ попри енерг≥йн≥ зусилл¤ стримати њх. ≤з зростанн¤м внутр≥шнього та зовн≥шнього тиску √абсбурги й –оманови розум≥ли, що стар≥ пор¤дки не можуть лишатис¤ незм≥нними. ÷е породжене кризою усв≥домленн¤ поклало початок ер≥ великих реформ Ч спочатку в јвстр≥њ, а пот≥м ≥ в –ос≥њ. –еформи ц≥ особливо сильно позначилис¤ на украњнц¤х, поза ¤к вони належали до найб≥льш пригноблених п≥дданих обох ≥мпер≥й.

 «м≥ни в јвстр≥йськ≥й ≥мпер≥њ

Ќа початку 1848 р. правл¤ча династ≥¤ √абсбург≥в була впевнена у майбутньому своЇњ ≥мпер≥њ. ќдн≥Їю з п≥дстав дл¤ цього був недавн≥й усп≥х √абсбург≥в у врегулюванн≥ ситуац≥њ на таких неспок≥йних земл¤х, ¤к √аличина, де прот¤гом дес¤тил≥ть невелик≥ групи польськоњ шл¤хти та ≥нтел≥генц≥њ плели змову з метою в≥дновленн¤ давньоњ –еч≥ ѕосполитоњ. ѕереконан≥ в тому, що домагаютьс¤ пол≥тичноњ свободи дл¤ вс≥х, пол¤ки завжди вважали, що все населенн¤ розчленованоњ –еч≥ ѕосполитоњ, незалежно в≥д соц≥ального та етн≥чного походженн¤, п≥дтримуЇ њхн≥ ц≥л≥. ÷¤ впевнен≥сть посилилас¤ у 1830-т≥ роки, коли до польських таЇмних осередк≥в приЇдналас¤ група украњнських сем≥нарист≥в. ѕроте коли пол¤ки в≥дмовилис¤ визнати њх ¤к
окрему нац≥ональн≥сть, украњнц≥ вийшли ≥з змови. ” 1846 р. впевнен≥сть пол¤к≥в у широк≥й п≥дтримц≥ њхньоњ справи зазнала ще дошкульн≥шого удару. ƒ≥знавшис¤, що польська шл¤хта готуЇ повстанн¤, австр≥йськ≥ ур¤довц≥ переконали сел¤н «ах≥дноњ √аличини в тому, що њхн≥ пани збираютьс¤ й дал≥, ¤к ран≥ше, жорстоко визискувати њх. –озлючен≥ польськ≥ сел¤ни накинулис¤ на власну шл¤хту, вир≥завши багатьох ≥ тим самим п≥д≥рвавши њњ зам≥ри.

–еволюц≥¤ 1848 р. в √аличин≥. ѕовстанн¤, що навесн≥ 1848 р. охопили б≥льшу частину ™вропи, позначили собою кор≥нн≥ зм≥ни у майбутньому ≥мпер≥њ √абсбург≥в. ÷≥ повстанн¤, спричинен≥ не лише вимогами пол≥тичних ≥ соц≥ально-економ≥чних реформ, але також Ч ≥ це особливо стосувалос¤ ÷ентральноњ ™вропи Ч прагненн¤м нац≥онального суверен≥тету, завдали нищ≥вного удару консервативн≥й багатонац≥ональн≥й ≥мпер≥њ. ѕ≥д час ц≥Їњ Ђвесни народ≥вї, коли питанн¤ про нац≥ональну незалежн≥сть постало ¤к осново пол≥тичне питанн¤, н≥мецьк≥ та ≥тал≥йськ≥ п≥ддан≥ √абсбург≥в п≥дн¤лис¤ за возз'Їднанн¤ з≥ своњми братами поза межами ≥мпер≥њ. ќдночасно розпочали в≥йну за нац≥ональну незалежн≥сть мад¤ри, а пол¤ки знову виступили за в≥дновленн¤ втраченоњ держави. ѕ≥д впливом цих под≥й своњ нац≥ональн≥ вимоги стали висувати ≥нш≥ народи ≥мпер≥њ. «апанував хаос, ≥, здавалос¤, ≥мпер≥¤ опинилас¤ на гран≥ розвалу.

 оли 19 березн¤ 1848 р. до Ћьвова д≥йшли зв≥стки про повстанн¤ у ¬≥дн≥, в≥дставку ненависного кн¤з¤ ћеттерн≥ха та об≥ц¤нки перел¤каного ≥мператора ‘ердинанда провести пол≥тичну л≥берал≥зац≥ю ≥ сусп≥льн≥ реформи, пол¤ки негайно почали д≥¤ти. ¬они над≥слали ц≥сарев≥ петиц≥ю, закликаючи до ще б≥льшоњ л≥берал≥зац≥њ та наданн¤ пол¤кам у √аличин≥ ще ширших пол≥тичних прав, ц≥лком з≥гнорувавши при цьому вс¤ку присутн≥сть у пров≥нц≥њ украњнц≥в. ўоб заручитис¤ широкою п≥дтримкою цих вимог, ≤« кв≥тн¤ у Ћьвов≥ було створено ѕольську –аду Ќародову. Ќезабаром п≥сл¤ того виникла мережа м≥сцевих рад, а також було засновано газету. 
Ќа превеликий подив ≥ розчаруванн¤ пол¤к≥в, украњнц≥, ¤ких т≥ не вважали за окрему нац≥ю, в≥дмовилис¤ вз¤ти участь у цих заходах. Ќатом≥сть вони утворили власний представницький орган Ч √оловну –уську –аду з розгалуженн¤ми на м≥сц¤х, а також свою газету. Ќа щаст¤ дл¤ √абсбург≥в, в особ≥ щойно призначеного губернатора пров≥нц≥њ ‘ранца —тад≥она вони знайшли надзвичайно розумного й винах≥дливого захисника австр≥йських ≥нтерес≥в у √аличин≥. ” напружен≥й ситуац≥њ, що виникла там, йому вдавалос¤ майстерно ман≥пулювати ключовими пол≥тичними питанн¤ми, з≥штовхуючи украњнц≥в ≥з пол¤ками й збер≥гаючи контроль √абсбург≥в у пров≥нц≥њ.

ѕеред украњнц¤ми у 1848 р. сто¤ло два першочергових ≥ т≥сно переплетених питанн¤. ќдне за своЇю суттю було соц≥ально-економ≥чним ≥ торкалос¤ традиц≥йноњ проблеми сел¤нства, зокрема нестерпно т¤жких феодальних повинностей. ≤нше пов'¤зувалос¤ з новою концепц≥Їю нац≥ональноњ належност≥, ≥ в тому числ≥ з≥ сп≥в≥снуванн¤м в одн≥й пров≥нц≥њ двох народ≥в Ч пол¤к≥в та украњнц≥в, котр≥ до недавнього часу завжди вважали себе просто сел¤нством чи шл¤хтою, греко- чи римо-католиками, а тепер починали визначати себе за окрем≥ етнокультурн≥ сп≥льност≥, або нац≥њ, з р≥зними нац≥ональними прагненн¤ми.

—ел¤нська проблема. ўе до 1848 р. дл¤ тверезомисл¤чих чиновник≥в, л≥беральноњ ≥нтел≥генц≥њ та нав≥ть де¤ких представник≥в шл¤хти ц≥лком очевидним стало те, що феодальн≥ права земельноњ аристократ≥њ та сел¤н, ¤к≥ працювали в њњ маЇтках, безнад≥йно застар≥ли. ўе у 1780-х роках, за правл≥нн¤ …осифа II, у в≥дносинах Ђземлевласник Ч сел¤нинї було проведено важлив≥ зм≥ни. Ќайважлив≥шою з них було те, що сел¤ни тепер могли обстоювати своњ права в суд≥. «а ≥ншою реформою, земл≥ фео дала в≥дмежовувалис¤ в≥д земель, вид≥лених дл¤ користуванн¤ сел¤нам. ѕроте лишалас¤ основна ознака в≥дносин Ђземлевласник Ч сел¤нинї Ч панщина, особливо
у таких в≥дсталих частинах ≥мпер≥њ, ¤к √аличина. ѕанщина пол¤гала в повинност≥ сел¤н обробл¤ти земл≥ пана (звичайно два-три дн≥ на тиждень) за право користуватис¤ своњми над≥лами. ¬ласне, ц¤ ненависна повинн≥сть ≥ була основною причиною невдоволенн¤ серед галицьких сел¤н.

–еволюц≥¤ 1848 р. й особливо напружен≥сть, до ¤коњ вона спричинилас¤ в √аличин≥, нарешт≥ створили умови дл¤ скасуванн¤ цього останнього пережитку кр≥пацтва. «асвоњвши урок 1846 р., польськ≥ патр≥оти Ч в основному шл¤хта Ч тепер палко прагнули завоювати симпат≥њ сел¤н, щоб зм≥цнити своњ позиц≥њ в √аличин≥. “ому вони спонукали ≥нших польських шл¤хтич≥в добров≥льно скасовувати ненависну панщину. “а б≥льш≥сть шл¤хти реагувала р≥зко негативно. “актика пол¤к≥в завдала —тад≥онов≥ ст≥льки клопоту, що в≥н заходивс¤ переконувати ¬≥день вз¤ти на себе ≥н≥ц≥ативу у зв≥льненн≥ сел¤н в≥д повинностей, оск≥льки, мовл¤в, це не лише звело б нан≥вець польськ≥ розрахунки, а й завоювало б монарх≥њ вд¤чн≥сть сел¤н у найкритичн≥ший момент. ѕереконаний його аргументами, 23 кв≥тн¤ 1848 р. ‘ердинанд 1 видав ≥сторичний ман≥фест, що скасовував панщину в √аличин≥. ¬≥н майже на п'¤ть м≥с¤ц≥в випереджав аналог≥чний указ, що заборон¤в панщину в ус≥х частинах ≥мпер≥њ.

«адум —тад≥она ви¤вивс¤ вдалим. ”крањнськ≥ сел¤ни, принаймн≥, з ентуз≥азмом в≥тали цей ман≥фест ≥ кл¤лис¤ у в≥рност≥ √абсбургам (хоч зрозум≥ло, що ман≥фест лишав без в≥дпов≥д≥ багато запитань). јби заспокоњти шл¤хту, в≥денський ур¤д оголосив про виплату њй компенсац≥њ за втрачену робочу силу. (ѕ≥зн≥ше в≥н переклав близько двох третин суми цього в≥дшкодуванн¤ на саме сел¤нство.) ƒо того ж, хоч ;70 % оброблюваних земель отримували сел¤ни, а «ќ %Ч землевласники, основне питанн¤ про те, кому належать л≥си й пасовиська, що ран≥ше були сп≥льною власн≥стю, лишалос¤ нерозв'¤заним. ≤з часом ц≥ громадськ≥ земл≥ перейдуть у волод≥нн¤ феодал≥в, а сел¤ни стануть залежними в≥д них у таких надзвичайно важливих справах, ¤к загот≥вл¤ дров та випас худоби. … нарешт≥, розм≥ри сел¤нських над≥л≥в були жалюг≥дними: понад 70 % ≥з них займали менше 14 акр≥в, що в кращому випадку ледве дозвол¤ло прогодувати середню с≥м'ю.

ѕроте це ще не значить, що скасуванн¤ панщини мало принесло сел¤нинов≥. Ќавпаки, воно роз≥рвало останн≥й формальний зв'¤зок м≥ж ним ≥ паном. «робивши галицького сел¤нина володарем своЇњ власноњ земл≥, а отже й дол≥, воно пробудило в ньому не властивий ран≥ше пот¤г до пол≥тики, осв≥ти ба нав≥ть культури; ¬≥дтак ≥ надал≥ галицький сел¤нин став тим пол≥тичним чинником, ¤кий не можна було б≥льше ≥гнорувати.

Ќац≥ональне питанн¤. –еволюц≥¤ 1848 р. дала невеликому прошарков≥ зах≥дноукрањнського сусп≥льства, що переважно складавс¤ з представник≥в духовенства та ≥нтел≥генц≥њ, поштовх ≥ нагоду до формального самовизначенн¤ своЇњ нац≥њ ¤к окремоњ та до заснуванн¤ нац≥ональних установ. ѕолохливу зах≥дноукрањнську ел≥ту вс≥л¤ко заохочував ≥ п≥дтримував габсбурзький губернатор —тад≥он, ¤кий в≥дкрито спри¤в украњнц¤м прот¤гом усього 1848 р., спод≥ваючись використати њх на противагу агресивн≥шим пол¤кам. “им-то пол¤ки згодом довго звинувачуватимуть √абсбург≥в у Ђвинайденн≥ русин≥вї (тобто украњнц≥в), маючи на уваз≥, що украњнц≥, мовл¤в,Ч лише поб≥чний продукт австр≥йських мах≥нац≥й, а не справжн¤ нац≥¤. ќднак украњнц≥, ¤ких т≥шила така увага з боку ур¤ду й водночас обурювало невдоволенн¤ пол¤к≥в, уперше вир≥шили вийти на пол≥тичну арену. 

19 кв≥тн¤ намовлена —тад≥оном група греко-католицьких св¤щеник≥в, пов'¤заних ≥з собором —в. ёра у Ћьвов≥, на чол≥ з Їпископом √ригор≥Їм яхимовичем звернулас¤ до ≥мператора з петиц≥Їю. Ќа в≥дм≥ну в≥д ран≥ше поданоњ польськоњ петиц≥њ, це було несм≥ливе й ло¤льне зверненн¤. ” передмов≥ до нього подававс¤ ≥сторичний огл¤д, в ¤кому п≥дкреслювались ос≥бн≥сть украњнц≥в —х≥дноњ √аличини, давн¤ слава середньов≥чного √алицького кн¤з≥вства, його наступне поневоленн¤ та пригнобленн¤ пол¤ками й той факт, що населенн¤ належить до великоњ руськоњ (украњнськоњ) нац≥њ, вс≥ 15 млн член≥в ¤коњ, з них 2,5 млн галичан, розмовл¤ють одн≥Їю мовою.
. ѕетиц≥¤ м≥стила проханн¤ ввести у школах та адм≥н≥стративних закладах —х≥дноњ √аличини украњнську мову, удоступнити дл¤ украњнц≥в ур¤дов≥ посади й реально зр≥вн¤ти в правах греко- й римо-католицьке духовенство. „ерез два тижн≥, 2 травн¤ 1848 р., у Ћьвов≥ було засновано √оловну –уську –аду Ч першу украњнську пол≥тичну орган≥зац≥ю. ќчолена Їпископом яхимовичем, вона нал≥чувала 66 член≥в, майже половину ¤ких складали духовенство й студенти-богослови, а другу половину Ч св≥тська ≥нтел≥генц≥¤. ¬ наступн≥ к≥лька тижн≥в св¤щеники, що виступили головними орган≥заторами √оловноњ –уськоњ –ади, заснували по вс≥й —х≥дн≥й √аличин≥ 50 м≥сцевих ≥ ≤« рег≥ональних њњ ф≥л≥й. ≤ншою нечуваною под≥Їю став вих≥д 15 травн¤ першого украњнського тижневика Ђ«ор¤ √алицькаї. ќдночасно були налагоджен≥
контакти з украњнц¤ми Ѕуковини й «акарпатт¤.

«ростанн¤ пол≥тичноњ активност≥ украњнц≥в у —х≥дн≥й √аличин≥ неухильно вело до загостренн¤ украњнсько-польського антагон≥зму. –озгл¤даючи √аличину ¤к нар≥жний кам≥нь у планах в≥дродженн¤ своЇњ державност≥, пол¤ки дивилис¤ на по¤ву проавстр≥йськи настроЇного украњнського руху ¤к на серйозну загрозу. “ому вони зробили спробу нейтрал≥зувати √оловну –уську –аду, утворивши конкуруючу Ђукрањнськуї орган≥зац≥ю, настроЇну пропольськи. 23 травн¤ у Ћьвов≥ з≥бралас¤ жменька остаточно полон≥зованоњ шл¤хти та ≥нтел≥генц≥њ украњнського походженн¤ Ч на зразок тих, котр≥ називали себе Ђрусинами польськоњ нац≥њї (цеп≥е ги≤№еп≥
пањ≥опе ро≥оп≥), ¤ка проголосила створенн¤ –уського —обору. Ѕула також заснована украњнська газета Ђ из^у≥ ќпеупу№ї, що друкувалас¤ латинською абеткою. ѕол¤кам удалос¤ домогтис¤ певного усп≥ху, заманивши на посаду њњ редактора члена Ђ–уськоњ тр≥йц≥ї ≤вана ¬агилевича. јле це було Їдине њхнЇ дос¤гненн¤. ≤снуванн¤ –уського —обору та його газети, що майже повсюдно викликали до себе ворож≥сть серед украњнц≥в, ви¤вилос¤ коротким ≥ ефемерним. Ѕ≥льше того, весь цей еп≥зод пог≥ршив польсько-украњнськ≥ стосунки.

ѕразький конгрес. Ќезабаром м≥ж пол¤ками та украњнц¤ми в≥дбулас¤ гостра сутичка. «а вс≥Їњ ≥рон≥њ, вона трапилас¤ саме на —лов'¤нському конгрес≥ у ѕраз≥, на початку червн¤ орган≥зованому чехами власне дл¤ того, щоб спри¤ти слов'¤нськ≥й сол≥дарност≥ та узгодити сп≥льн≥ ≥нтереси. —воњх делегат≥в до ѕраги послали √оловна –уська –ада, ѕольська –ада Ќародова та –уський —обор. Ќа велике здивуванн¤ чех≥в, м≥ж пол¤ками та украњнц¤ми миттЇво розгор≥лис¤ тривал≥ дебати про те, хто повинен репрезентувати √аличину ≥ ¤кими мають бути стосунки м≥ж њхн≥ми двома народами. ѕроте найб≥льш суперечливе питанн¤ випливло дещо п≥зн≥ше, коли украњнц≥ висунули вимогу про под≥л √аличини на дв≥ окрем≥ адм≥н≥страц≥њ: польську та украњнську, що викликало зат¤тий оп≥р пол¤к≥в. 

ќск≥льки запекле суперництво м≥ж пол¤ками та украњнц¤ми перешкоджало усп≥шн≥й робот≥ конгресу, втрутилис¤ чехи й допомогли дос¤гти компром≥су м≥ж двома делегац≥¤ми. якщо украњнц≥ в≥дмовл¤тьс¤ в≥д вимоги про под≥л √аличини, то пол¤ки погод¤тьс¤ визнати њх за окрему нац≥ю з р≥вними мовними правами та р≥вними можливост¤ми, зокрема займати адм≥н≥стративн≥ посади. ¬т≥м цю угоду так ≥ не реал≥зували, бо за к≥лька дн≥в п≥сл¤ њњ дос¤гненн¤ австр≥йськ≥ в≥йська
обстр≥л¤ли ѕрагу, змусивши конгрес роз'њхатис¤ й позбавивши його р≥шенн¤ реального зм≥сту. “ак було перервано перший у нов≥тн≥й ≥стор≥њ дебют украњнц≥в на м≥жнародн≥й пол≥тичн≥й арен≥.

”крањнц≥ в ≥мперському парламент≥. ѕ≥д час роботи —лов'¤нського конгресу в √аличин≥ почалис¤ вибори до рейхстагу Ч нижньоњ палати новоствореного ≥мперського парламенту. ƒл¤ украњнц≥в, ≥ особливо сел¤нства, вони були справою новою й малозрозум≥лою. Ќа в≥дм≥ну в≥д них пол¤ки, набагато досв≥дчен≥ш≥ у пол≥тичн≥й гр≥, мали на виборах виразн≥ переваги: шл¤хом поширенн¤ чуток ≥ погрозами њм удалос¤ в≥двернути в≥д голосуванн¤ багатьох украњнських сел¤н. ј т≥, хто все-таки голосував, п≥дтримували своњх товариш≥в ≥з сел¤н, багато з ¤ких були неписьменними, а не рекомендованих √оловною –уською –адою св¤щеник≥в та представник≥в м≥ськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ¬насл≥док цього з≥ 100 вид≥лених √аличин≥ м≥сць украњнц≥ здобули т≥льки 25. ≤з них 15 д≥сталос¤ сел¤нам, в≥с≥м Ч св¤щеникам ≥ два Ч представникам ≥нтел≥генц≥њ.

” парламентських дебатах, що в≥дбулис¤ у друг≥й половин≥ 1848 р. спочатку у ¬≥дн≥, а пот≥м у  ромерж≥, украњнц≥ зосереджувалис¤ на двох питанн¤х: компенсац≥њ землевласникам-феодалам за скасуванн¤ панщини й, знову ж таки, адм≥н≥стративного под≥лу √аличини. ”крањнськ≥ сел¤ни р≥зко в≥дкидали будь-¤ку форму компенсац≥њ. ” своњй пристрасн≥й промов≥, перш≥й, будь-коли виголошен≥й украњнцем у парламент≥, простий сел¤нин ≤ван  апущак засудив багатов≥кове гнобленн¤ сел¤нства шл¤хтою, зак≥нчивши њњ такими словами: Ђ„и за так≥ образи й кривди ми ще
маЇмо платити компенсац≥ю? Ќапевно, н≥. ’ай нашою платою будуть т≥ батоги ≥ нагайки, що шмагали по наших спинах. ’ай вони задовольн¤ть пан≥в!ї

’оч ц¤ пам'¤тна промова викликала захоплен≥ оплески, пропозиц≥¤ про виплату компенсац≥њ все ж таки пройшла невеликою б≥льш≥стю голос≥в. –озчарован≥ сел¤нськ≥ депутати втратили ≥нтерес до подальших дискус≥й. ≤нш≥ представники украњнськоњ делегац≥њ, з≥ свого боку, вважали адм≥н≥стративний под≥л √аличини на окрем≥ украњнську та польську частини Ђсправою житт¤ ≥ смерт≥ дл¤ народуї. Ќа п≥дтримку своЇњ пропозиц≥њ вони подали список ≥з близько 15 тис. п≥дпис≥в, що згодом зр≥с до 200 тис. јле й њм п≥сл¤ к≥лькох м≥с¤ц≥в гострих дебат≥в не вдалос¤ переконати б≥льш≥сть парламенту. “им часом ≥мперський ур¤д став поступово брати ситуац≥ю п≥д
контроль. ” грудн≥, незабаром п≥сл¤ того, ¤к на трон с≥в новий ≥мператор, 18-р≥чний ‘ранц …осиф, парламент розпустили. ƒ≥¤льн≥сть украњнц≥в у —х≥дн≥й √аличин≥.  онкретн≥шими були здобутки украњнц≥в на м≥сцевому р≥вн≥. ¬з¤вши за приклад чеську культурну орган≥зац≥ю Ђћат≥цаї,
у липн≥ 1848 р. вони заснували у Ћьвов≥ Ђ√алицько-руську матицюї. ÷ей заклад ставив соб≥ за мету публ≥кувати дл¤ широкого читача дешев≥ книжки про рел≥г≥ю, звичањ, ремесла, с≥льське господарство та педагог≥ку. ¬≥н також намагавс¤ спри¤ти використанню украњнськоњ мови в школах. 19 жовтн¤ дл¤ визначенн¤ загальних культурних потреб украњнц≥в та обговоренн¤ питань нормуванн¤ украњнськоњ мови √оловна –уська –ада скликала з'њзд украњнських учених. Ѕ≥льш ¤к дв≥ третини з приблизно 100 учасник≥в становило духовенство, решту Ч ≥нтел≥генц≥¤. Ќе дивно, що з'њзд д≥йшов висновку про сумний стан украњнськоњ культури в √аличин≥. Ѕлизько двох третин осв≥чених украњнц≥в полон≥зувалис¤, а сел¤ни переважно лишалис¤ неписьменними. ѕроблема ускладнювалас¤ в≥дсутн≥стю л≥тературного стандарту украњнськоњ мови. ѕ≥сл¤ тривалих нарад з'њзд одностайно рекомендував користуватис¤ кирилицею, а не латинською абеткою. Ѕуло також дос¤гнуто згоди про те, що основою дл¤ л≥тературноњ норми маЇ служити розмовна мова, але цю пропозиц≥ю прийн¤ли, подолавши значний оп≥р ≥ з багатьма застереженн¤ми.

” цей пер≥од украњнц≥ розпочали буд≥вництво у Ћьвов≥ Ќародного ƒому, що мав м≥стити музей, б≥бл≥отеку та видавництво, њм також удалос¤ добитис¤ заснуванн¤ кафедри украњнськоњ мови й л≥тератури при ун≥верситет≥, њњ першим зав≥дувачем був як≥в √оловацький. ≤ нарешт≥, п≥д к≥нець 1848 р., не бажаючи приЇднуватис¤ до контрольованоњ пол¤ками √алицькоњ народноњ гвард≥њ, украњнц≥, ви¤вл¤ючи свою в≥ддан≥сть √абсбургам, попросили згоди ¬≥дн¤ сформувати украњнськ≥ в≥йськов≥ частини. “а не встигли 1400 Ђруських стр≥льц≥вї ¤к сл≥д опанувати в≥йськову науку, ¤к њх
кинули проти повсталих мад¤р≥в.

Ѕуковина й «акарпатт¤. 1848 р≥к позначений зростанн¤м активност≥ й в ≥нших зах≥дноукрањнських земл¤х, хоч ≥ в значно менших масштабах, н≥ж у √аличин≥. ¬ невелик≥й Ѕуковин≥ в≥дбулос¤ лише к≥лька б≥льш-менш значних под≥й: проти румунських пан≥в вибухнуло к≥лька сел¤нських повстань п≥д проводом в≥дважного Ћук'¤на  обилиц≥; до парламенту було обрано п'¤ть украњнських делегат≥в; ≥ в 1849 р. цей край в≥докремлено в≥д √аличини й перетворено на окрему пров≥нц≥ю  орони. 

” зайн¤тому мад¤рами «акарпатт≥ спостер≥галос¤ незначне пожвавленн¤ активност≥, головним чином пов'¤зане з д≥¤льн≥стю талановитого й енерг≥йного јдольфа ƒобр¤нського.  оли мад¤ри повстали проти √абсбург≥в, вони, ¤к ≥ пол¤ки в √аличин≥, спод≥валис¤ д≥стати п≥дтримку немад¤рського населенн¤, ¤ке вони роками гнобили. ѕроте ƒобр¤нський, будучи чимось на зразок √оловноњ –уськоњ –ади в одн≥й особ≥, переконав своњх земл¤к≥в в≥дкинути улещуванн¤ мад¤р≥в ≥ прис¤гнути на в≥рн≥сть ¬≥дню. ѕереконаний у тому, що слов'¤нський люд «акарпатт¤ належить до Їдиноњ з украњнц¤ми √аличини етн≥чноњ родини, ƒобр¤нський також домагавс¤,
щоб √оловна –уська –ада у Ћьвов≥ проголосила серед своњх ц≥лей приЇднанн¤ «акарпатт¤ до √аличини. ÷≥ погл¤ди не перешкоджали ƒобр¤нському й невеликому колу його приб≥чник≥в плекати пророс≥йськ≥ симпат≥њ, ¤к≥ посилювалис¤ присутн≥стю рос≥йських в≥йськ, що йшли через «акарпатт¤ на придушенн¤ ненависних мад¤р≥в. –усоф≥льськ≥ тенденц≥њ й надал≥ п≥д≥гр≥ватимуть суперечки про нац≥ональну належн≥сть населенн¤ ц≥Їњ найб≥льш ≥зольованоњ з ус≥х украњнських земель.

«наченн¤ 1848 року. Ќа зах≥дноукрањнських земл¤х революц≥йн≥ под≥њ 1848 р. були наче спресован≥ у 277 дн≥в. ” цей переламний пер≥од украњнц≥ вперше у своњй ≥стор≥њ д≥стали нагоду самовиразитис¤ ¤к нац≥¤. ѕроте цей самови¤в мав неоднозначн≥ насл≥дки. ѕоза вс¤ким сумн≥вом, найб≥льшими дос¤гненн¤ми 1848 р. дл¤ украњнц≥в стали скасуванн¤ панщини та впровадженн¤ конституц≥йного правл≥нн¤. јле ц≥ здобутки не належали виключно украњнц¤м, оск≥льки завд¤ки тимчасов≥й слабкост≥ габсбурзького режиму аналог≥чних поступок домоглис¤ й ≥нш≥ народи. Ќайвидатн≥шим серед суто украњнських дос¤гнень цього пер≥оду стала д≥¤льн≥сть √оловноњ –уськоњ
–ади. « огл¤ду на ц≥лковиту в≥дсутн≥сть в украњнц≥в будь-¤кого досв≥ду пол≥тичноњ боротьби усп≥хи √оловноњ –уськоњ –ади, ¤ка змогла моб≥л≥зувати ще вчора пасивних украњнц≥в на дос¤гненн¤ ч≥тко окреслених ц≥лей, були просто вражаючими. «аснувавши установи, що систематично спри¤ли культурному розвитков≥, √оловна –уська –ада зробила перш≥ кроки до перетворенн¤ √аличини на орган≥зац≥йну твердиню украњнства.

јле 1848 р≥к висв≥тлив ≥ недол≥ки зах≥дних украњнц≥в, найсерйозн≥ший ≥з ¤ких пол¤гав у в≥дсутност≥ д≥йового проводу. ћонопол≥зувавши кер≥вництво, духовен ство наклало на весь зах≥дноукрањнський пол≥тичний рух св≥й незгладимий в≥дбиток. ”бачаючи в √абсбургах своњх найб≥льших доброчинц≥в, св¤щеники √оловноњ –уськоњ –ади нав'¤зували украњнському сусп≥льству позиц≥ю ц≥лковитоњ й безумовноњ п≥дтримки династ≥њ. ¬насл≥док цього прот¤гом 1848 р. украњнц≥ опинилис¤ на боц≥ абсолютизму проти повсталих пол¤к≥в ≥ мад¤р≥в, ¤к≥ переважно дотримувалис¤ л≥беральних ≥ демократичних погл¤д≥в (продовжуючи в той же час перебувати в
сп≥лц≥ з двор¤нами-землевласниками). ¬≥дтак через пол≥тичну ≥ сусп≥льну консервативн≥сть духовенства та через те, що антиавстр≥йськ≥ сили ототожнювалис¤ з ненависними панами, украњнц≥ часто ви¤вл¤лис¤ лише знар¤дд¤м √абсбурзькоњ династ≥њ. ƒо того ж зам≥сть домагатис¤ в≥д ур¤ду б≥льших поступок за свою п≥дтримку, св¤щеники √оловноњ –уськоњ –ади не спромоглис¤ н≥ на що краще, ¤к пок≥рно спод≥ватис¤ ц≥сарськоњ прихильност≥. “акий п≥дх≥д мав розчаровуюч≥ насл≥дки.

ѕроте в ц≥лому 1848 р≥к, без сумн≥ву, знаменував переламний момент в ≥стор≥њ зах≥дних украњнц≥в. ¬≥н пок≥нчив з њхньою в≥ковою ≥нертн≥стю, безд≥¤льн≥стю та ≥зол¤ц≥Їю й поклав початок довг≥й запекл≥й боротьб≥ за нац≥ональне та соц≥альне визволенн¤.

«м≥ни в –ос≥йськ≥й ≤мпер≥њ

” середин≥ XIX ст. ≥мперський устр≥й –ос≥њ, ¤к ≥ јвстр≥њ, зазнав дошкульного удару, котрий породив сумн≥ви в його ефективност≥ та м≥ц≥. —уворим випробуванн¤м режиму, що його прот¤гом свого 30-р≥чного царюванн¤ так заповз¤то обер≥гав ћикола 1, стала  римська в≥йна 1854Ч1855 рр. ѕочалас¤ вона ¤к типовий конфл≥кт великих держав, у ¤кому –ос≥¤ виступила проти союзу јнгл≥њ, ‘ранц≥њ, —ард≥н≥њ та ќттоманськоњ ≥мпер≥њ. ÷ей союз прагнув перешкодити давн≥м спробам –ос≥њ поширити св≥й вплив на Ѕалкани й заволод≥ти Ѕосфором та торговими шл¤хами в —ередземному мор≥, що було особливо важливо з огл¤ду на зростанн¤ в той час торг≥вл≥ зб≥жж¤м через причорноморськ≥ порти.

ќкупований союзними державами  рим став головним театром воЇнних д≥й, тому цей конфл≥кт справл¤в на сус≥дню ”крањну б≥льший вплив, н≥ж на будь-¤ку ≥ншу частину ≥мпер≥њ. ”крањнськ≥  губерн≥њ були основним джерелом постачанн¤ царськоњ арм≥њ, а з њхнього населенн¤ у великих к≥лькост¤х набиралис¤ солдати Ч або дл¤ служби на передов≥й, або дл¤ охорони кордон≥в, або 䤤 роботи в≥зниками чи на буд≥вництв≥ фортиф≥кац≥й. ѕро напруженн¤, що починало в≥дчуватис¤ на ”крањн≥, св≥дчить так звана  ињвська козаччина 1855 р.  оли того року царський ур¤д оголосив про утворенн¤ ополченн¤ з добровольц≥в, украњнськ≥ сел¤ни, сприйн¤вши це за в≥дновленн¤ козаччини, ¤ка в њхн≥й св≥домост≥ асоц≥ювалас¤ з свободою в≥д кр≥пацьких повинностей, тис¤чами кинулис¤ формувати Ђкозацьк≥ї загони, в≥дмовл¤ючись служити своњм панам. —тановище стало критичним у  ињвськ≥й губерн≥њ, де понад 180 тис. сел¤н 400 с≥л оголосили себе козаками й почали вимагати скасуванн¤ кр≥пацтва. ѕор¤док в≥дновили в≥йська, але цей випадок виразно продемонстрував одну з внутр≥шн≥х хвороб, що п≥дточували ≥мпер≥ю.

ўе очевидн≥шими ц≥ недуги були на фронт≥, де попри весь героњзм захисник≥в —евастопол¤ рос≥йськ≥ в≥йська врешт≥-решт зазнали поразки.  р≥м того, що ц¤ поразка значно п≥д≥рвала престиж –ос≥њ, вона переконливо засв≥дчила, ¤к далеко позаду модерн≥зованих промислових крањн «аходу лишилас¤ –ос≥¤. ¬≥дстал≥сть рос≥¤н ви¤вл¤лас¤ в усьому: њхн≥ рушниц≥ стр≥л¤ли вдв≥ч≥ ближче, н≥ж англ≥йськ≥ та французьк≥; њхн¤ система постачанн¤ та комун≥кац≥й була менш ефективною, н≥ж у зах≥дноЇвропейц≥в, незважаючи на те, що останн≥ перебували за тис¤ч≥ верст в≥д своњх баз; за нечисленними видатними вин¤тками командуванн¤ рос≥¤н ви¤вилос¤ некомпетентним, а царським солдатам, хоч ≥ досить хоробрим, бракувало ¤к ≥н≥ц≥ативи, так ≥
техн≥чних ум≥нь. ѕригн≥чений ц≥Їю поразкою, ћикола 1 помер у 1855 р. …ого син ќлександр II з≥йшов на трон, ц≥лком усв≥домлюючи нагальну необх≥дн≥сть реформ.

«в≥льненн¤ кр≥пак≥в. ” 1855 р. в промов≥ перед московськими двор¤нами новий цар за¤вив: Ђ раще скасувати кр≥пацтво згори, н≥ж чекати, доки кр≥паки скасують його знизуї. Ќав≥ть арх≥консервативний батько нового цар¤ ћикола 1 давав зрозум≥ти, що рано чи п≥зно кр≥пацтво доведетьс¤ скасувати. –адикально та л≥беральне настроЇн≥ представники двор¤нськоњ ≥нтел≥генц≥њ прот¤гом багатьох дес¤тил≥ть вимагали покласти к≥нець ц≥й Ђненависн≥й практиц≥ї. јле коли ќлександр II висловив цю думку, стало ¤сно, що в≥н прийн¤в ≥сторичне р≥шенн¤ провести р¤д реформ, спр¤мованих насамперед на скасуванн¤ кр≥пацтва.

як кожний переломний момент в ≥стор≥њ, причини реформ стали об'Їктом гострих наукових суперечок. ƒе¤к≥ зах≥дн≥ вчен≥ переконан≥, що вир≥шальними у проведенн≥ реформ були економ≥чн≥ чинники. ¬они стверджують, що в≥дкритт¤ чорноморських порт≥в ≥ дедал≥ активн≥ша участь рос≥йських землевласник≥в у св≥тов≥й торг≥вл≥ зробили ще очевидн≥шими недол≥ки кр≥пацькоњ прац≥. “ак, продуктивн≥сть прац≥ рос≥йського кр≥пака у 1860 р. дор≥внювала продуктивност≥ прац≥ англ≥йського фермера в 1750 р. та центральноЇвропейського сел¤нина у 1800 р. —ловом, кр≥пацька прац¤ за вс≥Їњ своЇњ дешевизни була наст≥льки мало¤к≥сною, що не виправдовувала себе економ≥чно. ƒо того ж небачена конкуренц≥¤ ≥ власна безгосподарн≥сть перетворили багатьох землевласник≥в на боржник≥в. ” 1848 р. б≥льш ¤к дв≥ третини землевласник≥в на ”крањн≥ мали так≥ велик≥ борги, що неспроможн≥ були забезпечувати своњх сел¤н нас≥нн¤м чи харчами, не кажучи вже про те, щоб шукати шл¤х≥в п≥двищенн¤ врожањв. ”насл≥док цього ще задовго до впровадженн¤ реформ кр≥пацтво стало занепадати. ѕро це св≥дчить ≥ такий факт: ¤кщо у 1811 р. з ус≥х сел¤н –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ близько 58 % були кр≥паками, то до 1860 р. њхн≥й в≥дсоток упав до 44.

™ також учен≥, ¤к≥ вважають, що за вс≥Їњ важливост≥ економ≥чних чинник≥в не меншу, коли не б≥льшу роль в≥д≥гравали й ≥нш≥ руш≥њ. –ад¤нськ≥ ≥сторики напол¤гають на тому, що сел¤нськ≥ заворушенн¤ створили Ђреволюц≥йну ситуац≥юї, ¤ка перел¤кала цар¤ ≥ двор¤н, змусивши њх до поступок. «а њхн≥ми даними, лише на ”крањн≥ м≥ж 1856 та 1860 рр. мали м≥сце 276 заворушень, у ¤ких вз¤ло участь близько 160 тис. сел¤н. јмериканський ≥сторик јльфред –≥бер доводить, що до реформ спричинилос¤ передус≥м прагненн¤ модерн≥зувати царську арм≥ю, в той час ¤к англ≥Їць
Ѕернард ѕейрз мотивуЇ це занепокоЇн≥стю –ос≥њ своњм в≥дставанн¤м в≥д «аходу. ≤нш≥ ≥сторики схильн≥ п≥дкреслювати роль у реформ≥ л≥беральноњ ≥нтел≥генц≥њ, ¤ка в своњй зворушлив≥й проз≥, поез≥њ (зокрема, Ўевченков≥й) ≥ полем≥ц≥ п≥ддавала кр≥пацтво моральному осудов≥. ѕроте вс≥ сход¤тьс¤ в одному: шок, ¤кий викликала у царату нищ≥вна поразка –ос≥њ у  римськ≥й в≥йн≥, був вир≥шальним поштовхом, котрий змусив його визнати потребу негайних реформ.

–озум≥ючи, ¤ку потенц≥йну небезпеку крило в соб≥ зв≥льненн¤ кр≥пак≥в, ќлександр II д≥¤в обережно. ” 1857 р. з метою обговоренн¤ справи зв≥льненн¤ кр≥пак≥в ≥ опрацюванн¤ конкретних пропозиц≥й в≥н призначив таЇмну ком≥с≥ю (згодом перейменовану на √оловну ком≥с≥ю), до ¤коњ вв≥йшли пров≥дн≥ чиновники та громадськ≥ д≥¤ч≥ ¤к л≥беральних, так ≥ консервативних погл¤д≥в. ѕом≥тне м≥сце у √оловн≥й ком≥с≥њ, що працювала в ѕетербурз≥, пос≥дали украњнц≥. ќдним ≥з них був √ригор≥й •алаіан Ч переконаний ворог кр≥пацтва й особистий друг Ўевченка. ≤нший украњнець Ч ћ. ѕ. ѕозен, багатий, впливовий, хоч ≥ безпринципний кр≥посник ≥з ѕолтавськоњ губерн≥њ Ч робив усе, аби перешкодити вс¤кому прогресов≥. ўоб вивчити настроњ на м≥сц¤х, ур¤д запровадив у кожн≥й губерн≥њ двор¤нськ≥ ком≥с≥њ. Ќа ”крањн≥ в робот≥ цих ком≥с≥й вз¤ли участь 323 двор¤нини, що представл¤ли р≥зноман≥тн≥ ≥нтереси таких рег≥он≥в, ¤к —лоб≥дська ”крањна, Ћ≥вобережж¤ та ѕравобережж¤, ѕ≥вденна ”крањна. « сел¤нами н≥хто не радивс¤.

’оч багато двор¤н не проймалис¤ рад≥стю з приводу зв≥льненн¤ сел¤н, вони розум≥ли неухильн≥сть цього кроку. “ому з самого початку основним питанн¤м було: коли ≥ ¤к проводити реформу. ƒл¤ заспокоЇнн¤ стурбованих кр≥посник≥в царський ур¤д оголосив, що в першу чергу забезпечуватимутьс¤ ≥нтереси двор¤нства Ч головноњ опори режиму. ўодо зв≥льненн¤ кр≥пак≥в мали розгл¤датис¤ дв≥ проблеми: особистий статус кр≥пак≥в та над≥ленн¤ њх землею. ’оч кр≥пак≥в ≥ мали проголосити в≥льними людьми, поставало питанн¤: чи ¤кось обмежуватиметьс¤ њхн¤ во
л¤? Ѕагатьох двор¤н ≥ чиновник≥в л¤кала нав≥ть думка про те, що м≥льйони сел¤н раптом д≥стануть волю й зможуть п≥ти, куди њм заманетьс¤, й робити, що схочетьс¤. ѕоставало також складне питанн¤ землеволод≥нн¤. як зв≥льн¤ти кр≥пака: з землею чи без нењ? ј ¤кщо з землею, то на ¤ких умовах вона надаватиметьс¤?

ќск≥льки в р≥зних частинах ≥мпер≥њ переважали р≥зн≥ форми землеволод≥нн¤, не дивно, що серед двор¤н виникли розб≥жност≥ в погл¤дах на способи передач≥ сел¤нам земл≥. Ќа не дуже родючих п≥вн≥чних земл¤х –ос≥њ основним джерелом прибутк≥в пом≥щик≥в-кр≥посник≥в був оброк, тобто грошовий чинш. «ам≥сть змушувати сел¤н обробл¤ти неродюч≥ грунти, двор¤ни в цих земл¤х заохочували њх шукати роботу в селищах ≥ м≥стах, щоб сплачувати повинн≥сть гр≥шми. «емл¤ не була дл¤ тамтешн≥х пом≥щик≥в Їдиним джерелом прибутку, ≥ вони погоджувалис¤ дати кр≥пакам
щедр≥ над≥ли. ѕроте за прибутки, втрачуван≥ внасл≥док зв≥льненн¤ сел¤н, пом≥щики вимагали грошовоњ компенсац≥њ. ” багатому ж чорноземом п≥вденному рег≥он≥ ”крањни переважав ≥нший п≥дх≥д. “ут пом≥щики вол≥ли, щоб кр≥паки в≥дбуваючи панщину, тобто трудову повинн≥сть, оск≥льки своњ прибутки вони отримували головним чином ≥з с≥льськогосподарських врожањв. Ќе дивно, що вони не бажали н≥ за ¤ких умов давати сел¤нам землю. ¬ар≥анти цього Ђп≥вденногої п≥дходу переважали також в ≥нших частинах ”крањни. Ќа Ћ≥вобережж≥ й особливо у ѕолтавськ≥й
губерн≥њ пом≥щики погоджувалис¤ дати сел¤нам лише присадибн≥ д≥л¤нки. ” недавно освоЇн≥й ѕ≥вденн≥й ”крањн≥, де бракувало робочоњ сили, велик≥ землевласники виступали за продовженн¤ кр≥посного права десь на 10 рок≥в. ј на ѕравобережж≥ польськ≥ магнати взагал≥ не хот≥ли давати сел¤нам земл≥. ќднак, незважаючи на перешкоди, за напол¤ганн¤ми цар¤ √оловна ком≥с≥¤ продовжувала д≥¤ти.

19 лютого 1861 р. ќлександр II видав ман≥фест, що скасовував кр≥посне право. ÷ей епохальний за значенн¤м документ ¤вл¤в собою незграбну й заплутану за своЇю суттю за¤ву, ¤ка створювала у сел¤н враженн¤, що жадане зв≥льненн¤ прийде ще не скоро й не задовольнить ус≥х њхн≥х спод≥вань. —ам акт зв≥льненн¤ л≥кв≥дував залежн≥сть сел¤н в≥д пом≥щик≥в. јле, перетворивши колишн≥х кр≥пак≥в на громад¤н, в≥н не прин≥с њм повноњ р≥вност≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших верств сусп≥льства зв≥льнен≥ сел¤ни повинн≥ були сплачувати викупн≥ платеж≥. ¬они передавалис¤ п≥д юрисдикц≥ю спец≥альних суд≥в, що за невелик≥ провини мали право п≥ддавати т≥лесним покаранн¤м. ’оч реформа вводила дл¤ сел¤нських громад самовр¤дуванн¤, функц≥¤ нагл¤ду збер≥галас¤ за ур¤довими чиновниками, ¤к≥ звичайно призначалис¤ з м≥сцевих двор¤н. ’то бажав вињхати з села, повинен був отримати в≥д властей паспорти. якщо сел¤ни не виконували ф≥нансових зобов'¤зань перед державою, старости мали повноваженн¤ примусити њх до цього.

ўе б≥льше розчарували сел¤н труднощ≥, пов'¤зан≥ з правом землеволод≥нн¤. –еформа в основному дозвол¤ла пом≥щикам лишати близько половини земл≥ дл¤ власного користуванн¤, а решту розпод≥л¤ти м≥ж њхн≥ми колишн≥ми кр≥паками. ѕри цьому сел¤н зобов'¤зували заплатити за своњ над≥ли. ќск≥льки грошей у сел¤н було мало або взагал≥ не було, передбачалос¤, що ур¤д виплатить пом≥щикам 80 % вартост≥ земель у форм≥ казенних обл≥гац≥й, а сел¤ни в свою чергу зобов'¤зувалис¤ виплачувати ур¤дов≥ цю суму разом ≥з процентами прот¤гом 49 рок≥в. –ешту вартост≥ земельного над≥лу сел¤ни мали виплачувати безпосередньо пом≥щиков≥ або гр≥шми,
або, що було реальн≥ше, домовившись в≥дробити на нього.

ƒл¤ тих, кому не п≥д силу був ф≥нансовий т¤гар такого врегулюванн¤, пропонувавс¤ крих≥тний Ђдарчийї над≥л у 2,5 акри. ћенше поталанило тим кр≥пакам, котр≥ служили при панських садибах,Ч на ”крањн≥ њх нал≥чувалос¤ близько 440 тис.,Ч оск≥льки зв≥льненн¤ принесло њм свободу, але не дало земл≥.

ѕри розпод≥л≥ земель реформа враховувала м≥сцев≥ в≥дм≥нност≥. ќброблювана земл¤ под≥л¤лас¤ на три категор≥њ: чорнозем, нечорнозем, степов≥ грунти. ѕричому сел¤нськ≥ над≥ли у двох останн≥х категор≥¤х (г≥рших за ¤к≥стю) були б≥льшими, зате в чорноземних рег≥онах, ¤к, наприклад, ”крањна,Ч меншими.

¬загал≥ кажучи, п≥сл¤ реформи сел¤ни мали в своЇму розпор¤дженн≥ менше земл≥, н≥ж до 1861 р. Ќа рос≥йськ≥й ѕ≥вноч≥ вони втратили близько 10 % своњх колишн≥х над≥л≥в. Ќа Ћ≥вобережж≥ та ѕ≥вденн≥й ”крањн≥ њхн≥ земл≥ зменшилис¤ майже на «ќ ∞о. “ак, ¤кщо середн¤ величина сел¤нського над≥лу в ≥мпер≥њ становила 27 акр≥в на с≥м'ю, то на Ћ≥вобережн≥й та ѕ≥вденн≥й ”крањн≥ Ч лише 18.

ќсобливо нажилис¤ на реформ≥ пом≥щики ”крањни. ¬даючись до р≥зноман≥тних хитрощ≥в п≥д час переговор≥в та перерозпод≥лу земель, вони привласнювали соб≥ л≥си, луки та водойми, що ран≥ше вважалис¤ загальною власн≥стю. —об≥ вони завжди лишали найродюч≥ш≥ земл≥, а г≥рш≥ продавали за п≥двищеними ц≥нами. ” процес≥ перерозпод≥лу вони часто змушували сел¤н перењжджати, штовхаючи б≥дн¤к≥в на додатков≥ витрати. ƒо такоњ практики вдавалис¤ по вс≥й ≥мпер≥њ, але особливо поширеною вона була на ”крањн≥, де точилас¤ найгостр≥ша боротьба за землю.
¬насл≥док цього сел¤ни Ћ≥вобережноњ та ѕ≥вденноњ ”крањни потерп≥ли в≥д реформи набагато б≥льше, н≥ж њхн≥ рос≥йськ≥ сус≥ди.

¬ин¤ток становило ѕравобережж¤. —ерйозно сумн≥ваючись у в≥дданост≥ польськоњ шл¤хти цього рег≥ону (безпомилков≥сть цих п≥дозр п≥дтвердило повстанн¤ пол¤к≥в 1863 р.), ур¤д намагавс¤ привернути на св≥й б≥к украњнських сел¤н ≥ роздавав њм над≥ли на 18% б≥льш≥, н≥ж вони мали до 1861 р. јле виграючи на величин≥ над≥л≥в, колишн≥ кр≥паки втрачали на дуже завищених ц≥нах, ¤к≥ вони мусили платити за землю.

≤нша особлив≥сть реформ на ”крањн≥ зумовлювалас¤ формами землеволод≥нн¤. ” –ос≥њ, де понад 95 % сел¤н жили общинами, документ на щойно набут≥ земл≥ був у колективн≥й власност≥, а плата за них входила в обов'¤зок общини. јле на ”крањн≥ общинн≥ волод≥нн¤ були р≥дк≥стю. ѕонад 80 % сел¤н ѕравобережж¤ й майже 70 % Ћ≥вобережж¤ вели одноос≥бне господарство. ¬≥дтак б≥льш≥сть украњнських сел¤нських с≥мей отримували ≥ндив≥дуальне право на землю й несли особисту в≥дпов≥дальн≥сть у сплат≥ боргу за нењ. “ака ситуац≥¤ спри¤ла зм≥цненню й без того
розвиненоњ прив'¤заност≥ до приватноњ власност≥, що в≥др≥зн¤ло украњнських сел¤н в≥д рос≥йських.

—л≥д пам'¤тати, що не вс≥ сел¤ни були кр≥паками. ѕриблизно половину становили державн≥ сел¤ни, ¤к≥ под≥л¤лис¤ на щонайменше «ќ р≥зних категор≥й, включаючи майже 1 млн колишн≥х украњнських козак≥в. ¬они звичайно жили краще за пом≥щицьких кр≥пак≥в (бо хоч ≥ сплачували б≥льшу подушну подать держав≥, що фактично була дл¤ них феодалом, зате могли без дозволу пересел¤тис¤), мали в своЇму розпор¤дженн≥ б≥льше земл≥, до того ж над ними не було осоружних пан≥в (хоч њм часто отруювали житт¤ п≥дкупн≥ чиновники). –еформа 1861 р. й, зокрема, закон 1866 р. зв≥льн¤ли державних сел¤н швидше ≥ на умовах спри¤тлив≥ших, н≥ж дл¤ кр≥пак≥в. –азом ≥з свободою вони отримували б≥льш≥ над≥ли, плата за ¤к≥ була нижчою пор≥вн¤но з тою, що вносили кр≥паки. ѕроте на ѕравобережж≥ становище державних сел¤н мало чим зм≥нилос¤ на краще.

¬загал≥ сел¤н ≥ особливо колишн≥х кр≥пак≥в реформа розчарувала. ¬они спод≥валис¤ права на волод≥нн¤ своњми над≥лами Ч натом≥сть над≥ли ур≥залис¤, а сел¤нам нав'¤зувавс¤ обт¤жливий ф≥нансовий т¤гар. ѕо селах прокотилас¤ хвил¤ заворушень, щоправда, неоднакових за силою у р≥зних рег≥онах. Ќа Ћ≥вобережж≥ та ѕ≥вденн≥й ”крањн≥ повстань було в≥дносно небагато. ѕроте на ѕравобережж≥, де ще жила пам'¤ть про гайдамак≥в ≥ ворожнеча м≥ж православним украњнським сел¤нством та католицькою польською шл¤хтою посилювалас¤ рел≥г≥йними, етн≥чними та соц≥ально-економ≥чними розб≥жност¤ми, др≥бн≥ конфл≥кти набули значного поширенн¤.
јле њх завжди швидко придушували, й сел¤ни продовжували в пот≥ чола добувати св≥й щоденний хл≥б, хоч ≥ за пом≥тно зм≥нених умов.

≤нш≥ реформи. —касуванн¤ кр≥посного права вело за собою ≥нш≥ реформи. ќкремим аспектом ≥мперського устрою, що потребував негайного вдосконаленн¤, було м≥сцеве управл≥нн¤. ≤з зм≥ною сусп≥льства та з наданн¤м кр≥пакам прав громад¤нства зростала необх≥дн≥сть у м≥сцев≥й адм≥н≥страц≥њ. ѕроте дл¤ задоволенн¤ цих вимог царський ур¤д не мав н≥ людей, н≥ грошей. “ому в 1866 р. в≥н дозволив общинам обирати на пов≥товому та губернському р≥вн≥ власних представник≥в дл¤ нагл¤ду за осв≥тою, охороною здоров'¤, поштовими послугами, утриманн¤м шл¤х≥в, накопиченн¤м запасу њж≥ на випадок голоду та за збором статистичних даних. ƒл¤ ф≥нансуванн¤ цих служб м≥сцевим ком≥тетам, або земствам, надавалос¤ право обкладати населенн¤ земськими податками.

–адикальним в≥дступом в≥д ≥мперськоњ практики призначенн¤ Ђзгориї вс≥х ур¤дових чиновник≥в стало те, що члени земств обиралис¤ з числа виборц≥в, под≥лених на три окремих категор≥њ: великих пом≥щик≥в, м≥щан ≥ сел¤н. ¬плив виборц≥в був пропорц≥йним к≥лькост≥ земл≥, що вони мали. —амо собою, значна б≥льш≥сть у земствах належала двор¤нам. Ќа ”крањн≥ вони звичайно складали понад 75 % ус≥х член≥в земств, у той час ¤к сел¤ни р≥дко коли м њли 10 %. јле хоч земства й не були по-справжньому представницькими, вони в≥д≥гравали дуже важливу функц≥ю. ќкр≥м спри¤нн¤ п≥днесенню загального р≥вн¤ житт¤ на сел≥, вони привчали м≥сцеве населенн¤ до обмеженого самовр¤дуванн¤.

- Ќа ”крањн≥ земства впроваджувалис¤ на Ћ≥вобережж≥ та ѕ≥вдн≥. ѕроте на ѕраво- ≥ Ћ≥вобережж≥ через недавнЇ повстанн¤ польськоњ шл¤хти њх не вводили аж до 1911 р. ≥ ѕредставл¤ючи м≥сцев≥ ≥нтереси, земства ви¤вилис¤ чутлив≥шими до культурних ≤ прагнень украњнц≥в, н≥ж ≥мперське чиновництво. “ак, у друг≥й половин≥ стол≥тт¤ стали њ в≥дчутними украњноф≥льськ≥ тенденц≥њ, зокрема у земствах ѕолтавщини, що слугу вали ареною п≥дготовки багатьох пров≥дник≥в украњнського руху. ўе гостр≥шою була необх≥дн≥сть удосконаленн¤ системи судочинства. ѕроблема значною м≥рою крилас¤ в нерозвинутост≥ у рос≥¤н почутт¤ законност≥. ≤мперськ≥
чиновники, на ¤ких лежала в≥дпов≥дальн≥сть за багато юридичних р≥шень, вважали, що правосудд¤ Ч це сфера держави, а суди, на њхню думку, ≥снували дл¤ того, щоб вир≥шувати, що в≥дпов≥даЇ ≥нтересам держави. ѕрава особи не мали до цього н≥¤кого в≥дношенн¤ чи в кращому раз≥ вважалис¤ другор¤дними. —удов≥ в≥дправи проводилис¤ таЇмно, судд≥ часто займалис¤ хабарництвом, а њхн≥ нер≥дко свав≥льн≥ вироки виносилис¤ з урахуванн¤м класових в≥дм≥нностей Ч нижчим верствам д≥ставалис¤ сувор≥ш≥ покаранн¤, а легш≥ вироки Ч двор¤нам. ÷ю ситуац≥ю значно виправила судова реформа 1864 р., зробивши судочинство незалежною сферою управл≥нн¤, закритою дл¤ втручанн¤ чиновництва. ¬≥дтод≥ суд зас≥дав в≥дкрито, розгл¤даючи позиц≥њ обох стор≥н. ќдним ≥з насл≥дк≥в цього була по¤ва новоњ групи фах≥вц≥в Ч адвокат≥в-юрист≥в.

¬ажлив≥ зм≥ни також в≥дбувалис¤ в ≥нших сусп≥льних сферах ≥мпер≥њ. –еформи в систем≥ осв≥ти 1860-х рок≥в в≥дкрили дл¤ нижчих верств б≥льший доступ до нењ на вс≥х р≥вн¤х, включаючи ун≥верситетський. ¬они також удосконалили програму навчанн¤ й надали ун≥верситетам б≥льшу автоном≥ю. ¬одночас було послаблено цензурн≥ утиски, хоч усе ще не¤сним лишалос¤ те, до ¤коњ м≥ри дозвол¤лос¤ обстоювати Ђп≥дривн≥ї погл¤ди. ” 1874 р. було введено зм≥ни до суворих правил в≥йськовоњ служби, зг≥дно з ¤кими в≥йськова повинн≥сть поширювалас¤ на вс≥ верстви сусп≥льства. —корочувалас¤ також з 25 до 6 рок≥в тривал≥сть служби ≥ вводивс¤ р¤д правил
зв≥льненн¤ в≥д в≥йськовоњ повинност≥.

«наченн¤ реформ. ’оч ц≥ Ђвелик≥ реформиї ≥ не революц≥он≥зували умов житт¤ украњнц≥в та ≥нших п≥дданих –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, вони, однак, спричинилис¤ до важливих зм≥н. «ах≥дн≥ вчен≥ часто п≥дкреслюють те, що реформи принесли кр≥пакам особисту свободу, спри¤ли розвитку земськоњ системи м≥сцевого вр¤дуванн¤ та п≥днесенню рол≥ закону й права. «≥ свого боку рад¤нськ≥ ≥сторики вважають, що реформи в≥дкрили дл¤ –ос≥њ епоху переходу в≥д феодал≥зму до буржуазного, кап≥тал≥стичного сусп≥льства. «розум≥ло, реформи мали серйозн≥ недол≥ки, але ≥снуЇ загальна згода, що без них подальша соц≥ально-економ≥чна модерн≥зац≥¤ ≥мпер≥њ була б неможливою.

Ќа ”крањн≥, де кр≥паки складали близько 42 % всього населенн¤ пор≥вн¤но з 35 % в середньому по ≥мпер≥њ, зв≥льненн¤ сел¤н мало ще б≥льш≥ насл≥дки. ¬досконаленн¤ системи осв≥ти, поширенн¤ юридичного захисту, зм≥цненн¤ й поглибленн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ Ч все це примножувало можливост≥ вираженн¤ нац≥ональних особливостей ≥ м≥сцевих ≥нтерес≥в. «в≥сно, що в≥днин≥ р≥зноман≥тн≥ ≥дейн≥ теч≥њ, включаючи ≥деолог≥ю украњнськоњ нац≥ональноњ ≥дентичност≥, легше могли знайти шл¤х до широких к≥л громадськост≥.

«м≥ни та реформи, що впроваджувалис¤ в јвстро-”горськ≥й та –ос≥йськ≥й ≥мпер≥¤х в≥дпов≥дно у 1848 р. та 1860-х роках, мали важлив≥ под≥бн≥ риси. як зах≥д, вимушений в обох ≥мпер≥¤х, особливо јвстр≥йськ≥й, ц≥ реформи проводили Ђзгориї режими, що продовжували утримувати пол≥тичну владу. √либок≥, хоч ≥ не революц≥йн≥ за своЇю суттю, вони лишили недоторканими стар≥ засади. ќднак реформи ¤вно прискорили наближенн¤ новоњ ери, коли народ ≥ його представники справл¤тимуть в≥дчутн≥ший вплив на пол≥тичне, соц≥ально-економ≥чне й культурне житт¤. ¬≥дтак ≥ в јвстр≥йськ≥й, ≥ в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥¤х зм≥ни середини XIX ст. були г≥гантським кроком на шл¤ху до сучасноњ доби.

« точки зору того впливу, ¤кий справила ц¤ епоха на украњнц≥в, в≥дм≥нност≥ м≥ж австр≥йськими та рос≥йськими реформами мали таке ж значенн¤, ¤к ≥ под≥бност≥. –еволюц≥йний 1848 р≥к поставив перед украњнц¤ми јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ два головних питанн¤: соц≥ально-економ≥чноњ дол≥ сел¤нства й нац≥ональних прагнень церковноњ ≥нтел≥генц≥њ.  ор≥нне значенн¤ мав той факт, що на «ах≥дн≥й ”крањн≥ ц≥ проблеми перепл≥талис¤, поза ¤к пол¤ки, ¤к≥ виступали проти украњнських нац≥ональних прагнень, часто були водночас ≥ шл¤хтичами, що визискували сел¤н. “ому дл¤ зах≥дних украњнц≥в нац≥ональне питанн¤ з самого початку пов'¤зувалос¤ з такими повс¤кденними
справами, ¤к осв≥та, м≥сцеве вр¤дуванн¤, соц≥альне законодавство. « часом цей зв'¤зок наповнить соц≥альне питанн¤ такою ж вагою у св≥домост≥ сел¤нства, ¤коњ воно вже набуло в середовищ≥ ≥нтел≥генц≥њ. ¬имушена згода √абсбург≥в на введенн¤ конституц≥йного правл≥нн¤, попри вс≥ його вади й недосконал≥сть, дала змогу зах≥дним украњнц¤м виражати й захищати у парламент≥ своњ нац≥ональн≥ та соц≥ально-економ≥чн≥ ≥нтереси й спри¤ла залученню до цього сел¤нства. ¬≥дтак зах≥дн≥ украњнц≥, що насел¤ли найв≥дстал≥ш≥ земл≥ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ та зазнавали соц≥ально-економ≥чних утиск≥в, д≥стали можливост≥ пол≥тичноњ, орган≥зац≥йноњ та культурноњ д≥¤льност≥, ¤ких не мали украњнц≥ в –ос≥њ.

√либок≥ зм≥ни 1860-х рок≥в мало вплинули на розвиток нац≥онального руху украњнц≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ¬ –ос≥њ нац≥ональне питанн¤ не могло дос¤гти гостроти соц≥ально-економ≥чних проблем јвстр≥њ з ц≥лого р¤ду причин, серед ¤ких: культурне й демограф≥чне пануванн¤ в ≥мпер≥њ рос≥¤н; ворож≥сть царату до вс¤кого плюрал≥зму; небажанн¤ цар¤ нав≥ть розгл¤дати питанн¤ конституц≥њ, що створила б умови дл¤ нац≥онального та м≥сцевого самовираженн¤; слабк≥сть громадських орган≥зац≥й; жорстока репресивна пол≥тика ур¤ду проти нац≥ональних рух≥в серед нерос≥йських народ≥в ≥мпер≥њ. ¬насл≥док цього був в≥дсутн≥й важливий зв'¤зок м≥ж соц≥ально-економ≥чним становищем сел¤н та нац≥ональними прагненн¤ми ≥нтел≥генц≥њ. ÷¤ обставина значно перешкоджала зростанню нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнц≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.