ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё
¬Ћјƒќё
|
ѕ≤ƒ ≤ћѕ≈–—№ ќё |
|
| √оловна | «м≥ст |
| <<< Ќазад |
|
—’≤ƒЌј √јЋ»„»Ќј: ќѕЋќ“ ” –јѓЌ—“¬ј
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ѕольсько-украњнська конфронтац≥¤
|
|
яку користь здатн≥
принести економ≥чно зубож≥лому, соц≥альне нерозвинутому,
культурно нерухомому й пол≥тичне
слабкому сусп≥льству реформи законодавства,
а ¤кщо конкретн≥ше: ¤кий вплив справили на
украњнц≥в габсбурзькоњ ≥мпер≥њ
конституц≥йн≥ реформи XIX ст.? ƒо к≥нц¤ XIX ст. зах≥дн≥
украњнц≥ * вже мали велик≥ здобутки завд¤ки тим новим можливост¤м, що њх
створила конституц≥¤. јле вони також
розум≥ли, що закони й конституц≥њ здатн≥
гарантувати соц≥ально-економ≥чну та
нац≥ональну справедлив≥сть лише до певних меж.
ѕроте в загальному п≥дсумку
австр≥йськ≥ конституц≥њ 1848 р. й особливо 1867 р.
мали позитивний вплив ≥ стали ѕ≥сл¤ 1848 р. √аличина, «акарпатт¤ та Ѕуковина, ¤к ≥ ран≥ше, були одними з найубог≥ших в ™вроп≥ крањв, що спонукало де¤ких ≥сторик≥в називати њх Ђкоморою економ≥чних абсурд≥вї. ќдним ≥з найб≥льших господарських лих цих пров≥нц≥й була в≥дсутн≥сть основних експортних товар≥в, таких ¤к пшениц¤ чи цукровий бур¤к, що живили економ≥чний розвиток –ос≥йськоњ ”крањни. Ќездоланну перешкоду розвитку промисловост≥, нав≥ть у скромних масштабах, становила конкуренц≥¤ з боку таких високо≥ндустр≥ал≥зованих пров≥нц≥й, ¤к Ѕогем≥¤, Ќижн¤ јвстр≥¤ та ћорав≥¤, ¤к≥ легко зводили нан≥вець к≥лька невдалих спроб ≥ндустр≥ал≥зац≥њ √аличини. ѕол≥тика ¬≥дн¤ лише пог≥ршувала становище. ≤мператорський ур¤д не т≥льки ви¤вл¤в мало за≥нтересованост≥ в тому, щоб покращити ситуац≥ю в √аличин≥, але й виразно спри¤в зах≥дним пров≥нц≥¤м, запровадивши незбалансован≥ тарифи. «емл≥, населен≥ зах≥дними * Ќаприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. нац≥ональне св≥дом≥ зах≥дн≥ украњнц≥ почали називати себе Ђукрањнц¤миї Ч самоназвою, ¤ку ран≥ше стала вживати украњнська ≥нтел≥генц≥¤ на сход≥. ¬≥дмова в≥д традиц≥йноњ назви Ђрусинї по¤снювалас¤ двома основними причинами: слово Ђрусинї у¤вл¤лос¤ надто близьким до слова Ђрусскийї, ≥, вживаючи самоназву своњх сп≥вв≥тчизник≥в у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, зах≥дн≥ украњнц≥ прагнули п≥дкреслити свою Їдн≥сть ≥з ними, украњнц¤ми, нав≥ть б≥льшою м≥рою, н≥ж –ос≥йська ”крањна, були внутр≥шньою колон≥Їю, т≥льки јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ. ƒо того ж найкрупн≥ш≥ землевласники пров≥нц≥њ не посп≥шали зд≥йснювати економ≥чн≥ зм≥ни, побоюючис¤, щоб розвиток промисловост≥ не позбавив њх дешевоњ та численноњ робочоњ сили. ¬≥дтак √аличина, Ѕуковина й захоплене мад¤рами «акарпатт¤ лишалис¤ аграрним сусп≥льством ≥з незначним накопиченн¤м кап≥талу, слабкорозвинутою внутр≥шньою торг≥влею, низьким р≥внем урбан≥зац≥њ, майже непом≥тною промислов≥стю, найнижчими зароб≥тками ≥ найвищим в≥дсотком надлишковоњ робочоњ сили в ≥мпер≥њ. … лише в останнЇ дес¤тир≥чч¤ стол≥тт¤ з'¤вилис¤ ледве пом≥тн≥ ознаки покращенн¤. Ќехтуванн¤ ¬≥дн¤ √аличиною не повинне створювати враженн¤, н≥би ц¤ пров≥нц≥¤ не мала дл¤ ≥мпер≥њ великого значенн¤. ” 1910 р. тут проживало 15 % п≥дданих монарх≥њ. ƒл¤ земель, де жили зах≥дн≥ украњнц≥, населенн¤ фактично було одним ≥з небагатьох вим≥р≥в, що характеризувалис¤ ростом. …ого чисельн≥сть у √аличин≥ п≥дстрибнула з 5,2 млн у 1849 р. до майже 8 млн у 1910 р. јле це дос¤гненн¤ крило в соб≥ сумн≥вн≥ переваги, оск≥льки зростанн¤ густоти населенн¤ на сел≥ Ч з 32 чолов≥к на кв. км у 1780 р. до 102 у 1910 р.Ч лише поглиблювало соц≥альноеконом≥чн≥ проблеми. ¬ етн≥чному склад≥
√аличини також в≥дбулис¤ велик≥ зм≥ни, хоч на
перший погл¤д
вони здавалис¤ драматичн≥шими, н≥ж це було
насправд≥. якщо в 1849 р. украњнц≥ складали половину жител≥в пров≥нц≥њ, на 1910 р.
було зареЇстровано понад 58 % населенн¤ польськоњ нац≥ональност≥ й лише 40 ∞о украњнц≥в. Ќав≥ть у —х≥дн≥й
√аличин≥
частка украњнц≥в скоротилас¤ до 62 %.
ѕевною м≥рою ц≥ зм≥ни по¤снювалис¤ переселенн¤м пол¤к≥в ≥з зах≥дноњ у сх≥дну частину
пров≥нц≥њ, а також полон≥зац≥Їю непольського населенн¤, особливо н≥мц≥в. ѕроте
основною причиною була зростаюча схильн≥сть Їврењв, в≥дсоток ¤ких у пров≥нц≥њ
зр≥с ≥з 6 у 1831 р. до майже 12 у ѕроте у фахових зан¤тт¤х населенн¤ пров≥нц≥њ в≥дбулис¤ незначн≥ зм≥ни. ”крањнц≥ лишалис¤ народом переважно аграрним. ” 1900 р. близько 95 % ≥з них займалис¤ с≥льським господарством. Ћише близько 1 % працювали в промисловост≥ (¤кою б м≥зерною вона не була) ≥ ¤кихось 0,2%Чв торг≥вл≥. ”крањнська ≥нтел≥генц≥¤, включаючи св¤щеник≥в, ¤вл¤ла собою невелику групу, що нал≥чувала десь в≥д 12 до 15 тис. ос≥б. («а п≥драхунками ¬олодимира Ќавроцького Ч близько 5 тис., включаючи св¤щеник≥в, у пол¤к≥в же Ч 38 тис., не рахуючи св¤щеник≥в.) ƒл¤ пор≥вн¤нн¤: 80 % населенн¤ ѕольщ≥ займалос¤ с≥льським господарством, 6,5 % працювали в промисловост≥ й 2 % вели торг≥влю. ” 1914 р. в пров≥нц≥њ було 300 високопоставлених ур¤дових чиновник≥в-пол¤к≥в, у той час ¤к украњнц≥в Ч лише 25. ќтже, попри реформи √абсбург≥в украњнц¤м мало що вдалос¤ у подоланн≥ соц≥ально-економ≥чних проблем, що стол≥тт¤ми пересл≥дували њх. ƒол¤ сел¤нства. як ≥ в –ос≥њ в 1861 р., зв≥льненн¤ кр≥пак≥в у габсбурзьк≥й ≥мпер≥њ в 1848 р., п≥дн≥сши њхн≥й юридичний статус та пол≥тичн≥ права, не полегшило економ≥чного становища. ¬ сутност≥ проблема крилась у п≥двищенн≥ вартост≥ житт¤ й зменшенн≥ прибутк≥в. ќсновним т¤гарем, що вис≥в на сел¤нах, був борг за отриман≥ в 1848 р. земл≥. —початку в≥денський ур¤д об≥ц¤в власними гр≥шми покрити кошти, пов'¤зан≥ з передачею земл≥, але в 1853 р., п≥сл¤ в≥дновленн¤ пор¤дку, в≥н переклав на сел¤н б≥льшу частину цих витрат. Ќа додаток сел¤ни п≥дл¤гали пр¤мому й непр¤мому оподаткуванню, включаючи утриманн¤ шк≥л, шл¤х≥в тощо. “а найб≥льшу лють у
сел¤н викликало питанн¤ про так зван≥ серв≥тути.
«а умовами зв≥льненн¤ кр≥пак≥в землевласники збер≥гали
за собою право волод≥нн¤ л≥сами,
пасовиськами (тобто серв≥тутами), ¤кими ран≥ше
могли користуватис¤ сел¤ни. ÷е
означало, що тепер сел¤нин мав платити будь-¤ку
призначену пом≥щиком ц≥ну, щоб заготувати соб≥
дрова, буд≥вельн≥ матер≥али чи випасати худобу.
«деб≥льшого
пом≥щицьк≥ ц≥ни були такими високими, що, ¤к
здавалос¤, легальне кр≥пацтво до
1848 р. просто зам≥нили економ≥чним закр≥паченн¤м.
ѕрагнучи зв≥льнитис¤ в≥д ≤з зростанн¤м ц≥н на землю швидко зменшувалис¤ розм≥ри над≥л≥в сел¤н, а в≥дтак ≥ њхн≥ прибутки. ” 1859 р. середн≥й розм≥р сел¤нського над≥лу в —х≥дн≥й √аличин≥ дор≥внював 12 акрам; у 1880 р. в≥н зменшивс¤ до 7, а в 1902 Ч до 6 акр≥в. ≤ншими словами, в≥дсоток сел¤н, ¤ких можна квал≥ф≥кувати ¤к б≥дн¤к≥в, тобто ¤к≥ волод≥ли менш н≥ж 12 акрами земл≥, зр≥с ≥з 66 в 1859 р. до 80 у 1902 р. ќсновною причиною зменшенн¤ над≥л≥в був под≥л земл≥ окремого сел¤нина м≥ж його д≥тьми, середнЇ число ¤ких у с≥м'њ становило 3-4. ≤з зменшенн¤м сел¤нських землеволод≥нь дедал≥ зростали велик≥ маЇтки, оск≥льки багат≥њ скуповували земл≥ сел¤н, ¤к≥ вже не могли прожити на своњх крих≥тних д≥л¤нках. “аким чином, у —х≥дн≥й √аличин≥ понад 40 % орних земель належало близько 2400 великим землевласникам, а 60 % ус≥х культивованих грунт≥в розпод≥л¤лис¤ м≥ж сотн¤ми тис¤ч крих≥тних сел¤нських над≥л≥в. Ќевесела перспектива в≥дкривалас¤ перед сел¤нами, що прагнули знайти ¤к≥сь додатков≥ джерела прибутку. Ќайн¤вшись батраками до пом≥щик≥в, вони могли розраховувати на найнижчий зароб≥ток в ≥мпер≥њ, що становив близько чверт≥ того, що заробл¤ли в сам≥й јвстр≥њ. ј т≥, хто з в≥дчаю брав у борг у м≥сцевих лихвар≥в (ними переважно були Їврењ-шинкар≥ на сел≥ та крамар≥ в м≥ст≥, оск≥льки банк≥в не ≥снувало), ризикували провалитис¤ в економ≥чну пр≥рву. « огл¤ду на р≥чн≥ процентн≥ ставки Чв≥д 150 до 250 (ще одна причина того, чому кап≥тал обертавс¤ у лихварств≥ й не вкладавс¤ в промислов≥сть) невеличкий борг, що мав допомогти сел¤нинов≥ протриматис¤ до наступного врожаю, за короткий час виростав у страшенний т¤гар. Ќањвн≥ та неспритн≥ сел¤ни могли через власну необачн≥сть зазнати великих збитк≥в; м≥сцев≥ лихвар≥ часто заохочували њх пити чи купувати в позичку, а через певний час, коли наростали проценти, виставл¤ли њм величезний рахунок. якщо сел¤ни не сплачували борг≥в, лихвар в≥дбирав у них землю й продавав њњ з молотка. ўоправда, сел¤н ≥ не
треба було особливо п≥дштовхувати до пи¤тики Ч
саме
њхнЇ безпросв≥тне економ≥чне становище спри¤ло
алкогол≥змов≥, що набував загрозливих масштаб≥в. ƒо цього також спонукали
землевласники, ¤к≥ волод≥ли монопол≥Їю на виробництво алкоголю, й шинкар≥, котр≥
алкоголем торгували. ќдин ≥з
способ≥в схилити сел¤нина пити зводивс¤ до
продовженн¤ позички; ≥нший пол¤гав
у тому, щоб виплачувати батракам зароб≥ток у
талонах, ¤к≥ реал≥зувалис¤ т≥льки
в шинку. ¬ 1900 р. у —х≥дн≥й √аличин≥ один шинок
припадав на кожних 220 жител≥в “ому не дивно, що серед ус≥х п≥дданих ≥мпер≥њ стан здоров'¤ украњнц≥в був найб≥льше занедбаним. якщо в 1900 р. одна л≥карн¤ припадала на 295 жител≥в јвстр≥њ, то в √аличин≥ це сп≥вв≥дношенн¤ було 1 до 1200. Ѕ≥льше половини д≥тей не доживали й до п'¤ти рок≥в,Ч ¤к правило, внасл≥док еп≥дем≥й та недоњданн¤. јле чи не найжахлив≥шим було те, що кожного року в≥д голоду вмирало 50 тис. чолов≥к. ” своњй знаменит≥й книжц≥ Ђ«лидн≥ √аличини в цифрах...ї польський письменник —тан≥слав ўепановський стверджував, що продуктивн≥сть прац≥ галичанина становила лише чверть продуктивност≥ прац≥ середнього Ївропейц¤, а споживанн¤ њж≥ Ч половину. “ому зрозум≥ло, що на злам≥ стол≥ть тривал≥сть житт¤ зах≥дноукрањнських чолов≥к≥в була на ш≥сть рок≥в меншою, н≥ж у чех≥в, ≥ на ≤«, н≥ж в англ≥йц≥в. як народ аграрний ≥ ос≥лий, украњнц≥ в≥дчували надзвичайно сильну прив'¤зан≥сть до р≥дноњ земл≥, ≥ змусити сел¤н покинути њњ могли т≥льки дуже скрутн≥ обставини. Ќа к≥нець XIX ст. стало очевидним, що дн≥ такоњ скрути настали, й перед багатьма постала нев≥дворотн≥сть ем≥грац≥њ. ѕод≥бно до своњх брат≥в у –ос≥йськ≥й ”крањн≥ зах≥дн≥ украњнц≥ були змушен≥ об≥йти п≥всв≥ту в пошуках кращих можливостей. ѕроте на в≥дм≥ну в≥д сх≥дних украњнц≥в, що пересел¤лис¤ на —х≥д, на узбережж¤ “ихого океану, зах≥дн≥ украњнц≥ йшли на «ах≥д Ч через јтлантику до Ѕраз≥л≥њ, анади ≥ найчаст≥ше Ч до —получених Ўтат≥в. ћ≥ста й торг≥вл¤. ” великих ≥ малих м≥стах проживало лише близько 10 % населенн¤ √аличини. як ≥ належало спод≥ватис¤, в≥дсоток украњнц≥в у м≥ських осередках був зовс≥м невеликим: у 1900 р. понад 75 % м≥ських жител≥в пров≥нц≥њ розмовл¤ли польською мовою, 14 %Ч украњнською, а решта Ч н≥мецькою. Ќав≥ть у —х≥дн≥й √аличин≥ украњнц≥ складали лише 25Ч«ќ % м≥ського населенн¤ Ч майже ст≥льки ж, ¤к ≥ пол¤ки. ѕроте в сх≥дних частинах пров≥нц≥њ 40Ч45 % м≥ських жител≥в складали Їврењ, а в де¤ких м≥стах, ¤к, наприклад, Ѕроди, понад 70 % мешканц≥в були Ївре¤ми. «ростанн¤ населенн¤ м≥ст в≥дбувалос¤ нер≥вном≥рно. якщо у Ћьвов≥ Ч культурному, адм≥н≥стративному та економ≥чному центр≥ —х≥дноњ √аличини Ч воно зросло з 70 тис. у 1857 р. до понад 200 тис. у 1910 р., то в б≥льшост≥ ≥нших м≥ст цей процес переб≥гав пов≥льн≥ше. як ≥ в ≥нших
крањнах, основна економ≥чна функц≥¤ м≥ст
пол¤гала в торг≥вл≥
та комерц≥йн≥й д≥¤льност≥. ј говорити про
торг≥влю на зах≥дноукрањнських земл¤х
означало говорити про Їврењв, оск≥льки вони
ц≥лком опанували цей сектор економ≥ки.
—аме Їврењ виступали посередниками м≥ж селом ≥
м≥стом. ƒр≥бн≥ Їврейськ≥ торговц≥
привозили у занеха¤н≥ села сучасн≥ товари
(с≥рники, гас), а Їврейськ≥ купц≥ скуповували у сел¤н врожай ≥ продавали його в м≥ст≥. ”
самих же м≥стах майже вс≥ крамниц≥ та лавки, де сел¤ни могли придбати так≥
готов≥ товари, ¤к тканини, взутт¤, «а своњ послуги
Їврейськ≥ купц≥ намагалис¤ отримувати ¤кнайвищ≥
прибутки.
Ѕагатьом представникам ≥нших нац≥ональностей
здавалос¤, що ц≥ прибутки були не
лише надто великими, а й неправедними. “ак,
досл≥дивши економ≥чн≥ взаЇмини м≥ж
Ївре¤ми та украњнц¤ми на «акарпатт≥, угорський
економ≥ст ≥рландського походженн¤ ≈дмунд ≈ган
допов≥дав ур¤дов≥, що адм≥н≥страц≥¤, маг≥страти
та пом≥щики
несуть свою частку в≥дпов≥дальност≥ за
жалюг≥дне становище сел¤н, але основна вина
лежить на Ївре¤х Ч њхн≥ лихвар≥, торговц≥ та
шинкар≥ Ђпозбавл¤ли русин≥в ≥ грошей,
≥ майнаї. ≈ксплуататорськ≥ методи багатьох Їврейських торговц≥в викликали
в сел¤нинов≥ ненависть, проте в≥н розум≥в, що без
участ≥ Їврењв неможливою ставала —л≥д п≥дкреслити, проте, що б≥льш≥сть самих Їврењв терп≥ли в≥д злидн≥в ≥ не мали кращих засоб≥в до ≥снуванн¤. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. њхн≥й фаховий проф≥ль окреслювавс¤ таким чином: 15 % складали лихвар≥. 35 Ч торг≥вц≥, «ќ Ч рем≥сники, 20 Ч представники м≥шаних профес≥й. Ѕ≥льш≥сть Їврейських купц≥в були др≥бними крамар¤ми, а крих≥тна менш≥сть становила надзвичайно багату ≥ впливову групу, що займалас¤ оптовою торг≥влею в √аличин≥. ѕромислов≥сть. « огл¤ду на конкуренц≥ю з боку високо≥ндустр≥ал≥зованих зах≥дних пров≥нц≥й, неспри¤тливу пол≥тику ур¤ду та обмежен≥сть внутр≥шнього ринку зрозум≥ло, що дл¤ розвитку промисловост≥ в √аличин≥ не було великих перспектив. р≥м того, в≥дчувавс¤ брак кап≥тал≥в. ƒо 1890-х рок≥в не ≥снувало комерц≥йних банк≥в, Їврейський кап≥тал обертавс¤ у торг≥вл≥ та лихварств≥, а багат≥ пол¤ки вкладали грош≥ в землю. як не парадоксально, розпочате в 1852 р. буд≥вництво зал≥зниць не спри¤ло промисловому розвитку √аличини, а гальмувало його. ƒр≥бну промислов≥сть, що ≥снувала до по¤ви зал≥зниц≥, зокрема склодувну, текстильну та шк≥рообробну, в≥д зовн≥шньоњ конкуренц≥њ захищала в≥дносна ≥зольован≥сть пров≥нц≥њ. ѕроте коли зал≥зницею сюди п≥шов пот≥к зах≥дних товар≥в, багато м≥сцевих п≥дприЇмств розорилис¤. ј велика к≥льк≥сть тих, що лишалис¤, мала рем≥сничий характер, њхн≥ми типовими представниками були численн≥ Їврейськ≥ кравц≥ та шевц≥. ¬елик≥ п≥дприЇмства головним чином зосереджувалис¤ на л≥сорозробц≥, розвитку ¤коњ спри¤ли на¤вн≥сть великих масив≥в л≥су й гостра потреба в буд≥вельних матер≥алах на «аход≥, а також спец≥ал≥зувалис¤ на виробництв≥ алкоголю. ѕроте у 1890-х роках з'¤вилис¤ ознаки зрушень. ” попереднЇ дес¤тил≥тт¤ було засновано три банки, що стали джерелом ф≥нансуванн¤ великих промислових проект≥в. ѕольськ≥ магнати, ¤к, наприклад, јнджей Ћюбомирський, добилис¤ в≥д в≥денського ур¤ду п≥дтримки у розвитку промисловост≥, ≥ в 1901 р. була створена сп≥лка фабрикант≥в. Ўвидкими темпами розвивалис¤ в 1870-х та 1880-х роках нафтов≥ промисли в район≥ ƒрогобича й Ѕорислава, що ф≥нансувалис¤ переважно австр≥йським та англ≥йським кап≥талом. ƒо початку першоњ св≥товоњ в≥йни вони давали близько 5% св≥тового видобутку нафти. ѕов≥льно, але невпинно зростали р¤ди пролетар≥в: у 1902 р. нал≥чувалос¤ 230 тис. повн≥стю й частково зайн¤тих роб≥тник≥в, серед них 18 ∞о украњнц≥в, 24 % Їврењв ≥ решта Ч пол¤ки. як ≥ в –ос≥йськ≥й ”крањн≥, цей ще дуже Ђмолодийї клас збер≥гав т≥сн≥ зв'¤зки з селом, ≥ багато украњнських та польських роб≥тник≥в поверталис¤ в с≥льське господарство, в≥дпрацювавши частину року в промисловост≥. ѕроте ц≥ зм≥ни переб≥гали поступово ≥ мали в≥дносно незначн≥ масштаби. ¬≥дтак зах≥дноукрањнськ≥ земл≥ за розвитком економ≥ки лишалис¤ позаду ≥нших пров≥нц≥й ≥мпер≥њ. ѕ≥сл¤ придушенн¤ повстанн¤ 1848 р. √абсбурги зробили спробу л≥кв≥дувати революц≥йн≥ реформи й в≥дновити абсолютну владу ц≥сар¤. ¬они розпустили парламент ≥ скасували конституц≥ю Ч це стало початком дес¤тил≥тт¤ задушливого неоабсолютизму. ¬ √аличин≥, де украњнське духовенство повернулос¤ до церковних справ, у 1851 р. добров≥льно саморозпустилас¤ √оловна –уська –ада. ќдним ≥з небагатьох починань украњнц≥в, ¤ке пожвавлювало житт¤ в пров≥нц≥њ в сонн≥ 1850-т≥ роки, було спорудженн¤ у Ћьвов≥ –уського Ќародного ƒому Ч культурного осередку, що будувавс¤ на внески громади. ¬т≥м майже скр≥зь на м≥сце руху та активност≥ 1848 року приходили пасивн≥сть та ≥нерц≥¤. ќдин дотепний украњнець пожартував: Ђ„им вище зд≥ймаЇтьс¤ наш Ќародний ƒ≥м, тим нижче падаЇ наша культурна д≥¤льн≥стьї. ѕроте все ж
в≥дбувалис¤ важлив≥, хоч ще й не дуже пом≥тн≥,
зм≥ни. ” 1849 р. нам≥сником √аличини було призначено јгенора
√олуховського Ч багатого
польського
землевласника й дов≥рену особу ‘ранца
…осифа. ÷е призначенн¤ мало два
важливих аспекти: по-перше, новий нам≥сник у в≥дпов≥дност≥ з
автократичною пол≥тикою ¬≥дн¤ д≥став широк≥ повноваженн¤,
включаючи нагл¤д за дотриманн¤м закон≥в, за справами промисловост≥, осв≥ти й рел≥г≥њ
в пров≥нц≥њ; по-друге, √олуховський
вважав, що зосередженн¤ сил на дос¤гненн≥
невеликих, але конкретних ц≥лей швидше покращить становище пол¤к≥в, н≥ж героњчн≥, але
невдал≥ повстанн¤. ѕрот¤гом
наступних 25 рок≥в √олуховський, що трич≥
призначавс¤ нам≥сником √аличини й «ростанн¤ польських вплив≥в. ƒемонстративно п≥дкреслюючи свою в≥ддан≥сть √абсбургам ≥ своњ нам≥ри справедливо ставитис¤ до украњнц≥в, √олуховський, проте, систематично поширював в ур¤д≥ пров≥нц≥њ польськ≥ впливи. «а його порадою ¬≥день в≥дмовивс¤ в≥д плану под≥лу √аличини на окрем≥ польську та украњнську частини. …ого пов≥домленн¤, в ¤ких переб≥льшувалис¤ симпат≥њ украњнц≥в до –ос≥њ, похитнули дов≥р'¤ ц≥сарського ур¤ду до Ђтирольц≥в —ходуї. ≤з посиленн¤м свого впливу √олуховський ставав дедал≥ в≥дверт≥шим у своњй пропольськ≥й, антиукрањнськ≥й пол≥тиц≥. —под≥ваючись пок≥нчити з присутн≥стю украњнц≥в у Ћьв≥вському ун≥верситет≥, в≥н змусив √оловацького п≥ти у в≥дставку з посади професора украњнськоњ л≥тератури. ѕереконаний в необх≥дност≥ спольщенн¤ украњнц≥в, в≥н нав≥ть зробив спробу впровадити в греко-католицьк≥й церкв≥ римський календар, а у 1859 р.Ч латинську абетку дл¤ украњнських видань. “ут в≥н зайшов надто далеко. ѕроекти √олуховського викликали обуренн¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, що вивело њњ ≥з зац≥пен≥нн¤. «апекл≥ суперечки навколо цих питань перетворилис¤ на справжню Ђабеткову в≥йнуї з нам≥сником ≥ змусили його в≥дступити. јле √олуховський продовжував наступ на ≥нших фронтах, систематично зам≥нюючи н≥мецьких чиновник≥в пол¤ками й розширюючи вживанн¤ польськоњ мови у школах. “ак в≥н п≥дготував грунт дл¤ р≥зкого посиленн¤ польських вплив≥в у √аличин≥. ” 1859 р. в≥дбувс¤ ще один вир≥шальний перелам в ≥стор≥њ габсбурзькоњ ≥мпер≥њ, коли французи й сард≥нц≥ завдали њй жорстокоњ поразки в ≤тал≥њ. ќслаблен≥ зовн≥ √абсбурги були змушен≥ п≥ти й на внутр≥шн≥ поступки. ¬насл≥док цього було л≥кв≥довано неоабсолютистський режим ≥ в≥дновлено конституц≥йне парламентське правл≥нн¤, цього разу надовго. ” ¬≥дн≥ скликали центральний парламент, а кожна пров≥нц≥¤ отримала свою власну асамблею. ƒо 1873 р. депутати центрального парламенту обиралис¤ з числа депутат≥в асамблей. ўоб мати п≥дтримку вищих клас≥в, ¬≥день створив виборчу систему, ¤ка виразно в≥дпов≥дала њхн≥м ≥нтересам. „лени пров≥нц≥йних асамблей обиралис¤ чотирма категор≥¤ми, або кур≥¤ми, виборц≥в: великими землевласниками, торговими палатами, м≥щанами ≥ с≥льськими громадами, кожну з ¤ких представл¤ла певна к≥льк≥сть делегат≥в. ≤з 150 депутат≥в галицького сейму ≥нтереси великих землевласник≥в представл¤ли 44 делегати, торгових палат Ч три, м≥щан Ч 28, с≥льських громад (в≥д ¤ких теж могли обиратис¤ пом≥щики) Ч 74. Ќаск≥льки мало представленими у сейм≥ були сел¤ни, видно з правил вибор≥в: ¤кщо дл¤ обранн¤ депутат≥в в≥д кур≥њ землевласник≥в достатньо було 52 виборц≥в, то депутат в≥д с≥льськоњ громади обиравс¤ 8764. ƒл¤ украњнц≥в, народу переважно с≥льського, це було вкрай невиг≥дним. ¬насл≥док цього у виборах до галицького сейму частка украњнц≥в звичайно обмежувалас¤ 15 %. ¬они також мали непропорц≥йно мало депутат≥в у в≥денському парламент≥. Ѕез сумн≥ву, найб≥льш≥ переваги д≥стала в парламентськ≥й систем≥ √аличини польська шл¤хта. јле пол¤к≥в чекали
ще б≥льш≥ здобутки. «найома модель була
повторена у 1867 р.
«азнавши поразки у в≥йн≥ з ѕрусс≥Їю, √абсбурги
були змушен≥ п≥ти на далекос¤жн≥
поступки мад¤рам Ч найсильн≥шому народов≥
≥мпер≥њ. –езультатом цього став
австро-угорський компром≥с 1867 р., за ¤ким у пр¤му
п≥длегл≥сть угорц≥в переходило
близько половини ≥мпер≥њ, включаючи «акарпатт¤. √абсбурзька ≥мпер≥¤ тепер
стала јвстро-”горською ≥мпер≥Їю. ”сп≥х угорц≥в
спонукав пол¤к≥в домагатис¤ повного ког≥тролю над √аличиною.
‘ормально в≥дмовившись задовольнити ц≥ вимоги,
¬≥день, проте, погодивс¤ на неоф≥ц≥йний
пол≥тичний компром≥с: за п≥дтримку, що њњ Ќеспод≥ване посиленн¤ впливу пол¤к≥в на галицьк≥ справи зайшло значно дал≥ тих можливостей, ¤к≥ њм гарантувала б≥льш≥сть у сейм≥. ƒо 1916 р. лише пол¤ки могли об≥ймати посаду нам≥сника. оли в центральному ур¤д≥ призначавс¤ м≥н≥стр у справах √аличини, то це також завжди був пол¤к. Ўвидко зв≥льн¤вс¤ в≥д н≥мц≥в ≥ полон≥зувавс¤ чиновницький апарат. Ўк≥льна справа майже ц≥лком перебувала в руках пол¤к≥в, ≥ з 1869 р. польська мова стала оф≥ц≥йною в осв≥т≥ та адм≥н≥страц≥њ пров≥нц≥њ. Ќа соц≥ально-економ≥чному ≥ культурному р≥вн≥ пол¤ки були значно сильн≥шими, н≥ж украњнц≥, њхн≥ аристократи волод≥ли великими земл¤ми, њхн¤ ≥нтел≥генц≥¤ була б≥льш чисельною, осв≥ченою ≥ р≥зноб≥чною; њхн¤ частка в м≥ському населенн≥ швидко зростала, а њхн≥ культурн≥ дос¤гненн¤ ще до 1867 р. вражали. Ќе дивно, що пол¤ки спод≥валис¤ прокласти соб≥ шл¤х до влади в √аличин≥. ÷≥л≥ пол¤к≥в у √аличин≥. як же збиралис¤ пол¤ки розпор¤дитис¤ здобутою владою? ўоб зрозум≥ти польську пол≥тику в 1868Ч1914 рр., сл≥д розгл¤нути под≥њ у польськ≥й перспектив≥. ѕол¤ки, в≥рн≥ше, шл¤хта та ≥нтел≥генц≥¤, бо польськ≥ сел¤ни характеризувалис¤ майже такою ж пол≥тичною нањвн≥стю, ¤к ≥ украњнц≥,Ч були народом зраджених над≥й. ” к≥нц≥ XVIII ст. њх позбавили державност≥, а повстанн¤ 1830 й 1863 рр. з метою в≥двоювати державн≥сть зазнали страшноњ невдач≥. ”крањнц≥, можливо, сприймали њх ¤к пихатих ≥ непереборних противник≥в, але багатьом пол¤кам не давало спокою почутт¤ власного безсилл¤ перед н≥мц¤ми та рос≥¤нами. ѕ≥сл¤ катастрофи 1863 р. у способ≥ мисленн¤ пол¤к≥в в≥дбувалас¤ важлива зм≥на, й головною д≥йовою особою цього процесу був √олуховський. ¬≥дкидаючи революц≥йну д≥¤льн≥сть ¤к неефективну, польськ≥ л≥дери обстоювали пол≥тику Ђорган≥чноњ прац≥ї: конкретноњ (щоб не сказати буденноњ) д≥¤льност≥ дл¤ зм≥цненн¤ польського сусп≥льства шл¤хом його модерн≥зац≥њ. Ќадзвичайно спри¤тлив≥ умови дл¤ реал≥зац≥њ цього п≥дходу ≥снували в √аличин≥, тому њњ стали розгл¤дати ¤к польський ѕ'Їмонт, тобто плацдарм, з ¤кого почнетьс¤ в≥дродженн¤ польського народу. ј ¤к же бути з
украњнц¤ми, цими в≥дданими √абсбургам Ђтирольц¤ми —ходуї?
ѕозиц≥¤ ¬≥дн¤ у цьому питанн≥ знайшла св≥й
в≥дбиток у цин≥чних словах одного
австр≥йського пол≥тика: Ђѕитанн¤ про те, чи
≥снуватимуть русини ≥ в ¤к≥й м≥р≥, лишаЇтьс¤ на розсуд галицького сеймуї. ≤накше
кажучи, украњнц≥в в≥ддавали на мил≥сть пол¤к≥в. ѕлани, що њх будували дл¤ √аличини
польськ≥ патр≥оти (багато з них
були ц≥лком демократично настроЇними), природним
чином диктували њм негативне
ставленн¤ до нац≥ональних прагнень украњнц≥в. ўе
б≥льшими противниками украњнц≥в —початку ставленн¤
пол¤к≥в до украњнц≥в (особливо очевидне серед
консервативних Ђподол¤нї) зводилос¤ до запереченн¤ факту
≥снуванн¤ украњнц≥в ¤к окремоњ нац≥њ, вони начебто Ч лише п≥дгрупа пол¤к≥в.
÷е й по¤снюЇ таку за¤ву одного
польського л≥дера: ЂЌе ≥снуЇ н≥¤ких русин≥в, а лише ѕольща й ћосковщинаї. оли
≥з р≥зкою актив≥зац≥Їю украњнц≥в у 1848 р. стало
складно утриматис¤ на цих позиц≥¤х, Ђподол¤ниї почали
проводити новий курс, сформульований √олуховським. ¬≥н передбачав заходи, спр¤мован≥ на дискредитац≥ю
украњнц≥в у ¬≥дн≥, на гальмуванн¤
њхнього нац≥онального ≥ соц≥ального руху
будь-¤кими способами ≥ на вс≥х р≥вн¤х, на « особливою р≥шуч≥стю ц¤ пол≥тика проводилас¤ в осв≥тн≥й справ≥. ѕ≥сл¤ 1867 р. польська мова ¤к мова навчанн¤ зам≥нила н≥мецьку у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ та вс≥х профес≥йно-техн≥чних закладах. ÷≥лковитоњ полон≥зац≥њ зазнали також середн≥ школи, або г≥мназ≥њ: в 1914 р. у пров≥нц≥њ нал≥чувалос¤ 96 польських ≥ лише ш≥сть украњнських г≥мназ≥й, тобто одна на кожних 42 тис. пол¤к≥в ≥ 520 тис. украњнц≥в. ” початкових школах польських клас≥в було втроЇ б≥льше, н≥ж украњнських. ƒискрим≥нац≥¤ украњнц≥в зд≥йснювалас¤ на вс≥х р≥вн¤х. “ак, у 1907 р. польськ≥ культурн≥ заклади отримали вдес¤теро б≥льшу ф≥нансову п≥дтримку, н≥ж украњнськ≥. ≤нвестиц≥њ, звичайно, направл¤лис¤ в зах≥дну, польську частину пров≥нц≥њ. Ќа кожному кроц≥ украњнц≥ натикалис¤ не лише на байдуж≥сть, а й на активний оп≥р ур¤ду. ¬они були змушен≥ вести гостру, вперту боротьбу за кожну установу, кожну посаду, кожне призначенн¤ й, по сут≥, за кожне украњнське слово. ÷ю всеохоплюючу
й часто др≥б'¤зкову ворожнечу загострювали
глибок≥ в≥дм≥нност≥ у психолог≥њ польських та украњнських
пров≥дник≥в. якщо у св≥тогл¤д≥ польськоњ ≥нтел≥генц≥њ було щось шл¤хетське, то
≥деолог≥¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ була
¤вно плебейською. «а словами ≤вана Ћис¤ка-–удницького,
Ђкожен осв≥чений украњнець лише на одне-два покол≥нн¤ в≥д≥йшов або в≥д
пасторату, або в≥д сел¤нськоњ хатиї. ™диною сп≥льною рисою св≥тосприйманн¤
осв≥чених пол¤к≥в ≥ украњнц≥в було,
на думку того ж таки –удницького,
те, що Ђобидв≥ громади вважали св≥й конфл≥кт якщо 1848 р≥к був
кульм≥нац≥Їю украњнського руху в √аличин≥, то 1860-т≥ роки
стали, без сумн≥ву, його спадом. ѕоступки ¬≥дн¤
пол¤кам вразили й здивували украњнц≥в. ѕ≥д час революц≥њ 1848 р. вони змагалис¤ з
пол¤ками ¤к з пол≥тичне р≥вними
соб≥, тепер же украњнц≥ ви¤вилис¤ ц≥лком
п≥дпор¤дкованими њм. ≤з покол≥нн¤ в покол≥нн¤ вони в≥рили, що непохитна в≥ддан≥сть √абсбургам гарантувала њм п≥дтримку династ≥њ, але у 1867 р. з болем зрозум≥ли, що
це були помилков≥ припущенн¤.
Ќова пол≥тична ситуац≥¤ в √аличин≥ показала, що
перед представниками украњнськоњ
верх≥вки з середовища св¤щеник≥в, ¤ких звичайно
називали Ђстарими русинамиї, –усоф≥ли. ” 1860-х
роках ≥нтереси й над≥њ багатьох осв≥чених
украњнц≥в зосередилис¤ на –ос≥њ. ” цьому не було неспод≥ванки:
адже саме в цей час р≥зн≥ слов'¤нськ≥
народи, так≥ ¤к чехи, серби ≥ болгари, котр≥
зазнавали т¤жкого гн≥ту н≥мц≥в та турк≥в,
також спр¤мували своњ погл¤ди до близького
слов'¤нського народу Ч рос≥¤н Ч
у пошуках допомоги. ƒбаючи про власн≥ ц≥л≥, –ос≥¤
спри¤ла слов'¤ноф≥льським
тенденц≥¤м, налагоджуючи з цими Ђспор≥дненимиї
народами культурн≥ зв'¤зки й
п≥дтримуючи њх ф≥нансове. ќдним
≥з перших ≥ найпалк≥ших рос≥йських культурних
м≥с≥онер≥в був ћихайло ѕогод≥н
Ч в≥домий ≥сторик консервативних погл¤д≥в, ¤кий ѕершим у √аличин≥ новонаверненим русоф≥лом став ƒенис «убрицький Ч ≥сторик, один ≥з нечисленних украњнських двор¤н. «авд¤ки його власним старанн¤м та намаганн¤м невтомного ѕогод≥на до ц≥Їњ теч≥њ вдалос¤ прилучити ≥нших осв≥чених украњнц≥в ≥ серед них Ч якова √оловацького, одного з член≥в Ђ–уськоњ тр≥йц≥ї. ќднак вир≥шального прориву в √аличин≥ русоф≥льство домоглос¤ п≥д к≥нець 1860-х рок≥в, коли його догмати прийн¤ло так зване —в¤тоюрське коло греко-католицького вищого духовенства. ¬≥дтак русоф≥льство швидко поширилос¤ на б≥льш≥сть духовенства, й до к≥нц¤ XIX ст. св¤щеники ¤вл¤ли собою його основну соц≥альну базу. ористуючись п≥дтримкою значноњ частини зах≥дноукрањнськоњ верх≥вки, русоф≥льство стало в≥д≥гравати пров≥дну роль в культурному й пол≥тичному житт≥ —х≥дноњ √аличини, Ѕуковини ≥ «акарпатт¤. –усоф≥льство
приваблювало Ђстарих русин≥вї не лише завд¤ки
слов'¤ноф≥льськ≥й
пропаганд≥ та розчаруванню √абсбургами,
але ще й тому, що багато ветеран≥в под≥й
1848 р. вважали, н≥би висто¤ти у змаганн≥ з пол¤ками
можна лише спираючись на –ос≥ю. ¬ажливу роль в≥д≥гравала також ≥ сусп≥льна
психолог≥¤. Ќав≥ть випадковий спостер≥гач ¤сно бачив, що украњнська духовна ел≥та
страждала в≥д комплексу етн≥чноњ та соц≥альноњ неповноц≥нност≥. як ≥ кожна
ел≥та, вона прагнула визнанн¤ й престижу. ќднак польська шл¤хта р≥дко пропускала
нагоду п≥дкреслити свою соц≥альну
вищ≥сть перед греко-католицьким св¤щенством. «розум≥ло, що
сел¤нська природа ” своЇму
русоф≥льств≥ украњнц≥ в≥др≥зн¤лис¤ в≥д чех≥в та
≥нших слов'¤н тим, що
заходили значно дал≥, наголошуючи на под≥бност≥
й нав≥ть тотожност≥ украњнц≥в ≥ рос≥¤н. Ќа думку таких пров≥дних русоф≥л≥в, ¤к
Ѕогдан ƒ≥дицький, ≤ван Ќаумович,
ћихайло ачковський, а також јдольф ƒобр¤нський
в «акарпатт≥, украњнц≥ Ї
лише окремим в≥дгалуженн¤м триЇдиного
рос≥йського народу, двома ≥ншими складовими ¤кого Ї великороси й б≥лоруси. ¬перше ц≥
погл¤ди були опубл≥кован≥ у 1866 р.
у таЇмно ф≥нансован≥й рос≥йським ур¤дом газет≥
Ђстарих русин≥вї Ђ—лової: Ђћи не
можемо б≥льше китайським муром в≥дд≥л¤ти себе в≥д
наших брат≥в, в≥дкидаючи мовн≥, ќстаточно здаючи позиц≥њ 1848 р., Ђстар≥ русиниї демонстрували своЇ нев≥р'¤ у здатн≥сть власними силами висто¤ти в культурних ≥, особливо важливо, в пол≥тичних змаганн¤х. —утн≥сть ц≥Їњ позиц≥њ виражало попул¤рне тод≥ присл≥в'¤: Ђякщо нам судилос¤ потонути, то краще зробити це у рос≥йському мор≥, н≥ж у польському болот≥ї. ÷ей п≥дх≥д мав також ≥нш≥ насл≥дки: покладаючи вс≥ своњ над≥њ на п≥дтримку рос≥¤н, русоф≥ли д≥йшли висновку про марн≥сть спроб моб≥л≥зувати украњнськ≥ маси. “ому њхн≥й пол≥тичний курс став характеризуватис¤ пасивн≥стю та ≥нертн≥стю. јле Ђстарим русинамї бракувало в≥дваги в≥дкрито в≥дкинути √абсбург≥в. Ќаголошуючи на своњх культурних зв'¤зках ≥з –ос≥Їю, вони були достатньо обачними, щоб у т≥й сам≥й статт≥ у Ђ—лов≥ї за¤вл¤ти: Ђћи Ї ≥ завжди були непохитно в≥рними нашому август≥йшому австр≥йському монархов≥ й славетн≥й династ≥њ √абсбург≥вї. ƒе¤к≥, особливо вище духовенство, заходили ще дал≥, довод¤чи, н≥би вони Ч не рос≥¤ни, не украњнц≥, а окремий галицький народ. ѕлутана само≥дентиф≥кац≥¤, наголошуванн¤ на своњх локальних особливост¤х, плазуванн¤ перед можновладц¤ми та намаганн¤ ототожнитис¤ з могутньою –ос≥йською ≥мпер≥Їю з одночасним обстоюванн¤м певних рег≥ональних в≥дм≥нностей Ч все це, звичайно, не ¤вл¤ло собою чогось нового в украњнськ≥й ≥стор≥њ. ¬ сутност≥, тут ≥шлос¤ про зах≥дноукрањнський вар≥ант Ђмалорос≥йськоњї ментальност≥, поширеноњ на —х≥дн≥й ”крањн≥. ¬плив русоф≥льства на украњнц≥в найсильн≥ше ви¤вл¤вс¤ у царин≥ мови. ¬иступаючи з ел≥тарних позиц≥й, Ђстар≥ русиниї зат¤то в≥дмовл¤лис¤ брати за основу украњнськоњ л≥тературноњ мови м≥сцевий д≥алект (чи, ¤к вони його називали, Ђмову свинопас≥в ≥ чабан≥вї). ¬они хот≥ли, щоб њхн¤ мова мала визнану л≥тературну традиц≥ю й престиж, ≥ тому в публ≥кац≥¤х користувалис¤ церковнослов'¤нською мовою рел≥г≥йних текст≥в з дом≥шками польських, рос≥йських та украњнських сл≥в. ћожливо, ц¤
незграбна й штучна сум≥ш, або ¤зич≥Ї,
¤к њњ називали, й була престижною, але правда й те, що њњ важко було
зрозум≥ти, особливо сел¤нам. Ќав≥ть
т≥ осв≥чен≥ украњнц≥, ¤к≥ писали нею, кожен за
власними безладними правилами,
р≥дко коли нею розмовл¤ли, вол≥ючи користуватис¤
польською мовою. Ќа питанн¤,
чому саме польською, Ђстар≥ русиниї в≥дпов≥дали:
ЂЅо малорос≥йська Ч це мова
сел¤н, а рос≥йськоњ ми не знаЇмо, тому ми
користуЇмос¤ цив≥л≥зованою мовою пол¤к≥вї. ѕогл¤ди Ђстарих русин≥вї на мову були
запереченн¤м л≥тературних принцип≥в,
що ними керувалис¤ Ђ–уська тр≥йц¤ї й т≥ в≥дкрит≥
приб≥чники м≥сцевого д≥алекту,
котр≥ з'¤вилис¤ у 1848 р. –усоф≥ли були такими
зат¤тими противниками народного Ќелегко було
молодшому покол≥нню вступати у б≥й з≥ старшим, що
вже м≥цно
сто¤ло на ногах. –усоф≥ли панували майже в ус≥х
украњнських закладах. ¬ њхн≥х
руках перебували Ќародний ƒ≥м, добре
ф≥нансований —тавроп≥г≥йський ≥нститут, видавництво Ђ√алицько-руська матиц¤ї, а також
велика частина преси, включаючи найб≥льшу газету Ђ—лової. р≥м того, у 1870 р. русоф≥ли
заснували пол≥тичну орган≥зац≥ю Ч –уську –аду, ¤ка претендувала на роль
головного посл≥довника справи √оловноњ –уськоњ –ади 1848 р. ≥ ¤ку вони намагалис¤
перетворити на Їдиного представника вс≥х украњнц≥в у √аличин≥. “ак нав≥ть
серед власноњ ел≥ти украњнський рух Ќародовц≥. ” пер≥од до революц≥њ 1848 р. саме молодь на чол≥ з Ђ–уською тр≥йцеюї виступила за користуванн¤ народною мовою, й попри перешкоди з боку старшого покол≥нн¤ не хто ≥нший, ¤к молодь, стала на захист розмовноњ мови в 1860-х роках. ѕод≥бно до Ђстарих русин≥вї багато молодих зах≥дних украњнц≥в звертали погл¤ди на сх≥д. јле ¤кщо старше покол≥нн¤ п≥длещувалос¤ до цар¤, то натхненником молод≥ був Ўевченко. ¬она не лише захоплювалас¤ красою, енерг≥Їю й силою, ¤к≥ в≥н в≥дкрив у народн≥й мов≥, а й под≥л¤ла ор≥Їнтац≥ю поета ≥ багатьох сх≥дних украњнц≥в на народ. ¬≥дтак цих зах≥дних украњнц≥в звичайно називали народовц¤ми. р≥м в≥кових та
≥деолог≥чних в≥дм≥нностей, русоф≥л≥в в≥др≥зн¤ли
в≥д народовц≥в
≥ розб≥жност≥ в соц≥альному статус≥. ƒо перших,
¤к правило, належали добре забезпечен≥ церковн≥ та св≥тськ≥ чиновники та ≥нш≥
Ђсол≥дн≥ громад¤ниї; ≥нш≥ ж
переважно були студентами, молодими св¤щениками,
представниками св≥тськоњ
≥нтел≥генц≥њ, котра народжувалас¤. ќднак не сл≥д
переб≥льшувати в≥дм≥нностей,
що розд≥л¤ли цих два табори, ¤к≥ формувалис¤ в
тонкому прошарку осв≥чених зах≥дних украњнц≥в. —початку суперечки м≥ж ними
точилис¤ майже виключно навколо ѕроте зовн≥шн≥ впливи поступово поглиблювали розрив м≥ж двома фракц≥¤ми. якщо русоф≥ли знайомилис¤ з творами консервативних рос≥йських письменник≥в-слов'¤ноф≥л≥в, то народовц≥ жад≥бно читали Ўевченка, ул≥ша ≥ остомарова. ÷¤ л≥тература зближувала останн≥х з кињвськими украњноф≥лами. ќсобливо п≥сл¤ проведенн¤ антиукрањнських заход≥в 1863 ≥ 1876 рр. сх≥дноукрањнськ≥ автори стали част≥ше друкуватис¤ у часописах галицьких народовц≥в. ÷≥ контакти утвердилис¤ п≥сл¤ того, ¤к јнтонович, ониський ≥ ул≥ш в≥дв≥дали √аличину ≥, ¤к би там не було, стали причетними до зах≥дноукрањнськоњ пол≥тики. ѕ≥д впливом л≥беральне настроЇних сх≥дних украњнц≥в дещо розширилис¤ ≥нтелектуальн≥ обр≥њ пров≥нц≥йних ≥ прив'¤заних до церкви зах≥дних украњнц≥в. Ќа початковому етап≥ зм≥цненн¤ цих стосунк≥в демократичн≥ та св≥тськ≥ тенденц≥њ нав≥ть переважали. јле ≥нтелектуальний та ≥деолог≥чний вплив сх≥дних украњнц≥в на зах≥дних мав своњ меж≥. оли наприк≥нц≥ 1870-х рок≥в ƒрагоманов, перебуваючи у вигнанн≥, спробував прищепити њм своњ космопол≥тичн≥, соц≥ал≥стичн≥ та антиклерикальн≥ думки, його Ђбезбожний анарх≥змї викликав у них в≥дразу. Ѕагато народовц≥в були молодими с≥льськими св¤щениками, ¤к≥ прагнули розширити контакти з селом. “ому вони часом не могли й не бажали вийти поза ц≥ прагненн¤. «года, що зароджувалас¤ у середовищ≥ народовц≥в, спиралас¤ передус≥м на визнанн¤ того факту, що украњнц≥ Ч це окрема нац≥¤, котра проживаЇ на просторах в≥д авказу до арпат, ≥ найкращим засобом самовираженн¤ ¤коњ Ї народна гов≥рка. ¬они д≥йшли висновку, що найефективн≥ший спос≥б вир≥зненн¤ ≥ розвитку ц≥Їњ нац≥ональноњ самобутност≥ пол¤гаЇ в тому, щоб культивувати ≥ пропагувати украњнську мову. ¬≥дтак основним нац≥ональним питанн¤м дл¤ них було питанн¤ мови й л≥тератури. “акий вузький п≥дх≥д виключав можлив≥сть порушувати сусп≥льн≥ проблеми, виступати проти ур¤ду, взагал≥ займатис¤ пол≥тикою. ¬ цьому в≥дношенн≥ народовц≥ були зах≥дноукрањнським р≥зновидом украњноф≥л≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ≤нша сп≥льна риса пол¤гала в тому, що народовц≥, ¤к ≥ украњноф≥ли, на в≥дм≥ну в≥д русоф≥л≥в не мали чужоземноњ п≥дтримки. —пираючись на Ђвласний народї, вони були (принаймн≥ в теор≥њ) демократичн≥шими, н≥ж њхн≥ консервативн≥ суперники-русоф≥ли. ћайже вс≥ ≥снуюч≥
украњнськ≥ заклади, включаючи пресу, перебували
п≥д контролем русоф≥л≥в, народовц≥ ж не мали до них
широкого доступу. ™дине, що њм лишилос¤,Ч це створити нов≥. Ќародовц≥ заснували
к≥лька таЇмних гуртк≥в (поза¤к
русоф≥льськ≥ верховоди заборонили сем≥наристам
вступати до груп народовц≥в та читати њхн≥ часописи), найважлив≥шим серед ¤ких була
Ђћолода –усьї, утворена
в 1861 р. у Ћьвов≥. ÷≥ гуртки переважно займалис¤
виданн¤м часопис≥в, ц≥ле розмањтт¤ ¤ких з'¤вилос¤ у 1860-х роках. “ак, зокрема,
Ђ¬ечорниц≥ї (1862) попул¤ризували Ўевченка й перебували п≥д впливом
петербурзькоњ Ђќсновиї; Ђћетаї (1863Ч ¬одночас р¤д народовц≥в розробл¤ли украњнську граматику й словники. ≤ншим р≥зновидом њхньоњ д≥¤льност≥ став украњнський театр. «аснований 1868р.у Ћьвов≥, в≥н, ¤к ≥ в –ос≥йськ≥й ”крањн≥, перетворивс¤ на особливо ефективний зас≥б поглибленн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥. ¬ 1868 р. група з майже 60 студент≥в на чол≥ з јнатолем ¬ахн¤нином створили товариство Ђѕросв≥таї, що займалос¤ Ђвивченн¤м та осв≥тою народуї. ј в 1873 р. за ф≥нансовоњ та моральноњ п≥дтримки сх≥дних украњнц≥в у Ћьвов≥ було засноване вже згадуване “овариство ≥м. “. √. Ўевченка. Ќезважаючи на цей вибух л≥тературноњ та культурноњ д≥¤льност≥, незабаром стало очевидним, що насправд≥ зв'¤зки народовц≥в ≥з народом Ї слабкими. р≥м осмисленн¤ цього, њх змусили перегл¤нути своњ позиц≥њ р¤д ≥нших чинник≥в. ѕ≥сл¤ ≈мськото указу 1876 р. неспод≥вано стали зростати контакти з б≥льш досв≥дченими сх≥дними украњнц¤ми. ƒраматичним доказом пол≥тичного безсилл¤ украњнц≥в у √аличин≥ став 1879 р≥к, коли, очолюван≥ русоф≥лами, вони спромоглис¤ послати лише трьох делегат≥в до сейму пров≥нц≥њ. ” 1880 р. прийшли нов≥ л≥дери, що належали до середовища св≥тськоњ ≥нтел≥генц≥њ,Ч так≥ професори ≥ юристи, ¤к ёл≥ан –оманчук, ќлександр ќгоновський та брати Ѕарв≥нськ≥. ѕ≥д впливом цих
под≥й у народовц≥в з'¤вилос¤ бажанн¤
прислухатис¤ принаймн≥
до одного ≥з заклик≥в ƒрагоманова:
Ђѕол¤ки вит≥снили вас ≥з галицького сейму:
русоф≥ли вигнали вас ≥з ваших установ... ми
закликаЇмо вас в≥д≥йти в≥д пол≥тики компром≥с≥в ≥ взаЇмних звинувачень, а натом≥сть ≥ти
в народ ≥ орган≥зовуватис¤ї. ўодо
русоф≥л≥в, то ƒрагоманов радив
узагал≥ не контактувати з ними. ÷ю пораду
народовц≥ вз¤ли на озброЇнн¤. “≥, хто належав до
русоф≥льських заклад≥в та студентських
клуб≥в, вийшли з них. ” 1880р. вони в≥дкрили
ор≥Їнтовану на маси газету, демонстративно назвавши њњ Ђƒ≥лої на противагу
русоф≥льському Ђ—ловуї. “ого ж року з метою
обговоренн¤ становища й потреб украњнського
сусп≥льства вони скликали перш≥
украњнськ≥ масов≥ збори, або в≥че. Ќа нього
з≥йшлос¤ близько 2 тис. ос≥б, у тому числ≥
багато сел¤н. ” 1885 р. було засновано
представницький орган Ч Ќародну –аду.
–адикали. Ќа
думку де¤ких сучасник≥в, нав≥ть найактивн≥шоњ
д≥¤льност≥ народовц≥в було мало, щоб забезпечити њм
конструктивну й прогресивну роль в украњнському сусп≥льств≥. ўо ж до русоф≥л≥в, то њхн≥
переконанн¤ були до такоњ м≥ри безнад≥йно реакц≥йними, що не витримували н≥¤коњ
критики. ѕринаймн≥ так вважав ” р¤д≥ послань, опубл≥кованих у галицькому студентському часопис≥ Ђƒругї, ƒрагоманов закликаЇ молодь в≥дкинути погл¤ди старшого покол≥нн¤ й розшир¤ти своњ ≥нтелектуальн≥ обр≥њ, знайомл¤чись ≥з кращими здобутками Ївропейськоњ та рос≥йськоњ культури й науки, присв¤тити себе служ≥нню гнобленим масам не лише словом, а й д≥лом. …ого заклик припав до душ≥ невелик≥й груп≥ зах≥дноукрањнськоњ молод≥, викресавши ≥скру того, що можна назвати ≥нтелектуальною революц≥Їю. ¬≥н п≥дштовхнув член≥в ц≥Їњ групи на пошуки третього й соц≥альне б≥льш виправданого шл¤ху обстоюванн¤ ≥нтерес≥в украњнц≥в. ѕерш≥ приб≥чники ƒрагоманова з'¤вилис¤ у в≥денському клуб≥ украњнських студент≥в Ђ—≥чї. Ќаприк≥нц≥ 1870-х рок≥в його ≥дењ почали п≥дтримувати дв≥ студентськ≥ групи у Ћьвов≥ Ч русоф≥льський Ђјкадемический кружокї та украњноф≥льський Ђƒружн≥й лихварї. ѕро свою п≥дтримку також за¤вило к≥лька невеликих груп г≥мназист≥в у пров≥нц≥њ. јле найважлив≥шими посл≥довниками погл¤д≥в ƒрагоманова були два обдарованих, енерг≥йних ≥ самов≥дданих студенти скромного сел¤нського походженн¤ Ч ≤ван ‘ранко, котрий стане одним ≥з найкращих украњнських письменник≥в, та ћихайло ѕавлик. —аме вони очол¤ть ≥нтелектуальне та ≥деолог≥чне повстанн¤ проти ≥дейно обмеженого й консервативно мисл¤чого зах≥дноукрањнського проводу, повстанн¤, до ¤кого закликав њхн≥й женевський наставник. «а осв¤ченою часом традиц≥Їю ≥нтел≥генц≥њ першим пров≥сником ≥нтелектуальних зм≥н став часопис. ” 1876 р. ѕаклик ≥ ‘ранко починають редагувати русоф≥льське студентське виданн¤ Ђƒругї. ¬они негайно в≥дкидають ¤зич≥Ї, на ¤кому в≥н публ≥кувавс¤, й переход¤ть на украњнську народну гов≥рку, а також розгортають наступ на русоф≥л≥в. «годом вони поширюють критику на народовц≥в, висм≥юючи њх за посередн≥сть л≥тературноњ продукц≥њ та консерватизм. √алицьк≥ украњнц≥, шокован≥ гострою критикою, радикал≥змом ≥ антиклерикал≥змом редактор≥в, вир≥шили скасувати передплату (к≥льк≥сть читач≥в зменшилас¤ з 500 до 260), ≥ ƒрагоманов мусив надати часописов≥ ф≥нансову п≥дтримку. ѕавлик також допомагаЇ соц≥ал≥стамреволюц≥онерам. ” 1878 р. на вт≥ху галицько-украњнському Ђ≥стебл≥шментуї його ≥ ‘ранка суд¤ть за п≥дривну д≥¤льн≥сть. Ќезважаючи на легке покаранн¤, украњнське сусп≥льство в≥двернулос¤ в≥д ‘ранка, й в≥н був змушений звернутис¤ по допомогу до польських соц≥ал≥ст≥в. ¬одночас з'¤вилис¤ нов≥ посл≥довники соц≥ал≥зму, так≥ ¤к ¬¤чеслав Ѕудзиновський, ћикола √анкевич, —тан≥слав озловський ≥ ирило “риловський. ¬насл≥док цього у 1880-х роках серед зах≥дних украњнц≥в розвинулос¤ невелике, але активне л≥ве крило. ” 1890 р. ц≥ молод≥ актив≥сти разом з Ђветеранамиї ‘ранком ≥ ѕавликом були готов≥ до орган≥зац≥њ пол≥тичноњ парт≥њ. ÷е мала бути перша украњнська пол≥тична парт≥¤ на «ах≥дн≥й ≥ —х≥дн≥й ”крањн≥, њњ по¤ва (що на дес¤тил≥тт¤ випередила сх≥дноукрањнську –”ѕ) в≥дкриЇ новий динам≥чний пер≥од розвитку галицьких украњнц≥в. ” розгл¤дувану добу украњнц≥ √аличини здобули репутац≥ю людей високоорган≥зованих ≥ сусп≥льне дисципл≥нованих, особливо в пор≥вн¤нн≥ з њхн≥ми сп≥вв≥тчизниками на сход≥. ќдн≥Їю з причин того, що галицьк≥ украњнц≥ розвинули ц≥ риси, була нагода застосовувати њх. ѕопри своЇ невиг≥дне становище пор≥вн¤но з пол¤ками, п≥сл¤ 1861 р. украњнц≥ јвстр≥њ жили за конституц≥йноњ монарх≥њ, що надавала њм набагато ширшу свободу слова та асоц≥ац≥й, н≥ж це було можливим у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. «ростанню орган≥заторськоњ д≥¤льност≥, ¤ке спостер≥галос¤ в —х≥дн≥й √аличин≥ наприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст., спри¤в ≥ р¤д ≥нших чинник≥в. «ах≥дн≥ украњнц≥ зазнавали пр¤мого впливу таких сусп≥льне високодисципл≥нованих народ≥в, ¤к н≥мц≥ та чехи. ўе безпосередн≥ше впливали на них пол¤ки, ¤к≥ стали на шл¤х пол≥тики Ђорган≥чноњ прац≥ї, спр¤мованоњ на зм≥цненн¤ њхньоњ сп≥льност≥ шл¤хом моб≥л≥зац≥њ та розвитку економ≥чних ≥ культурних ресурс≥в. якщо зах≥дн≥ украњнц≥ хот≥ли змагатис¤ з пол¤ками, вони з ус≥Їю очевидн≥стю повинн≥ були б застосувати аналог≥чний п≥дх≥д. «в≥дси й таке гасло народовц≥в, ¤к Ђ—пирайс¤ на власн≥ силиї. Ќарешт≥, в 1880-х роках серед украњнц≥в сформувавс¤ новий тип проводу, уособленн¤м ¤кого став громадський д≥¤ч. ÷ей пров≥д здеб≥льшого складали педагоги ≥ особливо юристи Ч ¤к ≥деал≥сти, вс≥м серцем в≥ддан≥ справ≥ народного добробуту, так ≥ прагматики, ¤к≥ намагалис¤ пристосувати украњнського сел¤нина до вимог тогочасного сусп≥льства. ƒос¤гненн¤ осв≥ти й
культури. ѕров≥сником ц≥Їњ новоњ теч≥њ стало
товариство
Ђѕросв≥таї, засноване в 1868 р. народовц¤ми. ѕрив¤тивши себе справ≥ п≥днесенн¤
культурного й осв≥тнього р≥вн¤ сел¤нства, це
льв≥вське товариство за допомогою
с≥льських учител≥в ≥ параф≥¤льних св¤щеник≥в
поступово поширило по вс≥й —х≥дн≥й
√аличин≥ мережу читалень ≥ б≥бл≥отек. ” них сел¤н
заохочували читати пресу (нер≥дко один письменний сел¤нин читав ц≥лому гуртов≥
своњх неписьменних сус≥д≥в) ≥ обговорювати пол≥тичн≥ та соц≥альн≥ питанн¤.
ѕопул¤рн≥сть цих читалень зросла, коли
з часом при них почали д≥¤ти хори, театральн≥
трупи, г≥мнастичн≥ товариства та кооперативи. ѕ≥д
к≥нець стол≥тт¤ вони фактично стали суперничати
з церквою та «авд¤ки самов≥ддан≥й прац≥ таких пров≥дних д≥¤ч≥в Ђѕросв≥тиї, ¤к јнатоль ¬ахн¤нин ≥ особливо ќлександр 0гоновський,до 1914 р. товариство мало 77 рег≥ональних в≥дд≥лень, близько 3 тис. читалень ≥ б≥бл≥отек, понад 36 тис. член≥в у склад≥ його льв≥вськоњ ф≥л≥њ й близько 200 тис.Ч у с≥льських читальн¤х. «д≥йснювалис¤ також спроби орган≥зувати с≥льську молодь. Ќа зразок чеських орган≥зац≥й у 1894 р. були заснован≥ г≥мнастично-протипожежн≥ товариства п≥д назвою Ђ—ок≥лї та Ђ—≥чї. ќсобливо д≥¤льними ви¤вили себе тут радикали, зокрема ирило “риловський. ÷≥ юнацьк≥ групи давали сел¤нам нагоду не т≥льки брати участь у парадах, вони виховували схильн≥сть до дисципл≥ни, сп≥впрац≥, знань та розвивали почутт¤ ' патр≥отизму. Ќа 1914 р. вони нал≥чували 974 м≥сцевих в≥дд≥ленн¤ й понад 33 тис. член≥в. «ростанн¤ таких орган≥зац≥й св≥дчило про те, що народовц≥ змогли перейти в≥д ≥ д≥¤льност≥ в ефемерних часописах ≥ малозгуртованих студентських групах 1860-х ; рок≥в до систематичноњ д≥¤льност≥ в масових орган≥зац≥¤х, що були характерною ознакою 1890-х та початку 1900-х рок≥в. онкуруючи з народовц¤ми, у 1874 р. русоф≥. ли засновують “овариство ≥м. ачковського, але за чисельн≥стю воно значно поступалос¤ перед орган≥зац≥¤ми суперник≥в. √алицьк≥ вожд≥ з
де¤ким зап≥зненн¤м зрозум≥ли, що, кр≥м
культурних потреб сел¤нства, њм доведетьс¤ звертатис¤ й до
економ≥чних питань. „ерез своЇ соц≥альне
становище та психолог≥ю вони не ви¤вл¤ли
великого ≥нтересу до революц≥йних метод≥в, ¤к≥ набули такого поширенн¤ в –ос≥йськ≥й
≥мпер≥њ, а натом≥сть виступали за самодопомогу, тобто покращенн¤ дол≥ сел¤н шл¤хом
створенн¤ кооператив≥в. ѕерша
спроба моб≥л≥зувати сел¤н дл¤ њхнього власного
блага мала м≥сце у 1870-х роках,
коли духовенство розпочало кампан≥ю проти
пи¤цтва на сел≥. ћасов≥ сходи та «годом економ≥чн≥
заходи щодо сел¤н очолила св≥тська ≥нтел≥генц≥¤.
—початку
товариство Ђѕросв≥таї ф≥нансувало кооперативн≥
крамниц≥, склади та кредитов≥
сп≥лки. јле воно не могло забезпечити необх≥дну
квал≥ф≥ковану допомогу та орган≥зувати спец≥ал≥зован≥ кооперативи. ÷ю потребу
вз¤вс¤ задовольнити ¬асиль Ќаг≥рний Ч и≥онер
зах≥дноукрањнського кооперативного руху, ¤кий
прот¤гом 10 рок≥в
займавс¤ вивченн¤м досв≥ду швейцарських
кооператив≥в. ” 1883 р. в≥н орган≥зував
споживчий кооператив ЂЌародна торг≥вл¤ї, що
ставив соб≥ за мету закуповувати ѕоступово виникали ≥нш≥ кооперативи. ” 1899 р., щоб навчати сел¤н сучасних метод≥в господарюванн¤, ™вген ќлесницький заснував Ђ—≥льський господарї, ¤кий у 1913 р. нал≥чував понад 32 тис. член≥в. ќднак найчисельн≥шими серед кооператив≥в були кредитов≥ сп≥лки. ƒе¤к≥ з них виникли ще в 1873 р., проте лише в 1894 р. ≥з заснуванн¤м сп≥лки Ђ¬≥раї вони отримали стаб≥льну, добре в≥дрегульовану основу. ƒаючи дес¤типроцентн≥ позички, ц≥ сп≥лки, ¤ких нал≥чувалис¤ сотн≥, швидко вит≥снили б≥льш≥сть лихвар≥в. ўе одна важлива економ≥чна установа з'¤вилас¤ в 1895 р. у Ћьвов≥Чстрахова компан≥¤ Ђƒн≥стерї. Ќа 1907 р. вона мала 213 тис. кл≥Їнт≥в. «ростанн¤ кооператив≥в привело до орган≥зац≥њ в 1904 р. ÷ентральноњ асоц≥ац≥њ украњнських кооператив≥в, що мала близько 550 ф≥л≥й, переважно кредитових сп≥лок, ≥ 180 тис. член≥в. ” 1909 р. на 40-в≥ роковини Ђѕросв≥тиї д≥¤ч≥ кооперативного руху скликали з'њзд (¤кий з≥брав 768 делегат≥в, здеб≥льшого молодоњ св≥тськоњ ≥нтел≥генц≥њ), щоб визначити напр¤ми майбутнього розвитку нац≥њ. Ѕагато делегат≥в, охоплених надзвичайно оптим≥стичним настроЇм, висловлювали думку про те, що украњнц≥ нарешт≥ стають господар¤ми власноњ дол≥. ¬ажливим аспектом кооперативного руху, а також д≥¤льност≥ товариства Ђѕросв≥таї було спри¤нн¤ розвитков≥ т≥сних гармон≥йних взаЇмин м≥ж сел¤нством та ≥нтел≥генц≥Їю, чого не вдалос¤ дос¤гти ≥нтел≥генц≥њ –ос≥йськоњ ”крањни. ”сп≥хи народовц≥в у згуртуванн≥ мас забезпечили њм остаточну перемогу над русоф≥лами, приб≥чники ¤ких серед член≥в кооператив≥в складали лише близько одн≥Їњ п'¤тоњ числа украњноф≥л≥в. Ќарешт≥, зростанн¤ кооператив≥в мало серйозн≥ негативн≥ насл≥дки дл¤ Їврейськоњ сп≥льност≥: бойкотуванн¤ алкоголю, кредитов≥ сп≥лки, споживч≥ кооперативи завдали дошкульного удару по Ївре¤х-шинкар¤х, лихвар¤х ≥ крамар¤х Ч ≥ загострило терт¤ м≥ж украњнц¤ми та Ївре¤ми, часто спонукаючи останн≥х до ем≥грац≥њ. ћ≥ське культурне
житт¤. ѕ≥дбадьорена своњми орган≥заторськими
дос¤гненн¤ми
серед сел¤н, ≥нтел≥генц≥¤ намагалас¤ зм≥цнити
своЇ становище ≥ в м≥ському середовищ≥. ќб'Їктом њњ уваги стала осв≥та, особливо
середн¤ та ун≥верситетська. як ≥ належало спод≥ватис¤, украњнц≥ були м≥зерно
представлен≥ на вс≥х осв≥тн≥х р≥вн¤х.
«окрема в початкових школах вони мали вдвоЇ
меншу к≥льк≥сть класних прим≥щень
≥ вчител≥в, н≥ж пол¤ки. ÷≥ диспропорц≥њ
поглиблювалис¤ у г≥мназ≥¤х та ун≥верситетах, де пол¤ки робили все можливе, щоб затримати
зростанн¤ украњнськоњ осв≥ченоњ ќск≥льки дл¤ в≥дкритт¤ г≥мназ≥й потр≥бна була згода ур¤ду, пол¤ки та украњнц≥ боролис¤ за кожну школу на пол≥тичному р≥вн≥. ƒо 1914 р. украњнц¤м удалос¤ примусити ур¤д в≥дкрити ще чотири г≥мназ≥њ, ф≥нансованих державою. «а той же пер≥од пол¤ки в≥дсто¤ли дл¤ себе в к≥лька раз≥в б≥льше середн≥х ≥ рем≥сничих шк≥л. ”св≥домлюючи, що ур¤й не задовольнить њхн≥х потреб, украњнц≥ звернулис¤ до громади й завд¤ки приватним внескам заснували ще в≥с≥м г≥мназ≥й. ўоб допомогти студентам, особливо тим, котр≥ прињжджали ≥з с≥л, при г≥мназ≥¤х та ун≥верситетах в≥дкривали численн≥ гуртожитки, утримуван≥ приватним коштом. ўе з б≥льшою р≥шуч≥стю пол¤ки прагнули зберегти Ђпольськ≥стьї осв≥ти у Ћьв≥вському ун≥верситет≥. ўоправда, час в≥д часу њм доводилос¤ йти на поступки. “ак, у 1894 р. п≥д тиском ¬≥дн¤ вони неохоче погодилис¤ на запровадженн¤ дл¤ украњнц≥в ще одн≥Їњ професорськоњ посади (з ≥стор≥њ), не п≥дозрюючи, що це Їдине призначенн¤ за своњми насл≥дками дор≥внюватиме багатьом. ќск≥льки в √аличин≥ не було квал≥ф≥кованих кандидат≥в, зайн¤ти нову посаду запросили 28-р≥чного учн¤ јнтоновича Ч ћихайла √рушевського з иЇва. « прињздом √рушевського до Ћьвова в украњнськ≥й науц≥ в≥дкрилас¤ нова ера. ÷ей найвизначн≥ший з ус≥х украњнських ≥сторик≥в починаЇ видавати свою фундаментальну Ђ≤стор≥ю ”крањни-–усиї, поставивши соб≥ виразну мету дати ≥сторичне обгрунтуванн¤ ≥дењ украњнськоњ державност≥. ћайже без ус¤коњ сторонньоњ допомоги √рушевський реорган≥зовуЇ Ќаукове товариство ≥м. “. √. Ўевченка у справжню академ≥ю наук. Ќезабаром товариство об'Їднало майже вс≥х пров≥дних сх≥дно- ≥ зах≥дноукрањнських, а також багатьох славетних Ївропейських учених. ƒо 1913 р., кр≥м численних ≥нших публ≥кац≥й, воно видало 120 том≥в своњх Ђ«аписокї, що користувалис¤ великим авторитетом. …ого багата б≥бл≥отека й численн≥ п≥дсекц≥њ слугували школою п≥дготовки нового покол≥нн¤ обдарованих учених. ¬ражаючих усп≥х≥в було також дос¤гнуто в л≥тератур≥; вони насамперед пов'¤зан≥ з ≤ваном ‘ранком Ч одним ≥з пров≥дних украњнських письменник≥в. ѕоЇднуючи непомильне, майже фотограф≥чне сприйн¤тт¤ д≥йсност≥ з оптим≥стичною в≥рою ≥деал≥ста в кращ≥ людськ≥ риси, ‘ранко творив у надзвичайн≥й р≥зноман≥тност≥ жанр≥в Ч романи, пов≥ст≥, психолог≥чн≥ та соц≥альн≥ нариси, сатира, поез≥¤, драматург≥¤ Ч ≥ широкому д≥апазон≥ тем. ѕор¤д з обов'¤зковими тод≥ описами сел¤нських злидн≥в,у романах ЂЅоа —опз≥г≥с≥огї та ЂЅорислав см≥Їтьс¤ї в≥н в≥дтворюЇ т¤жке житт¤ роб≥т ник≥в нафтових промисл≥в. ѕор¤д ≥з психолог≥чно тонкими
≤ван ‘ранко й сповненими тепла опов≥данн¤ми про д≥тей з'¤вл¤ютьс¤ ретельно
вималюван≥ картини тюремного житт¤.
ј в його нарисах про деградуючу аристократ≥ю та
≥нтел≥генц≥ю, що переживала своЇ
становленн¤, проступаЇ глибоке розум≥нн¤
соц≥олог≥њ. ‘ранко був також блискучим
ученим, в≥дважним полем≥стом ≥, ¤к ми
пересв≥дчилис¤, видатним пол≥тичним д≥¤чем, ≤ншими видатними зах≥дноукрањнськими письменниками були ¬асиль —тефаник та ќльга обил¤нська. ѕерший уславивс¤ своњми короткими, але насиченими опов≥данн¤ми про траг≥чне житт¤ сел¤н; у творах обил¤нськоњ знаходило в≥дображенн¤ одв≥чне Ђпрагненн¤ красиї й Ђшл¤хетност≥ духуї. ” царин≥ мистецтв творили так≥ видатн≥ художники, ¤к ќлександр Ќовак≥вський, ≤ван “руш та багато њхн≥х учн≥в, ¤к≥ користувалис¤ п≥дтримкою нового митрополита јндре¤ Ўептицького й завд¤ки його субсид≥¤м часто њздили за кордон. ќперний св≥т хвилювала своњми виступами всесв≥тньов≥дома сп≥вачка —олом≥¤ рушельницька; зокрема, њњ сп≥в забезпечив усп≥х опер≥ ѕучч≥н≥ Ђћадам Ѕаттерфл¤йї. ≤ншим св≥дченн¤м розвитку украњнських культурних установ у √аличин≥ був швидкий розкв≥т преси. ѕ≥д ум≥лим редакторським кер≥вництвом ќлександра Ѕарв≥нського заснована у 1880 р. газета Ђƒ≥лої поклала край пануванню у прес≥ русоф≥л≥в ≥ стала найб≥льш впливовою й попул¤рною украњнською газетою. ўоб не пасти задн≥х, радикали та ≥нш≥ суперники народовц≥в також заснували власн≥ пер≥одичн≥ виданн¤, створили р≥зноман≥тн≥ осв≥тн≥ товариства, профес≥йн≥ сп≥лки, рел≥г≥йн≥ та молод≥жн≥ групи. Ќа 1913 р. зах≥дн≥ украњнц≥ вже мали 80 пер≥одичних видань, ≥з них 66 у √аличин≥, а решта Ч на Ѕуковин≥ та «акарпатт≥. ѕол≥тичн≥ парт≥њ. ¬ м≥ру того ¤к формувалис¤
≥деолог≥чн≥ теч≥њ та зростала орган≥зац≥йна ≥нфраструктура, дедал≥ нагальн≥шою
ставала потреба координац≥њ д≥й
у парламентськ≥й систем≥. «'¤вл¤лис¤ передумови
до виникненн¤ пол≥тичних парт≥й,
що мали зам≥нити слабко згуртованих народовц≥в
та русоф≥л≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д невеликих радикально настроЇних п≥дп≥льних парт≥й у
–ос≥йськ≥й ”крањн≥ галицьк≥ парт≥њ розвивалис¤ легальне й,
намагаючись завоювати ¤кнайб≥льше виборц≥в,
додержувалис¤ в ц≥лому пом≥рного тону. ≤нша в≥дм≥нн≥сть
м≥ж сх≥дними та зах≥дними як вже згадувалос¤, не хто ≥нший, ¤к радикали у 1890 р. формально згуртувалис¤ в пол≥тичну орган≥зац≥ю, в≥дтак претендуючи на те, щоб вважатис¤ першою украњнською пол≥тичною парт≥Їю. ѕ≥д проводом ‘ранка ≥ ѕавлика та керуючись порадами ƒрагоманова, вони стали на позиц≥њ Ђнаукового соц≥ал≥змуї, критикуючи греко-католицьке духовенство за його соц≥альний консерватизм ≥ виступаючи за сп≥впрацю з польськими роб≥тниками й сел¤нами. ” 1895 р. вони Ђнац≥онал≥зуютьї свою програму, проголошуючи, що в дальш≥й перспектив≥ найповн≥ше реал≥зувати соц≥ал≥зм можна в рамках незалежноњ украњнськоњ держави, а у коротк≥й перспектив≥ Ч у ц≥лком автономн≥й украњнськ≥й пров≥нц≥њ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ. ѕроте ворож≥сть духовенства, ¤ке заблокувало радикалам доступ на село, малочисельн≥сть украњнського пролетар≥ату, залежн≥сть в≥д польських соц≥ал≥ст≥в та фракц≥он≥зм не давали змоги ц≥й д≥¤льн≥й новаторськ≥й парт≥њ завоювати соб≥ широку п≥дтримку в галицькому сусп≥льств≥. ” 1899 р. оновлен≥
народовц≥ на чол≥ з ™вгеном Ћевицьким
та ¬олодимиром
ќхримовичем (до них приЇдналис¤ √рушевський ≥ ‘ранко,
що покинув ворогуючих м≥ж собою радикал≥в) утворили
Ќац≥онально-демократичну парт≥ю. —клавши
програму, що могла б привабити невдоволених
радикал≥в ≥ розчарованих русоф≥л≥в,
нац≥онал-демократи також проголосили своЇю
довготривалою метою нац≥ональну
незалежн≥сть; водночас до своњх найближчих ц≥лей
вони в≥днесли автоном≥ю ≥ збереженн¤ в≥дданост≥ √абсбургам. ”
≥нших питанн¤х парт≥¤ сто¤ла на типово
л≥беральн≥й платформ≥, уникаючи
суперечливих соц≥альних проблем. ѕом≥ркована
ор≥Їнтац≥¤
й п≥дтримка таких народовських
орган≥зац≥й, ¤к Ђѕросв≥таї, незабаром
перетворили ƒв≥ ≥нш≥ парт≥њ з'¤вилис¤ на протилежних к≥нц¤х ≥деолог≥чного спектру. ” 1899 р. з метою обстоювати ≥нтереси украњнських роб≥тник≥в марксисти ћикола √анкевич ≥ —емен ¬≥тик заснували —оц≥ал-демократичну парт≥ю. “ого ж року окрем≥ представники духовенства утворили атолицько-руський союз. ѕроте обидв≥ парт≥њ не мали великого усп≥ху, оск≥льки у першому випадку, щоб забезпечити марксист≥в соц≥альною базою, бракувало украњнських роб≥тник≥в, а в другому Ч дл¤ б≥льшост≥ молодих св¤щеник≥в-украњноф≥л≥в в≥двертий нац≥онал≥зм нац≥онал-демократ≥в був приваблив≥шим, н≥ж завз¤тий консерватизм клерикальноњ парт≥њ. ўоб завоювати п≥дтримку сел¤н, ус≥ ц≥ парт≥њ орган≥зовували в≥ча Ч народн≥ з≥бранн¤, що њх скликали на сел≥ парт≥йн≥ актив≥сти дл¤ обговоренн¤ загальних проблем житт¤. Ќер≥дко в них брали участь велик≥ маси сел¤р. “ак, п≥д час виборчоњ кампан≥њ 1905Ч1906 рр. на нац≥онально-демократичне в≥че з≥йшлос¤ близько 20 тис. чолов≥к, що св≥дчило про поширенн¤ пол≥тичноњ св≥домост≥ серед сел¤н. ≤з зростанн¤м
орган≥зац≥йноњ та пол≥тичноњ сили украњноф≥л≥в
слабнув вплив
русоф≥л≥в. ƒл¤ молодшого покол≥нн¤ украњнськоњ
≥нтел≥генц≥њ ба нав≥ть дл¤ нап≥восв≥чених сел¤н ¤зич≥Ї звучало надто
штучно, ототожненн¤ з рос≥¤нами було надто
неприродним, соц≥альна консервативн≥сть
русоф≥л≥в Ч надто реакц≥йною, а њхн¤ залежн≥сть в≥д допомоги з-за кордону Ч
принизливою. —проби русоф≥л≥в змагатис¤
з украњноф≥лами на орган≥зац≥йному р≥вн≥ не були
дуже усп≥шними: в 1914 р. “овариство ≥м. ачковського мало
т≥льки 300 читалень пор≥вн¤но з 3 тис. читалень —под≥ваючись затримати процес свого занепаду, в 1900 р. молодше й агресивн≥ше покол≥нн¤ русоф≥л≥в проголосило Ђновий курсї, що закликав до ц≥лковитого ототожненн¤ з –ос≥Їю. ¬они заснували –ос≥йську нац≥ональну парт≥ю, отримували ще б≥льш≥ дотац≥њ в≥д царського ур¤ду та аг≥тували за перех≥д галицьких украњнц≥в у православ'¤. ўоб пос≥¤ти серед украњнц≥в розбрат, а також спри¤ти консервативним тенденц≥¤м, польськ≥ аристократи в √аличин≥ почали п≥дтримувати русоф≥л≥в. “аким чином, в≥д ц≥лковитого розвалу таб≥р русоф≥л≥в р¤тувала в основному допомога царських чиновник≥в ≥ польських землевласник≥в. —х≥дна √аличина:
украњнська твердин¤. ” 1907 р.
видатний польсько-Їврейський
л≥берал ¬≥льгельм ‘ельдман
писав: Ђ” XX стол≥тт≥ багато народ≥в постало з
попелу,
але в≥дродженн¤ небагатьох в≥дбулас¤ так швидко
й енерг≥йно, ¤к в≥дродженн¤ украњнц≥в јвстр≥њ... њхнЇ неспод≥ване й бурхливе
зростанн¤ в основному сталос¤ завд¤ки
тому, що вони навчилис¤ самодопомоз≥ та вперт≥й
боротьб≥ за св≥й кожен здобутокї.
’оч ‘ельдман ≥ не вважав, що зах≥дн≥ украњнц≥
подолали вс≥ перешкоди (адже вони,
¤к ≥ ран≥ше, належали до найчисельн≥ших
≥ найб≥льш пол≥тичне
дискрим≥нованих
народ≥в ≥мпер≥њ), в≥н, однак,
наголошував на тому, що вони стають на ноги,
перетворюючись на велику силу. ≤з поширенн¤м
украњнських орган≥зац≥й зах≥дн≥ украњнц≥ Ќаростанн¤ нац≥онального руху в √аличин≥ мало великий вплив на взаЇмини м≥ж сх≥дними та зах≥дними украњнц¤ми. ‘актично, саме так≥ сх≥дн¤ки, ¤к јнтонович, ониський, ул≥ш, а п≥зн≥ше ƒрагоманов та √рушевський, першими зрозум≥ли те, що √аличина здатна в≥д≥грати роль ѕ'Їмонта, або бази нац≥онального в≥дродженн¤. ўе у 1860-х роках вони сп≥впрацювали з галицькими часописами й надавали ф≥нансову допомогу зах≥дноукрањнським культурним закладам. ≤з зб≥льшенн¤м числа цих часопис≥в ≥ заклад≥в актив≥зувалас¤ й участь у них сх≥дн¤к≥в, Ќа початку XX ст. сх≥дн≥ украњнц≥ часто були кореспондентами й передплатниками галицькоњ преси, вчен≥ та письменники обох рег≥он≥в нер≥дко разом працювали в Ќ“Ў, студенти –ос≥йськоњ ”крањни не раз њздили слухати украњнськ≥ л≥тн≥ курси в √аличин≥, а украњнськ≥ ем≥гранти, особливо п≥сл¤ 1905 р., знаходили соб≥ притулок ≥ засновували своњ штаб-квартири у Ћьвов≥. —постер≥гаючи житт¤ украњнц≥в на заход≥, репресована царатом украњнська ≥нтел≥генц≥¤ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ бачила, ¤к те, про що вона могла лише мр≥¤ти, ставало д≥йсн≥стю в √аличин≥. ¬ свою чергу благотворний вплив на украњнц≥в √аличини також справл¤в приток з≥ сходу першокласних ≥нтелектуал≥в, а головне Ч надихаюче в≥дчутт¤ того, що вони Ї не малим ≥зольованим народом чисельн≥стю лише в 4 млн, а частиною великоњ 20-м≥льйонноњ нац≥њ. “аким чином, завд¤ки гарантованим австр≥йською конституц≥Їю правам, потреб≥ орган≥зуватис¤, щоб висто¤ти у змаганн≥ з пол¤ками, моральн≥й та ≥нтелектуальн≥й п≥дтримц≥ сх≥дних украњнц≥в невелика, убога й в≥дстала √аличина сформувалас¤ ¤к твердин¤ нац≥онального руху. ѕольсько-украњнська конфронтац≥¤ ≤з прискоренн¤м пол≥тичного й нац≥онального розвитку ¤к украњнц≥в, так ≥ пол¤к≥в ≥ без того складн≥ взаЇмини м≥ж ними пог≥ршали. ≤нтереси цих двох нац≥й, принаймн≥ з точки зору њхн≥х пров≥дник≥в, розходилис¤ мало не в кожному питанн≥: ¤кщо пол¤ки вперто сто¤ли за збереженн¤ Їдност≥ √аличини, аби вона могла слугувати основою њхньоњ майбутньоњ держави, то украњнц≥ вимагали њњ под≥лу дл¤ того щоб мати в сх≥дн≥й частин≥ пров≥нц≥њ свою базу; ¤кщо у —х≥дн≥й √аличин≥ пол¤ки складали вищ≥ класи сусп≥льства, то украњнц≥ ототожнювалис¤ з його нижчими класами. ”крањнц≥ вимагали зм≥н ≥ реформ там, де б≥льш≥сть польських пров≥дник≥в обстоювали статус-кво. —ловом, пол¤ки були Ђ≥мущимиї, а украњнц≥ Ч Ђне≥мущимиї, ¤к≥ не хот≥ли б≥льше миритис¤ з≥ своњм становищем. ” зв'¤зку з актив≥зац≥Їю громадських орган≥зац≥й у пол≥тичну д≥¤льн≥сть ≥ конфл≥кти вт¤гувалос¤ дедал≥ б≥льше представник≥в обох народ≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д ситуац≥њ 1848 р. пол¤к≥в уже не можна було ототожнити з невеликою групою аристократ≥в, а украњнц≥в Ч ≥з купкою св¤щеник≥в та ≥нтел≥генц≥њ. Ќа початок XX ст. польськоукрањнський конфл≥кт ≥з боротьби м≥ж двома нац≥ональними ел≥тами вир≥с у конфронтац≥ю м≥ж двома народами, що набирала загрозливих масштаб≥в. «в≥сно, робилис¤
спроби дос¤гти компром≥су. ”крањнськ≥ та
польськ≥ соц≥ал≥сти,
¤к, наприклад, ≤ван ‘ранко та ‘ел≥кс ƒашинський,
таврували шов≥н≥зм з обох стор≥н,
закликаючи сел¤н ≥ роб≥тник≥в обох
нац≥ональностей до сп≥впрац≥ в ≥м'¤ сп≥льних
≥нтерес≥в. ” рол≥ посередник≥в м≥ж
супротивниками намагалис¤ виступати так≥ сх≥дн≥
украњнц≥, ¤к јнтонович ≥ ул≥ш, ¤к≥ побоювалис¤,
що ц¤ ворожнеча поставить п≥д
загрозу њхнЇ перебуванн¤ в √аличин≥. „ас в≥д часу
робив спроби врегулювати суперечки ¬≥день, спод≥ваючись остудити
напружен≥сть на своњх чутливих сх≥дних
кордонах. Ќайб≥льше пропагувалас¤ так звана
Ђнова ера пол≥тичного спокоюї, що мала початис¤ у 1890 р. ¬ результат≥ згоди, дос¤гнутоњ
м≥ж народовц¤ми п≥д проводом ¬ останнЇ
дес¤тил≥тт¤ до першоњ св≥товоњ в≥йни
польсько-украњнська конфронтац≥¤ розгорталас¤ навколо трьох основних
пункт≥в: сел¤нське питанн¤, суперечки
навколо ун≥верситету й вимоги проведенн¤
виборчих реформ. ” зв'¤зку з надзвичайно низькими зароб≥тками, що њх отримували у
великих маЇтках с≥льськогосподарськ≥
роб≥тники, особливо гострим ≥ актуальним було
сел¤нське питанн¤. Ќа початку стол≥тт¤ багато сел¤н вже не бажали дивитис¤
на ем≥грац≥ю ¤к на Їдиний спос≥б
розв'¤занн¤ своњх труднощ≥в. ” 1902 р. сел¤ни (¤ких
п≥дбурювали радикали, а також, ѕерел¤кан≥ ц≥Їю
неспод≥вано вдалою демонстрац≥Їю сел¤нськоњ
сол≥дарност≥,
пом≥щики закликали ур¤д до Ђв≥дновленн¤
пор¤дкуї. Ќезважаючи на сотн≥ арешт≥в,
страйк продовжувавс¤. “од≥ пом≥щики апелювали до
польськоњ громадськоњ думки,
стверджуючи, що страйк Ї не чим ≥ншим, ¤к спробою
украњнц≥в вит≥снити пол¤к≥в
≥з њхн≥х спадкових земель. “ак питанн¤, що могло
об'Їднати украњнських сел¤н ≥з
такими ж гнобленими польськими сел¤нами, було з
пом≥тним усп≥хом використане
дл¤ поглибленн¤ нац≥ональноњ ворожнеч≥ м≥ж ними.
¬решт≥ страйк ув≥нчавс¤ перемогою сел¤н. ѕом≥щики мусили п≥двищити платню й
п≥ти на ≥нш≥ поступки. ќднак ўе гостр≥шим, хоч ≥ не таким широкомасштабним, був конфл≥кт у Ћьв≥вському ун≥верситет≥. ѕ≥сл¤ 1848 р. ¬≥день планував зробити ун≥верситет двомовним, але коли до влади прийшли пол¤ки, вони швидко стали полон≥зувати цей заклад. ѕоступово було обмежене вживанн¤ украњнськоњ мови, нав≥ть дл¤ викладач≥в, натом≥сть стало пост≥йною практикою п≥дкреслювати Ђпольськ≥стьї ун≥верситету. ѕрот¤гом 1890-х рок≥в украњнськ≥ студенти орган≥зували р¤д заход≥в протесту. ѕереконавшись в тому, що њхн≥ протести ≥гноруютьс¤, студенти висунули вимогу створити окремий украњнський ун≥верситет. ÷¤ ≥де¤ заволод≥ла у¤вою украњнського сусп≥льства, нав≥ть сел¤н, ≥ на п≥дтримку студентських вимог стали скликатис¤ багатолюдн≥ м≥тинги. ¬одночас украњнськ≥ депутати в галицькому сейм≥ та в≥денському парламент≥ неодноразово виступали з пристрасними закликами до ур¤ду розв'¤зати це питанн¤. “а пол¤ки вперто
проводили свою пол≥тику, ≥ в перше дес¤тил≥тт¤ XX
ст. ситуац≥¤ у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ стала
загрозливою. ќзброЇн≥ палиц¤ми украњнськ≥
та польськ≥ студенти вели м≥ж собою справжн≥ боњ
в лекц≥йних залах; у 1901 р.
украњнськ≥ студенти стали масово кидати
навчанн¤ в ун≥верситет≥; в 1907 р. проти
ун≥верситетських властей були орган≥зован≥
велик≥ демонстрац≥њ, а в 1910 р. у запекл≥й сутичц≥ було вбито украњнського студента јдама оцка. “епер
¬≥день зрозум≥в, що пора д≥¤ти, ≥ в 1912 р. в≥н пооб≥ц¤в у
наступн≥ п'¤ть рок≥в в≥дкрити окремий “а, на думку
украњнських пров≥дник≥в, питанн¤м найб≥льшоњ
ваги була виборча
реформа. якби украњнц¤м удалос¤ добитис¤
справедлив≥шоњ системи представництва
в галицькому сейм≥ та в≥денському парламент≥,
њхн≥ можливост≥ покращити свою долю
були б значно ширшими. —истема кур≥й жорстко
обмежувала вплив украњнських
вибор≥в, а пров≥нц≥йний ур¤д незграбним
ман≥пулюванн¤м результатами вибор≥в
зажив соб≥ скандальноњ слави. ÷≥ ман≥пул¤ц≥њ
зд≥йснювалис¤ у р≥зн≥ способи: фальсиф≥кували списки виборц≥в; лише за к≥лька годин до
вибор≥в зм≥нювали м≥сце та час
њхнього проведенн¤; викрадали скриньки з бюлетн¤ми ( що не
було складно, бо серед украњнц≥в не було
людей, ¤к≥ рахували б голоси); щоб
перешкодити передвиборн≥й
аг≥тац≥њ, украњнських кандидат≥в
кидали до в'¤зниц≥ за др≥бними звинуваченн¤ми. јле й у цьому питанн≥ наближалис¤ зм≥ни. —початку у ¬≥дн≥, а пот≥м Ч у 1907 р., всупереч зат¤тому опору польськоњ верх≥вки,Ч ≥ в √аличин≥ було скасовано систему кур≥й ≥ впроваджено загальне голосуванн¤. ’оч ур¤д пров≥нц≥њ продовжував фальсиф≥кувати результати вибор≥в, число украњнських делегат≥в ¤к у в≥денському парламент≥, так ≥ в галицькому сейм≥ пост≥йно зростало. ¬ 1879 р. украњнц≥ мали трьох своњх представник≥в у ¬≥дн≥, а п≥сл¤ вибор≥в 1907 р.Ч 27; у галицькому сейм≥ в 1901 р. зас≥дало ≤«, а в 1913Ч32 украњнц≥. ќднак вони лишалис¤ непропорц≥йно представленими, значною м≥рою через крут≥йство на виборах галицьких губернатор≥в. 12 кв≥тн¤ 1908 р., протестуючи проти цих зловживань, молодий украњнський студент ћирослав —≥чинський убив губернатора јндже¤ ѕотоцького. ÷ей випадок св≥дчив про те, що украњнсько-польськ≥ в≥дносини с¤гнули небезпечноњ меж≥. ѕроте зростаюча напружен≥сть мала глибше кор≥нн¤. —еред пол¤к≥в швидко поширював своњ впливи ультранац≥онал≥стичний рух на чол≥ з ѕольською нац≥онал-демократичною парт≥Їю –омана ƒмовського. ѕольськ≥ нац≥онал-демократи под≥бно до украњнських заснували мережу сел¤нських орган≥зац≥й ≥ здобули соб≥ велику попул¤рн≥сть у м≥ських середн≥х класах, ≥нтел≥генц≥њ та студентств≥. ќсновною њхньою турботою стала зростаюча загроза пануванню пол¤к≥в у —х≥дн≥й √аличин≥ з боку украњнц≥в. ѕередчутт¤ ц≥Їњ загрози звучать в≥длунн¤м у словах в≥домого польського ≥сторика ‘ранц≥шка Ѕу¤ка: ЂЌаше майбутнЇ в —х≥дн≥й √аличин≥ не об≥ц¤Ї добра. ƒол¤ англ≥йц≥в в ≤рланд≥њ чи н≥мц≥в у чеських земл¤х Ї невт≥шним прогнозом ≥ дл¤ насї. ¬≥дтак основна мета польських нац≥онал≥ст≥в у √аличин≥ пол¤гала в збереженн≥ того, що належало пол¤кам у сх≥дн≥й частин≥ пров≥нц≥њ. ÷е означало, що проти украњнц≥в виступали вже не Ђподол¤ниї, тобто жменька сх≥дногалицькоњ шл¤хти, а польський рух ≥з широкою соц≥альною базою, що вперто в≥дмовл¤вс¤ йти на будь-¤к≥ поступки. ќчолюван≥ власною нац≥онально-демократичною парт≥Їю, украњнц≥ поводились ≥з не меншою войовнич≥стю. ¬они енерг≥йно продовжували орган≥зац≥йну д≥¤льн≥сть, при кожн≥й нагод≥ атакуючи пол¤к≥в у парламент≥ та сейм≥, часто провод¤чи масов≥ з≥бранн¤, аби показати свою зростаючу м≥ць. 28 червн¤ 1914 р., на масовому з≥бранн≥ у Ћьвов≥, де перед величезною прихильно настроЇною аудитор≥Їю свою г≥мнастичну вправн≥сть демонстрували тис¤ч≥ член≥в товариств Ђ—≥чї ≥ Ђ—ок≥лї, до трибуни, заповненоњ високими особами, кинувс¤ гонець ≥ оголосив новину про вбивство у —араЇв≥ ерцгерцога ‘ердинанда √абсбурга. ™вропа от-от мала поринути у страх≥тливу в≥йну ворогуючих м≥ж собою нац≥онал≥зм≥в. якщо 80 % зах≥дних украњнц≥в проживало в √аличин≥, то решта 20%Чу двох невеликих рег≥онах: на Ѕуковин≥ та в «акарпатт≥. ƒо певноњ м≥ри њхнЇ житт¤ було схожим. —еред украњнц≥в Ѕуковини та «акарпатт¤ переважали сел¤ни; маЇтну ж ел≥ту складали неукрањнц≥ Ч румуни на Ѕуковин≥ та мад¤ри у «акарпатт≥. Ќебагато украњнц≥в мешкало у нап≥всонних м≥стечках, де переважали н≥мц≥ та Їврењ; промисловост≥ практично не ≥снувало. јналог≥чно √аличин≥, Ѕуковина ≥ «акарпатт¤ ¤вл¤ли собою внутр≥шн≥ колон≥њ австр≥йського центру. ѕроте в ≥нших в≥дношенн¤х ситуац≥¤ пом≥тно в≥др≥зн¤лас¤. Ќа Ѕуковин≥, ¤ку в
1861 р. в≥дд≥лили в≥д √аличини в окрему пров≥нц≥ю,
близько
300 тис. украњнц≥в (або 40 % загальноњ к≥лькост≥
населенн¤) проживали в њњ п≥вн≥чн≥й
частин≥. –ешту населенн¤ складали румуни (34 %), Їврењ (≤« ∞о),
н≥мц≥ (8%) та ≥нш≥
меншост≥. —еред ус≥х зах≥дноукрањнських сел¤н
буковинц≥ були найзаможн≥шими,
в основному завд¤ки тому, що велик≥ румунськ≥
землевласники не мали такого величезного впливу у ¬≥дн≥, ¤к пол¤ки та мад¤ри. ќск≥льки пол≥тика ¬≥дн¤
зводилас¤ до
, використанн¤ украњнц≥в ¤к
противаги румунам, то перш≥ й справд≥ мали певн≥
пол≥тичн≥ важел≥. Ќа к≥нець XIX ст. насл≥дками цього
впливу була добре орган≥зована оли у 1870-х та 80-х роках цей процес фактично почавс¤, великий вплив на нього справили сус≥дство з √аличиною й приплив сюди галицькоњ ≥нтел≥генц≥њ. ¬ 1869 р. дл¤ спри¤нн¤ р≥дн≥й культур≥ в „ерн≥вц¤х було засновано –уське товариство. „ерез р≥к виникла –уська –ада Ч пол≥тична група, що мала представл¤ти украњнц≥в на виборах. —початку в цих орган≥зац≥¤х переважали русоф≥ли, але вони н≥коли не мали великоњ сили на Ѕуковин≥. ƒо 1880-х рок≥в пров≥д над буковинськими украњнц¤ми перейшов до таких украњноф≥л≥в, ¤к галичанин —тепан —маль-—тоцький (професор украњнськоњ мови й л≥тератури у „ерн≥вецькому ун≥верситет≥) та ћикола ¬асилько (багатий м≥сцевий землевласник). Ќезабаром у крањ з'¤вилис¤ м≥сцев≥ в≥дд≥ленн¤ галицьких нац≥онал-демократ≥в, радикал≥в та соц≥ал-демократ≥в. ƒо 1914 р. –уське товариство, що ор≥Їнтувалос¤ на Ђѕросв≥туї, залучило до свого складу близько ≤« тис. чолов≥к. “им часом у 1911 р. було дос¤гнуто компром≥су з ≥ншими нац≥ональност¤ми, за ¤ким украњнц¤м гарантувалос¤ 17 ≥з 63 м≥сць у сейм≥ пров≥нц≥њ. ” в≥денському парламент≥ буковинськ≥ украњнц≥ звичайно пос≥дали респектабельн≥ п'¤ть м≥сць. “ак, завд¤ки збалансован≥й пол≥тиц≥ ¬≥дн¤ на Ѕуковин≥ пол≥тичний компром≥с був б≥льш реальним, а нац≥ональна напружен≥сть Ч б≥льш згладженою, н≥ж у √аличин≥. ” «акарпатт≥, на в≥дм≥ну в≥д Ѕуковини, н≥ про ¤кий компром≥с не могло бути й мови. ћад¤ри ц≥лком п≥дпор¤дкували соб≥ край, особливо п≥сл¤ 1867 р.: њхн≥ аристократи свав≥льно експлуатували сел¤нство, а угорськ≥ нац≥онал≥сти вс≥л¤ко душили м≥сцевий патр≥отизм. “аким чином, майже в ус≥х в≥дношенн¤х близько 400 тис. закарпатц≥в, ¤к≥ складали майже 70 ∞о всього населенн¤ краю, були найбезправн≥шими з ус≥х зах≥дних украњнц≥в. Ќац≥ональний
розвиток закарпатц≥в також зазнав серйозних
невдач. «разу ж
п≥сл¤ 1848 р. п≥д проводом јдольфа ƒобр¤нського та ќлександра ƒухновича вони
добилис¤ р¤ду впливових посад в адм≥н≥страц≥њ та
запровадженн¤ шк≥л ≥з р≥дною мовою навчанн¤. јле зростанн¤ русоф≥льських
настроњв, спричинене приходом до
”горщини в 1848 р. рос≥йських в≥йськ дл¤ придушенн¤
гнобител≥в-мад¤р≥в, оволод≥ло чисельно невеликою ≥нтел≥генц≥Їю й греко-католицьким духовенством,
створивши культурний розрив м≥ж ними ≥ сел¤нством. ѕ≥сл¤
1867 р. п≥д впливом посиленоњ
мад¤ризац≥њ значна частина осв≥чених людей, не
маючи широкоњ опори на народ,
п≥ддалас¤ тисков≥ й
асим≥лювалас¤, ставши так званими Ђмад¤ронамиї.
√рекокатолицька церква, що мала Їпископства у ѕр¤шев≥ та ћукачев≥,
не лише не спинила
цей процес, а й прискорила його. ќск≥льки ж
«акарпатт¤ в≥дд≥л¤в в≥д √аличини
австро-угорський кордон, що пильно охорон¤вс¤, а
контакти м≥ж ними були традиц≥йно слабкими, тут, на в≥дм≥ну в≥д Ѕуковини, не
могли розвинутис¤ украњноф≥льськ≥ теч≥њ. ¬≥дтак в останн≥ дес¤тир≥чч¤ XX
ст. в крањ зникав один слов'¤нськийчасопис за ≥ншим,
число шк≥л з викладанн¤м на м≥сцев≥й гов≥рц≥ з 479
у 1874 р.
з≥йшло на нуль в 1907, а “овариство —в. ¬асил≥¤, що дбало про розвиток
культури, ”крањнц≥в
–ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, що в≥дв≥дували √аличину в
перш≥ роки XX ст.,
незм≥нне вражав той поступ, ¤кий
зробили њхн≥ зах≥дн≥ сп≥вв≥тчизники.
¬ иЇв≥ все
ще заборон¤лос¤ публ≥кувати книжки украњнською
мовою, у Ћьвов≥ ж ≥снували украњнськ≥ науков≥ товариства, школи, масов≥
орган≥зац≥њ та кооперативи, газети пол≥тичних парт≥й, парламентськ≥ представництва. ¬
–ос≥йськ≥й ”крањн≥ нац≥ональна ≥нтел≥генц≥¤ все ще гуртувалас¤ у невелик≥,
зосереджен≥ в м≥стах громади, реал≥зуючи
своњ
часто туманн≥ проекти, в √аличин≥ ж та на
Ѕуковин≥ вона, спираючись на велику
частину недавн≥х вих≥дц≥в ≥з сел¤нського
середовища, працювала в т≥сному контакт≥ ’оч ¤кого вражаючого поступу дос¤гли украњнц≥ √аличини та Ѕуковини, його не сл≥д переб≥льшувати. ѕопри вс≥ своњ зусилл¤ зах≥дн≥ украњнц≥ в ц≥лому все ще борсалис¤ в тр¤совин≥ злидн≥в; поширеним ¤вищем була неписьменн≥сть сел¤н, а нац≥ональна св≥дом≥сть багатьох ≥з них була низькою. ƒо того ж у вузькому прошарку осв≥ченоњ ел≥ти тривали гостр≥ розходженн¤ м≥ж украњноф≥лами та русоф≥лами, а також м≥ж л≥бералами, консерваторами та радикалами щодо напр¤м≥в дальшого розвитку украњнського сусп≥льства. ≤ все ж таки напередодн≥ першоњ св≥товоњ в≥йни серед зах≥дних украњнц≥в пом≥тне було почутт¤ оптим≥зму. |
| √оловна | «м≥ст |
| <<< Ќазад |
