–јƒяЌ—№ ј ” –јѓЌј:
Ќќ¬ј“ќ–—№ ≤ 20-т≥

¬оЇнний комун≥зм ≥ неп

—творенн¤ –ад¤нського —оюзу

”крањн≥зац≥¤

Ќац≥ональний комун≥зм

–озвиток культури

÷ерковне житт¤

—≥м неповних рок≥в в≥йни та громад¤нськоњ смути призвели п≥дпор¤дкован≥ б≥льшовикам територ≥њ колишньоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ до стану руњни. ¬ одн≥й лише ”крањн≥ побоњща, розстр≥ли та еп≥дем≥њ, пов'¤зан≥ з в≥йною, й особливо громад¤нською, забрали близько 1,5 млн житт≥в. Ќестача харч≥в, палива, безроб≥тт¤ змусили сотн≥ тис¤ч людей вињхати з м≥ста у село. ѕрактично припинилос¤ виробництво товар≥в. Ѕуло очевидно, що остаточно виснажене сусп≥льство не готове до кор≥нних соц≥альних перетворень, що њх планували б≥льшовики.

Ќезважаючи на перемогу, б≥льшовики, котр≥ у величезному та здеб≥льшого вороже настроЇному населенн≥ становили крих≥тну менш≥сть, були не в змоз≥ продовжувати реал≥зац≥ю задуманого. —мерть Ћен≥на у 1924 р. спричинилас¤ до кризи кер≥вництва, ¤ку поглиблювали запекл≥ суперечки в комун≥стичн≥й парт≥њ про напр¤ми створенн¤ нового сусп≥льства. «а таких обставин парт≥¤ зд≥йснювала поставлен≥ ц≥л≥ обережно й гнучко прот¤гом ус≥х 20-х рок≥в. ¬тручанн¤ ур¤ду у справи окремоњ особи ≥ сусп≥льних груп обмежувалос¤ лише випадками реагуванн¤ на в≥дкрит≥ виступи проти рад¤нськоњ пол≥тичноњ системи.

«авд¤ки поступкам ур¤ду дл¤ сел¤н та намаганн¤м –ад завоювати ширшу п≥дтримку серед нерос≥йських народ≥в у 20-т≥ роки впевнен≥сть украњнц≥в у власних силах, њхн≥ прагненн¤ переживали г≥дне подиву в≥дродженн¤, ≥ цей пер≥од часто вважають золотим в≥ком украњнц≥в п≥д владою –ад.

 ¬оЇнний комун≥зм ≥ неп

ѕол≥тика б≥льшовик≥в п≥д час громад¤нськоњ в≥йни значною м≥рою спричинила розвал економ≥ки. ѕрагнучи зразу ж установити соц≥ал≥стичний лад в економ≥ц≥ й водночас забезпечити продуктами „ервону арм≥ю та голодуюч≥ рос≥йськ≥ м≥ста, б≥льшовики ввели сувору економ≥чну пол≥тику, в≥дому п≥д назвою воЇнного комун≥зму. ¬она включала нац≥онал≥зац≥ю вс≥Їњ земл≥ та промислових п≥дприЇмств, примусову трудову моб≥л≥зац≥ю, рац≥онуванн¤ ур¤дом продукт≥в ≥ товар≥в та найб≥льш ненависний зах≥дЧ експропр≥ац≥ю зерна у сел¤н (Ђпродрозверсткуї).

ѕри п≥дтримц≥ озброЇних загон≥в б≥льшовицьк≥ чиновники, мов сарана, обс≥дали села, конф≥сковуючи зерно дл¤ потреб ур¤ду. —ел¤нинов≥ дозвол¤лос¤ залишати соб≥ всього близько «ќ фунт≥в зб≥жж¤ на м≥с¤ць. ўоб спри¤ти рекв≥зиц≥¤м, парт≥¤ орган≥зовувала ком≥тети незаможних сел¤н (комнезами), члени ¤ких мали пере,ваги при розпод≥л≥ земл≥, зв≥льн¤лис¤ в≥д податк≥в ≥ д≥ставали 10Ч20 ∞о Ђздобич≥ї. ” в≥дпов≥дь на це б≥льш≥сть сел¤н зовс≥м припинила виробництво. ¬одночас ≥з загостренн¤м деф≥циту продукт≥в харчуванн¤ велик≥ райони ѕ≥вденноњ –ос≥њ та ”крањни охопила посуха, насл≥дком чого став голод 1921Ч1922 рр., що забрав житт¤ сотень тис¤ч людей на ”крањн≥ й ще б≥льше у ѕоволж≥. јле Ч на в≥дм≥ну в≥д своЇњ майбутньоњ повед≥нки Ч рад¤нський ур¤д не приховував на¤вност≥ голоду й орган≥зував у крањн≥ та за кордоном масову кампан≥ю допомоги голодуючим. 

 атастроф≥чне становище в економ≥ц≥ призвело до р≥зкого зростанн¤ невдоволенн¤ б≥льшовиками, що вилилос¤ у в≥йськов≥ заколоти, велик≥ роб≥тнич≥ страйки та сел¤нськ≥ повстанн¤, ¤к≥ у 1921 р. охопили –ос≥ю та ”крањну. ’оч „ервона арм≥¤ й „ека нещадно придушували ц≥ повстанн¤, Ћен≥н був змушений визнати провал пол≥тики воЇнного комун≥зму й необх≥дн≥сть п≥ти на поступки, особливо сел¤нам.

≤ знову до гри вступила завидна тактична майстерн≥сть Ћен≥на, його готовн≥сть зробити крок назад, щоб згодом просунути соц≥ал≥зм на два кроки вперед Ч знамените лен≥нське Ђтангої. 21 березн¤ 1921 р. на ’ з'њзд≥ парт≥њ в≥н насилу переконуЇ своњх товариш≥в погодитис¤ на проведенн¤ новоњ економ≥чноњ пол≥тики (непу), та й то лише п≥сл¤ небезпечного  ронштадтського повстанн¤, що вибухнуло в дн≥ роботи з'њзду й продемонструвало непопул¤рн≥сть тод≥шньоњ пол≥тики –ад. Ќеп став компром≥сом, в≥дступом в≥д соц≥ал≥зму з метою дати крањн≥ можлив≥сть оправитис¤
в≥д громад¤нськоњ в≥йни. ќсновне завданн¤ непу зводилос¤ до того, щоб заспокоњти сел¤нство й забезпечити йому стимули до п≥двищенн¤ виробництва продукт≥в. «ам≥сть рекв≥зиц≥й зерна ур¤д обклав сел¤нство пом≥рним податком. —плативши його, сел¤нин м≥г продавати надлишки зерна за будь-¤кими ринковими ц≥нами. Ѕ≥дн≥ сел¤ни взагал≥ не мали сплачувати податку. ”р¤д також в≥дступив в≥д пол≥тики створенн¤ колективних господарств. Ќа ”крањн≥ б≥льш≥сть земель, нац≥онал≥зованих ÷ентральною –адою ще у 1918 р., тепер перерозпод≥л¤лас¤ м≥ж б≥дними сел¤нами. ўоб стимулювати ≥нш≥ сектори економ≥ки, неп скасовував ур¤довий контроль
над внутр≥шньою торг≥влею, знову в≥ддавав в оренду колишн≥м власникам невелик≥ виробництва й нав≥ть заохочував чужоземн≥ кап≥таловкладенн¤. ѕроте Ћен≥н ≥шов т≥льки на тимчасовий компром≥с ≥з кап≥тал≥змом ≥ не збиравс¤ в≥дмовл¤тис¤ в≥д мр≥њ створити соц≥ал≥стичну економ≥ку. “ому ур¤д лишав за собою контроль за такими Ђкомандними висотамиї в економ≥ц≥, ¤к важка промислов≥сть, банки, транспорт ≥ зовн≥шн¤ торг≥вл¤.

Ќеп ви¤вивс¤ великим дос¤гненн¤м. ћаючи гарантовану можлив≥сть продавати продукти голодним мешканц¤м м≥ст, 5 млн украњнських сел¤нських господарств швидко п≥двищили свою продуктивн≥сть. ” 1927 р. обробл¤лос¤ вже на 10 % б≥льше земл≥, н≥ж у 1913 р. “им часом виробництво предмет≥в споживанн¤, ¤ке стимулювали так зван≥ непмани, або др≥бн≥ п≥дприЇмц≥, що д≥¤ли з дозволу ур¤ду, також с¤гнуло довоЇнного р≥вн¤. ¬≥дставала лише важка промислов≥сть, що перебувала п≥д контролем ур¤ду. « поверненн¤м достатку й стиранн¤м у пам'¤т≥ кошмарних рок≥в громад¤нськоњ в≥йни украњнський сел¤нин став миритис¤ з б≥льшовицьким режимом, на
¤кий ран≥ше дививс¤ з великою п≥дозрою.

—творенн¤ –ад¤нського —оюзу

’оч ¤к пов≥льно йшли Ћен≥н та б≥льшовики до визнанн¤ значенн¤ нац≥онал≥зму, захопивши владу, вони поставилис¤ до нац≥онального питанн¤ з обережн≥стю. « одного боку, п≥д час громад¤нськоњ в≥йни б≥льшовики виступали за самовизначенн¤ нац≥й Ђаж до в≥докремленн¤ та утворенн¤ самост≥йних державї. « ≥ншого боку, вони намагалис¤ придушити нац≥ональн≥ рухи п≥д приводом того, що њх очолюють Ђбуржуазн≥ елементиї, ¤к≥ начебто не можуть ≥ не будуть д≥¤ти в ≥нтересах роб≥тничого класу. јле п≥сл¤ поразки Ђбуржуазних нац≥онал≥ст≥вї б≥льшовики (влада ¤ких над населенн¤м ще достатньо не зм≥цн≥ла) мусили знаходити сп≥льну мову з рад¤нськими
ур¤дами нерос≥йських народ≥в, що вони њх поставили.

ѕ≥дпор¤дкована ћоскв≥ комун≥стична парт≥¤ ц≥лком контролювала украњнський рад¤нський ур¤д, однак вона не могла розпустити чи поглинути його. Ќадто небезпечними були прецеденти, що св≥дчили не на користь такого кроку. ¬ Ѕрест-Ћитовську б≥льшовицька –ос≥¤ визнала ÷ентральну –аду та њњ √енеральний секретар≥ат ¤к суверенний ур¤д незалежноњ держави. «айшовши так далеко, щоб аж визнати суверенн≥сть украњнського Ђбуржуазного ур¤дуї, б≥льшовики навр¤д чи могли зробити менше дл¤ украњнського рад¤нського ур¤ду. ќтже, тепер цей ур¤д належало
трактувати, принаймн≥ теоретично, так, наче в≥н мав суверенну владу. ¬≥дтак аж до 1923 р. рад¤нський ур¤д ”крањни окремо в≥д –ад¤нськоњ –ос≥њ п≥дтримував зовн≥шн≥ стосунки (уклавши 48 власних угод), в≥в зовн≥шню торг≥влю й нав≥ть почав закладати п≥двалини окремоњ украњнськоњ рад¤нськоњ арм≥њ.

—еред украњнських б≥льшовик≥в також ≥снували впливов≥ угрупованн¤, що виступали за украњнську рад¤нську державн≥сть. ƒо них уходили в основному боротьбисти та укап≥сти, що в 1919 р. в≥докремилис¤ в≥дпов≥дно в≥д украњнськоњ соц≥ал≥стичноњ та украњнськоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥й ≥ перейшли до б≥льшовик≥в. ≤з цих двох груп найб≥льш численними ≥ впливовими були боротьбисти на чол≥ з ќлександром Ўумським, ¬асилем Ѕлакитним та ћиколою Ўинкарем. Ѕудучи за своЇю природою парт≥Їю народною, вони мали т≥сн≥ш≥ зв'¤зки з украњнським сел¤нством, н≥ж б≥льшовики. ѕ≥сл¤ провалу другого рад¤нського ур¤ду на ”крањн≥ п≥д в≥нець л≥та
1919 р. боротьбисти нав≥ть зробили спробу зам≥нити б≥льшовик≥в на чол≥ комун≥стичноњ революц≥њ на ”крањн≥. « ц≥Їю метою вони пере≥менувалис¤ на ”крањнську комун≥стичну парт≥ю (боротьбисти) й звернулис¤ на початку 1920 р. з проханн¤м прийн¤ти њх до  омун≥стичного ≤нтернац≥оналу ¤к окрему парт≥ю. “а коли п≥дпор¤дкований ћоскв≥  ом≥нтерн в≥дпов≥в в≥дмовою, боротьбисти були змушен≥ саморозпуститис¤. ќск≥льки б≥льшовики в≥дчували гостру потребу в украњномовних актив≥стах, близько 4 тис. боротьбист≥в було прийн¤то в парт≥ю й декого з них призначено на висок≥ посади в рад¤нському украњнському ур¤д≥. ÷ей крок дав змогу нац≥ональне
св≥домим л≥вим вести всередин≥ рад¤нського режиму змаганн¤ за украњнську державн≥сть.

јналог≥чна ≥стор≥¤ сталас¤ з к≥лькома тис¤чами укап≥ст≥в. ¬они також спробували перехопити у б≥льшовик≥в Ђгр≥м та блискавкуї, насл≥дуючи њх. Ќазвавщи себе ”крањнською комун≥стичною парт≥Їю, укап≥сти намагалис¤, й теж безусп≥шно, вступити до  ом≥нтерну. ¬ 1925 р. вони були змушен≥ розпуститис¤, й де¤к≥ з них, включаючи таких пров≥дник≥в, ¤к ћихайло “каченко та ёр≥й ћазуренко, з т≥Їњ ж причини, що й боротьбисти, тобто щоб впливати на украњнську пол≥тику парт≥њ зсередини, приЇдналис¤ до б≥льшовик≥в.

Ќа в≥дм≥ну в≥д цього зап≥зн≥дого поповненн¤ б≥льшовицьких лав ≥з його невизначеною ор≥Їнтац≥Їю було також к≥лька старих украњнських член≥в парт≥њ, ¤к≥ щиро прагнули перемоги комун≥зму на ”крањн≥. ¬они гадали, що найкращим способом дос¤гненн¤ ц≥Їњ мети була б Ђукрањн≥зац≥¤ї б≥льшовизму, аби зробити його приваблив≥шим дл¤ украњнц≥в. ÷е насамперед означало, що рад¤нський ур¤д мав також бути й украњнським ур¤дом. ћикола —крипник Ч близький соратник Ћен≥на й пров≥дна постать в ус≥х трьох рад¤нських украњнських ур¤дах Ч був найвидатн≥шим представником ц≥Їњ групи. Ќарешт≥, у збереженн≥ самовр¤дуванн¤ ”крањни був глибоко за≥нтересований р¤д б≥льшовик≥в-неукрањнц≥в, таких, наприклад, ¤к ’ристи¤н –аковськийЧголова украњнського рад¤нського ур¤ду, ¤кий у 1919 р. ставивс¤ до нац≥ональних прагнень украњнц≥в ≥з презирством, а в 1922 р. д≥йшов висновку, що чим б≥льший авторитет матиме украњнський рад¤нський ур¤д, тим б≥льше влади охопить в≥н особисто. “ому –аковський теж став антицентрал≥стом ≥ оборонцем украњнськоњ автоном≥њ.

«гадан≥ погл¤ди та п≥дходи були поширен≥ не лише серед прорад¤нськи настроЇних украњнц≥в, вони також процв≥тали у новосформованих ур¤дах на  авказ≥ та в —ередн≥й јз≥њ. Ќав≥ть ћосква погодилас¤ з тим, що поодинок≥ в≥йськов≥ союзи й пакти про взаЇмодопомогу, ¤к≥ формально поЇднували рад¤нськ≥ республ≥ки (реальною ж силою, котра тримала њх укуп≥, були „ервона арм≥¤ й комун≥стична парт≥¤), п≥д час громад¤нськоњ в≥йни втратили чинн≥сть. “ому в останн≥ м≥с¤ц≥ 1922 р. парт≥¤ розпочала велику дискус≥ю в ћоскв≥ про те, ¤кими мають бути форма ≥ природа пост≥йних зв'¤зк≥в м≥ж –ос≥Їю, ”крањною, Ѕ≥лорус≥Їю та закавказькими республ≥ками.

„ерез т¤жку хворобу Ћен≥н брав у цих важливих дебатах обмежену участь. ÷¤ обставина дала …осифу —тал≥ну Ч ком≥сару в справах нац≥ональностей ≥ генеральному секретарев≥ парт≥њ Ч можлив≥сть в≥д≥грати тут ключову роль. √рузин за походженн¤м, —тал≥н був, проте, в≥двертим централ≥стом ≥ ворогом усього нац≥онального. ѕри п≥дтримц≥ багатьох рос≥йських член≥в парт≥њ в≥н запропонував, щоб нерос≥йськ≥ республ≥ки поглинула одна –ос≥йська рад¤нська федеративна соц≥ал≥стична республ≥ка. ƒл¤ задоволенн¤ ≥нтерес≥в ≥нших народ≥в в≥н пропонував њм культурну автоном≥ю в межах –ос≥йськоњ республ≥ки. ÷¤ пропозиц≥¤ викликала вибух обуренн¤ серед б≥льшовик≥в-нерос≥¤н. —крипник та ≥нш≥ украњнц≥ квал≥ф≥кували њњ ¤к погано прихований рос≥йський шов≥н≥зм. ”весь ÷ентральний  ом≥тет грузинськоњ б≥льшовицькоњ парт≥њ на зчак протесту подав у в≥дставку. ѕредставник б≥льшовик≥в —ередньоњ јз≥њ —ултан √ал≥Їв звинуватив парт≥ю в Ђчервоному ≥мпер≥ал≥зм≥ї.

“од≥ у справу втрутивс¤ Ћен≥н. ¬≥н розум≥в: ¤кщо –ос≥¤ проковтне ≥нш≥ рад¤нськ≥ республ≥ки, то вона не лише зруйнуЇ слабеньку п≥дтримку, ¤ку мали в нерос≥йських республ≥ках б≥льшовики, а й створить серед колон≥зованих народ≥в св≥ту невиг≥дне враженн¤ про рад¤нську систему. якщо рос≥йський нац≥онал≥зм ≥ централ≥зм ставл¤ть п≥д загрозу майбутню св≥тову революц≥ю, то Ћен≥н сам оголосив про готовн≥сть Ђповести смертний б≥й з великоруським шов≥н≥змомї ≥ вважав за краще, щоб ус≥ рад¤нськ≥ республ≥ки утворили Ђсоюз р≥внихї.

« метою продемонструвати добров≥льн≥сть цього союзу, Ћен≥н запропонував надати кожн≥й республ≥ц≥ право в≥льного виходу з нього. ÷¤ умова була в≥дображена в конституц≥њ 1924 р. ѕрерогативи ур¤ду визначалис¤ тепер у такий спос≥б: де¤к≥ справи лишалис¤ виключно у царин≥ повноважень республ≥к, ≥нш≥ под≥л¤лис¤ м≥ж республ≥ками ≥ союзними м≥н≥стерствами, а ще ≥нш≥ розв'¤зувалис¤ союзним ур¤дом. “ак, украњнський рад¤нський ур¤д на територ≥њ республ≥ки теоретично мав юрисдикц≥ю над с≥льським господарством, внутр≥шн≥ми справами, правосудд¤м, осв≥тою, охороною здоров'¤ та соц≥альним забезпеченн¤м. ≤з союзним ур¤дом в≥н д≥ливс¤ владою в питанн¤х виробництва продукт≥в харчуванн¤, робочоњ сили, ф≥нанс≥в, ≥нспекц≥њ та народного господарства. «овн≥шн≥ зносини, арм≥¤, флот, транспорт, зовн≥шн¤ торг≥вл¤, зв'¤зок ставилис¤ у виключну компетенц≥ю союзного ур¤ду, що розм≥щувавс¤ в ћоскв≥.

јле за напол¤ганн¤м Ћен≥на до цього плану робилос¤ вагоме застереженн¤. ѕраво виходу, що мало першор¤дне значенн¤ ¤к остаточний доказ суверен≥тету республ≥ки, дозвол¤лос¤ застосовувати т≥льки за згодою на це комун≥стичноњ парт≥њ. ќск≥льки комун≥стична парт≥¤ лишалас¤ орган≥зац≥Їю високоцентрал≥зованою й переважно рос≥йською з центром у ћоскв≥, дуже малоймов≥рним було те, що вона колинебудь дасть таку згоду. “аким чином, лен≥нський план давав можлив≥сть створити федерал≥стську буд≥влю (або фасад, ¤к це дехто називав), щоб заспокоњти нерос≥¤л, водночас зосередивши повну пол≥тичну владу в руках парт≥њ у ћоскв≥.

’оч у нерос≥¤н, ≥ зокрема украњнц≥в, були серйозн≥ застереженн¤ щодо пропозиц≥й Ћен≥на, останн≥ були, без сумн≥ву, кращими, н≥ж т≥, що висував —тал≥н. “ому «ќ грудн¤ 1922 р. њх ухвалили представники –ос≥йськоњ, Ѕ≥лоруськоњ, «акавказькоњ та ”крањнськоњ рад¤нських республ≥к, заснувавши —оюз –ад¤нських —оц≥ал≥стичних –еспубл≥к.

”в≥йшовши до складу –ад¤нського —оюзу, ”крањнська республ≥ка стала другою за розм≥ром його складовою (першою була набагато б≥льша –ос≥йська республ≥ка). ¬она охоплювала територ≥ю в 450 тис. кв. км ≥ мала населенн¤ понад 26 млн. —толицею республ≥ки обрали ’арк≥в, що на в≥дм≥ну в≥д  иЇва не був т≥сно пов'¤заний з колишн≥ми нац≥ональними ур¤дами. —початку республ≥ку розд≥лили на 12 губерн≥й: у 1925 р. в результат≥ адм≥н≥стративноњ реорган≥зац≥њ було створено 41 округу, а в 1939 р. њх знову реорган≥зували у 15 областей. ¬елика частина 5-м≥льйонного неукрањнського населенн¤ (так зван≥ нац≥ональн≥ меншост≥) проживала в наданих њм 12 адм≥н≥стративних районах.

ѕропонувалис¤ р≥зн≥ по¤сненн¤ псевдофедерал≥стського устрою —–—–. ƒе¤к≥ зах≥дн≥ вчен≥ довод¤ть, що це слугувало хитрим прикритт¤м влади, що њњ в≥дновив над нерос≥йською перифер≥Їю рос≥йський центр. ≤нш≥ вважають, що федерал≥стська будг≥ва ¤вл¤ла собою поступку, на ¤ку мусив п≥ти переможний, але ще слабкий рад¤нський режим перед зростаючою нац≥ональною св≥дом≥стю нерос≥йських народ≥в. –ад¤нськ≥ автори розгл¤дають федерал≥стську систему своЇњ крањни ¤к усп≥шну спробу створити нову й кращу структуру, в межах ¤коњ могли б гармон≥йно сп≥в≥снувати й в≥льно розвиватис¤ р≥зн≥ народи.

јле структура —–—– не давала змоги р≥зним народам влаштовувати на власний розсуд своњ справи. ќстаточн≥ р≥шенн¤, що стосувалис¤ ”крањни, й надал≥ ухвалювалис¤ в ћоскв≥, а не в ’арков≥.  р≥м того, з украњнц¤ми взагал≥ н≥хто не радивс¤ щодо самого створенн¤ союзу. ѕо сут≥, форму майбутн≥х взаЇмин м≥ж ”крањною та –ос≥Їю вир≥шила невелика парт≥¤, що складалас¤ переважно з рос≥¤н.

ѕроте неправильно було б казати, що рад¤нський федерал≥стський устр≥й залишив украњнц≥в та ≥нш≥ нерос≥йськ≥ народи з порожн≥ми руками. «а цар≥в украњнська мова, культура, нац≥ональна самобутн≥сть жорстоко пересл≥дувалис¤. Ќе мали ч≥ткого визначенн¤ кордони ”крањни, а саму крањну називали такими невиразними пон¤тт¤ми, ¤к Ђёго-«ападї чи Ђћалоросси¤ї. «а рад¤нськоњ же влади ”крањнська –ад¤нська —оц≥ал≥стична –еспубл≥ка стала ч≥тко окресленим нац≥ональним ≥ територ≥альним ц≥лим, ≥з власним адм≥н≥стративним центром ≥ апаратом. “аким чином, украњнц≥ нарешт≥ отримали територ≥ально-адм≥н≥стративн≥ рамки, що в≥дображали њхню нац≥ональну самобутн≥сть, тобто те, чого вони не мали з час≥в козацькоњ √етьманщини XVIII ст.

 ”крањн≥зац≥¤

ѕопри об≥ц¤нки поважати принцип самовизначенн¤ нац≥й, ¤к≥ б≥льшовики давали п≥д час громад¤нськоњ в≥йни, попри утворенн¤ нац≥ональних рад¤нських республ≥к ≥ поз≥рно федерал≥стський устр≥й —–—– комун≥стичн≥й парт≥њ в перш≥ роки њњ правл≥нн¤ все ще в≥дчутно бракувало п≥дтримки нерос≥йських народ≥в. ¬она лишалас¤ крих≥тною, переважно рос≥йською й м≥ською орган≥зац≥Їю, ¤ка невпевнено трималас¤ над-сел¤нськими ≥ нерос≥йськими масами, що хиталис¤ у своњх настро¤х ≥ не знали, ¤ку владу п≥дтримати. “ак, зокрема, ”крањна становила Ђслабку ланку –ад¤нськоњ владиї, ¤к в≥дтерто визнав сам —тал≥н. “ому, коли неп заспокоњв сел¤нство, парт≥¤ розпочала кампан≥ю, спр¤мовану на розширенн¤ п≥дтримки з боку нерос≥йських
народ≥в, на завоюванн¤ њњг≥≥ьоњ прихильност≥. 

”^1923 р. на XII з'њзд≥ парт≥њ њњ кер≥вництво поклало початок пол≥тиц≥ корен≥зац≥њ. ¬оно закликало сп≥льними зусилл¤ми добитис¤, щоб у парт≥ю та державний апарат ≥шли нерос≥¤ни, щоб службовц≥ вивчали ≥ користувалис¤ м≥сцевими мовами, щоб держава п≥дтримувала культурний ≥ соц≥альний розвиток ≥нших народ≥в. ”крањнський .р≥зновид ц≥Їњ пол≥тики називавс¤ украњн≥зац≥Їю.

ѕерш н≥ж братис¤ за украњн≥зац≥ю, належало провести зм≥ни в парт≥йному кер≥вництв≥ ”крањни. ÷е кер≥вництво переважно складалос¤ з присланих ≥з ћоскви рад¤нських ур¤довц≥в чи, м≥сцевих Їврењв. ¬ основн≥й мас≥ вони не ви¤вл¤ли великого розум≥нн¤ необх≥дност≥ украњн≥зац≥њ й ще менше були схильн≥ вт≥лювати њњ. ƒо того ж багато хто з них п≥дкреслено демонстрував рос≥йську зверхн≥сть над Ђм≥сцевимиї. 

“ак, один ≥з найвищих чиновник≥в украњнськоњ компарт≥њ рос≥¤нин ƒмитро Ћеб≥дь нав≥ть не намагавс¤ приховати ворож≥сть до украњнськоњ мови, звичањв, до украњн≥зац≥њ взагал≥. ¬≥н обстоював так звану Ђтеор≥ю боротьби двох культурї, з ¤коњ випливало, що оск≥льки рос≥йська культура на ”крањн≥ пов'¤зана з прогресивним пролетар≥атом ≥ м≥стом, у той час ¤к культура украњнська Ч з в≥дсталим сел¤нством ≥ селом, то рос≥йська культура рано чи п≥зно переможе, ≥ обов'¤зок комун≥ст≥в пол¤гаЇ в тому, щоб п≥дтримати цей Ђприродний процесї.

’оч ≥дењ цього д≥¤ча под≥л¤лис¤ багатьма його зверхникамиу ћоскв≥, њх вважали передчасними, тому його та р¤д ≥нших визначних парт≥йних чиновник≥в-неукрањнц≥в в≥дкликали. Ќа њхн≥ посади призначили таких ло¤льних ≥ дисципл≥нованих представник≥в ћоскви, ¤к Ћазар  аганович (украњнський Їврей, котрий очолив партапара+ ”крањни й був готовий проводити л≥н≥ю парт≥њ на украњн≥зац≥ю), або украњнц≥в, ¤к≥ щиро зичили усп≥ху украњн≥зац≥њ. ƒо останн≥х належали ¬лас „убар, що зам≥стив –аковського на посад≥ голови украњнського рад¤нського ур¤ду, колишн≥й боротьбист
ќлександр Ўумський, що очолив в≥дд≥л аг≥тац≥њ та пропаганди, ≥ всюдисущий старий б≥льшовик ћикола —крипник, що став ком≥саром юстиц≥њ. Ћише п≥сл¤ того ¤к були усунут≥ з посад непохитн≥ Ђрос≥йськ≥ бюрократи й шов≥н≥стиї, ¤к њх називав Ћен≥н, украњнський рад¤нський ур¤д м≥г братис¤ за зд≥йсненн¤ новоњ пол≥тики. 

ѕерш≥ заходи украњн≥зац≥њ мали на мет≥ розширити вживанн¤ украњнськоњ мови, особливо у парт≥њ та ур¤д≥. Ќеобх≥дн≥сть цього була очевидною: у 1922 р. на одного члена  омпарт≥њ ”крањни, ¤кий пост≥йно користувавс¤ украњнською мовою, припадало семеро тих, хто розмовл¤в лише рос≥йською, у ур¤д≥ ж це сп≥вв≥дношенн¤ було один до трьох. ” серпн≥ 1923 р., щоб усунути цю диспропорц≥ю, парт≥йн≥ та ур¤дов≥ службовц≥ отримали вказ≥вку пройти спец≥ально орган≥зован≥ курси украњнськоњ мови. “им, кому не вдалос¤ усп≥шно зак≥нчити њх, загрожувало зв≥льненн¤. ” 1925 р. чиновникам наказали користуватис¤ украњнською мовою в усьому ур¤довому листуванн≥ та публ≥кац≥¤х. ј в 1927 р.  аганович оголосив, що все парт≥йне д≥ловодство вестиметьс¤ украњнською мовою. ѕопри в≥дсутн≥сть пом≥тного ентуз≥азму серед численних неукрањнських член≥в ур¤ду й парт≥њ нова пол≥тика дала вражаюч≥ результати. якщо в 1922 р. украњнською мовою велос¤ менш ¤к 20 % ур¤дових справ, то в 1927 р.Чвже 70 %.

¬одночас зросло число украњнц≥в в ур¤дових установах. ” 1923 р. украњнц≥ складали лише 35 % серед ур¤дових службовц≥в ≥ 23 % Ч серед член≥в парт≥њ. ƒо1926Ч 1927 рр. њхн¤ частка становила в≥дпов≥дно 54 й 52 %. ќднак, отримавши б≥льш≥сть, украњнц≥ переважно зосереджувалис¤ на нижчих щабл¤х ур¤дово-парт≥йноњ ≥Їрарх≥њ. Ќаприк≥нц≥ 1920-х рок≥в њхнЇ представництво в ÷  не перевищувало 25 %.

 ампан≥¤ украњн≥зац≥њ охопила вс≥ царини житт¤ –ад¤нськоњ ”крањни. Ќайб≥льший вплив вона справила на осв≥ту. Ќа в≥дм≥ну в≥д царського режиму –ади прид≥л¤ли велику увагу шк≥льництву, ≥ њхн≥ дос¤гненн¤ в ц≥й царин≥ вражають. “ака за≥нтересован≥сть по¤снюЇтьс¤ к≥лькома чинниками: з ≥деолог≥чноњ точки зору, щоб слугувати зразком нойого ладу, рад¤нське сусп≥льство мало бути осв≥ченим; б≥льше того, осв≥чене населенн¤ зб≥льшувало виробничий потенц≥ал ≥ м≥ць держави; ≥ нарешт≥, осв≥та надавала чудов≥ можливост≥ прищеплювати новим покол≥нн¤м рад¤нськ≥ ц≥нност≥.
Ќайб≥льш вражаючих усп≥х≥в дос¤гли –ади в л≥кв≥дац≥њ неписьменност≥. ѕ≥д час революц≥њ письменними були близько 40 % м≥ського населенн¤; через 10 рок≥в Ч уже 70 %. Ќа сел≥ прот¤гом цього пер≥оду письменн≥сть зросла з 15 до понад 50 % ќск≥льки масова осв≥тн¤ кампан≥¤ велас¤ украњнською мовою, то поширенн¤ осв≥ти означало й поширенн¤ украњн≥зац≥њ серед молод≥ крањни.

–уш≥йною силою украњн≥зац≥њ системи осв≥ти був ћ. —крипник Ч голова ком≥сар≥ату осв≥ти з 1927 по 1933 р. ѕрацюючи з майже одержимою заповз¤т≥стю, в≥н дом≥гс¤ того, що в кульм≥нац≥йному дл¤ украњн≥зац≥њ 1929 р. понад 80 % загальноосв≥тн≥х шк≥л ≥ «ќ % вищих учбових заклад≥в вели навчанн¤ виключно украњнською мовою. 97 % украњнських д≥тей навчалис¤ р≥дною мовою. —под≥валис¤, що рос≥йська та Їврейська меншост≥, маючи можлив≥сть навчатис¤ рос≥йською мовою, разом з тим проходитимуть курси украњнськоњ мови. ƒо революц≥њ, коли украњнських шк≥л практично не ≥снувало, украњноф≥ли могли лише мр≥¤ти про так≥ умови, що через 10 рок≥в њх створив —крипник. 

”сп≥х цих заход≥в був тим б≥льш вражаючим, ¤кщо враховувати труднощ≥, ¤к≥ сто¤ли на њхньому шл¤ху, особливо нестачу квал≥ф≥кованих викладач≥в. ѕрограма украњн≥зац≥њ вимагала 100 тис. учител≥в, а њх. було лише 45 тис. ÷¤ нагальна потреба штовхнула —крипника до того, щоб спробувати запросити к≥лька тис¤ч учител≥в ≥з √аличини, але йому не вдалос¤ д≥стати на це дозв≥л ћоскви,Чможливо, тому, що рад¤нськ≥ власт≥ л¤кала висока нац≥ональна св≥дом≥сть галичан. Ќе вистачало також багатьох п≥дручник≥в. ≤нша проблема, що особливо гостро в≥дчувалас¤ в ун≥верситетах, пол¤гала в тому, що рос≥¤ни (а вони становили б≥льш≥сть викладач≥в вуз≥в) часто в≥дмовл¤лис¤ користуватис¤ Ђсел¤нськоюї мовою. “иповим у цьому план≥ був висл≥в
професора “олстого з ќдеси: Ђя вважаю... вс≥х товариш≥в, котр≥ перейшли на читанн¤ лекц≥й украњнською мовою, ренегатамиї. ќднак нав≥ть в ун≥верситетах украњнськ≥ студенти незабаром стали переважати. Ўвидка украњн≥зац≥¤ осв≥ти спри¤ла зростанню загальних настроњв нац≥онального оптим≥зму, що њх уловив письменник Ѕорис јнтоненко-ƒгйидович: Ђ” марш≥ м≥льйон≥в на шл¤ху до украњнськоњ школиї в≥н вбачав Ђвогонь великого в≥дродженн¤ї.

јналог≥чне в≥дродженн¤ переживала украњномовна преса, ¤ку жорстоко придушував царський режим ≥ дл¤ ¤коњ перш≥ роки рад¤нськоњ влади не були найспри¤тлив≥шими. ” 1922 р. з ус≥х публ≥кованих на ”крањн≥ кцижок лише 27 % виходили украњнською мовою, ц≥Їю ж мовою виходило близько-10 газет ≥ часопис≥в. ƒо 1927 р. украњнською мовою друкувалас¤ б≥льш ¤к половина книжок, а в 1933 р. з 426 газет республ≥ки 373 виходили р≥дною мовою.

”крањнська мова була впроваджена в оф≥церських школах та великих частинах в≥йськового резерву на ”крањн≥ Ч передус≥м внасл≥док скарг —крипника на те, що „ервона арм≥¤ Ї засобом русиф≥кац≥њ. ≤снували нав≥ть плани реорган≥зац≥њ арм≥њ за територ≥альним принципом. як не дивно, ц≥ проекти п≥дтримали так≥ в≥дом≥ командувач≥ „ервоноњ арм≥њ, котр≥ не були украњнц¤ми, ¤к ћихайло ‘рунзе та …она як≥р.

ўоб украњн≥зац≥¤ мала довготривал≥ насл≥дки, необх≥дно було покласти край рос≥йськ≥й культурн≥й монопол≥њ в м≥стах. —оц≥ально-економ≥чн≥ зм≥ни, що сталис¤ у 1920-х роках, схил¤ли приб≥чник≥в украњн≥зац≥њ до думки, що це можна зд≥йснити. ћасовий курс на ≥ндустр≥ал≥зац≥ю, розпочатий –адами у 1928 р., створив велику потребу в м≥ських роб≥тниках. ¬одночас пол≥тика колектив≥зац≥њ зганила з земл≥ багатьох сел¤н. ”насл≥док цього маси украњнських сел¤н уливалис¤ в м≥ста, докор≥нно зм≥нюючи етн≥чний склад пролетар≥ату й м≥ського населенн¤ в ц≥лому. “ак, ¤кщо у
1923 р. в “аких важливих промислових центрах, ¤к ’арк≥в, Ћуганськ та ƒн≥пропетровськ, украњнц≥ складали в≥дпов≥дно 38, 7 ≥ 16 % мешканц≥в, то через 10 рок≥в њхн¤ частка зросла до 50, «≤ та 48 %. ƒо середини 30-х рок≥в украњнц≥ переважали майже в ус≥х великих м≥стах. ѕрограми украњн≥зац≥њ спонукали њх збер≥гати р≥дну мову ≥ не переходити на рос≥йську, ¤к це трапл¤лос¤ ран≥ше. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ скр≥зь у —х≥дн≥й ™вроп≥, культура й мова с≥льськоњ б≥льшост≥, здавалос¤, п≥дпор¤дкуЇ соб≥ культуру й мову м≥ськоњ меншост≥.

—воњми- усп≥хами пол≥тика украњн≥зац≥њ, ¤ка, вт≥м, не зайшла так далеко, ¤к того хот≥ли —крипник з однодумц¤ми, насамперед завд¤чувала тому, що вона була пов'¤зана ≥з загальним процесом модерн≥зац≥њ. Ќе патр≥отизм ≥ не традиц≥онал≥зм були головними причинами збереженн¤ украњнц¤ми р≥дноњ мови. ÷е скор≥ше по¤снювалос¤ тим, що украњнська краще, н≥ж будь-¤ка ≥нша мова, давала њм змогу здобути осв≥ту, брати корисну ≥нформац≥ю з газет ≥ часопис≥в, сп≥лкуватис¤ з≥ службовц¤ми й виконувати своњ профес≥йн≥ обов'¤зки. «авд¤ки пол≥тиц≥ украњн≥зац≥њ украњнська мова перестала бути романтичною й малозрозум≥лою ≥деЇю-ф≥кс крих≥тноњ групки ≥нтел≥генц≥њ чи ознакою в≥дсталого сел¤нства. Ќатом≥сть вона перетворювалас¤ на основний зас≥б сп≥лкуванн¤ й самовираженн¤ сусп≥льства, що модерн≥зувалос¤.

 Ќац≥ональний комун≥зм

«авд¤ки на¤вност≥ р≥зновид≥в комун≥зму, що розвинулис¤ у таких крањнах, ¤к  итай та ёгослав≥¤, сьогодн≥ вже утвердилас¤ думка про те, що кожний народ може йти до комун≥зму власним шл¤хом. як ми переконалис¤, саме украњнськ≥, а також грузинськ≥ та тюркськ≥ б≥льшовики допомагали встановленню рад¤нськоњ влади у 1917Ч1920 рр. й першими зробили кроки в цьому напр¤м≥, започаткувавши ¤вище нац≥онального комун≥зму. ѕриб≥чники цього напр¤му були в≥дданими комун≥стами, ¤к≥ щиро в≥рили в те, що марксизм-лен≥н≥зм пропонуЇ найправильн≥ший шл¤х пор¤тунку длт≥ людства. –азом ≥з тим вони вважали, що дл¤ дос¤гненн¤ оптимальних результат≥в комун≥зм маЇ пристосовуватис¤ до специф≥чних нац≥ональних умов. ÷е означало, що рос≥йський шл¤х не був Їдиним ≥ що п≥дходи, обран≥ ≥ншими народами, мають р≥вне право на ≥снуванн¤. ≤накше^ кажучи, сл≥д було залучити до буд≥вництва комун≥зму нац≥онально-визвольн≥ сили, надавши йому певне Ђнац≥ональне обличч¤ї.

ќск≥льки на —х≥дн≥й ”крањн≥ ≥снував тривалий зв'¤зок м≥ж украњнським нац≥ональним рухом ≥ соц≥ал≥змом, ≥дењ нац≥онального комун≥зму легко оволод≥ли багатьма украњнц¤ми у б≥льшовицькому  табор≥. ўе у 1918 р. два комун≥сти Ч ¬асиль Ўахрай (перший ком≥сар закордонних справ в украњнському рад¤нському ур¤д≥) та його колега —ерг≥й ћазлах (старий б≥льшовик, Їврей за походженн¤м) Ч п≥ддали парт≥ю нещадн≥й критиц≥ за лицем≥рну пол≥тику в нац≥ональному питанн≥ й зокрема стосовно украњнц≥в. явно -нат¤каючи на рос≥йський нац≥онал≥зм, що пройн¤в усю парт≥ю, у своњх памфлетах Ђ–еволюц≥¤ на ”крањн≥ї та Ђѕро тепер≥шнЇ становище на ”крањн≥ї вони п≥дкреслювали, що Ђдоки лишатиметьс¤ нерозв'¤заним нац≥ональне питанн¤, доки один народ правитиме, змушуючи ≥нший народ коритис¤, ми не матимемо соц≥ал≥змуї.

„ерез р≥к нац≥ональний комун≥зм знову виринув у  ѕ(б)” у форм≥ так званоњ федерал≥стськоњ опозиц≥њ на чол≥ з ёр≥Їм Ћапчинським. ÷е угрупованн¤ закликало до повноњ незалежност≥  рад¤нськоњ украњнськоњ держави, ¤ка б мала повну владу, включаючи в≥йськову й господарську, а також цезалежний центр парт≥њ, н≥¤к не п≥длеглий –ос≥йськ≥й  омун≥стичн≥й парт≥њ.  оли ћосква в≥дмовилас¤ розгл¤нути ц≥ вимоги, Ћапчинський з товаришами вийшли з парт≥њ, що викликало гучний скандал.

« набиранн¤м оберт≥в пол≥тики украњн≥зац≥њ на перший план на ”крањн≥ знову вийшли тенденц≥њ нац≥онального комун≥зму, що, звичайно, пов'¤зувалис¤ з ≥менами його основних ≥деолог≥в.

Ђ’вильовизмї. Ќайб≥льш в≥дкрито ≥ пристрасно закликав в≥дкинути Ђрос≥йський шл¤хї ћикола ’вильовий. ÷ей видатний д≥¤ч (справжнЇ пр≥звище ‘≥т≥льов) вир≥с на —х≥дн≥й ”крањн≥ в родин≥ др≥бного рос≥йського двор¤нина. ѕереконаний ≥нтернац≥онал≥ст, в≥н п≥д час громад¤нськоњ в≥йни приЇднуЇтьс¤ до б≥льшовик≥в, прагнучи вз¤ти участь у буд≥вництв≥ всезагального й справедливого комун≥стичного сусп≥льства. ѕ≥сл¤ в≥йни ’вильовий стаЇ одним ≥з найпопул¤рн≥ших рад¤нських украњнських письменник≥в, засновником авангардноњ л≥тературноњ орган≥зац≥њ Ђ¬апл≥теї, а також досл≥дником питань украњнсько-рос≥йських взаЇмин, особливо у царин≥ культури.

—повнений ≥деал≥стичних спод≥вань, комун≥ст ’вильовий г≥рко переконуЇтьс¤ у кричущ≥й нев≥дпов≥дност≥ м≥ж теор≥Їю й практикою б≥льшовик≥в у нац≥ональному питанн≥ та у рос≥йському шов≥н≥зм≥ партбюрократ≥в, ¤к≥, за його висловом, ховали свою ≤ упереджен≥сть Ђу ћарксов≥й бород≥ї. ўоб ур¤тувати революц≥ю в≥д згубного впливу ≥ рос≥йського нац≥онал≥зму, ’вильовий вир≥шуЇ викрити його. ¬≥н доводить, що Ђпа! сивно-песим≥стична рос≥йська л≥тература с¤гнула своЇњ меж≥ й зупинилас¤ на роздор≥жж≥ї, та радить украњнц¤м в≥дмежуватис¤ в≥д нењ. ѕристрасний заклик ’вильо' вого до украњнц≥в ≥ти власним шл¤хом був висловлений у знаменитому його гасл≥
Ђ√еть в≥д ћоскви!ї

’оча ’вильовий звертавс¤ насамперед до молодих автор≥в, ¤к≥ шукали дл¤ себе вз≥рц≥ л≥тературноњ творчост≥, його позиц≥¤, без ус¤кого сумн≥ву, мала пол≥тичн≥ мотивац≥њ. ќднак сл≥д наголосити, що його антирос≥йськ≥сть грунтувалас¤ не ст≥льки на украњнському нац≥онал≥зм≥, ск≥льки на революц≥йному ≥нтернац≥онал≥зм≥. ’вильовий був переконаний у тому, що св≥това революц≥¤ доти не переможе, доки один народ, уданому випадку рос≥йський, намагатиметьс¤ монопол≥зувати њњ.

 ЂЎумськ≥змї. Ќебезпека, що њњ ¤вл¤ли погл¤ди ’вильового дл¤ рад¤нського режиму, посилювалас¤ тим, що вони знайшли п≥дтримку не лише в украњнських л≥тературних колах, а й у сам≥й  омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни, особливо серед колишн≥х боротьбист≥в, њхн≥м л≥дером був ком≥сар осв≥ти ќлександр Ўумський, ¤кий в≥дкинув вимоги московських ортодокс≥в засудити ’вильового й виступив ≥з власною критикою ћоскви.  олишн≥ боротьбисти мали своњ п≥дстави вважати лицем≥рною пол≥тику царт≥њ в нац≥ональному питанн≥. ўоб надати рад¤нському ур¤дов≥ Ђукрањнського присмакуї, Ўумського та його товариш≥в, ¤к≥ перейшли до б≥льшовик≥в, було призначено на висок≥ ур¤дов≥ пости. јле одразу ж п≥сл¤ перемоги б≥льшовик≥в майже вс≥х њх понизили в посад≥ або виключили з парт≥њ. « початком украњн≥зац≥њ, щоб створити враженн¤, н≥би ”крањною правл¤ть украњнц≥, декого з тих, хто лишивс¤ в парт≥њ, зокрема Ўумського, за вел≥нн¤м ћоскви знову призначили на висок≥ посади. ќднак цього разу ком≥сар осв≥ти вир≥шиб викрити мах≥нац≥њ ћоскви.

як ≥ ’вильовий, Ўумський, засуджуючи рос≥йський шов≥н≥зм, ставить за головну мету виступити проти св¤щенного дл¤ б≥льшовик≥в принципу централ≥зму. ¬ написаному на початку 1926 р. лист≥ до —тал≥на в≥н вказуЇ на поглибленн¤ процес≥в украњнського нац≥онального в≥дродженн¤, переконуючи його в тому, що дл¤ блага парт≥њ цей динам≥чний ≥ масовий рух сл≥д контролювати украњнським комун≥стам, а не представникам неукрањнських народ≥в. ≤накше украњнц≥, нац≥ональна св≥дом≥сть ¤ких невпинно зростаЇ ≥ ¤к≥ н≥коли не ставилис¤ з особливою симпат≥Їю до б≥льшовик≥в, можуть повстати й скинути владу, на ¤ку вони дивл¤тьс¤ ¤к на чужоземну. ўоб уникнути цього, Ўумський пропонував призначити на кер≥вн≥ посади в украњнському рад¤нському ур¤д≥ та  омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни таких украњнських комун≥ст≥в, ¤к √ригор≥й √ринько ≥ ¬лас „убар, в≥дкликавши таких призначенц≥в, ¤к н≥мець ≈ммануњл  в≥р≥нг ≥ зрусиф≥кований Їврей Ћазар  агањювич. ÷¤ пропозиц≥¤, що зображалас¤ засобом поширенн¤ комун≥зму, була не чим ≥ншим, ¤к закликом обирати пол≥тичних кер≥вник≥в ”крањни не в ћоскв≥, а на ”крањн≥.

Ўумський також засуджував украњнц≥в, ¤к≥ п≥д виг≥дною личиною в≥рного служ≥нн¤ парт≥њ потурали централ≥змов≥ ћоскви. ” травн≥ 1927 р. на зас≥данн≥ кер≥вництва украњнських комун≥ст≥в в≥н за¤вив, що Ђрос≥йський комун≥ст править в парт≥њ з п≥дозрою ≥ недружелюбн≥стю. ¬≥н править при п≥дтримц≥ н≥кчемних малорос≥в, ¤к≥ в ус≥ епохи за своЇю суттю були лицем≥рними, по-рабському нечесними ≥ зрадливими. “епер в≥н сп≥ваЇ про св≥й фальшивий ≥нтернац≥онал≥зм, в≥дкидаЇ з байдужим вигл¤дом все украњнське ≥ завжди готовий наплювати на нього (часом по-украњнськи), ¤кщо це дасть йому можлив≥сть зайн¤ти кращу посадуї.

 ритика Ўумського викликала скандал ¤к у –ад¤нському —оюз≥, так ≥ за кордоном. —тал≥н зауважував: Ђ“овариш Ўумський не усв≥домлюЇ, що на ”крањн≥, де м≥сцев≥ кадри комун≥ст≥в слабк≥, такий рух ... може подекуди набрати характеру боротьби проти Ђћосквиї взагал≥, проти рос≥¤н взагал≥, проти рос≥йськоњ культури та њњ найб≥льшого дос¤гненн¤ Ч лен≥н≥змуї. якщо парт≥йн≥ ортодокси в ’арков≥ та ћоскв≥ суворо засудили ≥дењ Ўумського, то вони знайшли п≥дтримку в  омун≥стичн≥й парт≥њ «ах≥дноњ ”крањни, в √аличин≥. Ћ≥дер зах≥дноукрањнських комун≥ст≥в  арло ћаксимович повторив закиди Ўумського на форум≥  омун≥стичного ≤нтернац≥оналу й скориставс¤ нагодою, щоб виступити проти ставленн¤ ћоскви до украњнц≥в. «ац≥кавлен≥сть у Ђсправ≥ Ўумськогої ви¤вили нав≥ть де¤к≥ зах≥дноЇвропейськ≥ соц≥ал≥сти.
Ќ≥мецький соц≥ал-демократ ≈м≥ль Ўтраус за¤вив, що ЂЇвропейський соц≥ал≥зм маЇ вс≥ п≥дстави п≥дтримати боротьбу украњнського народу за свободу. ѕочинаючи в≥д ћаркса боротьба проти соц≥ального й нац≥онального гнобленн¤ належала до кращих традиц≥й соц≥ал≥змуї.

Ђ¬олобуЇвщинаї. Ќа початку 1928 р. серед украњнських комун≥ст≥в з'¤вивс¤ новий ухил. …ого виразником став молодий украњнський економ≥ст рос≥йського походженн¤ ћихайло ¬олобуЇв. јналог≥чно ’вильовому в л≥тератур≥ та Ўумському в пол≥тиц≥ ¬олобуЇв хот≥в викрити нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж теор≥Їю й практикою б≥льшовик≥в у царин≥ економ≥ки. ” двох статт¤х, опубл≥кованих в оф≥ц≥йному теоретичному часопис≥ ЂЅ≥льшовик ”крањниї, ¬олобуЇв доводив, що за рад¤нськоњ влади ”крањна, ¤к ≥ за цар¤, лишаЇтьс¤ економ≥чною колон≥Їю –ос≥њ. ƒл¤ п≥дтвердженн¤ цього в≥н пров≥в ретельний анал≥з, що св≥дчив про те, ¤к, нехтуючи потребами украњнськоњ перифер≥њ, ур¤д ≥ дал≥ розбудовував важку промислов≥сть у рос≥йському центр≥.  р≥м
того, ¬олобуЇв стверджував, що економ≥ка —–—– становить не Їдине й однор≥дне ц≥ле, а комплекс економ≥чних компонент≥в, одним ≥з ¤ких Ї ”крањна. ≤ кожен ≥з цих компонент≥в може не т≥льки самост≥йно функц≥онувати, а й безсумн≥вно бути частиною св≥тового господарства, спираючись на власний потенц≥ал, без посередництва рос≥йськоњ економ≥ки.

“им часом комун≥стична парт≥¤ вже була готова п≥ти на так≥ поступки, ¤к украњн≥зац≥¤. ¬она нав≥ть визнала де¤к≥ своњ недол≥ки, ¤к, зокрема, пануванн¤ в њњ лавах рос≥йського шов≥н≥зму. јле вона не могла допустити поширенн¤ погл¤д≥в ’вильового, Ўумського та ¬олобуЇва, оск≥льки це певним чином п≥д≥рвало б њњ владу над ”крањною. Ќав≥ть р≥шучий приб≥чник украњн≥зац≥њ —крипник вважав, що ц≥ Ђнац≥онал≥стичн≥ ухилиї криють у соб≥ смертельну загрозу дл¤ парт≥њ. “ому незабаром п≥сл¤ по¤ви кожного з цих ухил≥в њхн≥ виразники зазнали гострих нападок ≥ були змушен≥ засудити своњ погл¤ди й визнати ц≥лий р¤д помилок. —початку вс≥ троЇ захищалис¤, але врешт≥-решт п≥дкорилис¤. ѕ≥д к≥нець 1928 р. ’вильовий повернувс¤ до суто л≥тературноњ творчост≥, Ўумського в≥дправили кудись у –ос≥ю на другор¤дну парт≥йну роботу, а ¬олобуЇв канув у забутт¤. ќднак п≥д час стал≥нських репрес≥й 1930-х рок≥в ц≥ Ђгр≥хиї ще пригадають нац≥онал-комун≥стам ≥ змус¤ть њх поплатитис¤ за них власним житт¤м.

ўоб побачити описан≥ тенденц≥њ нац≥онал-комун≥зму в правильн≥й перспектив≥, сл≥д розгл¤дати њх у зв'¤зку з под≥¤ми в сам≥й парт≥њ. ѕ≥сл¤ смерт≥ Ћен≥на в 1924 р. в б≥льшовицьк≥й верх≥вц≥ у ћоскв≥ розгор≥лас¤ гостра боротьба за владу. ¬насл≥док цього послабивс¤ контроль з боку парт≥њ, що дало змогу розвиватис¤ р≥зноман≥тним фракц≥¤м та ≥деолог≥чним теч≥¤м. јле цей пер≥од в≥дносного л≥берал≥зму та плюрал≥зму, в≥дкритого змаганн¤ протилежних ≥дей зрештою раптово зак≥нчивс¤.

–озвиток культури

1920-т≥ роки були часом небаченого розвитку, в≥дкритт≥в ≥ спод≥вань в украњнськ≥й 
культур≥. ƒехто нав≥ть називаЇ њх пер≥одом культурноњ революц≥њ або в≥дродженн¤м. ÷ей багатогранний спалах творчоњ енерг≥њ став можливим завд¤ки тому, що зайн¤та насамперед збереженн¤м пол≥тичноњ гегемон≥њ комун≥стична парт≥¤ ще не п≥дпор¤дкувала соб≥ культурну д≥¤льн≥сть. ѕоширенн¤ ж украњномовноњ осв≥ти створило украњнськ≥й культур≥ таке широке п≥дірунт¤, ¤кого вона давно не мала на —х≥дн≥й ”крањн≥. ¬перше украњнська культура могла розраховувати на п≥дтримку з боку держави, оск≥льки такий важливий заклад, ¤к м≥н≥стерство культури,- контролювали пристрасн≥ украњнськ≥ патр≥оти Ч √ринько, Ўумський та —крипник.

ќднак головним поштовхом до в≥дродженн¤ були насл≥дки революц≥њ. ’оч дл¤ розвитку культури в≥дчутною втратою стала ем≥грац≥¤ великоњ частини староњ ≥нтел≥генц≥њ, проте по¤ва великоњ пле¤ди нових талант≥в з лихвою компенсувала њњ. ƒе¤к≥ з цих молодих митц≥в були апол≥тичними й в≥рили в ≥дею Ђмистецтва задл¤ мистецтваї. ≤нш≥ належали до палких революц≥онер≥в, пов'¤заних ≥з боротьбистами та украњнськими комун≥стами.  оли не збулис¤ њхн≥ спод≥ванн¤ незалежноњ державност≥, то багато хто з них став убачати в розвитку культури альтернативний зас≥б вираженн¤ нац≥ональноњ самобутност≥ свого народу.

–еволюц≥¤ також сповнила культурну д≥¤льн≥сть в≥дчутт¤м новизни, св≥дом≥стю зв≥льненн¤ в≥д старого св≥ту та його обмежень. ѕоставали складн≥ нев≥дступн≥ питанн¤ про те, в ¤кому напр¤м≥ сл≥д розвиватис¤ украњнськ≥й культур≥, на ¤к≥ вз≥рц≥ њй належить ор≥Їнтуватис¤ ≥ ¤кою бути взагал≥. Ќатхнен≥ в≥дчутт¤м власноњ м≥с≥њ та зростаючою аудитор≥Їю, письменники, художники й учен≥ з захопленн¤м поринули у створенн¤ нового культурного всесв≥ту.

Ћ≥тература. Ќ≥де так не ви¤вилис¤ ц≥ св≥ж≥ настроњ, ¤к у л≥тератур≥. ћарксистськ≥ письменники пропагували думку, зг≥дно з ¤кою дл¤ зд≥йсненн¤ своњх завдань революц≥¤, кр≥м сусп≥льно-пол≥тичноњ царини, повинна с¤гнути й у царину культури. “обто Ђбуржуазнеї мистецтво минулого належало зам≥нити новим пролетарським мистецтвом. ўоправда, вони одразу додавали, що Ђдос¤гти м≥жнародноњ Їдност≥ пролетарське мистецтво може лише йдучи нац≥ональними стежкамиї. 

—проба створити пролетарську культуру в –ос≥њ привела до виникненн¤ л≥тературноњ орган≥зац≥њ Ђѕролеткультї, що спиралас¤ на дв≥ кор≥нн≥ засади: по-перше, пролетарську культуру можна створити, в≥дкинувши традиц≥њ й зразки минулого; по-друге, у творенн≥ ц≥Їњ культури повинн≥ брати участь маси. ќтотожнений ≥з культурою рос≥йського м≥ста, Ђѕролеткультї не мав великого впливу серед украњнц≥в. ќднак його ≥дењ зробили свою справу в процес≥ виникненн¤ на ”крањн≥ так званих масових л≥тературних орган≥зац≥й.

” 1922 р. в ’арков≥ п≥д кер≥вництвом —ерг≥¤ ѕилипенка з'¤вилас¤ перша з масових л≥тературних, орган≥зац≥й Ч Ђѕлугї. «а¤вивши, що дл¤ мас (а на ”крањн≥ це насамперед означало Ч ƒл¤ сел¤н) треба створювати таку л≥тературу, ¤коњ вони хочуть, ц¤ орган≥зац≥¤ заснувала мережу письменницьких гуртк≥в, котра незабаром охопила 200 письменник≥в ≥ тис¤ч≥ початк≥вц≥в. ќдин ≥з д≥¤ч≥в орган≥зац≥њ так висловив њњ ставленн¤ до мистецтва: Ђ«авданн¤ нашого часу в царин≥ мистецтва пол¤гаЇ в тому, щоб знизити мистецтво, зн¤ти його з п'Їдесталу на землю, зробити його потр≥бним ≥ зрозум≥лим дл¤ вс≥хї. „ерез р≥к ¬асиль ≈ллан-Ѕлакитний орган≥зував л≥тературну групу Ђ√артї, що також прагнула працювати дл¤ створенн¤ пролетарськоњ культури на ”крањн≥. ѕроте члени Ђ√артуї сторонилис¤ ≥дењ Ђмасовост≥ї, побоюючис¤, що вона призведе до зниженн¤ мистецьких критер≥њв.

ѕор¤д ≥з цими марксистськими орган≥зац≥¤ми виникали також невелик≥ групи ≥деолог≥чно нейтральних, або Ђнепролетарськихї письменник≥в та художник≥в. —еред символ≥ст≥в найвизначн≥шим був ѕавло “ичина. ‘утурист≥в очолював ћихайль —еменко. ћаксим –ильський та ћикола «еров були пров≥дними серед неокласик≥в. ”загал≥ ц≥ письменники погоджувалис¤ з символ≥стом ёр≥Їм ћеженком у тому, що Ђтворча особист≥сть може творити лише п≥дн¤вшись над масою, хоч ≥ збер≥гаючи, попри всю свою незалежн≥сть в≥д нењ, почутт¤ нац≥ональноњ тотожност≥ з неюї. ќск≥льки марксистськ≥ та немарксистськ≥ групи й орган≥зац≥њ друкували своњ ∆урнали, в ¤ких висловлювали власн≥ погл¤ди й критикували опонент≥в, то скр≥зь точилис¤ гостр≥ л≥тературн≥ дискус≥њ.

 оли у 1925 р. помер Ѕлакитний, розпавс¤ й Ђ√артї. јле того ж року багато його колишн≥х член≥в (серед них драматург ћикола  ул≥ш, поети “ичина й Ѕажан, прозањки ѕетро ѕанч, ёр≥й яновський та ≤ван —енченко) утворили ел≥тарну л≥тературну орган≥зац≥ю Ђ¬апл≥теї (Ђ¬≥льна академ≥¤ пролетарськоњ л≥тературиї) на чол≥ з ћиколою ’вильовим. —турбован≥ тим, що просв≥т¤нський характер Ђѕлугаї лише поглиблюЇ украњнський пров≥нц≥ал≥зм, ’вильовий та його товариш≥ поставили перед украњнським письменством вимогу дос¤гти л≥тературноњ та художньоњ довершеност≥. ¬они закликали до ор≥Їнтац≥њ на ™вропу й на традиц≥йн≥ джерела св≥товоњ культури, до незалежност≥ украњнськоњ культури в≥д ћоскви. ≈нерг≥йн≥ виступи ’вильового, в
¤ких виголошувалис¤ ц≥ погл¤ди, спонукали до широкоњ л≥тературноњ дискус≥њ, ¤ка точилас¤ з 1925 по 1927 р.

ѕротивниками Ђ¬апл≥теї були не лише ѕилипенко та ≥нш≥ прихильники Ђѕлугаї. « критикою Ђбуржуазно-нац≥онал≥стичноњ ≥деолог≥њї виступило комун≥стичне кер≥вництво ”крањни. Ќав≥ть —тал≥н указав на небезпеку погл¤д≥в ’вильового. ƒл¤ боротьби з поширенн¤м нац≥онал≥стичних ≥дей в л≥тератур≥ у 1927 р. було створено прорад¤нську орган≥зац≥ю ¬”—ѕѕ (¬сеукрањнська сп≥лка пролетарських письменник≥в) ≥ посилено контроль комун≥стичноњ парт≥њ за л≥тературною д≥¤льн≥стю. 

” розпал цих под≥й з'¤вл¤ютьс¤ л≥тературн≥ твори високого гатунку. ¬ цей час розцв≥тають два видатних поети доби Ч ѕавло “ичина й ћаксим –ильський. ќдразу ж п≥сл¤ виходу в 1918 р. першоњ зб≥рки Ђ—он¤чн≥ кларнетиї “ичина здобув широке визнанн¤. ѕродемонстрован≥ ним у таких наступних зб≥рках, ¤к Ђ«ам≥сть сонет≥в ≥ октавї (1920 р.) та Ђ¬≥тер з ”крањниї (1924 р.), мистецьке волод≥нн¤ словом, здатн≥сть .в≥дтворити ритмомелодику народноњ п≥сн≥, л≥ричн≥ описи природи не лишали сумн≥ву в тому, що твори “ичини Ї справжньою в≥хою в розвитку украњнськоњ поез≥њ. ћаксим –ильський, син видатного украњноф≥ла XIX ст., був у пор≥вн¤нн≥ з “ичиною
вражаючим контрастом. …ого поез≥њ, що публ≥кувалис¤ у зб≥рках Ђѕ≥д ос≥нн≥ми зор¤миї (1918 р.), Ђ—ин¤ далеч≥ньї (1922 р.), Ђ“ринадц¤та веснаї (1926 р.), були стриманими, ф≥лософськими й глибоко вкор≥неними у класичн≥ традиц≥њ «аходу. —еред багатьох ≥нших поет≥в того часу на особливу увагу заслуговують ћикола «еров, ѕавло ‘илипович, ћихайло ƒрай-’мара, ™вген ѕлужник, ¬олодимир —осюра, ћикола Ѕажан ≥ “одось ќсьмачка.

√оловними темами прозових твор≥в були насл≥дки революц≥њ та громад¤нськоњ в≥йни в житт≥ людини й сусп≥льства. ” Ђ—ин≥х етюдахї (1923 р.), що пройн¤т≥ тонким почутт¤м слова, симб≥озом романтичност≥ й грубого реал≥зму, ћикола ’вильовий осп≥вуЇ революц≥ю, в той час ¤к в Ђќсен≥ї (1924 р.) ≥ Ђяї (1924 р.) в≥н в≥дображаЇ њњ суперечност≥ й своЇ зростаюче почутт¤ розчаруванн¤ нею. ¬ таких творах, ¤к Ђ¬ житахї (1926 р.), √ригор≥й  осинка, що под≥бно до багатьох своњх колег був вих≥дцем ≥з убогоњ сел¤нськоњ родини, майстерно змальовуЇ р≥шуч≥сть сел¤н у боротьб≥ з чужоземц¤ми. ” роман≥ Ђћ≥стої скептично-м≥стичний ¬алер'¤н ѕ≥дмогильний
описуЇ, ¤к украњнському сел¤нинов≥ вдаЇтьс¤ безб≥дно жити в чужому дл¤ нього м≥ст≥ завд¤ки тому, що в≥н в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д кращих сел¤нських ц≥нностей. ” своЇму твор≥ Ђ≤з записок холу¤ї (1927 р.) майстер сатири ≤ван —енченко висм≥юЇ безхребетних лакиз, що њх породжував рад¤нський лад. ” роман≥ ёр≥¤ яновського Ђ„отири шабл≥ї з його ¤скравими описами сел¤н-партизан проступаЇ дух запорозьких козак≥в. јле неперевершеним щодо попул¤рност≥ був ќстап ¬ишн¤, дотепн≥ гуморески ¤кого читали м≥льйони.

—еред драматург≥в найвидатн≥шою постаттю був ћикола  ул≥ш. “ри його найславетн≥ш≥ п'ЇсиЧЂЌародний ћалах≥йї (1928 р.), Ђћина ћазайлої (1929 р.) ≥ Ђѕатетична сонатаї (1930 р.) Ч викликали сенсац≥ю своЇю модерн≥стською формою й траг≥ком≥чним трактуванн¤м новоњ рад¤нськоњ д≥йсност≥, рос≥йського шов≥н≥зму, Ђмалорос≥йськоњї ментальност≥, анахрон≥чного украњнського нац≥онал≥зму, духовноњ незр≥лост≥ комун≥ст≥в-доктринер≥в. ѕерш≥ дв≥ п'Їси поставив у своЇму славетному театр≥ ЂЅерез≥льї Ћесь  урбас. ѕроте обурен≥ парт≥йн≥ чиновники заборонили
ставити Ђѕатетичну сонатуї на ”крањн≥, хоч њњ ≥з захопленн¤м зустр≥ли гл¤дач≥ Ћен≥нграда й ћоскви. ” нов≥й тод≥ галуз≥ Ч к≥нематограф≥ Ч св≥товоњ слави зажив ќлександр ƒовженко. …ого ф≥льми Ђ«венигораї (1927 р.), Ђјрсеналї (1929 р.), Ђ«емл¤ї (1930 р.) розпов≥дають про вплив, що його справили на ”крањну революц≥¤ та рад¤нська влада.

Ћесь  урбас

ќсв≥та й наука. ≈ксперимент ≥ новаторство поширилис¤ також ≥ в осв≥т≥. ѕоставивши метою збудувати новий соц≥ально-економ≥чний устр≥й, рад¤нський ур¤д спри¤в створенню нових тип≥в шк≥л ≥ п≥дход≥в у викладанн≥, що прискорили б розрив ≥з Ђбуржуазним минулимї. –ад¤нськ≥ педагоги обстоювали необх≥дн≥сть пов'¤зувати осв≥ту з прищепленн¤м людин≥ комун≥стичних ц≥нностей та ≥деолог≥њ. “ому згодом у шкодах було запроваджено програми, в ¤ких особливе значенн¤ надавалос¤ поЇднанню прац≥ й навчанн¤, колективному навчанню й техн≥чн≥й осв≥т≥. ¬одночас до другор¤дних було в≥днесено класичн≥ та гуман≥тарн≥ дисципл≥ни й ц≥лком заборонено вивченн¤ основ рел≥г≥њ. «добували попул¤рн≥сть теор≥њ знаменитого педагога
јнтона ћакаренка, що вважав оточенн¤ вагом≥шим у розвитку дитини, н≥ж спадков≥сть.

’оча ц≥нн≥сть де¤ких ≥з цих експеримент≥в може бути поставлена п≥д сумн≥в, але те, що ур¤дов≥ вдалос¤ зробити осв≥ту доступн≥шою, н≥ж будь-коли, було очевидним. Ќавчанн¤ у загальн≥й семир≥чн≥й школ≥, а також у профес≥йно-техн≥чних ≥ середн≥х учбових закладах було безплатним, причому до нього широко заохочували д≥тей сел¤н ≥ роб≥тник≥в. «авд¤ки цьому вже м≥ж 1923 ≥ 1925 рр. чисельн≥сть школ¤р≥в на ”крањн≥ п≥дстрибнула з 1,4 млн до 2,1 млн. ¬≥дпов≥дно р≥вень письменност≥ у 1920-т≥ роки вир≥с ≥з 24 до 57 %. ѕроте ще лишалис¤ неписьменними м≥льйони дорослих ≥ понад 40 % д≥тей шк≥льного в≥ку.

ќлександр ƒовженко

¬еликих зм≥н зазнала також вища осв≥та. ”н≥верситети було реорган≥зовано в численн≥ ≥нститути народноњ осв≥ти (≤Ќќ) медичного, ф≥зичного, техн≥чного, агроном≥чного, педагог≥чного проф≥лю, ¤к≥ готували спец≥ал≥ст≥в дл¤ кер≥вництва роб≥тничою силою. ’оч за навчанн¤ в б≥льшост≥ цих ≥нститут≥в треба було платити, д≥тей б≥дних роб≥тник≥в ≥ сел¤н, що становили б≥льш≥сть студент≥в ≥нститут≥в, в≥д оплати зв≥льн¤ли. « «ќЧ40 тис. студент≥в, котр≥ навчалис¤ в ≥нститутах ”крањни наприк≥нц≥ 1920-х рок≥в, близько 53 % складали украњнц≥, 20 % Ч рос≥¤ни ≥ 22 % Ч Їврењ.
”крањнц≥ переважно зосереджувалис¤ в галуз≥ агроном≥њ та педагог≥ки, рос≥¤ни Ч в управл≥нн≥ й точних науках, а Їврењ Ч в медицин≥ й торг≥вл≥.

1920-т≥ роки стали пер≥одом в≥дродженн¤ науки й особливо украњнознавства, ¤кий за масштабами можна пор≥вн¤ти з л≥тературним ренесансом. як ми вже бачили, украњнськ≥ нац≥ональн≥ ур¤ди, не звол≥каючи, засновували науков≥ установи, частково з огл¤ду на важливу роль, ¤ку прот¤гом XIX ст. в≥д≥гравали у п≥днесенн≥ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ гуман≥тарн≥ науки. ѕрагнучи продемонструвати свою прогресивн≥сть, б≥льшовики також спри¤ли розвитков≥ науки. ” 1919 р. вони не лише кооптували створену в  иЇв≥ ур¤дом —коропадського јкадем≥ю наук, а й нав≥ть оголосили њњ своњм д≥тищем. ѕрот¤гом к≥лькох наступних рок≥в јкадем≥¤ з њњ ф≥л≥¤ми (за вин¤тком ун≥верситет≥в) збагатилас¤ новими досл≥дницькими осередками. ¬чен≥ д≥стали в≥дносну свободу дл¤ проведенн¤ досл≥джень, публ≥кац≥њ своњх погл¤д≥в ≥ п≥дтриманн¤ контакт≥в ≥з заруб≥жними колегами, ¤кщо њхн≥ ≥дењ не ¤вл¤ли в≥дкритоњ загрози рад¤нському ладов≥.

ћихайло √рушевський    —ерг≥й ™фремов

Ќезважаючи на те, що б≥льш≥сть видатних учених ”крањни не належали до б≥льшовик≥в, а де¤к≥ нав≥ть в≥дкрито п≥дтримували украњнський нац≥онал≥зм, рад¤нський ур¤д не мав ≥ншого вибору, ¤к сформувати з них серцевину јкадем≥њ. « переходом у середин≥ 1920-х рок≥в до пол≥тики украњн≥зац≥њ украњнськ≥ комун≥сти, що керували м≥н≥стерством осв≥ти, зробили спробу переконати багатьох пров≥дних учених, ¤к≥ п≥д час громад¤нськоњ в≥йни вињхали за кордон, повернутис¤ на батьк≥вщину. «авд¤ки цьому в 1924 р. повернувс¤ до  иЇва патр≥арх украњнськоњ науки (≥ пол≥тичний опонент комун≥ст≥в) ћихайло √рушевський, ¤кий став новим членом јкадем≥њ та розпочав систематичне досл≥дженн¤ украњнськоњ ≥стор≥њ. “ак само зробили й багато ≥нших учених, ¤к≥ проживали за кордоном чи -в «ах≥дн≥й ”крањн≥. “ому водночас ≥з швидким зростанн¤м престижу јкадем≥њ вона лишалас¤ твердинею Ђбуржуазнонац≥онал≥стичнихї тенденц≥й.

ѕершим президентом јкадем≥њ став славетний вчений ¬олодимир ¬ернадський. ќднак своњм розвитком јкадем≥¤ значною м≥рою завд¤чувала й невтомним зусилл¤м њњ в≥це-президента —ерг≥¤ ™фремова ≥ вченого секретар¤ јгатангела  римського. ƒо 1924 р. в јкадем≥њ нал≥чувалос¤ 37 нових член≥в ≥ близько 400 член≥в-кореспондент≥в.  ≥льк≥сть њњ публ≥кац≥й зросла з 32 у 1923 р. до 136 у 1929 р. ≤з трьох њњ секц≥й Ч ≥сторико-ф≥лолог≥чноњ, ф≥зико-математичноњ та сусп≥льно-економ≥чноњ Ч найдинам≥чн≥шою та найважлив≥шою була перша секц≥¤, в ¤к≥й пров≥дна роль належала √рушевському. ¬она складалас¤ з дес¤тк≥в кафедр, ком≥с≥й та ком≥тет≥в, що займалис¤ систематичним вивченн¤м багатьох аспект≥в украњнськоњ ≥стор≥њ, л≥тератури та мови. ÷¤ секц≥¤ видавала часопис Ђ”крањнаї, що був справжн≥м рупором украњнознавчих студ≥й; кр≥м того, њњ члени друкували сер≥њ ≥нших пер≥одичних видань ≥ сотн≥ монограф≥й. ƒо видатних член≥в ц≥Їњ секц≥њ, кр≥м √рушевського, належали ≥сторики ƒмитро Ѕагал≥й, ћихайло —лабченко, ќлександр ќглоблин ≥ …осип √ермайзе, л≥тературознавц≥ —ерг≥й ™фремов та ¬олодимир ѕеретц, етнограф јндр≥й Ћобода, мистецтвознавець ќлекс≥й Ќовицький ≥ сходознавець јгатангел  римський.

” сусп≥льно-економ≥чн≥й секц≥њ ц≥нну працю з ≥стор≥њ украњнського права написав ћикола ¬асиленко; першим досл≥дником економ≥чноњ географ≥њ ”крањни став  ост¤нтин ¬облий. ’оча спочатку ф≥зико-математична секц≥¤ не грала такоњ важливоњ рол≥, ¤ку стала виконувати згодом, у н≥й також працювала низка видатних учених ≥з св≥товими ≥менами. —еред них Ч математик ƒмитро √раве, ф≥зик ћикола  рилов, х≥м≥ки Ћев ѕисаржевський та ¬олодимир  ≥ст¤к≥вський. јкадем≥¤ була хоч ≥ великим, проте не Їдиним осередком науки на ”крањн≥. ƒва њњ члени Ч ≥сторики Ѕагал≥й та —лабченко Ч заснували досл≥дницьк≥ центри у ’арков≥ та ќдес≥. “ак≥ ж центри було в≥дкрито й у менших м≥стах, зокрема ѕолтав≥, „ерн≥гов≥ та ƒн≥пропетровську.

Ќа противагу впливов≥ на сусп≥льн≥ й гуман≥тарн≥ науки багатьох немарксистських учених у 1929 р. рад¤нський ур¤д заснував у ’арков≥ ≤нститут марксизму. …ого мета пол¤гала у п≥дготовц≥ фах≥вц≥в ≥з ф≥лософ≥њ, пол≥теконом≥њ та ≥стор≥њ, що могли б викладати св≥й предмет ≥з марксистськоњ точки зору та виступати ≥деолог≥чними оборонц¤ми режиму. ѕров≥дною постаттю в ≤нститут≥ став галичанин ћатв≥й яворський, ¤кий намагавс¤ по-марксистському витлумачити ≥стор≥ю ”крањни й створив школу украњнських ≥сторик≥в-марксист≥в.

÷ерковне житт¤

ѕравославна церква слугувала опорою царського режиму на ”крањн≥. ѕ≥сл¤ того ¤к кињвський митрополит у 1686 р. був поставлений п≥д зверхн≥сть московського патр≥арха, вона перейн¤ла московськ≥ церковн≥ канони, стала посилювати русиф≥кац≥ю, пропов≥дувати в≥рн≥сть царю та ≥мпер≥њ. ≤ хоч п≥д к≥нець XIX ст. серед нижчого духовенства … особливо сем≥нарист≥в почала поширюватис¤ нац≥ональна та соц≥альна св≥дом≥сть, ставленн¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ до церкви залишалос¤ в ц≥лому неоднозначним, оск≥льки њњ вважали твердинею сусп≥льного консерватизму та антиукрањнських настроњв.

–еволюц≥¤ й прагненн¤ нац≥онального самови¤ву, ¤к≥ њњ супроводжували, неодм≥нно мали в≥дбитис¤ й на украњнськ≥й церкв≥. Ќа Їпарх≥альних з≥бранн¤х, а також зборах солдат≥в ≥ сел¤н у 1917Ч1918 рр. висувалис¤ пропозиц≥њ роз≥рвати зв'¤зки з ћосквою й утвердити церкву на ”крањн≥ ¤к незалежну (автокефальну) установу. ÷¤ ≥де¤ знайшла приб≥чник≥в серед нижчого духовенства й особливо м≥ськоњ ≥нтел≥генц≥њ. “ому в 1918 р. з ц≥Їю метою було створено ¬сеукрањнську ÷ерковну –аду. ѕроте ÷ентральна –ада з њњ л≥вими нахилами не ви¤вила до ц≥Їњ справи великого ≥нтересу. ≤дею про розрив церковних зв'¤зк≥в з ћосквою одностайно п≥дтримав не хто ≥нший, ¤к консервативний ур¤д гетьмана —коропадського й особливо його м≥н≥стри у
справах рел≥г≥њ ¬асиль «≥нк≥вський та ќлександр Ћотоцький. ѕ≥сл¤ пад≥нн¤ —коропадського на б≥к церковноњ самост≥йност≥ стала також ƒиректор≥¤. јле оск≥льки обидва ур¤ди трималис¤ недовго, њхн¤ п≥дтримка не дала конкретних результат≥в.

як не парадоксально, але кампан≥¤ за самост≥йну украњнську православну церкву дос¤гла апогею за рад¤нськоњ влади. ¬важаючи найнебезпечн≥шим рел≥г≥йним супротивником –ос≥йську православну церкву на чол≥ з новообраним патр≥архом “ихоном, рад¤нськ≥ власт≥ не перешкоджали виникненню рел≥г≥йних груп, що п≥дривали вплив ≥снуючоњ церкви. “им ≥ по¤снюЇтьс¤ њхн¤ тод≥шн¤ терпим≥сть до украњн≥зац≥њ церкви.

÷¤ тенденц≥¤ наштовхнулас¤, проте, на значний оп≥р. …ого насамперед чинили патр≥арх “ихон ≥ майже вс≥ православн≥ ≥Їрархи на ”крањн≥. ѕогрожуючи в≥длученн¤м в≥д церкви, вони неодноразово блокували спроби ¬сеукрањнськоњ ÷ерковноњ –ади поширити св≥й вплив. “аке в≥дверто вороже ставленн¤ утримувало багатьох св¤щеник≥в ≥ мир¤н в≥д переходу на б≥к автокефал≥ст≥в.

ѕопри ц≥ перешкоди 21 жовтн¤ 1921 р. п≥д час собору, на ¤кий з≥бралос¤ 500 делегат≥в (у тому числ≥ 64 св¤щеники), –ада зробила р≥шучий крок. Ќехтуючи канонами та ≥гноруючи погрози ≥Їрарх≥в, –ада обрала одного ≥з своњх член≥в, св¤щеника ¬асил¤ Ћипк≥вського, митрополитом, ¤кий тут же висв¤тив арх≥Їпископа й чотирьох Їпископ≥в. ¬они в свою чергу рукопоклали к≥лькасот св¤щеник≥в та д¤к≥в. ƒал≥ –ада п≥дтвердила свою попередню ухвалу створити ”крањнську автокефальну православну церкву (”јѕ÷).

Ќова церква швидко зростала. ” 1924 р. вона вже мала «ќ Їпископ≥в, близько 1500 св¤щеник≥в, понад 1100 параф≥й (≥з загальноњ њхньоњ к≥лькост≥ 9 тис.) та м≥льйони в≥руючих. ƒо нењ приЇдналос¤ багато украњнських параф≥й у —получених Ўтатах,  анад≥ та ™вроп≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д традиц≥йного православ'¤, що пишалос¤ своЇю консервативн≥стю, украњнська церква впровадила численн≥ нововведенн¤, ¤к, зокрема, користуванн¤ у церковних в≥дправах украњнською мовою зам≥сть церковнослов'¤нськоњ. ¬она осучаснила зовн≥шн≥й вигл¤д своњх св¤щеник≥в, заборонивши традиц≥йн≥ ризи, довге волосс¤ та бороди. –адикальним в≥дступом в≥д давньоњ практики стало те,
що в ”јѕ÷ св¤щеникам дозвол¤лос¤ одружуватис¤. «г≥дно з духом часу украњнська церкви зайн¤ла демократичн≥ позиц≥њ в питанн≥ про самовр¤дуванн¤. ¬она в≥дкинула авторитаризм патр≥аршоњ системи, надавши найвищу владу в церкв≥ виборн≥й рад≥ Їпископ≥в, св¤щеник≥в ≥ мир¤н. ¬она також поширила принцип виборност≥ на призначенн¤ Їпископ≥в ≥ параф≥¤льних св¤щеник≥в. ” п≥дірунт≥ цих реформ лежало прагненн¤ новоњ церкви наблизитис¤ до в≥руючих, залучивши њх до своЇњ д≥¤льност≥, що значною м≥рою по¤снюЇ перш≥ усп≥хи ”јѕ÷.

÷≥ здобутки не могли, однак, вр¤тувати нову церкву в≥д де¤ких недол≥к≥в. –адикальне порушенн¤ канон≥чноњ практики, неодноразов≥ за¤ви патр≥арха “ихона про њњ незаконн≥сть, невизнанн¤ њњ ≥ншими патр≥архами поза межами —–—– створили ”јѕ÷ репутац≥ю, що в≥дштовхувала в≥д нењ багатьох њњ посл≥довник≥в.  р≥м того, запроваджен≥ ”јѕ÷ виборн≥ демократичн≥ засади призводили до численних сутичок м≥ж духовенством ≥ мир¤нами. ўойно заснована церква майже не мала економ≥чноњ бази. ўе серйозн≥ше сто¤ла проблема нестач≥ св¤щеннослужител≥в. ѕосп≥шне й часто випадкове висв¤ченн¤ Їпископ≥в ≥ св¤щеник≥в вело до того, що в≥дпов≥дальн≥ посади ≥нколи займали недостатньо п≥дготовлен≥ особи, ¤к≥ зрештою ви¤вл¤лис¤ ще й податливими на тиск з боку ур¤ду. ѕо м≥р≥ того ¤к ц≥ недол≥ки стали випливати на поверхню, зростанн¤ ”јѕ÷ упов≥льнювалос¤. ѕроте, залишаючись серйозною перешкодою впливам –ос≥йськоњ православноњ церкви (¤ку п≥дтримували духовенство й особливо ченц≥, рос≥йська менш≥сть та консервативн≥ елементи украњнського населенн¤), вона збер≥гала за собою прихильн≥сть величезноњ б≥льшост≥ православних на ”крањн≥.

Ќабагато серйозн≥шу загрозу дл¤ ”јѕ÷ ¤вл¤ла пол≥тика ур¤ду. «анепокоЇн≥ неспод≥ваними усп≥хами украњнськоњ церкви, рад¤нськ≥ власт≥ застосували до нењ принцип Ђпод≥л¤й ≥ володарюйї. ¬они спри¤ли виникненню на ”крањн≥ дисидентських церковних груп, що п≥дривали не лише –ос≥йську православну церкву, а й њњ украњнську суперницю. Ќа початку 1920-х рок≥в власт≥ п≥дтримали Ђпрогресивнуї групу п≥д назвою Ђјктив≥стська ’ристова церкваї Ч фракц≥ю, що в≥дкололас¤ в≥д патр≥аршоњ церкви.  оли ц≥й груп≥ не вдалос¤ здобути попул¤рн≥сть на ”крањн≥, власт≥ стали оп≥кати новостворену —оборно-Їпископальну церкву, що з'¤вилас¤ у 1925 р. п≥д кер≥вництвом “еоф≥ла Ѕульдовського. ¬иступаючи за церковну незалежн≥сть ”крањни,
¤коњ, на њњ думку, сл≥д було добиватис¤ канон≥чними шл¤хами, ц¤ церква, проте, в≥дкрито займала проур¤дову позиц≥ю. 

Ќезважаючи на вс≥ тактичн≥ заходи, ур¤д не зм≥г знищити чи п≥дкорити ”јѕ÷. Ќавпаки, попри вс≥ своњ недол≥ки вона дедал≥ зростала. ¬≥дтак у 1926 р. рад¤нська влада розпочала фронтальний наступ, наклавши висок≥ податки на украњнськ≥ параф≥њ та обмеживши д≥¤льн≥сть духовенства. Ќезабаром п≥сл¤ цього власт≥ звинуватили митрополита Ћипк≥вського ≥ р¤д його приб≥чник≥в в украњнському нац≥онал≥зм≥, заарештували њх ≥ розпустили ¬сеукрањнську ÷ерковну –аду. ’оч ”јѕ÷ дали про≥снувати ще к≥лька рок≥в, було очевидним, що њњ, ¤к ≥ взагал≥ рел≥г≥ю в —–—–, чекало похмуре майбутнЇ.

¬≥дносна слабк≥сть ≥ стриман≥сть, властив≥ прихильникам комун≥зму в 20-х роках, спри¤ли загальному посиленню нац≥ональноњ св≥домост≥, що актив≥зувалас¤ серед украњнц≥в п≥д час революц≥њ та громад¤нськоњ в≥йни. ѕрагненн¤ комун≥стичноњ парт≥њ заволод≥ти монопол≥Їю в пол≥тиц≥ обмежували украњнськ≥ нац≥ональн≥ тенденц≥њ у ц≥й царин≥. ѕроте не сл≥д недооц≥нювати те, що украњнц≥ таки отримали хоч поз≥рну державн≥сть, ¤ка живила в них св≥дом≥сть ц≥лком сформованоњ нац≥њ з ус≥ма правами, що передбачалис¤ державним статусом.

ќсновною галуззю, де знайшов пристанище пересл≥дуваний нац≥онал≥зм, була культура. „имало обдарованих л≥тератор≥в, художник≥в, учених перетворили украњнську культуру ≥з сфери д≥¤льност≥ дореволюц≥йноњ ≥нтел≥генц≥њ на справу, що за≥нтересувала значн≥ верстви населенн¤. ѕроцес украњн≥зац≥њ не лише поширював серед народу здобутки культури, а й ототожнював украњнську культуру з осв≥тою, модерн≥зац≥Їю сусп≥льства та економ≥ки й нав≥ть ≥з державою ¤к такою. ¬насл≥док цього, здавалос¤, от-от постане пл≥дний симб≥оз нац≥онал≥зму з комун≥змом, ¤кий
зможе задовольнити нац≥ональн≥ та соц≥ально-економ≥чн≥ потреби украњнц≥в. јле подальш≥ под≥њ св≥дчили про те, що цьому симб≥озов≥ не судилос¤ збутис¤.