”крањнц≥ у –еч≥ ѕосполит≥й

«м≥цненн¤ шл¤хти

«акр≥паченн¤ сел¤нства

Ќасл≥дки Ћюбл≥нськоњ ун≥њ були не т≥льки пол≥тичними, вони також справили великий вплив на спос≥б житт¤ украњнц≥в. ўе до ун≥њ на ”крањн≥ розвивавс¤ ц≥лком новий сусп≥льно-господарський пор¤док, зовс≥м не схожий на устр≥й  ињвськоњ –ус≥. ¬заЇмини украњнц≥в ≥з пол¤ками, а через них Ч ≥з «ах≥дною ™вропою мали вир≥шальний вплив на форми економ≥чного розвитку. ÷е й зумовило орган≥зац≥ю сусп≥льства на зах≥дний зразок. ≈коном≥чн≥ зв'¤зки ”крањни ≥з «аходом нечувано зм≥цн≥ли. –≥дко коли в украњнськ≥й ≥стор≥њ вплив «аходу на ”крањну в ц≥лому був таким великим ≥ пом≥тним у щоденному житт≥ сусп≥льства, ¤к п≥д час пануванн¤ литовц≥в та пол¤к≥в.

 ”крањнц≥ у –еч≥ ѕосполит≥й

« точки зору територ≥њ та населенн¤ украњнськ≥ земл≥ складали основну частину польсько-литовськоњ держави, ¤ка д≥стала назву Ђ–еспубл≥каї (польською мовою Ч –≥ч ѕосполита) й була найб≥льшою в ™вроп≥ державою. ≤з загальноњ чисельност≥ њњ населенн¤ (7,5 млн чолов≥к) украњнц≥ становили майже 2 млн, тобто 28 % (не сл≥д забувати, що вс≥ статистичн≥ дан≥ цього пер≥оду дуже приблизн≥). ѕол¤ки засел¤ли т≥льки 180 тис. кв. км територ≥њ держави (≥з загальноњ площ≥ 815 тис.), але складали близько половини њњ населенн¤. ƒо етн≥чних груп крањни належали передус≥м литовц≥, б≥лоруси, Їврењ, н≥мц≥ та в≥рмени.

ѕ≥сл¤ 1569 р., коли зникли залишки адм≥н≥стративноњ системи давн≥х руських кн¤з≥вств, украњнськ≥ земл≥ –еч≥ ѕосполитоњ було под≥лено на ш≥сть воЇводств. ÷ифри, що подаютьс¤ у табл. ≤, спираютьс¤ на неповн≥ дан≥, з≥бран≥ польським ≥сториком јлександром яблоновським.

„ужинц≥, мандруючи ”крањною, часто звертали увагу на невелику густоту њњ населенн¤. якщо на польських земл¤х вона в середньому дос¤гала 22 чолов≥к на кв. км, то на украњнських (за вин¤тком найближчого до ѕольщ≥ ѕ≥дл¤шш¤) Ч близько 7 чолов≥к на кв. км. Ќайб≥льше украњнське воЇводство Ч  ињвське Ч фактично знелюдн≥ло. ≤ншим було становище на початку литовського пануванн¤. « початку XV ст., коли експанс≥¤ великого кн¤з¤ ¬≥таутаса дос¤гла „орного мор¤, в степу будували довг≥ л≥н≥њ укр≥плень дл¤ захисту поселень, що с¤гали на п≥вдень набагато глибше, н≥ж за час≥в  ињвськоњ –ус≥. јле в м≥ру того ¤к зм≥цнювалос¤  римське ханство та част≥шали наскоки татар, ос≥ле населенн¤ в≥дходило на п≥вн≥ч, аж доки наприк≥нц≥ XV ст. в п≥вденн≥й третин≥ ”крањни зникли ос≥л≥ поселенн¤.

 —истема власност≥ на ”крањн≥

« наближенн¤м к≥нц¤ пер≥оду середньов≥чч¤ ≥з заходу через ѕольщу на ”крањну проникла система становоњ орган≥зац≥њ сусп≥льства, не знана в  ињвськ≥й –ус≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д клас≥в, що в≥дображають економ≥чний статус певних соц≥альних груп, стани виникали на п≥дстав≥ визначених законом прав, прив≥лењв та обов'¤зк≥в. 

“аблиц¤ ≤

ѕлоща та населенн¤ украњнських воЇводств у XVI ст.

Ўл¤хта. Ќайважлив≥шим станом, що сформувавс¤ у XIVЧXV ст., була шл¤хта, високе положенн¤ ¤коњ кор≥нилос¤, принаймн≥ теоретично, у Ђкров≥, пролит≥йї на в≥йськов≥й служб≥ королю чи великому кн¤зев≥. ƒо цього стану належали р≥зн≥ соц≥альн≥ групи. Ќа ”крањн≥, коли вона входила до ¬еликого кн¤з≥вства Ћитовського, серцевиною шл¤хетського стану були в≥д 20 до «ќ кн¤жих чи магнатських род≥в, що походили в≥д колись суверенних кн¤з≥в ≥з династ≥й –юрикович≥в ≥ √едим≥нас≥в. Ѕ≥льш≥сть цих кн¤жих родин зосереджувалась на ¬олин≥ Ч ц≥й твердин≥ украњнськоњ аристократ≥њ. Ќайбагатший ≥з них Ч р≥д кн¤з≥в ќстрозьких Ч мав величезн≥
волод≥нн¤, що охоплювали «ќ % ус≥Їњ земл≥ на ¬олин≥ (14 тис. кв. км) ≥з 100 м≥стами та 1300 селами. ƒо ≥нших багатих ≥ знатних дом≥в належали —ангушки, „орторийськ≥, «баразьк≥, ¬ишневецьк≥, «аславськ≥ та „етвертинськ≥. ÷≥ родини об≥ймали переважну б≥льш≥сть високих посад у ¬еликому кн¤з≥вств≥ Ћитовському, а залишки њхн≥х колись суверенних прав виражалис¤ у прив≥лењ вести п≥д власними прапорами своњ в≥йськов≥ загони чи бути судимими лише судом великого кн¤з¤, а не м≥сцевих ур¤дник≥в.

ѕрив≥лењ величезноњ б≥льшост≥ знат≥, що п≥зн≥ше стала називатис¤ польським словом Ђшл¤хтаї, випливали передус≥м ≥з в≥йськовоњ служби. ¬ерхн¤ верства шл¤хти, що нал≥чувала к≥лькасот родин на ”крањн≥ ≥ частково походила в≥д бо¤рства  ињвськоњ доби, мала маЇтки з 10Ч15 с≥л ≥ монопол≥зувала м≥сцеве правл≥нн¤. Ќайчисленн≥шими були нижн≥ верстви шл¤хти. “ис¤ч≥ родин, у тому числ≥ давн≥ вих≥дц≥ з сел¤н чи м≥щан, отримували статус шл¤хти, в≥дбуваючи службу в кавалер≥њ Ч у походах, охорон≥ замк≥в або кордон≥в чи будучи озброЇними магнатськими слугами. Ќер≥дко њхн≥х земель вистачало ¤краз на те, щоб прогодуватис¤, а њхнЇ житт¤ мало чим в≥др≥зн¤лос¤ в≥д житт¤ сел¤н. ÷е особливо стосувалос¤ √аличини, де мешкали б≥дн≥ шл¤хтич≥ Ч  ульчицьк≥, яворськ≥, „айковськ≥ та ¬итвицьк≥. 

ѕопри велик≥ соц≥ально-економ≥чн≥ в≥дм≥нност≥ й терт¤, що мали м≥сце в середовищ≥ шл¤хти, саме те, що ц≥ люди меча обдарювалис¤ прив≥ле¤ми в 1387, 1413, 1430 ≥ 1434 рр., розвивало в них в≥дчутт¤ належност≥ до одного стану. ¬ ѕольщ≥, де шл¤хта була найкраще орган≥зованою ≥ найб≥льш могутньою, вона складала близько 8Ч10 ∞о населенн¤ (середн≥м показником дл¤ ™вропи був приблизно 1Ч2 %). Ќа украњнських земл¤х ¬еликого кн¤з≥вства Ћитовського знать пов≥льн≥ше завойовувала св≥й особливий статус ≥, ймов≥рно, не перевищувала 5% усього населенн¤.

ћ≥щани. ћешканц≥ украњнських м≥ст, це близько 1Ч15% усього населенн¤, також сформувалис¤ в окрему сп≥льн≥сть. ≤з зростанн¤м њхньоњ чисельност≥ та впевненост≥ в соб≥ польськ≥ корол≥ та велик≥ кн¤з≥ литовськ≥ надавали великим м≥стам високо ц≥новане ћагдебурзьке право. —творене на зразок управл≥нн¤ н≥мецького м≥ста ћагдебурга й принесене на ”крањну через ѕольщу, це право передбачало наданн¤ м≥стам самовр¤дуванн¤. ” 1356 р. ћагдебурзьке право отримав Ћьв≥в,
у 1374 Ч  ам'¤нець-ѕод≥льський, у 1432 ЧЋуцьк ≥ в 1497 р.Ч  ињв, позбувшись таким чином втручань ≥з боку корол≥в чи кн¤жих ур¤дник≥в.

ѕопри передбачену ћагдебурзьким правом р≥вн≥сть ус≥х м≥щан перед законом серед населенн¤ м≥ст ≥снували р≥зк≥ в≥дм≥нност≥. Ѕагат≥ патриц≥анськ≥ родини, на зразок тих 40 чи 50, що утворювали льв≥вську ел≥ту, ц≥лком панували в м≥ському управл≥нн≥. —ередн¤ верства складалас¤ з др≥бних купц≥в ≥ торг≥вц≥в. ћ≥ськ≥ трудар≥, що були фактично позбавлен≥ прав, оск≥льки не мали власност≥ в м≥ст≥ й нер≥дко мешкали поза його мурами, становили б≥льш≥сть населенн¤. як завжди, м≥ськ≥ мешканц≥ були етн≥чно строкатою соц≥альною групою: серед них можна було знайти представник≥в кор≥нного населенн¤,' а також польську шл¤хту та ур¤дник≥в, н≥мецьких рем≥сник≥в, Їврейських та в≥рменських купц≥в.

—ел¤ни. якщо вищезгадан≥ стани визначалис¤ своњми особливими правами, то першою ознакою сел¤н, що складали майже 80 % населенн¤ ”крањни, були повинност≥. «а право користуватис¤ землею сел¤нин мусив сплачувати феодалов≥ в≥дроб≥ткову або натуральну ренту. якщо сел¤нин виконував ц≥, зобов'¤занн¤,Ч а в XIV ст. вони були в≥дносно легкими, р≥дко коли перевищуючи 14 дн≥в в≥дроб≥тку на р≥к,Ч його не можна було з≥гнати з земельного над≥лу. ƒо того ж
сел¤нин м≥г продати чи в≥дписати св≥й над≥л у спадщину.

«а час≥в, коли земл≥ було багато, а населенн¤ мало, сел¤нам удавалос¤ забезпечувати соб≥ в≥дносно широк≥ права. ÷е був в≥льний люд (п≥д тиском церкви та економ≥чного примусу зникло те обмежене рабство, що ≥снувало в  ињвськ≥й –ус≥), котрий м≥г подавати в суд на знать, а за певних обставин покидати маЇток свого феодала у пошуках кращих умов. ” де¤ких районах ”крањни були сел¤ни, ц≥лком незалежн≥ в≥д феодал≥в. Ќаприклад, у  арпатах, де переважало тваринництво, багато с≥л мали ћолдавське право, за ¤ким вони сплачували феодалов≥ лише
натуральний оброк (¤к правило, в≥вц¤ми). ѕод≥бна угода передбачалас¤ Ќ≥мецьким правом, за ¤ким п≥дприЇмливий сел¤нин, або солтис, за догов≥рне встановлену плату феодалов≥ отримував право засновувати село на його земл¤х та управл¤ти ним. Ќа степових кордонах ÷ентральноњ та —х≥дноњ ”крањни багатьох сел¤н зв≥льн¤ли в≥д зобов'¤зань перед феодалами за те, що вони служили ¤к прикордонна варта.

Ћитовський статут. „исленн≥ права та прив≥лењ, дарован≥ р≥зноман≥тним соц≥альним групам ¬еликого кн¤з≥вства, диктували необх≥дн≥сть створенн¤ кодиф≥кованого зводу закон≥в. Ѕ≥льше за вс≥х у цьому була за≥нтересована середн¤ та др≥бна шл¤хта, котра прагнула законодавче закр≥пити св≥й прив≥лейований статус. ”насл≥док цього в 1529 р. з'¤вилос¤ перше виданн¤ Ћитовського статуту.  р≥м п≥дтвердженн¤ шл¤хетських прав, в≥н включав елементи звичаЇвого права, ¤к≥ с¤гали ще час≥в  ињвськоњ –ус≥. ¬одночас ним впроваджувалис¤ нов≥ юридичн≥ пон¤тт¤, що походили з Ќ≥меччини. ” 1566 й 1588 рр. вийшло два ≥нших виданн¤ Ћитовського статуту, зумовлен≥ необх≥дн≥стю привести його у в≥дпов≥дн≥сть ≥з зм≥нами, породженими Ћюбл≥нською ун≥Їю.

¬ажко переоц≥нити значенн¤ Ћитовського статуту в ≥стор≥њ права на ”крањн≥.  р≥м узаконенн¤ важливих соц≥ально-економ≥чних зм≥н на ”крањн≥ в XVЧXVI ст., в≥н також створив основу дл¤ правовоњ системи, що розвинулас¤ згодом, за доби  озаччини. Ќав≥ть у XIX ст. у де¤ких частинах —х≥дноњ ”крањни закони по сут≥ спиралис¤ на цей статут. Ќеобх≥дно також наголосити на ще одному аспект≥ т≥Їњ рол≥, ¤ку в≥д≥грали на ”крањн≥ Ћитовський статут зокрема та станова система загалом. ќбидва вони справили великий вплив на визнанн¤ украњнц¤ми ц≥нност≥ таких пон¤ть, ¤к установлен≥ та гарантован≥ законом права. ј усв≥домленн¤ цього пов'¤зувало украњнц≥в ≥з зах≥дною пол≥тичною й правовою думкою. ≤нший продукт  ињвськоњ –ус≥ Ч ћосков≥¤, навпаки, в результат≥ стол≥ть монголо-татарського пануванн¤ не мала можливостей познайомитис¤ з принципами зах≥дноњ законност≥.

 “радиц≥йне господарство

ƒо середини XVI ст. феодал виробл¤в продукти переважно дл¤ задоволенн¤ потреб свого дому, дл¤ худоби й на пос≥в наступного року. ”часть у тривалих в≥йськових кампан≥¤х, а також брак ринк≥в та грошей в≥дбивали у феодал≥в ус¤ке бажанн¤ займатис¤ комерц≥йною д≥¤льн≥стю. «а вин¤тком т≥Їњ земл≥, де м≥стивс¤ маЇток, шл¤хта звичайно роздавала решту своњх земель сел¤нам. ƒл¤ сел¤н це був золотий в≥к. «нать не втручалас¤ в њхн≥ справи, колон≥зац≥¤ зб≥льшила к≥льк≥сть на¤вноњ земл≥, а вдосконален≥ с≥льськогосподарськ≥ знар¤дд¤ п≥дн¤ли продуктивн≥сть прац≥. якщо зобов'¤занн¤ та оброк сел¤н феодалов≥ лишалис¤ незм≥нними, то прибутки њхн≥ зростали.

ƒл¤ заможного сел¤нина, а њх було багато, ц≥лком звичайним було обробл¤ти над≥л у 8Ч12 га, мати одного-двоЇ коней чи вол≥в, дв≥-три корови, к≥лька свиней ≥ дес¤тки курей та гусей. ƒенний рац≥он перес≥чного украњнц¤ складавс¤ з близько 0,6 кг хл≥ба та 2,5 л пива. ≤ншими поширеними продуктами були каша, сир, ¤йц¤, у в≥дпов≥дну пору року фрукти. ћ'¤со њли р≥дко, ¤к правило, на велик≥ св¤та. –ац≥он перес≥чного шл¤хтича мало чим в≥др≥зн¤вс¤, за вин¤тком того, що його родина споживала б≥льше м'¤са ≥ часом на њхньому стол≥ з'¤вл¤лис¤ так≥ ласощ≥, ¤к заморськ≥ приправи, ≥зюм, ≥нжир. —олодощ≥ були р≥дк≥стю, й нав≥ть багата знать лише на св¤та могла дозволити соб≥ вино. Ќайб≥дн≥ш≥ сел¤ни ≥ город¤ни ходили просто голодними. „ерез поган≥ г≥г≥Їн≥чн≥ умови високою була дит¤ча смертн≥сть, а середн¤ тривал≥сть житт¤, з урахуванн¤м останньоњ, не перевищувала 25Ч«ќ рок≥в.

ƒл¤ м≥ст XIV ≥ XV стол≥тт¤ також були порою добробуту. ќск≥льки вони виступали джерелом прибутку й потенц≥йними союзниками знат≥, польськ≥ та литовськ≥ правител≥ засновували нов≥ та розбудовували ≥снуюч≥ м≥ста. ўоб мати прибутки, правител≥ часто встановлювали дл¤ м≥ст високе мито, суворо визначен≥ торгов≥ шл¤хи, дозв≥л на продаж привозних товар≥в тощо. ѕроте, ¤к уже зазначалось, вони також надавали м≥стам значну автоном≥ю, що спри¤ло њхньому зростанню. Ќа початку XV ст. найб≥льшим м≥стом на ”крањн≥ був Ћьв≥в, що нал≥чував близько 10 тис. мешканц≥в ( ињв, що лежав беззахисним перед наскоками татар ≥ через ¤кий уже не проходили важлив≥ торгов≥ шл¤хи, насел¤ли всього 3 тис. чолов≥к).

„исленне населенн¤ Ћьвова, об'Їднане у 14 цех≥в, займалос¤ 36 р≥зними ремеслами. «апроваджен≥ на ”крањн≥ н≥мецькими ≥мм≥грантами ÷ехи ¤вл¤ли собою корпорац≥њ рем≥сник≥в, що захищали њхн≥ ≥нтереси та стежили за ¤к≥стю й к≥льк≥стю товар≥в, ¤к≥ вони виробл¤ли. Ћише в одному Ћьвов≥ нал≥чувалос¤ понад 500 майстр≥в-рем≥сник≥в, що входили до свого або близько спор≥дненого цеху. ќск≥льки м≥стам ≥з њхн≥м зростаючим населенн¤м потр≥бн≥ були продукти, а село прагнуло певних вироб≥в, на регул¤рних ¤рмарках велас¤ м≥сцева торг≥вл¤, ц¤ опора вс≥Їњ комерц≥њ. “акож процв≥тала торг≥вл¤ чужоземними товарами, особливо на «ах≥дн≥й ”крањн≥, завд¤ки тому, що так≥ м≥ста, ¤к Ћьв≥в ≥  ам'¤нець, лежали поблизу основних торгових шл¤х≥в м≥ж ™вропою та  римом ≥ —ходом.

ќднак, незважаючи на ≥нтенсивне зростанн¤, м≥ста були ще в≥дносно мало поширеними на ”крањн≥. “ак, на густонаселен≥й ¬олин≥ на кожн≥ 300 кв. км припадало т≥льки одне м≥сто. Ќе лише мала к≥льк≥сть, а й етн≥чний склад м≥ст обмежували њхню роль у житт≥ украњнц≥в. Ќезабаром б≥льш≥сть населенн¤ таких великих м≥ст, ¤к Ћьв≥в, стали складати численн≥ ≥мм≥гранти Ч н≥мц≥, Їврењ, пол¤ки, в≥рмени, греки, запрошен≥ правител¤ми дл¤ розвитку м≥ст на ”крањн≥. Ќайб≥льше було пол¤к≥в ≥ н≥мц≥в, в≥роспов≥данн¤ ¤ких, католицизм, швидко стало пан≥вним у м≥стах. ѕ≥сл¤
приЇднанн¤ до ѕольщ≥ √аличини, а згодом ≥нших рег≥он≥в ”крањни, серед м≥ського населенн¤ активно велас¤ мовна й культурна полон≥зац≥¤.

÷е призвело до суворих обмежень дл¤ м≥щан-украњнц≥в. ƒовод¤чи, начебто м≥ськ≥ закони стосуютьс¤ виключно католик≥в, полон≥зована м≥ська верх≥вка вит≥снила православних украњнц≥в ≥з установ та суд≥в. ¬она також обмежила число украњнц≥в, що мали право жити в м≥ст≥. «окрема, у Ћьвов≥ «ќ украњнських родин мали право жити п≥д захистом м≥ських мур≥в ≥ то виключно на маленьк≥й ≥ т≥сн≥й –уськ≥й вулиц≥. Ќав≥ть православн≥ рел≥г≥йн≥ процес≥њ були п≥д забороною, а православне м≥щанство примушували платити повинн≥сть католицьким св¤щеникам. —ловом, м≥ста стали та й лишалис¤ прот¤гом багатьох стол≥ть чужою землею дл¤ б≥льшост≥ украњнц≥в.

¬еликий зерновий бум. ѕрот¤гом XVI ст. у багатьох Ївропейських крањнах пожвавилас¤ господарська д≥¤льн≥сть, њхнЇ населенн¤ швидко зростало. «ростали й ц≥ни на харч≥. ћ≥ж 1500 та 1600 рр. так звана революц≥¤ ц≥н, спричинена напливом ср≥бла й золота з Ќового —в≥ту, призвела до небаченого п≥двищенн¤ ц≥н на харчов≥ продукти Ч на 400Ч500 %, а подекуди й нав≥ть на 800Ч1000 %. Ѕагатолюдн≥ зах≥дн≥ м≥ста потребували зб≥жж¤. Ќа це в≥дгукнулис¤ землевласники п≥вн≥чних ≥ центральних рег≥он≥в –еч≥ ѕосполитоњ, розвоз¤чи чимраз б≥льш≥ парт≥њ зерна по
вс≥й «ах≥дн≥й ™вроп≥. ¬ той же час у п≥вденних рег≥онах –еч≥ ѕосполитоњ, таких ¤к ѕод≥лл¤, розташованих далеко в≥д шл¤ху по р. ¬≥сл≥, випасали велик≥ стада худоби, котру пот≥м переган¤ли в ѕ≥вденну Ќ≥меччину та ≤тал≥ю. ѕосилювалас¤ велика сх≥дноЇвропейська продовольча лихоманка, в ¤к≥й важлива роль в≥дводилас¤ й ”крањн≥.

ўоб виробл¤ти продовольство ефективн≥ше й у б≥льш≥й к≥лькост≥, феодали стали перетворювати своњ волод≥нн¤ на комерц≥йне ор≥Їнтован≥ господарства, що називалис¤ ф≥льварками. ѕрагнучи поставити сел¤нськ≥ земл≥ п≥д св≥й безпосередн≥й контроль, вони включали њх до своњх маЇтк≥в ≥ зам≥сть оброку вимагали в≥д сел¤н ще б≥льшоњ в≥дроб≥тковоњ прац≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д ѕольщ≥, де ф≥льваркове господарство швидко набуло значного поширенн¤, на ”крањн≥ це в≥дбувалос¤ пов≥льн≥ше. ƒл¤ ≥снуванн¤ таких господарств суттЇво необх≥дними були доступ до ринк≥в та значна робоча сила. ’оч ц≥ умови ≥снували почасти в √аличин≥, на ¬олин≥ та ѕод≥лл≥, завд¤ки чому там незабаром виникли под≥бн≥ господарства, вони були в≥дсутн≥ми у ÷ентральн≥й та —х≥дн≥й ”крањн≥. ѕерш н≥ж створювати там господарства, належало освоњти ц≥ земл≥.

«адл¤ спри¤нн¤ колон≥зац≥њ польськ≥ або полон≥зован≥ магнати, чињ зв'¤зки дозвол¤ли њм легко отримувати в дар велик≥ незаселен≥ земл≥ ”крањни, заохочували сел¤н займати ц≥ земл≥. ўоб б≥льше привабити сел¤н, вони пропонували њм так зван≥ слободи (тобто поселенн¤, зв≥льнен≥ в≥д сплати будь-¤ких повинностей та оброк≥в прот¤гом в≥д 1'5 до «ќ рок≥в). ќтже, в малозаселеному ѕридн≥пров'њ система ф≥льваркових господарств розвинулас¤ ≥з зап≥зненн¤м. Ќарешт≥ з'¤вившись, вона значно зм≥нилас¤ п≥д впливом м≥сцевих умов.

«м≥цненн¤ шл¤хти

≈коном≥чна могутн≥сть допомогла шл¤хт≥ –еч≥ ѕосполитоњ зм≥цнити своњ ≥ без того широк≥ прив≥лењ та пол≥тичний вплив. —початку шл¤хтич≥ намагалис¤ зменшити своњ зобов'¤занн¤ перед сюзеренами.  олишн≥ воњни, а тепер п≥дприЇмц≥, вони прагнули обмежити право корол¤ вступати у в≥йни, не бажаючи брати участь у виснажливих кампан≥¤х, коли можна було ≥з власних маЇтк≥в отримувати велик≥ прибутки. Ќаприк≥нц≥ XV Ч на початку XVI ст. шл¤хта п≥дпор¤дкувала соб≥ м≥сцев≥ сеймики, а трохи згодом Ч ≥ загальний сейм –еч≥ ѕосполитоњ, ¤кому належала найвища законодавча влада в крањн≥. “епер шл¤хта, б≥льше н≥ж знать будь-¤коњ
крањни ™вропи, могла обмежувати прерогативи своњх корол≥в. ” 1505 р. контрольований шл¤хтою сейм схвалив закон Ђє1≥≥1 поу≥ї, за ¤ким королю заборон¤лос¤ видавати нов≥ укази без згоди представник≥в шл¤хти. ј в 1573 р., коли помер останн≥й представник династ≥њ ягеллон≥в, шл¤хта отримала право обирати соб≥ монарх≥в ≥ визначати њхн≥ прерогативи шл¤хом угоди, що називалас¤ Ђ–ас≥а сопуеп≥аї.

ќбмеженн¤ корол≥вськоњ влади було лише одн≥Їю з ц≥лей шл¤хти. ¬она також прагнула позбавити будь-¤ку ≥ншу верству сусп≥льства можливост≥ загрожувати њњ прив≥лейованому становищу. ’оч велик≥ магнати, ¤ких нал≥чувалос¤ близько 100 родин, належали до шл¤хетського стану, њхн¤ фактична монопол≥¤ на висок≥ посади й величезн≥ землеволод≥нн¤, њхн¤ готовн≥сть визискувати ≥ншу шл¤хту викликали лють, насамперед у середовищ≥ середньоњ шл¤хти. “ому на початку XVI ст. шл¤хт≥ вдалос¤, принаймн≥ на де¤кий час, обмежити доступ магнат≥в до державних посад ≥ земель.

≤ншим об'Їктом заз≥хань шл¤хти були м≥ста. ¬бачаючи в них своњх суперник≥в у торг≥вл≥, шл¤хта вс≥л¤ко прагнула п≥д≥рвати њх. ” 1505 р. б≥льш≥сть м≥ст було позбавлено права голосу в сейм≥. ” 1565 р., спод≥ваючись усунути њх в≥д рол≥ посередника, сейм, у ¤кому панувала шл¤хта, заборонив м≥сцевим купц¤м подорожувати по товари за кордон. ”насл≥док цього чужоземн≥ купц≥ стали торгувати безпосередньо ≥з знаттю, задовольн¤ючи њњ потреби. ¬одночас сейм зв≥льнив шл¤хту в≥д мита на вв≥з ≥ вив≥з товар≥в. Ќе в змоз≥ всто¤ти перед тиском села, де панувала шл¤хта, багат≥ город¤ни стали займатис¤ с≥льським господарством. ¬они вкладали своњ кап≥тали у ф≥льварки й намагалис¤ видати дочок за шл¤хтич≥в. Ќе знаход¤чи соб≥ роботи у занепадаючих м≥стах, рем≥сники перевозили своњ майстерн≥ до маЇтк≥в шл¤хти. “емпи урбан≥зац≥њ на ”крањн≥, ¤к ≥ скр≥зь у –еч≥ ѕосполит≥й, пом≥тно зменшилис¤.

“аке розширенн¤ прив≥лењв знат≥ було справою рук польськоњ шл¤хти. ƒо 1569 р. украњнська знать ¬еликого кн¤з≥вства Ћитовського, особливо њњ нижн≥ верстви, не користувалас¤ такими значними правами, ¤к польська. ¬еликий кн¤зь в≥дносно легко м≥г позбавити украњнську знать њњ земель, а њњ обов'¤зки перед кн¤зем були куди б≥льшими, н≥ж у польськоњ шл¤хти. ÷е означало, що украњнська знать мусила переймати польськ≥ звичањ, в тому числ≥ систему управл≥нн¤, закони, зрештою
мову. ѕольськ≥ закони заохочували нав≥ть зм≥ну в≥ровизнанн¤, передбачаючи, що особа, ¤ка приймаЇ католицизм, автоматично отримуЇ р≥вн≥ з польською шл¤хтою права. —ловом, щоб украњнськ≥ двор¤ни могли користуватис¤ р≥вними з пол¤ками правами, вони повинн≥ були все б≥льше упод≥бнюватис¤ пол¤кам.

 «акр≥паченн¤ сел¤нства

≤з зростанн¤м багатств шл¤хти сел¤нство б≥дн≥шало. Ўл¤хта розгл¤дала сел¤н т≥льки ¤к дешеву робочу силу.  онтролюючи пол≥тичну систему, шл¤хта могла ¤к завгодно посилювати вимоги до сел¤н. “ак, у √аличин≥ XV ст. в≥дроб≥ткова рента становила близько 14 дн≥в на р≥к. ѕроте через 100 рок≥в кожний дорослий член дворища мусив працювати в маЇтку свого пана два дн≥ щотижн¤. ÷е стало статтею закону, коли у 1557 р. у ¬еликому кн¤з≥вств≥ Ћитовському був прийн¤тий так званий Ђ”став на волокиї, ¤кий мав за мету впровадженн¤ Їдиноњ системи землепод≥лу, але одночасно став способом зб≥льшенн¤ в≥дроб≥тковоњ ренти. ѕ≥зн≥ше сел¤н змусили в≥дробл¤ти три-чотири дн≥ на тиждень, а ≥нколи й б≥льше. ћаючи обмаль часу дл¤ того, щоб обробл¤ти власн≥ над≥ли, сел¤ни не мали змоги не лише скористатис¤ з п≥двищенн¤ ц≥н на продовольство, а й нав≥ть зберегти попередн≥й р≥вень житт¤.

ўоб полегшити соб≥ визиск сел¤н, феодали систематично позбавл¤ли њх традиц≥йних форм самоуправл≥нн¤, усуваючи чи п≥дкуповуючи с≥льських солтис≥в, н≥велюючи тим ћолдавське чи Ќ≥мецьке право, ≥ впроваджували безпосереднЇ управл≥нн¤ селами зг≥дно з польськими законами. ѕроцес втручанн¤ феодал≥в у с≥льське  житт¤ ≥ поширенн¤ њхньоњ влади на сел≥ почавс¤ ще у 1457 р., коли вони отримали право судити своњх сел¤н. «рештою ц¤ обставина дозволила феодалам втручатис¤ нав≥ть у р≥зн≥ сторони особистого житт¤ сел¤н. ƒе¤к≥ феодали зайшли так далеко,
що вимагали в≥д сел¤н плату за дозв≥л на шлюб. ¬они також примушували сел¤н користуватис¤ панськими млинами та шинками, ¤к≥ часто здавалис¤ в оренду Ївре¤м. « по¤вою Ђ”ставу на волокиї право сел¤н на власну землю вже не визнавалос¤ законом. ¬они могли обробл¤ти землю, але волод≥ти нею м≥г т≥льки феодал.

Ѕагато сел¤н робили спроби скористатис¤ своњм правом кидати земл≥ свого феодала й шукати кращоњ дол≥ де≥нде. јле нав≥ть цього вибору њх поступово позбавили. —початку сел¤нам дозвол¤ли йти лише у певну пору року, найчаст≥ше на –≥здво, та й то т≥льки вн≥сши за це плату й знайшовши соб≥ зам≥ну. ¬ 1496 р. це право було обмежене лише одним господарством у сел≥ на р≥к. Ќарешт≥, у 1505 р. сейм остаточно заборонив сел¤нам кидати своњ села без дозволу пана. Ќе маючи можливост≥ пересел¤тис¤, позбавлений особистих прав, свав≥льно експлуатований, сел¤нин став кр≥паком, що мало чим в≥др≥зн¤вс¤ в≥д раба свого вельможного землевласника. “аким чином, у той час, коли в «ах≥дн≥й ™вроп≥ кр≥пацтво в≥дмирало, у —х≥дн≥й ™вроп≥ й на ”крањн≥ воно, за словами ≈нгельса, в≥дроджувалос¤ у своЇму другому виданн≥, в особливо експлуататорськ≥й форм≥. јле м≥ра закр≥паченн¤ сел¤н на ”крањн≥ була неоднаковою. ” густ≥ше заселених рег≥онах, ¤к, наприклад, √аличина ≥ ¬олинь, де були сильн≥ польськ≥ впливи, кр≥пацтво ц≥лком переважало й мало жорстокий характер. ѕроте у р≥дконаселених рег≥онах, ¤к  арпати й особливо ѕридн≥пров'¤, де бракувало робочоњ сили й необх≥дно було робити поступки сел¤нам, кр≥пацтва практично не знали. ƒо того ж украњнське сел¤нство не давало поневолити себе без боротьби. ” 1490Ч1492 рр. ћолдав≥ю, Ѕуковину й √аличину охопили сел¤нськ≥ повстанн¤ п≥д проводом ћухи. ’оча повстанц≥в нал≥чувалось близько 10 тис., њм перешкоджали класичн≥ недол≥ки вс≥х под≥бних виступ≥в: недосв≥дчене кер≥вництво, слабка орган≥зован≥сть, брак в≥йськовоњ виучки й замкнут≥сть на м≥сцевих проблемах. ”насл≥док цього вони швидко зазнали поразки, п≥дтвердивши, що без допомоги досв≥дченого у в≥йськових ≥ пол≥тичних справах стану сел¤нство неспроможне побороти монопол≥ю феодал≥в на владу й прив≥лењ.

¬ключенн¤ украњнц≥в у польсько-литовську –≥ч ѕосполиту уможливило дл¤ них благодатн≥ й стимулююч≥ впливи «аходу, але одночасно заклало п≥двалини протир≥ч, що ≥снуватимуть упродовж стол≥ть м≥ж украњнц¤ми ≥ пол¤ками. ”насл≥док зернового буму економ≥ка ”крањни, ¤к ≥ власне польське господарство, стала вкрай незр≥вноваженою, однобокою, оск≥льки майже вс¤ економ≥чна д≥¤льн≥сть зосередилас¤ на с≥льському господарств≥. ¬одночас м≥ста й промислов≥сть перебували у стан≥ застою. ѕор¤д ≥з порушенн¤м економ≥чноњ р≥вноваги спостер≥галис¤ велик≥ й дедал≥ зростаюч≥ соц≥альн≥ диспропорц≥њ: двор¤нство –еч≥ ѕосполитоњ здобувало надзвичайн≥ прив≥лењ, в той час ¤к умови житт¤ сел¤нства р≥зко пог≥ршувалис¤. ќск≥льки влада, багатство та прив≥лењ в –еч≥ ѕосполит≥й все б≥льше асоц≥ювалис¤ з пол¤ками, то серед людей, котр≥ не могли ототожнювати себе з польською культурою, зростало невдоволенн¤.