–≈Ћ≤√≤я “ј  ”Ћ№“”–ј

÷ерковне та культурне житт¤

Ѕоротьба за збереженн¤ культурноњ самобутност≥ давно стала одн≥Їю з основних тем в ≥стор≥њ украњнц≥в. ѕост≥йно перебуваючи п≥д владою чужоземних держав, вони неодноразово зазнавали спроб асим≥л¤ц≥њ пан≥вною культурою. ¬ XVI ст. з≥ вступом православних украњнц≥в у безпосереднЇ сус≥дство з католиками-пол¤ками м≥ж ними почалос¤ гостре суперництво, що розгор≥лос¤ у рел≥г≥йну ≥ культурну в≥йну. –озвиваючись ¤к боротьба передус≥м м≥ж православ'¤м та католицизмом (у той час дл¤ вс≥х Ївропейц≥в рел≥г≥¤ була основним ≥деолог≥чним питанн¤м), вона поклала початок перш≥й в украњнськ≥й ≥стор≥њ велик≥й ≥деолог≥чн≥й дискус≥њ. “оркаючись
виключно рел≥г≥йних питань (наприклад, котра з церков справд≥ забезпечуЇ спас≥нн¤ душ≥ Ч православна чи католицька), вона також порушувала проблему, що згодом стане в≥чною в украњнськ≥й ≥стор≥њ, а саме: чи приречена на смерть, чи здатна вижити культурна спадщина украњнц≥в.

÷ерковне та культурне житт¤

” XVЧXVI ст., ¤к ≥ за час≥в  ињвськоњ –ус≥, православ'¤ лишалос¤ синон≥мом культури. …ого роль в украњнському сусп≥льств≥ зростала: за в≥дсутн≥стю власноњ держави церква слугувала дл¤ украњнц≥в Їдиним ≥нститутом вираженн¤ њхньоњ самобутност≥. ќднак саме тод≥, коли в≥дчувалас¤ потреба в сильн≥й ≥ надихаюч≥й православн≥й церкв≥, вона поринула у стан глибокого занепаду. Ѕ≥льше, н≥ж католицизм ≥ протестанство, православ'¤ перебувало п≥д покровительством ≥ захистом держави. ÷е мало м≥сце за час≥в  ињвськоњ –ус≥ та √алицько-¬олинського кн¤з≥вства.
јле п≥дтримувати т≥сн≥ стосунки м≥ж православною церквою й католицькими правител¤ми ѕольщ≥ та Ћитви було важко, ¤кщо взагал≥ можливо. ¬ипещуючи католицький костьол, можновладц≥ вважали православну церкву мовби за нер≥дне дит¤.

ѕотрапивши п≥д владу Ћитви, украњнц≥ мали вс≥ п≥дстави дл¤ оптим≥зму щодо власноњ церкви. Ќе бажаючи лишати своњх численних православних п≥дданих п≥д верховенством московського митрополита, у 1458 р. велик≥ кн¤з≥ литовськ≥ в≥дновили митропол≥ю в  иЇв≥. ќхоплюючи дес¤ть Їпископств на ”крањн≥ та в Ѕ≥лорус≥њ, нова митропол≥¤ роз≥рвала церковн≥ зв'¤зки з ћосквою, повернувшись п≥д верховенство константинопольського патр≥арха. јле, дотримуючись тогочасноњ практики, велик≥ кн¤з≥, а згодом ≥ корол≥ польськ≥, прибрали соб≥ право покровительства, тобто змогли призначати православних Їпископ≥в ≥ нав≥ть самого митрополита. ќтож, чимало важливих церковних питань стали вир≥шуватис¤ мирськими правител¤ми, що належали до ≥ншоњ, все б≥льш ворожоњ православ'ю церкви.

÷е мало катастроф≥чн≥ насл≥дки. ѕраво св≥тськоњ влади призначати Їпископ≥в п≥д≥рвало авторитет митрополита. ј те, що кожний Їпископ сам установлював власн≥ закони, швидко розхитувало орган≥зац≥йну дисципл≥ну православноњ церкви. ўе згубн≥шою була корупц≥¤, породжувана покровительством св≥тськоњ влади. Ќововисв¤чен≥ на св¤щеник≥в шукач≥ поживи часто п≥дкупом здобували сан Їпископа, в≥дтак отримуючи можлив≥сть плюндрувати своњ Їпарх≥њ, розпродаючи ≥кони, коштовност≥ та земл≥. «годом нав≥ть звичайн≥ феодали почали продавати розташован≥ на њхн≥х земл¤х параф≥њ та монастир≥ тому, хто б≥льше заплатить, або в≥дписувати њх своњм родичам, що не мали права спадщини. Ќег≥дно поводилос¤ нав≥ть найвище духовенство. “ак, митрополит ќнисифор ƒ≥вочка був звинувачений у двоЇженств≥; Їпископ  ирило “ерлецький постав перед судом за п≥дозрою у вбивств≥, зівалтуванн≥

÷ерква-фортец¤ на ѕод≥лл≥ XV ст.

й погрозах, але був виправданий; Їпископ ≤он Ѕорзобогатий вимагав у прихожан плату за в≥дв≥дуванн¤ церкви. Ѕеручи приклад ≥з своњх ≥Їрарх≥в, параф≥¤льн≥ св¤щеники поводилис¤ так ганебно, що сучасники скаржилис¤, н≥би серед них можна було зустр≥ти сам≥ лише Ђлюдськ≥ покидькиї, ¤к≥ скор≥ше п≥дуть до шинку, н≥ж до церкви. 

«а таких умов культурний вплив православ'¤ був вельми обмежений. Ўколи, ц≥ колись найб≥льш приваблив≥ установи церкви, були занедбан≥. ћалограмотн≥ вчител≥ ледве могли навчити д≥тей основ писанн¤, читанн¤ та катех≥зису. ≤з час≥в середньов≥чч¤ мало що зм≥нилос¤ у програм≥ шк≥льного навчанн¤. «авоюванн¤ турками  онстантинопол¤ у 1453 р. поглибило ≥нтелектуальний та культурний заст≥й ≥ позбавило православну церкву найб≥льш передового й надихаючого вз≥рц¤. 

¬тративши внутр≥шн≥ та зовн≥шн≥ стимули, православна культура скотилас¤ в обр¤дов≥сть, обмежен≥сть та занепад. 

“им часом пол¤ки переживали пер≥од культурного розкв≥ту. ∆ивл¤чись потужними сплесками творчоњ енерг≥њ з «аходу, в них розвивалос¤ ¬≥дродженн¤, а з ним ≥ пробуджувалас¤ нова думка. ¬≥д≥йшовши в≥д середньов≥чноњ зосередженост≥ на питанн¤х потойб≥чного житт¤, так≥ особистост≥, ¤к астроном  оперник, ф≥лософ јнджей ‘рич ћодржевський, поет ян  охановський, в≥добразили новонароджену гуман≥стичну зац≥кавлен≥сть людиною, досв≥дом њњ земного житт¤, њњ сусп≥льним та природним оточенн¤м. ѕоширенню нових ≥дей спри¤ли випускники ягеллонського ун≥верситету в  раков≥ та польськ≥ студенти ун≥верситет≥в ≤тал≥њ та Ќ≥меччини. 
Ќа початку XVI ст. в ѕольщ≥ нал≥чувалос¤ близько 20 друкарень та понад 3 тис. параф≥¤льних шк≥л.

–еформац≥¤, впливи ¤коњ стали пом≥тними в –еч≥ ѕосполит≥й в середин≥ XVI ст., принесла нов≥ струмен≥ творчого збудженн¤. —воњх посл≥довник≥в серед 25Ч«ќ % шл¤хти знайшов кальв≥н≥зм Ч в≥ддам протестантизму, в ¤кому особлива роль у справах церкви в≥дводилас¤, мир¤нам. –адикальна теч≥¤ кальв≥н≥зму Ч ар≥анство, що в≥дкидало догмат про тр≥йцю й пропов≥дувало пациф≥зм, створило своњ невелик≥, але впливов≥ параф≥њ по вс≥й ѕольщ≥, Ћитв≥ та нав≥ть на ¬олин≥. « метою поширенн¤ своњх ≥дей протестанти засновували вищ≥ школи, друкарн≥, закр≥плюючи у л≥тературному вжитку польську мову. ѕопри гостр≥ конфл≥кти на рел≥г≥йному грунт≥, що в≥дбувалис¤ у XVI ст., –≥ч ѕосполита, на в≥дм≥ну в≥д б≥льшост≥ Ївропейських крањн, лишалас¤ оазою рел≥г≥йноњ терпимост≥. ¬еликою м≥рою це по¤снювалос¤ величезним впливом шл¤хти Ч непорушн≥сть њњ прав передбачала й те, що мали поважатис¤ њњ рел≥г≥йн≥ погл¤ди, нав≥ть в≥дм≥тн≥ в≥д прийн¤тих.

ѕосиленн¤ наприк≥нц≥ XVI Ч на початку XVII ст. католицькоњ реакц≥њ на протестантизм мало найб≥льш в≥дчутн≥ здобутки у ѕольщ≥. ¬еликою м≥рою це було заслугою Їзуњт≥в Ч ц≥Їњ ударноњ сили  онтрреформац≥њ, що з'¤вилас¤ у ѕольщ≥ в 1564 р. «груповуючи в своњх лавах в≥дданих, добре осв≥чених ≥ розумних член≥в, цьому суворо дисципл≥нованому рел≥г≥йному орденов≥ вдалос¤ повернути у лоно своЇњ церкви чимало заблудлоњ пастви. «аснувавши по вс≥й –еч≥ ѕосполит≥й ц≥лу мережу блискучих колег≥й, Їзуњти не лише виховували пол¤к≥в у дус≥ войовничого
католицизму, а й привертали до себе обдаровану протестантську ≥ православну молодь. “ак п≥д впливом  онтрреформац≥њ колишн¤ рел≥г≥йна терпим≥сть стала поступатис¤ м≥сцем фанатичному католицизмов≥.

 ѕолон≥зац≥¤ украњнськоњ знат≥

ѕриваблюючий приклад прив≥лейованого польського шл¤хтича справл¤в величезний асим≥л¤торський вплив на украњнську знать, а його очевидна культурна вищ≥сть посилювала пот¤г до всього польського. ¬певнившись у своњй перемоз≥ над протестантами, Їзуњти зосередилис¤ на схизматах, ¤к вони називали православних. Ќезабаром, п≥сл¤ 1569 р., вони рушили на ”крањну, засновуючи своњ колег≥њ у ярослав≥, Ћьвов≥,  ам'¤нц≥, Ѕар≥, Ћуцьку, ¬≥нниц≥ та  иЇв≥, њхн≥ найкращ≥ полем≥сти, й серед них блискучий ѕйотр —карга, бичували у пропов≥д¤х та на в≥дкритих диспутах догматичн≥ облудност≥ та культурну в≥дстал≥сть, приписуван≥ православ'ю.
” своЇму знаменитому трактат≥ Ђѕро Їдн≥сть ÷еркви Ѕожоњї —карга доводив, що православ'¤ перебуваЇ у наст≥льки безнад≥йному становищ≥, що Їдиним виходом дл¤ його приб≥чник≥в Ї поЇднанн¤ з –имом. Ђ√реки обдурили тебе, о руський народе,Ч писав —карга,Ч бо, давши тоб≥ св¤ту в≥ру, вони не дали грецькоњ мови, змусивши тебе використовувати слов'¤нську, аби ти н≥коли не зм≥г д≥йти до правдивого розум≥нн¤ ≥ знанн¤... адже за допомогою слов'¤нськоњ мови н≥коли не можна п≥знати ≥стинуї.

”крањнська знать, ¤к ≥ кожна знать, за самим своњм Їством була чутливою до власного соц≥ального статусу, й пов'¤зан≥сть ≥з рел≥г≥Їю та культурою, що вважалис¤ неповноц≥нними, глибоко вражала њњ самолюбство. ¬насл≥док цього украњнськ≥ аристократи стали масово зр≥катис¤ в≥ри батьк≥в ≥ приймати католицизм, а з ним польську мову та культуру. ¬ 1610 р. у сповненому скорботи трактат≥ Ђ“ренос, або ѕлач за —в¤тою —х≥дною ÷ерквоюї пров≥дний представник православ'¤ ћелет≥й —мотрицький оплакував утрату –уссю њњ найзнатн≥ших род≥в: Ђƒе тепер безц≥нн≥ д≥аманти православноњ корони, уславлен≥ роди таких руських кн¤з≥в, ¤к —луцьк≥, «аславськ≥, «баразьк≥, ¬ишневецьк≥, —ангушки, „орторийськ≥, ѕронськ≥, –ужинськ≥, —оломирецьк≥, √оловчинськ≥,  оропинськ≥, ћасальськ≥, √орськ≥, —околинськ≥, Ћукомськ≥, ѕузини та ≥нш≥, ¤ким немаЇ л≥ку? ƒе тепер т≥, що оточували њх... благородн≥, славетн≥, в≥дважн≥, сильн≥ й давн≥ доми руського народу, що на весь св≥т славилис¤ престижем, могутн≥стю й в≥двагою?ї «а цим риторичним запитанн¤м сто¤в загальнов≥домий факт переходу вс≥х цих славетних магнатських род≥в до табору католик≥в-пол¤к≥в.

—в≥дченн¤, що допомагаЇ зрозум≥ти сам механ≥зм асим≥л¤ц≥њ, лишив льв≥вський арх≥Їпископ ян ѕорохницький, що сам був представником спольщеного украњнського роду: Ђ оли трапл¤лос¤, що була панна-одиначка з маЇтн≥стю або вдова багата, то корол≥ своњх пол¤к≥в-шл¤хтич≥в посилали до –ус≥, помагали њм своњми впливами, ≥ так [вони], жен¤чис¤ часто, наповнили –усь ≥ запровадили в≥ру правов≥рну католицьку римську; решту зробила пильн≥сть пастир≥в, так що й найб≥льш≥ панове з –ус≥ перейшли до Їдност≥ з римським костьолом, покинувши грецьку схизмуї.

« решти украњнських православних магнат≥в т≥льки л≥чен≥ роди лишалис¤ в≥дданими стар≥й в≥р≥. ƒо таких, зокрема, належали т≥, що отримали титул до 1569 р., коли украњнц≥ ще становили могутню пол≥тичну й культурну силу ¬еликого кн¤з≥вства Ћитовського. ƒавн≥ традиц≥њ продовжували побутувати в окремих осередках б≥дноњ шл¤хти в ≥зольованих ≥ в≥ддалених в≥д центр≥в польськоњ культури земл¤х. ѕроте пол≥тичне, соц≥альне й економ≥чно вони були надто слабкими, щоб зупинити процес полон≥зац≥њ.

¬ажко переб≥льшити т≥ серйозн≥ насл≥дки, що њх мала дл¤ украњнц≥в утрата власноњ ел≥ти. ¬ сусп≥льствах, що поклали початок сучасноњ ™вропи, з њхньою ≥Їрарх≥чною будовою, народ без знат≥ все одно, що т≥ло без голови. ÷е значило, що украњнц≥ втратили клас, котрий звичайно зд≥йснював пол≥тичне кер≥вництво, ставив певн≥ пол≥тичн≥ ц≥л≥, спри¤в культур≥ та осв≥т≥, п≥дтримував церкву й живив в≥дчутт¤ етнопол≥тичноњ самобутност≥ сусп≥льства. « поширенн¤м полон≥зац≥њ серед украњнськоњ знат≥ православ'¤, а також украњнська мова та звичањ пов'¤зувалис¤ насамперед ≥з нижчими верствами. ¬они ¤к так≥ стали в очах пол¤к≥в предметом презирства.
¬≥дтак честолюбн≥ й обдарован≥ молод≥ украњнц≥ були пост≥йно змушен≥ вибирати м≥ж в≥ддан≥стю власному народов≥ й традиц≥¤м та асим≥люванн¤м у пан≥вне сусп≥льство ≥ його культуру. „аст≥ше перевага надавалас¤ останньому. ¬насл≥док цього ≥ншою важливою проблемою украњнськоњ ≥стор≥њ стала проблема верх≥вки украњнського сусп≥льства або, краще сказати,Ч њњ в≥дсутност≥.

¬≥дродженн¤ православ'¤

Ќезважаючи на свою ослаблен≥сть, православ'¤ змогло прийн¤ти виклик польського католицизму. Ѕорючис¤ з ворогом його ж методами, невелика купка украњнських магнат≥в, що лишались в≥дданими давн≥й в≥р≥, засновували у своњх волод≥нн¤х православн≥ школи та друкарн≥. ” 1568 р. √ригор≥й ’одкевич надав притулок у своЇму маЇтку в «аблудов≥, що в Ѕ≥лорус≥њ, ≤вану ‘едорову Ч друкарю, ¤кого вигнали з ћоскви за спроби використати свою Ђблюзн≥рськуї нову техн≥ку книгодрукарства. ™ св≥дченн¤ про те, що 1570 р. заснував на територ≥њ своњх волод≥нь школу та друкарню кн¤зь ёр≥й —луцький. Ќадходила також п≥дтримка й в≥д енерг≥йного кн¤з¤
јндр≥¤  урбського, вт≥кача з ћоскви, ¤кий у 1570-х роках оселивс¤ на ¬олин≥, присв¤тивши себе оборон≥ православ'¤. јле найб≥льшим загальновизнаним покровителем православноњ церкви був Ђнекоронований король ”крањниї Ч кн¤зь  ост¤нтин ќстрозький, один ≥з найбагатших ≥ наймогутн≥ших магнат≥в –еч≥ ѕосполитоњ.

 ост¤нтин ќстрозький ≥ ќстрозька академ≥¤. ” 1578 р., не шкодуючи кошт≥в,  ост¤нтин ќстрозький засновуЇ у своЇму маЇтку на ¬олин≥ друкарню, ¤кою керував непосидючий мандр≥вник ≤ван ‘едоров. ” 1581 р. з'¤вл¤Їтьс¤ найславетн≥ша њњ публ≥кац≥¤ Ч ретельно в≥дредагована ќстрозька Ѕ≥бл≥¤. ÷е була перша повна Ѕ≥бл≥¤, друкована слов'¤нською мовою.  н¤зь ќстрозький також заснував школи в “уров≥, ¬олодимир≥, а близько 1580 р. в≥дкрив так звану ќстрозьку академ≥ю. —початку кн¤зь запросив викладачами осв≥чених грек≥в. «годом стали викладати њхн≥ найобдарован≥ш≥ украњнськ≥ учн≥. «а програмою навчанн¤ академ≥¤ сто¤ла нар≥вн≥ з найкращими Їзуњтськими колег≥¤ми. ¬она включала грецьку, латинську, церковнослов'¤нську мови, а також Ђс≥м в≥льних наукї, що под≥л¤лис¤ на трив≥ум, ¤кий складавс¤ з граматики, риторики та д≥алектики (мистецтва диспуту), та на квадрив≥ум, куди входили арифметика, геометр≥¤, музика й астроном≥¤.

«годом острозький осередок науки став приваблювати до себе таких ≥нтелектуал≥в, ¤к шл¤хтич √ерасим —мотрицький (що служив ректором), св¤щеник ƒем'¤н Ќаливайко, чернець ¬асиль —уразький (випускник ≥тал≥йських ун≥верситет≥в), без≥менний  л≥рик ќстрозький. —еред чужоземц≥в, пов'¤заних з академ≥Їю, були  шиштоф  азимирський, професор астроном≥њ з  ракова ян Ћ¤тош ≥ високоосв≥чений  ирил Ћукарис, що згодом став патр≥архом константинопольським. Ќатхнений впливом цього культурного осередку, один православний сучасник писав: Ђ≤ знову, ¤к сонце, зас¤¤ла наша православна в≥ра, осв≥чен≥ муж≥ повернулис¤
до Ѕожоњ церкви ≥ множатьс¤ друкован≥ книгиї. ѕроте хоч ќстрозька академ≥¤ продемонструвала, на ¤к≥ вражаюч≥ здобутки думки були здатн≥ украњнц≥, база, що п≥дтримувала њњ, була слабкою. ¬се залежало в≥д кн¤з¤  ост¤нтина ќстрозького. ≤ коли у 1608 р. в≥н помер, його внучка јнна, фанатична католичка, не гаючи часу, передала академ≥ю Їзуњтам.

Ѕратства. Ќа щаст¤ дл¤ православ'¤, покровител≥ його високоњ культури не обмежувалис¤ лише окремими магнатами старих род≥в. Ќав≥ть позбавлене власноњ ел≥ти украњнське сусп≥льство було надто велике ≥ надто глибоко пройн¤те традиц≥¤ми, щоб не породити захисник≥в своЇњ рел≥г≥йно-культурноњ самобутност≥. —аме в м≥стах, де украњнц≥ становили утискувану, але т≥сно згуртовану менш≥сть, ≥ з'¤вилис¤ нов≥ поборники православ'¤. Ќа в≥дм≥ну в≥д одинак≥в, под≥бних до можновладц¤ ќстрозького, це були групи м≥щан, котр≥ об'Їднувалис¤ у так зван≥ братства.

≤сторики припускають, що братства виникли за час≥в середньов≥чч¤ дл¤ того, щоб утримувати церкви, постачаючи њм св≥чки, ≥кони та книги. …мов≥рно, зазнавши впливу г≥льд≥й, вони перейн¤ли соб≥ таку орган≥зац≥йну модель, ¤ка передбачала щор≥чн≥ вибори службовц≥в, обов'¤зков≥ щом≥с¤чн≥ збори, сплату внеск≥в ≥ общинн≥ суди. Ѕратства завоювали повагу й попул¤рн≥сть, оп≥куючись вдовами й сиротами своњх померлих член≥в, п≥дтримуючи шпитал≥ й надаючи своњм членам безпроцентн≥ позички. ” XVI ст. найважлив≥шим ≥ найвпливов≥шим було братство при ”спенському собор≥ у Ћьвов≥. ¬оно слугувало вз≥рцем дл¤ ≥нших братств, що виникали у √алич≥, –огатин≥, —трињ,  омарн≥, ярослав≥, ’олм≥, Ћуцьку та  иЇв≥.

« точки зору соц≥ального складу братства об'Їднували простих торг≥вц≥в та рем≥сник≥в. ” м≥ру зростанн¤ њхнього впливу до братств приЇднувалис¤ заможн≥ купц≥ Ч у Ћьвов≥ вони звичайно багат≥ли з торг≥вл≥ худобою. ѕроте в де¤ких братствах переважали ≥нш≥ верстви сусп≥льства. “ак, б≥льш≥сть член≥в Ћуцького братства становила шл¤хта, а  ињвського Ч духовенство. «аслуговуЇ на увагу те, що в сусп≥льств≥ з глибоким под≥лом на класи, ¤ким була –≥ч ѕосполита, братства приймали до себе православних з ус≥х соц≥альних верств. јле за числом член≥в вони були не
великими. Ћьв≥вське братство не перевищувало «ќ член≥в, бо саме ст≥льки украњнських родин мали дозв≥л проживати в м≥ст≥. ” Ћуцьку братство нал≥чувало не б≥льше 15 член≥в. ќднак д≥¤льн≥сть цих невеликих орган≥зац≥й була надзвичайно ефективною.

ќдн≥Їю з найважлив≥ших њхн≥х турбот була шк≥льна справа. ” к≥нц≥ XVI ст. Ћьв≥вське братство заснувало власну школу. ¬с≥ викладач≥ в н≥й, за вин¤тком ученого грека јрсен≥¤, а саме «изан≥й “установський,  ирило —тавровецький та майбутн≥й митрополит ≤ов Ѕорецький, походили з м≥сцевого населенн¤. ѕро надм≥рно сувор≥, ¤кщо взагал≥ реал≥стичн≥ правила, ¤кими у своњй д≥¤льност≥ керувалис¤ ц¤ та ≥нш≥ братськ≥ школи ”крањни, св≥дчить статут, так званий Ђѕор¤док шк≥льнийї: вчитель мав бути Ђнабожним, мудрим, скромним, стриманим, а не пи¤кою, гул¤кою,
хабарникомї. Ќаголошуючи на т≥й велик≥й в≥дпов≥дальност≥, що лежала на викладачах, ц≥ правила заохочували њх Ђдобре навчати ≥ карати неслухн¤них не ¤к тиран, а дл¤ наукиї. Ћьв≥вська школа користувалас¤ такою повагою, що ≥нш≥ братства зверталис¤ до нењ з проханн¤м надати пораду, вир¤дити вчител≥в, пропов≥дник≥в, над≥слати книги. Ќа початку XVII ст. численн≥ братськ≥ школи ≥снували по вс≥й ”крањн≥.

≤ншою важливою цариною д≥¤льност≥ Ћьв≥вського братства, започаткованою ще до ≥снуванн¤ школи, було книгодрукарство.  оли до Ћьвова прињхав ≤ван ‘едоров, братство допомогло йому заснувати друкарню. ” 1574 р. з'¤вл¤Їтьс¤ його перша книжка Ђјпостолї. ÷е була видатна под≥¤, що ознаменувала початок книгодрукарства на ”крањн≥. ” 1582 р. ‘едоров повертаЇтьс¤ до Ћьвова, де наступного року помираЇ у великих злидн¤х.  оли кредитори стали погрожувати тим, що в≥дберуть у нього друкарню, њњ купило Ћьв≥вське братство, перетворивши м≥сто на центр
православного книгодрукарства.

ѕоширенн¤ шк≥л ≥ друку розбудило колись пасивних ≥ консервативних украњнц≥в. —отн≥ вихованц≥в шк≥л, пройн¤тих духом нац≥ональних традиц≥й, а також об≥знаних ≥з зах≥дноЇвропейською наукою, ставали мандр≥вними вчител¤ми, розходилис¤ по м≥стах ≥ селах у пошуках зароб≥тку.  р≥м сучасних знань, вони несли почутт¤ власноњ г≥дност≥ й непримиренност≥. «ам≥сть того щоб переходити у польський католицизм, вони ≥з зростаючою р≥шуч≥стю стали боронити рел≥г≥йн≥ традиц≥њ, що в≥др≥зн¤ли њх в≥д пол¤к≥в. ѕрикладом цих нових ¤вищ у духовному житт≥ Ї усп≥шний оп≥р Ћьв≥вського братства спробам польських католик≥в нав'¤зати григор≥анський календар.

Ѕез сумн≥ву, вс≥ ц≥ зм≥ни великою м≥рою були результатом д≥¤льност≥ братств. ѕроте мали вони також ≥ вади. ¬≥чною проблемою була нестача ф≥нансових засоб≥в. Ќезважаючи на повсюдне поширенн¤, братства так ≥ не утворили ¤когось координуючого органу ≥ њхн≥ взаЇмозв'¤зки були спорадичними. ƒ≥¤льн≥сть братств характеризуЇтьс¤ непосл≥довн≥стю, оск≥льки нав≥ть пров≥дне Ћьв≥вське братство залежало в≥д к≥лькох окремих людей.  оли ж ц≥ люди втрачали ентуз≥азм, стомлювалис¤ чи (¤к це трапл¤лось з учител¤ми) знаход¤ч≥ соб≥ десь в ≥ншому м≥сц≥ над≥йну й краще оплачувану посаду, д≥¤льн≥сть братства нер≥дко припин¤лас¤ на тривалий час. ўе серйозн≥шою була суперечка про те, чи мають право братства втручатис¤ у справи церкви. як ≥ належало спод≥ватис¤, м≥ж ними та Їпископами спалахували конфл≥кти за контроль над маЇтност¤ми ¤когось багатого монастир¤ (прикладом цього може бути запекла боротьба м≥ж Їпископом льв≥вським Ѕалабаном та м≥сцевим братством), або мали м≥сце суперечки м≥ж Їпископом та м≥щанами навколо того, ¤к тлумачити Ѕ≥бл≥ю. ” результат≥ зам≥сть спри¤нн¤ в≥дновленню православноњ церкви братства нер≥дко спричин¤лис¤ до ще б≥льшоњ анарх≥њ в н≥й.

Ѕерестейська ун≥¤ 1596 р.

≤з самого моменту розколу в 1054 р. ≥де¤ возз'Їднанн¤ розгл¤далас¤ ¤к католицькою, так ≥ православною церквою. Ќа ”крањн≥ спроби њх об'Їднанн¤ почалис¤ ще в XIII ст., а п≥сл¤ ‘лорент≥йського собору, що в≥дбувс¤ у 1439 р., цю ≥дею мало не було зд≥йснено. ѕроте на шл¤ху привабливого за своЇю суттю пон¤тт¤ христи¤нськоњ Їдност≥ лежали стол≥тт¤ взаЇмноњ п≥дозр≥ливост≥ та недоброзичливост≥. ѕравославн≥ найб≥льш побоювалис¤, що в раз≥ об'Їднанн¤ могутн¤ католицька церква намагатиметьс¤ п≥дпор¤дкувати њх соб≥. ÷≥ побоюванн¤ були небезп≥дставними, бо прот¤гом XVI ст. впевнен≥ у власн≥й зверхност≥ польськ≥ католики домагалис¤ ун≥њ, спод≥ваючись, що вона неминуче приведе до асим≥л¤ц≥њ украњнського православ'¤ й дальшого поширенн¤ впливу польського католицизму. ¬ 1577 р. великого розголосу набув
аргументований трактат ѕйотра —карги Ђѕро Їдн≥сть ÷еркви Ѕожоњї. ¬одночас Їзуњти активно переконували украњнських магнат≥в п≥дтримати ≥дею ун≥њ. Ќав≥ть кн¤зь ќстрозький оголосив, що в принцип≥ згоден на ун≥ю. ј —иг≥змунд III. ревний католик, використав увесь св≥й авторитет дл¤ спри¤нн¤ ц≥й справ≥.  р≥м рел≥г≥йного запалу, до ун≥њ його схил¤ли певн≥ пол≥тичн≥ м≥ркуванн¤, оск≥льки вона т≥сн≥ше зв'¤зала б ”крањну та Ѕ≥лорус≥ю з –≥ччю ѕосполитою й в≥ддалила б њх в≥д
небезпечного впливу сус≥дньоњ православноњ ћосков≥њ.

як не дивно, безпосередн≥й заклик до укладенн¤ ун≥њ надходив в≥д православноњ сторони. ” 1590 р. православний Їпископ Ћьвова √едеон Ѕалабан, розлючений безк≥нечними суперечками з братством, а ще б≥льше Ч нетактовним втручанн¤м константинопольського патр≥арха, порушив питанн¤ про ун≥ю з –имом на таЇмн≥й зустр≥ч≥ православних Їпископ≥в у Ѕелз≥.  р≥м Ѕалабана, докладн≥ше вивчити це питанн¤ погодилис¤ ще три Їпископи:  ирило “ерлецький ≥з Ћуцька, ƒион≥с≥й «бируйський ≥з ’олма та Ћеонт≥й ѕелчицький ≥з “урова. «годом до змовник≥в пристав
≤пат≥й ѕот≥й з ¬олодимира. –азом з “ерлецьким цей енерг≥йний недавно висв¤чений феодал ≥ колишн≥й кальв≥н≥ст став на чол≥ змови Їпископ≥в за укладенн¤ ун≥њ.

÷ими Їпископами керували ¤к власн≥ ≥нтереси, так ≥ щира занепокоЇн≥сть долею церкви. ¬они в≥рили, що високоавторитетна ≥ добре орган≥зована католицька церква впровадить серед православних жаданий пор¤док та дисципл≥ну. ј ще вони спод≥валис¤, що внасл≥док цього зросте престиж Їпископ≥в серед духовенства та мир¤н. —тавши частиною католицькоњ церкви, православн≥, на думку цих Їпископ≥в, д≥стануть повну р≥вноправн≥сть у –еч≥ ѕосполит≥й, украњнськ≥ м≥щани не будуть б≥льше зазнавати дискрим≥нац≥њ в м≥стах, а православну знать перестануть ≥гнорувати при розпод≥л≥ службових посад. Ѕ≥льше того. Їпископи теж мали б вигоду в≥д ун≥њ, бо, отримавши р≥вний з католицькими ≥Їрархами статус, вони стали б членами
впливового —енату. —понукуван≥ такими привабливими перспективами, пров≥вши к≥лька таЇмних зустр≥чей з корол≥вськими ур¤довц¤ми, католицькими Їпископами та папським нунц≥Їм, чотири православних Їпископи погодилис¤ у червн≥ 1595 р. укласти м≥ж своЇю церквою та –имом ун≥ю. «а умов гарант≥њ збереженн¤ традиц≥йноњ православноњ л≥тург≥њ та обр¤д≥в, а також таких звичањв, ¤к право св¤щеник≥в брати шлюб, вони приймали верховний авторитет –иму в ус≥х справах в≥ри та догми. Ќаприк≥нц≥ 1595 р. “ерлецький ≥ ѕот≥й поњхали до –иму, де папа  лемент VIII проголосив оф≥ц≥йне визнанн¤ ун≥њ.

 оли роз≥йшлас¤ зв≥стка про ун≥ю, православна громада вибухнула в≥д обуренн¤. Ќайвидатн≥ший њњ представник кн¤зь ќстрозький був розлючений не самою ун≥Їю, а тим, в ¤кий спос≥б њњ укладено. ” широко розповсюдженому в≥дкритому лист≥ в≥н оголосив чотирьох Їпископ≥в Ђвовками в овеч≥й шкур≥ї, ¤к≥ зрадили свою паству, й закликав в≥руючих до протесту. Ќад≥славши оф≥ц≥йну скаргу королю, ¤ку було про≥гноровано, ќстрозький вступив у антикатолицьку сп≥лку з протестантами, погрожуючи п≥дн¤ти збройне повстанн¤. ¬одночас по вс≥х украњнських та б≥лоруських земл¤х православна знать збирала своњ м≥сцев≥ ради (сеймики), на ¤ких гн≥вно засуджувала ун≥ю. ѕерел¤кан≥ такими под≥¤ми, ≥н≥ц≥атори вс≥Їњ справи Їпископи Ѕалабан ≥  опистенський зреклис¤ своњх колег та оголосили про свою формальну опозиц≥ю ун≥њ.

ўоб розв'¤зати конфл≥кт, у 1596 р. в м. Ѕерест≥ (Ѕрест≥) був скликаний церковний собор. Ќ≥коли не бачили ”крањна ≥ Ѕ≥лорус≥¤ таких величезних збор≥в духовенства. ѕротивник≥в ун≥њ представл¤ли два вищезгаданих Їпископи, православн≥ ≥Їрархи з-за кордону, дес¤тки виборних представник≥в знат≥, понад 200 св¤щеник≥в та численн≥ мир¤ни. ¬одночас у табор≥ њњ приб≥чник≥в була жменька католицьких сановник≥в, корол≥вських ур¤довц≥в ≥ четверо православних Їпископ≥в. ≤з самого початку стало очевидним, що сторони не можуть знайти сп≥льноњ мови. «розум≥вши, що
переговори не мали н≥¤кого сенсу, приб≥чники ун≥њ публ≥чно п≥дтвердили своњ нам≥ри укласти њњ.

Ќезважаючи на протести та погрози, православн≥й сторон≥ не вдалос¤ змусити њх в≥дступити або домогтис¤ того, щоб король позбавив њх посад. “ак украњнське сусп≥льство розкололос¤ навп≥л: з одного боку Ч православн≥ магнати, б≥льш≥сть духовенства та народн≥ маси, в той час ¤к з ≥ншого Ч колишн≥ ≥Їрархи, п≥дтримуван≥ королем та купкою приб≥чник≥в. ”насл≥док цього виникла ситуац≥¤, коли ≥снувала церковна ≥Їрарх≥¤ без в≥руючих ≥ в≥руюч≥ без своњх ≥Їрарх≥в. “е, що почалос¤ ¤к спроба об'Їднати христи¤нськ≥ церкви, зак≥нчилос¤ њхн≥м подальшим роздр≥бненн¤м,
бо тепер зам≥сть двох ≥снувало три церкви: католицька, православна та ун≥атська. або греко-католицька. ¤к њњ згодом стали називати. 

–ел≥г≥йна полем≥ка. —уперечки навколо Ѕерестейськоњ ун≥њ породили небачену зливу полем≥чних писань. ѕерший ≥ ц≥лком спод≥ваний постр≥л у зат¤т≥й словесн≥й в≥йн≥ зробив невтомний Їзуњт —карга своњм твором ЂЌа захист Ѕрестськоњ ун≥њї (1597 р.). ќсередки православноњ науки дали на нього негайну в≥дпов≥дь. “ого ж року опубл≥кував польською (а у 1598 р. украњнською) мовою св≥й Ђјпокрисисї острозький шл¤хтич ћарц≥н ЅронЇвський, що писав п≥д псевдон≥мом ’ристофор ‘≥лалет. ” цьому полем≥чному твор≥ викривалос¤ в≥дступництво греко-католицьких Їпископ≥в, п≥дтверджувалас¤ законн≥сть проведеного у Ѕерест≥ собору православноњ церкви. « типовою дл¤ шл¤хти п≥дозр≥лив≥стю до вищоњ влади, перемежованою з протестантськими ≥де¤ми, ЅронЇвський в≥дкинув пос¤ганн¤ цих Їпископ≥в на виключне право приймати р≥шенн¤ щодо житт¤ церкви. ƒошкульн≥й сатир≥ п≥ддав греко-католик≥в у своњх памфлетах ≥нший представник острозького гуртка Ч  л≥рик ќстрозький. “рохи згодом, у 1605 р., у вогневому натиску православноњ полем≥ки вз¤в участь ≥ Ћьв≥в. Ќе п≥дписаний автором трактат п≥д назвою Ђѕересторогаї
зосередивс¤ на викритт≥ тих егоњстичних мотив≥в, ¤к≥ керували греко-католицькими Їпископами. « боку греко-католик≥в виступав лише один вартий уваги автор Ч ≤пат≥й ѕот≥й. ” 1599 р., користуючись добре розвинутими прийомами Їзуњт≥в, в≥н опубл≥кував украњнською мовою св≥й Ђјнтиапокрисисї Ч пристрасну в≥дпов≥дь на полем≥чний виступ ЅронЇвського.

„и не най¤скрав≥шим православним письменником того пер≥оду був ≤ван ¬ишенський, галичанин, що пров≥в б≥льшу частину свого житт¤ (жив в≥н десь м≥ж 1550 та 1620 рр.) ¤к чернець-в≥длюдник у √рец≥њ на гор≥ јфон. ¬ишенський був фанатичним оборонцем православних традиц≥й. ” своњх простих ≥ ¤скравих прозових творах. таких ¤к Ђѕосланн¤ Їпископам Ч в≥дступникам в≥д православ'¤ї та Ђ ороткосл≥вна в≥дпов≥дь ѕйотру —карз≥ї, в≥н безжально тавруЇ греко-католик≥в. ѕроте в≥н також критикуЇ православних, п≥дкреслюючи егоњзм, любов до розкош≥в та розтл≥нн≥сть њхньоњ знат≥, заможних м≥щан та духовенства, в≥дпов≥дальних за сумне становище церкви. ўиро вбол≥ваючи за св≥й народ, ¬ишенський був Їдиним, хто оплакував
закр≥паченн¤ сел¤н ≥ безстрашно викривав њхн≥х визискувач≥в. ѕроти вс≥х вад украњнського сусп≥льства в≥н бачив лише один зас≥б: ц≥лком в≥дкинути ус≥ нов≥ в≥¤нн¤, включаючи так≥ Ђ¤зичницьк≥ хитрощ≥, ¤к граматика, риторика, д≥алектика та ≥нш≥ ганебн≥ спокусиї, ≥ повернутис¤ до давньоњ православноњ в≥ри. Ћ≥тературна продукц≥¤ полем≥ст≥в була невеликою за обс¤гом. ѕрот¤гом к≥лькох дес¤тк≥в рок≥в дискус≥й представники обох ворогуючих табор≥в разом уз¤т≥ написали всього 20Ч«ќ твор≥в. “а вони ретельно читалис¤ ≥ палко обговорювалис¤ при дворах тих небагатьох магнат≥в, ¤к≥ ще трималис¤ православ'¤, в т≥сних прим≥щенн¤х братств по вс≥й ”крањн≥. ”т¤гнувши сусп≥льство в цю першу дл¤ нього справжню ≥деолог≥чну полем≥ку, вони спри¤ли п≥днесенню р≥вн¤ його усв≥домленн¤ самого себе ≥ свого м≥сц¤ в навколишньому св≥т≥.

–ел≥г≥йна полем≥ка к≥нц¤ XVI Ч початку XVII ст. висв≥тлила р¤д набол≥лих проблем украњнського сусп≥льства. ¬она п≥днесла дедал≥ зростаючу напружен≥сть м≥ж ѕольщею та ”крањною на високоемоц≥йний ≥деолог≥чний р≥вень.  атолицька ѕольща тепер поставала ¤к ц≥лковита протилежн≥сть украњнському сусп≥льству. “а украњнц¤м дорого коштувала культурна конфронтац≥¤ з пол¤ками: вона змусила украњнську верх≥вку вибирати м≥ж власною застиглою та зубож≥лою культурною спадщиною й привабливою польсько-католицькою культурою. “ому не дивно, що
величезна б≥льш≥сть приймала католицтво й згодом неодм≥нно полон≥зувалас¤. ¬насл≥док цього украњнц≥ втратили свою ел≥ту Ч шл¤хту. ÷≥ ¤вища мали епохальне значенн¤ в њхн≥й подальш≥й ≥стор≥њ.

≤ншим поб≥чним продуктом конфронтац≥њ м≥ж православними й католиками, що мав далекос¤жн≥ насл≥дки, став, зокрема, под≥л украњнц≥в на дв≥ конфес≥њ. ÷е поклало початки багатьом р≥зким в≥дм≥нност¤м, ¤к≥ п≥зн≥ше розвинулис¤ м≥ж сх≥дними та зах≥дними украњнц¤ми. ѕроте цей пер≥од н≥с не лише невдач≥ дл¤ украњнського сусп≥льства: рел≥г≥йна полем≥ка спричинилас¤ до культурного п≥днесенн¤, а ворожнеча з пол¤ками спри¤ла ч≥тк≥шому усв≥домленню украњнц¤ми своЇњ самобутност≥.