«ј’≤ƒЌј ” –јѓЌј ћ≤∆ ¬≤…Ќјћ»

Ќовий статус зах≥дних украњнц≥в

ѕол≥тика ѕольщ≥ щодо украњнц≥в

—оц≥ально-економ≥чн≥ умови

–еакц≥¤ украњнц≥в

–еволюц≥йний рух

”крањнц≥ п≥д владою –умун≥њ

”крањнц≥ в „ехословаччин≥

ѕ≥сл¤ першоњ св≥товоњ в≥йни в м≥ру того ¤к на м≥сц≥ нещодавно могутн≥х ≥мпер≥й поставали нац≥ональн≥ держави, у —х≥дн≥й ™вроп≥ формувавс¤ новий пол≥тичний пор¤док. ’оча принцип самовизначенн¤ нац≥й д≥став загальне визнанн¤, в≥н, однак, застосовувавс¤ не завжди, внасл≥док чого не вс≥ народи здобули державн≥сть. “≥ ж, що здобули њњ, мали велик≥ та неспок≥йн≥ нац≥ональн≥ меншост≥. ¬≥дтак у м≥жвоЇнний пер≥од нац≥ональне питанн¤ лишалос¤ нерозв'¤заним; ≥з зростанн¤м напруженост≥ м≥ж пан≥вними нац≥¤ми та утисненими меншинами воно ставало вибухонебезпечним. ј соц≥ально-економ≥чн≥ проблеми, що терзали цей рег≥он ≥ще з час≥в ≥мпер≥њ, лише поглиблювали гостроту ситуац≥њ.

Ѕлизько 7 млн украњнц≥в, в основному колишн≥х п≥дданих габсбурзькоњ монарх≥њ, ви¤вилис¤ Їдиною великою нац≥Їю, що тод≥ не завоювала незалежност≥. Ѕ≥льш≥сть украњнц≥в уходили до складу ѕольщ≥, решта жила в –умун≥њ та „ехословаччин≥. —тавши скр≥зь, ≥ особливо в ѕольщ≥ та –умун≥њ, об'Їктом дискрим≥нац≥йноњ пол≥тики, зах≥дн≥ украњнц≥ були пройн¤т≥ майже нав'¤зливим прагненн¤м до самовр¤дуванн¤, що, на њхню думку, вир≥шило б њхн≥ пол≥тичн≥, соц≥ально-економ≥чн≥ та культурн≥ проблеми. ÷≥ спод≥ванн¤ наштовхнулис¤ на асим≥л¤ц≥йну пол≥тику держав, у ¤ких вони проживали, й тому в житт≥ зах≥дних украњнц≥в прот¤гом усього м≥жвоЇнного пер≥оду панувала нац≥ональна конфронтац≥¤.

Ќовий статус зах≥дних украњнц≥в

’оча ѕольща перемогла у воЇнному конфл≥кт≥ в —х≥дн≥й √аличин≥ у 1919 р., з точки зору м≥жнародного права ≥ держав јнтанти њњ влада над зах≥дними украњнц¤ми лишалас¤ сп≥рною. « огл¤ду на формальне зобов'¤занн¤ дотримуватис¤ принципу самовизначенн¤ нац≥й, јнтанта не могла ≥гнорувати протести зах≥дних украњнц≥в проти нав'¤зуванн¤ њм польського правл≥нн¤. “ому до 1923 р. зах≥дн≥ держави, насамперед јнгл≥¤ й ‘ранц≥¤, продовжували обговорювати питанн¤ про статус —х≥дноњ √аличини. ѕроте вони тимчасово погодилис¤ на те, щоб краЇм правила ѕольща, за умови наданн¤ йому автономноњ адм≥н≥страц≥њ й поважанн¤ нац≥ональних прав украњнц≥в.

Ќайкраще передаЇ напружен≥ стосунки, що ≥снували у —х≥дн≥й √аличин≥ м≥ж украњнською б≥льш≥стю й новою польською адм≥н≥страц≥Їю прот¤гом пер≥оду 1919 Ч 1923 рр., вираз ЂвзаЇмне невизнанн¤ї. ”крањнц≥ √аличини в≥дмовл¤лис¤ визнати польську державу своњм законним ур¤дом, доки –ада посл≥в јнтанти у ¬ерсал≥ не прийн¤ла в≥дпов≥дного р≥шенн¤. ¬они бойкотували перепис 1921 р. й вибори до сейму 1922 р. –адикальн≥ елементи звернулис¤ до терористськоњ тактики й саботажу щодо польських ур¤довц≥в ≥ державних установ. «≥ свого боку польський ур¤д д≥¤в так, начебто √аличина була ц≥лком польським краЇм, п≥дпор¤дковуючи соб≥ його пол≥тичне, культурне та економ≥чне житт¤ й ц≥лком ≥гноруючи потреби украњнц≥в.

ќднак, з огл¤ду на м≥жнародну громадську думку, пол¤ки неодноразово оголошували про готовн≥сть поважати права украњнц≥в та ≥нших меншостей у своњй держав≥. ‘актично це зобов'¤занн¤ було вт≥лене в њхн≥й конституц≥њ. «рештою в 1923 р., п≥сл¤ того ¤к польський ур¤д знову запевнив зах≥дн≥ держави в тому, що в≥н надасть автоном≥ю «ах≥дн≥й √аличин≥, дозволить користуватис¤ в органах адм≥н≥страц≥њ пор¤д з польською й украњнською мовою та в≥дкриЇ дл¤ украњнц≥в ун≥верситет. –ада посл≥в визнала суверен≥тет ѕольщ≥ над —х≥дною √аличиною. ÷е р≥шенн¤ було дл¤ зах≥дних украњнц≥в кроком назад, оск≥льки, на њхн≥й погл¤д, воно залишало њх на мил≥сть њхнього найг≥ршого ворога.

ѕопри свою дискрим≥нац≥йну пол≥тику ѕольща була державою, заснованою на конституц≥йних засадах. ’оч вибори до њњ двопалатного парламенту часом ставали об'Їктом ман≥пул¤ц≥й, у б≥льшост≥ випадк≥в вони були в≥дносно в≥льними. Ќав≥ть п≥сл¤ 1926 р., коли маршал ёзеф ѕ≥лсудський учинив воЇнний переворот, закони збер≥гали силу, хоч вони ≥ часто тлумачились на користь польських державних ≥нтерес≥в. ”загал≥ польськ≥ закони надавали украњнц¤м можлив≥сть, хоч ≥ обмежену, чинити оп≥р чи принаймн≥ протестувати проти державноњ пол≥тики. ÷е означало, що попри св≥й статус другосортних громад¤н украњнц≥ в ѕольщ≥ були в кращому пол≥тичному становищ≥, н≥ж њхн≥ сп≥вв≥тчизники в —–—–.

Ќовоутворена польська держава м≥стила найвищий в≥дсоток нац≥ональних меншостей в ус≥й ™вроп≥. ” 1921 р. близько третини њњ 27-м≥льйонного населенн¤ складали украњнц≥, Їврењ, б≥лоруси, н≥мц≥ та ≥нш≥ непол¤ки. ”крањнц≥ були, без сумн≥ву, найчисленн≥шою нац≥ональною менш≥стю й нал≥чували понад 5 млн, тобто майже 15 % мешканц≥в крањни. (—татистичн≥ дан≥ щодо нац≥ональних меншостей були у м≥жвоЇнн≥й ѕольщ≥ дуже суперечливими, й польськ≥ джерела стверджують, що украњнц≥в було лише близько 4,5 млн, у той час ¤к украњнц≥ напол¤гають на ≥нш≥й цифр≥ Ч понад 6 млн.) ¬≥дтак чисельна перевага польськоњ б≥льшост≥ не була такою великою, щоб дозволити њм ц≥лковито й систематично, ≥гнорувати прагненн¤ непольських народ≥в.

”крањнц≥ в ѕольщ≥ складали дв≥ окрем≥ громади, й ур¤д робив усе можливе, щоб п≥дкреслити в≥дм≥нн≥сть м≥ж ними. Ѕ≥льш≥сть украњнц≥в проживала на колишн≥х габсбурзьких земл¤х —х≥дноњ √аличини, або —х≥дноњ ћалопольщ≥, ¤к њњ називали. ” 1920 р. цей рег≥он розд≥лили на три воЇводства: Ћьв≥вське, “ерноп≥льське й —тан≥славське. ѕонад 3 млн галицьких украњнц≥в, що переважно належали до греко-католицькоњ церкви, були нац≥ональне св≥домими й в≥дносно добре орган≥зованими. –ешта украњнц≥в насел¤ла «ах≥дну ¬олинь, ѕол≥сс¤ та ’олмщину Ч райони, що њх ѕольща в≥дт¤ла у –ос≥њ. ¬они нал≥чували приблизно 2 млн ≥ були в основному православними, до того ж пол≥тичне, соц≥ально-економ≥чно й культурно нерозвиненими.

ѕол≥тика ѕольщ≥ щодо украњнц≥в

претенз≥њ пол¤к≥в на земл≥, населен≥ зах≥дними украњнц¤ми, грунтувалис¤ на ≥сторичних аргументах. Ќаприк≥нц≥ XVIII ст. ц≥ земл≥ входили до ѕольськоњ –еч≥ ѕосполитоњ, й пол¤ки вважали, що вони мають бути частиною польськоњ держави, котра виникла в 1919 р. Ќа¤вн≥сть на цих земл¤х значних пан≥вних польських меншостей п≥дсилювало цю думку. ўо ж до величезноњ б≥льшост≥ непольського населенн¤ сх≥дних окрањн, то ур¤д мав нам≥р полон≥зувати його. ¬≥ра в д≥йов≥сть полон≥зац≥њ спиралас¤ на два припущенн¤: приваблив≥сть польськоњ культури, мовл¤в, така -велика, що непол¤ки будуть з готовн≥стю переймати њњ, а нац≥ональний рух серед меншостей надто слабкий, аби протисто¤ти польському тисков≥. як ви¤вилос¤, пол¤-
ки помилилис¤ в обох цих розрахунках.

–епресивна польська пол≥тика щодо украњнц≥в часом ставилас¤ п≥д знак запитанн¤. якщо впливова ультранац≥онал≥стична парт≥¤ нац≥онал-демократ≥в на чол≥ з –оманом ƒмовським, ¤ку п≥дтримувала польська менш≥сть —х≥дноњ √аличини, посл≥довно обстоювала войовничо антиукрањнський курс, то де¤к≥ високоавторитетн≥ пол¤ки, ¤к, зокрема, Ћеон ¬асилевський ≥ “адеуш √олувко, закликали до пом≥рност≥ й гнучкост≥ у стосунках ≥з меншост¤ми. „ас в≥д часу центральна влада у ¬аршав≥ оголошувала про поступки дл¤ украњнц≥в, але приб≥чники твердоњ л≥н≥њ в середовищ≥ м≥сцевих ур¤довц≥в, оф≥ц≥йних чиновник≥в та арм≥йських командир≥в в≥дмовл¤лис¤ вт≥лювати њх. ≤снували також ≥ рег≥ональн≥ в≥дм≥нност≥. ¬оЇвода ¬олин≥ √енрик …озевський намаіавс¤ переманити украњнц≥в на б≥к держави, надаючи њм обмежен≥ поступки, в той час ¤к у сус≥дн≥й √аличин≥ репресивн≥ заходи ур¤ду с¤гнули вершини жорстокост≥.
Ќарешт≥, ≥снувала разюча нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж тим, що польський ур¤д п≥дтримував сх≥дноукрањнський ур¤д на вигнанн≥ у ¬аршав≥ (¤кий м≥г знадобитис¤ в раз≥ в≥йни з —–—–), та його небажанн¤м визнавати пол≥тичн≥ домаганн¤ зах≥дних украњнц≥в.

¬ остаточному п≥дсумку польський ур¤д проводив щодо украњнськоњ меншост≥ пол≥тику конфронтац≥њ. ” 1924 р. в≥н прийн¤в закон, що заборон¤в користуватис¤ украњнською мовою в ур¤дових установах. “ого ж року —тан≥слав √рабський, м≥н≥стр осв≥ти й прихильник в≥дверто антиукрањнських погл¤д≥в, зд≥йснив реформу (сумнозв≥сний ≤ех —га№в≤о), що перетворила б≥льш≥сть украњномовних шк≥л на двомовн≥ заклади з переважанн¤м польськоњ мови. ”крањнц≥в не допускали до Ћьв≥вського ун≥верситету, в ньому було скасовано украњнськ≥ кафедри, а об≥ц¤нка заснувати ур¤довим коштом украњнський ун≥верситет так ≥ залишилас¤ невиконаною.

—еред перших пол≥тичних заход≥в пол¤к≥в особливе невдоволенн¤ украњнського сел¤нства викликала програма колон≥зац≥њ. ” 1920 р. дл¤ зм≥цненн¤ польськоњ присутност≥ на сх≥дних кордонах ур¤д почав запрошувати до √аличини й ¬олин≥ переселенц≥в Ч так званих осадник≥в. —початку б≥льш≥сть осадник≥в, особливо на ¬олин≥, складали ветерани арм≥њ, п≥зн≥ше стали переважати цив≥льн≥. Ќезважаючи на те, що √аличина була одним ≥з найб≥льш перенаселених с≥льськогосподарських рег≥он≥в ™вропи, новоприбул≥ отримували велик≥ над≥ли найкращих земель ≥ щедр≥ ф≥нансов≥ субсид≥њ. “≥, що вир≥шували не обробл¤ти земл≥, займали прив≥лейован≥ посади с≥льських пол≥цањв, поштових, зал≥зничних прац≥вник≥в ≥ др≥бних чиновник≥в. ”крањнськ≥ джерела подають, що до 1938 р. у села —х≥дноњ √аличини ≥ ¬олин≥ прибуло 200 тис. пол¤к≥в ≥ ще 100 тис.Ч у м≥ста. ¬ ус¤кому раз≥, хоч наплив польських переселенц≥в не м≥г р≥шуче зм≥нити етн≥чний склад населенн¤ сх≥дних земель, в≥н був досить значним, щоб викликати гостре невдоволенн¤ украњнц≥в.

≤з переворотом ѕ≥лсудського 1926 р. до влади прийшов б≥льш авторитетний польський ур¤д, ≥ стали з'¤вл¤тис¤ перш≥ ознаки можливого пол≥пшенн¤ стосунк≥в з украњнц¤ми. ”особленн¤м цього нового п≥дходу був √енрик …озевський, призначений у 1927 р. волинським воЇводою. …ому пощастило дещо привернути на св≥й б≥к украњнських сел¤н завд¤ки розпод≥лу великоњ частини ур¤дових земель серед м≥сцевого населенн¤. ¬≥н також п≥шов на обмежен≥ поступки пол≥тичним кер≥вникам волинських украњнц≥в, одночасно намагаючись ≥золювати в≥д њх Ђзгубного впливуї нац≥онал≥стичне настроЇних галичан. јле врешт≥-решт зусилл¤ …озевського були п≥д≥рван≥ рел≥г≥йною дискрим≥нац≥Їю православних волин¤н та запеклим опором м≥сцевого
чиновництва та польських нац≥онал≥ст≥в.

”крањнсько-польськ≥ стосунки значно пог≥ршилис¤ п≥д час ¬еликоњ депрес≥њ 1929Ч1933 рр., що особливо дошкульно вдарила по населених украњнц¤ми с≥льськогосподарських районах. —ел¤ни терп≥ли не ст≥льки в≥д безроб≥тт¤, ск≥льки в≥д катастроф≥чного пад≥нн¤ прибутк≥в, спричиненого зменшенн¤м попиту на њхню продукц≥ю. ¬ роки ц≥Їњ кризи чистий прибуток з одного акра невеликих сел¤нських землеволод≥нь упав на 70Ч80 %. «а цих обставин ненависть украњнських сел¤н до щедро субсидованих колон≥ст≥в та багатих польських землевласник≥в, ¤к н≥коли,
загострилас¤. «ростало також невдоволенн¤ серед украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, особливо серед њњ молодих (≥ безроб≥тних) представник≥в, через те, що вс≥ нечисленн≥ ур¤дов≥ ваканс≥њ незм≥нно в≥ддавалис¤ пол¤кам. “ому коли радикально настроЇн≥ украњнськ≥ нац≥онал≥сти закликали чинити активний оп≥р польському пануванню, вони знайшли негайний в≥дгук серед молодих украњнц≥в.

ѕациф≥кац≥¤. ¬л≥тку 1930 р. √аличиною прокотилас¤ хвил¤ напад≥в на польськ≥ маЇтки, що звичайно зводилис¤ до п≥дпал≥в. Ѕуло заф≥ксовано близько 2200 таких акт≥в. ” в≥дпов≥дь на це ур¤д удавс¤ до масових ≥ жорстоких д≥й. ” середин≥ вересн¤ на украњнськ≥ села налет≥ли велик≥ п≥дрозд≥ли пол≥ц≥њ та кавалер≥њ, розпочавши кампан≥ю пациф≥кац≥њ (Ђумиротворенн¤ї). «астосовуючи принцип колективноњ в≥дпов≥дальност≥, озброЇн≥ загони позаймали близько 800 с≥л. ¬они руйнували осередки украњнських громад ≥ читальн≥, конф≥сковували майно та продукти, ф≥зично карали тих, хто протестував. Ѕуло заарештовано понад 2 тис. украњнц≥в, здеб≥льшого школ¤р≥в, студент≥в ≥ молодих сел¤н; майже кожний трет≥й отримав тривал≥ терм≥ни ув'¤зненн¤. ”крањнських депутат≥в сейму посадили п≥д домашн≥й арешт, аби не допустити њхньоњ участ≥ у виборах, що проходили в той час, а њхн≥х украњнських виборц≥в тероризували, змушуючи голосувати за польських кандидат≥в.

„ерез протести украњнц≥в до Ћ≥ги Ќац≥й дол¤ украњнськоњ меншост≥ в ѕольщ≥ взагал≥ та кампан≥¤ Ђумиротворенн¤ї зокрема набули характеру м≥жнародного скандалу. ѕроте ¤кщо Ївропейськ≥ та особливо британськ≥ пол≥тики засудили повед≥нку пол¤к≥в, то  ом≥тет Ћ≥ги Ќац≥й звинуватив украњнських екстрем≥ст≥в у провокуванн≥ репрес≥й. ’оча польський ур¤д швидко придушив заворушенн¤, але к≥нець к≥нцем його д≥њ ще б≥льше розлютили украњнц≥в, призвели до зростанн¤ екстрем≥зму з обох стор≥н ≥ ускладнили пошуки конструктивних р≥шень.

Ђ”миротворенн¤ї принесло в село поз≥рний пор¤док, але н≥¤к не послабило р≥шучост≥ молодих радикально настроЇних нац≥онал≥ст≥в боротис¤ проти польського режиму. ќ”Ќ на початку 30-х рок≥в лише зм≥нила тактику, зосередивши зусилл¤ на орган≥зац≥њ пол≥тичних убивств пров≥дних польських державних д≥¤ч≥в та ур¤дових чиновник≥в, а також на експропр≥ац≥њ кошт≥в, необх≥дних дл¤ њњ д≥¤льност≥. «≥ свого боку ур¤д займав щодо украњнц≥в безкомпром≥сну позиц≥ю. ¬≥н скасував самовр¤дуванн¤ в селах, перев≥вши њх п≥д владу польських чиновник≥в. ” 1934 р. у Ѕерез≥  артузьк≥й було влаштовано концтаб≥р, в ¤кому тримали близько 2 тис. пол≥тичних в'¤зн≥в, переважно украњнц≥в. “ого ж року ѕольща в≥дмовилас¤ в≥д свого зобов'¤занн¤ перед Ћ≥гою Ќац≥й забезпечувати права нац≥ональних меншостей.

÷¤ пол≥тика ур¤ду св≥дчила про його перех≥д на вкрай прав≥ позиц≥њ. ѕочинаючи з 1935 р. за новою конституц≥Їю вс¤ влада зосереджувалас¤ в руках маршала ѕ≥лсудського, повноваженн¤ сейму обмежувалис¤, а ≥нтереси держави оголошувалис¤ справою першор¤дноњ ваги. ¬ибори реорган≥зовувалис¤ так, щоб надати ур¤дов≥ прерогативи схваленн¤ чи в≥дхиленн¤ кандидат≥в. ѕ≥сл¤ смерт≥ ѕ≥лсудського того ж року в управл≥нн≥ державою дедал≥ б≥льшу роль стали в≥д≥гравати воЇнн≥ кл≥ки.

—проби компром≥су. ≤ в польському, ≥ в украњнському табор≥ були пом≥ркован≥ д≥¤ч≥, ¤ким обридли безперервн≥ польсько-украњнськ≥ сутички. « украњнського боку за компром≥с стала виступати найб≥льша украњнська пол≥тична парт≥¤ Ч ”крањнське народно-демократичне об'Їднанн¤ (”Ќƒќ). њњ л≥дер≥в непокоњли насл≥дки насильницьких акт≥в ќ”Ќ ≥ спровокован≥ ними репрес≥њ щодо украњнц≥в. Ќа них також тиснув украњнський кооперативний рух (¤кий дл¤ ефективноњ д≥¤льност≥ потребував пол≥тичноњ стаб≥льност≥), змушуючи шукати шл¤х≥в до зближенн¤. « польського боку
теж з'¤вилис¤ ознаки готовност≥ до компром≥су. ¬ 1933 р. ур¤д заснував Ђѕольськоукрањнський бюлетеньї Ч часопис, ¤кий висв≥тлював позитивн≥ аспекти украњнськопольських взаЇмин. Ќезабаром п≥сл¤ цього прем'Їр-м≥н≥стр ¬аидав ™нджеЇвич публ≥чно визнав, що помилок припустилис¤ обидв≥ сторони. як не парадоксально, але вбивство оун≥вц¤ми м≥н≥стра внутр≥шн≥х справ Ѕрон≥слава ѕерацького у 1934 р. прискорило процес зближенн¤, поза¤к цей акт р≥шуче засудили ¤к ”Ќƒќ, так ≥ митрополит Ўептицький. “ак у 1935 р. було розчищено шл¤х дл¤ укладенн¤ обмеженоњ угоди м≥ж ур¤дом та ”Ќƒќ. згодом в≥домоњ ¤к Ђнормал≥зац≥¤ї,

”года закликала украњнц≥в оф≥ц≥йно визнати примат ≥нтерес≥в польськоњ держави й голосувати за новий бюджет. «а це ур¤д допускав кандидат≥в в≥д ”Ќƒќ до вибор≥в, тим самим значно зб≥льшуючи украњнське представництво в сейм≥. ѕ≥сл¤ вибор≥в ур¤д п≥шов на р¤д ≥нших поступок. Ћ≥дер ”Ќƒќ ¬асиль ћудрий був обраний в≥це-мар-шалком сейму. Ѕуло зв≥льнено б≥льш≥сть украњнських в'¤зн≥в ≥з Ѕерези  артузькоњ. ƒе¤к≥ украњнськ≥ економ≥чн≥ установи та кооперативи отримали ф≥нансов≥ позички. ≤ Ѕагатьом членам ”Ќƒќ здавалос¤, що житт¤ п≥д ѕольщею могло стати досить стерпним, особливо в пор≥вн¤нн≥ з тими страх≥тт¤ми, ¤ких зазнавали в цей час украњнц≥ п≥д рад¤нською владою,

јле нормал≥зац≥¤ не зустр≥ла визнанн¤ серед ус≥х украњнц≥в. ќпозиц≥¤ в самому ”Ќƒќ та ≥нш≥ украњнськ≥ парт≥њ атакували л≥дер≥в ”Ќƒќ за те, що вони Ђпогоджуютьс¤ њсти крихти з польського столуї. Ќе було чимось неспод≥ваним ≥ те, що радикально настроЇн≥ нац≥онал≥сти в≥дкинули нормал≥зац≥ю й продовжували свою революц≥йну д≥¤льн≥сть. ≤ нарешт≥, скептицизм щодо можливост≥ усп≥ху пол≥тики зближенн¤ живила глибоко вкор≥нена в усьому украњнському сусп≥льств≥ недов≥ра до пол¤к≥в. Ќезважаючи на поступки центрального ур¤ду, на сх≥дних земл¤х майже кожний воЇвода, в≥йт чи нав≥ть начальник пол≥ц≥њ застосовував власн≥ й незм≥нно брутальн≥ методи Ђведенн¤ справї з украњнц¤ми. “акий п≥дх≥д чиновник≥в, звичайно, п≥дтримувала м≥сцева польська менш≥сть. Ќатовпи пол¤к≥в плюндрували украњнськ≥ установи, часто у таЇмн≥й змов≥ з м≥сцевим польським чиновництвом. ѕольськ≥ юнаки, орган≥зован≥ у нап≥ввоЇн≥зован≥ загони Ђстр≥льц≥вї, п≥д приводом допомоги в забезпеченн≥ правопор¤дку часто пересл≥дували украњнц≥в. ” 1938 р. в≥дома своЇю жорсток≥стю прикордонна пол≥ц≥¤ провела в населених украњнц¤ми районах уздовж рад¤нського кордону, так би мовити, м≥н≥-пациф≥кац≥ю.

„и не найзапекл≥шими ворогами нормал≥зац≥њ були польськ≥ в≥йськов≥. «≥ зростанн¤м загрози в≥йни наприк≥ц≥ 1930-х рок≥в в≥йськове кер≥вництво дедал≥ виразн≥ше розгл¤дало невдоволених украњнц≥в ¤к велику проблему, пов'¤зану з безпекою крањни. ўоб усунути чи зменшити цю проблему, арм≥¤ застосовувала практику Ђпод≥л¤й ≥ володарюйї. ” 1938 р. вона розпочала пропаганду серед украњномовних гуцул≥в, лемк≥в та бойк≥в  арпат ≥дењ про те. що вони Ї окремими народами, а не частиною украњнськоњ нац≥њ. –обилис¤ спроби розвинути лемк≥вський д≥алект в окрему мову, а лемк≥в схилити до переходу з греко-католицизму у православ'¤, щоб створити бар'Їр м≥ж ними та галицькими украњнц¤ми. ќдним ≥з р≥зновид≥в ц≥Їњ тактики стали
намаганн¤ в≥йськових переконати зубож≥лу украњнську шл¤хту, ¤ка майже н≥чим не в≥др≥зн¤лас¤ в≥д украњнських сел¤н, за вин¤тком њњ дорогоц≥нних двор¤нських титул≥в, у тому, що вона н≥¤к не под≥бна до сел¤нства н≥ за соц≥альними, н≥ за нац≥ональними ознаками.

“им часом на ¬олин≥ польськ≥ власт≥ продовжували наступ проти православноњ церкви Ч основноњ опори украњнськоњ нац≥ональноњ самобутност≥ в крањ. —тверджуючи, що колись б≥льш≥сть церков на ¬олин≥ та ’олмщин≥ належала греко- чи римокатоликам, власт≥ передали останн≥м близько 150 православних церков, а 190 просто зруйнували. “ак, ≥з 389 православних церков, що були на ¬олин≥ в 1914 р.. до 1939 р. вц≥л≥ла лише 51. јналог≥чн≥ методи застосовувалис¤ й на сус≥дн≥й ’олмщин≥ та ѕо л≥сс≥, де озброЇн≥ банди колон≥ст≥в п≥д назвою Ђ ракусї тероризували м≥сцевих жител≥в, змушуючи њх перейти у католицтво, й де управл≥нн¤ православною церквою.
богословська осв≥та й нав≥ть в≥дправи провадилис¤ польською мовою.

—оц≥ально-економ≥чн≥ умови

ѕопри величезн≥ пол≥тичн≥ перетворенн¤, ¤ких зазнали зах≥дн≥ украњнц≥ в результат≥ розвалу јвстр≥йськоњ та –ос≥йськоњ ≥мпер≥й, боротьби за незалежн≥сть та включенн¤ до ѕольщ≥, соц≥ально-економ≥чн≥ умови њхнього житт¤ по сут≥ лишалис¤ без зм≥н. Ќаселен≥ украњнц¤ми земл≥, що складали близько 25 % територ≥њ ѕольщ≥, були нерозвиненими аграрними окрањнами, або внутр≥шн≥ми колон≥¤ми, що постачали центральним рег≥онам ѕольщ≥ дешеву сировину, натом≥сть купуючи дорог≥ готов≥ товари.

Ќав≥ть за польськими м≥рками «ах≥дна ”крањна була надзвичайно аграрною: близько 80 % њњ населенн¤ складали сел¤ни (пор≥вн¤но з близько 50 % ” пол¤к≥в), ≥ лише 8 % припадало на промислових роб≥тник≥в (при середн≥й цифр≥ 20 % ” пол¤к≥в). Ќа додаток до цих структурних вад украњнське населенн¤ було змушене розв'¤зувати так≥ проблеми, ¤к спустошенн¤ п≥сл¤ в≥йни, дискрим≥нац≥йна економ≥чна пол≥тика ур¤ду, згубний вплив ¬еликоњ депрес≥њ. —ловом, соц≥ально-економ≥чна дол¤ зах≥дних украњнц≥в п≥д ѕольщею була такою ж маловт≥шною, ¤к ≥ њхнЇ пол≥тичне становище.

ќсновн≥ економ≥чн≥ труднощ≥ крилис¤ в с≥льському господарств≥, де залишалис¤ так≥ давн≥, ще передвоЇнн≥ проблеми, ¤к перенаселен≥сть с≥л, крих≥тн≥ над≥ли. ” населених украњнц¤ми воЇводствах ѕольщ≥ на 1,2 млн сел¤нських господарств припадало 60 % земл≥. ÷¤ проблема особливо гостро сто¤ла в √аличин≥, де понад 75 % сел¤нських над≥л≥в не дос¤гали й 10 акр≥в. “им часом близько 2 тис. великих маЇтк≥в, що належали пол¤кам ≥ часом дор≥внювали 10Ч20 тис. акр≥в, охоплювали 25 % земл≥. Ќа ¬олин≥, де великих польських землевласник≥в було менше, земл¤ краще родила. а сел¤нськ≥ над≥ли були б≥льшими, на сел≥ жилос¤ дещо краще.

ƒл¤ пом'¤кшенн¤ проблеми гостроњ нестач≥ земл≥ у 20-х роках ур¤д спри¤в розд≥лов≥ великих маЇтностей. ќднак украњнським сел¤нам ц¤ програма принесла мало корист≥, поза¤к б≥льш≥сть под≥лених земель в≥дходила до польських сел¤н та новоприбулих осадник≥в. ” розв'¤занн≥ проблеми перенаселенн¤ села менш ефективною, н≥ж колись, ви¤вилас¤ ем≥грац≥¤, оск≥льки в м≥жвоЇнний пер≥од —получен≥ Ўтати й  анада скоротили квоту ем≥грант≥в, ¤ких вони могли прийн¤ти. ¬ результат≥ в той пер≥од ем≥грувало лише близько 170 тис. зах≥дних украњнц≥в.

—ел¤нам, що прагнули покращити свою долю, нов≥ можливост≥ продовжувала пропонувати промислов≥сть. Ќа сх≥дн≥ окрањни припадав непропорц≥йно малий в≥дсоток ≥ без того слаборозвиненоњ промисловост≥ ѕольщ≥; у «ќ-т≥ роки в≥н став ще меншим, оск≥льки ур¤д п≥дтримував промисловий розвиток ÷ентральноњ ѕольщ≥, нехтуючи пров≥нц≥¤ми, населеними в основному непол¤ками. Ћише близько 135 тис. зах≥дних украњнц≥в працювали роб≥тниками в л≥сов≥й та нафтодобувн≥й промисловост≥. Ќайб≥льшим м≥ським центром √аличини залишавс¤ Ћьв≥в ≥з населенн¤м близько 300 тис. чолов≥к, здеб≥льшого пол¤к≥в та Їврењв.

як ≥ до в≥йни, ≥нтел≥генц≥¤ продовжувала зд≥йснювати пол≥тичне, культурне й нав≥ть соц≥ально-економ≥чне кер≥вництво зах≥дноукрањнським сусп≥льством. јле на в≥дм≥ну в≥д XIX ст.. коли велику частину цього класу становили св¤щеники, у м≥жвоЇнний пер≥од переважна б≥льш≥сть ≥нтел≥генц≥њ була св≥тською. «а даними польських досл≥дник≥в, у 30-х роках ≥нтел≥генц≥¤ становила близько 1 % (15 тис. чолов≥к) усього зах≥дноукрањнського населенн¤, що працювало (серед пол¤к≥в аналог≥чний показник дор≥внював 5 ∞о). √оловною причиною в≥дносно невеликого числа осв≥чених украњнц≥в була пол≥тика ур¤ду, спр¤мована на те. щоб ускладнити дл¤ ос≥б непольськоњ нац≥ональност≥ доступ в ун≥верситети. “ак. у Ћьв≥вському ун≥верситет≥
частка украњнц≥в ледве с¤гала 10 %.

ѕредставники украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ заробл¤ли соб≥ на житт¤, працюючи переважно вчител¤ми або службовц¤ми у кооперативах, що швидко зростали. ƒехто став оволод≥вати такими спец≥альност¤ми, ¤к юриспруденц≥¤, медицина, фармаколог≥¤, ≥нженерна справа, де монопол≥ю довго утримували пол¤ки та Їврењ. ≤ все ж практично закритою дл¤ украњнц≥в лишалас¤ служба в ур¤дових установах,Ч ц¤ одна з найпоширен≥ших у —х≥дн≥й ™вроп≥ профес≥й,Ч поза¤к ус≥ ур¤дов≥ посади призначалис¤ дл¤ пол¤к≥в. ѕроте позитивним насл≥дком такого становища стало те, що багато осв≥чених молодих украњнц≥в були змушен≥ облишити намаганн¤ знайти роботу в м≥ст≥ ≥ йшли працювати на село, значно п≥дштовхнувши його соц≥ально-економ≥чний ≥ культурний розвиток. јле знайти в≥дпов≥дну роботу було складно, особливо п≥д час депрес≥њ 30-х рок≥в; це пог≥ршувало й без того непевне становище украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ќстанн¤ вс≥л¤ко п≥д≥гр≥вала ненависть украњнц≥в до польського режиму, схил¤ючи њх до переконанн¤, що вс≥ основн≥ проблеми можна розв'¤зати лише за умови на¤вност≥ в украњнц≥в своЇњ держави.

 –еакц≥¤ украњнц≥в

ќск≥льки природу польсько-украњнських взаЇмин у м≥жвоЇнн≥ роки здеб≥льшого формував польський ур¤д, то д≥¤льн≥сть украњнц≥в у цей пер≥од по сут≥ ¤вл¤ла собою в≥дпов≥дь на польськ≥ ≥н≥ц≥ативи. ”крањнц≥ в основному лишалис¤ в опозиц≥њ до польського режиму, виражаючи це або легальними засобами, що не становили загрози дл¤ њхнього становища, або насильницькими революц≥йними методами, без огл¤ду на насл≥дки. ѕерший ≥з цих двох п≥дход≥в набув куди б≥льшого поширенн¤.

’оч Ђлегальникиї н≥коли не в≥дступали в≥д своЇњ мети Ч рано чи п≥зно об'Їднати вс≥х украњнц≥в у незалежн≥й держав≥, вони зосередили зусилл¤ на збереженн≥ тих здобутк≥в, ¤к≥ завоювали украњнц≥ п≥д владою јвстр≥њ всупереч дискрим≥нац≥йн≥й пол≥тиц≥ польськоњ держави. ¬они брали участь у польськ≥й пол≥тичн≥й систем≥ через легальн≥ украњнськ≥ парт≥њ, перебудовували й поширювали кооперативний рух ≥ намагалис¤ захистити украњнське шк≥льництво. –озвиваючи цей Ђорган≥чний секторї украњнського сусп≥льства, Ђлегальникиї спод≥валис¤, що украњнц≥ будуть краще п≥дготовленими до здобутт¤ незалежност≥, коли дл¤ цього виникне нагода. ÷¤ конструктивна, хоч ≥ буденна, д≥¤льн≥сть приваблювала переважно стаб≥льн≥ш≥ елементи украњнського сусп≥льства, так≥ ¤к члени передвоЇнного Ђ≥стебл≥шментуї, св¤щеники, велика частина ≥нтел≥генц≥њ та заможних сел¤н.

ѕол≥тичн≥ парт≥њ. ” под≥леному на численн≥ фракц≥њ польському сусп≥льств≥ в 1925 р. нал≥чувалос¤ 92 зареЇстрован≥ парт≥њ, з них 32 були представлен≥ у парламент≥. “ака тенденц≥¤ до пол≥тичноњ диференц≥ац≥њ також мала м≥сце й в украњнському середовищ≥. ќхоплюючи ≥деолог≥чний спектр в≥д крайн≥х л≥вих до крайн≥х правих погл¤д≥в, украњнц≥ мали близько 12 пол≥тичних парт≥й, ¤к≥ до того ж в≥дображали дуже р≥зноман≥тн≥ пол≥тичн≥ традиц≥њ Ђавстр≥йськихї украњнц≥в —х≥дноњ √аличини на противагу Ђрос≥йськимї украњнц¤м ¬олин≥, ѕол≥сс¤ та ’олмщини.

ѕроте ≥снувала одна парт≥¤, що була чисельн≥шою та впливов≥шою в≥д ус≥х разом уз¤тих,Ч ”Ќƒќ. ¬она утворилас¤ в 1925 р. в результат≥ злитт¤ “рудовоњ парт≥њ з р¤дом менших угруповань. Ќезважаючи на зм≥ну назви, ”Ќƒќ фактично ¤вл¤ла собою пр¤мого спадкоЇмц¤ довоЇнноњ Ќац≥онально-демократичноњ парт≥њ, що була пров≥дною зах≥дноукрањнською парт≥Їю до й п≥д час польсько-украњнськоњ в≥йни 1918 Ч 1919 рр. ÷¤ по сут≥ л≥беральна парт≥¤ виступала за конституц≥йну демократ≥ю та незалежн≥сть ”крањни. ўоб п≥дготувати украњнц≥в до незалежност≥, вона п≥дтримувала пол≥тику Ђорган≥чного розвиткуї та аграрних реформ. ¬≥дносно гнучка за своЇю тактикою, ц¤ парт≥¤ вдалас¤ до спроб нормал≥зац≥њ украњнсько-польських взаЇмин.
јле репрес≥њ польського ур¤ду, з одного боку, та екстрем≥зм украњнських нац≥онал≥ст≥в, з ≥ншого, ускладнювали проведенн¤ центристськоњ пол≥тики ”Ќƒќ.

ќск≥льки б≥льш≥сть украњнських д≥¤ч≥в, переважно представники ≥нтел≥генц≥њ та духовенства, належали до ”Ќƒќ, вона була парт≥Їю зах≥дноукрањнського Ђ≥стебл≥шментуї. њњ члени контролювали багато украњнських ф≥нансових, кооперативних та культурних заклад≥в, у тому числ≥ найвпливов≥шу зах≥дноукрањнську газету Ђƒ≥лої. Ќа виборах ”Ќƒќ збирала близько 600 тис. голос≥в, завойовуючи величезну б≥льш≥сть украњнських мандат≥в у сейм≥. ƒо найвидатн≥ших л≥дер≥в парт≥њ належали ƒмитро Ћевицький, ¬асиль ћудрий, —тефан Ѕаран, ќстап Ћуцький, ћ≥лена –удницька та ≤ван  едрин.

—оц≥ал≥стичн≥ тенденц≥њ в середовищ≥ зах≥дних украњнц≥в були сильними, хоч ≥ фрагментарними. √оловним њхн≥м виразником виступала –адикальна парт≥¤ Ч найстар≥ша з ус≥х украњнських парт≥й, њњ програма закликала до справедливого под≥лу земель серед сел¤н, обмеженн¤ приватноњ власност≥ та в≥докремленн¤ церкви в≥д держави. јле вона також п≥дкреслювала, що цих ц≥лей не можна дос¤гти, доки не буде встановлена незалежна держава, котра об'ЇднаЇ вс≥х украњнц≥в. “ому в 20Ч30-х роках радикали, ¤к≥ ран≥ше р≥шуче п≥дтримували «”Ќ–, виступали переконаними
противниками —–—– ≥ ѕольщ≥ Ч цих головних ворог≥в украњнськоњ незалежност≥.

” 30-х роках радикали нал≥чували близько 20 тис. член≥в, здеб≥льшого сел¤н, с≥льськогосподарських роб≥тник≥в ≥ подекуди ≥нтел≥генц≥ю. Ќа виборах 1928 р. ц¤ парт≥¤ отримала 280 тис. голос≥в. «осереджен≥ в √аличин≥ радикали, проте, вдалис¤ до р≥шучих спроб поширити св≥й вплив на ¬олинь, ѕол≥сс¤ та ’олмщину, об'Їднавшись у 1926 р. з меншою в≥д них ”крањнською парт≥Їю соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в, що д≥¤ла на ¬олин≥, й утворивши разом ”крањнську соц≥ал≥стичну радикальну парт≥ю. ƒо найв≥дом≥ших њњ вожд≥в належали так≥ ветерани, ¤к Ћев Ѕачинський та ≤ван ћакух. якщо радикали ви¤вл¤ли нац≥онал≥стичн≥ тенденц≥њ, то ≥нша довоЇнна украњнська соц≥ал≥стична парт≥¤ Ч чисельно невелик≥ й слабк≥ соц≥ал-демократи на чол≥
з Ћевом √анкевичем Ч схил¤лас¤ на б≥к комун≥зму.

” 20-т≥ роки на «ах≥дн≥й ”крањн≥ швидко поширювалис¤ прорад¤нськ≥ погл¤ди. ¬еликою м≥рою це була реакц≥¤ на прихильн≥сть зах≥дних держав до пол¤к≥в, на њхнЇ потуранн¤ гнобленню ѕольщею нац≥ональних меншостей. «ах≥дним украњнц¤м також ≥мпонували пол≥тика украњн≥зац≥њ у –ад¤нськ≥й ”крањн≥ та в≥дродженн¤ сел¤нства за непу. ўоб стимулювати ц≥ тенденц≥њ, рад¤нський ур¤д призначав своњми консулами у Ћьвов≥ украњнц≥в, намагавс¤ привернути до себе зах≥дних украњнських ≥нтелектуал≥в ≥ студент≥в, пропагуючи дос¤гненн¤ –ад¤нськоњ ”крањни та об≥ц¤ючи њм
теплий прийом.

” результат≥ до –ад¤нськоњ ”крањни ем≥грували так≥ пров≥дн≥ представники зах≥дноукрањнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, ¤к ћихайло Ћозинський, јнт≥н  рушельницький та —тепан –удницький, а також сотн≥ студент≥в. ћайже вс≥ вони загинули п≥д час репрес≥й 30-х рок≥в. Ќе маючи оф≥ц≥йних контакт≥в з рад¤нським ур¤дом, Ќаукове товариство ≥м. Ўевченка у Ћьвов≥ п≥дтримувало, однак, т≥сн≥ зв'¤зки з ”крањнською јкадем≥Їю наук у  иЇв≥. «ах≥дноукрањнськ≥ кооперативи обм≥нювалис¤ досв≥дом ≥з рад¤нськими колегами. «ах≥дноукрањнський ем≥грац≥йний ур¤д ™вгена ѕетрушевича п≥сл¤ 1923 р. зайн¤в в≥дверто прорад¤нськ≥ позиц≥њ, те ж саме зробила впливова частина кер≥вництва ”Ќƒќ. јле ц≥ тенденц≥њ трималис¤ недовго, й коли в 30-х роках на «ах≥дну ”крањну просочилис¤ в≥домост≥ про страх≥тт¤ колектив≥зац≥њ, голоду та чисток, вони швидко ослабли.

ќднак за свого п≥днесенн¤ прорад¤нськ≥ симпат≥њ дали початок к≥льком легальним та нелегальним орган≥зац≥¤м. ” 1919 р. невелика група галичан, б≥льш≥сть ≥з ¤ких були в роки революц≥њ в≥йськовополоненими у –ос≥њ, утворила  омун≥стичну парт≥ю —х≥дноњ √аличини. ѕ≥д час короткоњ окупац≥њ √аличини „ервоною арм≥Їю в 1920 р. ц≥ галицьк≥ комун≥сти Ч украњнц≥, Їврењ та пол¤ки Ч утворили ефемерний Ђур¤дї. ” 1923 р. ц¤ парт≥¤ зм≥нила назву на  омун≥стичну парт≥ю «ах≥дноњ ”крањни ( ѕ«”) ≥, схил¤ючись перед тиском  омун≥стичного ≤нтернац≥оналу, стала автономною частиною ѕольськоњ комун≥стичноњ парт≥њ. јле нав≥ть тод≥ так≥ украњнськ≥ л≥дери ц≥Їњ багатонац≥ональноњ парт≥њ, ¤к  ароль ћаксимович та –оман  узьма, вперто
продовжували збер≥гати украњнське Їство, ви¤вл¤ючи у своњх д≥¤х дивовижну незалежн≥сть. ¬они пристрасно п≥дтримували Ўумського та нац≥онал-комун≥зм у –ад¤нськ≥й ”крањн≥, надавши своњй позиц≥њ принципового звучанн¤ у м≥жнародному комун≥стичному рус≥. ÷¤ позиц≥¤ привела до зм≥цненн¤ украњнського кер≥вництва  ѕ«”, але не поклала к≥нц¤ запекл≥й фракц≥йн≥й боротьб≥ в парт≥њ. ” 1938 р. за наказом —тал≥на њњ розпустили. ” 30-х роках  ѕ«” нал≥чувала понад 4 тис. член≥в; майже половину з них становили украњнц≥, а решту Ч пол¤ки та Їврењ,

як нелегальна п≥дп≥льна парт≥¤,  ѕ«” в 1926 р. стала на шл¤х утворенн¤ легальноњ, опертоњ на широк≥ маси орган≥зац≥њ п≥д назвою –об≥тничо-сел¤иське соц≥ал≥стичне об'Їднанн¤ (—ельроб) ≥з метою завоюванн¤ б≥льшоњ п≥дтримки в народ≥. —початку њњ очолили л≥вий русоф≥л  ирило ¬альницький та украњнський соц≥ал≥ст ≥з ¬олин≥ ѕавло ¬асильчук. Ќезабаром внутр≥шн≥ конфл≥кти, аналог≥чн≥ тим, що роздирали  ѕ«”, розкололи цю орган≥зац≥ю на праве крило, ¤ке обстоювало украњнськ≥ нац≥ональн≥ ≥нтереси, та л≥ве, котре п≥дтримувало ћоскву. ” 1928 р., в апогењ своЇњ сили, обидва крила нал≥чували близько 10 тис. член≥в ≥ на виборах набрали близько 240 тис. голос≥в, переважно в≥дданих за нац≥ональне св≥домих правих. ѕроте пол≥тика —тал≥на похитнула п≥дтримку —ельробу з боку народу, й тому р≥шенн¤ польського ур¤ду про розпуск ц≥Їњ орган≥зац≥њ в 1932 р. не викликало великих протест≥в.

≤нш≥ украњнськ≥ парт≥њ були невеликими, слабкими й схил¤лис¤ до сп≥впрац≥ з польським ур¤дом. ќдна з них Ч ”крањнська католицька парт≥¤ Їпископа √ригор≥¤ ’омишина Ч безусп≥шно намагалас¤ моб≥л≥зувати приб≥чник≥в клерикального консерватизму. –усоф≥ли, що переживали стр≥мкий занепад, заснували –уську сел¤нську та –уську аграрну парт≥њ, ¤к≥ в 1931 р. злилис¤ в одну. јле й це не утримало багатьох њхн≥х р¤дових член≥в в≥д переходу до украњнських парт≥й.

 ооперативний рух. Ђ—пирайс¤ на власн≥ сили!ї Ч таким було гасло прихильник≥в Ђорган≥чного розвиткуї зах≥дноукрањнського сусп≥льства. ћалось на уваз≥, що оск≥льки украњнц¤м у њхн≥х починках не допоможе н≥хто (звичайно ж, не польський ур¤д), то њм сл≥д самим соб≥ допомагати. ќдин ≥з найкращих способ≥в дос¤гненн¤ такоњ мети украњнц≥ вбачали у кооперативах. ќсновна функц≥¤ кооператив≥в пол¤гала в розвитку економ≥ки. «а польськоњ влади ц¤ функц≥¤ значно розширилас¤: кооперативний рух став розгл¤дати себе ¤к знар¤дд¤ самовр¤дуванн¤ та економ≥чного самозахисту, школу, в ¤к≥й люди вчатьс¤ бути господар¤ми власноњ земл≥.

¬ажливим чинником у зростанн≥ рол≥ кооператив≥в стали ветерани украњнськоњ арм≥њ, що вступали до них. ѕереживаючи свою поразку, ц≥ патр≥отично настроЇн≥, пол≥тичне активн≥ люди дивилис¤ на кооперативи ¤к на зас≥б продовженн¤ боротьби за украњнську справу: Ђѕрацюючи в кооперативах, ми знову стаЇмо солдатами народуї.  ожен орган≥зований кооператив, кожен забезпечений ним товар чи послуга, кожен гр≥ш, що клавс¤ до украњнськоњ, а не польськоњ кишен≥, вони вважали за удар по польському ворогов≥, за ще один крок до незалежност≥. ”часть у кооперативах по¤снювалас¤ й практичними м≥ркуванн¤ми: нер≥дко лише кооперативи надавали ветеранам можлив≥сть працювати.

 ооперативи швидко утворили розгалужену мережу.  редитов≥ сп≥лки орган≥зувалис¤ в асоц≥ац≥ю п≥д назвою Ђ÷ентробанкї, с≥льськ≥ споживч≥ й торгов≥ сп≥лки утворили Ђ÷ентросоюзї, сп≥лка молочних кооператив≥в називалас¤ Ђћаслосоюзї, а ЂЌародна торг≥вл¤ї представл¤ла м≥ських торг≥вц≥в. ќрган≥зац≥¤, що об'Їднувала вс≥ кооперативи, нагл¤дала за њхн≥ми рахунками, навчала службовц≥в та забезпечувала загальне кер≥вництво, називалас¤ –”—  (–ев≥з≥йна ”крањнська сп≥лка кооператив≥в). јвторитет сп≥лок п≥дносили њхн≥ високопрофес≥йн≥ та самов≥ддан≥ кер≥вники, насамперед ќстап Ћуцький та ёл≥¤н ѕавловський.

” м≥жвоЇнний час кооперативи об'Їднували переважно с≥льських споживач≥в [≥ торговельн≥ орган≥зац≥њ ≥ регулювали ц≥ни на с≥льськогосподарськ≥ продукти та ≤ готов≥ вироби. Ќайб≥льших усп≥х≥в у збут≥ своњх продукт≥в дос¤гли молочн≥ коопе1 ративи Ђћаслосоюзуї, що опанували зах≥дноукрањнський ≥ нав≥ть значну частину ≤ польського ринку.

≤ ѕро р≥зке зростанн¤ кооператив≥в св≥дчить статистика. якщо в 1921 р. у —х≥дн≥й ≤ √аличин≥ нал≥чувалос¤ близько 580 украњнських кооператив≥в, то у 1928 р. њх к≥льк≥сть п≥дстрибнула до 2500, а на 1939 р. наблизилас¤ до 4000. «агальне число член≥в 5 кооператив≥в напередодн≥ другоњ св≥товоњ в≥йни с¤гало понад 700 тис. чолов≥к; вони забезпечували роботою понад 15 тис. украњнц≥в. ћайже 90 % кооператив≥в д≥¤ли у —х≥дн≥й √аличин≥; на ¬олин≥ ж, ѕол≥сс≥ та ’олмщин≥ украњнц≥в змушували вступати до польських кооперативних асоц≥ац≥й. ≤ все ж на кожного украњнц¤ припадало вдв≥ч≥ б≥льше кооператив≥в, н≥ж у пол¤к≥в, нав≥ть при тому, що останн≥ мали перевагу, користуючись п≥дтримкою ур¤ду.

јле украњнськ≥ кооперативи також стикалис¤ з серйозними проблемами. «анепокоЇн≥ зростанн¤м руху, польськ≥ ур¤довц≥ стали систематично перешкоджати його дальшому розвитку. ѕольська тактика включала звинуваченн¤ в н≥бито неправильному складанн≥ зведень, порушенн≥ правил буд≥вництва чи г≥г≥Їни тощо. «а вс≥Їњ своЇњ чисельност≥ та високоњ орган≥зованост≥ украњнськ≥ кооперативи, проте, значно поступалис¤ польським через брак кап≥тал≥в, що обмежував њхн≥й економ≥чний вплив. јле попри вс≥ труднощ≥ кооперативний рух прискорював сусп≥льну моб≥л≥зац≥ю та нац≥ональну ≥нтеграц≥ю серед украњнц≥в √аличини й св≥дчив про њхнЇ прагненн¤ оп≥куватис¤ власними справами.

ќсв≥та. як можна було спод≥ватис¤, шк≥льництво ¤вл¤ло собою надзвичайно дел≥катне й важливе питанн¤ в украњнсько-польськ≥й конфронтац≥њ. ќпр≥ч забезпеченн¤ д≥тей осв≥тою, украњнц≥ бажали, щоб школи п≥дносили нац≥ональну св≥дом≥сть ≥ культуру кор≥нного населенн¤. «≥ свого боку пол¤ки спод≥валис¤, що система шк≥льництва виховуватиме з непол¤к≥в в≥дданих громад¤н ѕольськоњ держави. ѕол¤ки розвивали осв≥ту на початковому р≥вн≥, особливо в таких в≥дсталих кра¤х, ¤к ¬олинь, ѕол≥сс¤ та ’олмщина. ƒо початку 30-х рок≥в неписьменн≥сть у населених украњнц¤ми рег≥онах ѕольськоњ держави впала до 28 % (хоч на ¬олин≥ вона була значно вищою). ѕроте водночас заснован≥ при австр≥йськ≥й влад≥ украњномовн≥ школи п≥д приводом перетворенн¤ на двомовн≥ систематично л≥кв≥довувалис¤. « понад 2400 початкових украњнських шк≥л, що ≥снували у —х≥дн≥й √аличин≥ в 1912 р., у 1937 р. залишилос¤ т≥льки 352. Ќа ¬олин≥ прот¤гом цього часу к≥льк≥сть украњнських шк≥л скоротилас¤ з 440 до восьми. Ќа р≥вн≥ середньоњ осв≥ти становище украњнц≥в було також безрад≥сним: у 1931 р. одна польська г≥мназ≥¤ припадала на 16 тис. пол¤к≥в, але одна украњнська Ч аж на 230 тис. украњнц≥в.

«азнавали украњнц≥ дискрим≥нац≥њ й на ун≥верситетському р≥вн≥. ”р¤д не виконав об≥ц¤нки заснувати дл¤ них ун≥верситет ≥ систематично чинив перешкоди украњнц¤м, що прагнули здобути ун≥верситетську осв≥ту. “ому в 1920 р. украњнц≥ заснували у Ћьвов≥ ЂтаЇмнийї ун≥верситет. ќрган≥зований без дозволу властей, в≥н ¤вл¤в собою по сут≥ ≥мпров≥зован≥ курси, що викладалис¤ консп≥ративне. ” пер≥од свого розкв≥ту цей ун≥верситет нал≥чував 54 професори, три факультети, 15 кафедр ≥ близько 1500 студент≥в. ѕ≥сл¤ того ¤к у 1925 р. ур¤д усе ж закрив його, багато украњнських студент≥в вињжджали дл¤ продовженн¤ навчанн¤ за кордон, особливо до „ехословаччини. ¬ результат≥ осв≥чен≥ украњнц≥ ставали войовничими виразниками антипольських настроњв ≥ радикальних пол≥тичних погл¤д≥в.

—пробу задовольнити потребу украњнц≥в у середн≥х осв≥тн≥х закладах зробило товариство Ђ–≥дна школаї, що до 1938 р. заснувало близько 40 г≥мназ≥й, л≥цењв та профес≥йно-техн≥чних шк≥л. ¬елику частину витрат на ц≥ заходи покривали внески його член≥в, число ¤ких ≥з 5 тис. у 1914 р. перевершило 100 тис. у 1938 р., та внески ≥мм≥грант≥в у —получених Ўтатах та  анад≥. «агальнокультурн≥ потреби лишалис¤ у царин≥ д≥¤льност≥ Ђматер≥ї вс≥х зах≥дноукрањнських орган≥зац≥й Ч шанованого вс≥ма товариства Ђѕросв≥таї, ¤ке в 1939 р. нал≥чувало понад 360 тис. член≥в. ¬оно утримувало величезну мережу читалень, публ≥кувало навчальн≥ матер≥али, в≥дкривало дитсадки, вело ц≥лий р¤д курс≥в.

—мак галичан до орган≥зац≥йноњ д≥¤льност≥ ви¤вивс¤ також в ≥нших сферах. ѕродовжували д≥¤ти так≥ довоЇнн≥ орган≥зац≥њ с≥льськоњ молод≥, ¤к Ђ—ок≥лї та ЂЋугї (ран≥ше Ђ—≥чї), у той час ¤к нов≥ орган≥зац≥њ, зокрема заснований у 1911 р. Ђѕластї, залучали д≥тей м≥ськоњ ≥нтел≥генц≥њ, готуючи њх зайн¤ти пров≥дн≥ посади у сусп≥льств≥. ѕереконаний, що пластунський рух Ї розсадником нац≥онал≥зму, ур¤д у 1930 р. заборонив його. ¬ажливою под≥Їю орган≥зац≥йного житт¤ м≥жвоЇнного пер≥оду стало посиленн¤ ж≥ночого руху. ¬з¤вши за мету вихованн¤ новоњ, нац≥ональне св≥домоњ, культурно розвиненоњ, прогресивноњ в соц≥альному та економ≥чному в≥дношенн≥ ж≥нки, заснований у 1920 р. —оюз украњнок через 10 рок≥в уже мав 45 тис. член≥в. ѕ≥д
талановитим кер≥вництвом депутата сейму ћ≥лени –удницькоњ в≥н зд≥йснював широку благод≥йну, осв≥тню та культурну д≥¤льн≥сть, а також мав добре налагоджен≥ контакти з м≥жнародними фем≥н≥стськими орган≥зац≥¤ми.

÷еркви. Ќайб≥льшою, найбагатшою ≥ найвпливов≥шою орган≥зац≥Їю зах≥дних украњнц≥в лишалас¤, без сумн≥ву, греко-католицька церква. јле роль ц≥Їњ установи в галицькому сусп≥льств≥ зазнала вражаючих зм≥н. ѕор≥вн¤но з XIX ст., коли вона виступала Їдиною орган≥зац≥Їю украњнц≥в √аличини, у м≥жвоЇнний пер≥од ц¤ церква була т≥льки одн≥Їю з багатьох (хоч ≥ найб≥льшою) ≥ в≥дтак не могла розраховувати на безумовну в≥рн≥сть њй ус≥х галицьких украњнц≥в.

Ќаприк≥нц≥ 30-х рок≥в греко-католицька церква нал≥чувала 4 млн в≥руючих у близько 3 тис. параф≥й. ¬она мала ц≥лу мережу молод≥жних орган≥зац≥й, ж≥ночих товариств ба нав≥ть власну пол≥тичну парт≥ю Ч ”крањнську католицьку нац≥ональну парт≥ю. ѕро њњ здатн≥сть моб≥л≥зувати молодь, особливо с≥льську, св≥дчив масовий зл≥т Ђћолодь за ’ристаї, орган≥зований у 1933 р., що з≥брав понад 50 тис. учасник≥в. ÷¤ церква спри¤ла прогресов≥ також у царин≥ шк≥льництва. ” 1928 р. вона заснувала Їдиний украњнський вищий учбовий заклад у ѕольщ≥ Ч “еолог≥чну академ≥ю у Ћьвов≥, ректором ¤коњ був …осип —л≥пий. Ѕуло також засновано три нових сем≥нар≥њ.

—воњми дос¤гненн¤ми у м≥жвоЇнний пер≥од греко-католицька церква, без сумн≥ву, завд¤чуЇ митрополитов≥ јндрею Ўептицькому. —ила вол≥, широта погл¤д≥в, гуман≥зм здобули йому загальну повагу й зробили найвпливов≥шою постаттю в зах≥дноукрањнському сусп≥льств≥. ѕереконан≥сть Ўептицького в тому, що грекокатолицька церква Ч це суто украњнська установа, ¤ка повинна берегти сх≥дн≥ церковн≥ традиц≥њ та п≥дтримувати нац≥ональн≥ прагненн¤ свого народу, спри¤ла зростанню його попул¤рност≥. ÷ей п≥дх≥д призв≥в до конфл≥кту м≥ж ним ≥ частиною церковноњ ≥Їрарх≥њ на чол≥ з Їпископом ’омишиним та ¬асил≥анським орденом, ¤к≥ скор≥ше наголошували на своњх зв'¤зках з римо-католицтвом, н≥ж на самобутност≥ њхньоњ церкви.

ћитрополит справл¤в також значний вплив на пол≥тичне житт¤. ” 30-х роках в≥н енерг≥йно протестував проти кампан≥њ пациф≥кац≥њ, а через п'¤ть рок≥в п≥дтримав пол≥тику нормал≥зац≥њ. ћаючи т≥сн≥ взаЇмини з пом≥ркованою частиною ”Ќƒќ, Ўептицький водночас засуджував ¤к нац≥онал-екстрем≥ст≥в, так ≥ комун≥ст≥в, пост≥йно обстоюючи необх≥дн≥сть вищих ц≥нностей, ширшого баченн¤ ситуац≥њ. 

Ќа ¬олин≥, ѕол≥сс≥ та ’олмщин≥ православна церква нал≥чувала близько 2 млн украњнц≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д греко-католицькоњ церкви вона не мала протекц≥њ –иму й в≥дтак була менше захищеною в≥д репресивноњ пол≥тики ѕольщ≥. ” 1924 р. за напол¤ганн¤м ур¤ду православна церква в ѕольщ≥ роз≥рвала своњ зв'¤зки з ћосковською патр≥арх≥Їю й проголосила автокефал≥ю. ≤ хоч на вищих р≥вн¤х церковноњ ≥Їрарх≥њ збер≥галис¤ русоф≥льськ≥ симпат≥њ, на њњ нижчому р≥вн≥ пом≥тно зростали украњнськ≥ впливи Ч в м≥ру того ¤к украњнська мова почала проникати в л≥тург≥ю, рел≥г≥йн≥ публ≥кац≥њ та у процес навчанн¤ в сем≥нар≥¤х. «анепокоЇний таким поворотом под≥й, польський ур¤д став добиватис¤ впровадженн¤ в церковну службу польськоњ мови
й розпочав кампан≥ю наверненн¤ православних до католицькоњ в≥ри, що супроводжувалас¤ масовим знищенн¤м православних церков. ’оч полон≥зац≥¤ подекуди й мала певн≥ здобутки, зокрема в л≥тург≥њ, та р≥дко хто з украњнц≥в зр≥кавс¤ православ'¤.

ћитрополит јндрей Ўептицький

–еволюц≥йний рух

Ќовий нац≥онал≥зм. ” м≥жвоЇнний пер≥од з'¤вивс¤ ¤к≥сно новий р≥зновид украњнського нац≥онал≥зму. ¬ XIX ст. нац≥онал≥зм украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, що головним чином спов≥дувала л≥беральн≥ чи соц≥ал≥стичн≥ ≥дењ, був скор≥ше аморфним поЇднанн¤м нац≥ональноњ св≥домост≥, патр≥отизму та гуман≥стичних ц≥нностей. ’оча цей рух став згуртован≥шим у пер≥од м≥ж 1917 та 1920 рр., коли в≥н поставив перед собою мету буд≥вництва нац≥ональноњ державност≥, в≥н продовжував обстоювати демократичн≥ та соц≥ал≥стичн≥ принципи. ѕ≥д час в≥йни за незалежн≥сть багато украњнських пол≥тик≥в нер≥дко вагалис¤, коли потр≥бно було вибирати м≥ж нац≥онал≥стичними й соц≥ал≥стичними ц≥л¤ми. ќднак у 1920-х роках у середовищ≥ молодих украњнц≥в, ¤к ≥ в ≥нших Ївропейських народ≥в, зародилас¤ крайн¤ форма нац≥онал≥зму, ¤ку називали ≥нтегральним нац≥онал≥змом.

Ќа ”крањн≥ ≥нтегральний нац≥онал≥зм веде св≥й родов≥д насамперед ≥з невдач 1917Ч1920 рр. як зауважуЇ ќлександр ћотиль, Ђукрањнський нац≥онал≥зм був по сут≥ спробою по¤снити, чому втрачено украњнську державн≥сть ≥ ¤к належить в≥двоювати њњї. ѕереконан≥ в тому, що соц≥ал≥стичн≥ й демократичн≥ п≥дходи спри¤ють м≥жпарт≥йн≥й ворожнеч≥, неефективному кер≥вництву, розходженню в ц≥л¤х, в≥дсутност≥ ч≥ткоњ спр¤мованост≥, що в сум≥ призводить до поразки, молод≥ ветерани в≥йни за незалежн≥сть в≥дкинули стару ≥деолог≥ю. Ќатом≥сть вони закликали до створенн¤ нового типу украњнц¤, беззастережно в≥дданого нац≥њ та справ≥ незалежноњ державност≥. Ќайенерг≥йн≥ше висловлював ц≥ погл¤ди ƒмитро ƒонцов Ч ем≥грант ≥з —х≥дноњ ”крањни й колишн≥й соц≥ал≥ст, що став головним ≥деологом украњнського ≥нтегрального
нац≥онал≥зму.

≤деолог≥¤. ”крањнський ≥нтегральний нац≥онал≥зм не спиравс¤ на ретельно обгрунтовану систему ≥дей. ¬≥н скор≥ше грунтувавс¤ на р¤д≥ ключових пон¤ть, основна мета ¤ких пол¤гала не в тлумаченн≥ д≥йсност≥, а у спонуканн≥ людини до д≥њ. ƒонцов стверджував, що нац≥¤ Ч це абсолютна ц≥нн≥сть, ≥ немаЇ вищоњ мети, н≥ж здобутт¤ незалежноњ держави. ќск≥льки пол≥тика Ч це по сут≥ дарв≥н≥стська боротьба народ≥в за виживанн¤, то конфл≥кти м≥ж ними неминуч≥. « цього випливало, що мета виправдовуЇ засоби, що сила вол≥ пануЇ над розумом, що краще д≥¤ти, н≥ж спогл¤дати. ƒл¤ попул¤ризац≥њ своњх погл¤д≥в ≥нтегральн≥ нац≥онал≥сти м≥фолог≥зували украњнську ≥стор≥ю, плекаючи своЇр≥дний культ боротьби, самопожертви та нац≥онального героњзму. –асизм складав в≥дносно другор¤дний компонент ц≥Їњ ≥деолог≥њ, хоч у писанн¤х де¤ких њњ приб≥чник≥в можна було в≥дшукати сл≥ди антисем≥тизму, увага на ньому не загострювалас¤.

≤нтегральний нац≥онал≥зм спов≥дував колектив≥зм, що ставив нац≥ю над ≥ндив≥дом. ѕор¤д ≥з цим в≥н закликав своњх приб≥чник≥в бути Ђсильними особистост¤миї, ¤к≥ н≥ перед чим не спинились би дл¤ дос¤гненн¤ тих чи ≥нших ц≥лей. ќдна з них зводилас¤ до того, щоб змусити народ д≥¤ти ¤к об'Їднане ц≥ле, а не ¤к р≥зн≥ парт≥њ, класи чи рег≥ональн≥ групи. «в≥дси й всеохоплююча природа цього руху, ¤кий особливого значенн¤ надавав соборност≥ (нац≥ональн≥й Їдност≥), в≥дкидав рег≥онал≥зм ≥ прагнув контролювати вс≥ про¤ви д≥¤льност≥ сусп≥льства. ≤нтегральн≥ нац≥онал≥сти закликали Ђпробиватис¤ у вс≥ царини народного житт¤, у вс≥ його закутки, у вс≥ установи, товариства, групи, в кожне м≥сто ≥ село, в кожну родинуї. –азом ≥з прагненн¤ми монопол≥зац≥њ вс≥х аспект≥в житт¤ нац≥њ прийшла й нетерпим≥сть. ѕереконан≥, що знають Їдиний шл¤х дос¤гненн¤ нац≥ональноњ незалежност≥, ≥нтегральн≥ нац≥онал≥сти були готов≥ воювати з кожним, хто стане њм на завад≥.

ƒонцов з ≥ншими ≥деологами руху не мали ч≥ткого у¤вленн¤ про тип сусп≥льства, ¤ке вони бажали б мати п≥сл¤ здобутт¤ незалежност≥. ¬они мало що могли сказати про його соц≥ально-економ≥чну орган≥зац≥ю, зазначаючи лише, що воно буде в основному аграрним ≥ спиратиметьс¤ на сп≥впрацю м≥ж державою, кооперативами та приватним кап≥талом. ѕол≥тична система майбутньоњ держави засновувалас¤ на влад≥ одн≥Їњ нац≥онал≥стичноњ парт≥њ, серцевину ¤коњ складали випробуван≥ Ђборц≥ї й Ђкращ≥ людиї. Ќа чол≥ руху сто¤в верховний кер≥вник, або вождь, котрий мав безумовну ≥ необмежену владу.

”крањнський ≥нтегральний нац≥онал≥зм ц≥лком очевидно м≥стив елементи фашизму й тотал≥таризму. ¬ 20-х роках ц≥ тенденц≥њ поширювалис¤ в ус≥й ™вроп≥. ¬они справл¤ли значний вплив (це особливо стосуЇтьс¤ ≥тал≥йського фашизму) й на крањни —х≥дноњ ™вропи. јле, ¤к стверджуЇ ≤ван Ћис¤к-–удницький, Ђзах≥дний фашизм, що розвинувс¤ у м≥ському промисловому оточенн≥, не був найближчим родичем украњнського ≥нтегрального нац≥онал≥змуї. ќстанн≥й куди ближче сто¤в до таких праворадикальних рух≥в сх≥дноЇвропейських аграрних сусп≥льств, ¤к Ђ«ал≥зна гвард≥¤ї в –умун≥њ. Ђ”сташ≥ї в ’орват≥њ. Ђ—тр≥ла ≥ хрестї в ”горщин≥ та аналог≥чних
рух≥в у —ловаччин≥ та ѕольщ≥. ¬решт≥-решт украњнський ≥нтегральний нац≥онал≥зм мав незалежне походженн¤ ≥ його кор≥нн¤ м≥стилос¤ у власному сусп≥льств≥. —постер≥гаючи траг≥чну долю украњнц≥в п≥д польською та рад¤нською владою, втративши в≥ру в традиц≥йн≥ легальн≥ методи, розчарован≥ зах≥дними демо™вген  оновалець (сидить у центр≥) на першому конгрес≥ ќ”Ќ. 1929 р. крат≥¤ми, ¤к≥ ≥гнорували заклики украњнц≥в про допомогу й сам≥ загрузли в криз≥, украњнськ≥ ≥нтегральн≥ нац≥онал≥сти вважали, що њм н≥чого чекати в≥д ≥снуючого стану речей, й тому необх≥дно вдатис¤ до радикальних заход≥в, аби зм≥нити його. 

ќрган≥зац≥¤. ўе перед тим ¤к була остаточно сформульована ≥деолог≥¤ ≥нтегрального нац≥онал≥зму, в √аличин≥ й особливо серед ем≥грант≥в у „ехословаччин≥ виникли розпорошен≥ групи майбутн≥х учасник≥в руху. ¬ 1920 р. невелика група оф≥цер≥в п≥дп≥льно заснувала у ѕраз≥ ”крањнську в≥йськову орган≥зац≥ю (”¬ќ), що прагнула продовжити збройну боротьбу проти польськоњ окупац≥њ. «годом њњ командиром було обрано полковника ™вгена  оновальц¤ Ч галичанина, котрий очолював загони с≥чових стр≥льц≥в у сх≥дних украњнських арм≥¤х, видатного пров≥дника у боротьб≥ за незалежн≥сть. ѕрекрасний орган≥затор ≥ тонкий пол≥тик,  оновалець швидко стаЇ незаперечним л≥дером ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в у м≥жвоЇнний час.

—початку ”¬ќ ¤вл¤ла собою в≥йськову орган≥зац≥ю з в≥дпов≥дною структурою командуванн¤. ¬она таЇмно готувала демоб≥л≥зованих ветеран≥в у √аличин≥ та ≥нтернованих солдат≥в у „ехословаччин≥ до можливого антипольського повстанн¤, а також проводила операц≥њ, спр¤мован≥ на дестаб≥л≥зац≥ю польського окупац≥йного режиму. Ќайважлив≥шими такими актами стали замах на голову польськоњ держави ё. ѕ≥лсудського, зд≥йснений —тепаном ‘едаком у 1921 р., та широка кампан≥¤ саботажу в 1922 р. ќрган≥зац≥¤, що, за приблизними даними, нал≥чувала 2 тис. член≥в, мала зв'¤зки ¤к ≥з сх≥дно-, так ≥ з зах≥дноукрањнським ем≥грац≥йними ур¤дами та д≥ставала таЇмну ф≥нансову допомогу в≥д зах≥дноукрањнських пол≥тичних парт≥й. 

јле в 1923 р. становище ”¬ќ р≥зко зм≥нилос¤.  оли визнанн¤ јнтантою законност≥ польськоњ влади в —х≥дн≥й √аличин≥ викликало сумн≥ви серед багатьох зах≥дних украњнц≥в щодо доц≥льност≥ продовженн¤ збройного опору, з ”¬ќ вийшло багато њњ випробуваних член≥в. ѕроте орган≥зац≥¤ в≥дмовилас¤ зм≥нити тактику збройних д≥й проти пол¤к≥в, тим самим в≥дштовхнувши в≥д себе легальне д≥юч≥ парт≥њ, що в≥дкидали тероризм. ѕересл≥дуванн¤ польськоњ пол≥ц≥њ змусили  оновальц¤ й велику частину проводу т≥кати з √аличини й заснувати штаб-квартиру за кордоном.

 риза, що охопила ”¬ќ внасл≥док цих зм≥н, спричинилас¤ до њњ важливоњ переор≥Їнтац≥њ.  оновалець звернувс¤ по ф≥нансову та пол≥тичну допомогу до чужоземних держав, насамперед ворог≥в ѕольщ≥ Ч Ќ≥меччини та Ћитви. ј у —х≥дн≥й √аличин≥ дл¤ поповненн¤ своњх пор≥д≥лих лав ”¬ќ стала вербувати г≥мназичну та ун≥верситетську молодь. ƒл¤ пропаганди своЇњ р≥шучоњ л≥н≥њ в √аличин≥ орган≥зац≥¤ довозила контрабандою з-за кордону св≥й часопис Ђ—урмаї. ќсобливо важливим було те, що ”¬ќ з метою створенн¤ розгалуженоњ мереж≥ нац≥онал≥стичних осередк≥в установила контакти з р¤дом таких студентських груп, ¤к Ђ”крањнська нац≥онал≥стична
молодьї у ѕраз≥, ЂЋег≥он украњнських нац≥онал≥ст≥вї у ѕодебрадах („ехословаччина) та Ђјсоц≥ац≥¤ украњнськоњ нац≥онал≥стичноњ молод≥ї у Ћьвов≥. ” 1929 р. п≥сл¤ к≥лькох п≥дготовчих конференц≥й представники ”¬ќ та студентських груп зустр≥лис¤ у ¬≥дн≥ й заснували ќрган≥зац≥ю украњнських нац≥онал≥ст≥в (ќ”Ќ). Ѕ≥льшу частину њњ член≥в складала галицька молодь, а кер≥вництво забезпечували з-за кордону  оновалець та його соратники.

–оль, ¤ку бралас¤ виконувати ќ”Ќ, була набагато ширшою в≥д завдань ”¬ќ. як ≥ њњ попередниц¤, ќ”Ќ лишалас¤ Ђп≥дп≥льною парт≥Їюї. ¬она дотримувалас¤ в≥йськових засад кер≥вництва, консп≥ративних метод≥в сувороњ дисципл≥ни й проводила кампан≥ю пол≥тичного терору проти польськоњ держави та њњ представник≥в. ѕроте вона також прагнула очолити широкий революц≥йний рух за дос¤гненн¤ ц≥лей ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в. ќсобливих зусиль докладала вона дл¤ попул¤ризац≥њ своњх погл¤д≥в, насамперед серед молод≥, намагаючись опанувати вс≥ма зах≥дноукрањнськими громадськими, пол≥тичними та економ≥чними орган≥зац≥¤ми. ”крањнц≥, ¤к≥
чинили перешкоди планам ќ”Ќ, ¤к ≥ польськ≥ ур¤довц≥, опинилис¤ п≥д загрозою терористських напад≥в.

Ѕез сумн≥ву, найб≥льшим усп≥хом ќ”Ќ була њњ здатн≥сть заручитис¤ широкою п≥дтримкою украњнськоњ молод≥, њњ схильн≥сть до революц≥йних д≥й, радикальних р≥шень, прагненн¤ вивести нову породу Ђнадукрањнц≥вї ≥мпонували молод≥, ошукан≥й польською владою, доведен≥й до в≥дчаю безроб≥тт¤м ≥ розчарован≥й поразками батьк≥в. ќдразу ќ”Ќ залучила на св≥й б≥к велику частину ун≥верситетських студент≥в та учн≥в вищих г≥мназ≥й —х≥дноњ √аличини. ћайже в кожному ун≥верситет≥ й у кожн≥й середн≥й школ≥ в ѕольщ≥ та за кордоном, де вчилис¤ украњнц≥, були осередки ќ”Ќ. —правжньою твердинею ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в, ¤ких очолювали Ѕогдан  равц≥в, —тефан Ћенкавський, —тепан ќхримович, ≤ван √рабрусевич та ¬олодимир ян≥в, став
јкадем≥чний ƒ≥м украњнських студент≥в ун≥верситету у Ћьвов≥.  оли де¤к≥ з цих юнак≥в поверталис¤ до своњх с≥л, вони пропагували ≥дењ ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в у пров≥нц≥њ.

ƒл¤ розширенн¤ свого впливу ќ”Ќ також проникала в р≥зноман≥тн≥ господарськ≥, осв≥тн≥ та молод≥жн≥ орган≥зац≥њ, влаштовувала масов≥ пол≥тичн≥ демонстрац≥њ, студентськ≥ протести, бойкотуванн¤ польських товар≥в, видавала численн≥ газети й брошури, енерг≥йно поширювала своњ ≥дењ серед студент≥в, сел¤н ≥ роб≥тник≥в √аличини ≥ ¬олин≥. ” ц≥й д≥¤льност≥ вона спиралас¤, зокрема, на допомогу обдарованих молодих поет≥в, таких ¤к ™вген ћаланюк, ќлег ќльжич- андиба, ќлена “ел≥га та Ѕогдан  равц≥в. ќсновною трибуною погл¤д≥в ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в слугував празький часопис Ђ–озбудова нац≥њї. «годом п≥д вплив ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в потрапив р¤д ≥нших видань.

’оч визначити к≥льк≥сть член≥в ќ”Ќ надзвичайно важко, за приблизними п≥драхунками, напередодн≥ другоњ св≥товоњ в≥йни вона нал≥чувала до 20 тис. чолов≥к. „исло ж сп≥вчуваючих було набагато б≥льшим. “ак чи ≥накше перевага в њњ лавах молодих, енерг≥йних, ≥деал≥стично настроЇних ≥ самов≥дданих людей швидко зробила ќ”Ќ найдинам≥чн≥шим чинником у пол≥тичному житт≥ «ах≥дноњ ”крањни м≥жвоЇнного пер≥оду. ѕрот¤гом 30-х рок≥в ќ”Ќ продовжувала свою Ђв≥йнуї з польським режимом, зд≥йснюючи напади на ур¤дов≥ заклади та поштов≥ контори, щоб здобути кошти дл¤ своЇњ д≥¤льност≥, орган≥зовуючи акц≥њ саботажу щодо державноњ власност≥ та вбивства. јле ќ”Ќ (¤к ≥ ” Ѕќ) не вважала насильство й терор за самоц≥ль. ѓњ члени були переконан≥, що революц≥йними засобами ведуть нац≥онально-визвольну
боротьбу, аналог≥чно тому, ¤к у це в≥рили ≥рландц≥ з антиангл≥йськоњ орган≥зац≥њ ЂЎинн фейнї та учасники передвоЇнноњ антирос≥йськоњ п≥дп≥льноњ орган≥зац≥њ ѕ≥лсудського. Ѕезпосередн¤ мета такоњ тактики пол¤гала в тому, щоб переконати украњнц≥в у можливост≥ опору й тримати украњнське сусп≥льство в стан≥ Ђпост≥йного революц≥йного брод≥нн¤ї. ќсь ¤к розвивалас¤ концепц≥¤ Ђперманентноњ революц≥њї в одному виданн≥ ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в 1930 р.: ЂЎл¤хом ≥ндив≥дуального терору та окремих масових виступ≥в ми захопимо широк≥ верстви населенн¤ ≥деЇю визволенн¤ ≥ залучимо њх у р¤ди революц≥онер≥в... “≥льки безперервно вдаючись до нових акц≥й, ми зможемо п≥дтримати ≥ розвинути пост≥йний дух протесту проти властей та зберегти ненависть до ворога ≥ прагненн¤ остаточноњ в≥дплати. Ћюди не звикають до своњх кайдан≥в, не призвичаюютьс¤ жити у ворожому сусп≥льств≥ї. Ќа початку 30-х рок≥в, кр≥м сотень акт≥в саботажу та дес¤тк≥в випадк≥в Ђекспропр≥ац≥њї державних фонд≥в, члени ќ”Ќ орган≥зували понад 60 замах≥в та вбивств. Ќайважлив≥шими њхн≥ми жертвами стали: “адеуш √олувко (1913) Ч широков≥домий польський приб≥чник польсько-украњнського компром≥су; ≈м≥л≥ан „еховський
(1932) Ч ком≥сар польськоњ пол≥ц≥њ у Ћьвов≥; чиновник рад¤нського консульства у Ћьвов≥ ќлекс≥й ћайлов (1933), убитий у помсту за голодомор 1932Ч1933 рр. на –ад¤нськ≥й ”крањн≥; Ѕрон≥слав ѕерацький (1934) Ч польський м≥н≥стр внутр≥шн≥х справ, на ¤кого ќ”Ќ поклала в≥дпов≥дальн≥сть за пациф≥кац≥ю 1930 р. Ѕуло зд≥йснено багато замах≥в на украњнц≥в, ¤к≥ не погоджувалис¤ з пол≥тикою ќ”Ќ. Ќайб≥льш в≥домим ≥з них стало вбивство в 1934 р. авторитетного украњнського педагога ≤вана Ѕаб≥¤.

јле пол≥тика насильства й конфронтац≥њ дорого коштувала ќ”Ќ. ” 1930 р. командира њњ бойового загону ёл≥¤на √оловацького застрелив агент пол≥ц≥њ. „ерез р≥к за вбивство ур¤дника п≥д час одн≥Їњ з Ђекспропр≥ац≥йї пов≥сили двох молодих роб≥тник≥в ¬асил¤ Ѕ≥ласа та ƒмитра ƒанилишина. ѕ≥сл¤ вбивства ѕерацького у 1934 р. польська пол≥ц≥¤ розпочала широку карну акц≥ю, внасл≥док ¤коњ було накрито весь крайовий пров≥д ќ”Ќ у √аличин≥, включаючи —тепана Ѕандеру та ћиколу Ћебед¤, котр≥ орган≥зували замах. Ќа судових процесах, активно висв≥тлюваних у прес≥, 
ц≥ молод≥ пров≥дники отримали тривал≥ терм≥ни ув'¤зненн¤ в концтабор≥ Ѕереза  арту зька. ƒо них приЇдналис¤ сотн≥ р¤дових член≥в ќ”Ќ, ¤ких схопили в той час.

÷≥ под≥њ Ч лише частина невдач, ¤к≥ сп≥ткали ќ”Ќ. Ќезабаром стало ¤сно, що в орган≥зац≥ю проникла пол≥ц≥¤, чого й належало спод≥ватис¤, оск≥льки ќ”Ќ стала проводити масов≥ вербуванн¤. ўе б≥льш деморал≥зуючим фактором була критика ќ”Ќ з боку своњх же украњнц≥в. Ѕатьки обурювалис¤ з того, що орган≥зац≥¤ 

штовхала малоосв≥чених п≥дл≥тк≥в до небезпечноњ д≥¤льност≥, ¤ка часто зак≥нчувалас¤ траг≥чно. √ромадськ≥, культурн≥ та молод≥жн≥ орган≥зац≥њ засудили намаганн¤ ќ”Ќ п≥дпор¤дкувати њх соб≥. Ћегальн≥ пол≥тичн≥ парт≥њ звинувачували ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в у тому, що вони давали ур¤дов≥ прив≥д дл¤ обмеженн¤ легальноњ д≥¤льност≥ украњнц≥в. Ђјморальн≥стьї ќ”Ќ гостро засудив митрополит Ўептицький. ¬заЇмн≥ закиди й звинуваченн¤ св≥дчили про терт¤ м≥ж двома покол≥нн¤ми Ч батьк≥в у легальному Ђорган≥чномуї сектор≥ та њхн≥х д≥тей у революц≥йному п≥дп≥лл≥. 

 онфл≥кт м≥ж покол≥нн¤ми ви¤вивс¤ й у сам≥й ќ”Ќ, особливо в њњ провод≥. «-за кордону кер≥вництво рухом зд≥йснювало виховане в б≥льш Ђцив≥л≥зовануї довоЇнну добу, загартоване роками й досв≥дом старше покол≥нн¤  оновальц¤ та його соратник≥в ≥з 1917Ч1920 рр., таких ¤к ƒмитро јндр≥Ївський, ќмел¤н —еник, ћикола —ц≥борський та –оман —ушко. ’оч вони до певноњ м≥ри сумн≥валис¤ щодо окремих тактичних метод≥в ќ”Ќ ≥ особливо вбивств, але њм часто важко було на в≥дстан≥ контролювати своњх п≥длеглих. Ќе в≥дкидаючи насильства,  оновалець та його штаб, однак, б≥льше зусиль зосереджували на тому, щоб добитис¤ допомоги чужоземних
крањн, особливо Ќ≥меччини.

ѕ≥длеглий њм галицький крайовий пров≥д, до ¤кого входили —тепан Ѕандера, ћикола Ћебедь, ярослав —тецько, ≤ван  лим≥в, ћикола  лимишин ≥ –оман Ўухевич, навпаки, тримавс¤ тактики революц≥йних д≥й. Ѕ≥льшост≥ з цих д≥¤ч≥в було т≥льки трохи за 20, ≥ вони не знали принижень та ганьби польського пануванн¤. ћолодече хизуванн¤ перед режимом породило в них схильн≥сть до насильницького, героњчного типу опору, а в≥дносна пом≥ркован≥сть ≥ спок≥йн≥ший стиль житт¤ њхн≥х старших колег за кордоном викликали у них презирство. Ќевдоволенн¤ посилилос¤ п≥сл¤ того, ¤ку 1934 р. ус≥х галицьких л≥дер≥в було ув'¤знено у концтабор≥ Ѕереза  артузька,
у зв'¤зку з чим ходили чутки, н≥бито њх схопили внасл≥док недбалост≥ чи нав≥ть зради де¤ких член≥в закордонного проводу.

ѕроте у  оновальц¤ вистачало авторитету, престижу й дипломатичноњ майстерност≥, щоб запоб≥гати вибухов≥ конфл≥кту. “ому його вбивство в 1938 р. рад¤нським агентом у –оттердам≥ стало дошкульним ударом дл¤ руху ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в. ¬≥дтак напередодн≥ ≥сторичних катакл≥зм≥в ќ”Ќ опинилас¤ без досв≥дченого й загальновизнаного вожд¤. ј те, що попри вс≥ ц≥ невдач≥ орган≥зац≥¤ не лише уникла розвалу, а й продовжувала зростати, Ї промовистим св≥дченн¤м в≥дданост≥, динам≥чност≥ та дисципл≥ни њњ р¤дових член≥в.

”крањнц≥ п≥д владою –умун≥њ

≤ншою крањною, котра в хаос≥ 1918Ч1919 рр. захопила значну к≥льк≥сть украњнц≥в, була –умун≥¤. «а румунською статистикою, у 1920 р. в њњ межах проживало близько 790 тис. украњнц≥в, що складали 4,7 % населенн¤. ”крањнц≥ утворювали три виразних п≥дгрупи. ѕерша Ч близько 450 тис. чолов≥к Ч мешкала в п≥вденносх≥дн≥й частин≥ крањни, у колишн≥й рос≥йськ≥й пров≥нц≥њ Ѕессараб≥¤ (нин≥шн¤ ћолдова), що мала вих≥д до „орного мор¤. ” 1919 р. п≥д ’отином ц≥ б≥дн≥ сел¤ни п≥дн¤ли
повстанн¤ проти румунського ур¤ду, ¤ке очолили б≥льшовики, але п≥сл¤ його поразки њхн¤ пол≥тична активн≥сть занепала. ≤нша невелика група украњнц≥в проживала на колишн≥й угорськ≥й територ≥њ ћараморош ≥ також була пол≥тичне малоактивною. “ретю й найб≥льш д≥¤льну украњнську громаду складали близько 310 тис. украњнц≥в Ѕуковини. –умунська окупац≥¤ призвела њх до глибокого пол≥тичного занепаду. ѕ≥д владою јвстр≥њ Ѕуковина була автономною пров≥нц≥Їю, а украњнц≥ Ч њњ найчисельн≥ша нац≥ональна група Ч мали пор≥вн¤но сильне пол≥тичне представництво у ¬≥дн≥, широке м≥сцеве самоуправл≥нн¤, розвинену систему украњномовного
шк≥льництва. ¬се це було втрачене з анекс≥Їю цього краю –умун≥Їю. ≤з сп≥льност≥, котра з ус≥х зах≥дних украњнц≥в користувалас¤ найб≥льшим спри¤нн¤м, буковинц≥ стали найб≥льш гнобленими.

—воЇю нетерпим≥стю до нац≥ональних меншостей –умун≥¤ перевершувала нав≥ть ѕольщу. ѕ≥сл¤ визнанн¤ у 1920 р. зах≥дними союзниками румунських претенз≥й щодо Ѕуковини румунський ур¤д закрив ус≥ украњнськ≥ школи й нав≥ть в≥дмовивс¤ визнати украњнц≥в за окрему нац≥ю. ¬ осв≥тн≥х заходах 1924 р., скерованих на румун≥зац≥ю шк≥л, украњнц≥в називали Ђгромад¤нами румунського походженн¤, що забули р≥дну мовуї. ƒо 1927 р. вс≥ сл≥ди колишньоњ автономност≥ Ѕуковини було стерто, а сам край уже розгл¤дали ¤к одну з румунських пров≥нц≥й.

ƒвадц¤ть два роки, проведен≥ украњнц¤ми п≥д владою –умун≥њ, под≥л¤ютьс¤ на три пер≥оди. ” перший пер≥од, що тривав 31918 по 1928 р., румунський ур¤д запровадив у пров≥нц≥њ воЇнний стан. —еред буковинських украњнц≥в, призвичаЇних до впор¤дкованоњ конституц≥йноњ системи јвстр≥њ, брутальна л≥кв≥дац≥¤ њхн≥х прав ≥ румун≥зац≥¤ культурного житт¤ пос≥¤ли шок ≥ розгублен≥сть. «годом вони трохи оговталис¤ прот¤гом в≥дносно л≥берального пер≥оду 1928Ч1938 рр. јле у 1938 р., з приходом до влади в –умун≥њ в≥йськових, почавс¤ пер≥од жорстокого, майже тотал≥тарного правл≥нн¤.

«а таких обставин лише в короткий пер≥од м≥ж 19'28 та 1938 рр. можна було думати про в≥дродженн¤ украњнського житт¤, та й то в обмежених рамках. Ќевелика буковинська сп≥льн≥сть реагувала на румунське правл≥нн¤ под≥бно до своњх сп≥вв≥тчизник≥в у ѕольщ≥. —тарш≥ за в≥ком ≥ краще соц≥альне влаштован≥, њњ представники схил¤лис¤ на користь Ђорган≥чноњї роботи й компром≥су з режимом. ¬они в≥дновили культурн≥ товариства, хори, театральн≥ трупи, студентськ≥ гуртки та органи преси. ” 1927 р. п≥д проводом ¬олодимира «алозецького вони нав≥ть утворили ”крањнську нац≥ональну парт≥ю. ѕроте у 1938 р. цю парт≥ю й багато ≥нших украњнських орган≥зац≥й було розпущено. ” середин≥ 30-х рок≥в сформувавс¤ Ђреволюц≥йнийї,
або нац≥онал≥стський, таб≥р на чол≥ з ќрестом «ибачинським, ѕетром √ригоровичем ≥ ƒенисом  в≥тковським. ¬ербуючи нових член≥в ≥з б≥льшою виб≥рков≥стю, н≥ж ќ”Ќ у √аличин≥, ц¤ невелика за чисельн≥стю орган≥зац≥¤ незабаром п≥дпор¤дкувала соб≥ студентськ≥, молод≥жн≥ та спортивн≥ товариства. «авд¤ки своњй консп≥ративн≥й будов≥ вона ви¤вилас¤ Їдиною на Ѕуковин≥ украњнською орган≥зац≥Їю, що не т≥льки витримала репрес≥њ ур¤ду, а й нав≥ть зросла на протид≥ю њм.

”крањнц≥ в „ехословаччин≥

ќписуючи в основному гн≥тюч≥ умови ≥снуванн¤ украњнц≥в у м≥жвоЇнний пер≥од, в≥драдно вказувати на один, хоч ≥ крих≥тний, уламок цього народу, дол¤ ¤кого в цей час значно пол≥пшилас¤: це були украњнц≥ «акарпатт¤. ≤зольован≥ в≥д сп≥вв≥тчизник≥в  арпатськими горами, карпатоукрањнц≥ (або русини, ¤к вони продовжуван≥й називати себе) були найменш розвиненими у пол≥тичному, соц≥ально-економ≥чному й культурному в≥дношенн≥.  оли пад≥нн¤ јвстро-”горськоњ ≥мпер≥њ поклало к≥нець мад¤рському гн≥тов≥, цей рег≥он ув≥йшов до складу „ехословаччини. Ќа в≥дм≥ну в≥д насильницькоњ анекс≥њ ≥нших зах≥дноукрањнських земель об'Їднанн¤  арпатськоњ ”крањни з „ехословаччиною було добров≥льним. ”насл≥док п≥дписаноњ в м. —крентон≥ (штат ѕенс≥льван≥¤, —Ўј) у листопад≥ 1918 р. угоди з чеськими л≥дерами ем≥гранти з «акарпатт¤ погодилис¤ на включенн¤ спосњ батьк≥вщини до складу новоњ чеськоњ держави за умови наданн¤ њй автоном≥њ.

« ус≥х новостиорених держав —х≥дноњ —иропи „схословаччина була найдемократичн≥шою.  

ѕитанн¤ про автоном≥ю, ¤к ми пересв≥дчимос¤, спричинилос¤ до напруженост≥ м≥ж ѕрагою та њњ сх≥дною пров≥нц≥Їю. ќднак чехи дозволили карпатоукрањнц¤м б≥льшу м≥ру пол≥тичноњ та культурноњ самореал≥зац≥њ, н≥ж вони будь-коли мали.

” 1921 р. в „ехословаччин≥ проживало близько 455 тис. карпатоукрањнц≥в. ≤з них у чеськ≥й частин≥ крањни мешкали 370 тис., а 85 тис. насел¤ли околиц≥ ѕр¤шева у словацьк≥й частин≥ федерац≥њ. Ѕажаючи модерн≥зувати вс≥ рег≥они своЇњ новоњ держави, чехи намагалис¤ п≥дн¤ти р≥вень житт¤ й у «акарпатт≥. ” 20-х роках було под≥лено велик≥ угорськ≥ маЇтки, й близько 35 тис. сел¤нських господарств отримали додатков≥ д≥л¤нки, кожна розм≥ром понад два акри. –азючим контрастом до ѕольщ≥ та –умун≥њ було те, що чеський ур¤д у своњ населен≥ украњнц¤ми територ≥њ вкладав б≥льше кошт≥в, н≥ж вилучав. ќднак цих ≥нвестиц≥й було надто мало, аби ¤кось полегшити страшн≥ злидн≥ в рег≥он≥. « початком депрес≥њ 30-х рок≥в населенн¤ «акарпатт¤ сп≥ткали т¤жк≥ випробуванн¤, що часом виливалис¤ в голодуванн¤ широких мас народу.

« точки зору осв≥ти й культури чеська пол≥тика ¤вила собою жадану зм≥ну п≥сл¤ ≥нтенсивноњ мад¤ризац≥њ. ѕередус≥м р≥зко зросла к≥льк≥сть осв≥тн≥х заклад≥в. ћ≥ж 1914 та 1938 рр. число початкових шк≥л зросло з 525 до 851, а г≥мназ≥й Ч ≥з трьох до II. Ѕ≥льше того, чеський 'ур¤д дозволив населенню користуватис¤ в школах мовою на власний виб≥р. “акий л≥берал≥зм спричинив швидке зростанн¤ культурних товариств, таких ¤к Ђѕросв≥таї й “овариство русоф≥л≥в ≥м. ƒухновича. ѕроцв≥тали театральн≥ трупи та хори. —кромному культурному ренесансов≥ спри¤ла творч≥сть таких письменник≥в, ¤к ¬асиль √ренджа-ƒонський, јндр≥й  арабелеш, ќлександр ћаркуш.

јле культурне житт¤ «акарпатт¤ не було позбавлене складнощ≥в та конфл≥кт≥в. ≤з поширенн¤м ќсв≥ти й по м≥р≥ залученн¤ населенн¤ до демократичних пол≥тичних процес≥в на перший план стало виходити питанн¤ нац≥ональноњ самобутност≥, що на той час уже було розв'¤зане у б≥льшост≥ украњнських земель. як водитьс¤, його вир≥шенн¤ стало першочерговою метою м≥цн≥ючоњ закарпатськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ≤, ¤к це звичайно спостер≥гаЇтьс¤ на ранн≥х стад≥¤х нац≥онального буд≥вництва, навколо цього питанн¤ виникли розб≥жност≥.

ѕ≥дходи до нац≥онального питанн¤. —еред старших представник≥в ≥нтел≥генц≥њ, а це здеб≥льшого було греко-католицьке духовенство, в ситуац≥њ, под≥бн≥й до тоњ, що ран≥ше мала м≥сце в √аличин≥, поширювалис¤ русоф≥льськ≥ тенденц≥њ. ’оч русоф≥ли, до ¤ких належали багато в≥домих м≥сцевих жител≥в, утворили численн≥ орган≥зац≥њ та товариства, у тому числ≥ широку мережу читалень “овариства ≥м. ƒухновича, вони мали кор≥нний недол≥к: при вс≥х њхн≥х намаганн¤х незаперечним лишавс¤ факт ≥снуванн¤ значних мовних ≥ культурних розб≥жностей м≥ж ними та рос≥¤нами. ÷¤ обставина дедал≥ виразн≥ше розкривала безпл≥дн≥сть њхньоњ ≥деолог≥њ та пол≥тичноњ ор≥Їнтац≥њ ≥ по¤снювала труднощ≥ у залученн≥ на св≥й б≥к осв≥ченоњ украњнськоњ молод≥.

≤нша тенденц≥¤ зводилас¤ до абсолютизац≥њ м≥сцевих особливостей, тобто до того, що слов'¤нське населенн¤ «акарпатт¤ Ї окремою нац≥Їю русин≥в. Ѕагато з њњ приб≥чник≥в були мад¤ризованими св¤щениками, ¤к≥ з приходом чех≥в вважали за обачне приховати своњ проугорськ≥ симпат≥њ п≥д машкарою локал≥зму. ≤де¤ Ђстворенн¤ї окремого народу з к≥лькох сотень тис¤ч людей вигл¤дала слабко аргументованою, особливо з огл¤ду на близьку спор≥днен≥сть закарпатц≥в з украњнц¤ми, що насел¤ли сх≥дн≥ схили  арпат. ” результат≥ локал≥стський, або русинський, вар≥ант був найслабшим ≥з ус≥х.

ќчевидно, найдинам≥чн≥шою ви¤вилас¤ украњноф≥льська теч≥¤, що переважала в середовищ≥ новоњ св≥тськоњ ≥нтел≥генц≥њ, вчител≥в ≥ студент≥в. як ≥ в √аличин≥ XIX ст., вона починалас¤ ¤к народовський рух молодоњ ≥нтел≥генц≥њ, котра прагнула зм≥цнити зв'¤зок ≥з сел¤нами. ¬ м≥ру того ¤к зростало усв≥домленн¤ под≥бност≥ у мов≥, народн≥й культур≥, у традиц≥¤х христи¤нства сх≥дного обр¤ду м≥ж населенн¤м по обидва боки  арпат, а також ≥з посиленн¤м украњнського нац≥онального руху в √аличин≥  народовц≥ «акарпатт¤ ставали украњноф≥лами.

ѕро дедал≥ в≥дчутн≥ший вплив украњноф≥л≥в св≥дчило њхнЇ орган≥зац≥йне зростанн¤ в 30-х роках. ”крањноф≥ли на чол≥ з јвгустином ¬олошиним, ћихайлом та ёл≥Їм Ѕращайками заснували осв≥тнЇ товариство Ђѕросв≥таї, ¤ке швидко в≥дт≥снило конкуруюче “овариство русоф≥л≥в ≥м. ƒухновича. ќсобливоњ попул¤рност≥ серед —ел¤ни йдуть на прощу. «акарпатт¤, середина 30-х рок≥в молодоњ ≥нтел≥генц≥њ набула орган≥зац≥¤ украњнських скаут≥в Ђѕластї, що нал≥чувала 3 тис. член≥в. ” 1934 р. до јсоц≥ац≥њ украњнських учител≥в входило близько 1200 чолов≥к, або дв≥ третини вс≥х педагог≥в «акарпатт¤. ќсобливо палкими приб≥чниками украњнства стали г≥мназисти та студенти ун≥верситет≥в. —еред украњнц≥в «акарпатт¤, ¤к≥ могли в≥дкрито висловлювати своњ пол≥тичн≥ та нац≥ональн≥ прагненн¤, створена на консп≥ративних засадах ќ”Ќ не мала сильного представництва прот¤гом майже вс≥х 30-х рок≥в. ’оча б≥льш≥сть украњноф≥л≥в стали прихильниками ≥нтегрального нац≥онал≥зму, значна њх частина перейшла на прорад¤нськ≥ позиц≥њ.

 арпатоукра≥нська автоном≥¤. „вари м≥ж карпатоукрањнц¤ми були на руку чехам, ≥ ѕрага скористалас¤ ними ¤к приводом дл¤ звол≥канн¤ з наданн¤м автоном≥њ рег≥онов≥. ќднак у 1938 р. м≥жнародн≥ под≥њ дуже послабили становище чеського ур¤ду. ¬насл≥док ћюнхенського пакту до нацистськоњ Ќ≥меччини в≥д≥йшла населена н≥мц¤ми частина „ехословаччини; з мовчазноњ згоди зах≥дних держав вона планувала подальше розчленуванн¤ чеськоњ держави. ѕри п≥дтримц≥ н≥мц≥в словаки д≥стали автоном≥ю в межах „ехословацькоњ республ≥ки. —постер≥гаючи хитанн¤ празького ур¤ду, пров≥дники трьох закарпатських фракц≥й об'Їдналис¤ й також зажадали
автоном≥њ. „ехам не лишалос¤ ≥ншого вибору, ¤к погодитис¤. II жовтн¤ 1938 р. «акарпатт¤ отримало самовр¤дуванн¤.

’оча першу автономну адм≥н≥страц≥ю очолили русоф≥ли јндр≥й Ѕрод≥й та —тепан ‘енцик, вони швидко дискредитували себе ¤к агенти ”горщини й ѕольщ≥. «ам≥сть них ѕрага призначила новий каб≥нет, що складавс¤ з украњноф≥л≥в на чол≥ з јвгустином ¬олошиним. ”р¤д ¬олошина негайно приступив до перетворенн¤ «акарпатт¤, чи  арпато-”крањни, ¤к вона тод≥ оф≥ц≥йно називалас¤, на автономну украњнську державу. ”крањн≥зувалис¤ система осв≥ти, видавнича справа та адм≥н≥страц≥¤. ” лютому 1938 р. на виборах до рег≥онального парламенту украњноф≥л≥в п≥дтримали 86 % ус≥х виборц≥в. “од≥ ж була сформована  арпатська —≥ч Ч в≥йськова орган≥зац≥¤, що незабаром нал≥чувала близько 5 тис. б≥йц≥в.

ƒл¤ створенн¤ власноњ збройноњ сили ≥снували вагом≥ причини: з пов≥льним розвалом „ехословаччини ”горщина зажадала поверненн¤ своњх колишн≥х земель у «акарпатт≥. —аме коли формувавс¤ перший ур¤д  арпатськоњ ”крањни, угорськ≥ в≥йська зайн¤ли п≥вденну частину краю, змусивши украњнц≥в перевести столицю з ”жгорода до ’уста. ѕрот¤гом усього свого короткого ≥снуванн¤ ур¤д  арпатськоњ ”крањни сто¤в перед пост≥йною загрозою угорського нападу.

—творенн¤ украњнського ур¤ду в «акарпатт≥ справило великий вплив на зах≥дних украњнц≥в, особливо у сус≥дн≥й √аличин≥. Ѕагато з них вважали його першим кроком на шл¤ху до неминучого створенн¤ самост≥йноњ соборноњ ”крањни. ѕрагнучи захистити першу украњнську землю, що здобула свободу, багато молодих ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в √аличини нелегально переходили кордон ≥ вступали до  арпатськоњ —≥ч≥. ќднак серед проводу ќ”Ќ не було одностайност≥ щодо того, ¤ку пол≥тику проводити. якщо молод≥ радикали √аличини вимагали негайноњ та широкоњ п≥дтримки  арпатськоњ ”крањни, њхнЇ старше кер≥вництво за кордоном, знаючи про н≥мецьк≥ плани, закликало до стриманост≥.

Ќезабаром причини обережност≥ старших ≥нтегральних нац≥онал≥ст≥в стали зрозум≥лими. ” таЇмному пакт≥ з ”горщиною √≥тлер погодивс¤ на окупац≥ю нею всього «акарпатт¤, й 14 березн¤ 1939 р. в край ув≥йшли угорськ≥ в≥йська. Ѕезнад≥йно поступаючись за чисельн≥стю та озброЇнн¤м,  арпатська —≥ч чинила в≥дважний, проте марний оп≥р. 15 березн¤ ур¤д ¬олошина символ≥чно проголосив незалежну –еспубл≥ку  арпато-”крањни. ј вже через к≥лька годин по тому в≥н був змушений утекти за кордон.

¬иникненн¤ карпатоукрањнськоњ автоном≥њ було чимось парадоксальним. —еред ус≥х зах≥дноукрањнських земель цей рег≥он був найменш розвинутим у соц≥альноеконом≥чному, культурному й пол≥тичному в≥дношенн≥. ќднак саме на ц≥й територ≥њ був дос¤гнутий певний р≥вень самовр¤дуванн¤. Ќезважаючи на св≥й короткий в≥к, ур¤д  арпатськоњ ”крањни мав вплив, аналог≥чний впливов≥ украњнських ур¤д≥в пер≥оду 1917Ч-1920 рр., й спри¤в перетворенню великоњ частини населенн¤ краю, особливо молод≥, на нац≥ональне св≥домих украњнц≥в. ÷ей еп≥зод також крив у соб≥ важлив≥ висновки щодо н≥мецько-украњнських стосунк≥в, послуживши переконливим доказом того, ¤к мало украњнц≥ могли покладатис¤ на добру волю √≥тлера.

Ќац≥ональна нер≥вн≥сть, труднощ≥ соц≥ально-економ≥чного характеру, а також вражаюче посиленн¤ нацистськоњ Ќ≥меччини та —–—– призвели до розчаруванн¤ в демократ≥њ ≥ зростанн¤ пол≥тичного екстрем≥зму по вс≥й —х≥дн≥й ™вроп≥ у м≥жвоЇнний пер≥од. ÷¤ радикал≥зац≥¤ чимдал≥ ширше охоплювала не лише ≥нтел≥генц≥ю, а й традиц≥йно пасивне сел¤нство. «а вс≥Їњ своЇњ обмеженост≥ модерн≥зац≥¤ п≥днесла самоповагу ≥ спод≥ванн¤ кращоњ дол≥ серед сел¤н, викликаючи в них почутт¤ протесту проти нац≥ональних утиск≥в та пог≥ршенн¤ життЇвого р≥вн¤, що спостер≥галис¤ в 1930-х роках. Ѕ≥льше того, вона, ¤к н≥коли ран≥ше, штовхала њх до пол≥тичноњ д≥¤льност≥, зокрема до радикальних д≥й.

–озчарован≥ безрезультатними намаганн¤ми завоювати державн≥сть чи самовр¤дуванн¤, зах≥дн≥ украњнц≥ ви¤вилис¤ особливо чутливими до цих загальних тенденц≥й. Ќезважаючи на широкий розв≥й Ђорган≥чноњ роботиї, було очевидно, що саме ≥нтегральний нац≥онал≥зм ќ”Ќ став серед зах≥дних украњнц≥в, ≥ насамперед молодих, найдинам≥чн≥шим рухом. Ќа в≥дм≥ну в≥д сп≥вв≥тчизник≥в у –ад¤нськ≥й ”крањн≥ зах≥дн≥ украњнц≥ не зазнали таких драматичних соц≥ально-економ≥чних зм≥н, ≥ нав≥ть за вкрай убогого життЇвого р≥вн¤ њхн≥ми думками волод≥в не дискредитований стал≥нщиною комун≥зм, а ≥нтегральний нац≥онал≥зм. ¬≥дтак найб≥льшого поширенн¤ украњнський нац≥онал≥зм набув серед покол≥нн¤ зах≥дних украњнц≥в, ¤к≥ вступили в дорослий в≥к у 30-х роках, ≥ про¤вл¤вс¤ ¤к своЇр≥дна сум≥ш фанатичност≥ та ≥деал≥зму.